
СІЧ ЗАПОРОЗЬКА (Січ Запорізька, Запорізька Січ) —
військово-політична організація українського козацтва. Виникла
внаслідок стихійної колонізації земель Середнього та Нижнього
Подніпров'я в серед. 16 ст. Назву отримала від способу захисту козацьких
поселень від зовнішньої небезпеки — «засіки», «січі» — невеликих
укріплених поселень у плавнях та островах басейну Дніпра. Друга частина
назви вказує на місце розташування укріплення по течії Дніпра — за
порогами, які в кількох місцях перетинали Дніпро на відтинку між
сучасними Дніпропетровськом та Запоріжжям. Першими організаторами січей
були уходники, яких черкаські та канівські старости відпускали на
Середнє і Нижнє Подніпров'я для промислу, оскільки там була багата на
рибу, птицю і звіра місцевість. Щорічно ватаги уходників на чолі з
обраними отаманами йшли на промисел за пороги, де у захищених від
раптових нападів ворога місцях будували тимчасові житла і приміщення
для переробки та зберігання продуктів промислу. Ватаги формувалися
переважно з людей однієї місцевості, що є одним із пояснень назв
куренів на С.З.
До серед. 16 ст. історія С.З. легендарна, лише з 1552, коли вона
розташовувалась на острові Хортиця, про неї є достовірні історичні
відомості. Причинами виникнення С.З. як організованого
військово-політичного утворення була необхідність протистояти
колонізації на освоєних козаками землях та постійній
турецько-татарській небезпеці. Поняття С.З. вживається у двох
значеннях: у широкому — всі землі, які перебували в управлінні й
володінні козаків, у вузькому-центральне поселення, де знаходилось
адміністративне управління Січі. Козацькі володіння ще називалися
Вольності Війська Запорозького,
а центральне поселення — ``Кіш``. С.З. як
головне укріплення була добре уфортифікована. Посередині фортеці —
великий майдан, у центрі його — церква св. Покрови, неподалік, з
одного боку, — криниця, з другого — стовп, біля якого карали винних
у порушенні січових звичаїв. Півколом на січовій площі розташовувались
``курені`` — дві довгі хати, покриті очеретом, а також будинки старшини,
канцелярія, пушкарня, склади, арсенал. Кожен курінь мав назву, яка
походила переважно від місцевості, звідки були родом засновники
куренів: Корсунський, Полтавський, Уманський, Стебліївський,
Батуринський, Інгульський тощо. Мали також назви від імен засновників
куренів: Васюренський, Тимошівський та ін. Число куренів було
стабільним з часу документальної історії Січі до кін. існування
``Задунайської Січі`` та переселення колишніх запорожців на Кубань у
кін. 18 ст.
Понині в Краснодарському краї багато станиць мають назви колишніх
запорозьких куренів. За фортечними укріпленнями біля річкового порту
знаходився грецький дім, в якому жили іноземні посли та купці. Фортецю
оточувало передмістя, де жили козаки-ремісники. Під впливом різних
обставин С.З. (Кіш) переносилася на інше місце, що визначило її
паралельні назви: Хортицька, Томаківська, Базавлуцька, Микитинська,
Чортомлицька, Кам'янська, Олешківська, Підпільненська (Нова
Покровська), Задунайська. Вся територія Січі поділялася на 8 (спочатку
на 5) ``паланок`` (округів): Кодацьку, Самарську, Орільську, Інгульську,
Бугогардівську, Прогноївську, Протовчанську, Кальміуську. Тобто,
володіння С.З. охоплювали землі сучасної Дніпропетровської і
Запорізької обл., частково — Кіровоградської, Одеської,
Миколаївської, Херсонської, Донецької обл.
