Високі Школи

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
right

Високі школи на Україні беруть поч. від Київської Академії, що виникла із Киево-Могилянської Колегії, створеної митр. П. Могилою 1632 р. шляхом об'єднання школи при Києво-Печерській Лаврі із школою Богоявленського Братства; 1694 Колегія була перетворена на Академію (1701 ця назва була затверджена царською грамотою). Хоча в 12-річному курсі Академії було запроваджене богословіе, вона зберігала характер заг.-осв. школи. Ця школа мала велике значення в розвитку культури на Сх. Европи. На поч. 18 в. ч. учнів сягало понад 2 000, 1799 р. — 1086, з них чимало чужинців. 1819 р. Академія була перетворена на Київську Духовну Академію й прирівняна до ін. духовних академій у Росії.

Перший на укр. землях у межах Рос. Імперії Харківський Університет був відкритий 1805 р. (за статутом 1804); створений в період відносно ліберальної урядової політики, він відіграв незабаром визначну ролю в відродженні укр. культури, зокрема на Слобожанщині. 1820 р. в Ніжені була відкрита Гімназія Вищих Наук, статутом прирівняна до ун-тів; 1832 її реорганізовано у Фіз.-Матем. Ліцей (див. Безбородьківський Ліцей), 1840 перетворено на Юридичний Ліцей, а в 1875 — на Іст.-Філол. Ін-т. 1834 засновано Київський Університет, до якого був влитий поль. Крем'янецький Ліцей (існував 1819-З1); від часів першого ректора М. Максимовича ун-т, призначений для русифікації поляків, набув певних укр. рис, а в 70-их pp. його професори й студенти вже брали активну участь у праці Півд.-Зах. Відділу Геогр. Т-ва й київської Громади. Із практичної Ветер. Школи (1835) при Харківському Ун-ті 1852 виникла висока Ветеринарна Школа, 1871 перетворена на Харківський Ветеринарний Інститут, довгий час єдиний на укр. землях у Рос. Імперії. 1865 шляхом реорганізації Рішельєвського Ліцею (з 1837) створено Одеський Університет з офіц. назвою Новоросійського Ун-ту.

Розвиток пром-сти й заг. піднесення екон. життя на Україні мали наслідком відкриття Харківського Технологічного Ін-ту 1884, Київського Політехнічного Інституту 1898, Катеринославської Вищої Гірничої Школи 1899 і Київського Комерційного Ін-ту 1906.

В. ш. на Україні розвивалися в умовах не тільки цілковитої русифікації, початої у 18 в., але й постійного суворого нагляду за їх діяльністю. Негативне ставлення уряду до В. ш. мало наслідком м. ін. і важкий матеріяльний стан їх на Україні. Розмірно ліберальний університетський статут 1804 був замінений реакційним статутом 1835 р., який ставив ун-ти під нагляд кураторів; ректорів призначав мін. освіти. 1863 прийнятий був статут, який давав обмежену автономію з виборністю ректора й професорів, збільшував число катедр і ослаблював адміністративний нагляд; однак цей статут був поступово обмежений і замінений 1884 новим, який касував акад. автономію. Наслідком цього була боротьба за автономію, що супроводилася студентськими заворушеннями, які тривали до відновлення автономії т. зв. «тимчасовими правилами» в 1905 р. Внутр. життя В. ш. було під постійним дріб'язковим наглядом офіц. кіл, що звертали особливу увагу на діяльність професорів-українців і студентів і підтримували урядовий напрям в ун-тах, призначаючи, особливо в Київ і Харків, відомих реакціонерів. Це зумовило, зокрема, русофільську позицію чималої частини професури під час визвольних змагань. Уряд намагався гальмувати вступ до В. ш. молодих людей, що здавалися «неблагонадійними», підвищуючи платню за навчання; для осіб, які не хотіли йти до богословських кляс духовних семінарій, створювалися перешкоди до вступу до ун-тів на Україні. Чимало укр. молоді студіювало в Петербурзі, Москві, Варшаві, Дерпті, Томську.

