Товариство «Просвіта» на інших землях

«П.» на Центр. і Сх. Землях. Заснування «П.» у Львові і поширення просвітньої діяльности в Галичині викликали широке зацікавлення укр. діяів і їхніх громад. У чл. «П.» почали вписуватися (здебільша анонімно) українці з цих земель, підтримуючи «П.» дотаціями, грошовими і книжковими пожертвами, надсилаючи свої твори для надрукування у періодичних і книжкових вид. «П.» (особливо І. Нечуй-Левицький, С. Русова, X. Алчевська, М. Левицький, Б. Грінченко, М. Загірня, Д. Дорошенко й ін.). За прикладом Львівської «П.» розпочало свою діяльність, засноване у Петербурзі 1898 р. Благодійне Товариство видання загально-корисних і дешевих книг. У Києві з 1895 р. — «Вік».

Справжні осв. т-ва, які, за прикладом Галичини, названо «П.», виникли щойно після революції 1905 р. Першою з них була «П.» у Катеринославі, заснована 8.10.1905, яка об'єднала бл. 400 чл. і заснувала філії у Мануїлівці (гол. — селянин К. Струбель), Діївці, Перепині, Гупалівці та в кількох ін. селах, діяльність яких виявлялася в орг-ції читалень, влаштовуванні різних свят, концертів, вистав, доповідів, вечірок, передплати укр. газ., журн., кн. У Катеринославі розпочала «П.» вид. тижневика «Добра Порада» (4 чч.). У її діяльності брали участь: Д. Яворницький, В. Біднов, Є. Вировий, Д. і Н. Дорошенки, П. Наріжний, С. Липківський, Г. Денисенко, Л. Біднова та ін. Восени 1914 р. вона була закрита за «проповідь сепаратизму», але діяла далі як укр. філія рос. «Наук. Общества» (сіль. «П.» зберегли свій попередній характер) до поч. 1916 р. Другою за чергою була «П.» в Одесі, заснована 25.11.1905 (з бібліотекою-читальнею, книгарнею, музеєм і хором) за ініціятивою і з участю І. Луценка, М. Комарова, І. Липи, С. Шелухина, А. Ніковського, М. Слабченка й ін. Вона була своєрідним клюбом одеської укр. інтелігенції з доповідями й дискусіями, як також щосуботніми літ.-муз. вечорами і драматичними виставами щонеділі. Заходами Одеської «П.» розпочато 1906 р. виклади в ун-ті укр. історії О. Грушевського укр. мовою; виходив часопис «Народня Справа» і видано 2 кн. для народу. 1908 р. її діяльність заборонено. У травні 1906 заходами Б. Грінченка, Г. Коваленка, М. Лисенка, Ф. Красицького, Ф. Матушевського, М. Старицької, з участю Лесі Українки, С. Єфремова, В. Дурдуківського та ін. була заснована Київ. «П.». 1907 р. секретарем «П.» обрано Д. Дорошенка. Заснуваняя філій Київ. «П.» було заборонене, і вона розгорнула діяльність (лекції, нар. читання, вистави, концерти) серед населення — міщанського і робітничого у самому м. і на передмістях. Опрацьовуючи пляни широкої осв.-виховної і вид. праці й створюючи для окремих ділянок спеціяльні комісії, Київ. «П.» стала керівним центром для ін. «П.». Гол. увагу вона присвятила вид. справі, видавши впродовж 5 рр. існування 34 кн. для народу (накладом 163 760); бібліотека-читальня нараховувала понад 10 000 тт., перев. з українознавства. На 1909 р. Київ. «П.» мала 625 чл., але 1910 р. влада ліквідувала її адміністративним розпорядком. З 1906 «П.» постали і в ін. м. України (Кам'янці Подільському, Житомирі, Чернігові, Миколаєві, Мелітополі та ін.), на Кубані (Катеринодарська під керівництвом С. Ерастова з 15 філіями в Темрюці, Майкопі та в ряді станиць), у Новочеркаську на Донщині, в Баку на Кавказі й Владивостоці на Далекому Сх. На відкриття «П.» на Полтавщині й Харківщині рос. влада дозволу не дала; в ін. губ. лише винятково «П.» дозволяли творити філії. Згадані вище «П.» були закриті у 1910-11 рр. Хоч ці «П.» на Центр, і Сх. Землях не були численні (разом з філіями бл. 40) і діяли короткий час, проте вони значно спричинилися до зростання нац. свідомости мас. З революцією 1917 р. по селах і м. укр. населення спонтанно заходилося коло орг-ції «П.» як осередків багатогранної позашкільної праці серед дорослих; вже влітку 1917 р. всі Центр, та Сх. Укр. Землі вкрилися густою мережею «П.». Відновлена Київ. «П.» стала осередком просвітнього руху, і за її ініціятивою 20 вересня у Києві відбувся Перший Всеукр. З'їзд «П.», на якому створено Всеукр. Спілку «П.» і організовано Центр. Бюро, з завданням координувати працю сіль. «П.» і пов. спілок «П.». Чимало «П.» постало на Кубані, Зеленому Клині та ін. укр. поселенчих землях в Азії. За короткий час «П.» виникли майже у всіх м. і больших с. України — разом бл. 5 000. Деякі з них, напр., Катеринославська «П.» виявляли жваву діяльність. «П.» були у 1917–21 рр. осередками укр. нац. життя і найбільше спричинилися до зростання нац. свідомости широких мас. Під час больш. і денікінської окупації «П.» були часто єдиними укр. орг. клітинами. Ще у червні 1921 р. в УССР діяло (вже в умовах сов. окупації) 4 322 т-ва, читальні й будинки «П.». На поч. 1922 р. усі вони були ліквідовані або реорганізовані на сов. «П.», сельбуди та хати-читальні. Ліквідовані були також всі «П.» на Кубані, Зеленому Клині й в усьому СССР. З «П.» на Далекому Сх. залишилася лише «П.» в Харбіні (Манджурія), яка діяла аж до 1945 р. (див. 1 035 стор.).

