DIU.png

ДАНИЛО РОМАНОВИЧ ГАЛИЦЬКИЙ (бл. 1201 — 1264) — волинський та

   галицький князь, король — з 1253. Син засновника
   Галицько-Волинської держави 
   князя Романа Мстиславича. 
   Після смерті батька (1205) був проголошений князем у Галичині, але
   під час міжусобної війни змушений разом з матір'ю та братом
   Васильком Романовичем перебувати у Польщі та Угорщині. Бл. 1213
   Д.Р.Г. знову на короткий час був визнаний боярами князем
   галицьким. Разом з загоном дружинників брав участь у поході
   проти боярина-узурпатора Володислава Кормильчича. Згодом
   спільно з братом одержав в управління міста Тихомль та
   Перемишль, а з 1215 — Володимир-Волинський. У 1219 здійснив
   похід проти поляків і повернув до Волині Берестя та Забужжя.
   Д.Р.Г, прагнув зосередити в руках Романовичів усі волинські
   землі, що йому вдалося зробити у 1234. Спільно з іншими
   руськими князями взяв участь у битві на Калці (1223), під час
   якої був поранений. Вів довготривалу боротьбу за Галицьке
   князівство, яке остаточно здобув у 1238. У 1239 поширив свою
   владу на Київ, де залишив воєводою тисяцького Дмитра Єйковича,
   який очолив оборону міста від орд хана Батия у грудні 1240.
   Приділяв значну увагу зміцненню західних кордонів
   Галицько-Волинської держави. У 1238 розгромив німецьких
   рицарів, очолюваних магістром Бруно, які захопили м. Дорогичин.
   У 1243-44 здійснив походи на Польщу, в ході яких підкорив
   Люблінську землю. Успішною для Д.Р.Г. була і війна з Угорщиною.
   17.8.1245 об'єднані дружини Романовичів завдали поразки під
   Ярославом військам угорських та польських загарбників і загонам
   бунтівних галицьких бояр. Напруженими були відносини Д.Р.Г. з
   монголо-татарами, які після спустошення Батиєм
   Галицько-Волинського князівства, прагнули встановити тут своє
   панування. Наприкінці 1245 Д.Р.Г. здійснив поїздку до столиці
   Золотої Орди
   м. Сарай, де зустрівся з ханом Батиєм і, завдяки
   своїм дипломатичним здібностям добився підтвердження своїх прав
   на князювання у Галичині та Волині. Після повернення готувався
   до подальшої боротьби з татарами. Для цього прагнув створити
   широку коаліцію володарів європейських держав: Апостольського
   Престолу, Тевтонського ордену, Угорщини, Польщі, Литви. Однак
   ці спроби завершилися невдало. Розпочав воєнні дїї самостійно.
   У 1254-55 вів війну з загонами татарського темника Куремси, яка
   закінчилась приєднанням до Галицько-Волинської держави земель
   по р. Случ, Тетерів та Південний Буг. Однак у 1259 татарський
   хан Бурундай змусив Д.Р.Г визнати зверхність Золотої Орди і
   зруйнувати міські укріплення. Активною була дипломатична
   діяльність Д.Р.Г. З 1247 він встановив мирні відносини з
   Польщею. У цьому ж році уклав договір про дружбу з Угорщиною,
   який був довершений шлюбом його сина 
   Льва Даниловича з
   принцесою Констанцією. Впродовж І пол. 50-х років 13 ст. брав
   участь у боротьбі за австрійські володіння, які хотів закріпити
   за своїм сином Романом. Напруженими були відносини Д.Р.Г. з
   литовськими племенами. У 1254-55 було підкорене одне з них —
   ятвяги. Тоді ж було укладено договір з Тевтонським орденом.
   Д.Р.Г, сподіваючись одержати від країн Західної Європи
   необхідну допомогу проти ординців, погодився на укладення
   церковної унїї з Римським Престолом, прийняв від папи 
   Інокентія IV 
   королівську корону. Коронація відбулася у 1253 в
   м. Дорогичині. Але сподівання на одержання допомоги не
   справдилися і згодом зв'язки з Римом були розірвані. Д.Р.Г
   проявив себе як здібний державний діяч. Реформував військо та
   державний апарат Галицько-Волинської держави, приборкав
   бунтівне галицьке боярство. Особливої уваги надавав розбудові
   міст. Заснував Холм (бл. 1237), Львів (1256) та ін. Переніс
   столицю держави з зруйнованого татарами Галича до Холма, де і
   був похований після смерті у 1264.