Шерех Ю. Присмерк марризму.

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук

Текст відтворено з фотокопій наданих Сергієм Вакуленком (Харків).

Титульна сторінка місячника "Нові дні"


Шерех Ю. Присмерк марризму.[1]

8

ЗВІР, ЩО САМ СЕБЕ ПОЖИРАЄ

Перебіг кожної революції такий самий. Спершу вона зворушує маси нездійсненними, фантастичними гаслами і руками мас нищить старе. Потім висувається нова верхівка, і вона мусить зупинити розгойдані маси і повернути життя на звичайні рейки. Для цього потрібні жертви. Жертвами бувають ті, хто вів революцію і вірив у її гасла. Революції ніколи не здійснюють своїх гасел і завжди самі знищують тих, хто ішов і їх перших лавах. У такій неоковирно велетенській країні, як сучасна Росія, ці процеси розтягаються на десятки років. Перших актом драми було 1927 року виключення Троцького з комуністичної партії, а 1940 р. його смерть від удару сокирою. Це був кінець революції в політиці. Арешт і знищення Бухаріна означали кінець філософії революції: Бухарін бо був автором першої пореволюційної системи філософії і теоретиком революції. Потім пішли миготіти чистки в різних царинах. Виявилися "лівацькі перекручення,, в шкільництві й педагогіці. Педологи помаршували в заслання. В історії викрито школу Покровського, яка перед тим панувала неподільно. В літературі доведено до самогубства Маяковського. Всі ці чистки й викриття лежать на одній лінії і мають один сенс. Це ліквідація тих, хто вірив у революцію І кидав її бойові гасла. Сьогодні черга дійшла чи не до останньої царини. У мовознавстві почалося викриття Марра.

Всі ці процеси особливо болюче позначалися в Україні. Тут вони сполучалися з національною проблемою, і поставав особливо заплутаний вузол. У політиці це були шумськісти, в філософії Юринець, в педагогіці Соколянський, в історії Яворськиїї, в літературі Хвильовий.

ДАХИ ФАРБУЮТЬ ДІЯЛЕКТИЧНО

Ті, кого ми тут згадали, не були вороги революції. Це не були ті, хто боронив передреволюційне: шахтинці, білогвардійці, реставратори. Це не були й ті, хто боровся за завтрішній день народів, загнаних у російську в'язницю: петлюрівці, дашнаки, панісламісти. Це були люди, закохані в революцію, її зброєносці, лицарі, поети, служники, асенізатори її нечистот, люди, народжені революцією, що дихали її повітрям і тільки ним дихати могли. Вони справді хотіли нового і руйнували все старе. Усе життя мусіло бути перебудоване за засадами марксизму. Вони були більшими матеріялістами-діялектиками, більшими марксистами, ніж Маркс. Хтось видав інструкцію, як фарбувати дахи будинків за законами діялектики. Все мало робитися по-новому, революційно.

У політиці Троцький проголошував пермаментну, невгавну революцію в усьому світі, В історії Покровський не лишив каменя на камені від російської історії. Царі, казав він, не мають жадного значення. Російську історію рухав торговельний капітал, а потім промисловий капітал. Це справжні герої історії Росії. Щоб остаточно розвінчати царів і політиків, він присвятив їм розділ в своїй історії. Там говорилося, що Петро І був ґвалтівник і сифілітик, а Катерина II померла на нічній вазі. Маяковський розвінчував стару лірику і казав, що найвища література — це напис на політичному плякаті. Поети мусіли йти на фронти і фабрики. Вірші мала робити сталь. Теоретики педагогіки розігнали стару школу: діти мусиш вчитися на фабриках і в хліборобстві, складаючи проекти, як поліпшити виробництво. Ніяких лекцій і дисциплін.

Це були вчинки фанатиків революції Саме тому революція мусіла знищити цих людей.

