Українська мова. Енциклопедія

КРИМСЬКИЙ Агатангел Юхимович [псевд. і крипт.  — А. Хванько,

     Хванько Кримський, Їв-химець, Панько Рогач,
     Мирза-Джафар, А. Е. К., А. К., А. Кр. та ін.; 3(15).1 1871,
     м. Володимир-Волинський, тепер Волин. обл.  —  25.1 1942, 
     м. Кустанай, Росія]  —  укр. сходознавець, мовознавець, славіст,
     літературознавець, фольклорист, етнограф, педагог, історик,
     письменник, перекладач, академік 
     УАН 
     з 1918. Закін. 1889
     Колегію Павла Ґалаґана в Києві, 
     1892  —  Лазаревський ін-т сх.
     мов (Москва), 1896  —  Моск. ун-т. У 1896–98 перебував (наук.
     відрядження) у Лівані та Сирії, вивчав мови, літератури та
     історію країн Бл. Сходу. 31898  —  приват-доцент, з 1900  —
     професор Лазарев, ін-ту сх. мов, водночас працював у Моск.
     ун-ті. 1900–18  —  секретар Сх. відділу Моск. археол. т-ва.
     1918 переїхав до Києва, де взяв діяльну участь в організації
     УАН (1918). До 1928  —  її неодмінний секретар, керував
     Істор.-філол. відділом, протягом 1921–29  —  директор 
     Ін-ту укр. наук. мови 
     (з 1930  —  
     Ін-т мовознавства). 
     Очолював
     ``Комісію словника живої укр. мови``, 
     ``Комісію історії укр. мови``,
     ``Діалектол. комісію``, 
     ``Орфогр. комісію`` та ін. 
     Від 1918 (з перервами) був професором, зав. кафедри україністики 
     Київ. ун-ту. 
     Незаконно репресований 20. VII 1941, помер в
     ув'язненні. Реабілітований 1960. К. —  відомий поліглот
     (вільно володів майже 60 мовами), автор бл. 1000 наук. праць.
     Зробив істотний внесок у вітчизн. сходознавство. Найважливіші
     дослідження з укр. мови —  «Українська мова, звідкіля вона
     взялася і як розвивалася» (1922), «Хрестоматія з пам'ятників
     письменської староукраїнщини XI–XVIII вв.» (1922) та ін. У
     ряді праць К. заперечує шовініст., псевдонаук.
     «Погодіна-Соболевського теорію»
     про походження укр. народу та його мови («Філологія і погодінська 
     гіпотеза...», 1904, рос. мовою; «Деякі непевні критерії для
     діалектологічної класифікації староруських рукописів», 1906;
     «Давньо-київський говір», 1906, рос. мовою, та ін.). Чимало
     К. зробив і в дослідженні сучасних укр. говорів («Програма
     для збирання особливостей малоруських говорів», 1910, рос.
     мовою, у співавт. з К. Михальчуком, 
     та ін.). Переважно на  підставі морфол. критеріїв укр. говори К. поділяв на два
     наріччя —  західноукр. та східноукраїнське. Приділяв увагу
     проблемам розвитку і нормалізації укр. літ. мови: «Наша
     язикова скрута та спосіб зарадити лихові» (1891), «Про нашу
     літературну мову» (1891), «Про научність фонетичної
     правописи» (1897), «Нарис історії українського правопису до
     1927 р.» (1929) та ін.; відредагував перший декретований укр.
     правопис «Головніші правила українського правопису» (1919),
     «Найголовніші правила українського правопису» (1921). К. —
     автор «Української граматики для учнів вищих класів гімназій
     і семінарій Придніпров'я» (т. 1–2, 1907–08; рос. мовою).
     Вважав, що укр. літ. мова повинна розвиватися на основі нар.
     мови. Багато зробив у вивченні укр. фольклору, старої та
     нової укр. л-ри. Дослідження К. з етнографії, фольклору
     опубл. у кн. «Розвідки, статті та замітки. I–XXVII» (1928).
   

     Здійснив велику роботу як науковий редактор численних видань
     («Російсько-український словник», кн. 1–3, 1924–33;
     «Український діалектологічний збірник», кн. 1–2, 1928–29;
     «Записки Історико-філологічного відділу ВУАН», кн. 2–5,
     1923–24; кн. 7–10, 1926–27; кн. 12–17, 1926–28; кн. 19, 1928;
     кн. 21–23, 1929; кн. 25, 1929), багатьох збірників з
     орієнталістики. К. Належать праці з семітології, історії
     ісламу, історії та л-ри арабів, персів і турків, багато
     посібників з араб. мови та статей із сходознавства.
   

     Тв.: Твори, т. 1–5. К., 1972–74.
   

      Літ.: 
     

Й. О. Дзендзелівський

Посилання на інші джерела на ту саму тему