Українська мова. Енциклопедія
НАУМЕНКО Володимир Павлович [7(19).VII 1852,
м. Новгород-Сіверський, тепер Черніг. обл. — 3.VII 1919, Київ] —
укр. педагог, філолог, журналіст, етнограф, громад.-політ,
діяч, д. чл.
Пд.-Зх. відділу Рос. геогр. т-ва,
НТШ (Львів).
Закін. 1873 істор.-філол. ф-т
Київ. ун-ту.
Викладав у гімназіях Києва, з 1893 — у кадет. корпусі, 1906-14 був
директором гімназії, знаної як
«Гімназія В. П. Науменка»
(вважалась найпрогресивнішою в Києві), 1874 став членом
«Старої громади»,
в кін. 19 — на поч. 20 ст. — її факт.
керівник, ініціатор і акт. учасник ряду громад, та культур.
акцій (створення фондів для видання укр. книжок і поширення
освіти серед народу, організація заходів щодо скасування
заборони укр. друкованого слова, заснування укр. періодичних
видань тощо). В 1897-1906 — редактор, а 1902-06 і видавець журн.
«Киевская старина»,
з 1907 — редактор-видавець журн.
«Україна».
Був одним із засновників
Укр. наук. т-ва (з 1907),
його головою (1914-17), видавав
«``Записки Українського наукового товариства в Києві``».
Редактор-видавець газети кадет. партії
«``Свобода і право``»
(1906, разом з
І. Лучицьким).
Один з фундаторів, а потім і голова
Укр. федерат.-дем. партії,
програму якої він склав. Був членом
Центр. Ради, в
1918 — міністр освіти в уряді гетьмана
П. Скоропадського.
З поч. 1919 працював в
УАН.
У роки громадян, війни розстріляний більшовиками.
Н. — автор численних статей з питань укр. мови й л-ри,
опублікованих, зокрема, в «Киевской старине»: «Книжна мова у
малоросів і русинів» (1899, №1, рос. мовою). У кн. «Огляд
фонетичних особливостей малоруської мови» (1889, рос. мовою)
подав опис вокалізму, консонантизму та звукових змін укр.
мови, у брошурі «Загальні принципи українського правопису»
(1917) — огляд проблем укр. правопису. Видав «Керівництво для
вивчення української мови в російських школах» (1918, рос.
мовою). Провів значну роботу щодо збирання, обробки і
впорядкування матеріалів та здійснив першу редакцію чотирьох
літер (А-Г) «Словаря української мови»
Б. Грінченка.
Опубл. ряд пам'яток з історії укр. мови та л-ри, зокрема епістолярну спадщину
М. Максимовича.
Розшукав зб. нар. пісень, зібраних
З. Доленгою-Ходаковським. Зберігав «захалявні книжечки»
Т. Шевченка,
його портрет роботи І. Рєпіна, архів М. Максимовича.
Окр. пам'ятки передав до Церк.-археол. музею при
Київ. духовній академії
і до
Київ. худож.-пром. та наук. музею.
Після смерті Н. збірки перейшли до УАН,
Всенар. б-ки України (тепер Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського).
Літ.:
- Системат. указатель журн. «Киев. старина» (1882–1906). Полтава, 1911;
- Франко І. Українці. В кн.: Франко І. Зібр. тв., т. 41. К., 1984;
- Ільєнко І. Володимир Науменко (1852–1919). «Літ. Україна», 1992, 6 серпня.
С. І. Білокінь, П. М. Федченко.