Світличний І. Новий словник. Який він?

Світличний І. Новий словник. Який він?

Російсько-український словник у трьох томах. «Наукова думка», К., 1968.

462

Коли пробуєш коротко оцінити факт видання нового Російсько-українського словника, помічаєш раптом, що ті слова, якими оцінюють, скажімо, художні твори, тут недостатні. Художній твір ми можемо назвати довершеним, видатним, талановитим, але в усіх випадках це — тільки міра нашого захоплення, бо творів, для нас геніальних, інші можуть просто не читати.

Словник же, як то підкреслюють і його автори, «має нормативний характер». А з цього випливає і його незвичайна роль у культурному житті республіки, і критерій його оцінки. Словник — це мовний кодекс, мовний закон, обов’язковий для всіх, хто користується мовою в суспільно-державних сферах, і всі його вартості, і всі його вади довгі роки будуть для широкого загалу нормою і законом, що формуватимуть мовну культуру народу, а супроти цього блякнуть усі супероцінки і суперзахоплення.

Подія в культурному житті республіки справді видатна. Але тим серйознішим мусить бути наше ставлення до неї. Бо якби свого часу наша культурна громадськість не піддала Словник 1948 року такій дружній критиці, може, сьогоднішньої видатної події ми не дочекалися б і за 20 років. А може, надалі словникова справа посуватиметься не такою черепашачою ходою і нової видатної події ми чекатимемо не 20 років? Тож гляньмо тверезо на шлях, пройдений за 20 років, придивімося, як далеко пішли ми і чи не могли піти далі. 463

Реєстр

Перше, що відрізняє новий Словник від Словника 1948 року,— це його обсяг: старий Словник мав коло 80 тисяч реєстрових слів, а новий — близько 120 тисяч. Це приблизно стільки ж, як у шеститомному Українсько-російському словнику 1953— 1963 років, і стільки ж, як у 17-томному (!) «Словаре русского литературного языка» 1948— 1965 років. Збільшення реєстру проти Словника 1948 року на одну третину! А якщо взяти до уваги, що частину слів, вміщених у Словнику 1948 року, укладачі нового Словника вилучили як застарілі, діалектні, вузькоспеціальні тощо, якщо зважити, що значну частину слів перекладено, проілюстровано й прокоментовано по-новому, ширше й точніше, тоді стане зрозумілим, наскільки грунтовно оновлений теперішній Словник проти старого.

За рахунок чого ж так серйозно збільшився реєстр нового Словника?

Передусім, звичайно, слід відзначити поповнення реєстру словами, яких не було й не могло бути в Словнику 1948 року.

Правда, упорядники нового Словника мали тут незрівнянні переваги, наприклад, перед авторами шеститомного Українсько-російського словника. Реєстр слів звичайно базується на основі тієї мови, з якої перекладають, а російські мовознавці здійснили після війни колосальну роботу у впорядкуванні, унормуванні й оцінці російської лексики, отже, укладачі нового Словника мали до своїх послуг готовий і опрацьований матеріал; тому в реєстрі Словника немає таких пересад, плутанини, засміченості діалектизмами, мовними покручами, якими переповнений словник Українсько-російський. 464 Справді, чим іншим, як не відсутністю серйозних наукових принципів, можна пояснити те, що в Українсько-російський словник потрапили такі слова, як танцюючий, тащити, телушка, теряти, торгуючий, тоскувати, требувати, трепло, тряпка, тусклий, уборщиця, уронити, услуга, утюг, флаг, худо, цвітний, чердак, чаяння, челюсті, четвереньки, чреватий, чревовіщатель, шпіон, юбка, ябеда, яд, язва тощо. Читач легко може помітити, що всі ці приклади взято з одного, шостого тому Словника, до того ж із цього самого тому подібних «перлів» можна навести в кілька разів більше. Упорядники тритомного Російсько-українського словника, залучаючи чимало нових розмовних та діалектних слів, водночас оберігають словник від усілякої мовної калічі.

Але поповнення Словника загальновживаними, розмовними та діалектними словами не йде ні в яке порівняння з тим, як щедро збагатився Словник найрізноманітнішими неологізмами, чужомовними запозиченнями, науковими термінами, які недавно ще були надбанням вузького кола фахівців, а зараз, у зв’язку з бурхливим розвитком науки і вторгненням її в життя і побут найширших мас народу, нестримно входять у вжиток найрізноманітніших суспільних верств. Сучасний більш-менш солідний словник просто важко уявити без таких слів, як абсолютизувати, абстракціонізм, автоген, автол, автоматика, адаптер, актувати, акцентувати, алгоритм, аналітика, антибіотики, антиречовина, армування, архаїзація, астронавт (-ика) тощо. Усі ці слова взято з нового, тритомного Словника, а в Словнику 1948 року їх нема.

Другим не менш важливим джерелом оновлення й розширення реєстру Словника є збільшення його граматичної номенклатури, йдеться про те, що 465 слова різних граматичних форм у різних словниках можна подавати і практично подають по-різному. Скажімо, ми маємо утворені від одного кореня, але граматично різні слова: лопух, лопуховый; лосниться, лоснистый, лоснистость; легковерие, легковерность, легковерный, легковерно; аннотация, аннотирование, аннотировать, аннотированный, аннотирующий (-ся); ассимиляция, ассимилирование, ассимилировать, ассимилирован­ный, ассимилирующий(-ся), ассимилятивный, ассимилятивно, ассимиляторский і т. ін. Рідко які словники подають весь можливий граматичний ряд однокорінних слів.

Біда не лише в тому, що Словник 1948 року подавав різні граматичні ряди слів скупо й обмежено. Гірше, що в самому виборі слів не було якогось серйозного принципу. Бо, інакше, чому ми маємо в Словнику анималист і не маємо анимализм, маємо анимизм і не маємо анимист; маємо аннулирование і не маємо аннотирование тощо. Такого типу невідповідностей у Словнику 1948 року без­ліч, бо не було вироблено якихось твердих принципів, що давали б змогу визначити, які слова включаються до Словника, а які ні і чому одні включаються, а інші лишаються поза Словником.

Новий Словник подає граматичні ряди значно повніше, до того ж упорядники в своїй роботі спиралися на певні принципи — і ми можемо ті принципи схвалювати або не схвалювати, але вже в науковій безпринципності звинувачувати не доводиться.

Всілякого схвалення, на нашу думку, заслуговує поповнення реєстру за рахунок збільшувальних, зменшувальних, пестливих, зневажливих і взагалі всіх оцінних форм іменників і прикметників, включаючи вищий і найвищі ступені останніх.

