Світличний І. Новий словник. Який він?
Світличний І. Новий словник. Який він?[1]
Російсько-український словник у трьох томах. «Наукова думка», К., 1968.
462
Коли пробуєш коротко оцінити факт видання нового Російсько-українського словника, помічаєш раптом, що ті слова, якими оцінюють, скажімо, художні твори, тут недостатні. Художній твір ми можемо назвати довершеним, видатним, талановитим, але в усіх випадках це — тільки міра нашого захоплення, бо творів, для нас геніальних, інші можуть просто не читати.
Словник же, як то підкреслюють і його автори, «має нормативний характер». А з цього випливає і його незвичайна роль у культурному житті республіки, і критерій його оцінки. Словник — це мовний кодекс, мовний закон, обов’язковий для всіх, хто користується мовою в суспільно-державних сферах, і всі його вартості, і всі його вади довгі роки будуть для широкого загалу нормою і законом, що формуватимуть мовну культуру народу, а супроти цього блякнуть усі супероцінки і суперзахоплення.
Подія в культурному житті республіки справді видатна. Але тим серйознішим мусить бути наше ставлення до неї. Бо якби свого часу наша культурна громадськість не піддала Словник 1948 року такій дружній критиці, може, сьогоднішньої видатної події ми не дочекалися б і за 20 років. А може, надалі словникова справа посуватиметься не такою черепашачою ходою і нової видатної події ми чекатимемо не 20 років? Тож гляньмо тверезо на шлях, пройдений за 20 років, придивімося, як далеко пішли ми і чи не могли піти далі. 463
Реєстр
Перше, що відрізняє новий Словник від Словника 1948 року,— це його обсяг: старий Словник мав коло 80 тисяч реєстрових слів, а новий — близько 120 тисяч. Це приблизно стільки ж, як у шеститомному Українсько-російському словнику 1953— 1963 років, і стільки ж, як у 17-томному (!) «Словаре русского литературного языка» 1948— 1965 років. Збільшення реєстру проти Словника 1948 року на одну третину! А якщо взяти до уваги, що частину слів, вміщених у Словнику 1948 року, укладачі нового Словника вилучили як застарілі, діалектні, вузькоспеціальні тощо, якщо зважити, що значну частину слів перекладено, проілюстровано й прокоментовано по-новому, ширше й точніше, тоді стане зрозумілим, наскільки грунтовно оновлений теперішній Словник проти старого.
За рахунок чого ж так серйозно збільшився реєстр нового Словника?
Передусім, звичайно, слід відзначити поповнення реєстру словами, яких не було й не могло бути в Словнику 1948 року.
Правда, упорядники нового Словника мали тут незрівнянні переваги, наприклад, перед авторами шеститомного Українсько-російського словника. Реєстр слів звичайно базується на основі тієї мови, з якої перекладають, а російські мовознавці здійснили після війни колосальну роботу у впорядкуванні, унормуванні й оцінці російської лексики, отже, укладачі нового Словника мали до своїх послуг готовий і опрацьований матеріал; тому в реєстрі Словника немає таких пересад, плутанини, засміченості діалектизмами, мовними покручами, якими переповнений словник Українсько-російський. 464 Справді, чим іншим, як не відсутністю серйозних наукових принципів, можна пояснити те, що в Українсько-російський словник потрапили такі слова, як танцюючий, тащити, телушка, теряти, торгуючий, тоскувати, требувати, трепло, тряпка, тусклий, уборщиця, уронити, услуга, утюг, флаг, худо, цвітний, чердак, чаяння, челюсті, четвереньки, чреватий, чревовіщатель, шпіон, юбка, ябеда, яд, язва тощо. Читач легко може помітити, що всі ці приклади взято з одного, шостого тому Словника, до того ж із цього самого тому подібних «перлів» можна навести в кілька разів більше. Упорядники тритомного Російсько-українського словника, залучаючи чимало нових розмовних та діалектних слів, водночас оберігають словник від усілякої мовної калічі.
Але поповнення Словника загальновживаними, розмовними та діалектними словами не йде ні в яке порівняння з тим, як щедро збагатився Словник найрізноманітнішими неологізмами, чужомовними запозиченнями, науковими термінами, які недавно ще були надбанням вузького кола фахівців, а зараз, у зв’язку з бурхливим розвитком науки і вторгненням її в життя і побут найширших мас народу, нестримно входять у вжиток найрізноманітніших суспільних верств. Сучасний більш-менш солідний словник просто важко уявити без таких слів, як абсолютизувати, абстракціонізм, автоген, автол, автоматика, адаптер, актувати, акцентувати, алгоритм, аналітика, антибіотики, антиречовина, армування, архаїзація, астронавт (-ика) тощо. Усі ці слова взято з нового, тритомного Словника, а в Словнику 1948 року їх нема.
Другим не менш важливим джерелом оновлення й розширення реєстру Словника є збільшення його граматичної номенклатури, йдеться про те, що 465 слова різних граматичних форм у різних словниках можна подавати і практично подають по-різному. Скажімо, ми маємо утворені від одного кореня, але граматично різні слова: лопух, лопуховый; лосниться, лоснистый, лоснистость; легковерие, легковерность, легковерный, легковерно; аннотация, аннотирование, аннотировать, аннотированный, аннотирующий (-ся); ассимиляция, ассимилирование, ассимилировать, ассимилированный, ассимилирующий(-ся), ассимилятивный, ассимилятивно, ассимиляторский і т. ін. Рідко які словники подають весь можливий граматичний ряд однокорінних слів.
Біда не лише в тому, що Словник 1948 року подавав різні граматичні ряди слів скупо й обмежено. Гірше, що в самому виборі слів не було якогось серйозного принципу. Бо, інакше, чому ми маємо в Словнику анималист і не маємо анимализм, маємо анимизм і не маємо анимист; маємо аннулирование і не маємо аннотирование тощо. Такого типу невідповідностей у Словнику 1948 року безліч, бо не було вироблено якихось твердих принципів, що давали б змогу визначити, які слова включаються до Словника, а які ні і чому одні включаються, а інші лишаються поза Словником.
Новий Словник подає граматичні ряди значно повніше, до того ж упорядники в своїй роботі спиралися на певні принципи — і ми можемо ті принципи схвалювати або не схвалювати, але вже в науковій безпринципності звинувачувати не доводиться.