Урядова політика скерована була, зокрема, проти високої жін. освіти.{див., наприклад, Мельник O.В. СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ЖІНОЧОЇ ОСВІТИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В СЕРЕДИНІ ХІХ ѕ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. Труды Одесского политехнического университета. Выпуск 2'2001, Кальницький М. Школа фемінізму,"Контракти" № 36 вiд 03-09-2007 — ВК} З ініціятиви жіноцтва, після довгих старань при Київському Ун-ті були відкриті Вищі Жін. Курси, 1885 влада їх закрила. Вищі Жіночі Курси відкриті були знову в Києві в 1906 р.; 1914 вони були перейменовані в Жін. Ін-т ім. св. кн. Ольги. {див. ще Кобченко К. А. КИЇВСЬКІ ВИЩІ ЖІНОЧІ КУРСИ: СТАНОВЛЕННЯ ЖІНОЧОГО УНІВЕРСИТЕТУ. Наукові записки. Том 20, Спеціальний випуск: у двох частинах. Частина 1 / Національний університет "Києво-Могилянська академія". — ВК} 1905 в Києві були засновані також приватні Вищі Жін. Курси А. Жекуліної. 1906 відкрито Вищі Жін. Курси в Одесі, а 1907 — в Харкові. 1910 виникли жін. мед. ін-ти в Києві, Харкові й в Одесі, 1916 — Вищі Жін. Мед. Курси в Катеринославі; крім того існували пед. фребелівські курси в Харкові й Києві для виховательок-дошкільниць.

В 1913 муз. школи в Києві й Одесі були перетворені на консерваторії. 1915 з Нової Олександрії (Пулави) був евакуйований до Харкова С.-Г. Ін-т, який там залишився. Напередодні революції 1917 p. відкрито Харківський Комерційний Ін-т. Революція 1905 дала нагоду поставити на порядок денний питання якщо не про українізацію В. ш., то про викладання українознавчих наук: мови, історії, літератури, етнографії. Читання цих предметів однак було відразу заборонене; реакційна рос. професура підтримала позицію уряду.

1917, з поч. революції, на Україні відкрилися ун-т у Катеринославі, Консерваторія в Харкові, С.-Г. Ін-т в Одесі. Одночасно почалася праця над українізацією В. ш. В Київському, Харківському й Одеському ун-тах були засновані катедри укр. мови, літератури, історії й історії права. 9 учительських ін-тів вирішено було реорганізувати у В. ш. 1917 в Києві відкрито Український Народний Університет, що 1918 був перетворений на Київський Державний Український Університет. 1918 відкрито Держ. Укр. Ун-т у Кам'янці Подільському, Укр. Іст.-філол. Фак. у Полтаві й Укр. Учительський Ін-т у Житомирі. 1917 в Києві постали Укр. Академія Мистецтв й Укр. Пед. Академія, що існували до приходу большевиків.

Найстаріший на Зах. Укр. Землях Львівський Університет відкрито 1784, до 1867 — нім., пізніше з поль. викладовою мовою; з 1848-49 створено перші укр. катедри; в 1914 їх було 8 і 4 доцентури. В 1844 у Львові була заснована Політехніка; в 1855 Рільнича Академія в Дублянах (1919 перетворена на відділ Політехніки), з 1881 — Ветер. Академія (висока школа з 1897). 1875 у Чернівцях засновано ун-т із нім. викладовою мовою, що мав 3 укр. катедри. З 1880-их pp. тривала боротьба спершу за рівноправність укр. студентства в спольонізованому Львівському Ун-ті, а далі за окремий укр. ун-т, що на поч. 20 в. набрала особливо гострої форми й супроводилася сецесією 1901 p. (див. ЕУ І, стор. 929). В 1914 справа про укр. ун-т була розв'язана в принципі позитивно, але війна перешкодила реалізації проекту. Чимало українців студіювало по зах. В. ш., закрема багато — у Відні, особливо після сецесії.