466

Якщо у Словнику 1948 року не було таких слів як сильнейший, талантливейший, ленивенький, ко­ровенка, коровушка, травонька, адресок, лгунище, лисонька, сомик, лозинка, ленок, арбузик, арбузи­ще тощо, то це не тому, що упорядники Словника уникали їх. Подібні слова, утворені від інших ко­ренів, і навіть інші форми вищезгаданих слів були щедро представлені в старому Словнику, але прин­цип подачі їх не був послідовно витриманий: одне гніздо слів подавалося широко, інше — вужче, ще інше було обмежене тільки емоційно нейтральною формою слова. Автори нового Словника значно збагатили реєстр всілякими формами емоційнооцінних слів, і це в їх праці — серйозний плюс.

Однак не всі способи збільшення реєстру Слов­ника здаються нам безумовно вдалими і виправ­даними. Іноді упорядники збільшували реєстр за рахунок таких категорій слів, які не становлять ніяких труднощів для перекладу і тому в різних словниках звичайно не виносяться в реєстр, а об’єд­нуються в одній словниковій статті із словами в їх початковій формі або й взагалі оминаються.

Так, в Словнику 1948 року і в Словнику Д. І. Ганича та І. С. Олійника, як і в більшості інших слов­ників перекладного типу, з іменників, що мають па­ралельні чоловічий і жіночий рід, у реєстр вклю­чаються тільки іменники чоловічого роду, а імен­ники жіночого роду подаються в тій самій статті як похідні: крестьянин-селянин; -янка, селянка; Латыш-латиш, -ша; -ка, латишка; Тракторист - тракторист; -ка, трактористка тощо.

Невідомо з якою метою, але упорядники нового Словника виділили всі іменники жіночого роду в окремі статті. Звичайно, дискримінації іменників жіночого роду було покладено край, їх забезпечили такими самими правами, які мають і іменники чоловічого роду, 467 але наскільки ця «емансипаційна» тенденція без потреби збільшила й так чималий обсяг Словника — без спеціальних підрахунків сказати важко.

Так само в окремі словникові статті упорядники Словника виділили зворотні дієслова на -ся, -сь, які в інших словниках, як похідні, звичайно (якщо на перешкоді не стоять якісь інші моменти) об’єд­нуються в одній статті з дієсловами на -ть, -ти; Нормировать - нормувати, -мую, -муєш, -ться, норму­ватися ; Революционизировать - революціонізувати, -зую, -зуєш; -ться, революціонізуватися тощо.

Деякі фахівці-мовознавці вже не раз обстоювали «погляд, що немає потреби виділяти зворотні діє­слова з часткою -ся, як самостійні реєстрові слова (М. А. Жовтобрюх). З цим зауваженням,— зазна­чає Л. Л. Гумецька,— треба погодитися, зробивши виняток для лексично самостійних зворотних діє­слів...» Нам залишається тільки приєднатися до цієї плідної ідеї, а разом з тим і пошкодувати, що в новому Словнику цією ідеєю знехтували і реєстр Словника та його обсяг так істотно і нераціонально збільшили. Нарешті, третім моментом, за рахунок якого реєстр Словника помітно збільшився, є виділення в окремі статті прислівників. Однією з найскладніших і найважливіших про­блем української мови є, як відомо, переклад діє­прикметників, особливо активних дієприкметни­ків теперішнього часу.

Візьмемо для прикладу строфу з відомого вірша М. Некрасова:

От ликующих, праздно болтающих,

Обагряющих руки в крови

Уведи меня в стан погибающих

За великое дело любви.

468

Строфа характерна тим, що тут в одному речен­ні — чотири дієприкметники. Пробуємо перекла­дати й бачимо, що вся трудність перекладу — саме в них, у дієприкметниках. У Словнику 1948 року з чотирьох дієприкметників був перекладений ли­ше один (ликующий), та й то, як кажуть, переклад залишав бажати багато кращого (радіючий, тріум­фуючий; радісний; тріумфальний). Новий Слов­ник дає переклад слова ликующий (1. який (що) радіє і т. п.; 2. в знач. прил. радісний, зраділий, радіючий, тріумфуючий, тріумфальний), у якому такі «перли», як радіючий і тріумфуючий, якщо не викинені зовсім, то хоча б витіснені на задній план. Зате жодного іншого з чотирьох дієприкметників, вжитих у вірші М. Некрасова, у новому Словнику ми також не знайдемо. Чому? Та тому, що їх важ­ко перекладати, тому що в українській мові від­повідних їм дієприкметників немає, і їх, отже, треба перекладати або словами іншої граматич­ної категорії, або описово.

Так, активні дієприкметники перекладати важ­ко: дуже багато тут залежить від контексту. Ска­жімо, треба перекласти газетний заголовок «Сра­жающийся Вьетнам». Одним з кращих україн­ських відповідників буде: «В’єтнам бореться». Але вже речення «Народ, сражающийся за свою независимость, непобедим» доцільніше переклас­ти: «Народ, що бореться за свою незалежність,— непереможний». А речення «Вьетнамский народ, сражающийся за свою независимость, одерживает все новые и новые победы» можна перекласти ще інакше: «В’єтнамський народ, борючись за свою незалежність, здобуває все нові й нові перемоги».

Три речення — і три різні способи перекладу того самого дієприкметника. А якщо контекст уріз­номанітнити ще більше, очевидно, можна знайти й 469 більше способів перекладу. Труднощі, певна річ, великі. Великі, але не нездоланні. Це видно навіть із того, що й у новому Словнику активні дієприк­метники теперішнього часу відсутні не цілком; хоч і нечасто, але вони все ж наводяться у Словнику і переклад їх — чи то описовий, чи словами інших граматичних категорій — багатьом стане в пригоді. Шкода тільки, що упорядники Словника так щедро поширили реєстр за рахунок інших граматичних категорій, загалом у перекладному словнику не обов’язкових, а важкоперекладні дієприкметники обійшли своєю ласкою і тим відчутно знизили практичну вагомість Словника.