Всілякого схвалення, на нашу думку, заслуговує поповнення реєстру за рахунок збільшувальних, зменшувальних, пестливих, зневажливих і взагалі всіх оцінних форм іменників і прикметників, включаючи вищий і найвищі ступені останніх.
466
Якщо у Словнику 1948 року не було таких слів як сильнейший, талантливейший, ленивенький, коровенка, коровушка, травонька, адресок, лгунище, лисонька, сомик, лозинка, ленок, арбузик, арбузище тощо, то це не тому, що упорядники Словника уникали їх. Подібні слова, утворені від інших коренів, і навіть інші форми вищезгаданих слів були щедро представлені в старому Словнику, але принцип подачі їх не був послідовно витриманий: одне гніздо слів подавалося широко, інше — вужче, ще інше було обмежене тільки емоційно нейтральною формою слова. Автори нового Словника значно збагатили реєстр всілякими формами емоційнооцінних слів, і це в їх праці — серйозний плюс.
Однак не всі способи збільшення реєстру Словника здаються нам безумовно вдалими і виправданими. Іноді упорядники збільшували реєстр за рахунок таких категорій слів, які не становлять ніяких труднощів для перекладу і тому в різних словниках звичайно не виносяться в реєстр, а об’єднуються в одній словниковій статті із словами в їх початковій формі або й взагалі оминаються.
Так, в Словнику 1948 року і в Словнику Д. І. Ганича та І. С. Олійника, як і в більшості інших словників перекладного типу, з іменників, що мають паралельні чоловічий і жіночий рід, у реєстр включаються тільки іменники чоловічого роду, а іменники жіночого роду подаються в тій самій статті як похідні: крестьянин-селянин; -янка, селянка; Латыш-латиш, -ша; -ка, латишка; Тракторист - тракторист; -ка, трактористка тощо.
Невідомо з якою метою, але упорядники нового Словника виділили всі іменники жіночого роду в окремі статті. Звичайно, дискримінації іменників жіночого роду було покладено край, їх забезпечили такими самими правами, які мають і іменники чоловічого роду, 467 але наскільки ця «емансипаційна» тенденція без потреби збільшила й так чималий обсяг Словника — без спеціальних підрахунків сказати важко.
Так само в окремі словникові статті упорядники Словника виділили зворотні дієслова на -ся, -сь, які в інших словниках, як похідні, звичайно (якщо на перешкоді не стоять якісь інші моменти) об’єднуються в одній статті з дієсловами на -ть, -ти; Нормировать - нормувати, -мую, -муєш, -ться, нормуватися ; Революционизировать - революціонізувати, -зую, -зуєш; -ться, революціонізуватися тощо.
Деякі фахівці-мовознавці вже не раз обстоювали «погляд, що немає потреби виділяти зворотні дієслова з часткою -ся, як самостійні реєстрові слова (М. А. Жовтобрюх). З цим зауваженням,— зазначає Л. Л. Гумецька,— треба погодитися, зробивши виняток для лексично самостійних зворотних дієслів...» Нам залишається тільки приєднатися до цієї плідної ідеї, а разом з тим і пошкодувати, що в новому Словнику цією ідеєю знехтували і реєстр Словника та його обсяг так істотно і нераціонально збільшили. Нарешті, третім моментом, за рахунок якого реєстр Словника помітно збільшився, є виділення в окремі статті прислівників. Однією з найскладніших і найважливіших проблем української мови є, як відомо, переклад дієприкметників, особливо активних дієприкметників теперішнього часу.
Візьмемо для прикладу строфу з відомого вірша М. Некрасова:
- От ликующих, праздно болтающих,
- Обагряющих руки в крови
- Уведи меня в стан погибающих
- За великое дело любви.
468
Строфа характерна тим, що тут в одному реченні — чотири дієприкметники. Пробуємо перекладати й бачимо, що вся трудність перекладу — саме в них, у дієприкметниках. У Словнику 1948 року з чотирьох дієприкметників був перекладений лише один (ликующий), та й то, як кажуть, переклад залишав бажати багато кращого (радіючий, тріумфуючий; радісний; тріумфальний). Новий Словник дає переклад слова ликующий (1. який (що) радіє і т. п.; 2. в знач. прил. радісний, зраділий, радіючий, тріумфуючий, тріумфальний), у якому такі «перли», як радіючий і тріумфуючий, якщо не викинені зовсім, то хоча б витіснені на задній план. Зате жодного іншого з чотирьох дієприкметників, вжитих у вірші М. Некрасова, у новому Словнику ми також не знайдемо. Чому? Та тому, що їх важко перекладати, тому що в українській мові відповідних їм дієприкметників немає, і їх, отже, треба перекладати або словами іншої граматичної категорії, або описово.
Так, активні дієприкметники перекладати важко: дуже багато тут залежить від контексту. Скажімо, треба перекласти газетний заголовок «Сражающийся Вьетнам». Одним з кращих українських відповідників буде: «В’єтнам бореться». Але вже речення «Народ, сражающийся за свою независимость, непобедим» доцільніше перекласти: «Народ, що бореться за свою незалежність,— непереможний». А речення «Вьетнамский народ, сражающийся за свою независимость, одерживает все новые и новые победы» можна перекласти ще інакше: «В’єтнамський народ, борючись за свою незалежність, здобуває все нові й нові перемоги».
Три речення — і три різні способи перекладу того самого дієприкметника. А якщо контекст урізноманітнити ще більше, очевидно, можна знайти й 469 більше способів перекладу. Труднощі, певна річ, великі. Великі, але не нездоланні. Це видно навіть із того, що й у новому Словнику активні дієприкметники теперішнього часу відсутні не цілком; хоч і нечасто, але вони все ж наводяться у Словнику і переклад їх — чи то описовий, чи словами інших граматичних категорій — багатьом стане в пригоді. Шкода тільки, що упорядники Словника так щедро поширили реєстр за рахунок інших граматичних категорій, загалом у перекладному словнику не обов’язкових, а важкоперекладні дієприкметники обійшли своєю ласкою і тим відчутно знизили практичну вагомість Словника.
