
ВИТОВТ (Вітовт, Вітаутас; 1350 — 27.10.1430) — великий князь
литовський (1392–1420), син Кейстута. В 1370–76 брав участь у
походах проти
а 1372 — на Москву. Виступав проти умов
Кревської унії
1385, боровся за політичну незалежність Литви від
За угодою, укладеною в 1392 в Острозі В. був визнаний польським королем
Ягайлом довічним правителем
Литовського князівства.
Ліквідував на території України найбільші удільні
князівства —
Волинське, Київське, Новгород-Сіверське і Подільське
та створив замість них звичайні литовські провінції,
в яких правили великокнязівські намісники, а Західне Поділля
був змушений передати Ягайлові. Вів тривалу боротьбу з татарами,
намагаючись витіснити їх з Українського Причорномор'я.
12.8.1399 литовські війська на чолі з В. були розбиті
татарськими загонами у битві над Ворсклою, але в 20-х–рр.
15–ст. В. все ж зайняв Поділля і зумів розширити свої володіння до
Чорноморського узбережжя. Будував на південних кордонах своєї
держави велику систему укріплень, яка складалася з фортець
Каравул, Білгород, Хаджібей. Протягом 1406–08 здійснив три
походи у ``Московське князівство``, встановивши в 1408 кордони між
Литвою і Московією по р.–Угрі. Вів тривалу війну проти Тевтонського ордену.
В 1410, в ході «Великої війни», В. разом з
Ягайлом очолював польсько-литовсько-українські війська, які
завдали поразки німецьким рицарям в
Грюнвальдській битві
1410. В сприяв розвиткові торгівлі, ремесел,
запроваджував у містах, в т.ч. і в Україні,
магдебурзьке право.
В 1413 уклав з Польщею
Городельську унію
1413, яка обмежувала права і привілеї української шляхти у
Великому князівстві Литовському. 15.11.1415 за ініціативою В.
собор єпископів у Новгородку висвятив всупереч волі
Константинопольського Патріарха митрополитом київським і
литовським Григорія Цамблака.
Посилання на інші джерела на ту саму тему:
e-Енциклопедія історії України: Витовт.
Юридична Енциклопедія: Витовт.
Вікіпедія: Витовт.