Українська мова. Енциклопедія

Павло Житецький

ЖИТЕЦЬКИЙ Павло Гнатович [23.ХІІ 1836 (4.1 1837), м. Кременчук,

     тепер Полтав. обл.  –  5. (18.ІІІ) 1911, Київ]  —
     укр. філолог, педагог і громад. діяч, доктор рос. словесності
     з 1908, чл.-кор. Петерб. АН з 1898, чл.
     НТШ у Львові з 1903. Навч. 1857-60 в 
     Київ. духовній академії, 
     1860–64  —  на  істор.-філол. ф-ті 
     Київ. ун-ту. 
     Протягом 1864–68 працював
     учителем рос. мови у Кам'янець-Поділ. гімназії, з 1868  —  в
     ряді гімназій Києва; в 1874-93 — у 
     Колегії Павла Ґалаґана. 
     Ж. —  один з основоположників укр. мовознавства; йому належать
     глибокі дослідження з історії укр. мови, л-ри і фольклору
     (писав укр. мовою). Це, передусім, перша в укр. мовознавстві
     велика праця з істор. фонетики укр. мови «Нарис звукової
     історії малоруського наріччя» (1876), в якій поставлено і
     частково розв'язано ряд питань, зокрема про занепад
     редукованих ъ та ``ь,`` про звукову природу ѣ та перехід
     його в і тощо. У розвідці «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876) 
     Ж. розкрив мовні та палеогр. особливості пам'ятки
     і виявив у її тексті багато рис живого нар. мовлення,
     показавши велике значення її для вивчення історії укр. літ.
     мови. Особливо цінними є праці з історії укр. літ. мови, що
     актуальні й в наш час: «Нарис літературної історії
     малоруського наріччя в XVII ст.» (1889) та «„Енеїда"
     Котляревського і найдавніший список її у зв'язку з оглядом
     малоруської літератури XVIII ст.» (1900). В них учений
     дослідив функціонування у писемності 17 18 ст. двох типів
     старої літ. мови  —  слов'яно-української, що продовжувала
     церковнослов'ян. традицію, і книжної укр. мови, яка
     поєднувала стару писемну традицію з елементами живого нар.
     мовлення; розглянув процеси еволюції обох типів літ. мови на
     грунті їх взаємодії з народнорозм. мовою і занепад їх під
     впливом русифікації у 18 ст. Ж. першим показав значення
     «Енеїди» 
     І. Котляревського
     для формування нової укр. літ. мови. Становлення нової літ. Мови він розглядав 
     у її зв язках із старою книжною і вбачав у мовно-літ. діяльності
     І. Котляревського розвиток традиції вживання живого нар.
     мовлення у низьких жанрах староукр. писемності. Досліджував
     також шляхи розвитку рос. літ. мови, її взаємозв'язки з
     українською («До історії літературної російської мови в XVIII ст.», 1903). 
     Ж. виявляв інтерес до історії мовознавства
     (статті «Діалог Платона „Кратіл"», 1890; 
     «Гумбольдт в історії філософського мовознавства», 1900, та
     ін.). У кількох літературозн. статтях і рецензіях порушував
     проблеми взаємозв'язків літ.-книжної та уснонар. традицій у
     старій укр. писемності. Помітне місце в історії укр.
     фольклористики зайняла праця Ж. «Думки про народні малоруські
     думи» (1893). У праці «Про переклади Євангелія малоруською
     мовою» (1905) Ж. здійснив наук. аналіз мови тогочасних укр.
     перекладів Євангелія з екскурсом в історію перекладів
     євангельських текстів укр. мовою. Автор шкільних підручників:
     «Теорія твору з хрестоматією» (1895), «Теорія поезії»,
     «Нариси з історії поезії» (обидва  —  1898), які не раз
     перевидавалися.
   

     Брав активну участь у виробленні норм укр. правопису.
     Розроблена Ж. правописна система частково була використана в
     україномов. частині
     «Записок Юго-Западного отдела Русского географического общества» 
     (1873–76), а також мала вплив на правопис «Словаря української мови» під ред. 
     Б. Грінченка
     (1907–09). Допомагав в упорядкуванні й підготовці цього словника до друку.