Українська мова. Енциклопедія

ЖИТЕЦЬКИЙ Павло Гнатович [23.ХІІ 1836 (4.1 1837), м. Кременчук,
тепер Полтав. обл. – 5. (18.ІІІ) 1911, Київ] —
укр. філолог, педагог і громад. діяч, доктор рос. словесності
з 1908, чл.-кор. Петерб. АН з 1898, чл.
НТШ у Львові з 1903. Навч. 1857-60 в
Київ. духовній академії,
1860–64 — на істор.-філол. ф-ті
Київ. ун-ту.
Протягом 1864–68 працював
учителем рос. мови у Кам'янець-Поділ. гімназії, з 1868 — в
ряді гімназій Києва; в 1874-93 — у
Колегії Павла Ґалаґана.
Ж. — один з основоположників укр. мовознавства; йому належать
глибокі дослідження з історії укр. мови, л-ри і фольклору
(писав укр. мовою). Це, передусім, перша в укр. мовознавстві
велика праця з істор. фонетики укр. мови «Нарис звукової
історії малоруського наріччя» (1876), в якій поставлено і
частково розв'язано ряд питань, зокрема про занепад
редукованих ъ та ``ь,`` про звукову природу ѣ та перехід
його в і тощо. У розвідці «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876)
Ж. розкрив мовні та палеогр. особливості пам'ятки
і виявив у її тексті багато рис живого нар. мовлення,
показавши велике значення її для вивчення історії укр. літ.
мови. Особливо цінними є праці з історії укр. літ. мови, що
актуальні й в наш час: «Нарис літературної історії
малоруського наріччя в XVII ст.» (1889) та «„Енеїда"
Котляревського і найдавніший список її у зв'язку з оглядом
малоруської літератури XVIII ст.» (1900). В них учений
дослідив функціонування у писемності 17 18 ст. двох типів
старої літ. мови — слов'яно-української, що продовжувала
церковнослов'ян. традицію, і книжної укр. мови, яка
поєднувала стару писемну традицію з елементами живого нар.
мовлення; розглянув процеси еволюції обох типів літ. мови на
грунті їх взаємодії з народнорозм. мовою і занепад їх під
впливом русифікації у 18 ст. Ж. першим показав значення
«Енеїди»
І. Котляревського
для формування нової укр. літ. мови. Становлення нової літ. Мови він розглядав
у її зв язках із старою книжною і вбачав у мовно-літ. діяльності
І. Котляревського розвиток традиції вживання живого нар.
мовлення у низьких жанрах староукр. писемності. Досліджував
також шляхи розвитку рос. літ. мови, її взаємозв'язки з
українською («До історії літературної російської мови в XVIII ст.», 1903).
Ж. виявляв інтерес до історії мовознавства
(статті «Діалог Платона „Кратіл"», 1890;
«Гумбольдт в історії філософського мовознавства», 1900, та
ін.). У кількох літературозн. статтях і рецензіях порушував
проблеми взаємозв'язків літ.-книжної та уснонар. традицій у
старій укр. писемності. Помітне місце в історії укр.
фольклористики зайняла праця Ж. «Думки про народні малоруські
думи» (1893). У праці «Про переклади Євангелія малоруською
мовою» (1905) Ж. здійснив наук. аналіз мови тогочасних укр.
перекладів Євангелія з екскурсом в історію перекладів
євангельських текстів укр. мовою. Автор шкільних підручників:
«Теорія твору з хрестоматією» (1895), «Теорія поезії»,
«Нариси з історії поезії» (обидва — 1898), які не раз
перевидавалися.
Брав активну участь у виробленні норм укр. правопису.
Розроблена Ж. правописна система частково була використана в
україномов. частині
«Записок Юго-Западного отдела Русского географического общества»
(1873–76), а також мала вплив на правопис «Словаря української мови» під ред.
Б. Грінченка
(1907–09). Допомагав в упорядкуванні й підготовці цього словника до друку.