За нім. окупації у 1941 p. почали знову поставати «П.» (часто заходами Похідних Груп ОУН), але з перебранням влади цивільною нім. адміністрацією вони були нею заборонені або самоліквідувалися, щоб уникнути репресій. Багатогранну діяльність (на основі самодопомоги, гол. харч.) у 1941–43 рр. розвинула «П.» у Харкові з В. Дубровським начолі (ін. діячі: Зоя Сапіцька — заступник гол., Б. Порай-Кошиць, О. Попов, Д. Соловей, Ф. Бульбенко та ін.), навколо якої скупчилося все укр. гром.-суспільне життя. Вона серед ін. влаштувала успішно виставку «Геть большевизм», з експонатами і документами сов. терору.

Б. Кравців, Р.  М.

«П.» на півн.-зах. укр. землях. На поч. 20 в. «П.» діяли в Сідльцях, Грубешові й у Кобиляках (пов. Біла Підляська), на Волині в Крем'янеччині (прим. у Вишнівці). У 1916–18 рр. під час окупації цих земель австр. і нім. арміями і пересування там частин УСС, як також на Підляшші й Поліссі вояків і старшин, організованих Союзом Визволення України Синьої и Сірої Дивізій, почав поширюватися укр. просвітній рух і почали стеорюватися «П.». Заснована 1918 р. «П.» у Бересті організувала бл. 100 читалень по с. і м. Полісся (перші ц тол.: В. Дмитргюк і В. Криницький). Вона була закрита поль. владою 1919 р., відновлена 1923, але згодом більшість її читалень були закриті, решта занепала.

На Холмщині й Підляшші просвітню діяльність з 1818 р. вело т-во «Рідна Хата», що мало бл. 125 філій (1930 р. заборонена поль. владаю). Заснована 1918 р. у Луцькому, «П.» мала у 1932 р., коли її закрито, 134 філії (один з засновників і гол. діяч І. Власовський, Є. Петрицький — довголітній гол., В. Островський, Й. Левчанівська, М. Маслов й ін.). За ініціятивою «П.» у Луцькому відбулися 2 просвітні зїзди, на яких вирішено заснувати Волинську «П.», яка мала б діяти на території всієї Волині, але поль. влада на це не дала згоди. Луцька «П.» влаштовувала курси украінозінавстіва, кооп., мала різні гуртки й майстерні. подібна була діяльність ін. пов. »П..», які мали читальні. Найбільше активними (крім Луцької) були пов. «П.» у Кремянці (1918–32; гол. діячі: Б. Козуиськии, М. Черкаський, С. Жук та ін.), Рівному (гол. діячі: І. Підстригач, Ф. Пекарський, Кентржинський, С. Семенюк), Ковелі (С. Підгірський), Дубному (1920–28; М. Чучмай, М. Черкавський, Н. Кибалюк), Горохові (С. Книш), Володимирі Волинському (А. Річинський, о. Д. Герштанський), в Острозі (1918-32), Костополі (Д. Рощинський), Любомлі, Олександрії та ін. Всі понад 600 читалень на Волині й Поліссі ліквіідувала поль. влада. Не зважаючи на перешкоди з поль. боку «П.» на півн.-зах. землях підтримувала весь час тоні зв'язки з «Д.» у Львові. На місце читалень «П.» у 1932–33 рр. на Волині почали діяти «Рідні хати», які були найнижчими клітинами Укр. Волинського Об'єднання і діяли за одним усталеним статутом, але й вони були ліквідовані у 1937–39 рр.

