
УКРАЇНКА ЛЕСЯ [справжн. прізв., ім'я та по батькові —
Косач-Квітка Лариса Петрівна; 13(25).2.1871 — 19.7(1.8.)
1913] — велика українська поетеса, прозаїк, драматург,
перекладач, літературний критик та фольклорист. Дочка відомої
письменниці та громадської діячки
Олени Пчілки,
рідної сестри
М. Драгоманова. Дитячі
роки минули у с. Колодяжному (тепер Ковельського р-ну
Волинської обл.) Значний вплив на формування світогляду У. мав
М. Драгоманов.
Через хворобу (туберкульоз кісток)
навчалася вдома, у приватних вчителів. Стан здоров'я змушував
її подовгу лікуватися на півдні — в Криму, Грузії, Італії,
Єгипті. Здобула різнобічну (переважно історико-філологічну)
освіту. Досконало володіла кількома іноземними мовами
(російською, французькою, німецькою, англійською,
італійською, грецькою, латинською, польською, білоруською).
Згодом здійснила чимало майстерних перекладів Г. Гейне,
В. Гюго, Дж. Байрона, А. Міцкевича, Гомера та ін. У 1890
написала (для сестри) підручник «Стародавня історія східних
народів» (виданий у 1918 {факсимильне перевидання — Волинська обласна друкарня 2008 р. — ВК}). Підтримувала дружні творчі
стосунки з
О. Кобилянською,
І. Франком,
А. Кримським,
В. Гнатюком,
``М. Павликом``,
``О. Маковеєм``,
Л. Старицькою-Черняхівською,
М. Грушевським.
Дебютувала в літературі як поет-лірик у 1884 у львівському журналі
«Зоря»,
де під псевдонімом «Леся Українка» були
опубліковані вірші «Конвалія» і «Сафо». За життя У. вийшли
поетичні збірки «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії»
(1899), «Відгуки» (1902). Поезія У. великої емоційної
напруги, сповнена глибоких патріотичних почуттів до України.
Призначення поета У. вбачала в творчій праці для духовного і
національного визволення свого народу. Найповніше виявила
себе в драматургії (створила понад 20 драм). Перший
драматичний твір — психологічна драма «Блакитна троянда»
(1896). У. — автор драматичних поем і соц.-філософських драм
«Одержима» (1901), «Осіння казка» (1905), «В катакомбах»
(1905), «Кассандра» (1907), «У пущі» (1897-1909), «Бояриня»
(1910), «Адвокат Мартіан» (1911), «Лісова пісня» (1911),
«Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913), «На полі крові»
(1910). Звертаючись до образів і сюжетів, взятих із світової
літератури, історії, міфології, розглядала
соціально-політичні та морально-етичні проблеми, які
хвилювали тогочасне українське суспільство. Суттєво
модернізувала поетику української драми (загостреністю
діалогу, багатопроблемністю, перенесенням наголосу із
зовнішньої дії на внутрішню, умовністю і символічністю
декорацій). Вершиною творчості поетеси е драма «Лісова
пісня», яка утверджує людську мрію, високі почуття, перемогу
краси життя над бездуховністю. Активно друкувалася в
періодиці («Літературно-науковий вісник», «Нова громада»,
«``Народ``», «``Дзвін``», «Рідний край», «Киевская старина» та ін.).
Спільно з
``Ф. Колессою``,
К.-К. була організатором фольклорної
експедиції для запису на фонограф українського героїчного
епосу (1908). Цікавилась тогочасним українським і
європейським літературним процесом, написала
літературно-критичні й філософсько-публіцистичні статті,
зокрема, «Малоросійські письменники на Буковині», «Два
напрями в новітній італійській літературі», «Замітки про
новітню польську літературу», «Новітня суспільна драма»,
«Утопія в белетристиці» та ін. Померла у м. Сурамі (Грузія).
Похована у Києві на Байковому кладовищі. Пам'ятники поетесі
встановлено у Києві (1973, скульптор Г. Кальченко), Сурамі
(1952, скульптор Т. Абакелія), Клівленді (США), Торонто і
Саскатуні (Канада; обидва — скульптор М. Черешньовський).
І. Роздольська (Львів).