САГАЙДАЧНИЙ ПЕТРО [Конашевич-Сагайдачний Петро; можливо, 1570 — п. 10(20).4.1622] — гетьман українського реєстрового козацтва, видатний полководець, відомий політичний та культурно-просвітницький діяч першої чв. 17 ст. Походив з української православної шляхти з околиць міста Самбора на Підкарпатті (ймовірно, з с. Кульчиці, тепер Самбірського р-ну Львівської обл.). Освіту здобув в Острозькій греко-слов'яно-латинській академії. Деякий час був приватним учителем у київського міського судді Яна Аксака. З 1601 перебував на Запорозькій Січі. Брав участь у походах на Молдову та Лівонію. У 1606 вперше обраний гетьманом українського козацтва (за ін. дан. — у 1601). Завдяки діяльності С. козацьке військо перетворилося у регулярне військове формування. Прославився як організатор військових походів запорозьких козаків проти турків і татар. Під його керівництвом здобуто міста Варну, Очаків, Перекоп (1607), Синоп, Трапезунд, Кафу (1616). Військові перемоги С. сприяли зростанню міжнародного значення українського козацтва. У 1618 С. приєднався до «Ліги міліції християнства», метою якої була боротьба з Османською імперією. Весною 1618 С. на чолі 10-тисячного козацького війська взяв участь у поході польського королевича Владислава на Москву. Козаки на чолі з С. здобули міста Лівни, Єлець, облягали місто Михайлов. Неподалік від Москви козацьке військо з'єдналося із загонами королевича Владислава, який доручив гетьману керувати облогою міста. С. відомий як культурно-просвітницький діяч. За сприяння С. у Києві утворився культурний осередок, до якого належали I. Борецький, Є. Плетенецький, Касіян СаковичК. Сакович, М. Смотрицький та ін. Завдяки активній підтримці С. 9.10.1620 Єрусалимський Патріарх Феофан висвятив I. Борецького на митрополита Київського (згодом єпископами стали М. Смотрицький та І. Копинський), чим відновлено православну ієрархію у Речі Посполитій. У своїх зверненнях до польського уряду гетьман постійно домагався офіційного визнання Православної Церкви та надання їй прав і привілеїв. У 1620, дбаючи про розвиток національно-освітнього руху в Україні, С. разом з усім Військом Запорозьким записався до Київського Богоявленського братства. С. матеріально допомагав Київській братській школі. Став першим з українських гетьманів, який прагнув поєднати військову могутність українського козацтва з діяльністю ін. станів українського суспільства (духовенства, української шляхти та міщан) для досягнення автономії України у складі Речі Посполитої. С. належав до поміркованої частини козацької старшини, яка, реально оцінюючи тогочасні військові можливості Війська Запорозького, намагалася відстояти національні інтереси українського народу шляхом переговорів і компромісів з польським урядом. У 1617 і 1619 укладав з польським урядом угоди (див. Вільшанська угода 1617 і Раставицька угода 1619), умови яких викликали незадоволення серед частини козацтва і призвели до короткострокового обрання в 1620 гетьманом Я. Бородавки. Після поч. Хотинської війни 1620-21 і звернення короля Сигізмунда III Вази та уряду Речі Посполитої про допомогу у війні з турками С. особисто поїхав до Варшави, де подав королю вимогу про надання прав і привілеїв православному населенню України та козацькому війську, виконання яких означало б надання Україні статусу автономії у складі Речі Посполитої. У вересні 1621 С. очолював 40-тисячну українську армію, яка, приєднавшись до польських військ, відіграла вирішальну роль у розгромі турків у битві під Хотином (див. Хотинська війна 1620-21</a>) і тим самим зупинила експансію Османської імперії у Європу. У квітні 1622 С., поранений під час Хотинської битви отруйною стрілою, помер. Перед смертю С. майже всі свої кошти пожертвував на відновлення Богоявленського монастиря та утримання Київської, Львівської та Луцької братських шкіл. Похований у Києво-Братському монастирі. На похороні гетьмана 20 учнів братської школи виголосили складений ректором школи К. Саковичем панегірик «Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича-Сагайдачного». На думку деяких дослідників, С. був автором полемічного трактату «Розмова про унію».

Р. Шуст (Львів).