Студентство. До 1920

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
EU 1.png

ПОПЕРЕДНІНІ СТОРІНКИ

Студентство, молодь, що студіює у високих школах і становить базу кваліфікованих кадрів країни. Укр. С. було співтворцем політ. формацій і речником передових ідей (просв. культурництво, боротьба проти москвофільства, радикалізм і соціялізм, «молодоукраїнство», самостійність, націоналізм, рух опору 1960—70-их рр. в УССР, збереження укр. ідентичности на еміґрації тощо).

14 — 18 вв. Укр. студенти (с.) з кін. 14 в. вчилися в ун-тах Центр, і Зах. Европи, гол. у Кракові і Празі (тут було засновано для лит. і «руської» молоді спеціяльну бурсу). З 16 в. укр. с. відвідували ун-ти Німеччини (у Гайдельберзі, Ляйпціґу, Кенігсберзі, Ґеттінґені, Кельні, Віттемберзі), а також у Парижі, Страсбурзі, Базелі, Лейдені, Римі (зокрема богословські студії), Больоньї.

Першою вищою школою на Україні була Києво-Могилянська Академія (до кін. 17 в. Колегія), заснована 1632. Тих, що навчалися в старших клясах, називали с. або спудеями. їхнє ч. коливалося від 200 до 300, з поч. 18 в. доходило до 1 000 (1744 — 1 100). Соц. склад с. був різнорідний: сини шляхти й коз. старшини, духовенства, козаків, міщан, селян; з кін. 18 в. переважали с. духовного походження.

Побутово-матеріяльний стан с. був тяжкий Більшість їх походила з-поза Києва (у другій пол. 18 в. перев. з Гетьманщини) Тільки діти багатих жили приватно, ін. — в бурсі (на поч. 18 в. 200 с., у новозбудованій 1765 — бл. 400), де й харчувалися; частина с.-бурсаків мусіла випрошувати милостиню, заробляти співом, дякуванням по церквах, театральними виставами, прислугою у багатих тощо. С. носили спеціяльний одяг, т. зв. кирею. С. Київ. Академії користувалися чималою свободою. Частина їх була організована в Молодому братстві, згодом у студ. конґреґації (її чл. називали «содалістами»), що мали завдання виховувати своїх чл. у непохитній правос. вірі, допомагати потребуючим тощо.

У другій пол. 18 в. укр. С. вчилося також у новозаснованих рос. високих школах; а з зах. земель — в ун-тах Кракова, Будині тощо.

На Наддніпрянщині у 1805 — 1917. З відкриттям ун-тів у Харкові (1805), Києві (1834), Одесі (1865) та Безбородьківського Ліцею у Ніжені (з 1820) загал укр. с. здобував вищу освіту на Україні. У другій пол. 19 в. — на поч. 20 в. відкрито на Україні ряд високих фахових ін-тів: ветер., комерційні, с.-г., політехн., технологічний, гірничий, консерваторії, а з 1905—06 низку високих проф. жін. шкіл (див. Високі школи). У 1914—16 на Наддніпрянщині було 24 вищі школи з 26 700 с. (у тому ч. в ун-тах бл. 10 000, на вищих жін. курсах бл. 4 000 і в 17 проф. ін-тах бл. 13 000).

Права й обов'язки с. в Рос. Імперії визначав заг. університетський статут, який мінявся залежно від політики уряду. Статут 1804 формально забезпечував ун-там самоуправу, а с. — акад. свободу; 1835 він був замінений реакційним статутом, який ставив ун-ти під нагляд кураторів, а догляд за політ. благонадійністю с. передавав університетській інспектурі. 1845, з метою утруднити доступ до ун-ту молоді з бідніших верств, підвищено оплати за навчання. 1847 скасовано право відвідувати виклади вільним студентам. Університетську автономію відновив статут 1863, за яким с. судив університетський суд. Спроби Мін-ва Освіти 1872 завести суворішу дисципліну для с. у зв'язку з студентськими заворушеннями у Петербурзі й Москві не були ухвалені професорськими радами поодиноких ун-тів. Чергові виступи с. які почалися маніфестацією 14.3.1878 в Київ. Ун-ті (коли виключено з нього бл. 100 с.) й поширилися по всіх ун-тах, довели до гостріших урядових заходів. Закон 1884 скасував удруге автономію ун-тів, 1887 підвищено оплату за навчання з 5 до 25 карб., за семестр. У відповідь на повторні заворушення с. уряд видав 1899 розпорядження про віддання в солдати учасників студентських розрухів. Реакцією на ці заходи було вбивство мін. освіти Н. Боголєпова (14.2.1901) студентом П. Карповичем.