Особливо це стосується дієприкметників, що стали термінами або складниками термінів і вживаються в значенні прикметників: ведущий, всасывающий, вращающий (-ся), движущий (-ся), деформирующий (-ся), направляющий, несущий, поглощающий, преобразующий, производящий, режущий, разрушающий, составляющий, удерживающий тощо. Терміни, що відзначаються саме своєю однозначністю, зв’язані переважно ще й з цілком певним, чітко визначеним контекстом, отже, й дієприкметники в такій ролі лексично опрацьовувати й перекладати куди легше. Саме тому деякі з них, хоч і скупо й непослідовно, були введені в реєстр Словника 1948 року. У новому Словнику їх трохи більше, але збільшення таке мізерне, що про нього можна й не говорити. Скажімо, якщо з перелічених вище слів у Словнику 1948 року не було аккумулирующий (-ся), амортизирующий (-ся), деформирующий (-ся), преобразующий, разрушающий, удерживающий, то жодного з них немає і в новому Словнику. Тимчасом збільшити реєстр Словника такими словами можна і слід було не менше, ніж упорядники Словника 470 збільшили його за рахунок наукових і технічних термінів. Ми вже бачили, як щедро й вільно упорядники Словника вводили в реестр нову загальновживану наукову й технічну термінологію. Тепер ми можемо уточнити: нові терміни вводилися в Словник тільки в тому разі, якщо вони існують у формі будь-якої граматичної категорії, крім активного дієприкметника теперішнього часу. Таким чином, саме найважчий з перекладницького погляду момент термінології, на жаль, практично лишився поза межами Словника.
- * *
Як видно вже навіть з попередньої розмови, реєстр Словника не збігається з кількістю слів, що перекладаються. У Словнику 1948 року зворотні дієслова, деякі іменники жіночого роду та прислівники не виділені в окремі статті, але це не означає, що вони не перекладалися зовсім: вони перекладалися «приховано», як додаткові форми до інших слів, винесених у реєстр. Отже, реєстр тут був дещо менший, ніж фактична кількість слів, що підлягали перекладові. У новому Словнику, побудованому за безгніздовою системою, ця різниця ще менша. А все ж «приховані» лексичні резерви є й у ньому — і наша розмова про оновлення й збагачення реєстру Словника не була б вичерпною, якби ми не згадали його резерву.
Цим резервом є ідіоматичні звороти, фразеологізми, взагалі складні випадки перекладання. Ми можемо пам’ятати українські відповідники російських слів лихой і беда, але водночас можемо не знати, що фразеологічні вислови лиха беда, не лиха беда, что за беда перекладаються як варто лише, важко лише; не важко, не дивно; що з того. 471 Фразеологізми, як і слова, мають лексичне значення — ось чому їх, хоч і не виносять у реєстр перекладних словників, перекладають нарівні зі словами, а повнота й досконалість словника вимірюється також і тим, як широко наводяться й перекладаються в ньому фразеологізми.
Переклад
Досі йшлося лише про реєстр Словника. Однак раніше, обговорюючи Словник 1948 року, критика не мала особливих претензій до його реєстру. Найсерйозніші закиди стосувалися самого перекладу, української частини Словника, вкрай збідненої, висушеної, засміченої діалектизмами, мовними покручами. Отже, тут були головні труднощі й для укладачів нового Словника.
У Словнику 1948 року переклад був збіднений передусім тим, що до російських багатозначних слів часто подавалася обмежена кількість українських відповідників. До російського слова великий, скажімо, наводився один український відповідник (великий) — і тим переклад вичерпувався. У новому Словнику, крім того, наводяться ще такі відповідники, як завеликий; видатний; визначний і ціла низка ілюстрацій до того, як і в якому контексті ці слова вживаються. А якщо зважити, що в академічному Словнику 1924—1933 років наводяться ще такі відповідники, як величезний, величенний, величний (величні заміри), навіть на цьому окремому прикладі можна уявити, як збіднили переклад упорядники Словника 1948 року.
Збіднено тут виступала передусім російська мова: у вищенаведеному прикладі російське слово великий подавалося убого, в одному-однісінькому значенні; широчезне багатство всіх інших його 472 значень просто ігнорувалося. Але збідненою уявлялася й мова українська, бо складалося враження, що відмінним тут є лише звукове оформлення слова, а всі семантичні відтінки й значення є точною копією відтінків і значень російського слова. Переклад тим самим спрощувався до ступеня механічних операцій зі словом.
Новий Російсько-український словник укладався в атмосфері, коли маррівська вульгаризація мовознавства була давно осуджена й відкинена і про її безпосередній вплив на принципи укладання нового Словника говорити не доводиться. Однак практичний слід, що його полишила маррівська теорія в лексикографії, виявився надто глибоким; довголітня і вперта орієнтація тільки на лексичну спільність і відраза до будь-якої лексичної відмінності так глибоко ввійшли з словники і в мовну практику взагалі, лишили по собі стільки мовних «пам’яток», на які, маючи охоту, можна тепер посилатися як на «джерела», що перебороти інерцію мовного вульгаризаторства сучасними мовознавцями буває дуже й дуже важко. У новому Словнику чимало зроблено для викорінення застарілих тенденцій лексикографії, чимало, але далеко не все: на кожній сторінці бачимо сліди битви, що іноді увінчувалася почесною перемогою, а іноді — лише дипломатичним компромісом чи й зовсім невиправданою здачею позицій.
Вище вже наводилися приклади того, як у новому Словнику лексичне значення російського слова розкривається значно глибше й повніше, а українські синонімічні ряди подаються багатше, ніж то було у Словнику 1948 року. Кількість таких прикладів можна збільшувати й збільшувати, і всі вони наочно засвідчать безперечні переваги нового Словника над старим. Слово абсолютный у старому Словнику перекладалося лише як абсолютний; у новому Словнику наводяться, крім того, такі варіанти перекладу, як цілковитий, повний і добрий десяток словосполучень з різними перекладами слова абсолютный. У старому Словнику слово абсурд перекладалося тільки як абсурд; новий Словник пропонує нам до вибору ще й такі слова, як безглуздя, нісенітниця, дурниця. Авантюрист у старому Словнику перекладався двома словами: авантюрист, авантурник; у новому Словнику додано ще й третій варіант перекладу: пройдисвіт.
Усі ці приклади взято з однієї сторінки нового Словника; отже, навіть із цього можна уявити, якою мірою переклад у новому Словнику розширено, поліпшено, збагачено.