На поч. 20-их pp. після нещасливого кінця визвольних змагань і окупації України большевиками стан В. ш. змінився. В УССР ун-ти за системою наркома освіти Гринька відразу були переформовані. Мед. факультети перетворено на мед. ін-ти й до них приєднано жін. мед. ін-ти. Юридичні факультети приєднано до ін-тів нар. госп-ва, що постали з комерційних ін-тів. Іст.-філол. й фіз.-мат. факультети ун-тів і вищих жін. курсів перетворено на факультети проф. освіти ін-тів нар. освіти ІНО), що мали готувати викладачів проф. шкіл; крім того, в ІНО були організовані факультети соціяльного виховання з метою готувати викладачів для старших кляс семирічок. У менших містах України ІНО виникли на базі учительських ін-тів, що їх у 1918 почали переорганізовувати на В. ш. Поряд із тим створено ряд нових ін-тів. У 1929 в УССР ін-тів було 42, з них пед. — 13, мист. — 5, мед. — 5, транспортовий — 1, соц.-екон. — 4, індустріяльно-техн. — 5, сіль.-госп. — 9. В них навчалося 40890 студентів (з них жінок 28%), українців було бл. 23 000. Для готування практичних робітників у різних галузях створені були численні технікуми як В. ш. вузької спеціялізаиії. В 1929 їх в УССР було 109, в тому ч. пед. — 43, мист. — З, мед. — 4, будів. — 1, кустарно-пром. — 1, транспортових — 13, соц.-екон. — 1, індустріяльно-техн. — 30, сіль-госп. — 13; студентів було 26 778 (з них жінок бл. 32%), українців було бл. 18 000. В. ш. в цей період стали лише навчальними закладами; наук. робота й готування кандидатів для неї (аспірантів) провадилися при н.-д. катедрах, що до поч. 30-их pp. діяли окремо від ін-тів.

У внутр. житті В. ш. зазнали великих змін. 1920 р. почалася боротьба за опанування їх большевиками. Акад. автономія була скасована; В. ш. перейшли під управління Нар. Комісаріяту Освіти (НКО УССР); поряд ректорів призначали спершу комісарів; незабаром стали призначати ректорами комуністів з-поза В. ш.; так само керування життям факультетів перейшло до призначуваних деканів. Хоч програма компартії 1919 р. проклямувала «відкриття широкого доступу в авдиторії високої школи для всіх охочих», В. ш. були закриті для осіб «нетрудового походження». Вступ з поч. 1920-их pp. став можливий лише за відрядженнями партійних, комсомольських чи проф. орг-цій. Щоб забезпечити перевагу робітників і незаможних селян у складі студентів В. ш., при них утворені були підготовні невчальні заклади для дорослих — робітничі факультети (робітфаки). Студентам, насамперед робітфаківцям і комуністам, давалися житло, харчування і, особливо під кін. 20-их pp., стипендії (в 1929 стипендії одержували 48% студентів ін-тів), однак умови студентського життя увесь час для більшости лишалися дуже важкі. Для посилення совєтизації студентського складу у кін. 20-их і в 30-их pp. практикувалися «мобілізації» комуністів і комсомольців (т, зв. «тисяччиків»). Не задовольняючись великою «чисткою» В. ш. 1924 p., що спричинила зменшення ч. студентів із 37 538 у 1923 до 27 205 в 1925 p., влада за допомогою «профкомів» (студентських комітетів із представників профспілок), які в той час активно втручалися в життя В. ш., постійно перевіряла склад студентів. Осіб, що з конечности приховували свое «соц. походження», рідню репресованих і «розкуркулених» тощо виключали.

