Судебник великого князя Казимира

СУДЕБНИК 1468 (Судебник великого князя Казимира) — збірник норм права 15 ст., складений за великого князя литовського Казимира IV Ягеллончика. В оригіналі мав загальноприйняту для тогочасних правових пам'яток назву «Лист». Інша назва — «Судебник» (так називалися підручники права, якими користувалися в судах під час розгляду кримінальних і цивільних справ). Дату видання судебника (29.2.1468) встановив протоієрей І. Григорович. Затверджений на Віленському сеймі. Діяв у Великому князівстві Литовському, в українських землях, що входили до його складу, в Аукштайтії і Чорній Русі. Складався зі вступу і 28 артикулів (статей), в яких визначалася система судів, їхня компетенція, а також містилися норми цивільного, кримінального і процесуального права. С. 1468 встановлював порядок захисту маєткових прав, визначав порядок досудового провадження і судового розгляду кримінальних та земельних справ, окреслював види покарань. Згідно з С. кримінальна відповідальність наступала з досягненням 7-річного віку. У ст. 2–8 йдеться про крадіжку і співучасть, у ст. 13–19 — про покарання за крадіжку відповідно до розмірів і обтяжуючих обставин. Ст. 9–10 визначають компетенцію державного суду над княжими селянами, а ст. 11–12 — компетенцію державних судів над панськими селянами у випадку, коли пани не виконують своїх обов'язків як судді. С. 1468 розрізняв три види крадіжок: дрібні крадіжки (вартість вкраденого менше 1/2 рубля), середні — більше вартості 1/2 коня, великі крадіжки — вартість вкраденого становить вартість одного коня. За дрібну крадіжку, вчинену вперше, застосовувалось покарання у формі штрафу, за середню та велику — смертна кара через повішання. Крім крадіжки, С. називає такі види злочинів, як розбій, грабунок (ст. 22), чаклунство (ст. 19). Слідчі дії проводив сам потерпілий (т.зв. «право сліду»). Злочини, пов'язані з самовільною порубкою лісу, розбої, грабунки були підвідомчі королю. Провадити слідство міг воєвода (мав право застосовувати до підозрюваних запобіжний захід — утримання у в'язниці). Ст. 19 допускає застосування тортур щодо осіб звинувачених у крадіжці та чаклунстві. С. містить таке поняття, як співучасть. Співучасниками найчастіше виступали близькі родичі — дружина, діти. Співучасники несли солідарну відповідальність. Вищою судовою інстанцією у всіх справах був король. Основні види покарань — смертна кара через повішання або спалення, штраф. Екзекуцію проводив суддя (тіун, воєвода) або потерпілий чи його близькі.

С. Білостоцький (Львів).