Українська мова. Енциклопедія
БЕРИНДА Памво [світське ім' я — Павло; між 1555-1560,
Самбірщина, ймовірно с. Чайковичі, тепер Самбірського р-ну
Львів, обл. — 13(23).VII 1632, Київ; похов. у
Києво-Печерській лаврі] — укр. мовознавець, письменник,
перекладач, гравер, друкар, педагог. Був високоосвіченою
людиною: знав церковнослов'ян., грец., лат. і польс. мови.
Належав до гуртка
Балабанів,
що об'єднував укр. культур.-осв. діячів 1-ї пол. 17 ст.
Працював у
Стрятинській (1597-1605) та
Крилоській
(1606-08, тепер Івано-Франк. обл.) друкарнях.
Активний діяч
Львів. братства,
працював у братських друкарні
і школі (1613-19), у Львові (до 1613) постригся в ченці. Бл.
1616 його запрошено до Києва для участі у підготовці видання
кн. «Анфологіон» (автор передмови). Восени 1619 разом із
сином Лукашем та Степаном Бериндою (ймовірно, братом)
переїхав до Києва і назавжди оселився в
Києво-Печер. лаврі,
виконував роботу редактора, перекладача, друкаря, гравера,
згодом став гол. друкарем і завідувачем
Києво-Печер. друкарні
і, можливо, викладав у
Київ. братській школі.
Як архітипограф, редактор і перекладач брав участь у виданні
низки капітальних лаврських друків 20-х pp. 17 ст. Праця
«Лексікон? славеноросскій и именъ тлькованіє» Б., що вийшла у
світ 1627 з Києво-Печер. друкарні — найвидатніше досягнення
староукр. словникарства. Складається з двох частин:
«Лексікон» — церковнослов'ян.-укр. словник; «Имена
свойственная...» — зібрання тлумачень ``топонімів`` й
``антропонімів,`` а також заг. назв неслов'ян.
походження. У пам'ятці майже 7 000 статей (бл. 5 000 у 1-й
частині, 2 000 — у 2-й, у т. ч. бл. 1 400 онімів). У
«Лексіконі...» застосовано всі осн. засоби наук. опрацювання
матеріалу, зокрема паспортизацію вокабул (реєстрових слів),
ремарки, екземпліфікацію (подання цитат), вказівки на
фразеологізми, в які входить вокабула, зауваження про
``орфографію``, ``етимологію`` слова, відсильні ремарки. Гол.
джерела праці — «Лексис...»
Лаврентія Зизанія,
ономастикони
Мануїла Ритора,
тлумачення онімів в антверпенському виданні Біблії (1571).
Виявлено використання Б. словників доби Київ. Русі та зарубіжних, староукр.
``глосографії`` тощо. Джерелом церковнослов'ян. реєстру
книги були:
(всі її книги Старого й Нового Завіту), церковнослов'ян. рукописи й
друки до поч. 17 ст.
Реєстр «Лексікона...» дібрано за диференц. принципом:
специфічні церковнослов'ян. слова (питомі й запозичені),
спільнослов'ян. лексеми, що архаїзувалися в укр. мові кін. 16
— поч. 17 ст., є в ньому й укр. слова.
Абс. більшість елементів неслов'ян. походження, особливо
грец. й латинських, зібраних окремо у 2-й частині праці,
супроводяться ремарками, які вказують на їх запозичення, й
укр. відповідниками, що сприяло нормалізації лексики
староукр. літ. мови на нар. основі. Нормалізації служило й
чітке формальне — за допомогою двокрапки — розмежування
реєстру й перекладної частини. Остання зі старанно
підібраними еквівалентами вокабул, з широким набором
синонімів — одне з найб. зібрань укр. лексики кін. 16 —
поч. 17 ст. У «Лексіконі...» надр. низку тлумачень енциклопед.
характеру. Значення слова автор розкриває і за допомогою
етимол. відомостей. Докладно опрацьовано семантику
багатозначних реєстрових слів. Б. нерідко вказував на
метафоричне й образне вживання слова, вперше в укр.
лексикографії застосувавши ремарки «преноснѣ»,
«инорѣчнѣ», «метафор.». Праця —
багатоплановий наук.-лінгв. ориг. твір. Відіграла видатну
роль у розвитку вітчизняної й помітну — в розвитку зарубіж.
лексикографії 17-18 ст., ставши джерелом нових словників. Б.
уперше в укр. друкарстві впровадив сюжетні ілюстрації.
Вид.:
- Лексикон словенороський Памви Беринди. К., 1961 [факсиміле першодруку 1627] на сайті ІЗБОРНИК.
Літ.:
- Питання східнослов'ян. лексикографії XI-XVII ст. К., 1979.
- Німчук В. В. Староукр. лексикографія в її зв'язках з російською та білоруською. К., 1980
В. В Німчук
Посилання на інші джерела на ту саму тему: