Українська мова. Енциклопедія
КУЛІШІВКА — укр. фонет. правопис, застосований
П. Кулішем
у «Записках о Южной Руси» (т. 1, 1856) та в
«Граматці» (1857), а потім використаний у журн.
«Основа»,
який видавали 1861-62 в Петербурзі
В.Білозерський,
М.Костомаров і П.Куліш.
Згідно з цим правописом, послідовно
вживалася літера ``і`` на означення звука ``і`` з
давнього ``ѣ`` (л``і``то, с``і``но,
ос``і``нь), на місці давніх ``о``, ``е`` у
новозакритих складах (ст``і``ль, ж``і``нка,
п``і``чь) і на місці йотованого ``і`` (Вкра``і``на,
мо``і``х, тихо``і``). Усувалася з абетки літера
``ы``, а замість неї і на позначення звука ``и``
писалася літера ``и`` (с``и``нь, л``и``с``и``ця),
у ролі апострофа в серед, та в кінці слів після приголосних
виступала ``ъ`` (п``ъ``ять, розв``ъ``язав,
вітерт``ъ``, сміх``ъ``). Звук ``е`` послідовно
передавався літерою ``е`` (друж``е``, с``е``стра).
Літера ``є`` вживалася лише після м'яких приголосних в
іменниках с. р. (весілл``є``, трет``є``, щаст``є``),
а після голосних — літера ``е`` без відзначення на письмі
йотації звука ``е`` (гуля``е``, дума``е``шь), хоч
літера ``є`` в попередніх правописах уже була; відновлено
літеру ё для сполучень ``йо``, ``ьо`` (``ёму, слёзою,
тёхнув, народнёго``), які відомі в давнішій орфогр.
практиці. У правописі приголосних П. Куліш намагався
послідовно запровадити фонет. принцип, наслідуючи в цьому
частково
О. Павловського,
П. Гулака-Артемовського та ін.
Вибуховий ``ґ`` передавався лат. літерою ``g``
(дзи``g``a, ``g``уля), дієслівне сполучення
``-ться`` — через ``-тьця`` і ``-тця``
(вертаю``тьця``, всміхне``тця``), а ``-шся`` — через
``-шся`` і ``-сся`` (одібье``шся``,
вітає``сся``). Паралельно вживалися префікси ``рос``- і
``роз``- (``рос``кажуть, ``роз``червонітися). К.
вживалася до заборони укр. друку
Емським актом 1876,
і в дещо зміненому вигляді (грінчевичівка) — після зняття цієї
заборони 1905-14, зокрема в «Словарі української мови»
за ред. Б. Грінченка.
Г. П. Півторак.
Посилання на інші джерела на ту саму тему:
Вікіпедія: Кулішівка.