Реформи алфавіту і графіки

Українська мова. Енциклопедія

РЕФОРМИ АЛФАВІТУ І ГРАФІКИ. Укр письмо склалося на основі давньорус. кириличного алфавіту 10-11 ст. (див. Кирилиця). Відсутність у давньорус. мові редукційних та асиміляційно-дисиміляційних процесів (наголошені й ненаголошені голосні вимовлялися майже однаково, дзвінкі приголосні не оглушувалися, а глухі не набували дзвінкості) сприяла тому, що всі осн. звуки досить послідовно передавалися одними й тими ж літерами. Проте деякі літери кирилиці не відповідали звуковому складові протоукр. діалектів. Саме через це рано вийшла з ужитку літера Ѫ, а ѫ стала виконувати функцію літери я. У зв'язку з розвитком фонет. системи давньорус. мови (занепад зредукованих і викликані цим фонет. процеси, перетворення >ѣ і т. д.) зростала невідповідність між традиційно вживаними літерами й ново-утв. звуками, що спричинювалося до сплутування літер на письмі (напр.: ы – і – и; ѣ – е – и – і, ъ – ь і  т. п.) й руйнування правопис. традицій. Цей розхитаний численними графічними й орфогр. варіантами правопис протягом 13 — поч. 18 ст. стихійно змінювався у напрямі його узгодження із звуковою системою та грамат. будовою укр. мови, хоч за відсутності декретованого регулювання графіки і єдиних правопис, норм цього досягти не вдалося. Необхідність у впорядкуванні алфавіту й правопису стала особливо відчутною з кін. 16 ст., коли в Україні почалося книгодрукування. Першу реформу рос. письма, наслідки якої мали безпосередній вплив і на розвиток укр. письма, здійснено 1708 (див. Гражданський шрифт). У цей час з алфавіту вилучено непотрібні літери ѡ («омега»), ѱ («псі»), Ѵ («іжиця»), остаточно усунено Ѫ («юс великий») і ѫ («юс малий»), уведено літеру Е зам. Ѥ узаконені спорадично вживані раніше літери я зам. Ѧ та ѧ. Проте в алфавіті ще лишилися зайві літери-дублети Ѳ («фіта»), ѣ («ять»), а також і, на позначення якої в рос. алфавіті вже була літера и. Крім удосконалення алфавіту, реформа передбачала також спрощення друкованої графіки: накреслення літер було випрямлено й заокруглено, усунено надрядкові знаки — наголоси й титла, зам. літерної системи позначення чисел уведено арабські цифри.

Гражд, шрифт поширився і в Україні: спочатку в Наддніпрянській, яка входила до складу Рос. імперії, а згодом — і в західноукр. регіонах. Хоч ні в Східній, ні в Зх. Україні у 18-19 ст. єдиних норм використання гражд, азбуки і загальновизнаного правопису не було, укр. письменники і вчені кожен по-своєму намагалися виробити такий укр. правопис, який би найточніше відбивав норми укр. мови. Протягом 19 ст. було запропоновано увести літери, які збереглися і в сучас. правописі: і (О. Павловський, 1818), є (правопис «Русалки Дністрової», 1837), ї (правопис Пд.-Зх. відділу Рос. геогр. т-ва, 1873); у правописі «Русалки Дністрової» вперше було введено на позначення йотованого о та м'якості приголосного перед о уживані й нині диграфеми йо, ьо. Разом з тим ряд пропонованих літер не витримали випробування часом і не закріпилися в укр. алфавіті: и («мнякесеньке и») для позначення переднього секундарного звука і в новоутворених закритих складах та і з дифтонга ѣ (Квітка-Основ'яненко), е для передачі йотованого о (кулішівка, правопис Пд.-Зх. відділу Рос. геогр. т-ва, 1873), ў — нескладове у (М. Максимович, 1827 — див. Максимовичівка; «Русалка Дністровая», 1837; M. Гатцук, 1857; К. Шейковський, 1859), лат. літери u для и (А. Метлинський, 1839), j для й (О. Корсун, 1841; драгоманівка), літери g (А. Метлинський, 1839; кулішівка), і (К. Шейковський, 1859) і диграфема кг (О. Павловський, 1818; І. Бецький, 1843; правопис Пд.-Зх. відділу Рос. геогр. т-ва , 1873) для позначення вибухового задньоязикового ґ Для африкат дж і дз пропонувалися літери з церковнослов'ян. азбуки пд. слов'ян Y , Ѕ (К. Шейковський, 1859) тощо. Разом з тим були спроби усунути з укр. алфавіту літери ъ, ы («Русалка Дністровая», 1837), ъ, ѣ, ы (желехівка), ѣ, і (А. Метлинський, 1839), ѣ, Ѳ , Ѵ (І.Бецький, 1843), ъ, ь, ы, ѣ, э, ю, я, ѣ, Ѵ (М. Гатцук, 1857), ы (кулішівка), щ, я, є, ї, ю (драгоманівка) і т. ін. Вносилося чимало пропозицій і щодо відображення специфічно укр. мовних рис, у т. ч. діалектних, для чого використовували літери рос. гражд, шрифту з додаванням до них різноманітних діакритичних знаків (крапка, дужка, дашок, коса рисочка, умлаут, паєрик тощо), які в писемній практиці не закріпилися (М. Максимович, І. Бецький, А. Метлинський, М. Гатцук та ін.). У Зх. Україні ще з 17 ст. були намагання виробити укр. правопис на основі лат. графіки (Я. Гаватович, 1619; Я. Дзвоновський, 1625; Й. Єрлич, 1650; В. Залеський, 1833; Й. Лозинський, 1834-46), а з кін. 50-х pp. 19 ст. з проектом латинізації «галицько-українського» письма виступили австр. реакц. кола (проти нього активно боровся І. Франко), однак цей план провалився, і в 1859 у шкільних підручниках і держ. виданнях у Галичині була узаконена кирилиця (див. «Азбучна війна»).

Із зняттям заборони з укр. друкованого слова після рос. революції 1905 укр. алфавіт і графіка сформувалися у їхньому сучас. вигляді, що засвідчило видання «Словаря української мови» за ред. Б. Грінченка. За роки рад. влади були безуспішні спроби увести до алфавіту окр. літери для африкат дж і дз, а згідно з правописом 1933 з абетки було вилучено літеру ґ відновлену у 3-му виданні «Українського правопису» (1990).

Г. П. Півторак.