
КАЗИМИР IV ЯГЕЛЛОНЧИК (Kazimierz IV Jagielloczyk; 30.11.1427
– 7.6.1492) — Великий князь Литовський (з 1440) і король
Польщі (з 1447). Н. у м. Кракові. Син
Ягайла і української княжни Марії
Гольшанської. В 1447 К. IV Я., намагаючись зміцнити
королівську владу шляхом послаблення політичної ролі
магнатів, видав загальноземський привілей, який значно
розширював права шляхти, у т.ч. української (Нешавські
статути 1454). Проводив політику остаточної ліквідації
залишків автономії українських земель. У 1452 скасував
Волинське, а в 1470 (фактично — 1471) — Київське князівство і
перетворив їх на литовські провінції. За правління К. IV Я.
зусиллями київського князя Семена Олельковича (див.
Олельковичі) та митрополита Григорія II
Болгариновича був здійснений остаточний поділ
Київської митрополії
(з осідком у Москві) на Київську (з осідком у
Києві; охоплювала 10 українсько-білоруських єпархій та
існувала до 1686) та Московську (з 1589 — патріархія). За
К. IV Я. було укладено в 1468 збірник тогочасних законів —
Судебник великого князя Казимира. В 1454–66 відвоював у
Тевтонського ордену Східне Помор'я з Гданськом та поставив у
васальну залежність Східну Прусію з її столицею Кенігсбергом
(тепер Калінінград, Росія). К. IV Я., проводячи активну
зовнішню політику, домігся утвердження свого сина Владислава
на чеському (1471) та угорському (1490) престолах. У 1481
К. IV Я. викрив спробу підготовки повстання проти його влади з
боку українських князів М. Олельковича, І. Гольшанського та
Ф. Більського. Війська К. IV Я. жорстоко придушили Мухи
повстання 1490–92.
М. Ерстенюк (Львів).