Горецький П. Націоналістичні перекручення в питаннях українського словотвору

Петро Горецький

Націоналістичні перекручення в питаннях українського словотвору

(Читано на засід. Секції сучасної української літературної мови 27.Х 1933 р. )

„Ми, комуністи, зараз будуємо культуру — ми будуємо українську культуру, але, будуючи українську культуру — ми встановлюємо. що пануюча роль в цій культурі належить; мусить належати робітничому класові і що в процесі будівництва української культури буржуазну культуру ми будемо викривати, ми будемо з нею боротися".

КАГАНОВИЧ.

З часу перемоги Жовтневої революції на Україні широко розгортається в Українській Соціалістичній Республіці під проводом комуністичної партії на основі ленінської національної політики національно-культурне будівництво і творення соціалістичної змістом, національної формою пролетарської української культури. Цей розвиток національно-культурного будівництва і творення пролетарської соціалістичної української культури викликають шалений опір класове ворожих елементів, зокрема в галузі мовного будівництва. в ділянці мови, цього надто важливого знаряддя культурного будівництва і творення пролетарської культури. Виступаючи і борючись проти соціалістичного будівництва і розвитку пролетарської української культури, буржуазні націоналістичні, петлюрівські елементи намагаються спрямувати цей розвиток на буржуазний шлях. Таксамо в галузі мовного будівництва вони прагнуть, супроти розвитку пролетарської мови, як зброї класової боротьби пролетаріату і знаряддя соціалістичного будівництва, створити своє буржуазно-націоналістичне мовознавство, яке мало б служити знаряддям розвитку буржуазної української культури, яке мало б служити знаряддям експлуатації буржуазією широких мас трудящих. Класово-ворожі елементи розгорнули націоналістичне шкідництво і на мовному фронті, в галузі мовного будівництва в найрізніших його ділянках — в лексиці, в складанні термінологічних словників, у граматиці — в синтаксі, в стилістиці, фразеології сучасної літературної мови, в правописі, зокрема в словотворі.183

У розвитку мови, власне в поширенні її лексики (словника), величезне значення мають т. зв. словотворчі елементи мови суфікси (наростки) і префікси (приростки), з допомогою яких з готового, наявного в мові матеріалу — з кореня слова, що має певне значення, — утворюються в мові, в процесі соціального єднання цією мовою, нові слова на означення нових понять, предметів і т. ін. (напр.: облік — обліковий, обліковець, удар — ударник, ударництво, колгосп — колгоспник, особа — знеосібка і т. д.).

Націоналістичне шкідництво, що найяскравіше виявилося в питаннях сучасної літературної української мови — в синтаксі, в лексиці, в словниково-термінологічиій роботі та ін. — не обминуло й ділянки словотвору, цієї важливої ділянки сучасної української літературної мови. Націоналістичні елементи намагаються і в словотворі спрямувати розвиток сучасної української літературної мови на відрив її від живої мови широких мас робітництва і колгоспного селянства, на ослаблення мови як знаряддя класової боротьби пролетаріату і всього нашого соціалістичного, будівництва, стараються спрямувати розвиток мови і в словотворі на націоналістичні шляхи, словом, вони намагаються і словотвір використати для створення своєї буржуазної, націоналістичної мови, знаряддя свого класового впливу. Уже в „Увігах" О. Курило [видання третє — Київ, 1925], які пройняті методологічним принципом „висувати своє одмітне" (с. 6), орієнтуватися на „загальнонаціональну", „позакласову", т. зв. „народну" мову, мову половини минулого століття, звернуто увагу і на словотвір. О. Курило пише:

“Своврідним характером, тим так званим „духом" своїм, мова спирається передусім на стилістиці. складні, фразеології та словотворі. А сучасну українську літературну мову названими царинами підганяють під російську мову" (Уваги, с. 2).

