
СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА [17(29).8.1868 — 1941] — українська письменниця, літературний критик, громадський діяч. Н. у
Києві в сім'ї визначного українського письменника
М. Старицького.
Здобула гімназійну освіту. У 1888-93 брала активну участь у роботі літературного гуртка
«Плеяда».
Після смерті
М. Лисенка
керувала роботою київського літературно-мистецького клубу
«``Родина``»,
разом із сестрою Марією (див.
М. Старицька]) тісно співробітничала з
галицькими літературними періодичними виданнями —
«Зоря», «Правда»,
«ЛНВ»,
«``Життя і слово``» та ін., працювала у київській газеті «Рада». Була
членом
Товариства українських поступовців.
Виступала на сцені. Перші
поезії вміщені на сторінках львівського альманаху «Перший вінок».
Поезія С.-Ч. була представлена
І. Франком
в антології «Акорди» та
С. Єфремовим
в «Українській музі». Поетичний стиль С.-Ч. близький до
стилю Лесі Українки. Значно більшою за об'ємом є прозова, драматична,
перекладацька та літературно-критична спадщина С.-Ч. Серед її
драматичних творів: «Гетьман Петро Дорошенко» (1908), «Крила» (1913),
«Останній сніп» (1917), «Розбійник Кармелюк» (1926), «Іван Мазепа»
(1927; у радянський час драми на сцені не ставилися). Писала
літературно-критичні та літературознавчі статті («Елементи творчості
М.Коцюбинського», 1911; розвідки про
Любов Яновську (1909),
Ганну Барвінок, 1911,
М. Садовського,
Л. Толстого та ін.).
Автор першого дослідження з історії українського національного театру — «Двадцять
п'ять років українського театру» (1907). Залишила спомини про видатних
діячів української культури:
Лесю Українку,
М. Лисенка, М. Старицького,
В. Самійленка, Г. Барвінок, І. Франка,
М. Садовського,
М. Коцюбинського,
М. Заньковецьку,
І. Карпенка-Карого та ін.
У роки
Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету
для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі
для поранених. Відвідала на засланні М. Грушевського. У квітні 1917
С.-Ч. обрана до
Української Центральної Ради.
У травні 1917 брала
участь у заснуванні Товариства (комітету) «Український національний
театр», входила до його президії. У 1919 році стала співзасновницею і
заступницею голови Національної ради Українських жінок у
Кам'янці-Подільському. У 1920 роках працювала у
ВУАН. У 1929 С.-Ч.
заарештовано органами
``ДПУ {ҐПУ}`` і на
процесі Спілки визволення України
засуджено до 5 років ув'язнення. Після звільнення вислана до м. Сталіно
(Донецька). Займалась перекладацькою діяльністю, зокрема здійснила
переклади лібретто «Орфея» К.-В.Глюка, «Ріголетто» та «Аїду» Дж.Верді,
«Фауста» Ш. Гуно, «Чіо-чіо-Сан» Дж. Пуччіні, «Золотого півника»
М. Римського-Корсакова. У 1936-41 жила у Києві. У липні 1941 письменниця
заарештована органами ``НКВС {НКВД}``, відправлена до Харкова, звідти — до
Акмолінська. По дорозі С.-Ч. померла. Точна дата смерті та місце
поховання невідомі.
М. Гнатюк (Львів).
Додаток.
За кн.: Репресоване "відродження". К.: В-во "Україна",
1993, с. 140.
Народилася 1868 р. у с. Карпівка Могилів-Подільського повіту
Подільської губернії. Дочка відомого українського письменника
М. П. Старицького, по матері — онука М. В. Лисенка.
У Києві закінчила
приватну гімназію. Авторка багатьох історичних драм, віршів,
перекладів. Заарештована 15 січня 1930 року. Мешкала у Києві.
Засуджена до п'яти років позбавлення волі з пораженням у правах
строком на три роки. Після відбуття покарання повернулася до Києва. 20
липня 1941 р. знову заарештована і вислана до Акмолинська. Дорогою
померла.
Пленум Верховного суду УРСР 11 вересня 1989 р. скасував вирок по
справі, припинивши її за відсутністю складу злочину.