Особливо це стосується дієприкметників, що ста­ли термінами або складниками термінів і вжива­ються в значенні прикметників: ведущий, всасы­вающий, вращающий (-ся), движущий (-ся), де­формирующий (-ся), направляющий, несущий, поглощающий, преобразующий, производящий, режущий, разрушающий, составляющий, удер­живающий тощо. Терміни, що відзначаються саме своєю однозначністю, зв’язані переважно ще й з цілком певним, чітко визначеним контекстом, отже, й дієприкметники в такій ролі лексично опрацьовувати й перекладати куди легше. Саме тому деякі з них, хоч і скупо й непослідовно, були введені в реєстр Словника 1948 року. У новому Словнику їх трохи більше, але збільшення таке мізерне, що про нього можна й не говорити. Ска­жімо, якщо з перелічених вище слів у Словнику 1948 року не було аккумулирующий (-ся), аморти­зирующий (-ся), деформирующий (-ся), преоб­разующий, разрушающий, удерживающий, то жодного з них немає і в новому Словнику. Тимчасом збільшити реєстр Словника такими словами можна і слід було не менше, ніж упорядники Словника 470 збільшили його за рахунок наукових і техніч­них термінів. Ми вже бачили, як щедро й вільно упорядники Словника вводили в реестр нову за­гальновживану наукову й технічну терміноло­гію. Тепер ми можемо уточнити: нові терміни вво­дилися в Словник тільки в тому разі, якщо вони існують у формі будь-якої граматичної категорії, крім активного дієприкметника теперішнього часу. Таким чином, саме найважчий з перекладницького погляду момент термінології, на жаль, практично лишився поза межами Словника.

• * *

Як видно вже навіть з попередньої розмови, ре­єстр Словника не збігається з кількістю слів, що перекладаються. У Словнику 1948 року зворотні дієслова, деякі іменники жіночого роду та прислів­ники не виділені в окремі статті, але це не означає, що вони не перекладалися зовсім: вони переклада­лися «приховано», як додаткові форми до інших слів, винесених у реєстр. Отже, реєстр тут був дещо менший, ніж фактична кількість слів, що підляга­ли перекладові. У новому Словнику, побудованому за безгніздовою системою, ця різниця ще менша. А все ж «приховані» лексичні резерви є й у ньому — і наша розмова про оновлення й збагачення реєст­ру Словника не була б вичерпною, якби ми не згадали його резерву.

Цим резервом є ідіоматичні звороти, фразеоло­гізми, взагалі складні випадки перекладання. Ми можемо пам’ятати українські відповідники росій­ських слів лихой і беда, але водночас можемо не знати, що фразеологічні вислови лиха беда, не лиха беда, что за беда перекладаються як варто лише, важко лише; не важко, не дивно; що з того. 471 Фразеологізми, як і слова, мають лексичне значення — ось чому їх, хоч і не виносять у реєстр перекладних словників, перекладають нарівні зі словами, а пов­нота й досконалість словника вимірюється також і тим, як широко наводяться й перекладаються в ньому фразеологізми.

Переклад

Досі йшлося лише про реєстр Словника. Однак раніше, обговорюючи Словник 1948 року, критика не мала особливих претензій до його реєстру. Найсерйозніші закиди стосувалися самого пере­кладу, української частини Словника, вкрай збід­неної, висушеної, засміченої діалектизмами, мов­ними покручами. Отже, тут були головні труднощі й для укладачів нового Словника.

У Словнику 1948 року переклад був збіднений передусім тим, що до російських багатозначних слів часто подавалася обмежена кількість україн­ських відповідників. До російського слова вели­кий, скажімо, наводився один український відпо­відник (великий) — і тим переклад вичерпувався. У новому Словнику, крім того, наводяться ще такі відповідники, як завеликий; видатний; визнач­ний і ціла низка ілюстрацій до того, як і в якому контексті ці слова вживаються. А якщо зважити, що в академічному Словнику 1924—1933 років наводяться ще такі відповідники, як величезний, величенний, величний (величні заміри), навіть на цьому окремому прикладі можна уявити, як збід­нили переклад упорядники Словника 1948 року.

Збіднено тут виступала передусім російська мо­ва: у вищенаведеному прикладі російське слово ве­ликий подавалося убого, в одному-однісінькому значенні; широчезне багатство всіх інших його 472 значень просто ігнорувалося. Але збідненою уявлялася й мова українська, бо складалося вра­ження, що відмінним тут є лише звукове оформлен­ня слова, а всі семантичні відтінки й значення є точною копією відтінків і значень російського сло­ва. Переклад тим самим спрощувався до ступеня механічних операцій зі словом.

Новий Російсько-український словник укладав­ся в атмосфері, коли маррівська вульгаризація мо­вознавства була давно осуджена й відкинена і про її безпосередній вплив на принципи укладання нового Словника говорити не доводиться. Однак практичний слід, що його полишила маррівська теорія в лексикографії, виявився надто глибоким; довголітня і вперта орієнтація тільки на лексичну спільність і відраза до будь-якої лексичної від­мінності так глибоко ввійшли з словники і в мовну практику взагалі, лишили по собі стільки мовних «пам’яток», на які, маючи охоту, можна тепер по­силатися як на «джерела», що перебороти інерцію мовного вульгаризаторства сучасними мовознав­цями буває дуже й дуже важко. У новому Слов­нику чимало зроблено для викорінення застарілих тенденцій лексикографії, чимало, але далеко не все: на кожній сторінці бачимо сліди битви, що іноді увінчувалася почесною перемогою, а іноді — лише дипломатичним компромісом чи й зовсім не­виправданою здачею позицій.

Вище вже наводилися приклади того, як у но­вому Словнику лексичне значення російського слова розкривається значно глибше й повніше, а українські синонімічні ряди подаються багатше, ніж то було у Словнику 1948 року. Кількість та­ких прикладів можна збільшувати й збільшувати, і всі вони наочно засвідчать безперечні переваги нового Словника над старим. Слово абсолютный у старому Словнику перекладалося лише як абсо­лютний; у новому Словнику наводяться, крім того, такі варіанти перекладу, як цілковитий, повний і добрий десяток словосполучень з різними пере­кладами слова абсолютный. У старому Словнику слово абсурд перекладалося тільки як абсурд; но­вий Словник пропонує нам до вибору ще й такі слова, як безглуздя, нісенітниця, дурниця. Аван­тюрист у старому Словнику перекладався двома словами: авантюрист, авантурник; у новому Словнику додано ще й третій варіант перекладу: пройдисвіт.

Усі ці приклади взято з однієї сторінки нового Словника; отже, навіть із цього можна уявити, якою мірою переклад у новому Словнику розши­рено, поліпшено, збагачено.

