EU_1.png

Високі школи на Україні беруть поч. від

     Київської Академії,
     що виникла із 
     Киево-Могилянської Колегії, 
     створеної митр. 
     П. Могилою 1632 р. 
     шляхом об'єднання 
     школи при Києво-Печерській Лаврі із 
     школою Богоявленського Братства;
     1694 Колегія була перетворена на Академію (1701 ця назва була
     затверджена царською грамотою). Хоча в 12-річному курсі
     Академії було запроваджене богословіе, вона зберігала
     характер заг.-осв. школи. Ця школа мала велике значення в
     розвитку культури на Сх. Европи. На поч. 18 в. ч. учнів
     сягало понад 2 000, 1799 р. — 1086, з них чимало чужинців.
     1819 р. Академія була перетворена на 
     Київську Духовну Академію 
     й прирівняна до ін. духовних академій у Росії.
   

     Перший на укр. землях у межах Рос. Імперії 
     Харківський Університет 
     був відкритий 1805 р. (за статутом 1804);
     створений в період відносно ліберальної урядової політики,
     він відіграв незабаром визначну ролю в відродженні укр.
     культури, зокрема на Слобожанщині. 1820 р. в Ніжені була
     відкрита 
     Гімназія Вищих Наук, 
     статутом прирівняна до ун-тів;  1832 її реорганізовано у Фіз.-Матем. Ліцей (див.
     Безбородьківський Ліцей), 
     1840 перетворено на
     Юридичний Ліцей, а в 1875 — на Іст.-Філол. Ін-т. 
     1834 засновано 
     Київський Університет, 
     до якого був влитий
     поль. Крем'янецький Ліцей (існував 1819-З1); від часів
     першого ректора 
     М. Максимовича ун-т, 
     призначений для русифікації поляків, набув певних укр. рис, а в 70-их pp.
     його професори й студенти вже брали активну участь у праці
     Півд.-Зах. Відділу Геогр. Т-ва 
     й київської 
     Громади. 
     Із  практичної Ветер. Школи (1835) при Харківському Ун-ті 1852
     виникла висока 
     Ветеринарна Школа, 1871 перетворена на
     Харківський Ветеринарний Інститут, 
     довгий час єдиний
     на укр. землях у Рос. Імперії. 1865 шляхом реорганізації
    Рішельєвського Ліцею (з 1837) 
     створено 
     Одеський Університет з офіц. назвою Новоросійського Ун-ту.
   

    Розвиток пром-сти й заг. піднесення екон. життя на Україні
     мали наслідком відкриття 
     Харківського Технологічного Ін-ту 1884, 
     Київського Політехнічного Інституту 1898,
     Катеринославської Вищої Гірничої Школи 1899 і 
     Київського Комерційного Ін-ту 1906.
   

    В. ш. на Україні розвивалися в умовах не тільки цілковитої
     русифікації, початої у 18 в., але й постійного суворого
     нагляду за їх діяльністю. Негативне ставлення уряду до В. ш.
     мало наслідком м. ін. і важкий матеріяльний стан їх на
     Україні. Розмірно ліберальний університетський статут 1804
     був замінений реакційним статутом 1835 р., який ставив ун-ти
     під нагляд кураторів; ректорів призначав мін. освіти. 1863
     прийнятий був статут, який давав обмежену автономію з
     виборністю ректора й професорів, збільшував число катедр і
     ослаблював адміністративний нагляд; однак цей статут був
     поступово обмежений і замінений 1884 новим, який касував
     акад. автономію. Наслідком цього була боротьба за автономію,
     що супроводилася студентськими заворушеннями, які тривали до
     відновлення автономії т. зв. «тимчасовими правилами» в 1905
     р. Внутр. життя В. ш. було під постійним дріб'язковим
     наглядом офіц. кіл, що звертали особливу увагу на діяльність
     професорів-українців і студентів і підтримували урядовий
     напрям в ун-тах, призначаючи, особливо в Київ і Харків,
     відомих реакціонерів. Це зумовило, зокрема, русофільську
     позицію чималої частини професури під час визвольних змагань.
     Уряд намагався гальмувати вступ до В. ш. молодих людей, що
     здавалися «неблагонадійними», підвищуючи платню за навчання;
     для осіб, які не хотіли йти до богословських кляс духовних
     семінарій, створювалися перешкоди до вступу до ун-тів на
     Україні. Чимало укр. молоді студіювало в Петербурзі, Москві,
     Варшаві, Дерпті, Томську.
   

