Українська мова. Енциклопедія

ЖЕЛЕХІВКА — укр. фонет. правопис у Зх. Україні в

   ост. чв. 19 ст., який створив на основі 
   гражданського шрифту
   й поширеної на той час в укр. мові фонет. орфографії (з деякими
   змінами) 
   Є. Желехівський
   для власного «Малорусько-німецького словаря» (1886). Особливості цього
   правопису були зумовлені діал. рисами галиц. говірок: у зв'язку з
   розрізненням у зх. укр. говірках (на відміну від східних) твердих і
   м'яких зубних перед звуком ``і`` доповнювалася система йотованих в
   укр. мові (літера ``ї`` писалася не тільки для позначення
   йотованого ``і`` в словах типу ``їхав, мої``, але й звука ``і``
   з ``ѣ`` та ``е`` після м'яких зубних приголосних ``д,
   т, з, ц, с, л, н``
 (д``ї``ло, т``ї``ло, ц``ї``на, с``ї``но,
   л``ї``с, т``ї``к, прин``ї``с і т. д.). Після твердих зубних
   вживалася літера ``і`` (ст``і``л, с``і``к). Звук ``і`` з ``о``
   в новозакритих складах передавався через ``і`` (под``і``л).
   Літери ``ъ``, ``ѣ``, ``ы`` були вилучені з
   алфавіту. Йотоване ``е`` і м'якість поперед. приголосного перед ``е``
   передавалися через ``є``, йотоване ``о`` — буквосполученням ``йо``,
   а м'якість приголосного перед ``о`` — через ``ьо``. Згідно з
   галиц. вимовою в іменниках с. р. не відбувалося подовження приголосних
   і писалося закінчення ``є`` відповідно до наддніпр. ``я`` (зїл``є``,
   жит``є``, знан``є``), прикм. суфікси ``-ський``, ``-цький``
   не пом'якшувалися (україн``ский``, нїме``цкий``), але позначалася
   м'якість ``с`` перед наст. м'яким приголосним (``сь``міх, ``сь``вято,
   ``сь``віт), частка ``-ся`` писалася окремо від дієслова (учить ``ся``,
   являє ``ся``), як і допоміжні дієслова ``му``, ``меш``, ``ме``
   від інфінітивів у формах майб. ч. недок. в. (робити ``ме``, ходити ``меш``);
   апостроф ставився після префіксів на приголосний перед йотованим ``і`` й ``о``
   (``з'явленє, з'їзд, під'їсти, з'орати``), за винятком губних (``мясо,
   вязати, пє, бю``
); вибухове ``g`` передавалося через ``ґ``;
   іншомовні слова й різні форми окр. слів передавалися згідно з місц.
   вимовою з урахуванням вимови деяких звуків у тих мовах, з яких ці слова
   були запозичені, зокрема з позначенням м'якості ``л`` (``зоольогія,
   блюза, кляса, Клавдия, генїй, єго, сказавбим``
 тощо). Цей правопис
   мав як істотні переваги перед попередніми правописами, так і значні
   хиби, на що вказував 
   І. Франко: 
   немотивоване написання літери ``ї``
   замість ``і`` в новозакритому складі і позначення знаком ``«``ь``»``
   м'якості ``с`` у словах типу ``сьвято, сьміх.`` Східноукр. письменники
   та вчені (Б. Грінченко,
   А. Кримський та
   ін.) поставилися до Ж. негативно. Проте західноукр. інтелігенція і
   широка громадськість сприйняли цей правопис досить прихильно. 1893 Ж.
   була надр. «Руська граматика» 
   С. Смаль-Стоцького
   і
   Т. Гартнера. 
   Ж. була затверджена австр. урядом для офіц. вжитку в
   шкільному навчанні і безроздільно панувала в Зх. Україні аж до 1922, а
   деякі твори друкувалися нею й пізніше. 
   

 

Г.П.Півторак

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
Вікіпедія: Желехівка.