
ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ [30.5,(9.6) 1672 — 28.1.(8.2)1725] —
московський цар [з 27.4.(7.5). 1662], імператор [з 22.10(2.11). 1721]. Молодший син царя
``Олексія Михайловича``.
Після смерті свого старшого брата Федора Олексійовича(1682) П. I і
його брат Іван Олексійович були проголошені царями, а їхню
сестру Софію Олексіївну призначено регентшею. В серпні 1689
після спроби вчинити державний переворот її було позбавлено
влади й заслано в монастир. З цього часу П. I і став
фактично, а після смерті Івана V (1696) і юридичне
єдинодержавним правителем. П. I проводив широкомасштабну
експансіоністську зовнішню політику. Московська держава за
активною участю українського війська, продовжувала, як
учасник антитурецької Священної ліги (Австрія, Польща,
Венеція, Ватикан), розпочату ще за правління Софії війну з
Кримським ханством і Туреччиною
(``Кримські походи 1687 і 1689``, ``Азовські походи 1695-96``), що
завершилися захопленням північного узбережжя Азовського моря
й ліквідацією турецько-татарських фортець у нижній течії
Дніпра (див. ``Карловицький конгрес 1696-99`` і
``Константинопольський мир 1700``). Заключивши союз з Данією та
польським королем Августом Фридериком, П. I розпочав Північну
війну 1700–21 проти Швеції, в якій змушена була взяти участь
і Україна. Війна, що тривала з перемінним успіхом,
закінчилась Ніштадтським миром 1721, який закріпив за Росією
колишні шведські володіння в східній Балтиці — Інгерманляндію
(з новою столицею царства — Санкт-Петербургом), Естляндію,
Ліфляндію, частину Фінляндії і забезпечив Московії вигідне
стратегічне становище в Курляндії. Не вдала війна з
Туреччиною 1710–11, що закінчилась Прутським мирним договором
1711, позбавила Росію її завоювань на Азовському морі. Зате
успішна війна з Іраном 1722–1723 зміцнила російські позиції
на Закавказзі (було приєднано каспійське узбережжя з містами
Дербентом і Баку). В області внутрішньої політики П. I
здійснив ряд важливих реформ, що мали на меті шляхом
технічної та культурної європеїзації перетворити Московську
державу в могутню імперію. У 1697–98 П. I побував за кордоном
(у Німеччині, Голландії, Англії), де знайомився з різними
сторонами європейського життя, техніки й культури. В ході
Північної війни була створена (на основі рекрутської
повинності) велика регулярна армія влади і управління:
утворено новий вищий орган виконавчої і судової влади Сенат
(1711); замість старої приказної системи було створено
колегії (1718–22), кожна з яких відала певною галуззю чи
сферою управління і підпорядковувалась Сенату; запроваджено
поділ на губернії (1708); реорганізовано вище церковне
управління (ліквідація патріархату й утворення Синоду у
1721). П. I створив єдину систему поміщицького замлеволодіння
з обов'яковою службою дворянства, запровадив нову систему
податків, зокрема т. зв. подушне, видав указ про посесійних
селян, за яким власникам заводів дозволялось купувати
кріпаків. Практикував масове приписування селян до казенних і
приватних мануфактур, мобілізацію селян і міщан в армію на
будівництво мостів, фортець, каналів. П. І вживав енергійних
заходів для розвитку промисловості (металургійної,
суднобудівної, текстильної тощо) та торгівлі при участі і
контролі держави (система торговельно-промислових монополій,
зокрема). Дбав про поширення освіти, головним чином
технічної, книгодрукування (з 1710 — т. зв. гражданським шрифтом)
, запровадив юліанський календар (1700). За П. I
почала виходити перша газета «Ведомости» (1702) і силами
європейських вчених у Петербурзі була заснована Академія наук
(1724). Будь-які прояви політичної опозиції (стрілецький бунт
у Москві 1698, т. зв. змова царевича Олексія 1718),
соціального і національно-визвольного рухів в різних частинах
держави (Астраханське повстання 1705–06, Булавінське
повстання 1707–08 на Дону, Башкирське повстання 1717-18)
жорстоко придушувались. П. I проводив централізаторську
політику обмеження політичної автономії Лівобережної і
Слобідської України. Після заключения гетьманом
І. Мазепою угоди зі Швецією (17С6) та
шведсько-української поразки у Полтавскій битві 1709 за
наказом П. І була зруйнована гетьманська столиця Батурин, а
його жителі винищені. Влада гетьмана була обмежена, а після смерті
``І. Скоропадського`` (1722)
П. I не дозволив обрати його наступника. Контроль над державними
справами України перейшов у руки
``Малоросійської колегії`` (1722). Спроба наказного гетьмана
``П. Полуботка
відстояти українську автономію привела до нових репресій:
гетьман і вища старшина були кинуті до Петропавловської
фортеці, де П. Полуботок помер (1724). За П. I десятки тисяч
українських козаків і селян, посланих на будівництво фортець,
каналів і т. п., загинули від непосильної праці, хвороб і
голоду.
Т. Полещук (Львів).