     Урядова політика скерована була, зокрема, проти високої жін.
     освіти.{див., наприклад, 

Мельник O.В. СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ЖІНОЧОЇ ОСВІТИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В СЕРЕДИНІ ХІХ ѕ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. Труды Одесского политехнического университета. Выпуск 2'2001, Кальницький М. Школа фемінізму,"Контракти" № 36 вiд 03-09-2007 —ВК} З ініціятиви жіноцтва, після довгих старань при

     Київському Ун-ті були відкриті 
     Вищі Жін. Курси, 
     1885 влада їх закрила. 
     Вищі Жіночі Курси відкриті були знову в Києві в 1906 р.; 
     1914 вони були перейменовані в 
     Жін. Ін-т ім. св. кн. Ольги. 

{див. ще Кобченко К. А. КИЇВСЬКІ ВИЩІ ЖІНОЧІ КУРСИ: СТАНОВЛЕННЯ ЖІНОЧОГО УНІВЕРСИТЕТУ. Наукові записки. Том 20, Спеціальний випуск: у двох частинах. Частина 1 / Національний університет "Києво-Могилянська академія". —ВК}

     1905 в Києві були засновані також приватні 
     Вищі Жін. Курси А. Жекуліної. 
     1906 відкрито 
     Вищі Жін. Курси в Одесі, а
     1907 — в Харкові. 
     1910 виникли 
     жін. мед. ін-ти в Києві,
     Харкові й в Одесі, 1916 — Вищі Жін. Мед. Курси в
     Катеринославі; крім того існували
     пед. фребелівські курси 
     в Харкові й Києві для виховательок-дошкільниць.
   

     В 1913 муз. школи в Києві й Одесі були перетворені на
     консерваторії. 1915 з Нової Олександрії (Пулави) був
     евакуйований до Харкова С.-Г. Ін-т, який там залишився.
     Напередодні революції 1917 p. відкрито 
     Харківський Комерційний Ін-т. 
     Революція 1905 дала нагоду поставити на
     порядок денний питання якщо не про українізацію В. ш., то про
     викладання українознавчих наук: мови, історії, літератури,
     етнографії. Читання цих предметів однак було відразу
     заборонене; реакційна рос. професура підтримала позицію
     уряду.
   

     1917, з поч. революції, на Україні відкрилися
     ун-т у  Катеринославі, 
     Консерваторія в Харкові, 
     С.-Г. Ін-т в Одесі.
     Одночасно почалася праця над 
     українізацією В. ш. 
     В Київському, Харківському й Одеському ун-тах були засновані
     катедри укр. мови, літератури, історії й історії права. 9
     учительських ін-тів вирішено було реорганізувати у В. ш. 1917
     в Києві відкрито 
     Український Народний Університет,
     що 1918
     був перетворений на 
     Київський Державний Український Університет. 
     1918 відкрито Держ. Укр. Ун-т у 

Кам'янці Подільському,

     Укр. Іст.-філол. Фак. у Полтаві й 
     Укр. Учительський Ін-т у Житомирі. 
     1917 в Києві постали 
     Укр. Академія Мистецтв й 
     Укр. Пед. Академія, 
     що існували до приходу большевиків.
   

     Найстаріший на Зах. Укр. Землях 
     Львівський Університет
     відкрито 1784, до 1867 — нім., пізніше з поль. викладовою
     мовою; з 1848-49 створено перші укр. катедри; в 1914 їх було
     8 і 4 доцентури.
     В 1844 у Львові була заснована 
     Політехніка;
     в 1855 
     Рільнича Академія в Дублянах 
     (1919 перетворена на відділ Політехніки), 
     з 1881 — Ветер. Академія (висока школа з 1897). 
     1875 у 

Чернівцях засновано ун-т із нім. викладовою

     мовою, що мав 3 укр. катедри. З 1880-их pp. тривала боротьба
     спершу за рівноправність укр. студентства в спольонізованому
     Львівському Ун-ті, а далі за окремий укр. ун-т, що на поч. 20 в.
     набрала особливо гострої форми й супроводилася 
     сецесією 1901 p. 
     (див. ЕУ І, стор. 929). В 1914 справа про укр. ун-т
     була розв'язана в принципі позитивно, але війна перешкодила
     реалізації проекту. Чимало українців студіювало по зах. 
     В. ш., закрема багато — у Відні, особливо після сецесії.
   

