Шевельов Ю. Пуризм в українській мові

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук

Текст відтворено з фотокопій наданих Сергієм Вакуленком (Харків).

Помилка створення мініатюри: /bin/bash: /usr/bin/convert: No such file or directory

Error code: 127
Заголовок газети

Пуризм в українській мові

Слово «пуризм» належить до тих слів, які, рідко вживаються на радянській Україні. Якщо читач розкриє «Українську радянську енциклопедію», він не знайде цього гасла. Тимчасом пуризм дуже важливий для життя і розвитку кожної мови. Просто кажучи, пуризм — це боротьба за чистоту мови. Боротьба ця може провадитися з різними теоретичними настановами і з різною практичною метою. Може бути надзвичайно загострений, перебільшений пуризм, так як це було, скажімо, у чеській мові в XVII ст., — коли один пурист пропонував викинути слово «око» через те. що воно йому нагадувало німецьке слово «ауте» і замінити його новотвором «відєлкіне», утвореним від слова «видіти».

Такий пуризм може тільки шкодити розвиткові мови. Але здоровий, нормальний пуризм конче потрібний для як я вже сказав, — життя, існування і розвитку мови.

В 20-х рр. Україна висунула кілька визначних пуристів. Вони належали до двох різних угруповань, до двох різних тенденцій. Одні з них репрезентовані такими особами, як Тимченко, Олена Курило в її молодші роки, Смеречинський: посідали крайні позиції. Для них пуризм полягав у тому, щоб відкинути все те, що українська мова позичила з інших мов, або розвинула в ХІХ-ХХ сторіччі, і відновити мову на її чистій, народній, інакше кажучи, фолкльорній основі. Найбільшими авторитетами для них були такі письменники, як Котляревський або Квітка-Основ'якеико. Далеко прогресивніші позиції посідала інша група українських мовознавців, які теж були свого роду пуристами, але не такими безоглядними, як попередні. До цієї другої групи належали Олекса Синявський, Сулима і та ж сама Олена Курило в її пізніші роки.

На початку 30-х рр. обидві течії зазнали цілковитого розгрому і знищення. Пуризм зник з української мови, більше того, певний час, якихось 15-20 років, взагалі майже не було регулювання мови, або, принаймні, не було ніякого піклування за її чистоту. Довгі роки не було навіть реґляментованого українського правопису, пізніше правопис з'явився, але бракувало правописних словників, не було та й досі нема, взагалі кажучи, синонімічного порядного словника, повного словника української мови.

В 30-х рр. вийшов словник української мови, який був спрямований не на чистоту мови, а на те, щоб впровадити якомога більше російських слів. Словник, редагований Василевським, Мустяцою і Кагановичем. Пізніше, в 40-х рр. вийшов словник під редакцією Калиновича, словник, який, досить слушно, був названий одним з авторитетів в українському мовознавстві не російсько-українським, а російсько-російським словником.

Тільки зрідка дехто з письменників наважувався піднести голос у справі чистоти української мови. Можна згадати виступи Яновського, Первомайського, Кундзіча, в пізніші роки Антоненка-Давидовича, Рильського. Тільки, після кінця режиму Сталіна можна говорити про певні спроби відродження пуризму на Україні. Ці спроби боязкі, самого слова, як я вже згадував, ніхто не вживає, але бодай є ознаки певного пробудження до життя.

З'явилося кілька праць із стилістики української мови, такі як Ващенка, Чередниченка, Али Коваль. Вийшов збірник про культуру мови. У журналі «Українська мова і література в школі запроваджено спеціальний розділ «Плекаймо рідну мову», який подає поради, як поводитися з мовою, яких слів уживати і коли, яких слів не вживати.