„Уваги" не досліджують широко питань словотвору літературної української мови, проте деякі явища словотвору розглядають, напр., іменники дієслівного походження (розд. „Дієслівні речівники", сс. 59–66), дієслівні суфікси („Деякі явища в словотворі дієслів", сс. 115–117), деякі суфікси прикметників („Деякі характеристичні прикметникові наростки" — сс. 128–130). У розгляді цих окремих питань словотвору „Уваги" залишаються вірними своїй основній методологічній позиції —184 культивувати „своєрідності", відповідні „духові української мови", висувати їх ях „національне властиві" українській мові, всупереч іншим словотворчим явищам сучасної літературної української мови, які самі „Уваги" констатують у мові, але які радять обминати і відкидати, бо вони схожі з явищами російської мови і „мало властиві" або „невластиві" українській мові, як найчастіше каже про них авторка ..Уваг".

1. Говорячи про дієслівні іменники на -ння, -ття, „Уваги" зазначають:

„Ідучи за російською та польською літературною мовою, де дуже рясні дієслівні речівники на -іе, українська літературна мова надто часто творить дієслівні речівники на -ння, -ття там, де, з народної виходячи мови, треба б іншого твореная вжити" (с. 59; підкреслення моє — П. Г.).

Супроти цих „надто часто вживаних" (значить вони їй властиві? — П. Г.) у сучасній українській літературній мові іменників на -ння, -ття авторка „Уваг" висувае інші — зокрема іменники з нульовим суфіксом. Про це „Уваги" кажуть: „в українській мові дієслівні речівники нульового суфіксу чоловічого роду дуже поширені" (с. 60), — і далі даються приклади таких іменників не з сучасної мови, а з мови Куліша і з Сл. Гр. (а, як відомо, словник Грінченка складений на підставі мовних матеріалів тільки до 70-х років минулого століття). Звичайно, не можна заперечувати існування і в сучасній літературній українській мові дієслівних іменників з нульовим суфіксом (як перевіз — перевезення, тиск — тиснення, догляд — доглядання...», але протиставлення таких іменників (з нульовим суфіксом), „надто часто" вживаним у сучасній літературній мові, дієслівним іменникам на -ння, -ття шкідливо, бо воно спрямоване на боротьбу з цими дієслівними іменниками, без яких сучасна літературна мова обійтися не може і часто вживає їх. Ця прихильність „Уваг" до іменників з нульовим суфіксом — супроти іменників на -ння, -ття — породила й такі перекручення, як маємо в „Бюлетені УРЕ" № 1 (Харків, 1931):

„Де немає особливої потреби спеціальною формою відтінити вид (доконаність або недоконаність, процесуальність чи многоразовий характер чинності), там орієнтуємось (супроти іменників на -ння, -ття — П. Г.) на короткі чисто пневі форми" (с. 35 )

І далі „Бюлетень" у переліку цих „коротких чисто пневих форм дає такі цілком вигадані і неіснуючі в мові слова (це — виявлення метафізично-суб'єктивістичної методології), як похід („слова східного походу"), розпоряд („у нашому 185 розпоряді" — це замість загальновживаного „у нашому розпорядженні — П. Г.), обріб, переріб тощо („Бюлетень", с. 35). Пропагатори цих „чисто пневих'" перлів чи не конкурують з „історичним" словотвором буржуазного проф. Тимченка, який у передмові до „Історичного словника українського язика" (Харків-Київ, 1930) пише такими самими „чисто пневими" витворами: „в означенні походу слова", „є в повсякденнім розпоряді комісії", „повний вичерп джерел" („Істор. сл. укр. язика", передмова, сс. IIІ, VII).

2. У цьому ж розділі „Уваг" про дієслівні іменники О. Курило спиняється і на питанні про дієслівні іменники жін. р. на -ка, зокрема на іменниках із значенням процесу (дії) (такі іменники дуже часті в російський мові — перевозка, переработка, чистка і т. д.).