     На поч. 20-их pp. після нещасливого кінця визвольних змагань
     і окупації України большевиками стан В. ш. змінився. В УССР
     ун-ти за системою наркома освіти 
     Гринька 
     відразу були переформовані. Мед. факультети перетворено на мед. ін-ти й до
     них приєднано жін. мед. ін-ти. Юридичні факультети приєднано
     до ін-тів нар. госп-ва, що постали з комерційних ін-тів.
     Іст.-філол. й фіз.-мат. факультети ун-тів і вищих жін. курсів
     перетворено на факультети проф. освіти ін-тів нар. освіти
     ІНО), що мали готувати викладачів проф. шкіл; крім того, в
     ІНО були організовані факультети соціяльного виховання з
     метою готувати викладачів для старших кляс семирічок. У
     менших містах України ІНО виникли на базі учительських
     ін-тів, що їх у 1918 почали переорганізовувати на В. ш. Поряд
     із тим створено ряд нових ін-тів. У 1929 в УССР ін-тів було
     42, з них пед. — 13, мист. — 5, мед. — 5, транспортовий — 1,
     соц.-екон. — 4, індустріяльно-техн. — 5, сіль.-госп. — 9. В них
     навчалося 40890 студентів (з них жінок 28%), українців
     було бл. 23 000. Для готування практичних робітників у різних
     галузях створені були численні технікуми як В. ш. вузької
     спеціялізаиії. В 1929 їх в УССР було 109, в тому ч. пед. — 43,
     мист. — З, мед. — 4, будів. — 1, кустарно-пром. — 1,
     транспортових — 13, соц.-екон. — 1, індустріяльно-техн. — 30,
     сіль-госп. — 13; студентів було 26 778 (з них жінок бл. 32%), українців було
     бл. 18 000. В. ш. в цей період стали лише навчальними
     закладами; наук. робота й готування кандидатів для неї
     (аспірантів) провадилися при н.-д. катедрах, що до поч. 30-их pp. 
     діяли окремо від ін-тів.
   

     У внутр. житті В. ш. зазнали великих змін. 1920 р. почалася
     боротьба за опанування їх большевиками. Акад. автономія була
     скасована; В. ш. перейшли під управління Нар. Комісаріяту
     Освіти (НКО УССР); поряд ректорів призначали спершу
     комісарів; незабаром стали призначати ректорами комуністів
     з-поза В. ш.; так само керування життям факультетів перейшло
     до призначуваних деканів. Хоч програма компартії 1919 р.
     проклямувала «відкриття широкого доступу в авдиторії високої
     школи для всіх охочих», В. ш. були закриті для осіб
     «нетрудового походження». Вступ з поч. 1920-их pp. став
     можливий лише за відрядженнями партійних, комсомольських чи
     проф. орг-цій. Щоб забезпечити перевагу робітників і
     незаможних селян у складі студентів В. ш., при них утворені
     були підготовні невчальні заклади для дорослих — робітничі
     факультети (робітфаки). Студентам, насамперед робітфаківцям і
     комуністам, давалися житло, харчування і, особливо під 
     кін. 20-их pp., стипендії (в 1929 стипендії одержували 48%
     студентів ін-тів), однак умови студентського життя увесь час
     для більшости лишалися дуже важкі. Для посилення совєтизації
     студентського складу у кін. 20-их і в 30-их pp.
     практикувалися «мобілізації» комуністів і комсомольців
     (т, зв. «тисяччиків»). Не задовольняючись великою «чисткою» В. ш.
     1924 p., що спричинила зменшення ч. студентів із 37 538 у
     1923 до 27 205 в 1925 p., влада за допомогою «профкомів»
     (студентських комітетів із представників профспілок), які в
     той час активно втручалися в життя В. ш., постійно перевіряла
     склад студентів. Осіб, що з конечности приховували свое «соц.
     походження», рідню репресованих і «розкуркулених» тощо
     виключали.
   