Однак проти такого методу збагачення перекла­ду можна й заперечити. Можна сказати: переклад­ний словник — не словник синонімів і не можна при кожному російському слові наводити цілий синонімічний ряд українських відповідників. Той же абсурд можна перекласти тільки словом абсурд, а безглуздя, нісенітницю й дурницю приберегти для таких слів синонімічного ряду російської мо­ви, як бессмыслица, нелепость, несуразица, вздор, ерунда, чепуха, чушь, галиматья, белиберда тощо. Так само переклад слова авантюрист можна об­межити двома українськими відповідниками (авантюрист і авантурник), а слово пройдисвіт залишити для перекладу таких слів, як пройдоха, проходимец, прохвост тощо. Чи не доцільніше взагалі синонімічний ряд однієї мови порівнюва­ти з синонімічним рядом іншої мови і таким чином для кожного слова шукати найближчого, найточнішого відповідника, оминаючи всі інші слова-синоніми?

474

Загалом таку думку можна було б визнати по-своєму слушною, якби синонімічний ряд однієї мови більш-менш відповідав синонімічному рядо­ві іншої мови. Але це не так. Російське аист не має зафіксованих словниками синонімів, а в україн­ській мові їх ціла низка (тільки розглядуваний Словник наводить такі: чорногуз, лелека, бусел, бусол; разг. бузько;(о самке разг. еще буслиха). І навпаки, є слова, що мають цілу низку сино­німів у російській мові, а їх відповідники в україн­ській мові синонімів не мають. У таких випадках практично ніякої проблеми немає. Але є інша невідповідність між синонімічними рядами різ­них мов. Звичайно, абсурд і авантюрист, слова чу­жомовні і в українській і російській мовах порів­няно молоді, стилістично вирізняються з-посеред своїх семантичних побратимів (безглуздя, нісеніт­ниця, дурниця; пройдисвіт, пройда, проноза, про­лаза тощо), і, якби йшлося тільки про такі слова, проблема відшукування для кожного слова одного-єдиного відповідника була б порівняно прос­та. Та коли зіставити якийсь розгалужений синоні­мічний ряд однієї мови з так само розгалуженим синонімічним рядом іншої мови (скажімо, російські бессмыслица, нелепость, несуразица, вздор, ерун­да, чепуха, чушь, галиматья, белиберда тощо і ук­раїнські безглуздя, нісенітниця, дурниця, безтям­ність, недоладність, бредня, маячня тощо), стає очевидним, що до більшості слів неможливо до­брати один-єдиний відповідник, що майже кожне слово однієї мови може — залежно від контекс­ту — перекладатися майже всіма словами сино­німічного ряду іншої мови. Вже тому прагнення перекладати те чи те слово цілою низкою синонімів-відповідників є не забаганка словникарів, а необхідність, зумовлена практичними потребами 475 перекладу, і якщо упорядники нового Словника в його українській частині переклад за рахунок си­нонімів збагатили, то це справді серйозний поступ проти практики, узаконеної Словником 1948 року.

На жаль, визнаючи такий поступ, і тут дово­диться робити серйозні застереження. Збагачення перекладу за рахунок українських синонімів має спорадичний характер і не стало загальним прин­ципом при укладанні нового Словника.

Велика частина синонімічних рядів перехре­щується тільки частково. Російські лингвистика і языкознание мають точні українські відповід­ники: лінгвістика і мовознавство; тимчасом линг­вистика перекладається двома словами (лінгвісти­ка і мовознавство), а языкознание лише одним (мовознавство). Російське азарт перекладається двома словами (азарт і запал), але в статтях пыл, жар, порыв слова азарт уже немає. Загалом до багатьох чужомовних слів (абсурд, азарт, лінгві­стика, авантюрист і подібні) наводяться питомі українські синоніми, до українських слів чужомов­ні слова-синоніми здебільшого не наводяться. Ство­рюється враження, ніби синонімічність тут не взаємна: чужомовне слово можна замінити своїм, але свого чужомовним — не можна. Це, звичайно, в кращому разі відбиває лише суб’єктивні уподо­бання авторів Словника — і не більше.

Ще гірше, коли упорядники нового Словника взагалі не прагнуть збагатити переклад синоні­мами, коли семантичне багатство російського слова розкривається збіднено, вузько, прямолінійно. Російське атеист перекладається тільки як атеїст, тут немає таких слів, як безбожник і безвірник. Зов­сім не перехрещуються такі синонімічні пари, як артист і актор, живиця і терпентин, рукопис і ма­нускрипт, амбіція і пиха тощо. І якщо на кожній 476 сторінці нового Словника можна знайти приклади збагаченого перекладу, то, на жаль, так само на кожній сторінці є й приклади протилежного ха­рактеру.

Коротко, тут новий Словник відрізняється від старого, але тільки окремими прикладами, а не загальним принципом. Дуже часто до російського слова наводиться один український відповідник, ніби всі семантичні відтінки й значення україн­ського слова є простою копією відтінків і значень російського слова, а переклад зводиться до меха­нічних операцій зі словом. До слова мало наводиться один-єдиний відповідник (мало) і тільки з наведених далі словосполучень можна здогадати­ся, що в українській мові це слово має й інші від­повідники. І справді, навіть в академічному Слов­нику 1924—1933 років, крім згаданого вище, бе­зумовно, основного перекладу, наводяться ще й такі: (немного) трохи, трішки, не гурт, незгурта, обмаль чого, (скудно) скупо, тонко на що, і всі ці переклади ілюструються багатющим матеріа­лом.

Суперечливе враження справляє й спроба оно­вити переклад, очистити його від мовної калічі, надати ваги і звучання питомим українським сло­вам.

Упорядники Словника 1948 року надавали пере­вагу зовнішній подібності слова, не завжди зва­жаючи на його зміст і зв’язок з іншими словами мо­ви. Упорядники нового Словника в багатьох випад­ках на перше місце ставлять українські відповід­ники не за зовнішньою схожістю їх зі словами, що перекладаються, а за внутрішньою змістовністю, за їх характерністю для української мови. Отож і серветка, і кава, і фахівець, і очерет з другого пла­ну перейшли в розряд основних, а колишні основ­ні 477 (салфетка, кофе, спеціаліст, комиш), навпаки, виявилися на другому плані.

Вже таке ніби суто механічне переставлення місцями для словника важить чимало: якщо слово рекомендується як основне, то передусім саме його й уживатимуть. Шкода тільки, що упорядники но­вого Словника робили це не так серйозно й послі­довно, як можна й слід було чекати. Тільки неве­лику кількість сумнівної репутації слів (материй, блокіровка тощо) зовсім вилучили із Словника. Частину ж, як ми вже бачили, тільки переведено на друге місце, а деякі (надругатися, благоглупість, озноб, мнимий тощо) так і лишилися на першому місці. На другому плані лишилися деякі слова, які взагалі не мали б бути в нормативному слов­нику (кирпич, сахар, озноб, хникати, знобити, об­ломок, зівати, із-за в значенні через тощо).