Пляни й програми В. ш. безперестанку мінялися. «Українізаційний» курс на практиці глибоко відбився в системі пед. і с.-г. В. ш. запровадженням викладання укр. мовою не лише українознавчих предметів, але й ряду ін.; в мед., екон. і техн. В. ш. «українізація» мала формальний характер. В 30-их pp. почалися нагінки на укр. професорів з «перевірками» праці окремих катедр, в яких брали участь студентські «бригади»; в наслідок цього багато професорів і викладачів були усунені й стали жертвами терору. Від поч. 20-их pp. y викладанні багатьох предметів була запроваджена т. зв. «лябораторно-бриіадна» метода, яка не давала змоги перевірити знання студентів. Несталість програм, дуже слаба попередня підготова студентів, добираних за соц. станом, брак підручників, переобтяженість програм соц.-екон. предметами, а також важкі матеріяльні умови при конечності віддавати багато часу на т. зв. гром. (комсомольську чи проф.) роботу спричинили надзвичайно низьку успішність студентів і недостатню кваліфікацію фахівців, випущених із В. ш. З другого боку, реалізація плянів реконструкції пром-сти й перебудови сіль. госп-ва вимагала великого числа нових спеціялістів. Це стимулювало в 1929-32 pp. перебудову В. ш. На цей же час припала уніфікація системи освіти УССР із всесоюзно-російською. Посилився зв'язок техн. В. ш. із пром-стю і підпорядкування їх безпосереднім практичним завданням нар. госп-ва. За постановою уряду СССР з 23.7.1930 багатофакультетні техн. В. ш. стали перетворювати на кілька ін-тів вузьких галузей із передачею їх від НКО УССР в управління відповідних госп. об'єднань нар. комісаріятів пром-сти, їм же були підпорядковані численні новостворені техн. й екон. ін-ти. Так само відповідним нар. комісаріятам передано мед., сіль.-госп. й ін. ін-ти, так що під керівництвом НКО УССР лишалися тільки пед. і мист. В. ш. Після постанови ЦК ВКП(б) з 25.8.1932 про уніфікацію осв. системи технікуми, які не були розбудовані в ін-ти, перетворено на сер. школи. В 1934 р. після ряду короткочасних трансформацій факультетів проф. освіти ін-тів нар. освіти (як пед. ін-ти проф. освіти, фіз.-хем.-матем. ін-ти тощо) відновлено ун-ти в Києві, Харкові, Одесі й Дніпропетровському. Факультети соц. виховання цих ІНО і решту ІНО перетворено на пед. ін-ти, число яких увесь час поступово зростає.

Незадовільний стан знань студентів В. ш. від поч. 30-их pp. викликав посилення вимог при іспитах, а далі відмовлення від навчальної практики попереднього десятиріччя. Постанова уряду СССР з 19.9.1932 забороняла бриіадно-лябораторну систему, поклала кінець втручанню студентських орг-цій в управління В. ш., переносячи відповідальність на ректорів і директорів, і запроваджувала лекційну методу; вона встановлювала навчальний режим із обов'язковим проходженням усієї програми, з точним реіляментуванням числа семестрів, залікових та екзаменаційних сесій, дипломних праць, дипломних проектів, виробничої практики і т. д. Н.-д. робота стала знову провадитися при катедрах ун-тів та ін-тів. Катедри деяких В. ш. та ін-ти АН УРСР провадять відтоді працю з аспірантами. Праця н.-д. катедр після постанови уряду СССР і ЦК ВКП(б) з 23.6.1930 так само регляментована з особистою відповідальністю голів катедр, із плянуванням і контролем роботи кожного співробітника.

Починаючи від 1932, коли при ЦВК СССР був створений Комітет у справах вищої техн. школи, гол. керівництво В. ш. дедалі більше централізувалося. 1936 при Совнаркомі СССР створений був Комітет у справах вищої школи; 1946 його перетворили на загальносоюзне Мін-во Вищої Освіти СССР, яке безпосередньо керує В. ш. незалежно від їх адміністративної й госп. підпорядкованости в системі мін-в. 9.2.1955 утворено Мін-во Вищої Освіти УССР, яке координує працю з перетвореним на союзно-респ. Мін-вом Вищої Освіти СССР. На чолі ун-тів стоять ректори, ін-тами керують директори, що їх, як і заступників по навчальній частині, призначає мін-во; деканів факультетів затверджують мін-ва, яким в адміністративному й госп. відношеннях підлягають В. ш. Під головуванням ректора (директора) діє учена рада в складі деканів, завідувачів катедр, частини професорів і представників гром. орг-цій В. ш. Наук.-методична й н.-д. робота зосереджується навколо катедр, що об'єднують профеcopiв, доцентів і викладачів даної або близьких між собою дисциплін. Обрані за конкурсом професори й доценти В. ш. затверджуються мін-вом. Катедра плянуе наук. роботу своїх членів. Ун-ти і частина ін-тів випускають «учені записки». Пляни, програми й режим у В. ш. також затверджуються мін-вом; режим праці студентів В. ш. подібний до сов. режиму сер. школи. В 1940-56 pp. існувала оплата за навчання в В. ш., і відтоді в складі студентів переважають діти сов. вищих урядовців і фахівців. Від 1936 p. менше значення мае соц. походження; посилилися вимоги до засвоєння навчального матеріялу; успішність стимулюється стипендіями. Після закінчення В. ш. молоді фахівці відсилаються на працю примусово за пляном. Чимале місце в системі високої освіти належить відділам заочного навчання при ун-тах і ін-тах, зокрема педагогічних, які, поза звичайним керівництвом працею студентів-заочників, організують консультаційні пункти й лябораторно-екзаменаційні сесії.

