Кирило-Методіївське братство
КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО (товариство) — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві. Ініціаторами створення братства виступили В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркович. Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Методія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846». Крім організаторів до братства незабаром увійшли: Г. Андрузький, О. Навротський, Д. Пильчиков, І. Посяда, М. Савич, О. Тулуб. У квітні 1846 до братства вступив Т. Шевченко. Восени 1846 загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб. Програмні положення К.-М. б. були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров, та у «Записці», написаній В. Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму. К.-М, б. ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти. Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) — до революційних методів боротьби (Т. Шевченко, М. Гулак, Г. Андрузький). Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Т. Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, П. Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий у 1846 та ін.). К.-М. б. проіснувало 14 місяців. У березні 1847 за доносом провокатора О. Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані. Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18.3. до 30.5.1847 у Петербурзі. Найтяжче було покарано Т. Шевченка, якого віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу з забороною писати і малювати. На трирічний термін було ув'язнено у Шліссельбурзькій фортеці М. Гулака, М. Костомаров перебував в ув'язненні один рік, а О. Навротський — півроку у В'ятській тюрмі. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну. Діяльність К.-М. Б. достовірно висвітлена у різних публікаціях самих кирило-мефодіївців, а також у працях О. Кониського, С. Ефремова</a>, Д. Багалія, М. Грушевського, М. Возняка та ін.
Додаткова література:
- Зайончковский П.А. Кирилло-Мефодиевское общество (1846—1847). М., 1959
- Сергієнко Г.Я. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. К., 1983
- Кирило-Мефодіївське товариство, т. 1—3. К., 1990
- Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. К., 1990
- Симоненко Р. «Кирило-Мефодіївське» чи «Україно-Слов’янське»? «Київ», 1996, № 3—4
Посилання на інші джерела на ту саму тему: e-Енциклопедія історії України: КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО, Україно-слов’янське товариство, Кирило-Мефодіївське братство.