Кількість с. зростала з заснуванням нових ун-тів та високих шкіл, з допущенням (з 1855) на студії всіх соц. верств (з 3 141 у 1855 до 38 853 у 1916). Разом з тим ч. дітей дворян і «чиновників» зменшилося з 65% всіх с. у 1855 до 36% у 1914. 1894 на 4 016 с. у трьох унтах Наддніпрянщини припадало на правос. 59,4% (серед них бл. пол., тобто 1 200 українців — приблизні числа), 25,5% на жидів, 12,8% на римо-кат. (поляків, гол. в Київ. Ун-ті), 2% на евангеликів. Побутові умови с. були досить важкі. У 1880—90-их рр. ледве 15% с. були звільнені від оплати за навчання; держ. стипендій було дуже мало. С. високих шкіл були зобов'язані носити приписаний одяг, т. зв. форму.

Укр. с. навчалися також за межами України, гол. в Москві й Петербурзі; а з 1896 також у Варшаві, Дорпаті і [Томську, коли Мін-во Освіти дало дозвіл випускникам духовних семінарій вступати до цих ун-тів.

На поч. укр. С. не було організоване і гром. працю провадило у різних заг. орг-ціях: у Кирило-Методіївському Братстві (1846—47), у Громадах, зокрема в Київ., у братстві Тарасівців. Згодом укр. С. належало до заг. студентських орг-цій, що постали з кін. 19 в. по всіх високих школах Рос. Імперії. С. домагалося акад. автономії, корпоративного студ. права (скликання зборів, студ. суду, каси взаємодопомоги тощо), а також брало участь у політ. рухах.

Орг-ція укр. С. почалася у другій пол. 19 в. створенням «земляцтв» — територіяльних гуртків для самодопомоги й культ. праці (полтавське, чернігівське, київ., волинське, катеринославське, «малорос.» тощо), які гуртували с. усіх високих шкіл того чи того м. Земляцтва обирали делеґатів до «виконавчого комітету» ун-ту чи ін-ту, згодом прийшло об'єднання студ. орг-цій усіх навчальних закладів даного м. Усе це відбувалося напівлеґально. З кін. 19 в. С. організувалося за нац. принципом в укр. студ. громади (УСГ), що діяли нелегально. Перша УСГ постала 1893 у Києві, згодом у Харкові (1897), Москві (1898), Петербурзі (1898), Дорпаті (1898), Варшаві (1901), Одесі (1902). УСГ об'єднували на поч. 20 в. тільки бл. 260 чл. За того часу чл. УСГ були політ. активні серед соц.-дем. гуртків, РУП, УПСР. По революції 1905—06 УСГ намагалися унезалежнитися від політ. орг-цій і свою діяльність зосереджували в проф.-студ. площині; вони стали легальними орг-ціями, і ч. їх чл. значно збільшилося. 1908 всього було бл. 1 000 чл. УСГ, з чого на окремі осередки припадало (в дужках ч. чл. на поч. 20 в.): Москва — 250 (22), Харків — 150 (50), Київ — 130 (68), Варшава — 120 (ч. приблизне), Петербурґ — 100 (ч. приблизне), Дорпат — 98 (20), Одеса — 64 (ЗО), Київ. Жін. Курси — 40, Томськ — 40. Показником участи укр. С. у заг. всерос. студ. центр, орг-ціях є ч. укр. делеґатів — 23 на 93 всіх.

Для координації праці УСГ нелегально відбувалися з'їзди делеґатів поодиноких студентських орг-цій (у 1898, 1899 і 1908 у Києві, 1901 у Полтаві, 1904 у Петербурзі). У 1913 створено Гол. Раду Укр. С., яка координувала працю УСГ і видавала у Петербурзі неперіодичний зб. «Укр. Студент» (1913—14). У кін. 19 — на поч. 20 в. зміцнилися зв'язки між УСГ і С. на Зах. Україні: на з'їзді у Києві 1898 брали участь делеґати віденської «Січі» і львівської Акад. Громади; УСГ висилали с. до Галичини і Буковини та брали участь у високошкільних літніх курсах у Львові й Чернівцях, у спільних студ. екскурсіях тощо.

Зах. Укр. Землі у 1772—1914. Студ. життя на укр. землях під Австрією пов'язане з заснуванням Львівського Ун-ту (1784). Ще перед тим укр. богослови вчилися у гр.-кат. семінарії у Відні — Барбареумі (1774—84) і в Студіюм Рутенум (1787—1809) при Львівському Ун-ті. З часом постали у Львові нові високі школи: Політехніка (1814), Рільнича (1855) і Ветер. академії (1881); у Чернівцях — ун-т (1875). У цих високих школах українці становили 10—25% загалу с. Невелике ч. українців студіювало у Віденському, Краківському, Будапештському й ін. ун-тах. Ці високі школи, згідно з акад. традицією Центр, і Зах. Европи, мали внутр. автономію, а с. користувалися «акад. свободами». Проте за доби абсолютизму в Австрії (до 1860) с. часто підпадали під контроль місц. адміністрації, а богослови — церк. влади.