9

ТИМ ГІРШЕ ДЛЯ ФАКТІВ

Саме в ці роки і в цій атмосфері в мовознавстві народилися теорії Н. Марра. В дусі настроїв доби він назвав їх "нова наука про мову" Адже все мусіло бути нове, а все старе ні до чого більше (так думалося) не надавалося Тільки збагнувши, чим жили Ці люди в ці роки, можна зрозуміти, що таке Маррова нова наука".

Марр говорив: нема національних мов, є тільки класові. Кожна кляса має свою мову. Старе мовознавство встановило родини мов: романську, германську, слов'янську, індоєвропейську. "Воно порівнювало мови всередині родин і вважало, що кожна родина розвинулася з однієї, колись єдиної прамови. Нема жадних родин і не було жадних прамов, твердить Марр. Усі мови схрещені між собою на підставі класових сходжень і відмінні на підставі класових розбіжностей, тому можна кожне слово кожної мови порівнювати з кожним словом кожної іншої мови. Кількість мов усе меншає, і незабаром людство Заговорить однією мовою. Не тільки кожна мова клясова, а кожне слово і звук у мові класові. Наприклад, ступені порівняння: великий — більший, — це слова, якими називали себе різні класи: панівна кляса була більша, пригнічена — просто велика.

Розуміеться, що всі ці речі погано узгоджувались з фактами. Але це не мало великого значення. Фанатики ніколи не бачать фактів. Хіба усунення історичних осіб з історії відповідало фактам? Або заперечення почуття і особи в літературі? Або безглузда метода проектів у школі? Або теорія пермаментної революції, яка хоч помри не хотіла здійснюватися? Але все це не лякало людей цього спрямовання в ці роки. Не лякало і Марра, що всупереч його теорії люди однієї нації, але різних кляс прекрасно розуміли мову один одного, а люди однієї кляси, але різних націй ніяк не могли зрозуміти мови один одного. Якщо факти не відповідають теоріям, тим гірше для фактів. Значить, факти треба переробити. Для того ж і є на світі революція, Революція великою літерою.

ЧАРОМУТЬ, НАУКА, РУСИФІКАЦІЯ

Якщо нема мовних родин і всі мови одна з одною однаково перемішані, значить можна кожне слово кожної мови порівнювати з першим-ліпшим словом кожної іншої мови. За методою Марра можна, наприклад, узяти англійське слово plunder грабунок і порівняти з українськими плюнь і діра і почати робити висновки про те, що при грабунку справді лишається ніщо, себто діра, і можна тільки плюнути... Але в подібних "наукових" операціях Марр пішов ще далі і дійшов до висновку, що всі слова всіх людських мов розвинулися з чотирьох звукових елементів сал, бер, йон, рош, які спершу означали все на світі, потім стали означати послідовно земля, рука, вода, а потім, схрещуючися, дали початок усім словам усіх людських мов. І Марр почав кожне слово сучасних мов розкладати на ці чотири елементи і скрізь знаходити ті самі значення.

У цій фантастичній методі Марр не був перший, її застосовував давніше наш земляк Платон Лукашевич, який називав її "Чаромуть". Правда, він ще умудрявся при порівняннях слів читати їх ззаду наперед. Але він бодай назвав цю методу чаромуть, мимоволі показавши цим її ненауковий характер. А Марр думав, що це найвища науковість і справжня революція в мовознавстві.

А тим часом Марр не був божевільний і був справжній науковець у своїй галузі. Цією галузею було вивчення кавказьких мов. Перед революцією Марр написав багато цінних праць про мови Кавказу. Він працював загальновизнаними методами і розчарувався в них. Що ці методи справді не спроможні охопити всіх фактів розвитку мов, це гірка, але правда, і на це вказувало перед Марром багато дуже поважних науковцв, як от австрієць Г. Шухардт, голландець Уленбек і багато інших. У критиці старих метод Марр сказав багато правди, хоч вона здебільшого була вже сказана західніми мовознавцями перед ним.