Більше того — дискваліфікувавши одні і вилу­чивши з ужитку інші, упорядники Словника ком­пенсували свою сміливість тим, що ввели цілу низку слів, аж ніяк не кращих за вилучені й диск­валіфіковані. Обідняти (збіднювати), обездолений (знедолений), обіденний (обідній), улучати (виби­рати), самодовліючий (самодостатній) — цих і подібних слів у Словнику 1948 року не було, це вже набутки нового Словника і, певна річ, такі набутки, якими упорядникам не доведеться пиша­тися.

Твердим горішком для авторів Словника був та­кож переклад науково-технічної термінології.

Досвід 20—30-х років наочно засвідчив, що успішно творити українську науково-технічну тер­мінологію відірвано від російської термінології — неможливо. У тому досвіді було чимало й цікавих та повчальних моментів, але коли замість верти­калі пропонували прямовис, замість коефіцієнта — 477 сучинник, замість балки — тряму, замість бук­си — осівницю, замість клапана — хлипак, за­мість поршня — толок, замість маятника — хитун, замість циліндра — вібло, замість спіраль­ний — штрубуватий тощо, то це було неправиль­ним. Українська наука розвивається в тісному взаємозв’язку з російською, і зрозуміло, що всі спроби творити на Україні окрему термінологію були приречені на невдачу. Тенденціям до замкне­ності і «самобутності» української термінологіч­ної системи був протиставлений «принцип міні­мальних розбіжностей» з російською мовою. Як писав з цього приводу Н. К. Сухов, «російська тер­мінологія щодо національних не є іншомовною, бо наука й техніка в національних республіках або користуються тільки російською мовою, або вони двомовні, тобто користуються і національною, і російською мовами». За таких умов може йтися ли­ше про те, що творити й запозичувати термінологію можна «з урахуванням своєрідності фонетичної, морфологічної, синтаксичної та лексичної систе­ми даної мови».

Звичайно, ніяких трямів, хлипаків і вібл не було вже й у Словнику 1948 року; новий же Словник стоїть цілком на рівні сучасних вимог. Критичної оцінки заслуговують тільки ті окремі випадки, коли принцип мінімальних розбіжностей між мо­вами упорядники зрозуміли буквалістично і, за­мість перекладати, просто переносили в україн­ську мову типово російські терміни. В українській мові нема таких слів, як карман, башмак, юбка, оснащать і, як загальні слова, автори перекладали їх по-українськи — кишеня, черевик, спідниця (тільки слово оснащать виявилося не перекладе­ним). Але як терміни і в українській частині Слов­ника вони залишилися в російському звучанні.

479

Та це — лише окремі випадки; загалом же ро­сійські терміни перекладаються типово україн­ськими відповідниками; перекладаються точно, вдало і по-сучасному.

Складнішою виявилася справа лише з перекла­дом термінів, утворених від дієприкметників тепе­рішнього часу: движущий (-ся), вращающий (-ся), успокаивающий, регистрирующий тощо. У словни­ках 20—30-х років переклад таких термінів був особливо штучний, плутаний, невдалий не лише тому, що для цього бралися іноді малотипові, обласні і діалектні слова; головне, що для творен­ня термінів часто використовувались малопродук­тивні або семантично невідповідні форми: замичний (замыкающий), запірний (запирающий), несхнучий (невысыхающий), заскочний (защелки­вающий), розлучний (разъединяющий), зрівноважний (уравновешивающий) тощо. Українська термінологія втрачала природність звучання і ні­би випадала із загального тону мови.

Особливо не пощастило в ті роки дуже продук­тивним в українській мові суфіксам -альний, -ильний. Наскільки природніше звучали б ті самі терміни, скажімо, в такому варіанті: замикаль­ний, всмоктувальний, невисихальний, роз’єдну­вальний, зрівноважувальний тощо! Частково саме таким шляхом і пішли укладачі термінологічних словників повоєнного часу і замість старого пере­мичний стали вживати перемикальний, замість регулівний — регулювальний, замість охолод­ний — охолоджувальний, замість реєстрівний — реєструвальний тощо.

Але цей процес відбувався повільно і не закін­чився й досі. Особливо уповільнився він останнім часом, коли на міну і застарілим (всисний, замичний, закріпний, затримний, напрямний, реєстрівний), 480 і новоутвореним (всмоктувальний, замикаль­ний, закріплювальний, реєструвальний) термінам ринули штучні й неприродні для української мови форми типу всмоктуючий, замикаючий, закріпллюючий (і закріпляючий), затримуючий, направ­ляючий, реєструючий, ізолюючий, гальмуючий, центруючий.

Упорядники нового Російсько-українського словника щодо такого типу термінів не мали яко­їсь чіткої позиції. Передусім цілу низку дуже по­ширених, але складних для перекладу термінів (движущийся, центрирующий, замедляющий, пе­реключающий, питающий, падающий, разъеди­няющий, скрепляющий, уравновешивающий, реги­стрирующий тощо) вони взагалі у Словник не включили. А ті терміни, які все-таки потрапили до Словника, часто перекладаються далеко не найкраще: затримуючий, задержуючий; закріп­ний, закріплюючий, закріпляючий; замикаючий, ізолюючий, гальмуючий, регулюючий, перекид­ний; охолодний, остудний; обертаючий тощо, хоч частина з них у деяких термінологічних словни­ках перекладалася значно вдаліше й природніше: ізолювальний, гальмувальний, регулювальний, охолоджувальний, центрувальний, обертальний тощо.