Про ці іменники на -ка „Уваги" кажуть:

„Цього творення дієслівних речівннків на -ка сучасна літературна мова часто застосовує в мало властивому їм значенні назви чинності і в її процесі, і в її наслідку, як ото доставка, перевозка та ін. Де треба вказати на назву нетривалої чинності або наслідку чинності, там краще по українські сказати достава, перевіз та ін.; у розумінні назви чинності в її тривалому процесі (див. нижче) треба доставляння чи достачання та ін." (с. 62).

У вказаному „див. нижче" маємо доповнення:

„Де треба вказати на самий процес чинності, її тривалість, там мова застосовує речівника на -ння, -ття від недоконаних дієслів" (с. 63).

Такі думки „Уваг" О. Курило про дієслівні іменники жін.. р. на -ка із значенням чинності (в її процесі і в її наслідку) суперечать фактам давнішої мови (зафіксованим у Сл. Гр., який використовували „Уваги") і — це основне — суперечать фактам сучасної літературної мови, яка „часто застосовує", як констатують це „Уваги", „дієслівні речівиики на -ка... в значенні назви чинності і в її процесі, і в її наслідку".

Думку, що іменники дієслівного походження на -ка жін. р. не означають назви чинності і в її процесі, і в її наслідку, висловлюють автори-теоретики і автори підручників з мови. Наприклад, проф. Синявський у „Нормах української літературної мови" (Харків-Київ, 1931) пише:

„...при цім треба зауважити, що віддієслівні іменники на -ка значать не дію (процес), а наслідок дії, час, місце дії або знаряддя; думка, кладка, прядка, чутка, хватка, січка, схованка... Тільки ті 186 іменники на -анка, -янка. що витворені з переємних дієприкметників (і то буває переважно від дієслів на -ати, -яти), можуть означати і дію: копанка — копання і наслідок дії (колодязь), рубанка — дія і наслідок (махорка)" і т. д. („Норми", с. 128).

Таксамо ця думка повторюється і в шкільних підручниках, які розглядають суфікс -ка: напр., у підручнику П. Горецького — Ів. Шалі (Київ, 1929), де про суфікс -ка автор цих рядків писав так:

„Примітка: Іменники на -ка, утворені від дієслів (бійка, зупинка) не означають дії в її відбуванні, а лише саму дію, як абстраговане поняття, абож означають виявлення чи наслідок цієї дії. Тільки іменники від дієприкметників пасивних на -ний, тобто іменники на -нка (співанка, сіянка...), означаючи абстраговане поняття дії, наслідок її чи виявлення і т. ін., можуть іноді означати й саму дію в її відбуванні (оранка — орання...) („Українська мова". Практично-теоретичний курс, с. 130).

Указаний вище погляд „Уваг" О. Курило на дієслівні іменники жін. р. з суфіксом -ка (погляд, повторений і в інших теоретичних і практичних працях,) став ніби каноном в українській лінгвістиці. А. Вовк, автор спеціальної розвідки „Дієслівні іменники жін. роду з наростком к" („Збірник Секції граматики НДІМ". Київ, 1930) пише:

„Авторка „Уваг" О. Курило присвячує там окремий розділ дієслівним іменникам, і це була не тільки єдина тоді орієнтація, а часом і норма, провід на практиці вживання цих іменників в українській мові" („Збірник Секції граматики", с. 116).

І автор цієї, написаної 1930 р. , розвідки не відкинув і не заперечив „єдиної тоді орієнтації" щодо іменників жін. р. на -ка: знаходячи в дожовтневій українській мові іменники жін. р. иа -ка, він навіть висловлює дивування — „як потрапили до словника Грінченка приготовка, перебірка" („Збірник Секції граматики", с. 126).