Нововідроджуваний пуризм іде під гаслом культури мови. Офіційно він може найкраще зформульований у статті Білодіда, яка зветься «Питання культури мови, в світлі рішень 22-го з'їзду і нової програми КПРС». Український, пуризм в новій своїй формі пов'язуеться, звичайно, з російським пуризмом, і — це дуже характеристично. Часто говориться про те, що росіяни є старші брати українців. Не будемо говорити про те, чи це правда, чи ні, — і хто старший, хто молодший, взагалі, чи це має якенебудь значення, — але в цьому випадку, можна сказати, що українські пуристи йдуть за прикладом російських пуристів. І можна сказати, що найкращим стимулом до збереження української свідомости є той факт, що підкреслюється і зберігається свідомість російська.

Пуризм український в своїх перших кроках, як я вже згадував, надзвичайно несміливий, надзвичайно боязкий і ввесь час іде за прикладом пуризму російського. Одначе становище, яке існує в українській мові, зовсім відмінне від того, яке існує в російській мові. І тому цілком природно, що доводиться вдаватися до дещо інших метод і настанов. Головна проблема сучасної української мови, це — проблема російських слів і слів, які приходять до української мови через російську мову. Слова ці приходять двома шляхами; частина з них на' кидається згори, — такі є, скажімо всі нові поняття. Нові поняття в українській мові, як правило, не створюються засобом української мови, і не беруться з інших мов, а переймаються з російської мови. Але крім того, і це далеко важливіше, є те, що можна було б назвати, «повзучими русизмами». Русизми, які проникають в українську мову непомітно, безконтрольно, просто тому, що — в сучасних умовах, майже кожний інтелігент є, практично, двомовний і досить тяжко розрізнити, де кінчається стихія однієї мови і де починається стихія другої мови.

Можна навести багато прикладів, як певні звороти виходять з ужитку, хоча ніхто їх, свідомо, навмисне не викидає, виходять з ужитку просто тому, що є подібні російські звороти, які механічно перекладаються. Перед війною, наприклад, говорилося «звертати увагу» — тепер говориться тільки «привертати увагу». Це вклалося під впливом російського «привлєкать вніманія». Поширюється така конструкція як «той» чи «інший», тоді як старіша українська конструкція була «той чи той». Поширюється такий вислів, як «за рахунок», тоді як старіша українська конструкцій була «коштом». Це тільки кілька невеличких прикладів, можна було б наводити їх не тільки із словника, можна їх наводити також із граматики.

В українській мові дуже багато дієслів, наприклад: мають подвійне керування в наші дні. Подвійне керування — річ досить не типова для російської мови. Трудно знайти в російській мові такі дієслова, яких можна вживати то з одним відмінком, то з іншим. В українській сучасній мові такі речі трапляються досить часто.

Скажімо — дієслово «нехтувати» — можна сказати «нехтувати що» і можна сказати «нехтувати чим». Можна сказати «у мене болить голова», і можна сказати «мені болить голова». Таких конструкцій можна налічити десятки і може навіть сотні.

Все це говорить про розхитаність норм, все це говорить про потребу ці норми якось рятувати. І от тут якраз виходить на сцену новонароджений, або краще сказати, відроджуваний український пуризм. Але цей пуризм, як правило, не хоче чи не може викидати щонебудь з мови. Головна настанова цього пуризму в наші дні, не справді очищення мови, а радше знайдення можливости співіснування нових слів і конструкцій, які приходять з російської мови, і старих слів. Ніби праця відбувається під гаслом «рятуймо, що ще можна рятувати».

