DIU.png

ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ [30.5,(9.6) 1672 — 28.1.(8.2)1725] —

     московський цар [з 27.4.(7.5). 1662], імператор [з 22.10(2.11). 1721]. Молодший син царя 
     ``Олексія Михайловича``. 
     Після  смерті свого старшого брата Федора Олексійовича(1682) П. I і
     його брат Іван Олексійович були проголошені царями, а їхню
     сестру Софію Олексіївну призначено регентшею. В серпні 1689
     після спроби вчинити державний переворот її було позбавлено
     влади й заслано в монастир. З цього часу П. I і став
     фактично, а після смерті Івана V (1696) і юридичне
     єдинодержавним правителем. П. I проводив широкомасштабну
     експансіоністську зовнішню політику. Московська держава за
     активною участю українського війська, продовжувала, як
     учасник антитурецької Священної ліги (Австрія, Польща,
     Венеція, Ватикан), розпочату ще за правління Софії війну з
     Кримським ханством і Туреччиною 
     (``Кримські походи 1687 і 1689``, ``Азовські походи 1695-96``), що
     завершилися захопленням північного узбережжя Азовського моря
     й ліквідацією турецько-татарських фортець у нижній течії
     Дніпра (див. ``Карловицький конгрес 1696-99`` і
     ``Константинопольський мир 1700``). Заключивши союз з Данією та
     польським королем Августом Фридериком, П. I розпочав Північну
     війну 1700–21 проти Швеції, в якій змушена була взяти участь
     і Україна. Війна, що тривала з перемінним успіхом,
     закінчилась Ніштадтським миром 1721, який закріпив за Росією
     колишні шведські володіння в східній Балтиці — Інгерманляндію
     (з новою столицею царства — Санкт-Петербургом), Естляндію,
     Ліфляндію, частину Фінляндії і забезпечив Московії вигідне
     стратегічне становище в Курляндії. Не вдала війна з
     Туреччиною 1710–11, що закінчилась Прутським мирним договором
     1711, позбавила Росію її завоювань на Азовському морі. Зате
     успішна війна з Іраном 1722–1723 зміцнила російські позиції
     на Закавказзі (було приєднано каспійське узбережжя з містами
     Дербентом і Баку). В області внутрішньої політики П. I
     здійснив ряд важливих реформ, що мали на меті шляхом
     технічної та культурної європеїзації перетворити Московську
     державу в могутню імперію. У 1697–98 П. I побував за кордоном
     (у Німеччині, Голландії, Англії), де знайомився з різними
     сторонами європейського життя, техніки й культури. В ході
     Північної війни була створена (на основі рекрутської
     повинності) велика регулярна армія влади і управління:
     утворено новий вищий орган виконавчої і судової влади Сенат
     (1711); замість старої приказної системи було створено
     колегії (1718–22), кожна з яких відала певною галуззю чи
     сферою управління і підпорядковувалась Сенату; запроваджено
     поділ на губернії (1708); реорганізовано вище церковне
     управління (ліквідація патріархату й утворення Синоду у
     1721). П. I створив єдину систему поміщицького замлеволодіння
     з обов'яковою службою дворянства, запровадив нову систему
     податків, зокрема т. зв. подушне, видав указ про посесійних
     селян, за яким власникам заводів дозволялось купувати
     кріпаків. Практикував масове приписування селян до казенних і
     приватних мануфактур, мобілізацію селян і міщан в армію на
     будівництво мостів, фортець, каналів. П. І вживав енергійних
     заходів для розвитку промисловості (металургійної,
     суднобудівної, текстильної тощо) та торгівлі при участі і
     контролі держави (система торговельно-промислових монополій,
     зокрема). Дбав про поширення освіти, головним чином
     технічної, книгодрукування (з 1710 — т. зв. гражданським шрифтом)
     , запровадив юліанський календар (1700). За П. I
     почала виходити перша газета «Ведомости» (1702) і силами
     європейських вчених у Петербурзі була заснована Академія наук
     (1724). Будь-які прояви політичної опозиції (стрілецький бунт
     у Москві 1698, т. зв. змова царевича Олексія 1718),
     соціального і національно-визвольного рухів в різних частинах
     держави (Астраханське повстання 1705–06, Булавінське
     повстання 1707–08 на Дону, Башкирське повстання 1717-18)
     жорстоко придушувались. П. I проводив централізаторську
     політику обмеження політичної автономії Лівобережної і
     Слобідської України. Після заключения гетьманом 
     І. Мазепою угоди зі Швецією (17С6) та
     шведсько-української поразки у Полтавскій битві 1709 за
     наказом П. І була зруйнована гетьманська столиця Батурин, а
     його жителі винищені. Влада гетьмана була обмежена, а після смерті 
     ``І. Скоропадського`` (1722) 
     П. I не дозволив обрати його наступника. Контроль над державними
     справами України перейшов у руки 
     ``Малоросійської колегії`` (1722). Спроба наказного гетьмана 
     ``П. Полуботка
     відстояти українську автономію привела до нових репресій:
     гетьман і вища старшина були кинуті до Петропавловської
     фортеці, де П. Полуботок помер (1724). За П. I десятки тисяч
     українських козаків і селян, посланих на будівництво фортець,
     каналів і т. п., загинули від непосильної праці, хвороб і
     голоду.
   

Т. Полещук (Львів).