Та ось настала революція в Росії, і Маррові здалося, що вона розв'язує всі його сумніви і болючі питання. Марр захопився розмахом революції, перейнявся настроями фанатиків революції, переніс ці настрої в свою галузь — у мовознавство, І так повстала його фантастична "нова наука про мову".

У нас часто думають, що Маррова "наука" була знаряддям русифікації України і інших поневолених Росією народів. Це іІ правда і неправда. Дійсність тут складніша від еміграційних схем і уявлень. Своїм спрямованням і суттю ані Маррова наука, ані він сам, до речі не росіянин, а грузин, - не були прихильниками русифікації. Людина і її теорії були спрямовані справді інтернаціоналістично. Більшість учнїв Марра були також кавказці, а не росіяни.

Але справжній, не вимріяний світ - національний. Тому інтернаціоналістичні теорії звичайно використовують у своїх інтересах сильні, панівні нації. Так сталося і з теоріями Марра. Їхній Інтернаціоналізм Росія використала в своїх інтересах. Так само до певної міри було з нацональними комуністами, в тому числі і з українськими. Вони зовсім не хотіли бути прислужниками Москви. Але послаблюючи національний фронт, вони проти свого бажання зробили послугу Москві.

Зрештою не треба забувати, що політика Москви дуже спритна, і вона вміє послуговуватися навіть іменами тих, хто був прямо ворожий їй. Існує ж у СССР своєрідний культ Шевченка (з викресленням усіх його протиросійських 10 висловлювань і фальшуванням інших) був же під час війни запроваджений орден Богдана Хмельницького, хоч ні Шевченко, ні Хмельницькийі ніколи не були прихильниками Росії! І Марр у своїх настановах ніколи не був русифікатором і прихильником російського гніту і централізму.

ЗМІЯ МУСИТЬ МІНЯТИ ШКУРУ

І от запанував режим Сталіна. Революція, за висловом М. Хвильового, опинилася в раковині з калом. Над величезною країною розчепірилася товстозада Москва. Чимраз чіткіше стали виділятися нові панівні кляси, нова совєтська аристократія. Чим виразніше в житті ці кляси складалися і оформлялися, тим більше в теорії говорилося про відмирання кляс в СССР, про те, що в СССР здійснено ідеал безкласового суспільства, що класова боротьба в СССР неможлива, що весь народ країни становить один моноліт, а теорію класової боротьби лишили тільки на експорт, як засіб розкладу країн Заходу. Нога в ногу з цим ішла все більш посилювана русифікація. Неросійським національностям лишали тільки одне право: своєю мовою вихваляти "старшого брата" — "великий" російський народ.

Непотрібними і шкідливими стали всі теорії романтиків революції. Знищено Троцького. Покровського розвінчано, його книжки заборонено, а в історії Росії урочисто відновлено в правах усіх російських царів і політиків, що "збирали" російську імперію, — мовляв, дуже прогресивна праця. Питання про те, чи Петро І був сифілітиком втратило свою актуальність, і "навіть з Першого він знову став Великим. Ім'я Маяковського, правда, залишене в святцях нової Росії (цей мрець тим безпечніший, що однаково ніколи не був популярний), але замість його розкуйовдженого бурхливого футуризму в літературі панує офіційно зачісаний, добронравний "соціялістичний реалізм". У шко лі відновлено всі типові риси старої школи — сувору дисципліну, медалі за успіхи, кондуїти, окреме навчання дівчат і хлопців, вивчення латини і т. д., і т. д., крім розмірної свободи старої школи від політики. Разом з цим від цієї реорганізованої школи усунено дітей трудящих.

Крок по кроку, камінчик по камінчику ліквідовано все, що було зв'язане з розгоном і романтикою революції. Марризм, так кревно зв'язаний з усіма проявами революційної романтики, давно вже мусів бути знищений також. Одначе він протримався до цього часу. Чим це пояснити?


