Києво-Печерська Лавра

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА — один із найбільших та найдавніших чоловічих монастирів на українських землях. Заснований бл. 1051 у с. Берестове, недалеко від Києва, на правому березі Дніпра. Засновником монастиря вважається св. Антоній Печерський. Першим відомим ігуменом К.–П.Л. був згаданий у історичних джерелах монах Варлаам (1061), після цього монастирську братію очолив св. Феодосій Печерський. Впродовж 11-13 ст. монастир був найбільшим церковним осередком Київської держави. З 12 ст. одержав назву лаври. Відігравала важливу роль у культурному житті Київської держави. Тут велося давньоукраїнське літописання, було налагоджене переписування книг, існував шпиталь для убогих та калік, розвивалась мозаїчна та ювелірна справи, У перших століттях свого існування К.–П.Л. неодноразово зазнавала руйнувань: у 1096 — половецькими ордами, у 1169 — владимиро-суздальськими військами Андрія Боголюбського; у 1203 загонами князя Рюрика Ростиславича та чернігівськими князями; у 1240 — монголо-татарськими ордами хана Батия. Однак, кожного разу монастир знову відновлювався і ставав все більш відомим. Ще більше зросло значення К.–П.Л. в період входження українських земель до складу Великого князівства Литовського, а з 1569 — Речі Посполитої. Незважаючи на знищення монастиря, підчас нападу кримських татар у 1482, він швидко відродився; в 1598 офіційно одержав статус лаври (об'єднувала 6 монастирів) та права ставропігії від Константинопольського Патріарха. Після Берестейського церковного собору 1596 тривалий час велися суперечки між греко-католиками та православними за володіння лаврою, які завершились 1613 переходом лаври у власність православної церкви. В цей період К.-П.Л, продовжувала залишатися центром українського культурно-освітнього життя. Тут укладався започаткований у 13 ст. «Києво-Печерський Патерик» — важливе джерело до історії українських земель, У 1615 архімандрит монастиря Є. Плетенецький заснував при монастирі друкарню. У 17 ст. було опубліковано 117 видань, серед яких — твори П. Могили, І. Гізеля, Л. Барановича, І. Галятовського та інших відомих авторів. В 1631 митрополит П. Могила відкрив при К.–П.Л. школу, яка об'єднавшись із школою Київського братства дала початок Києво-Могилянській Академії. Після включення України до складу Московської держави, у другій пол. 17 ст., розпочався наступ на права К.–П.Л. з боку Московських Патріархів. У 1688 лавра дістала права ставропігії від патріарха і була вилучена з-під юрисдикції Київського митрополита. У 1720 царський уряд заборонив друкувати книжки українською мовою, що принесло значні збитки монастирю. В 1786 секуляризовано лаврські маєтки (монастир переведена на державне утримання), скасовано стародавнє правило, коли вся братія обирала Духовний Собор, який управляв справами К.–П.Л. Поступово проводилась політика русифікації монастиря, як і всього церковного життя в Україні. Після встановлення радянського режиму в Україні К.–П.Л. постійно зазнавала репресій з боку органів влади. У 1921-22 більшість коштовностей та мистецьких цінностей лаври було конфісковано. <p> <p> На території лаври за її багатовікову історію створився цілісний архітектурний ансамбль. Найдавнішими пам'ятками були Успенський собор (1073-78, зруйнований радянськими підпільниками 3.11.1941) та Троїцька надбрамна церква (1108). Ряд церков було споруджено у 16-18 ст. на кошти українських гетьманів та представників козацької старшини. Велика лаврська дзвіниця (висота 96,5 м) зведена у 1731-45 архітектором Г. Шеделем, ряд споруд побудовані за проектами лаврського архітектора С. Ковніра. 26.9.1936 територію К.–П.Л. було оголошено державним історико-культурним заповідником, всі її цінності націоналізовано. На його території (всього 22 га) знаходиться понад 30 пам'яток архітектури, функціонують ряд відомих музеїв, у т.ч. Музей історичних коштовностей України та ін. У повоєнні роки знищені війною лаврські споруди були відбудовані і реставровані. Відновлено діяльність чоловічого монастиря Руської Православної Церкви. У другій пол. 1980-х рр. частина території та будівель К.–П.Л. була передана церкві. Тепер на території К.–П.Л. знаходиться резиденція глави Української Православної Церкви (у канонічній єдності з Московським Патріархатом).