     Пляни й програми В. ш. безперестанку мінялися.
     «Українізаційний» курс на практиці глибоко відбився в системі
     пед. і с.-г. В. ш. запровадженням викладання укр. мовою не
     лише українознавчих предметів, але й ряду ін.; в мед., екон.
     і техн. В. ш. «українізація» мала формальний характер. В
     30-их pp. почалися нагінки на укр. професорів з «перевірками»
     праці окремих катедр, в яких брали участь студентські
     «бригади»; в наслідок цього багато професорів і викладачів
     були усунені й стали жертвами терору. Від поч. 20-их pp. y
     викладанні багатьох предметів була запроваджена т. зв.
     «лябораторно-бриіадна» метода, яка не давала змоги перевірити
     знання студентів. Несталість програм, дуже слаба попередня
     підготова студентів, добираних за соц. станом, брак
     підручників, переобтяженість програм соц.-екон. предметами, а
     також важкі матеріяльні умови при конечності віддавати багато
     часу на т. зв. гром. (комсомольську чи проф.) роботу
     спричинили надзвичайно низьку успішність студентів і
     недостатню кваліфікацію фахівців, випущених із В. ш. З
     другого боку, реалізація плянів реконструкції пром-сти й
     перебудови сіль. госп-ва вимагала великого числа нових
     спеціялістів. Це стимулювало в 1929-32 pp. перебудову В. ш.
     На цей же час припала уніфікація системи освіти УССР із
     всесоюзно-російською. Посилився зв'язок техн. В. ш. із
     пром-стю і підпорядкування їх безпосереднім практичним
     завданням нар. госп-ва. За постановою уряду СССР з 23.7.1930 
     багатофакультетні техн. В. ш. стали перетворювати на
     кілька ін-тів вузьких галузей із передачею їх від НКО УССР в
     управління відповідних госп. об'єднань нар. комісаріятів
     пром-сти, їм же були підпорядковані численні новостворені
     техн. й екон. ін-ти. Так само відповідним нар. комісаріятам
     передано мед., сіль.-госп. й ін. ін-ти, так що під
     керівництвом НКО УССР лишалися тільки пед. і мист. В. ш.
     Після постанови ЦК ВКП(б) з 25.8.1932 про уніфікацію осв.
     системи технікуми, які не були розбудовані в ін-ти,
     перетворено на сер. школи. В 1934 р. після ряду короткочасних
     трансформацій факультетів проф. освіти ін-тів нар. освіти (як
     пед. ін-ти проф. освіти, фіз.-хем.-матем. ін-ти тощо)
     відновлено ун-ти в Києві, Харкові, Одесі й
     Дніпропетровському. Факультети соц. виховання цих ІНО і решту
     ІНО перетворено на пед. ін-ти, число яких увесь час поступово
     зростає.
   

     Незадовільний стан знань студентів В. ш. від поч. 30-их pp.
     викликав посилення вимог при іспитах, а далі відмовлення від
     навчальної практики попереднього десятиріччя. Постанова уряду
     СССР з 19.9.1932 забороняла бриіадно-лябораторну систему,
     поклала кінець втручанню студентських орг-цій в управління В.
     ш., переносячи відповідальність на ректорів і директорів, і
     запроваджувала лекційну методу; вона встановлювала навчальний
     режим із обов'язковим проходженням усієї програми, з точним
     реіляментуванням числа семестрів, залікових та екзаменаційних
     сесій, дипломних праць, дипломних проектів, виробничої
     практики і т. д. Н.-д. робота стала знову провадитися при
     катедрах ун-тів та ін-тів. Катедри деяких В. ш. та ін-ти АН
     УРСР провадять відтоді працю з аспірантами. Праця н.-д.
     катедр після постанови уряду СССР і ЦК ВКП(б) з 23.6.1930
     так само регляментована з особистою відповідальністю голів
     катедр, із плянуванням і контролем роботи кожного співробітника.
   

     Починаючи від 1932, коли при ЦВК СССР був створений Комітет у
     справах вищої техн. школи, гол. керівництво В. ш. дедалі
     більше централізувалося. 1936 при Совнаркомі СССР створений
     був Комітет у справах вищої школи; 1946 його перетворили на 
     загальносоюзне Мін-во Вищої Освіти
     СССР, яке безпосередньо керує В. ш. незалежно від їх
     адміністративної й госп. підпорядкованости в системі мін-в.
     9.2.1955 утворено Мін-во Вищої Освіти УССР, яке координує
     працю з перетвореним на союзно-респ. Мін-вом Вищої Освіти
     СССР. На чолі ун-тів стоять ректори, ін-тами керують
     директори, що їх, як і заступників по навчальній частині,
     призначає мін-во; деканів факультетів затверджують мін-ва,
     яким в адміністративному й госп. відношеннях підлягають В. ш.
     Під головуванням ректора (директора) діє учена рада в складі
     деканів, завідувачів катедр, частини професорів і
     представників гром. орг-цій В. ш. Наук.-методична й н.-д.
     робота зосереджується навколо катедр, що об'єднують
     профеcopiв, доцентів і викладачів даної або близьких між
     собою дисциплін. Обрані за конкурсом професори й доценти В. ш. 
     затверджуються мін-вом. Катедра плянуе наук. роботу своїх
     членів. Ун-ти і частина ін-тів випускають «учені записки».
     Пляни, програми й режим у В. ш. також затверджуються мін-вом;
     режим праці студентів В. ш. подібний до сов. режиму сер.
     школи. В 1940-56 pp. існувала оплата за навчання в В. ш., і
     відтоді в складі студентів переважають діти сов. вищих
     урядовців і фахівців. Від 1936 p. менше значення мае соц.
     походження; посилилися вимоги до засвоєння навчального
     матеріялу; успішність стимулюється стипендіями. Після
     закінчення В. ш. молоді фахівці відсилаються на працю
     примусово за пляном. Чимале місце в системі високої освіти
     належить відділам заочного навчання при ун-тах і ін-тах,
     зокрема педагогічних, які, поза звичайним керівництвом працею
     студентів-заочників, організують консультаційні пункти й
     лябораторно-екзаменаційні сесії.
   

