Ставропігія

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
right

СТАВРОПІГІЯ (від грец. «ставрос» і «пігіон» — встановлення хреста) — форма управління в православній церкві, що передбачала церковно-правний імунітет від місцевої церковної ієрархії та безпосередню залежність від патріаршої влади. С. могли отримувати як церкви, так і монастирі. В Україні найзначніші святині мали ставропігіальний статус, але фактично керування С. здійснювалося не Константинопольським патріархом, а Київським митрополитом. Від С. храму назву ставропігійських отримували і світські братства, що засновувалися при церквах, зокрема, Ставропігійське Успенське братсво (1589) у Львові. Ставропігіальний статус свідчив про особливу важливість святині для церкви і віруючих. В Україні право С. мали: Києво-Печерська лавра (1589), Київське богоявленське братство і Манявський скит (1620), Межигірський Спасо-Преображенський монастир] (1687) та ін.

М. Капраль (Львів).