Однак проти такого методу збагачення перекладу можна й заперечити. Можна сказати: перекладний словник — не словник синонімів і не можна при кожному російському слові наводити цілий синонімічний ряд українських відповідників. Той же абсурд можна перекласти тільки словом абсурд, а безглуздя, нісенітницю й дурницю приберегти для таких слів синонімічного ряду російської мови, як бессмыслица, нелепость, несуразица, вздор, ерунда, чепуха, чушь, галиматья, белиберда тощо. Так само переклад слова авантюрист можна обмежити двома українськими відповідниками (авантюрист і авантурник), а слово пройдисвіт залишити для перекладу таких слів, як пройдоха, проходимец, прохвост тощо. Чи не доцільніше взагалі синонімічний ряд однієї мови порівнювати з синонімічним рядом іншої мови і таким чином для кожного слова шукати найближчого, найточнішого відповідника, оминаючи всі інші слова-синоніми?
474
Загалом таку думку можна було б визнати по-своєму слушною, якби синонімічний ряд однієї мови більш-менш відповідав синонімічному рядові іншої мови. Але це не так. Російське аист не має зафіксованих словниками синонімів, а в українській мові їх ціла низка (тільки розглядуваний Словник наводить такі: чорногуз, лелека, бусел, бусол; разг. бузько;(о самке разг. еще буслиха). І навпаки, є слова, що мають цілу низку синонімів у російській мові, а їх відповідники в українській мові синонімів не мають. У таких випадках практично ніякої проблеми немає. Але є інша невідповідність між синонімічними рядами різних мов. Звичайно, абсурд і авантюрист, слова чужомовні і в українській і російській мовах порівняно молоді, стилістично вирізняються з-посеред своїх семантичних побратимів (безглуздя, нісенітниця, дурниця; пройдисвіт, пройда, проноза, пролаза тощо), і, якби йшлося тільки про такі слова, проблема відшукування для кожного слова одного-єдиного відповідника була б порівняно проста. Та коли зіставити якийсь розгалужений синонімічний ряд однієї мови з так само розгалуженим синонімічним рядом іншої мови (скажімо, російські бессмыслица, нелепость, несуразица, вздор, ерунда, чепуха, чушь, галиматья, белиберда тощо і українські безглуздя, нісенітниця, дурниця, безтямність, недоладність, бредня, маячня тощо), стає очевидним, що до більшості слів неможливо добрати один-єдиний відповідник, що майже кожне слово однієї мови може — залежно від контексту — перекладатися майже всіма словами синонімічного ряду іншої мови. Вже тому прагнення перекладати те чи те слово цілою низкою синонімів-відповідників є не забаганка словникарів, а необхідність, зумовлена практичними потребами 475 перекладу, і якщо упорядники нового Словника в його українській частині переклад за рахунок синонімів збагатили, то це справді серйозний поступ проти практики, узаконеної Словником 1948 року.
На жаль, визнаючи такий поступ, і тут доводиться робити серйозні застереження. Збагачення перекладу за рахунок українських синонімів має спорадичний характер і не стало загальним принципом при укладанні нового Словника.
Велика частина синонімічних рядів перехрещується тільки частково. Російські лингвистика і языкознание мають точні українські відповідники: лінгвістика і мовознавство; тимчасом лингвистика перекладається двома словами (лінгвістика і мовознавство), а языкознание лише одним (мовознавство). Російське азарт перекладається двома словами (азарт і запал), але в статтях пыл, жар, порыв слова азарт уже немає. Загалом до багатьох чужомовних слів (абсурд, азарт, лінгвістика, авантюрист і подібні) наводяться питомі українські синоніми, до українських слів чужомовні слова-синоніми здебільшого не наводяться. Створюється враження, ніби синонімічність тут не взаємна: чужомовне слово можна замінити своїм, але свого чужомовним — не можна. Це, звичайно, в кращому разі відбиває лише суб’єктивні уподобання авторів Словника — і не більше.
Ще гірше, коли упорядники нового Словника взагалі не прагнуть збагатити переклад синонімами, коли семантичне багатство російського слова розкривається збіднено, вузько, прямолінійно. Російське атеист перекладається тільки як атеїст, тут немає таких слів, як безбожник і безвірник. Зовсім не перехрещуються такі синонімічні пари, як артист і актор, живиця і терпентин, рукопис і манускрипт, амбіція і пиха тощо. І якщо на кожній 476 сторінці нового Словника можна знайти приклади збагаченого перекладу, то, на жаль, так само на кожній сторінці є й приклади протилежного характеру.
Коротко, тут новий Словник відрізняється від старого, але тільки окремими прикладами, а не загальним принципом. Дуже часто до російського слова наводиться один український відповідник, ніби всі семантичні відтінки й значення українського слова є простою копією відтінків і значень російського слова, а переклад зводиться до механічних операцій зі словом. До слова мало наводиться один-єдиний відповідник (мало) і тільки з наведених далі словосполучень можна здогадатися, що в українській мові це слово має й інші відповідники. І справді, навіть в академічному Словнику 1924—1933 років, крім згаданого вище, безумовно, основного перекладу, наводяться ще й такі: (немного) трохи, трішки, не гурт, незгурта, обмаль чого, (скудно) скупо, тонко на що, і всі ці переклади ілюструються багатющим матеріалом.
Суперечливе враження справляє й спроба оновити переклад, очистити його від мовної калічі, надати ваги і звучання питомим українським словам.
Упорядники Словника 1948 року надавали перевагу зовнішній подібності слова, не завжди зважаючи на його зміст і зв’язок з іншими словами мови. Упорядники нового Словника в багатьох випадках на перше місце ставлять українські відповідники не за зовнішньою схожістю їх зі словами, що перекладаються, а за внутрішньою змістовністю, за їх характерністю для української мови. Отож і серветка, і кава, і фахівець, і очерет з другого плану перейшли в розряд основних, а колишні основні 477 (салфетка, кофе, спеціаліст, комиш), навпаки, виявилися на другому плані.
Вже таке ніби суто механічне переставлення місцями для словника важить чимало: якщо слово рекомендується як основне, то передусім саме його й уживатимуть. Шкода тільки, що упорядники нового Словника робили це не так серйозно й послідовно, як можна й слід було чекати. Тільки невелику кількість сумнівної репутації слів (материй, блокіровка тощо) зовсім вилучили із Словника. Частину ж, як ми вже бачили, тільки переведено на друге місце, а деякі (надругатися, благоглупість, озноб, мнимий тощо) так і лишилися на першому місці. На другому плані лишилися деякі слова, які взагалі не мали б бути в нормативному словнику (кирпич, сахар, озноб, хникати, знобити, обломок, зівати, із-за в значенні через тощо).
