АНТОНОВИЧ ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ (псевдонім Войнаровський, Муха, Шельменко, Подорожній; (2(14).11.1877 — 1945) — український громадсько-політичний і державний діяч, історик мистецтва. Син В.Антоновича. Н. в Києві. Вивчав історію італійського мистецтва та його зв'язків з Україною. 29.1.(11.2.)1900 А. разом з М. Русовим, Л. Мацієвичем, П{анас, Опанас}. Андрієвським, О. Коваленком заснували у Харкові Революційну Українську Партію. В 1902-03 редагував у Чернівцях газету «Гасло», а в 1905 — у Харкові газету «Воля». З 1912 А. викладав історію мистецтва у Київській мистецькій школі. Належав до Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії. З березня 1917 — активний член Української Центральної Ради, товариш голови УЦР М. Грушевського. В жовтні 1917 А. за дорученням Генерального Секретаріату УЦР-УНР їздив до Одеси, Херсону, Миколаєва з метою з'ясувати питання про можливість українізації Чорноморського флоту. Після повернення у Київ був призначений генеральним секретарем, а 9(22).1918 — міністр морських справ. 18.1.1918 Малa Радa затвердила запропонований А. проект українського морського прапора, який розробила Українська морська рада. Прапор складався з двох смуг — угорі жовта, внизу — синя; на синій — золотий тризуб і хрест. В період Директорії УНР — міністр мистецтва в уряд В. Чехівського, голова дипломатичної місії Української Народної Республіки у Римі і Празі. Брав участь у громадсько-мистецькому житті України, був ініціатором заснування Державного драматичного театру (1918) і Державного народного театру (1918-22). В 1921 А. став одним із організаторів Українського Вільного Університету. В 1928-30 і 1937-38 — ректор УВУ, в 1925-45 — голова Українського Історико-філологічного Товариства і директор Музею визвольної боротьби України у Празі. Помер у Празі. Автор праць «Естетика виховання Т.Шевченка»(1914), «Українське мистецтво» (1923), «Триста років українського театру 1619-1919» (1925) та ін.