Данило Галицький
ДАНИЛО РОМАНОВИЧ ГАЛИЦЬКИЙ (бл. 1201 — 1264) — волинський та галицький князь, король — з 1253. Син засновника Галицько-Волинської держави князя Романа Мстиславича. Після смерті батька (1205) був проголошений князем у Галичині, але під час міжусобної війни змушений разом з матір'ю та братом Васильком Романовичем перебувати у Польщі та Угорщині. Бл. 1213 Д.Р.Г. знову на короткий час був визнаний боярами князем галицьким. Разом з загоном дружинників брав участь у поході проти боярина-узурпатора Володислава Кормильчича. Згодом спільно з братом одержав в управління міста Тихомль та Перемишль, а з 1215 — Володимир-Волинський. У 1219 здійснив похід проти поляків і повернув до Волині Берестя та Забужжя. Д.Р.Г, прагнув зосередити в руках Романовичів усі волинські землі, що йому вдалося зробити у 1234. Спільно з іншими руськими князями взяв участь у битві на Калці (1223), під час якої був поранений. Вів довготривалу боротьбу за Галицьке князівство, яке остаточно здобув у 1238. У 1239 поширив свою владу на Київ, де залишив воєводою тисяцького Дмитра Єйковича, який очолив оборону міста від орд хана Батия у грудні 1240. Приділяв значну увагу зміцненню західних кордонів Галицько-Волинської держави. У 1238 розгромив німецьких рицарів, очолюваних магістром Бруно, які захопили м. Дорогичин. У 1243-44 здійснив походи на Польщу, в ході яких підкорив Люблінську землю. Успішною для Д.Р.Г. була і війна з Угорщиною. 17.8.1245 об'єднані дружини Романовичів завдали поразки під Ярославом військам угорських та польських загарбників і загонам бунтівних галицьких бояр. Напруженими були відносини Д.Р.Г. з монголо-татарами, які після спустошення Батиєм Галицько-Волинського князівства, прагнули встановити тут своє панування. Наприкінці 1245 Д.Р.Г. здійснив поїздку до столиці Золотої Орди м. Сарай, де зустрівся з ханом Батиєм і, завдяки своїм дипломатичним здібностям добився підтвердження своїх прав на князювання у Галичині та Волині. Після повернення готувався до подальшої боротьби з татарами. Для цього прагнув створити широку коаліцію володарів європейських держав: Апостольського Престолу, Тевтонського ордену, Угорщини, Польщі, Литви. Однак ці спроби завершилися невдало. Розпочав воєнні дїї самостійно. У 1254-55 вів війну з загонами татарського темника Куремси, яка закінчилась приєднанням до Галицько-Волинської держави земель по р. Случ, Тетерів та Південний Буг. Однак у 1259 татарський хан Бурундай змусив Д.Р.Г визнати зверхність Золотої Орди і зруйнувати міські укріплення. Активною була дипломатична діяльність Д.Р.Г. З 1247 він встановив мирні відносини з Польщею. У цьому ж році уклав договір про дружбу з Угорщиною, який був довершений шлюбом його сина Льва Даниловича з принцесою Констанцією. Впродовж І пол. 50-х років 13 ст. брав участь у боротьбі за австрійські володіння, які хотів закріпити за своїм сином Романом. Напруженими були відносини Д.Р.Г. з литовськими племенами. У 1254-55 було підкорене одне з них — ятвяги. Тоді ж було укладено договір з Тевтонським орденом. Д.Р.Г, сподіваючись одержати від країн Західної Європи необхідну допомогу проти ординців, погодився на укладення церковної унїї з Римським Престолом, прийняв від папи Інокентія IV королівську корону. Коронація відбулася у 1253 в м. Дорогичині. Але сподівання на одержання допомоги не справдилися і згодом зв'язки з Римом були розірвані. Д.Р.Г проявив себе як здібний державний діяч. Реформував військо та державний апарат Галицько-Волинської держави, приборкав бунтівне галицьке боярство. Особливої уваги надавав розбудові міст. Заснував Холм (бл. 1237), Львів (1256) та ін. Переніс столицю держави з зруйнованого татарами Галича до Холма, де і був похований після смерті у 1264.