А. Вовк із словника Б. Грінченка подає такі слова на -ка із значенням дії (наводимо їх тут з тими значеннями, які подає Сл. Гр.): чинка — выделка кож; добавка (добавка фантазії — Куліш); покупка — покупка; підсипка — подсыпание; посилка — посылание, посылка; перебірка — 1) переборка, сортировка, 2) переодевание; розплатка — платеж; роз'їздка (посилали в стан на роз'їздку козаків) — объезд, рекогносцировка; вирядка — снаряжение в дорогу; об'явка (пішов робити об'явку в волость) — объявление; приготовка (= приготування) — приготовление; карбівка — нарезание меток; межівка — 187 размежевание; шлямівка — очистка дна пруда та деякі інші. До речі зазначити, що з тих слів на -ка, які А. Вовк подає в своїй статті, як узяті з Грінченка — я в Грінченка не знайшов: вербівка і виволочка. Зате навпаки — автор не взяв, очевидно, багатьох слів на -ка (із значенням дії) з Сл. Гр.: побіжно перегорнувши Сл. Гр., я з нього виписав: обробка — обработка, перевірка — проверка, скубка — дергание, щипание (шерсти, волос), яких не подає стаття А. Вовка.

Говорячи далі про дієслівні іменники жін. р. з суфіксом -ка із значенням дії в пожовтневій літературній мові (автор багато їх подає в своїй статті), А. Вовк оцінюк їх як запозичення з російської мови, як слова, „невластиві" мові українській. Автор пише:

„Загалом літературна мова оминає їх. У красному письменстві дожовтневої доби цієї категорії слів дуже мало, трапляються як винятки. У літературі пожовтневій здебільшого вживають письменники, що змальовують у творах багато виробничих процесів (підкресленая моє — П. Г.) (Яновський, Влизько), але й тут вони маячать, як самотні зайди з російської мови. Термінологічні словники зовсім, як система, не дають цих слів на означення назви чинності" (с. 138).

А на закінчення своєї статті автор пише:

„Вживання дієслівних іменників ж. p. з наростком -ка на означення процесу у випадках, де українська мова може протиставити влучніше творення, є ознака недоброї української мови” (с. 133).

Факти мови (і самий матеріал, який наводить автор у вказаній вище статті) суперечить твердженням про „невластивість" українській літературній мові дієслівних іменників жін. р. на -ка із значенням процесу, дії: хоч і не часто, але маємо такі слова в дожовтневій мові [з Сл. Гр. вище наведені — вирядка, перебірка, перевірка, чинка, карбівка (== карбування) та ін.]. Уживання іменників на -ка із значенням дії в пожовтневій літературній мові констатують як „Уваги" Курило, так і вказана вище стаття А. Вовка. Подаємо нові матеріали, які свідчать про досить широке вживання в сучасній українській літературній мові дієслівних іменників на -ка із значенням процесу (такі іменники на -ка, звичайно, не усувають існування інших дієслівних іменників на -ння, -ття, з нульовим суфіксом і т. ін., як напр.: посилка — посилання, обробка — обробляння, оброблення...).

З „Комуніста" (1933 р. ): ...формування... частин — для посилки в Манджурію (1. VIII); Фінансова підтримка... (l.VIII); Колгоспи приступили до засипки насінних фондів (3. VIII); При 188 розробці національного питання... (4. VIII), ...план будівництва вузькоколійок, зокрема прокладка колії (16. VIII); ...про обов'язкову поставку м'яса державі 1934 р. (29. VIII); ...зголосилися сьогодні таки виїхати на підвозку снопів... — і там же: на підвозі снопів спочатку було 8 гарб (29. VIII); ...проводити очистку насіння пшениці на трієрах (29. VIII); Трактори перед відправкою з заводу (11. IX); ...його [вагон] фіктивно перелічували в холодну промивку (14. ЇХ); У Кам'янську закінчено кладку третього корпусу на 32 квартири (28.X); Гальмові колеса зменшують перебіг ка землі після посадки (4. XI).