Крім того, як видно з вищенаведених прикладів, до деяких російських термінів автори Словника вводять по кілька українських відповідників. Синонімія ж, корисна у звичайній мові, не тільки зайва, але й небажана в термінології, і якби упо­рядники Словника виявили більше смаку, при­наймні частину явно безперспективних термінів- синонімів можна було усунути безболісно. Тимчасом упорядники Словника роблять іноді навпаки: розуміючи принцип мінімальних розбіжностей 481 між мовами буквалістично, вони переносять в ук­раїнську мову і деякі зв’язані саме з синонімією недоліки російської термінології. Так, у російській мові існує ціла низка абсолютних синонімів типу змеевидный і змееобразный, кристалловидный і кристаллообразный, клиновидный і клинообразный. В українській мові частині таких термінів від­повідають давні, органічно утворені слова типу хвилястий (волнообразный), кулястий (шаровид­ный), цибулястий (луковицевидный, луковице­образный). Але не до всіх російських слів цього типу є такі природні відповідники в українській мові, тому, крім них, утворилося ще чимало ін­ших термінів: конусоподібний, людиноподібний, наукоподібний, перснеподібний тощо. Ці терміни, як легко бачити, також відповідають особливостям української мови і становлять органічну частину її словникового складу: ними можна з успіхом пере­кладати обидва слова з синонімічних пар росій­ської мови. Але упорядникам Словника цього зда­лося недосить. У російській мові — два слова-терміни, а чим гірша українська мова, щоб мати лише один відповідник? Можливо, упорядники Слов­ника так і не думали, але логіка їх дій така, і от по­руч зі словами конусоподібний, колесоподібний, коренеподібний, листоподібний, волосоподібний, голкоподібний тощо появляються ще конусовидний, колесовидний, кореневидний, листовидний, волосовидний, голковидний і багато-багато інших штучних утворень. Те, що російське вид по-україн­ськи перекладається вигляд, а українське вид має зовсім інше значення,— це упорядників не дуже бентежить, і от із Словника 1948 року в новий пере­йшла маса словесного баласту, що, крім плутани­ни, в українську термінологію не вносить анічогі­сінько.

482

Важче було перекладати слова обласні, діалект­ні і взагалі вузького (проти літературної норми) вжитку. Очевидно, деякі з них адекватно перекла­сти взагалі неможливо. Скажімо, російське облас­не шишига існує поруч з літературним черт. Як перекласти його українською мовою? Коли ми пе­рекладемо словом чорт, то тим самим зрівняємо в правах літературне черт із обласним шишига і, отже, не передамо характерних особливостей сло­ва шишига. А якщо перекласти українським облас­ним словом? Але яким? Дідько, куцак, антипко, анциболот, арідник? Зрозуміло, що для обласного слова однієї мови знайти більш-менш точний від­повідник серед обласних слів іншої мови немож­ливо. Але ясно одне: відповідників для обласних, діалектних слів однієї мови треба шукати серед такої ж лексики іншої мови. Перекладати ж рід­ковживане слово широковживаним літератур­ним — значить нехтувати особливостями обласної, діалектної, рідковживаної лексики.

Так, перекладаючи слово шишига, на нашу дум­ку, спершу треба було навести українські обласні лісовик, гайовик, а вже потім літературні чорт, біс, нечиста сила, нечистий, дідько, а не навпаки, як це зробили упорядники нового Словника. Іноді упорядники так і роблять: мочага перекладають як мочар, мочарі, а не як трясовина чи драговина; розвальни — гринджоли, а не сани, знамо — пе­редусім звісно, а потім уже звичайно. Але таких випадків у Словнику небагато, здебільшого ж авто­ри спершу наводять літературні відповідники ро­сійських рідковживаних слів, а потім уже — рід­ковживані слова української мови: російські аб­шид, тать, купно, кочет перекладаються спершу як відпустка, злодій, укупі, півень, а потім уже — абшит, тать, купно, когут. І зовсім уже 483 не­виправдано, коли до деяких рідковживаних слів — оберег, тупейщик —упорядники наводять тільки чисто літературні відповідники — талісман, перу­кар — забуваючи, що в українській мові є й слова оберіг, голяр, цирульник.

Коментар

Система ремарок у новому Словнику надзвичай­но деталізована і розгалужена: умовних позна­чок тут близько двохсот (!) і майже всі вони (за винятком кількох слів типу и прочее, смотри, ли­бо тощо) мають кваліфікаційний характер. До то­го ж використовують їх так щедро, що вони охоп­люють добру половину словникового матеріалу.

Найпопулярніші і найнеобхідніші у переклад­них словниках — граматичні ремарки: без них іно­ді неможливо правильно перекладати. Але грама­тична характеристика слова у словниках — не ви­черпна, ба навіть не детальна. «Граматичні познач­ки,— зазначають упорядники нового Словника,— використовуються тільки при потребі показати рід, число або відмінок іменника, належність слова до того чи іншого граматичного розряду тощо» (том перший, стор. XVIII).

Коли ж виникає потреба наводити граматичну характеристику слова?

Говорячи про керування, упорядники Словника зазначають, що воно «звичайно показується (...) в усіх випадках, де українська мова щодо цього роз­ходиться з російською» (там само, стор. XX). Ска­зане про керування можна поширити й на інші граматичні моменти: граматичні ремарки необ­хідні там, де є розбіжність між мовами, де, отже, переклад цією розбіжністю утруднений. В усіх ін­ших випадках граматичний коментар зайвий.

484

Здебільшого, подаючи граматичний коментар до слова, упорядники нового Словника дотри­муються саме такого принципу, і не тільки керу­вання, але й рід, число, відмінок іменника, пере­хідність чи неперехідність дієслова та інші подібні граматичні ознаки слова показують лише тоді, коли є якась розбіжність між мовами.

Але цей загалом правильний принцип у Слов­нику витримано непослідовно. Зазначивши, що граматичні ремарки використовуються тільки при потребі, упорядники застерігають: «Послідовно позначені лише прислівники, прийменники, спо­лучники, частки, вигуки та дієприслівники, а та­кож вищий і найвиїций ступінь прикметників і прислівників» (там само, стор. XVIII).

Чому автори зробили такий висновок, здогада­тися неважко: саме ці частини мови граматично визначені не так чітко, як, скажімо, іменники чи дієслова. Прислівники (хорошо, так, лучше) мо­жуть виступати як частки, дієприслівники (ве­дущий, несущий) — у значенні прикметників; де­які слова можуть бути і частками, і сполучниками (да, ведь), і сполучниками, і вигуками (но, однако) і вигуками, і прийменниками (о, у). Частина з них, справді, потребує граматичного коментаря. Але — тільки частина, та й то порівняно невелика.

Сама система стилістичних ремарок, застосова­них у Словнику, не відзначається внутрішньою логічністю, вмотивованістю. Упорядники Словни­ка, дещо збільшивши кількість стилістичних ре­марок, подрібнили їх, розмили чіткі межі між ни­ми і тим самим посилили суб’єктивність стилістич­них оцінок слова. Бо хто, не посилаючись на суб’єк­тивний смак, може пояснити, чому стишок, мелочишка, статейка, городишко кваліфікуються тер­міном пренебрежительно, а подібні до них 485 мужичонка, житьишко, коровенка, самоваришко, паучишка — терміном уничижительно?

