DIU.png

СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА [17(29).8.1868 — 1941] — українська письменниця, літературний критик, громадський діяч. Н. у

   Києві в сім'ї визначного українського письменника 
   М. Старицького. 
   Здобула гімназійну освіту. У 1888-93 брала активну участь у роботі літературного гуртка
   «Плеяда». 
   Після смерті 
   М. Лисенка 
   керувала роботою київського літературно-мистецького клубу 
   «``Родина``», 
   разом із сестрою Марією (див. 
   М. Старицька]) тісно співробітничала з
   галицькими літературними періодичними виданнями — 
   «Зоря», «Правда», 
   «ЛНВ»,
   «``Життя і слово``» та ін., працювала у київській газеті «Рада». Була
   членом 
       Товариства українських поступовців. 
       Виступала на сцені. Перші
   поезії вміщені на сторінках львівського альманаху «Перший вінок».
   Поезія С.-Ч. була представлена 
   І. Франком 
   в антології «Акорди» та
   С. Єфремовим 
   в «Українській музі». Поетичний стиль С.-Ч. близький до
   стилю Лесі Українки. Значно більшою за об'ємом є прозова, драматична,
   перекладацька та літературно-критична спадщина С.-Ч. Серед її
   драматичних творів: «Гетьман Петро Дорошенко» (1908), «Крила» (1913),
   «Останній сніп» (1917), «Розбійник Кармелюк» (1926), «Іван Мазепа»
   (1927; у радянський час драми на сцені не ставилися). Писала
   літературно-критичні та літературознавчі статті («Елементи творчості
   М.Коцюбинського», 1911; розвідки про 
       Любов Яновську (1909), 
       Ганну Барвінок, 1911, 
       М. Садовського, 

Л. Толстого та ін.).

       Автор першого дослідження з історії українського національного театру — «Двадцять
   п'ять років українського театру» (1907). Залишила спомини про видатних
   діячів української культури: 
   Лесю Українку, 
   М. Лисенка, М. Старицького,
   В. Самійленка, Г. Барвінок, І. Франка, 
       М. Садовського, 
   М. Коцюбинського, 
   М. Заньковецьку, 

П. Саксаганського,

   І. Карпенка-Карого та ін. 
   У роки
   Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету
   для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі
   для поранених. Відвідала на засланні М. Грушевського. У квітні 1917
   С.-Ч. обрана до 
   Української Центральної Ради. 
   У травні 1917 брала
   участь у заснуванні Товариства (комітету) «Український національний
   театр», входила до його президії. У 1919 році стала співзасновницею і
   заступницею голови Національної ради Українських жінок у
   Кам'янці-Подільському. У 1920 роках працювала у 
   ВУАН. У 1929 С.-Ч.
   заарештовано органами 
   ``ДПУ {ҐПУ}`` і на 
   процесі Спілки визволення України
   засуджено до 5 років ув'язнення. Після звільнення вислана до м. Сталіно
   (Донецька). Займалась перекладацькою діяльністю, зокрема здійснила
   переклади лібретто «Орфея» К.-В.Глюка, «Ріголетто» та «Аїду» Дж.Верді,
   «Фауста» Ш. Гуно, «Чіо-чіо-Сан» Дж. Пуччіні, «Золотого півника»
   М. Римського-Корсакова. У 1936-41 жила у Києві. У липні 1941 письменниця
   заарештована органами ``НКВС {НКВД}``, відправлена до Харкова, звідти — до
   Акмолінська. По дорозі С.-Ч. померла. Точна дата смерті та місце
   поховання невідомі. 
   

М. Гнатюк (Львів).

Додаток.

За кн.: Репресоване "відродження". К.: В-во "Україна",

   1993, с. 140. 

Народилася 1868 р. у с. Карпівка Могилів-Подільського повіту

   Подільської губернії. Дочка відомого українського письменника 
   М. П. Старицького, по матері — онука М. В. Лисенка. 
   У Києві закінчила
   приватну гімназію. Авторка багатьох історичних драм, віршів,
   перекладів. Заарештована 15 січня 1930 року. Мешкала у Києві. 
   

   Засуджена до п'яти років позбавлення волі з пораженням у правах
   строком на три роки. Після відбуття покарання повернулася до Києва. 20
   липня 1941 р. знову заарештована і вислана до Акмолинська. Дорогою
   померла. 
   

   Пленум Верховного суду УРСР 11 вересня 1989 р. скасував вирок по
   справі, припинивши її за відсутністю складу злочину.