Українська мова. Енциклопедія

РЕФОРМИ АЛФАВІТУ І ГРАФІКИ. Укр письмо склалося

     на основі давньорус. кириличного алфавіту 10-11 ст. (див.
     Кирилиця). Відсутність у давньорус. мові редукційних
     та асиміляційно-дисиміляційних процесів (наголошені й
     ненаголошені голосні вимовлялися майже однаково, дзвінкі
     приголосні не оглушувалися, а глухі не набували дзвінкості)
     сприяла тому, що всі осн. ``звуки`` досить послідовно
     передавалися одними й тими ж ``літерами``. Проте деякі
     літери кирилиці не відповідали звуковому складові протоукр.
     діалектів. Саме через це рано вийшла з ужитку літера
     ``Ѫ``, а ``ѫ`` стала виконувати
     функцію літери ``я``. У зв'язку з розвитком фонет. системи
     давньорус. мови (занепад зредукованих і викликані цим фонет.
     процеси, перетворення ``>ѣ`` і т. д.) зростала
     невідповідність між традиційно вживаними літерами й ново-утв.
     звуками, що спричинювалося до сплутування літер на письмі
     (напр.: ``ы`` – ``і`` – ``и``; ``ѣ`` – ``е`` – 
     ``и`` – ``і``, ``ъ`` – ``ь`` і  т. п.) й руйнування 
     правопис. традицій. Цей розхитаний
     численними графічними й орфогр. варіантами правопис протягом
     13 — поч. 18 ст. стихійно змінювався у напрямі його
     узгодження із звуковою системою та грамат. будовою укр. мови,
     хоч за відсутності декретованого регулювання графіки і єдиних
     правопис, норм цього досягти не вдалося. Необхідність у
     впорядкуванні ``алфавіту`` й 
     правопису стала особливо відчутною з
     кін. 16 ст., коли в Україні почалося книгодрукування. Першу
     реформу рос. письма, наслідки якої мали безпосередній вплив і
     на розвиток укр. письма, здійснено 1708 (див. Гражданський шрифт). 
     У цей час з алфавіту вилучено непотрібні
     літери ѡ («омега»), ѱ («псі»), ``Ѵ``
     («іжиця»), остаточно усунено ``Ѫ`` («юс великий») і ``ѫ`` («юс малий»), уведено літеру
     ``Е`` зам. ``Ѥ`` узаконені спорадично вживані
     раніше літери ``я`` зам. ``Ѧ`` та
     ``ѧ``. Проте в алфавіті ще лишилися зайві
     літери-дублети Ѳ («фіта»), ``ѣ`` («ять»), а також
     ``і``, на позначення якої в рос. алфавіті вже була літера
     ``и``. Крім удосконалення алфавіту, реформа передбачала
     також спрощення друкованої графіки: накреслення літер було
     випрямлено й заокруглено, усунено надрядкові знаки —
     ``наголоси`` й ``титла,`` зам. літерної системи
     позначення чисел уведено арабські цифри.
   

