
ДАНИЛО РОМАНОВИЧ ГАЛИЦЬКИЙ (бл. 1201 — 1264) — волинський та
галицький князь, король — з 1253. Син засновника
Галицько-Волинської держави
князя Романа Мстиславича.
Після смерті батька (1205) був проголошений князем у Галичині, але
під час міжусобної війни змушений разом з матір'ю та братом
Васильком Романовичем перебувати у Польщі та Угорщині. Бл. 1213
Д.Р.Г. знову на короткий час був визнаний боярами князем
галицьким. Разом з загоном дружинників брав участь у поході
проти боярина-узурпатора Володислава Кормильчича. Згодом
спільно з братом одержав в управління міста Тихомль та
Перемишль, а з 1215 — Володимир-Волинський. У 1219 здійснив
похід проти поляків і повернув до Волині Берестя та Забужжя.
Д.Р.Г, прагнув зосередити в руках Романовичів усі волинські
землі, що йому вдалося зробити у 1234. Спільно з іншими
руськими князями взяв участь у битві на Калці (1223), під час
якої був поранений. Вів довготривалу боротьбу за Галицьке
князівство, яке остаточно здобув у 1238. У 1239 поширив свою
владу на Київ, де залишив воєводою тисяцького Дмитра Єйковича,
який очолив оборону міста від орд хана Батия у грудні 1240.
Приділяв значну увагу зміцненню західних кордонів
Галицько-Волинської держави. У 1238 розгромив німецьких
рицарів, очолюваних магістром Бруно, які захопили м. Дорогичин.
У 1243-44 здійснив походи на Польщу, в ході яких підкорив
Люблінську землю. Успішною для Д.Р.Г. була і війна з Угорщиною.
17.8.1245 об'єднані дружини Романовичів завдали поразки під
Ярославом військам угорських та польських загарбників і загонам
бунтівних галицьких бояр. Напруженими були відносини Д.Р.Г. з
монголо-татарами, які після спустошення Батиєм
Галицько-Волинського князівства, прагнули встановити тут своє
панування. Наприкінці 1245 Д.Р.Г. здійснив поїздку до столиці
Золотої Орди
м. Сарай, де зустрівся з ханом Батиєм і, завдяки
своїм дипломатичним здібностям добився підтвердження своїх прав
на князювання у Галичині та Волині. Після повернення готувався
до подальшої боротьби з татарами. Для цього прагнув створити
широку коаліцію володарів європейських держав: Апостольського
Престолу, Тевтонського ордену, Угорщини, Польщі, Литви. Однак
ці спроби завершилися невдало. Розпочав воєнні дїї самостійно.
У 1254-55 вів війну з загонами татарського темника Куремси, яка
закінчилась приєднанням до Галицько-Волинської держави земель
по р. Случ, Тетерів та Південний Буг. Однак у 1259 татарський
хан Бурундай змусив Д.Р.Г визнати зверхність Золотої Орди і
зруйнувати міські укріплення. Активною була дипломатична
діяльність Д.Р.Г. З 1247 він встановив мирні відносини з
Польщею. У цьому ж році уклав договір про дружбу з Угорщиною,
який був довершений шлюбом його сина
Льва Даниловича з
принцесою Констанцією. Впродовж І пол. 50-х років 13 ст. брав
участь у боротьбі за австрійські володіння, які хотів закріпити
за своїм сином Романом. Напруженими були відносини Д.Р.Г. з
литовськими племенами. У 1254-55 було підкорене одне з них —
ятвяги. Тоді ж було укладено договір з Тевтонським орденом.
Д.Р.Г, сподіваючись одержати від країн Західної Європи
необхідну допомогу проти ординців, погодився на укладення
церковної унїї з Римським Престолом, прийняв від папи
Інокентія IV
королівську корону. Коронація відбулася у 1253 в
м. Дорогичині. Але сподівання на одержання допомоги не
справдилися і згодом зв'язки з Римом були розірвані. Д.Р.Г
проявив себе як здібний державний діяч. Реформував військо та
державний апарат Галицько-Волинської держави, приборкав
бунтівне галицьке боярство. Особливої уваги надавав розбудові
міст. Заснував Холм (бл. 1237), Львів (1256) та ін. Переніс
столицю держави з зруйнованого татарами Галича до Холма, де і
був похований після смерті у 1264.