Українська мова. Енциклопедія

КУЛІШІВКА — укр. фонет. правопис, застосований

     П. Кулішем 
     у «Записках о Южной Руси» (т. 1, 1856) та в
     «Граматці» (1857), а потім використаний у журн. 
     «Основа»,
     який видавали 1861-62 в Петербурзі 
     В.Білозерський, 
     М.Костомаров і  П.Куліш. 
     Згідно з цим правописом, послідовно
     вживалася літера ``і`` на означення звука ``і`` з
     давнього ``ѣ`` (л``і``то, с``і``но,
     ос``і``нь), на місці давніх ``о``, ``е`` у
     новозакритих складах (ст``і``ль, ж``і``нка,
     п``і``чь) і на місці йотованого ``і`` (Вкра``і``на,
     мо``і``х, тихо``і``). Усувалася з абетки літера
     ``ы``, а замість неї і на позначення звука ``и``

     писалася літера ``и`` (с``и``нь, л``и``с``и``ця),
     у ролі апострофа в серед, та в кінці слів після приголосних
     виступала ``ъ`` (п``ъ``ять, розв``ъ``язав,
     вітерт``ъ``, сміх``ъ``). Звук ``е`` послідовно
     передавався літерою ``е`` (друж``е``, с``е``стра).
     Літера ``є`` вживалася лише після м'яких приголосних в
     іменниках с. р. (весілл``є``, трет``є``, щаст``є``),
     а після голосних — літера ``е`` без відзначення на письмі
     йотації звука ``е`` (гуля``е``, дума``е``шь), хоч
     літера ``є`` в попередніх правописах уже була; відновлено
     літеру ё для сполучень ``йо``, ``ьо`` (``ёму, слёзою, 
     тёхнув, народнёго``
), які відомі в давнішій орфогр.
     практиці. У правописі приголосних П. Куліш намагався
     послідовно запровадити фонет. принцип, наслідуючи в цьому
     частково 
     О. Павловського, 

П. Гулака-Артемовського та ін.

     Вибуховий ``ґ`` передавався лат. літерою ``g``
     (дзи``g``a, ``g``уля), дієслівне сполучення
     ``-ться`` — через ``-тьця`` і ``-тця``
     (вертаю``тьця``, всміхне``тця``), а ``-шся`` — через
     ``-шся`` і ``-сся`` (одібье``шся``,
     вітає``сся``). Паралельно вживалися префікси ``рос``- і
     ``роз``- (``рос``кажуть, ``роз``червонітися). К.
     вживалася до заборони укр. друку 
     Емським актом 1876,
     і в дещо зміненому вигляді (грінчевичівка) — після зняття цієї
     заборони 1905-14, зокрема в «Словарі української мови»
     за ред. Б. Грінченка.
   

     Г. П. Півторак.
   

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
Вікіпедія: Кулішівка.