Більше того — дискваліфікувавши одні і вилучивши з ужитку інші, упорядники Словника компенсували свою сміливість тим, що ввели цілу низку слів, аж ніяк не кращих за вилучені й дискваліфіковані. Обідняти (збіднювати), обездолений (знедолений), обіденний (обідній), улучати (вибирати), самодовліючий (самодостатній) — цих і подібних слів у Словнику 1948 року не було, це вже набутки нового Словника і, певна річ, такі набутки, якими упорядникам не доведеться пишатися.
Твердим горішком для авторів Словника був також переклад науково-технічної термінології.
Досвід 20—30-х років наочно засвідчив, що успішно творити українську науково-технічну термінологію відірвано від російської термінології — неможливо. У тому досвіді було чимало й цікавих та повчальних моментів, але коли замість вертикалі пропонували прямовис, замість коефіцієнта — 477 сучинник, замість балки — тряму, замість букси — осівницю, замість клапана — хлипак, замість поршня — толок, замість маятника — хитун, замість циліндра — вібло, замість спіральний — штрубуватий тощо, то це було неправильним. Українська наука розвивається в тісному взаємозв’язку з російською, і зрозуміло, що всі спроби творити на Україні окрему термінологію були приречені на невдачу. Тенденціям до замкненості і «самобутності» української термінологічної системи був протиставлений «принцип мінімальних розбіжностей» з російською мовою. Як писав з цього приводу Н. К. Сухов, «російська термінологія щодо національних не є іншомовною, бо наука й техніка в національних республіках або користуються тільки російською мовою, або вони двомовні, тобто користуються і національною, і російською мовами». За таких умов може йтися лише про те, що творити й запозичувати термінологію можна «з урахуванням своєрідності фонетичної, морфологічної, синтаксичної та лексичної системи даної мови».
Звичайно, ніяких трямів, хлипаків і вібл не було вже й у Словнику 1948 року; новий же Словник стоїть цілком на рівні сучасних вимог. Критичної оцінки заслуговують тільки ті окремі випадки, коли принцип мінімальних розбіжностей між мовами упорядники зрозуміли буквалістично і, замість перекладати, просто переносили в українську мову типово російські терміни. В українській мові нема таких слів, як карман, башмак, юбка, оснащать і, як загальні слова, автори перекладали їх по-українськи — кишеня, черевик, спідниця (тільки слово оснащать виявилося не перекладеним). Але як терміни і в українській частині Словника вони залишилися в російському звучанні.
479
Та це — лише окремі випадки; загалом же російські терміни перекладаються типово українськими відповідниками; перекладаються точно, вдало і по-сучасному.
Складнішою виявилася справа лише з перекладом термінів, утворених від дієприкметників теперішнього часу: движущий (-ся), вращающий (-ся), успокаивающий, регистрирующий тощо. У словниках 20—30-х років переклад таких термінів був особливо штучний, плутаний, невдалий не лише тому, що для цього бралися іноді малотипові, обласні і діалектні слова; головне, що для творення термінів часто використовувались малопродуктивні або семантично невідповідні форми: замичний (замыкающий), запірний (запирающий), несхнучий (невысыхающий), заскочний (защелкивающий), розлучний (разъединяющий), зрівноважний (уравновешивающий) тощо. Українська термінологія втрачала природність звучання і ніби випадала із загального тону мови.
Особливо не пощастило в ті роки дуже продуктивним в українській мові суфіксам -альний, -ильний. Наскільки природніше звучали б ті самі терміни, скажімо, в такому варіанті: замикальний, всмоктувальний, невисихальний, роз’єднувальний, зрівноважувальний тощо! Частково саме таким шляхом і пішли укладачі термінологічних словників повоєнного часу і замість старого перемичний стали вживати перемикальний, замість регулівний — регулювальний, замість охолодний — охолоджувальний, замість реєстрівний — реєструвальний тощо.
Але цей процес відбувався повільно і не закінчився й досі. Особливо уповільнився він останнім часом, коли на міну і застарілим (всисний, замичний, закріпний, затримний, напрямний, реєстрівний), 480 і новоутвореним (всмоктувальний, замикальний, закріплювальний, реєструвальний) термінам ринули штучні й неприродні для української мови форми типу всмоктуючий, замикаючий, закріпллюючий (і закріпляючий), затримуючий, направляючий, реєструючий, ізолюючий, гальмуючий, центруючий.
Упорядники нового Російсько-українського словника щодо такого типу термінів не мали якоїсь чіткої позиції. Передусім цілу низку дуже поширених, але складних для перекладу термінів (движущийся, центрирующий, замедляющий, переключающий, питающий, падающий, разъединяющий, скрепляющий, уравновешивающий, регистрирующий тощо) вони взагалі у Словник не включили. А ті терміни, які все-таки потрапили до Словника, часто перекладаються далеко не найкраще: затримуючий, задержуючий; закріпний, закріплюючий, закріпляючий; замикаючий, ізолюючий, гальмуючий, регулюючий, перекидний; охолодний, остудний; обертаючий тощо, хоч частина з них у деяких термінологічних словниках перекладалася значно вдаліше й природніше: ізолювальний, гальмувальний, регулювальний, охолоджувальний, центрувальний, обертальний тощо.
Крім того, як видно з вищенаведених прикладів, до деяких російських термінів автори Словника вводять по кілька українських відповідників. Синонімія ж, корисна у звичайній мові, не тільки зайва, але й небажана в термінології, і якби упорядники Словника виявили більше смаку, принаймні частину явно безперспективних термінів- синонімів можна було усунути безболісно. Тимчасом упорядники Словника роблять іноді навпаки: розуміючи принцип мінімальних розбіжностей 481 між мовами буквалістично, вони переносять в українську мову і деякі зв’язані саме з синонімією недоліки російської термінології. Так, у російській мові існує ціла низка абсолютних синонімів типу змеевидный і змееобразный, кристалловидный і кристаллообразный, клиновидный і клинообразный. В українській мові частині таких термінів відповідають давні, органічно утворені слова типу хвилястий (волнообразный), кулястий (шаровидный), цибулястий (луковицевидный, луковицеобразный). Але не до всіх російських слів цього типу є такі природні відповідники в українській мові, тому, крім них, утворилося ще чимало інших термінів: конусоподібний, людиноподібний, наукоподібний, перснеподібний тощо. Ці терміни, як легко бачити, також відповідають особливостям української мови і становлять органічну частину її словникового складу: ними можна з успіхом перекладати обидва слова з синонімічних пар російської мови. Але упорядникам Словника цього здалося недосить. У російській мові — два слова-терміни, а чим гірша українська мова, щоб мати лише один відповідник? Можливо, упорядники Словника так і не думали, але логіка їх дій така, і от поруч зі словами конусоподібний, колесоподібний, коренеподібний, листоподібний, волосоподібний, голкоподібний тощо появляються ще конусовидний, колесовидний, кореневидний, листовидний, волосовидний, голковидний і багато-багато інших штучних утворень. Те, що російське вид по-українськи перекладається вигляд, а українське вид має зовсім інше значення,— це упорядників не дуже бентежить, і от із Словника 1948 року в новий перейшла маса словесного баласту, що, крім плутанини, в українську термінологію не вносить анічогісінько.