Однак упорядникам здалося й цього недосить, і на додачу до них вони ввели ще термін умень­шительно-уничижительное. Слова, віднесені до цієї категорі (аристократишка, армячишка, царек, делишки, домишко), об’єктивно відмежувати від тих, що супроводжуються позначками пренебре­жительно і уничижительно, практично немож­ливо. Та й чи має для читача вагу те, якою познач­кою буде оцінено слово — уничижительно чи уменьшительно-уничижительно? Різниця у вжи­ванні і тих, і тих слів невловима.

Так, важко зрозуміти, навіщо введено нову проти попередніх словників позначку уменьши­тельно-ласкательное. Різниця між уменьшитель­ным і ласкательным в українській і російській мо­вах не є такою чіткою, щоб можна було певно по­ділити відповідні слова на ці дві рубрики, і не див­но, що досі мовознавці не дуже давали собі раду з такими словами. У всякому разі, навряд чи хто пояснить, чому слова козлик, бычок, баранчик, прутик, ложечка, ивка, альбомчик тощо у новому Словнику названі уменьшительными, а овечка, ко­теночек, мелодийка, мотивчик тощо тлумачаться як ласкательные. Гібридна позначка уменьши­тельно-ласкательное справи не рятує; слова з но­вою позначкою (барашек, козочка, коровка, котик, дубок, улочка, березка, самоварчик, ротик, ножка, моторчик тощо) можна віднести до будь-якої з попередніх рубрик, так само як і з попередніх руб­рик будь-яке слово можна назвати уменьшитель­но-ласкательным.

Отже, більша диференціація стилістичних ознак не тільки не прояснює справи, а ще більше ускладнює її.

486

Мабуть, варто було подумати також над тим, як спростити і впорядкувати оцінку слів, які в словни­ку супроводжуються ремарками разговорное та просторечное.

С. П. Левченко вже звертав увагу на те, що «в українській лексикографії здавна не користува­лися спеціальною позначкою для виділення так званої просторічної лексики», бо «лексикографо­ві ця позначка не дає виразних прикмет, за якими можна було б встановити такий різновид лексики», а ті різновиди лексики, які пропонують визначати як просторічне, «натурально розподіляються між іншими загальноприйнятими в українських слов­никах виразними стилістичними групами».

Справді, за якою об’єктивною ознакою можна поділити слова на розмовні і просторічні? Практи­ка ремаркування в новому Словнику свідчить, що об’єктивного критерію для такого поділу немає. Чому, наприклад, слова меценатка, руководитель­ница, репетиторша, директорша, контролерша, кассирша названі розмовними, а їх стилістичні близнюки актерша, адмиральша, казначейша, ко­мандирша, кондукторша, капитанша, министерша потрапили вже у розряд просторічних? Здебільшо­го в лексикографії просторічними називають такі слова, що не входять у норму літературної мови. Але які є підстави виводити за межі мовної норми такі, скажімо, слова, як авоська, анатомичка, мы­тарить, картишки, мудро, мура, куролесица, ли­шек, аккурат, колошматить, кашеварить, мироед, сумерничать тощо? Адже величезна маса інших таких самих слів у Словнику трактуються як роз­мовні або принаймні обласні чи лайливі. Якщо ми­лочка, капризник і капризуля — розмовні, то чо­му треба вважати просторічними миленок, милка, капризун? Якщо, справді, «питання стилістичної 487 характеристики слова в словнику не можна роз­в’язати на грунті суб’єктивної оцінки слова», якщо для цього потрібні об’єктивні критерії, то вживан­ня двох позначок — розмовне і просторічне — не витримує ніякої критики.

Наша розмова розрослася б до неможливих для журнальної статті розмірів, якби детально аналі­зували й інші невиправдано подрібнені, несистематизовані ремарки (скажімо, такі, як лайливе і вульгарне, іронічне і жартівливе, книжне і кан­елярське тощо). Але й сказаного, здається, до­сить, щоб відчути, яка непродумана, суперечлива й неефективна система ремарок застосована в но­вому Словнику.

Та головне навіть не в цьому. Невмотивованим і невиправданим здається саме прагнення ремар- кувати якомога більше слів. Російська і українська мови такі близькі, що багато відповідних слів не відрізняються не тільки значеннями, але й відтін­ками значень і стилістичними якостями. Очевидно, в таких випадках немає потреби коментувати навіть яскраво виражені стилістичні особливості слів. Принцип, застосований упорядниками Слов­ника до іншого випадку,— коментувати тільки при потребі, тільки там, де українська мова розхо­диться з російською,— міг бути поширений і на стилістичний коментар. І тим, що упорядники на це не зважилися, вони завдали собі зайвого кло­поту, надміру ускладнили справу і переобтяжили Словник зайвим словесним баластом, який для недосвідчених користувачів може виступати в ро­лі нормативних приписів і обмежувати свободу користування Словником.

Особливо ж довільна, суперечлива і безсистемна в новому Словнику група спеціальних ремарок. Список умовних скорочень починається словом 488 авіація. Природно, щоб в такому разі в окрему руб­рику був виділений і автомобільний транспорт (або автосправа). У багатьох словниках такий тер­мін справді є. У рецензованому Словнику його чо­мусь немає. Якщо упорядники окремо виділили кравецьку, столярну і шевську справи, то логіч­но запитати: чому такою ж честю не вшановані, скажімо, слюсарна справа чи гончарна справа? Ми вже кажемо про те, що самі поняття кравецька справа, шевська справа, столярна справа дуже за­старіли і їх у багатьох словниках (наприклад, у Російсько-українському технічному словнику 1961 року) замінили точнішими, ширшими, сучас­нішими термінами — швейна промисловість, взуттєва промисловість, деревообробна промис­ловість.

Потім: якщо автори окремо виділили деякі по­рівняно вузькі, а іноді й застарілі поняття (кра­вецька справа, шевська справа, столярна справа і навіть кулінарія, картярське слово, мисливський термін), то чому деякі ширші й фундаментальні поняття залишилися поза їх увагою? Можна при­пустити, що такі галузі науки і техніки, як кібер­нетика, телебачення, космонавтика тощо не вра­ховані тільки тому, що вони недавно виникли (хо­ча телебачення у тому ж таки Російсько-україн­ському технічному словнику вже було). Але чим пояснити при детальній розгалуженості й подріб­неності позначок відсутність таких, наприклад, понять, як машинознавство і машинобудування, теплотехніка і газотехніка, харчова промисловість, нафтова промисловість, зварювальне виробництво тощо? Адже деякі з цих галузей науки і техніки розвинули таку розгалужену систему термінів, що їм присвячені окремі спеціальні словники (див. Російсько-український словник з машинознавства 489 та загального машинобудування, К., 1959; Росій­сько-український словник з теплотехніки та газотехніки, К., 1962; Російсько-український словник зварювальної промисловості, К., 1964 тощо). Чи­мала кількість термінів із цих словників увійшла і в рецензований Словник — отже, відсутність від­повідних позначок свідчить про довільність, логіч­ну суперечливість прийнятої упорядниками систе­ми коментування спеціальних слів.

