Літописи

ЛІТОПИСИ — історичні твори в Київській Русі, а пізніше на українських, білоруських і російських землях, в яких розповідь велася по роках. Оповідання про події кожного року починалися словами «в літо», звідки і походить назва «літопис». За своєю формою і змістом Л. подібні до анналів і хронік. Дослідники вважають, що літописання на Русі почалося в 10 ст., а можливо, як припускає М. Брайчевський, і в 9 ст., в часи князя Аскольда і Дира. Нові Л. виникали як зведення і продовження попередніх записів. Так, перше літописне зведення, що дійшло до нас, знаменита «Повість минулих літ» (ТЕКСТ у перекладі Л. Махновця),укладена і відредагована на поч. 12 ст. спершу печорським монахом Нестором, потім ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром, а пізніше ще одним невідомим автором, мала своїми попередниками декілька київських і новгородське зведення. Л. Київської Русі є визначними пам'ятками історичної літератури, головним джерелом для вивчення цього періоду української історії. Вони містять розповіді про розселення східних слов'ян й сусідніх народів, про заснування Києва, утворення та розвиток Київської держави, про її міжнародні зв'язки і культуру. В 12-13 ст., з розпадом Київської Русі, літописання набирало локального характеру, приділяючи головну увагу місцевим подіям. Складалися Л. у монастирях, а також при дворах князів і єпископів.

Відомими пам'ятками літописання цього періоду є Київський (ТЕКСТ у перекладі Л. Махновця) і Галицько-Волинський (ТЕКСТ у перекладі Л. Махновця) літописи. В 14 ст. знову складаються загальноруські літописні зведення Лаврентіївське й Іпатіївського літопису (ТЕКСТ у перекладі Л. Махновця) (поч. 15 ст.) та ряд інших, які збереглися і дійшли до нас в пізніших списках. Продовженням руської літописної традиції є білорусько-литовські літописи 14-16 ст. — Супрасльський (ТЕКСТ), літопис Биховця (ТЕКСТ), Баркулабівський (ТЕКСТ) та ін. Українське літописання 17 ст. представлене багатьма пам'ятками, зокрема Густинським (ТЕКСТ), Львівським (ТЕКСТ), Межигірським Л. (ТЕКСТ), Острозьким літописцем (ТЕКСТ), а також збіркою літописних оповідань «Літописці Волині і України» ([ ТЕКСТ]). В них розповідається про боротьбу проти Туреччини і Кримського ханства, виникнення українського козацтва і військові походи запорожців, національно-визвольні повстання, становище міст і політику Речі Посполитої на українських землях, тогочасні міжнародні зв'язки України. У 17 ст. літописання як форма історичного твору поступово зникає. Останню групу пам'яток під такою назвою складають т. зв. козацько-старшинські Л. (ЕІУ, УВ) 17 – поч. 18 ст., зокрема «Літопис Самовидця» (ТЕКСТ), літопис Г. Граб'янки (ТЕКСТ), літопис С. Величка (ТЕКСТ у перекладі В. Шевчука), які за своєю формою відрізняються від попереднього літописання і можуть вважатися окремою групою історичних творів. В них розповідається про події в Україні у 17-18 ст. і особлива увага приділяється національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648–54.

О. Щодра (Львів).

Тексти літописів:
Тексти літописів на сайті ІЗБОРНИК
Посилання на інші джерела на ту саму тему:
[ e-Енциклопедія історії України: .]
Українська мова. Енциклопедія: Літописи.
Юридична Енциклопедія: Літописи.
Вікіпедія: Літописи.