482
Важче було перекладати слова обласні, діалектні і взагалі вузького (проти літературної норми) вжитку. Очевидно, деякі з них адекватно перекласти взагалі неможливо. Скажімо, російське обласне шишига існує поруч з літературним черт. Як перекласти його українською мовою? Коли ми перекладемо словом чорт, то тим самим зрівняємо в правах літературне черт із обласним шишига і, отже, не передамо характерних особливостей слова шишига. А якщо перекласти українським обласним словом? Але яким? Дідько, куцак, антипко, анциболот, арідник? Зрозуміло, що для обласного слова однієї мови знайти більш-менш точний відповідник серед обласних слів іншої мови неможливо. Але ясно одне: відповідників для обласних, діалектних слів однієї мови треба шукати серед такої ж лексики іншої мови. Перекладати ж рідковживане слово широковживаним літературним — значить нехтувати особливостями обласної, діалектної, рідковживаної лексики.
Так, перекладаючи слово шишига, на нашу думку, спершу треба було навести українські обласні лісовик, гайовик, а вже потім літературні чорт, біс, нечиста сила, нечистий, дідько, а не навпаки, як це зробили упорядники нового Словника. Іноді упорядники так і роблять: мочага перекладають як мочар, мочарі, а не як трясовина чи драговина; розвальни — гринджоли, а не сани, знамо — передусім звісно, а потім уже звичайно. Але таких випадків у Словнику небагато, здебільшого ж автори спершу наводять літературні відповідники російських рідковживаних слів, а потім уже — рідковживані слова української мови: російські абшид, тать, купно, кочет перекладаються спершу як відпустка, злодій, укупі, півень, а потім уже — абшит, тать, купно, когут. І зовсім уже 483 невиправдано, коли до деяких рідковживаних слів — оберег, тупейщик —упорядники наводять тільки чисто літературні відповідники — талісман, перукар — забуваючи, що в українській мові є й слова оберіг, голяр, цирульник.
Коментар
Система ремарок у новому Словнику надзвичайно деталізована і розгалужена: умовних позначок тут близько двохсот (!) і майже всі вони (за винятком кількох слів типу и прочее, смотри, либо тощо) мають кваліфікаційний характер. До того ж використовують їх так щедро, що вони охоплюють добру половину словникового матеріалу.
Найпопулярніші і найнеобхідніші у перекладних словниках — граматичні ремарки: без них іноді неможливо правильно перекладати. Але граматична характеристика слова у словниках — не вичерпна, ба навіть не детальна. «Граматичні позначки,— зазначають упорядники нового Словника,— використовуються тільки при потребі показати рід, число або відмінок іменника, належність слова до того чи іншого граматичного розряду тощо» (том перший, стор. XVIII).
Коли ж виникає потреба наводити граматичну характеристику слова?
Говорячи про керування, упорядники Словника зазначають, що воно «звичайно показується (...) в усіх випадках, де українська мова щодо цього розходиться з російською» (там само, стор. XX). Сказане про керування можна поширити й на інші граматичні моменти: граматичні ремарки необхідні там, де є розбіжність між мовами, де, отже, переклад цією розбіжністю утруднений. В усіх інших випадках граматичний коментар зайвий.
484
Здебільшого, подаючи граматичний коментар до слова, упорядники нового Словника дотримуються саме такого принципу, і не тільки керування, але й рід, число, відмінок іменника, перехідність чи неперехідність дієслова та інші подібні граматичні ознаки слова показують лише тоді, коли є якась розбіжність між мовами.
Але цей загалом правильний принцип у Словнику витримано непослідовно. Зазначивши, що граматичні ремарки використовуються тільки при потребі, упорядники застерігають: «Послідовно позначені лише прислівники, прийменники, сполучники, частки, вигуки та дієприслівники, а також вищий і найвиїций ступінь прикметників і прислівників» (там само, стор. XVIII).
Чому автори зробили такий висновок, здогадатися неважко: саме ці частини мови граматично визначені не так чітко, як, скажімо, іменники чи дієслова. Прислівники (хорошо, так, лучше) можуть виступати як частки, дієприслівники (ведущий, несущий) — у значенні прикметників; деякі слова можуть бути і частками, і сполучниками (да, ведь), і сполучниками, і вигуками (но, однако) і вигуками, і прийменниками (о, у). Частина з них, справді, потребує граматичного коментаря. Але — тільки частина, та й то порівняно невелика.
Сама система стилістичних ремарок, застосованих у Словнику, не відзначається внутрішньою логічністю, вмотивованістю. Упорядники Словника, дещо збільшивши кількість стилістичних ремарок, подрібнили їх, розмили чіткі межі між ними і тим самим посилили суб’єктивність стилістичних оцінок слова. Бо хто, не посилаючись на суб’єктивний смак, може пояснити, чому стишок, мелочишка, статейка, городишко кваліфікуються терміном пренебрежительно, а подібні до них 485 мужичонка, житьишко, коровенка, самоваришко, паучишка — терміном уничижительно?
Однак упорядникам здалося й цього недосить, і на додачу до них вони ввели ще термін уменьшительно-уничижительное. Слова, віднесені до цієї категорі (аристократишка, армячишка, царек, делишки, домишко), об’єктивно відмежувати від тих, що супроводжуються позначками пренебрежительно і уничижительно, практично неможливо. Та й чи має для читача вагу те, якою позначкою буде оцінено слово — уничижительно чи уменьшительно-уничижительно? Різниця у вживанні і тих, і тих слів невловима.
