DIU.png

СТЕШЕНКО ІВАН МАТВІЙОВИЧ (псевд., І. Сердешний, І. Степура, І. Січовик,

   Світленко; 24.6.1873-30.7.1918) — громадсько-політичний діяч, педагог, літературознавець,
   письменник. Дійсний член 
   НТШ з 1917. 
   Н. у Полтаві. Закінчив Полтавську класичну
   гімназію. У 1892-96 навчався на історико-філологічному ф-ті 
   ``Київського ун-ту``.
   У Києві познайомився з родинами Старицьких, Лисенків, Косачів. Був членом
   літературно-мистецького гуртка 
   «Плеяда». За сприяння 
   О. Кониського 
   видрукував у Львові українською мовою «Метаморфози» Овідія та власну поему 
   «Мазепа» (1896). У 1896 С. разом з 
   М. Коцюбинським, 
   П. Тулуб, 
   П. Тучапським, 
   М. Ковалевським 
   став засновником однієї з перших українських соціал-демократичних організацій.
   Після закінчення ун-ту працював лектором 
   ``Фундуклеївської жіночої гімназії``, 
   але за політичну діяльність був заарештований і висланий з Києва. Згодом С. був
   обраний членом Київської старої 
   громади, брав участь у роботі 
   РУП, належав до
   Української демократичної партії, пізніше — 
   УСДРП. Протягом 1897-1900 перебував
   на Чернігівщині, де займався перекладацькою та науковою працею. Досліджував творчість 
   ``І. Котляревського``, критично відредагував його поему «Енеїда».
   У 1898-1900 видав кілька спеціальних досліджень («Поэзия И. П. Котляревского»,
   «И. П. Котляревский, автор украинской «Энеиды» та ін.). У 1899 і 1901 побачили
   світ збірки його поезій «Хуторні сонети» і «Степові мотиви». Через заборону
   викладацької діяльності працював в управлінні Південно-Західної залізниці,
   згодом — у Київській міській думі. У 1907 повернувся до викладацької роботи,
   викладав історію української та західноєвропейських літератур у 
   ``Київській комерційній школі``, на 
   ``Вищих жіночих курсах``, 
   у ``Музично-драматичній школі`` ``М. Лисенка``.
   У цей час С. опублікував ґрунтовні наукові розвідки («Історія української драми»,
   1908; «Украинские шестидесятники», 1908), досліджував творчість українських
   письменників 
   ``О. Стороженка``, 
   М. Гоголя, 
   Лесі Українки, 
   ``Панаса Мирного``, 
   ``М. Старицького``,
   М. Коцюбинського, 
   П. Куліша. 
   Уклав разом з дружиною 
   О. Стешенко 
   українсько-російський словник (1909). У 1908 був обраний секретарем, а 
   згодом — товаришем голови
   Українського наукового товариства у Києві. 
   У 1913-14 редагував педагогічний часопис 
   «``Сяйво``», який видавали 
   ``С. Русова``, 
   В. Прокопович та 
   Д. Антонович. У 1915
   С. очолював 
   ``Тетянинську гімназію для біженців``, 
   в якій навчалися діти галичан,
   насильно вивезених до Києва під час окупації Галичини російською армією.
   У 1914-18 вийшли друком ґрунтовні дослідження творчості 
   Т. Шевченка 
   («Т. Шевченко яко великий митець слова», 1914; «До характеристики творчості 
   Т. Шевченка», 1915; «Життя і твори Т. Шевченка», 1918 та ін.).
   

   У 1917 С. виступив одним із організаторів 
   Української Центральної Ради,
   керував роботою шкільної і редакційної комісій УЦР, входив до складу 
   Малої Ради.
   У 1917-18 очолював рух за українську школу, здійснював керівництво діяльністю
    ``Товариства поширення шкільної освіти в Україні``. 
    З червня 1917 призначений генеральним секретарем освіти. Пребуваючи на цій посаді, 
    С. рішуче проводив українізацію шкільництва, сприяв виданню українських підручників 
    і навчальних програм, організації українських гімназій (зокрема, з 39 відкритих у 
    1917 гімназій 25 були сільськими) та курсів українознавства. Після відставки кабінету 
    ``В. Винниченка
    працював головним інструктором Міністерства освіти. У червні 1918 перебував у
    Полтаві, де був смертельно поранений невідомими злочинцями. Похований на Байковому
    кладовищі у Києві.
   

   В. Верстюк, Т. Осташко (Київ). 

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
Вікіпедія: Іван Стешенко.