Поч. організації укр. С. датується заснуванням у Львові студ. «Січі» (1861— 63), продовженням якої були Акад. Бесіда (1870—71) та допомогове т-во «Дружний Лихвар» (1872—82). В опозиції до цих студ. т-в народовецького напряму був москвофільський Акад. Кружок (1870). Аналогічною була доля акад. т-ва «Союз» (1875—1922) при Чернівецькому Ун-ті, яке з москвофільського стало народовецьким. Ще 1868 засновано у Відні т-во «Січ» (проіснувало до 1947).

1882 «Дружний Лихвар» перейменувався на Акад. Братство соціялістичного напряму, яке 1896 об'єдналося з народовецькою «Ватрою» у заг. студ. Акад. Громаду (1898 — 150 чл.), яка проіснувала до 1921. 1897 укр. С. Львівської Політехніки заснувало т-во «Основа» (пересічно 50 чл.). Ін. укр. студ. громади: «Громада» у Кракові (1888—95), «Русь» (згодом «Січ») у Ґраці (1895), «Укр. Громада» в Празі (1902).

Для координації діяльности існуючих укр. студ. орг-цій 1881 і 1884 відбуто з'їзди в Коломиї. З 1899 львівські с. разом з усім громадянством висунули домагання про заснування укр. ун-ту у Львові. Відтоді С., а також гімназіяльна молодь організувалися в таємні гуртки п. н. «Молода Україна» і видавали ж. тієї ж назви (1900—02), у якому ставлено вимоги політ, самостійности України. Важливу ролю відограли зв'язки С. зах. земель з укр. С. під рос. займанщиною, особливо з представниками РУП. Боротьба за укр. ун-т довела до сецесії (3.12.1901) — бойкоту 440 с. Львівського Ун-ту та виїзду їх на студії до Відня, Праги, Ґрацу. По поверненні укр. с. до Львівського Ун-ту боротьба між укр. і поль. с. не припинялася: створено таємний Комітет Укр. Молоді (КУМ), чл. якого А. Коцко загинув 1.7.1910 від поль. кулі. На 1 Всеукр. З'їзді у Львові (за участю наддніпрянців) засновано легальну централю С. Укр. Студ. Союз (УСС), який 1913—14 нараховував 38 філій у Галичині і видавав ж. «Шляхи».

На поч. 20 в. під впливом нім. «буршеншафтів» постали укр. студ. корпорації: чернівецькі «Запороже» (1906—40) і «Чорноморе» (1913—40) та львівська «Роксолянія».

Укр. С. належало до різних соц. станів: духовенства (бл. 40% у 1880-их рр.), службовців, селян, робітників. Для подолання побутово-фінансових труднощів були засновані допомогові т-ва («Лихвар» й ін.); важливим гуртожитком і осередком для укр. с. у Львові був Акад. Дім, уфундований укр. громадянством при щедрій допомозі Є. Чикаленка.

У 1912—13 у вищих школах в Австрії навчалося 1 868 укр. с, у тому ч. у Львові 1 287 (бл. 17% всіх с. Львова), Чернівцях 187 (16%; 1914 вже 300, або 25%), Відні 166, Кракові 55, ін. м. — 48; крім того, 97 богословів у Станиславові і 28 у Перемишлі. За фахом 843 укр. с. вивчало право, 430 — теологію, 271 — філософію, 129 — медицину і фармацію, 85 — техн. науки, 45 — аґрономію, 32 — ветеринарію, 17 — торг. науки, 5 — мистецтво.

1914 — 20 рр. Під час першої світової війни більшість укр. С. була забрана до війська; чимало с. Галичини і Буковини служило у формації Укр. Січ. Стрільців. По революції в Рос. Імперії 1917 укр. с. включилися в нац. рух: взяли участь у творенні Укр. Центр. Ради (її чл. були: Ю. Охримович, О. Севрюк, М. Салтан, М. Чечель, М. Єреміїв), були активні в поодиноких укр. політ. партіях, зокрема в УПСР, керівництво якої складалося перев. з с., у дипломатичній службі (у делегації на Берестейський мир брали участь також с.), в Армії УНР, у держ. службі; с. Київ. Ун-ту у складі Студ. Куреня ім. Укр. Січ. Стрільців брали участь у боях під Крутами (29.1.1918). У березні 1917 постав координаційний осередок укр. С. — Гол. Укр. Студ. Рада, яка організувала три Всеукр. студ. конференції і видавала ж. «Стерно».

НАСТУПНІ СТОРІНКИ