На першому етапі існування С.З головними джерелами поповнення
козацтва були уходники та військові служилі люди. Вони та православна,
переважно українська, шляхта йшли на Подніпров'я в пошуках щастя,
багатства і рицарської слави. Після Люблінської унії 1569, загарбання
українських земель Польщею і різкого посилення на українських землях
соціального та національно-релігійного гніту С.З. перетворилася у
місце, куди втікали від гноблення селяни й міщани. С.З стала могутнім
оплотом соціального захисту для пригноблених, школою державного
управління для національної еліти, військовою перешкодою для
турецько-татарської агресії, яка загрожувала не лише українським
землям, а й загалом усій Східній і Центральній Європі. За своїм
характером С.З. була військово-демократичною республікою, вона мала всі
ознаки державності, власну територію і військо, яке охороняло її
кордони, свій уряд, який виконував законодавчі, виконавчі та судові
функції, свою символіку (прапор і герб), скарбницю. Виникнення
військово-політичної організації козацтва на українських землях, що
входили до
Великого князівства Литовського
(повторно були колонізовані козаками після монголо-татарського розорення) і де не було князівської
адміністрації, а також інших станів суспільства, дало можливість
запорожцям вільно вибирати суспільно-політичний устрій С.З. На С.З.
діяло звичаєве право, перед яким усі
були рівні незалежно від походження і місця у Запорозькому товаристві.
Вищий орган влади на С.З. — ``козацька рада``. На січовій раді
вирішувалися всі найважливіші питання внутрішнього життя С.З., питання
війни і миру, дипломатичних зносин, обрання козацької старшини,
розподіли землі між куренями тощо. Очолював С.З. виборний
гетьман (після 1648 —
кошовий отаман). У період свого
правління він мав необмежену владу і авторитет, але в будь-який момент
військова рада могла позбавити його цієї влади. Для більш оперативного
управління справами існувала ``рада старшини``. Виконавчий уряд С.З.
складався з кошового отамана (спочатку гетьмана), військового писаря,
військового судді та військового осавула. На С.З. виборними були всі
посади — від найвищої (кошовий отаман) до найнижчої.
С.З приймала в свої ряди всіх, незалежно від соціального
походження, національності, релігії. Але одним із головних об'єднуючих
факторів на С.З. була православна віра. Той, хто прибув на С.З.
добровільно, свідомо і без примусу, мав прийняти православну віру, Воля
на С.З. необхідно породжувала обов'язки — виконання звичаїв С.З.,
дотримання суворої дисципліни, готовності віддати своє життя за свободу
і незалежність свого народу. На С.З. існував особливий ритуал прийняття
у козацьке братство — випробовування на силу і спритність. Здоров'я,
сила, спритність і боєготовність запорожців загартовувались не лише в
боях і походах, але і в іграх, танцях, спортивних змаганнях. На С.З.
існував культ фізичного розвитку людини. Гетьманами, отаманами,
полковниками, курінними отаманами обирали людей особливої сили і
військової майстерності. Необхідність тримати запорозьке військо у
високій боєготовності, постійна небезпека були причинами заборони появи
на С.З. жінок. Козаки, як правило, одружувалися в солідному віці, їхні
сім'ї проживали в козацьких слободах, у межах запорозьких вольностей
або у віддалених від Запорожжя містах і слободах. Старшина і поважні
козаки мали своїх слуг-джур, котрими були козацькі діти, взяті на С.З.
для навчання і виховання, а також хлопчики-полоненики.
На С.З. ніколи не було кріпацтва, тут використовувалася
вільнонаймана праця. Господарство запорожців за період існування С.З.
зазнало серйозних змін. Якщо на початку це було полювання на звіра і
птицю, рибний і соляний промисли і лише частково розведення худоби та
землеробство, то в пізній період С.З. (особливо в часи ``Нової Січі`` —
1734–75) набуло високого розвитку хутірське (фермерське по суті)
господарство (зимівники) заможних козаків, у яких працювали наймані
козаки. Ці господарства, в яких у великих кількостях вирощували різну
худобу, в'ялили рибу, збирали мед тощо, були тісно пов'язані з
внутрішнім і зовнішнім ринками. Поглиблювалися і соціальні суперечності
в козацькому середовищі, що найяскравіше проявлялося у заколотах
козацької сіроми і навіть повстаннях. Козацька біднота брала участь і в
повстаннях та рухах поза межами С.З..