     Гражд, шрифт поширився і в Україні: спочатку в Наддніпрянській, яка входила до 
     складу Рос. імперії, а згодом — 
     і в західноукр. регіонах. Хоч ні в Східній, ні в Зх.
     Україні у 18-19 ст. єдиних норм використання гражд, азбуки і
     загальновизнаного правопису не було, укр. письменники і вчені
     кожен по-своєму намагалися виробити такий укр. правопис, який
     би найточніше відбивав норми укр. мови. Протягом 19 ст. було
     запропоновано увести літери, які збереглися і в сучас.
     правописі: ``і`` 
     (О. Павловський,
     1818), ``є`` (правопис 
     «Русалки Дністрової», 1837),
     ``ї`` (правопис 
     Пд.-Зх. відділу Рос. геогр. т-ва, 1873); у
     правописі «Русалки Дністрової» вперше було введено на
     позначення йотованого ``о`` та м'якості приголосного перед
     ``о`` уживані й нині диграфеми ``йо``, ``ьо``. Разом з тим
     ряд пропонованих літер не витримали випробування часом і не
     закріпилися в укр. алфавіті: ``и`` («мнякесеньке и») для
     позначення переднього секундарного звука ``і`` в
     новоутворених закритих складах та ``і`` з дифтонга
     ``ѣ`` 
     (Квітка-Основ'яненко), 
     ``е`` для  передачі йотованого ``о`` 
     (кулішівка, правопис Пд.-Зх. відділу
     Рос. геогр. т-ва, 1873), ``ў`` — нескладове ``у`` 
     (М. Максимович,
     1827 — див. Максимовичівка; 
     «Русалка  Дністровая», 1837;
     M. Гатцук, 1857; 
     К. Шейковський,
     1859), лат. літери ``u`` для ``и`` 
     (А. Метлинський,
     1839), ``j`` для ``й`` 
     (О. Корсун, 1841; 
     драгоманівка),
     літери ``g``
     (А. Метлинський, 1839; кулішівка), і (К. Шейковський, 1859) і
     диграфема ``кг`` (О. Павловський, 1818; І. Бецький, 1843;
     правопис Пд.-Зх. відділу Рос. геогр. т-ва , 1873) для позначення
     вибухового задньоязикового ``ґ`` Для африкат ``дж`` і
     ``дз`` пропонувалися літери з церковнослов'ян. азбуки пд.
     слов'ян ``Y ``, ``Ѕ`` 
     (К. Шейковський, 1859) 
     тощо. Разом з тим були  спроби усунути з укр. алфавіту літери ``ъ``, ``ы``
     («Русалка Дністровая», 1837), ``ъ``, ``ѣ``, ``ы``
     (желехівка),
     ``ѣ``, ``і`` 
     (А. Метлинський, 1839),
     ``ѣ``, Ѳ , ``Ѵ`` (І.Бецький, 1843),
     ``ъ``, ``ь``, ``ы``, ``ѣ``, ``э``,
     ``ю``, ``я``, ``ѣ``, ``Ѵ``
     (М. Гатцук, 1857), ``ы`` (кулішівка), ``щ``, ``я``,
     ``є``, ``ї``, ``ю`` (драгоманівка) і т. ін.
     Вносилося чимало пропозицій і щодо відображення специфічно
     укр. мовних рис, у т. ч. діалектних, для чого використовували
     літери рос. гражд, шрифту з додаванням до них різноманітних
     ``діакритичних знаків`` (крапка, дужка, дашок, коса
     рисочка, умлаут, паєрик тощо), які в писемній практиці не
     закріпилися 
     (М. Максимович, 
     І. Бецький, 
     А. Метлинський,
     М. Гатцук
     та ін.). У Зх. Україні ще з 17 ст. були намагання виробити
     укр. правопис на основі лат. графіки 

(Я. Гаватович, 1619;

     Я. Дзвоновський, 1625; 

Й. Єрлич, 1650; В. Залеський, 1833;

     Й. Лозинський, 1834-46), 
     а з кін. 50-х pp. 19 ст. з проектом
     латинізації «галицько-українського» письма виступили австр.
     реакц. кола (проти нього активно боровся 
     І. Франко), 
     однак цей план провалився, і в 1859 у шкільних підручниках і держ.
     виданнях у Галичині була узаконена кирилиця (див.
     «Азбучна війна»).
   

     Із зняттям заборони з укр. друкованого слова після рос.
     революції 1905 укр. алфавіт і графіка сформувалися у їхньому
     сучас. вигляді, що засвідчило видання «Словаря української
     мови» за ред. 
     Б. Грінченка. 
     За роки рад. влади були
     безуспішні спроби увести до алфавіту окр. літери для африкат
     ``дж`` і ``дз``, а згідно з правописом 1933 з абетки
     було вилучено літеру ``ґ`` відновлену у 3-му виданні
     «Українського правопису» (1990).
   

     Г. П. Півторак.