З „Пролетарської правди" (1933 р. ): Проробка спеціального питання (20. VII); ...виконали план хлібопоставки (20. VII); Забезпечити вчасну доставку будматеріалів (28.VIll); ...прискорити надсилку грошей назад (28. VIII); ...розпочався сезон... засолок (23. IX).

Крім цих матеріалів, подаємо деякі з Лексичного бюра НДІМовознавства (записи 1931—1932 р. ): Корба для заводки трактора (с. Мальчовці Барс. р.); Бритваль — приладдя для випалювання олива для обливки горшків (с. Гушиці Калинів. р. Він. окр.); Плоскозубцями робиться обтяжка кожі на копилі (с. Мала Перещепина Ново-Санжар. р.).

Тимчасом показаний вище погляд на іменники жін. р. з суфіксом -ка не тільки був каноном, правив за закон, але і здійснювався дуже ретельно в найрізніших словниках, котрі, як це свідчить і згадана вище стаття А. Вовка, „зовсім не дають цих слів на означення чинності". Навіть більше: погляд на іменники жін. р. з суфиксом -ка в термінологічних словниках був поширений і на слова з закінченням -ча (видача, віддача та ін.). Коли звернемось до академічного Рос.-укр. словника (т. III), то відповідно до російських слів на -ча маємо: отдача — віддавання, віддання; передача — передавання и оконч. передання... хоч у Сл. Гр. є слова віддача і передача.

У „Рос.-укр. сл. ділової мови" (Київ, 1930) це уникання слів на -ча із значенням дії виявляється виразно: выдача — видача, (действие) видавання (а в І т. РУС-а — 1924 р. — видавання, видача); дача — дача, (действие) давання (в І т. РУС-а давання, дача); отдача — віддавання, віддача, (действие) віддавання, віддання і т. ін.

Сучасна наша мова широко вживає іменники дієслівного походження на -ча із значенням дії (хоч таких слів взагалі небагато; найбільше їх від кореня дієслова дати). Даємо приклади: Поїзд з 53 вагонів готовий до подачі; Забезпечити видачу авансів (обидва приклади з „Комуніста, 16. XI 1933 р. );189 Через три дні після подачі скарг („Пр. правда", 23. IX 1933 р. ); Видача паспортів („Вісті", 10. VII 1933 р. ); Подача применшених даних („Пр. правда", 20. VII 1933 р. ); Передача на... хвилях („Пр. правда", 20.VII 1933 р.); Завдання у здачі фабричних буряків („Комуніст", 9. IX 1933 р. ).

Так українські слова на -ка і на -ча із значенням дії обминалися в словниках — навіть ті слова, що зареєстровані в Сл. Гр. і Сл. Уманця, і, очевидно, всі ті, які були в матеріалах до словників термінологічних і до РУС-а, обминалися через те, що вони ніби „невластиві" „духові" української мови, що вони є „русизми". Таке ухиляння від слів жін. р. на -ка і на -ча із значенням дії, коли вони фактично існують у мові, не можна інакше кваліфікувати, як шкідливе націоналістичне збочення.

3. У розділі „Деякі явища в словотворі дієслів" „Уваги", крім інших суфіксів, коротко спиняються на суфіксі -ир, -ір в запозичених дієсловах:

„Українські запозичені дієслова, що їм відповідають німецькі дієслова -iren, не мають наростка -ир, як це буває в російській мові (реквизировать, командировать) — отже реквізувати, реквізований, акомпанювати, лакувати — лакований (Гр.) та ін. Часто вживані слова командирувати, відкомандирувати, щоб не сплутувати з командувати (рос. командовать...), легко дають замінити словами відряджати, відрядити" (Уваги, с. 117).