ЧОГО НЕ ЗНАЄ НАВІТЬ ПАРТІЯ

Комуністична партія, як відомо, знає все і не помиляється ні в чому. ЦК комуністичної партії видає постанови про те, як доїти корови, як сіяти пшеницю чи кок-сагиз, як композиторам писати музику і які біологічні теорії правильні, а які хибні. Якщо при цьому наробиться дурниць і наламається дров, як це майже завжди буває, то винні бувають ворожі елементи, що пролізли до лав партії (А де вони беруться? І чи партія не відповідає за те, що дає їм діяти?).

Але мовознавство належить до тих (щасливих) царин, де і партія, здається, розуміє, що вона нічого не розуміє. Інша річ, скажімо, в питаннях української чи інших "національних" мов. Там справа проста: все, що не скидається на російське, — це прояв буржуазного націоналізму, який підлягає переслідуванню і знищенню. Але в питаннях російської мови або загального мовознавства? З чого виходити тут в оцінці фактів і поглядів? Як прикласти до граматики політичні критерії?

Різні науки і мистецтва комуністична партія оцінює дуже просто: з погляду критично-політичної доцільности. Теорії Лисенка наукові і добрі тому, що дають більші врожаї. Якщо прихильники менделізму тим часом більших урожаїв забезпечити не могли, значить їхні теорії не наукові і їх треба заборонити. Музика корисна тоді, коли оспівує Сталіна і совєтський режим. Все інше — буржуазні впливи, які підлягають нещадному викоріненню. Але до мовознавства цих критеріїв ніяк прикласти. Прямо з політикою ця наука ніяк не зв'язана, з технічною практикою теж ні. А щоб судити щось про теорію мовознавства, треба бути таки вченим, а не тільки настудіюватися творів Леніна і Сталіна.

Так витворився стан, що марризм доіснував досі, хоч він зв'язаний з зовсім іншою добою

і рішуче не відповідає сучасному станові і завданням совєтської політики. Партійні кола зрештою, очевидно, відчули невідповідність "нової науки про мову", яка вже стала застарілою, часові і завданням дня. Але як ухопитися за справу?

І от партія вирішує відкрити дискусію мовознавців. І не денебудь, а на сторінках самої "Правди", — політичної газети, центрального органу комуністичної партії. Тільки після дискусії має бути винесена постанова партії про дальшу долю марризму і мовознавства в СССР взагалі. Дискусія відкрилася 9 травня статтею грузинського мовознавця А. Чікобави, різко спрямованою проти Марра, і від того часу в дискусії забирали голос мовознавці Росії, Вірменії, Середньої Азії.

Прецікаву картину являє ця дискусія. Звичайно, бути науковою на сторінках політичної газети вона не може. До того, як марристи, так і протимарристи прекрасно розуміють, що суть дискусії не в наукових аргументах, а в тому, щоб висунути такі політичні обвинувачення на адресу своїх противників, які вплинули б на викривлений мозок політиків з ЦК партії. Прихильники марризму аргументують тим, що Марр був совєтський "учений, а його вороги 11 мовляв тягнуть до західнього мовознавства. Виростає обвинувачення в "низькопоклонстві перед Заходом, — найстрашніше обвинувачення в сучасному СССР. Один з учасників дискусії акад. І. Мєщанінов договорився навіть до того що закинув своїм противникам — "вплив модних тепер на Заході лінгвістичних побудов, що відбивають імперіалістичну політику англо-американського бльоку", хоч де такі течи існують, цього, мабуть, ніхто на світі вказати не міг би. Одначе ця фраза надрукована чорним по білому в "Правдє" з 16 травня 1950 р. Другий прихильник Марра Ф. Філін грає на почутті патріотизму, спираючися на те, що противники Марра визнають багато давніх слов'янських позичень з германських мов. Він обурено пише, що слово бук визнають за германізм. Не думаймо, що він науково заперечує цей, покищо ніким не збитий факт. Він просто обурюється: які можуть бути германізми в російській мові, коли не вона мала б позичати слова з інших, а хіба інші з неї!