Від кінця 20-их pp. і донині як характер, так і число В. ш. на Україні зазнавали великих змін. Залежно від директив компартії то розгорталася мережа невеликих, перев. техн., ін-тів вузького фаху, то ці ін-ти об'єднувалися, стаючи факультетами збільшених ін-тів. Про мінливість мережі В. ш. в УССР дають уявлення такі числа:

Роки Число В. ш. Число студентів

1927 — 38 — 28 634

1929 — 42 — 40 890

1933 — 189 — 106 200

1937 — 119 — 108 121

1940 — 166 — 127 572

1946 — 156 — 118 722

1949 — 159 — 137 317

1950 — 156 — 150 006

1955 — 134 — 212 000

Перев. більшість В. ш. України зосереджена по великих містах. У 1955 р. із 134 В. ш. у Києві було 20, у Харкові — 24, в Одесі — 17, у Львові — 13, у Дніпропетровському — 10. На Україні є 7 ун-тів:

у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровському, Чернівцях і Ужгороді;

пед. ін-тів  — 35, мист. В. ш. — 9, мед. ін-тів (із фізкультурними й фармацевтичними) — 17, сіль.-госп., механізації сіль. госп-ва, гідромеліоративних, зоотехн. і ветер. — 20, лісотехн. і лісогосп. — 2, будівельних і транспортових різних типів — 14, політехн. — 4, гірничих і метал. — 6, технологічних — 5, машино-будівельних — 7, фінансово-екон., правничих, торг., кооп. — 8.

На Зах. Укр. Землях після війни 1918-19 pp. поль. влада скасувала укр. катедри в Львівському Ун-ті й гостро обмежила можливості студій для українців. В результаті цього з 1920 почав діяти Тайний Університет, що, не зважаючи на переслідування влади, мав у 1922-23 pp. 65 катедр і 1 500 студентів; ун-т закрився 1925, коли адміністративні кари унеможливили роботу. В ці ж роки діяла Укр. Висока Політехн. Школа у Львові в об'ємі l p. студій; продовжували техн. навчання студенти за кордоном, найбільше в Данціґу. Бойкотуючи поль. В. ш., українці масово виїздили за межі Польщі. 1928 у Львові відкрито Гр.-Кат. Богословську Академію. При поль. ун-тах у Варшаві й Кракові існували катедри українознавства, у Варшаві — також правос. богословський фак. із викладанням поль. мовою. Утруднення з виїздом із Польщі зменшили можливість студій у закордонних ун-тах; тому укр. студенти змушені були йти до поль. В. ш.

Загальноукр. значення набрав у цей час Український Вільний Університет, заснований у Відні 1920 і 1921 перенесений до Праги, де, завдяки скупченню професорів і студентів-емігрантів з різних земель України, при підтримці чес. уряду, зміг розгорнути роботу. Поряд нього постала 1922 Українська Господарська Академія в Подєбрадах у Чехії, в 1935 перетворена на Український Технічно-Господарський Інститут; в 1922-33 в Празі існував Укр. Високий Пед. Ін-т їм. М. Драгоманова, з 1922 — Укр. Студія Пластичного Мистецтва.

1945 Укр. Вільний Ун-т і УТГІ змушені були перенести свою діяльність до Німеччини.

М. Глобенко

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
e-Енциклопедія історії України: Вища освіта в Україні.