Тут висловлений принцип: за всяку ціну обминати суфікс -ир, „як це буває в російській мові"; і навіть часто вживані слова з -ир (їх авторка „Уваг" указує два — командирувати і відкомандирувати) рекомендується викинути з мови, замінити на інше, щоб позбутися схожості з російською мовою. Такі словотворчі твердження передусім є яскраво виявлений націоналізм. Ці твердження, крім усього, перекручують факти сучасної української літературної мови, бо, крім командирувати, відкомандирувати, невже не знають „Уваги" слова репетирувати (п'єсу), а в 1 томі РУС-а (1924 p.), побіжно його переглянувши, знайдемо буксирувати, вигравірувати, гравірувати, декатирувати. Звичайно, це не єдині слова з -ир в українській сучасній мові: вони з'являються і можуть з'являтися й далі під впливом великого числа іншомовних слів з -ир, що приходять до нас через російську або німецьку, мову. Отже тут не може бути особливого „властивого українській мові" безумовного закону зникання суфікса -ир у запозичених дієсловах. І, напр., відповідні до російських дієслів утрировать, котировать українські дієслова 190 будуть утрирувати, котирувати (так вони і вживаються в літературі).

4. Нарешті, говорячи про „деякі прикметникові наростки", „Уваги" насамперед спиняються на суфіксі -уватий, -истий, -астий з погляду їх семантики відповідно до російських прикметників із складниками -подобный, -образный, -видный.

„Російська літературна мова, — кажуть “Уваги”, — коли вона прикметником хоче означити подібність до певного речівникового поняття, додає до відповідного речівникового пня слів наростків -подобный, -образный, -видный, напр. шарообразный, шаровидный, человекоподобный. Ідучи за російською мовою, українська мова і собі додержується такого словотвору і каже: кулеподібний, стебловидний та ін. Українська мова має на означення подібності свої наростки -уватий, -истий, -астий, -ястий (с. 128).

І далі „Уваги" пишуть:

„Де з речівника не можна творити прикметника з наростком -уватий, -астий, -истий, там можна дати описовий зворот: на взір чого, взором чого, нагадуючи собою що" (с. 128).

Так яскраво виявляється тут бажання уживати „свої наростки" і навіть, коли тих „своїх наростків" не вистачає для мови. дається „рецепт", за допомогою якого рекомендується обминати схожість з російською мовою „описовим зворотом": „на взір чого, взором чого, нагадуючи собою що". Не кажучи про потворність таких описових зворотів (а це питання придатності й зручності мови як знаряддя соціального єднання), треба звернути увагу на те, що суфікс -уватий (при іменникових основах) дає не тільки значення подібності (дугуватий == подібний до дуги), але дуже часто значення рясноти 191 (кущуватий, зіллюватий...), а суфікси -астий, -истий найчастіше дають значення рясноти (гіллястий = гіллистий, джерелястий = джерелистий, гранчастий = гранистий, вапнистий = вапнистий... — всі приклади з Сл. Гр.) — отже часто ці суфікси можуть творити прикметник з подвійним значенням (рясноти і подібності); тому вони можуть навіть у зв'язному тексті дати різне розуміння і цим не завжди зручні для мови.

Зазначимо при ньому, що є прикметники (правда, нічим не стверджені) з складниками -видий (поруч з іншими прикметниками) в РУС-і (Академічний рос.-укр. словник), напр., на слова: волнообразный (хвилистий, хвилюватий, хвилевидий), запятовидный (комовидий), женообразный, женоподобный (жоновидий), ореховидный (оріховидий).

Із складником -подібний маємо такі приклади прикметників: правдоподібний (загальновживане), людиноподібний („людиноподібні мавпи", — Енгельс, Діалектика природи, 1932 р. , с. 46), кадетоподібний (Ленін, т. X, с. 164), червякоподібний („червякоподібні фрези" — ..Комуніст", 23.IX 1933 р. ). У перекладі Жюль Верна „Таємничий острів" (1929) маємо: „Оболонка (аеростата)... ставала яйцеподібною" (с. 7); „Ця маса формою своєю нагадувала тіло величезної китоподібної тварини" (с. 357).