Противники марризму викривають "вульґарно-матеріялістичний характер" науки Марра. Вони викопують цитати "найбільших мовознавців світу" — Енгельса, Леніна і навіть найбільшою з найбільших — Сталіна, "теоретика розвитку мов у соціалістичному суспільстві". Але здається, найрішучішого аргументу — з погляду політики комуністичної партії — вжив акад. В. Віноґрадов ("Правда" з 6 червня 1950), — і цей аргумент, мабуть, заважить на всій долі марризму. Він вказує на несполучність марризму з російським націоналізмом. Він пише: "При таких поглядах (Марра) про самобутність російського народу, російської мови і російської культури говорити, в суті, не доводиться". І дійсно, теорію Марра про перехрещеність усіх мов і про тим самим принципову рівність усіх мов годі погодити з думкою про вищість російської мови. Але Марр ще більше не відповідає сучасним вимогам російсько-совєтського націоналізму. За Марром усі мови однаково давні, а значить українська і білоруська мови не молодші від російської. Але в СССР тепер офіційно прийнято вважати, що українська і білоруська нації зформовуються тільки в XV-XVI столітті, тоді як про формування російської нації взагалі не говориться. Очевидно, вона існувала з незапам'ятних часів. Саме тому російський народ в СССР і є "старшим братом".

І на цю обставину не забув указати Віноґрадов. Він наводить цитату з "Російсько-українського словника" (а власне російсько-російського, радше) видання 1948 року Цитата звучить так: "Походячи з одного, східньослов'янського кореня, відбиваючи і стверджуючи відвічну приязнь і братній зв'язок російського і українського народів, їхні мови протягом сторіч розвивалися у взаємозв'язку і єднанні" Справді, за теоріями Марра зв'язок української мови з російською не більший, ніж, скажімо, між російською мовою і мовою ірокезів в Америці.

Коли я пишу цю статтю, дискусія ще не закінчилася. Але є всі дані припускати, що вона закінчиться розвінчанням марризму. За це всі наукові докази. Але наукові докази не відіграватимуть тут ніякої ролі, і їх майже не наводять у дискусії. Важливо те, що проти марризму політична ситуація. Марризм заважає ствердженню переваги російського над усім інонаціональним в СССР. Марризм — остання рештка інтернаціоналістичних прямувань романтиків революції перших років її розвитку.

Є всі підстави сподіватися, що марризм буде проголошений збоченням. Марр, мабуть, буде похований вдруге. Це не дивниця в СССР. Покровський теж був розвінчаний по смерті. Пам'ятник Блакитному в Харкові був потай вивезений однієї ночі. Мертві бувають іноді небезпечні. Хоч не виключено, звичайно, й те, що Марра якось підлатають і лишать у святцях совєтської Росії, як це сталося з Маяковським. Одначе фактично і це не відродить мертвої "нової науки про мову".

ЧИ ПЛАКАТИ НАМ НА ПОХОРОНІ?

Україні була потрібна не революція, а передусім своя держава. Ніякої користи від захоплення чужою революцією Україна не мала. Це зрозуміли, хоч і пізно, українські романтики революції: Хвильовий, шумськісти і інші. За запізнене розуміння вони заплатили життям. Цілком чужим Україні лишився марризм. Попри всі намагання його на Україні штучно насадити, ледве вишукався один дрібненький маррист (Сугак), та й той встиг видати ледве якусь тоненьку книжечку, як його пошили в націоналісти. Марр не був нашим ворогом. Але його фантастичні погляди виросли на цілком чужому для нас грунті і жадної користи від них ми не мали і мати не могли. Тому, якщо те, що тепер відбувається, є похорон марризму, то нам нема чого проливати сльози на цьому похороні.