Особливо впадає в очі ця суперечливість, коли порівняти ремарки науково-технічної та сільсько­господарської термінології. Ремарки першої, хоч серед них і є серйозні пропуски, невиправдані по­дрібнення, все ж досить розгалужені, деталізовані. Сама лише біологія поділяється на десять підроз­ділів (ботаніка, зоологія, фізіологія, іхтіологія то­що). Тимчасом майже вся сільськогосподарська тер­мінологія коментується позначкою с.-х. (сельско­хозяйственный термин), окремо виділені тільки садівництво та бджільництво; немає навіть таких загальних термінів, як агрономія (чи рільництво), тваринництво, грунтознавство тощо.

Однак усунення усіх цих перекосів і супереч­ностей, найвдаліше навіть удосконалення систе­ми спеціальних ремарок не знімає питання про доцільність такого розгалуженого й детального коментування в перекладному словнику взагалі. Ми вже бачили, що навіть граматичний та сти­лістичний коментарі виправдані не завжди; а спе­ціальний коментар — тим паче. Кількісно він найрозгалуженіший (десь коло дев’яноста ремарок!), частота його використання в Словнику найбільша. Але ж терміни, як відомо,— найінтернаціональніша частина лексики, а в таких близьких мовах, як українська і російська, розбіжності в значеннях термінів такі незначні, що практично їх здебіль­шого 490 можна нехтувати. У таких випадках комен­тувати слово доцільно лише тоді, коли воно, крім термінологічного, має ще якесь значення. Але таких слів у мові не так багато, щоб для них виробляти таку складну й розгалужену систему ремарок; для цього досить кількох найзагальні- ших позначок (типу спеціальне, наукове, технічне тощо).

Так, детальне розгалужене спеціальне коменту­вання в нашій лексикографії освячене вже досить давньою і сталою традицією, і спроба заперечити його необхідність може здатися єретичною. Але тим, хто любить шукати аргументів у традиціях, можна вказати і на традиції іншого характеру. Навіть популярний (витримав сім видань!), до то­го ж тлумачний, а не перекладний, «Словарь русского языка» С. I. Ожегова цілком обходиться без спеціального коментування, так само, як наш новий Російсько-український словник цілком обходиться без етимологічних ремарок, хоч у ба­гатьох інших словниках ремарок типу полонізм, германізм, латинізм тощо буває навіть по кілька десятків. Чи не час на вироблену й усталену тра­дицію подивитися критичним оком і перевірити її доцільність практикою?

На окрему увагу заслуговують деякі нормативні ремарки.

У Словнику 1948 року для позначення застарі­лої лексики вживаються дві ремарки: арх. (ар­хаизм) і уст. (устаревшее слово или выражение). За змістом ці дві ремарки тотожні, й укладачі но­вого Словника правильно зробили, лишивши одну з них (уст.). Але, усунувши невиправданий дубляж ремарок, автори не подумали над голов­нішим: розмежувати архаїзми (застарілі слова) від слів, що вийшли з ужитку через застарілість 491 речей і понять, які вони називають. Адже це — речі зовсім різні. Справді-бо, можна назвати заста­рілими такі слова, як авиаматка, свейский, меся­цеслов, мокой, хавбек, тонфильм тощо, бо їм на зміну прийшли інші слова (авианосец, шведский, календарь, акула, полузащитник, звуковое ки­но). Не часто вживаються такі слова, як аршин, мушкет, міхоноша, мадригал, масляна, санкюлот, тюрбан тощо. А це вже щось інше: застаріли не слова, а самі речі і поняття; назви ж цих речей і понять лишилися ті самі. І коли упорядники Слов­ника називають ці слова застарілими, вони сплу­тують зовсім різні поняття: слова і речі, які вони називають. Бо за логікою авторів Словника, ра­зом зі словом масляна застарілим треба вважати і різдво, разом з мушкетом — алебарду, разом з ар­шином — соху і мотику. Так далеко упорядники Словника не йдуть і не всі слова, що означають застарілі речі й поняття, називають застарілими, але й до необхідної чіткості їм далеко, чимало та­ких слів, які, напевне, ще довго й довго будуть в ак­тиві російської й української мов, вони вивели за межі літературної норми.

Слова старіють, коли їм на зміну приходять ін­ші слова,— отже, відмирання одних слів супро­воджується народженням інших. Перші у словни­ках ремаркуються як архаїзми, другі — як неоло­гізми. Але користувач даремно шукатиме в Слов­нику позначки неологізм або якоїсь спорідненої: її немає. Автори відзначили тільки один бік життя мови — старіння слів, а інша тенденція — омо­лодження мови — з їх поля зору випала.

А жаль. Багато неологізмів так само не підхо­дять під літературну норму, як і архаїзми, тільки архаїзми — це слова, що вже вийшли з ужитку, а неологізми — слова, які ще не стали 492 літературни­ми, і невідомо, чи стануть ними. А що Словник має нормативний характер, упорядники його повинні були відобразити і це відхилення від норми.

• * *

Оцінку такої великої й неймовірно складної праці, як словник, не можна дати якимось одним, хай навіть яскравим, глибоким і містким словом. Виникає багато дискусійних питань, на які годі да­ти однозначну і категоричну відповідь. Щоб дійти якоїсь згоди, потрібна серйозна й тривала дискусія серед широких кіл громадськості. До того ж не всі наші претензії можна адресу­вати безпосередньо упорядникам Словника: вони не всесильні і навіть не такі вільні у виборі, як ми це іноді уявляємо. Є норми й традиції, які скла­даються поза їх волею і переступити яких вони не можуть. Ось чому й наші закиди на їх адресу не слід розуміти буквально, вони адресовані скоріше всім мовознавцям в цілому і навіть ширшим колам культурної громадськості України, отже, й нам са­мим, літераторам, також. А упорядникам Слов­ника за їх велику й складну працю, крім закидів і претензій, слід сказати також слова щирої подяки. Вони їх заслужили.

(Надруковано в журналі «Жовтень», 1970, № 7; під іншим прізвищем).

Текст подано за виданням: Светличний І. О. Серце для куль и для рим. Поезії. Поетичні переклади. Літературно-критичні статтї. Киев, видавництво «Радянський письменник » , 1990, стор. 462 — 492.

---