Українська мова. Енциклопедія
РЕФОРМИ АЛФАВІТУ І ГРАФІКИ. Укр письмо склалося
на основі давньорус. кириличного алфавіту 10-11 ст. (див.
Кирилиця). Відсутність у давньорус. мові редукційних
та асиміляційно-дисиміляційних процесів (наголошені й
ненаголошені голосні вимовлялися майже однаково, дзвінкі
приголосні не оглушувалися, а глухі не набували дзвінкості)
сприяла тому, що всі осн. ``звуки`` досить послідовно
передавалися одними й тими ж ``літерами``. Проте деякі
літери кирилиці не відповідали звуковому складові протоукр.
діалектів. Саме через це рано вийшла з ужитку літера
``Ѫ``, а ``ѫ`` стала виконувати
функцію літери ``я``. У зв'язку з розвитком фонет. системи
давньорус. мови (занепад зредукованих і викликані цим фонет.
процеси, перетворення ``>ѣ`` і т. д.) зростала
невідповідність між традиційно вживаними літерами й ново-утв.
звуками, що спричинювалося до сплутування літер на письмі
(напр.: ``ы`` – ``і`` – ``и``; ``ѣ`` – ``е`` –
``и`` – ``і``, ``ъ`` – ``ь`` і т. п.) й руйнування
правопис. традицій. Цей розхитаний
численними графічними й орфогр. варіантами правопис протягом
13 — поч. 18 ст. стихійно змінювався у напрямі його
узгодження із звуковою системою та грамат. будовою укр. мови,
хоч за відсутності декретованого регулювання графіки і єдиних
правопис, норм цього досягти не вдалося. Необхідність у
впорядкуванні ``алфавіту`` й
правопису стала особливо відчутною з
кін. 16 ст., коли в Україні почалося книгодрукування. Першу
реформу рос. письма, наслідки якої мали безпосередній вплив і
на розвиток укр. письма, здійснено 1708 (див. Гражданський шрифт).
У цей час з алфавіту вилучено непотрібні
літери ѡ («омега»), ѱ («псі»), ``Ѵ``
(«іжиця»), остаточно усунено ``Ѫ`` («юс великий») і ``ѫ`` («юс малий»), уведено літеру
``Е`` зам. ``Ѥ`` узаконені спорадично вживані
раніше літери ``я`` зам. ``Ѧ`` та
``ѧ``. Проте в алфавіті ще лишилися зайві
літери-дублети Ѳ («фіта»), ``ѣ`` («ять»), а також
``і``, на позначення якої в рос. алфавіті вже була літера
``и``. Крім удосконалення алфавіту, реформа передбачала
також спрощення друкованої графіки: накреслення літер було
випрямлено й заокруглено, усунено надрядкові знаки —
``наголоси`` й ``титла,`` зам. літерної системи
позначення чисел уведено арабські цифри.
Гражд, шрифт поширився і в Україні: спочатку в Наддніпрянській, яка входила до
складу Рос. імперії, а згодом —
і в західноукр. регіонах. Хоч ні в Східній, ні в Зх.
Україні у 18-19 ст. єдиних норм використання гражд, азбуки і
загальновизнаного правопису не було, укр. письменники і вчені
кожен по-своєму намагалися виробити такий укр. правопис, який
би найточніше відбивав норми укр. мови. Протягом 19 ст. було
запропоновано увести літери, які збереглися і в сучас.
правописі: ``і``
(О. Павловський,
1818), ``є`` (правопис
«Русалки Дністрової», 1837),
``ї`` (правопис
Пд.-Зх. відділу Рос. геогр. т-ва, 1873); у
правописі «Русалки Дністрової» вперше було введено на
позначення йотованого ``о`` та м'якості приголосного перед
``о`` уживані й нині диграфеми ``йо``, ``ьо``. Разом з тим
ряд пропонованих літер не витримали випробування часом і не
закріпилися в укр. алфавіті: ``и`` («мнякесеньке и») для
позначення переднього секундарного звука ``і`` в
новоутворених закритих складах та ``і`` з дифтонга
``ѣ``
(Квітка-Основ'яненко),
``е`` для передачі йотованого ``о``
(кулішівка, правопис Пд.-Зх. відділу
Рос. геогр. т-ва, 1873), ``ў`` — нескладове ``у``
(М. Максимович,
1827 — див. Максимовичівка;
«Русалка Дністровая», 1837;
M. Гатцук, 1857;
К. Шейковський,
1859), лат. літери ``u`` для ``и``
(А. Метлинський,
1839), ``j`` для ``й``
(О. Корсун, 1841;
драгоманівка),
літери ``g``
(А. Метлинський, 1839; кулішівка), і (К. Шейковський, 1859) і
диграфема ``кг`` (О. Павловський, 1818; І. Бецький, 1843;
правопис Пд.-Зх. відділу Рос. геогр. т-ва , 1873) для позначення
вибухового задньоязикового ``ґ`` Для африкат ``дж`` і
``дз`` пропонувалися літери з церковнослов'ян. азбуки пд.
слов'ян ``Y ``, ``Ѕ``
(К. Шейковський, 1859)
тощо. Разом з тим були спроби усунути з укр. алфавіту літери ``ъ``, ``ы``
(«Русалка Дністровая», 1837), ``ъ``, ``ѣ``, ``ы``
(желехівка),
``ѣ``, ``і``
(А. Метлинський, 1839),
``ѣ``, Ѳ , ``Ѵ`` (І.Бецький, 1843),
``ъ``, ``ь``, ``ы``, ``ѣ``, ``э``,
``ю``, ``я``, ``ѣ``, ``Ѵ``
(М. Гатцук, 1857), ``ы`` (кулішівка), ``щ``, ``я``,
``є``, ``ї``, ``ю`` (драгоманівка) і т. ін.
Вносилося чимало пропозицій і щодо відображення специфічно
укр. мовних рис, у т. ч. діалектних, для чого використовували
літери рос. гражд, шрифту з додаванням до них різноманітних
``діакритичних знаків`` (крапка, дужка, дашок, коса
рисочка, умлаут, паєрик тощо), які в писемній практиці не
закріпилися
(М. Максимович,
І. Бецький,
А. Метлинський,
М. Гатцук
та ін.). У Зх. Україні ще з 17 ст. були намагання виробити
укр. правопис на основі лат. графіки
(Я. Гаватович, 1619;
Я. Дзвоновський, 1625;
Й. Єрлич, 1650; В. Залеський, 1833;
Й. Лозинський, 1834-46),
а з кін. 50-х pp. 19 ст. з проектом
латинізації «галицько-українського» письма виступили австр.
реакц. кола (проти нього активно боровся
І. Франко),
однак цей план провалився, і в 1859 у шкільних підручниках і держ.
виданнях у Галичині була узаконена кирилиця (див.
«Азбучна війна»).
Із зняттям заборони з укр. друкованого слова після рос.
революції 1905 укр. алфавіт і графіка сформувалися у їхньому
сучас. вигляді, що засвідчило видання «Словаря української
мови» за ред.
Б. Грінченка.
За роки рад. влади були
безуспішні спроби увести до алфавіту окр. літери для африкат
``дж`` і ``дз``, а згідно з правописом 1933 з абетки
було вилучено літеру ``ґ`` відновлену у 3-му виданні
«Українського правопису» (1990).
Г. П. Півторак.