Влітку і восени 1941 р. на Волині постала після її окупації нім. військом низка «П.»; незабаром вони були заборонені німцями.

Р. М.

«П.» на Закарпатті. Першою читальнею, організованою у зв'язку з Львівською «П.» і за її читальняним статутом, була заснована 1896 р. свящ. О. Штефаном «Греко-кат. читальня» у Скотарському, підтримувана виданнями «П.» зі Львова. Ці вид. одержували й розповсюджували, не зважаючи на обмеження й заборони угор. режиму, також ін. напівлегальні гуртки-читальні, засновувані вже після 1900 р. по с., як, напр., у В. Верецьках, Голубинному, Липші, Рахові, Стройні, Ясіні.

Формальне заснування т-ва «П.» відбулося в Ужгороді 1920 р., і відтоді Закарпаття почало вкриватися мережею філій по пов. м. і читалень по м. і с. У .1923 р. закарп. «П.» мала 4 філії, 82 читальні, понад 30 драматичних гуртків, 12 хорів. У 1934 р. було 10 філій (у тому ч. у Пряшеві й у Братіславі), 230 читалень (разом з 7 читальнями на Пряшівщині) і 15337 чл., 146 театральних гуртків, 21 оркестра, 98 хорів і 47 спортових гуртків. За час свого існування (1920-39) закарп. «П.» видала понад 200 кн. і брошур, здебільша популярних, і календарів, а також солідний щорічник «Наук. Збірник» (1922-38; вийшло 14 тт.), присвячений дослідженню Карп. України. У 1925 р. короткий час виходив наук.-літ. і госп. місячник «Просвіта». При централі в Ужгороді діяв Руський Нар. Театр на чолі з М. Садовським, а пізніше О. Загаровим, від 1935 р. укр. нац. театр «Нова Сцена» лід керівництвом Ю. і Є. Шереґіїв, активних також в організації театральних гуртків по с., і Руський Нац. Хор під дириґентурою О. Приходька. Диригентами сіль. хорів були здебільша учні О. Приходька (А. Міньо, Ю. Палюх, Ф. Повхан, І. Тимканич, Ф. Шімановський). Курси нац. танків влаштовував А. Кість. Оркестри організовував І. Романенко. Більші філії й читальні мали власні нар. доми. Центр, дім в Ужгороді, збудований у 1926 р., давав приміщення Етногр. музеєві, домівкам різних т-в та ред.; це був осередок укр. життя. Тут містилася також бібліотека, що нараховувала 10 000 тт., основу її становила куплена бібліотека, у Г. Стрипського в Будапешті. Гол. діячами були: Ю. Бращайко (довголітній гол.), М. Бращайко, о. А. Волошин, о. В. Гаджеґа, о. В. Желтвай, А. Штефан, П. Яцько, С. Клочурак, о. К. Феделеш та ін. Філія у Пряшеві діяла під проводом о. Е. Бігарія та І. Невицької. Щороку по різних частинах Закарпаття відбувалися з'їзди «П.». Найчисленніший був Всепросвітянський" з'їзд 1937 р. в Ужгороді з понад 12 000 учасників, що в ньому брали участь також комуністи під проводом посла О. Борканюка. Гол. конкурентом «П.» було русофільське Общество ім. О. Духновича (засноване 1923 р.). Угор. окупаційна влада ліквідувала «П.» у 1939 р., майно було сконфісковане, архів і частина кн. знищені, решту передано Подкарпатському Обществу Наук разом з усім майном «П.», її філій і читалень.

М. Боровський, В. Маркусь, А. Штефан

«П.» в Югославії. Після розпаду Австро-Угорщини українці (русини) Бачки і Срему в липні 1919 р. заснували у Новому Саді осв. т-во Руске Народно-Просвітне Дружство, яке мало по с. ряд філій і розвинуло жваву діяльність, зокрема вид. Його працю заборонили угорці, які у квітні 1941 окупували Бачку. 1923 р. у Загребі було засноване на зразок Львівської «П.» — Укр. Т-во «П.», яке мало філії і представництва в Славонії, Боснії і Беоґраді. «П.» у Загребі видавала неперіодичне бюлетень, а у 1936–39 рр. «Вісник Укр. Т-ва „П." в Загребі» й підтримувала зв'язки з «П.» у Львові. Після створення незалежної держави Хорватії «П.» у Загребі передала свої функції єдиній у Хорватії укр. орг-ції — Укр. Представництву, яке однак осв. працею мало цікавилося. За умов ком. режиму в новій Югославії (з 1944) обидва кол. укр. осв. т-ва не могли відновити своєї діяльности.

