НАУМЕНКО Володимир Павлович [7(19).VII 1852, м. Новгород-Сіверський, тепер Черніг. обл.  — 3.VII 1919, Київ]  — укр. педагог, філолог, журналіст, етнограф, громад.-політ, діяч, д. чл. Пд.-Зх. відділу Рос. геогр. т-ва, НТШ (Львів). Закін. 1873 істор.-філол. ф-т Київ. ун-ту. Викладав у гімназіях Києва, з 1893  — у кадет. корпусі, 1906-14 був директором гімназії, знаної як «Гімназія В. П. Науменка» (вважалась найпрогресивнішою в Києві), 1874 став членом «Старої громади», в кін. 19  — на поч. 20 ст.  — її факт. керівник, ініціатор і акт. учасник ряду громад, та культур. акцій (створення фондів для видання укр. книжок і поширення освіти серед народу, організація заходів щодо скасування заборони укр. друкованого слова, заснування укр. періодичних видань тощо). В 1897-1906  — редактор, а 1902-06 і видавець журн. «Киевская старина», з 1907  — редактор-видавець журн. «Україна». Був одним із засновників Укр. наук. т-ва (з 1907), його головою (1914-17), видавав «Записки Українського наукового товариства в Києві». Редактор-видавець газети кадет. партії «Свобода і право» (1906, разом з І. Лучицьким). Один з фундаторів, а потім і голова Укр. федерат.-дем. партії, програму якої він склав. Був членом Центр. Ради, в 1918  — міністр освіти в уряді гетьмана П. Скоропадського. З поч. 1919 працював в УАН. У роки громадян, війни розстріляний більшовиками.

Н.  — автор численних статей з питань укр. мови й л-ри, опублікованих, зокрема, в «Киевской старине»: «Книжна мова у малоросів і русинів» (1899, №1, рос. мовою). У кн. «Огляд фонетичних особливостей малоруської мови» (1889, рос. мовою) подав опис вокалізму, консонантизму та звукових змін укр. мови, у брошурі «Загальні принципи українського правопису» (1917)  — огляд проблем укр. правопису. Видав «Керівництво для вивчення української мови в російських школах» (1918, рос. мовою). Провів значну роботу щодо збирання, обробки і впорядкування матеріалів та здійснив першу редакцію чотирьох літер (А-Г) «Словаря української мови» Б. Грінченка. Опубл. ряд пам'яток з історії укр. мови та л-ри, зокрема епістолярну спадщину М. Максимовича. Розшукав зб. нар. пісень, зібраних З. Доленгою-Ходаковським. Зберігав «захалявні книжечки» Т. Шевченка, його портрет роботи І. Рєпіна, архів М. Максимовича. Окр. пам'ятки передав до Церк.-археол. музею при Київ. духовній академії і до Київ. худож.-пром. та наук. музею. Після смерті Н. збірки перейшли до УАН, Всенар. б-ки України (тепер Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського).

Літ.:

• Системат. указатель журн. «Киев. старина» (1882–1906). Полтава, 1911;
• Франко І. Українці. В кн.: Франко І. Зібр. тв., т. 41. К., 1984;
• Ільєнко І. Володимир Науменко (1852–1919). «Літ. Україна», 1992, 6 серпня.

С. І. Білокінь, П. М. Федченко.