Так, важко зрозуміти, навіщо введено нову проти попередніх словників позначку уменьшительно-ласкательное. Різниця між уменьшительным і ласкательным в українській і російській мовах не є такою чіткою, щоб можна було певно поділити відповідні слова на ці дві рубрики, і не дивно, що досі мовознавці не дуже давали собі раду з такими словами. У всякому разі, навряд чи хто пояснить, чому слова козлик, бычок, баранчик, прутик, ложечка, ивка, альбомчик тощо у новому Словнику названі уменьшительными, а овечка, котеночек, мелодийка, мотивчик тощо тлумачаться як ласкательные. Гібридна позначка уменьшительно-ласкательное справи не рятує; слова з новою позначкою (барашек, козочка, коровка, котик, дубок, улочка, березка, самоварчик, ротик, ножка, моторчик тощо) можна віднести до будь-якої з попередніх рубрик, так само як і з попередніх рубрик будь-яке слово можна назвати уменьшительно-ласкательным.
Отже, більша диференціація стилістичних ознак не тільки не прояснює справи, а ще більше ускладнює її.
486
Мабуть, варто було подумати також над тим, як спростити і впорядкувати оцінку слів, які в словнику супроводжуються ремарками разговорное та просторечное.
С. П. Левченко вже звертав увагу на те, що «в українській лексикографії здавна не користувалися спеціальною позначкою для виділення так званої просторічної лексики», бо «лексикографові ця позначка не дає виразних прикмет, за якими можна було б встановити такий різновид лексики», а ті різновиди лексики, які пропонують визначати як просторічне, «натурально розподіляються між іншими загальноприйнятими в українських словниках виразними стилістичними групами».
Справді, за якою об’єктивною ознакою можна поділити слова на розмовні і просторічні? Практика ремаркування в новому Словнику свідчить, що об’єктивного критерію для такого поділу немає. Чому, наприклад, слова меценатка, руководительница, репетиторша, директорша, контролерша, кассирша названі розмовними, а їх стилістичні близнюки актерша, адмиральша, казначейша, командирша, кондукторша, капитанша, министерша потрапили вже у розряд просторічних? Здебільшого в лексикографії просторічними називають такі слова, що не входять у норму літературної мови. Але які є підстави виводити за межі мовної норми такі, скажімо, слова, як авоська, анатомичка, мытарить, картишки, мудро, мура, куролесица, лишек, аккурат, колошматить, кашеварить, мироед, сумерничать тощо? Адже величезна маса інших таких самих слів у Словнику трактуються як розмовні або принаймні обласні чи лайливі. Якщо милочка, капризник і капризуля — розмовні, то чому треба вважати просторічними миленок, милка, капризун? Якщо, справді, «питання стилістичної 487 характеристики слова в словнику не можна розв’язати на грунті суб’єктивної оцінки слова», якщо для цього потрібні об’єктивні критерії, то вживання двох позначок — розмовне і просторічне — не витримує ніякої критики.
Наша розмова розрослася б до неможливих для журнальної статті розмірів, якби детально аналізували й інші невиправдано подрібнені, несистематизовані ремарки (скажімо, такі, як лайливе і вульгарне, іронічне і жартівливе, книжне і канелярське тощо). Але й сказаного, здається, досить, щоб відчути, яка непродумана, суперечлива й неефективна система ремарок застосована в новому Словнику.
Та головне навіть не в цьому. Невмотивованим і невиправданим здається саме прагнення ремар- кувати якомога більше слів. Російська і українська мови такі близькі, що багато відповідних слів не відрізняються не тільки значеннями, але й відтінками значень і стилістичними якостями. Очевидно, в таких випадках немає потреби коментувати навіть яскраво виражені стилістичні особливості слів. Принцип, застосований упорядниками Словника до іншого випадку,— коментувати тільки при потребі, тільки там, де українська мова розходиться з російською,— міг бути поширений і на стилістичний коментар. І тим, що упорядники на це не зважилися, вони завдали собі зайвого клопоту, надміру ускладнили справу і переобтяжили Словник зайвим словесним баластом, який для недосвідчених користувачів може виступати в ролі нормативних приписів і обмежувати свободу користування Словником.
Особливо ж довільна, суперечлива і безсистемна в новому Словнику група спеціальних ремарок. Список умовних скорочень починається словом 488 авіація. Природно, щоб в такому разі в окрему рубрику був виділений і автомобільний транспорт (або автосправа). У багатьох словниках такий термін справді є. У рецензованому Словнику його чомусь немає. Якщо упорядники окремо виділили кравецьку, столярну і шевську справи, то логічно запитати: чому такою ж честю не вшановані, скажімо, слюсарна справа чи гончарна справа? Ми вже кажемо про те, що самі поняття кравецька справа, шевська справа, столярна справа дуже застаріли і їх у багатьох словниках (наприклад, у Російсько-українському технічному словнику 1961 року) замінили точнішими, ширшими, сучаснішими термінами — швейна промисловість, взуттєва промисловість, деревообробна промисловість.
Потім: якщо автори окремо виділили деякі порівняно вузькі, а іноді й застарілі поняття (кравецька справа, шевська справа, столярна справа і навіть кулінарія, картярське слово, мисливський термін), то чому деякі ширші й фундаментальні поняття залишилися поза їх увагою? Можна припустити, що такі галузі науки і техніки, як кібернетика, телебачення, космонавтика тощо не враховані тільки тому, що вони недавно виникли (хоча телебачення у тому ж таки Російсько-українському технічному словнику вже було). Але чим пояснити при детальній розгалуженості й подрібненості позначок відсутність таких, наприклад, понять, як машинознавство і машинобудування, теплотехніка і газотехніка, харчова промисловість, нафтова промисловість, зварювальне виробництво тощо? Адже деякі з цих галузей науки і техніки розвинули таку розгалужену систему термінів, що їм присвячені окремі спеціальні словники (див. Російсько-український словник з машинознавства 489 та загального машинобудування, К., 1959; Російсько-український словник з теплотехніки та газотехніки, К., 1962; Російсько-український словник зварювальної промисловості, К., 1964 тощо). Чимала кількість термінів із цих словників увійшла і в рецензований Словник — отже, відсутність відповідних позначок свідчить про довільність, логічну суперечливість прийнятої упорядниками системи коментування спеціальних слів.