«П.» у ін. країнах Европи. Найдавнішими «П.» у країнах на зах. від укр. етнічної території були «П.» у Кракові (заснована 1894 р. як читальня т-ва «П.» у Львові — з 1923 р. філія; вона була осередком укр. життя у Кракові) та у Відні (діяла з кін. 1908 до 1918). Під час першої світової війни «П.» діяли у таборах укр. переселенців (напр., у Гмюнді) та у деяких таборах полонених вояків рос. армії у Австрії й Німеччині. У Чехо-Словаччині «П.» існувала при укр. робітничому курені у Брно (1922–23) і довший час у Братіславі й Празі — обидві пов'язані з «П.» в Ужгороді. Краще розвинулися «П.» серед заробітчанської еміграції у Франції, організовані за зразком крайових читалень. У період між двома світовими війнами існували такі читальні по різних м.: у Версалі, Ліоні, Меці, Орлеані, Страсбурзі, Суасоні й ін. До організованого 1932 р. в Парижі Українського Народного Союзу належало 75 «П.».

«П.» в Америці. Під впливом Львівської «П.» у країнах укр. поселення у Півн. і Півд. Америці постала низка культ.-осв. т-в з подібними завданнями і часто з назвою «П.». За винятком Арґентіни і Парагваю, вони не мали і не мають централь.

У ЗДА першою просвітньою орг-ціею була читальня «П.» заснована 1887 р. у тодішньому осередку укр. життя Шенандоа. З розвитком і поширенням Руського (згодом Укр.) Нар. Союзу й ін. братських (обезпеченевих) союзів деякі з їх відділів засновувалися п. н. «П.» (у 1934 р. УН Союз мав 8 таких відділів). Відбуте 1905 р. Всенародне Просвітнє Віче у Філядельфії, з метою заснування окремого осв. т-ва «П.», не дало конкретних наслідків. Заснована 1908 р. «П.» у Нью-Йорку є одночасно допомоговим т-вом. Між двома світовими війнами Львівська «П.» видала три випуски «Амер. Просвітянина» з метою приєднування чл. для матірнього т-ва «П.» у Львові. З 1953 у Філядельфії діє «Молода П.» з бібліотекою й архівом.

У Канаді перші «П.» постали у 1903–07 рр. у Вінніпегу і згодом у ін. місцевостях. Централею просвітньої діяльности у Манітобі став заснований 1905 p. Народний Дім у Вінніпегу, який влаштував два просвітньо-госп. конгреси (1923, 1930). З ін. просвітніх установ важливіші: Кан.-Укр. Ін-т «П.», заснований 1916 р. у Вінніпегу, Читальня «П.» ім. Шевченка в Торонто (1921), Т-во «П.» у Вест Форт Вільям (Онтаріо), «П.» в Порт Артурі й ін. З 116 просвітніх орг-цій на території Канади діяло у 1935 р. 39 п. н. «П.».

У Півд. Америці перше т-во «П.» постало в Курітібі (Бразілія) 1902 р. До 1914 р. просвітні орг-ції діяли там під різними назвами, у тому ч. і «П.». Після об'єднання цих орг-цій в Укр. Союзі вони перестали діяти як самостійні т-ва.

В Арґентіні перше т-во «П.» було засноване 1910 р. в Апостолесі, інші — щойно у 1920-их рр. Централею їх стало Укр. Центр. Т-во «П.» в Арґентіні з осідком у Буенос-Айресі (постало 1924), яке має 15 філій (у тому ч. 11 у Буенос-Айресі і околицях) з 1 226 чл. (1971). Всі вони мають власні будинки, 10 «Рідних Шкіл» і курси українознавства; при «П.» діє балет та капеля бандуристів. «П.» видає тижневик «Українське Слово» (з 1928), календарі-альманахи «П.» (з 1934; разом 32), видало кілька кн. тощо. Тепер «П.» очолюють: гол. О. Галатьо, (почесний гол. М. Данилишин), секретар В. Косюк.

У Парагваї перша «П.» постала 1937 p. y м. Енкарнасіоні, яка нині має 10 філій. В Уругваї діє «П.» в Монтевідео з 1934 p.

 

Література::

• Лозинський М. Сорок літ діяльности «Просвіти». Л. 1908
• Брик І. і Коцюба М. (ред.). Перший Український Просьвітно-економічний Конгрес... Протоколи і реферати, Л. 1910
• «Просвіта» до укр. народу. Л. 1921
• Календар Т-ва «Просвіта» на 1928 р. Л. 1927
• Перський С. Популярна Історія Товариства «Просвіта» у Львові. Л. 1932
• Календар «Просвіта» на рік 1936. Ужгород 1935
• Нар. Ілюстрований Ювілейний Календар «Просвіта» — на 1938. Л. 1937
• Дорошенко В. «Просвіта» — її заснування й праця. Філядельфія 1959
• Перський С., Волинець С. і Ґосподин С. Нарис історії Матірного Товариства «Просвіти» і огляд просвітних товариств у Канаді. Вінніпег 1969

Б. Кравців, Р. М.