Формально це — робиться під гаслом збагачення мови і, коли є конкурентні слова, скажімо, одне російське з походження, друге українське, вибір відкидається в тому сенсі, щоб уживати одне з них, натомість приймається у тому сенсі, щоб надати різних відтінків значення цим словам. Наприклад, у розділі «Плекаймо рідну мову» знаходимо і такі пари, як «стильний» і «стильовий» — з різними відтінками значення, але автори порад забувають, що «стильовий» є старе українське слово, а «стильний» прийшло з російської. «Дружний» і «дружній» — ця пара утворилася ще перед війною; «досадити» і «дошкулити»; «екземпляр» — слово, звичайно, західнього походження, але прийшло воно до нас через російську мову, і «примірник»; «жилий» і «житловий», «любимий» і «улюблений»; «привласнювати» і «присвоювати»; «відносно» і «щодо»; всі ці слова приймаються і для кожного з них намагаються наші сучасні пуристи знайти своє місце. В засаді в цьому нема нічого злого. Зрештою, якщо в мові є більше слів — від цього великої шкоди нема. Але не треба забувати, що часом надмірне багатство шкодить. Якщо людина їсть, це нормально. Якщо вона їсть занадто багато — це ненормально. Якщо вона їсть більше, ніж можливо — це може спричинити її смерть. Збагачення мови, в певних умовах, може бути досить ризикованим експериментом. Мова не може прийняти безконечну кількість слів з дрібними нюансами значення. Не зважаючи на поради пуристів одне з таких рекомендованих слів, раніше чи пізніше і мабуть досить скоро — відімре, в умовах загальної двомовности і загального поширення російської мови, не трудно передбачити, що багато з тих слів відімруть, які якраз українського кореня, а залишаться ті, що прийшли з російської мови.

Такого типу пуризм звичайно кращий, ніж повна відсутність регулювання, ніж повна відсутність піклування про мову. Але такого типу пуризм це тільки пів справи і він мови не рятує, він її становище докорінно не змінює. Треба наважитися поставити мовну греблю або бодай фільтр. Треба сказати, що певні слова треба використовувати, а певних слів краще уникати. Треба умовитися, що не конче всі українські слова повинні мати один семантичний відтінок, одне значення, треба прийняти той факт, що як і в кожній мові, в українській мові є слова з кількома значеннями і, що ці значення не конче завжди ті самі, що в відповідних словах інших мов.

Не йде про відкидання всього російського — це і не можливо і не потрібно. Неможливе в тих соціальних умовах, які існують на Україні, непотрібне, тому що кожна мова позичає з інших мов і російська мова нічим не гірша, хоч і нічим не краща, ніж інші мови світу.

Отже цілком природно, що позичення з російської мови приходять і будуть приходити, але приймати їх треба в міру доцільности і в міру розумності. Загалом українська мова в своїй історії показала, напливи чужих слів, чужих виразів, чужих конструкцій їй не шкодять. Згадаймо, що в 16-ому, 17-ому і 18-ому сторіччях українська мова була широко відкрита для позичень з польської мови. Частина з них прийнялася, частина з них пізніше була відкинена — загалом це пішло на користь українській мові. Але на користь воно пішло саме тому, що в 19-ому і на початку 20-ого сторіччя була пророблена велика праця над упорядкуванням української літературної мови, над забезпеченням її чистоти. Якщо така праця відбуватиметься тепер, то нічого шкідливого в контактах між мовами не буде і вони можуть іти тільки на користь.

Друга справа, якої не варто забувати, в зв'язку з проблемами пуризму на сучасній Україні — це справа зв'язків з зовнішнім світом, світом поза Радянським Союзом. Радянський Союз велика країна і в ній можна знайти багато цікавого. Але не менше цікавого можна знайти і поза ним. Звичайно, речі з-поза Радянського Союзу приходять на Україну, приходять вони і в українську мову. Але знову, як правило, вони приходять тільки через російську мову. Більший контакт з зовнішнім, світом, менше побоювання позичати з безпосередніх джерел, якщо що-небудь іде з Заходу, не можуть пошкодити українській мові.

Підсумовуючи, скажемо, що відродження пуризму на Україні, здорове явище. Цей пуризм не мусить бути сліпим і агресивним. Нема потреби повертатись до позицій Тимченка і Смеречинського. Але позиції Синявського і Курило в її пізніших роках — це позиції здорового пуризму і від них треба було б стартувати початок нового етапу. Таким способом, через зв'язок з цією традицією, яка в свою чергу веде до традиції 19-го сторіччя, до традиції Шевченка, Лесі Українки, Коцюбинського — можна знайти ліки для цієї хвороби, на яку покищо страждає український пуризм. Це — рахіт. Від рахітичного, безсилого пуризму — користи мало.

Проф. Юрій ШЕВЕЛЬОВ