КАЗИМИР IV ЯГЕЛЛОНЧИК (Kazimierz IV Jagielloczyk; 30.11.1427  – 7.6.1492) — Великий князь Литовський (з 1440) і король Польщі (з 1447). Н. у м. Кракові. Син Ягайла і української княжни Марії Гольшанської. В 1447 К. IV Я., намагаючись зміцнити королівську владу шляхом послаблення політичної ролі магнатів, видав загальноземський привілей, який значно розширював права шляхти, у т.ч. української (Нешавські статути 1454). Проводив політику остаточної ліквідації залишків автономії українських земель. У 1452 скасував Волинське, а в 1470 (фактично — 1471) — Київське князівство і перетворив їх на литовські провінції. За правління К. IV Я. зусиллями київського князя Семена Олельковича (див. Олельковичі) та митрополита Григорія II Болгариновича був здійснений остаточний поділ Київської митрополії (з осідком у Москві) на Київську (з осідком у Києві; охоплювала 10 українсько-білоруських єпархій та існувала до 1686) та Московську (з 1589 — патріархія). За К. IV Я. було укладено в 1468 збірник тогочасних законів — Судебник великого князя Казимира. В 1454–66 відвоював у Тевтонського ордену Східне Помор'я з Гданськом та поставив у васальну залежність Східну Прусію з її столицею Кенігсбергом (тепер Калінінград, Росія). К. IV Я., проводячи активну зовнішню політику, домігся утвердження свого сина Владислава на чеському (1471) та угорському (1490) престолах. У 1481 К. IV Я. викрив спробу підготовки повстання проти його влади з боку українських князів М. Олельковича, І. Гольшанського та Ф. Більського. Війська К. IV Я. жорстоко придушили Мухи повстання 1490–92.

М. Ерстенюк (Львів).