А що цей похорон означає дальше посилення русифікації і дальші намагання принизити український народ, ставлячи його у всебічну залежність від російського, то нема нам чого і радіти цьому похоронові. Можна б було сказати ще, що марризм перешкоджає українським мовознавцям науково працювати. Це правда, і з цього погляду можна було б радіти похоронові марризму. Як влучно сказав один видатний український мовознавець ще в тридцятих роках, з наукового погляду, теорії Марра — це не марризм, а маразм.[2] Марризм на практиці означає повну ліквідацію конкретної історії конкретних мов, заміну граматики і фонетики фантастичною аналізою за чотирма елементами. Конкретні мови розчиняються в 11 його науці в уявній суміші всіх мов світу. Але де тепер ті українські мовознавці в УССР, що могли б взагалі корисно працювати над історією своєї мови? їх нема, отже, чи тих, хто ще лишився, будуть примушувати просто голосити тези російської політики, чи в одежі марризму, — що від цього зміниться? Мабуть, нічого.

Марр, повторюємо, не був наш ворог. Але сліпі не можуть бути ні поводирями, ні порадниками. Марр належав до засліплених революцією. Наші: ставлення до нього можна зформулювати словами поета:

Була без радости любов,
Розлука буде без журби.

15. 6. 1950.


Від редакції. В той час, як це число нашого журналу вже закінчувалось, сам "хазяїн" СССР, як там іронічно зовуть Сталіна, "припечатав" висліди мовознавчої дискусії на сторінках "Правди", про яку пише проф. Ю. Шерех у вищенаведеній статті. В "Правдє", за 20 червня ц. р. вміщено велику статтю (на півтори сторінки) Сталіна "Марксизм у філософії". Стаття написана у формі питань і відповідей.

В передмові Сталін пише: "Група молодих товаришів звернулась до мене з проханням визначити своє ставлення в пресі в питаннях філології, а зокрема про марксизм у філології." Далі Сталін "скромно" заявляє, що він не мовознавець, але "до питання про марксизм у філології, як і в інших соціальних науках, я маю безпосереднє відношення..."

Наводимо деякі найхарактерніші питання "молодих товаришів" і відповіді на їх самого Сталіна;

Питання: Чи правда, що мова цс тільки надбудова над економічною базою?

Відповідь: Ні.

Питання: Чи правда, що істотність кожної мови була й залишається клясовою, і що в світі нема спільної, об'єднуючої всі шари суспільства безкласової мови?

Відповідь: Ні. Марр опрацював теорію, зміст якої в тому, що кожна кляса має власну мову, Це — дурманина. Кожна національна мова є мовою народу. Наявність клясових діялектів і жаргонів тільки стверджує думку, що національна мова — мова народня.

Питання: Чи правильно зробила "Правда", почавши дискусію про теорію мовознавства?

Відповідь: Цілком правильно. Дискусія виявила, що радянське мовознавство перебуває в жалюгідному стані, в цій ділянці панував чисто аракчеєвський режим, при якому найменша критика безжально придушувалась, а вчені тратили змогу працювати тільки тому, що не погоджувались з Марром.

Далі Сталін висміяв теорію Марра про спорідненість всіх мов світу. Групи є, як наприклад слов'янська, але запевняти, що всі мови споріднені — безглуздя. Мова на думку Сталіна, як і машини, може служити всім соціальним системам.

Так неславно закінчилась одна з найбільших голосних совєтських "наукових теорій", яку партія й уряд зробили державною теорією і яка на протязі 22 років (з року виходу в світ книжки Марра "Яфетіческая теорія", Баку, 1928) неподільно панувала в мовознавстві цілого СССР, як "чисто аракчеєвський режим", що врешті признав сам Сталін.

У відповідях Сталіна "молодим товаришам" є ще одна характерна ознака: ревізія марксизму, бо Сталін фактично заперечує марксизм, заявляючи, що мова не є надбудова над економічною базою.


  1. Номери сторінок (грубий шрифт зеленого кольору) подано за першоджерелом.
  2. Маразм — знесилення від старости.