
СТЕШЕНКО ІВАН МАТВІЙОВИЧ (псевд., І. Сердешний, І. Степура, І. Січовик,
Світленко; 24.6.1873-30.7.1918) — громадсько-політичний діяч, педагог, літературознавець,
письменник. Дійсний член
НТШ з 1917.
Н. у Полтаві. Закінчив Полтавську класичну
гімназію. У 1892-96 навчався на історико-філологічному ф-ті
``Київського ун-ту``.
У Києві познайомився з родинами Старицьких, Лисенків, Косачів. Був членом
літературно-мистецького гуртка
«Плеяда». За сприяння
О. Кониського
видрукував у Львові українською мовою «Метаморфози» Овідія та власну поему
«Мазепа» (1896). У 1896 С. разом з
М. Коцюбинським,
П. Тулуб,
П. Тучапським,
М. Ковалевським
став засновником однієї з перших українських соціал-демократичних організацій.
Після закінчення ун-ту працював лектором
``Фундуклеївської жіночої гімназії``,
але за політичну діяльність був заарештований і висланий з Києва. Згодом С. був
обраний членом Київської старої
громади, брав участь у роботі
РУП, належав до
Української демократичної партії, пізніше —
УСДРП. Протягом 1897-1900 перебував
на Чернігівщині, де займався перекладацькою та науковою працею. Досліджував творчість
``І. Котляревського``, критично відредагував його поему «Енеїда».
У 1898-1900 видав кілька спеціальних досліджень («Поэзия И. П. Котляревского»,
«И. П. Котляревский, автор украинской «Энеиды» та ін.). У 1899 і 1901 побачили
світ збірки його поезій «Хуторні сонети» і «Степові мотиви». Через заборону
викладацької діяльності працював в управлінні Південно-Західної залізниці,
згодом — у Київській міській думі. У 1907 повернувся до викладацької роботи,
викладав історію української та західноєвропейських літератур у
``Київській комерційній школі``, на
``Вищих жіночих курсах``,
у ``Музично-драматичній школі`` ``М. Лисенка``.
У цей час С. опублікував ґрунтовні наукові розвідки («Історія української драми»,
1908; «Украинские шестидесятники», 1908), досліджував творчість українських
письменників
``О. Стороженка``,
М. Гоголя,
Лесі Українки,
``Панаса Мирного``,
``М. Старицького``,
М. Коцюбинського,
П. Куліша.
Уклав разом з дружиною
О. Стешенко
українсько-російський словник (1909). У 1908 був обраний секретарем, а
згодом — товаришем голови
Українського наукового товариства у Києві.
У 1913-14 редагував педагогічний часопис
«``Сяйво``», який видавали
``С. Русова``,
В. Прокопович та
Д. Антонович. У 1915
С. очолював
``Тетянинську гімназію для біженців``,
в якій навчалися діти галичан,
насильно вивезених до Києва під час окупації Галичини російською армією.
У 1914-18 вийшли друком ґрунтовні дослідження творчості
Т. Шевченка
(«Т. Шевченко яко великий митець слова», 1914; «До характеристики творчості
Т. Шевченка», 1915; «Життя і твори Т. Шевченка», 1918 та ін.).
У 1917 С. виступив одним із організаторів
Української Центральної Ради,
керував роботою шкільної і редакційної комісій УЦР, входив до складу
Малої Ради.
У 1917-18 очолював рух за українську школу, здійснював керівництво діяльністю
``Товариства поширення шкільної освіти в Україні``.
З червня 1917 призначений генеральним секретарем освіти. Пребуваючи на цій посаді,
С. рішуче проводив українізацію шкільництва, сприяв виданню українських підручників
і навчальних програм, організації українських гімназій (зокрема, з 39 відкритих у
1917 гімназій 25 були сільськими) та курсів українознавства. Після відставки кабінету
``В. Винниченка
працював головним інструктором Міністерства освіти. У червні 1918 перебував у
Полтаві, де був смертельно поранений невідомими злочинцями. Похований на Байковому
кладовищі у Києві.
В. Верстюк, Т. Осташко (Київ).
Посилання на інші джерела на ту саму тему:
Вікіпедія: Іван Стешенко.