     Від кінця 20-их pp. і донині як характер, так і число В. ш.
     на Україні зазнавали великих змін. Залежно від директив
     компартії то розгорталася мережа невеликих, перев. техн.,
     ін-тів вузького фаху, то ці ін-ти об'єднувалися, стаючи
     факультетами збільшених ін-тів. Про мінливість мережі В. ш. в
     УССР дають уявлення такі числа:
   

Роки Число В. ш. Число студентів

1927 — 38 — 28 634

1929 — 42 — 40 890

1933 — 189 — 106 200

1937 — 119 — 108 121

1940 — 166 — 127 572

1946 — 156 — 118 722

1949 — 159 — 137 317

1950 — 156 — 150 006

1955 — 134 — 212 000

     Перев. більшість В. ш. України зосереджена по великих містах.
     У 1955 р. із 134 В. ш. у Києві було 20, у Харкові — 24, в
     Одесі — 17, у Львові — 13, у Дніпропетровському — 10. На
     Україні є 7 ун-тів:
   

     у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровському,
     Чернівцях і Ужгороді;
   

     пед. ін-тів  — 35, мист. В. ш. — 9, мед. ін-тів (із
     фізкультурними й фармацевтичними) — 17, сіль.-госп.,
     механізації сіль. госп-ва, гідромеліоративних, зоотехн. і
     ветер. — 20, лісотехн. і лісогосп. — 2, будівельних і
     транспортових різних типів — 14, політехн. — 4, гірничих і
     метал. — 6, технологічних — 5, машино-будівельних — 7,
     фінансово-екон., правничих, торг., кооп. — 8.
   

     ``На Зах. Укр. Землях`` після війни 1918-19 pp. поль. влада
     скасувала укр. катедри в Львівському Ун-ті й гостро обмежила
     можливості студій для українців. В результаті цього з 1920
     почав діяти 
     Тайний Університет, 
     що, не зважаючи на переслідування влади, мав у 1922-23 pp. 65 катедр і 1 500
     студентів; ун-т закрився 1925, коли адміністративні кари
     унеможливили роботу. В ці ж роки діяла 
     Укр. Висока Політехн. Школа у Львові 
     в об'ємі l p. студій; продовжували техн.
     навчання студенти за кордоном, найбільше в Данціґу.
     Бойкотуючи поль. В. ш., українці масово виїздили за межі
     Польщі. 1928 у Львові відкрито 
     Гр.-Кат. Богословську Академію. 
     При поль. ун-тах у Варшаві й Кракові існували
     катедри українознавства, у Варшаві — також правос.
     богословський фак. із викладанням поль. мовою. Утруднення з
     виїздом із Польщі зменшили можливість студій у закордонних
     ун-тах; тому укр. студенти змушені були йти до поль. В. ш.
   

     Загальноукр. значення набрав у цей час 
     Український Вільний Університет, 
     заснований у Відні 1920 і 1921 перенесений
     до Праги, де, завдяки скупченню професорів і студентів-емігрантів з 
     різних земель України, при підтримці чес. уряду,
     зміг розгорнути роботу. Поряд нього постала 1922
     Українська Господарська Академія в Подєбрадах 
     у Чехії, в 1935 перетворена на 
     Український Технічно-Господарський Інститут; 
     в 1922-33 в Празі існував 
     Укр. Високий Пед. Ін-т їм. М. Драгоманова,
     з 1922 — 
     Укр. Студія Пластичного Мистецтва.
   

     1945 Укр. Вільний Ун-т і УТГІ змушені були перенести свою
     діяльність до Німеччини.

М. Глобенко

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
e-Енциклопедія історії України: Вища освіта в Україні.