DIU.png

УКРАЇНКА ЛЕСЯ [справжн. прізв., ім'я та по батькові —

     Косач-Квітка Лариса Петрівна; 13(25).2.1871 — 19.7(1.8.)
     1913] — велика українська поетеса, прозаїк, драматург,
     перекладач, літературний критик та фольклорист. Дочка відомої
     письменниці та громадської діячки 
     Олени Пчілки, 
      рідної сестри
     М. Драгоманова. Дитячі
     роки минули у с. Колодяжному (тепер Ковельського р-ну
     Волинської обл.) Значний вплив на формування світогляду У. мав
     М. Драгоманов. 
     Через хворобу (туберкульоз кісток)
     навчалася вдома, у приватних вчителів. Стан здоров'я змушував
     її подовгу лікуватися на півдні — в Криму, Грузії, Італії,
     Єгипті. Здобула різнобічну (переважно історико-філологічну)
     освіту. Досконало володіла кількома іноземними мовами
     (російською, французькою, німецькою, англійською,
     італійською, грецькою, латинською, польською, білоруською).
     Згодом здійснила чимало майстерних перекладів Г. Гейне,
     В. Гюго, Дж. Байрона, А. Міцкевича, Гомера та ін. У 1890
     написала (для сестри) підручник «Стародавня історія східних
     народів» (виданий у 1918 {факсимильне перевидання — Волинська обласна друкарня 2008 р. — ВК}). Підтримувала дружні творчі
     стосунки з 
     О. Кобилянською, 
     І. Франком, 
     А. Кримським, 
     В. Гнатюком,
     ``М. Павликом``, 
     ``О. Маковеєм``, 
     Л. Старицькою-Черняхівською,
     М. Грушевським.
     Дебютувала в літературі як поет-лірик у 1884 у львівському журналі 
     «Зоря», 
     де під псевдонімом «Леся Українка» були
     опубліковані вірші «Конвалія» і «Сафо». За життя У. вийшли
     поетичні збірки «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії»
     (1899), «Відгуки» (1902). Поезія У. великої емоційної
     напруги, сповнена глибоких патріотичних почуттів до України.
     Призначення поета У. вбачала в творчій праці для духовного і
     національного визволення свого народу. Найповніше виявила
     себе в драматургії (створила понад 20 драм). Перший
     драматичний твір — психологічна драма «Блакитна троянда»
     (1896). У. — автор драматичних поем і соц.-філософських драм
     «Одержима» (1901), «Осіння казка» (1905), «В катакомбах»
     (1905), «Кассандра» (1907), «У пущі» (1897-1909), «Бояриня»
     (1910), «Адвокат Мартіан» (1911), «Лісова пісня» (1911),
     «Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913), «На полі крові»
     (1910). Звертаючись до образів і сюжетів, взятих із світової
     літератури, історії, міфології, розглядала
     соціально-політичні та морально-етичні проблеми, які
     хвилювали тогочасне українське суспільство. Суттєво
     модернізувала поетику української драми (загостреністю
     діалогу, багатопроблемністю, перенесенням наголосу із
     зовнішньої дії на внутрішню, умовністю і символічністю
     декорацій). Вершиною творчості поетеси е драма «Лісова
     пісня», яка утверджує людську мрію, високі почуття, перемогу
     краси життя над бездуховністю. Активно друкувалася в
     періодиці («Літературно-науковий вісник», «Нова громада»,
     «``Народ``», «``Дзвін``», «Рідний край», «Киевская старина» та ін.).
     Спільно з 
     ``Ф. Колессою``, 
     К.-К. була організатором фольклорної
     експедиції для запису на фонограф українського героїчного
     епосу (1908). Цікавилась тогочасним українським і
     європейським літературним процесом, написала
     літературно-критичні й філософсько-публіцистичні статті,
     зокрема, «Малоросійські письменники на Буковині», «Два
     напрями в новітній італійській літературі», «Замітки про
     новітню польську літературу», «Новітня суспільна драма»,
     «Утопія в белетристиці» та ін. Померла у м. Сурамі (Грузія).
     Похована у Києві на Байковому кладовищі. Пам'ятники поетесі
     встановлено у Києві (1973, скульптор Г. Кальченко), Сурамі
     (1952, скульптор Т. Абакелія), Клівленді (США), Торонто і
     Саскатуні (Канада; обидва — скульптор М. Черешньовський).
   

     І. Роздольська (Львів).