Особливо впадає в очі ця суперечливість, коли порівняти ремарки науково-технічної та сільськогосподарської термінології. Ремарки першої, хоч серед них і є серйозні пропуски, невиправдані подрібнення, все ж досить розгалужені, деталізовані. Сама лише біологія поділяється на десять підрозділів (ботаніка, зоологія, фізіологія, іхтіологія тощо). Тимчасом майже вся сільськогосподарська термінологія коментується позначкою с.-х. (сельскохозяйственный термин), окремо виділені тільки садівництво та бджільництво; немає навіть таких загальних термінів, як агрономія (чи рільництво), тваринництво, грунтознавство тощо.
Однак усунення усіх цих перекосів і суперечностей, найвдаліше навіть удосконалення системи спеціальних ремарок не знімає питання про доцільність такого розгалуженого й детального коментування в перекладному словнику взагалі. Ми вже бачили, що навіть граматичний та стилістичний коментарі виправдані не завжди; а спеціальний коментар — тим паче. Кількісно він найрозгалуженіший (десь коло дев’яноста ремарок!), частота його використання в Словнику найбільша. Але ж терміни, як відомо,— найінтернаціональніша частина лексики, а в таких близьких мовах, як українська і російська, розбіжності в значеннях термінів такі незначні, що практично їх здебільшого 490 можна нехтувати. У таких випадках коментувати слово доцільно лише тоді, коли воно, крім термінологічного, має ще якесь значення. Але таких слів у мові не так багато, щоб для них виробляти таку складну й розгалужену систему ремарок; для цього досить кількох найзагальні- ших позначок (типу спеціальне, наукове, технічне тощо).
Так, детальне розгалужене спеціальне коментування в нашій лексикографії освячене вже досить давньою і сталою традицією, і спроба заперечити його необхідність може здатися єретичною. Але тим, хто любить шукати аргументів у традиціях, можна вказати і на традиції іншого характеру. Навіть популярний (витримав сім видань!), до того ж тлумачний, а не перекладний, «Словарь русского языка» С. I. Ожегова цілком обходиться без спеціального коментування, так само, як наш новий Російсько-український словник цілком обходиться без етимологічних ремарок, хоч у багатьох інших словниках ремарок типу полонізм, германізм, латинізм тощо буває навіть по кілька десятків. Чи не час на вироблену й усталену традицію подивитися критичним оком і перевірити її доцільність практикою?
На окрему увагу заслуговують деякі нормативні ремарки.
У Словнику 1948 року для позначення застарілої лексики вживаються дві ремарки: арх. (архаизм) і уст. (устаревшее слово или выражение). За змістом ці дві ремарки тотожні, й укладачі нового Словника правильно зробили, лишивши одну з них (уст.). Але, усунувши невиправданий дубляж ремарок, автори не подумали над головнішим: розмежувати архаїзми (застарілі слова) від слів, що вийшли з ужитку через застарілість 491 речей і понять, які вони називають. Адже це — речі зовсім різні. Справді-бо, можна назвати застарілими такі слова, як авиаматка, свейский, месяцеслов, мокой, хавбек, тонфильм тощо, бо їм на зміну прийшли інші слова (авианосец, шведский, календарь, акула, полузащитник, звуковое кино). Не часто вживаються такі слова, як аршин, мушкет, міхоноша, мадригал, масляна, санкюлот, тюрбан тощо. А це вже щось інше: застаріли не слова, а самі речі і поняття; назви ж цих речей і понять лишилися ті самі. І коли упорядники Словника називають ці слова застарілими, вони сплутують зовсім різні поняття: слова і речі, які вони називають. Бо за логікою авторів Словника, разом зі словом масляна застарілим треба вважати і різдво, разом з мушкетом — алебарду, разом з аршином — соху і мотику. Так далеко упорядники Словника не йдуть і не всі слова, що означають застарілі речі й поняття, називають застарілими, але й до необхідної чіткості їм далеко, чимало таких слів, які, напевне, ще довго й довго будуть в активі російської й української мов, вони вивели за межі літературної норми.
Слова старіють, коли їм на зміну приходять інші слова,— отже, відмирання одних слів супроводжується народженням інших. Перші у словниках ремаркуються як архаїзми, другі — як неологізми. Але користувач даремно шукатиме в Словнику позначки неологізм або якоїсь спорідненої: її немає. Автори відзначили тільки один бік життя мови — старіння слів, а інша тенденція — омолодження мови — з їх поля зору випала.
А жаль. Багато неологізмів так само не підходять під літературну норму, як і архаїзми, тільки архаїзми — це слова, що вже вийшли з ужитку, а неологізми — слова, які ще не стали 492 літературними, і невідомо, чи стануть ними. А що Словник має нормативний характер, упорядники його повинні були відобразити і це відхилення від норми.
- * *
Оцінку такої великої й неймовірно складної праці, як словник, не можна дати якимось одним, хай навіть яскравим, глибоким і містким словом. Виникає багато дискусійних питань, на які годі дати однозначну і категоричну відповідь. Щоб дійти якоїсь згоди, потрібна серйозна й тривала дискусія серед широких кіл громадськості. До того ж не всі наші претензії можна адресувати безпосередньо упорядникам Словника: вони не всесильні і навіть не такі вільні у виборі, як ми це іноді уявляємо. Є норми й традиції, які складаються поза їх волею і переступити яких вони не можуть. Ось чому й наші закиди на їх адресу не слід розуміти буквально, вони адресовані скоріше всім мовознавцям в цілому і навіть ширшим колам культурної громадськості України, отже, й нам самим, літераторам, також. А упорядникам Словника за їх велику й складну працю, крім закидів і претензій, слід сказати також слова щирої подяки. Вони їх заслужили.
(Надруковано в журналі «Жовтень», 1970, № 7; під іншим прізвищем).
Текст подано за виданням: Светличний І. О. Серце для куль и для рим. Поезії. Поетичні переклади. Літературно-критичні статтї. Киев, видавництво «Радянський письменник » , 1990, стор. 462 — 492.
- ↑ Текст подано за виданням: Светличний І. О. Серце для куль и для рим. Поезії. Поетичні переклади. Літературно-критичні статтї. Киев, видавництво «Радянський письменник » , 1990. За цим виданням подано номери сторінок (грубим шрифтом зеленого кольору).