Одним з основних призначень С.З. була боротьба проти
турецько-татарської агресії. З цією метою ще в серед. 17 ст. козацький
гетьман ``Д. Вишневецький
спорудив на острові Хортиця потужний замок — головне січове
укріплення. На виготовлених з липи чи верби човнах — чайках невеликі
загони запорожців здійснювали далекі морські походи. Особливо успішними
були напади на турецькі фортеці в перші два десятиліття 17 ст., які
набули міжнародного резонансу (взяття Варни, Трапезунда, Кафи та ін.).
Саме успішні морські походи проти ворога всієї Європи — Османської
імперії та її васала —
Кримського ханства
уже в кін. 16 — на поч.
17 ст. здобули міжнародну славу С.З. і зумовили звернення до неї урядів
різних держав з проханнями надати їм допомогу. Особливо велике значення
для розвитку С.З. і зростання її авторитету як серед українського
народу, так і в Європі мало гетьманство
П. Сагайдачного, який
здійснив воєнну реформу на С.З., перетворивши окремі козацькі загони у
високоорганізоване і дисципліноване військо.
У період 30-літньої війни в Європі (1618–48) уряди різних держав
особливо часто зверталися до козаків-запорожців за допомогою. У
1620–30-х в Україні відбулися великі національно-визвольні повстання
під проводом М. Жмайла, Т. Трясила, Я. Острянина та ін., в яких
провідну роль відіграло Запорожжя. Зростання в середовищі запорожців
незалежницьких прагнень, вироблені на С.З. форми державного управління
та підготовленість національної еліти (освіченої і досвідченої
козацької старшини) підготували могутню всенародну
національно-визвольну війну під керівництвом
Б. Хмельницького проти панування
Речі Посполитої. Після 1648 центр державотворчих
процесів перемістився у Гетьманську державу (див.
Гетьманщина), яка
утворилася на значній частині українських етнічних земель. Запорожжя то
перебувало в тіні, то активно втручалося у справи Гетьманщини і
міжнародні відносини в регіоні, часто впливаючи на розстановку
політичних сил. На поч. 1709 запорозькі козаки на чолі з кошовим
отаманом
К. Гордієнком підтримали гетьмана
І. Мазепу у його прагненні
добитися незалежності України і приєдналися до шведсько-української
армії. У травні 1709 російські війська під командуванням полковника
П. Яковлева зруйнували С.З.
Запорожці, яким вдалося врятуватися, створили Січ під протекторатом
султана, спочатку на річці Кам'янка (1709–11), а потім в Олешках
(1711–33). У 1734 запорожці повернулися під протекторат Росії, яка була
в цьому зацікавлена, оскільки готувалася до чергової війни з
Оттоманською Портою. У період Нової С. відбулися серйозні зміни у
господарюванні та суспільних відносинах у Запорожжі. У різний спосіб
уряд обмежував запорозькі вольності (спорудження ``Української лінії`` і
посилення посполитих на запорозьких землях; створення колоній іноземців
``Слов'яно-Сербії`` і ``Ново-Сербії``). Зміцнення економічної незалежності
Запорожжя та величезний вплив запорожців на формування політичної
свідомості українського населення становило потенційну загрозу
колоніальній політиці Російської імперії на Півдні України. Тому після
укладення ``Кючук-Кайнарджійського миру`` 1774 генерал
``П. Текелій
отримав від
``Катерини II`` таємний наказ
про ліквідацію С.З. 4(15).6.1775
російські війська під командуванням ген. Текелія оточили Січ, а
наступного дня — 5(16).6. зайняли і зруйнували її. Останнього
кошового отамана
``П. Калнишевського``
та вищу козацьку старшину
заарештовано і відправлено на заслання. Частина запорожців, якій
вдалося вибратися з Січі, утворила в межах турецьких володінь
Задунайську Січ.
Г. Швидько (Дніпропетровськ).