З поданих матеріалів бачимо, що прикметники з складником -подібний, не зважаючи на націоналістичні проти них заборони (це особливо треба мати на увазі) є в сучасній мові. Поширення слів такого творення пояснюється прагненням до точності й стислості (особливо в науковій мові): подібний до людини — людиноподібний; подібний до правди — правдоподібний; подібний до яйця — яйцеподібний і т. ін.

Інші мови теж мають прикметники з такий складником — пор. нім. menschenähnlich (человекообразный, человекоподобный), thierähnlich (звероподобный, скотоподобный), atlasähnlich (атласистый)...

Висловлений в „Увагах" О. Курило погляд на українські прикметники, відповідні до російських прикметників з складниками -подобный, -видный, образный, яким нібито в українській мові обов'язково повинні відповідати прикметники з суфіксами -уватий, -астий, -истий або „описові звороти", знайшов собі найширше і, можна сказати, безвиняткове приложения в праці практичних робітників мови (в наукових виданнях, у пресі і т. д.) і особливо в термінологічних словниках, 192 які старанно обминали можливі в українській мові прикметники з -подібний, заміняючи їх прикметниками з суфіксом -уватий, -астий тощо і даючи такі спотворені слова, як серцюватий (= рос. сердцевидный), яйцюватий (= рос. яйцевидный), крутнюватий (!)(== рос. шкивообразный (Сл. техн. термінології, Київ, 1928). Характерно, що Сл. заг.-технічний, даючи скрізь відповідно до російських прикметників з складниками -подобный, -видный, -образный українські прикметники на -уватий, уживає складника -подібний тільки там, де -уватий ніяк „не пощастило припасувати: М-образный — М -подібний; S-oбразный — S-подібний; Н-образный — Н-подібний тощо. А в інших випадках він уже не хоче вживати складника -подібний і дає безумовну або виключну перевагу суфіксові -уватий: зетообразный — зетуватий, Z-подібний; Т-образный — тетуватий, Т-подібний; А-образный — розногуватий та ін.

Отже окремі розглянуті вище питання словотвору, як їх трактують „Уваги" О. Курило (не маємо змоги всі їх тут розглядати), пройняті — відповідно до основних своїх методологічних принципів — орієнтацією на архаїчну мову минулого століття і на „висування свого, одмітного", на відкидання тих явищ» які існують у сучасній мові, але схожі з іншими мовами, передусім з російською. Такі теоретично шкідливі настановлення і поради „Уваг" щодо словотвору, як бачимо, охоче підхоплювали націоналістичні елементи в своїй практичній роботі, в словниках і т. ін.

5. Другий автор, який у своїй праці про сучасну літературну мову торкається питань словотвору, — М. Гладкий. У своїй сугубо націоналістичній розвідці „Наша газетна мова" (Київ, 1928) М. Гладкий пише:

„Під впливом російської мови у нас зустрічається ще наросток іменниковий -щик...” („Наш. газ. мовa", с. 22).

В другому місці цей автор каже:

„..поруч з поправним пайовик читаемо пайщик („Радянське село”, № 311) і маємо ряд невластивих українській мові іменників з наростком -чик: упарядчики (№ 314), покажчик (№ 310)- („Н. г. м.", с. 118).

Отже цей автор, стоячи на грунті індоевропеістичної методології, з її „духом" мови і національними „властивостями" мовних явищ, визнає суфікси -чик, -щик для української мови „невластивими", „чужими", і тому слова з цими суфіксами 193 треба, на його думку, „заступати українськими іменниками на -ник, -ач, -яр" („Н. г. м.", с. 22). Це й робить автор, заміняючи навіть зафіксоване в Державному правописі (1928 р. ) слово покажчик на показник у своєму „Показнику до Державного правопису".

У своїй праці „Норми української літературної мови" (Харків-Київ, 1931) проф. О. Синявський, розглядаючи суфікси чоловічого роду, дуже мало говорить про суфікс -чик і зовсім не згадує про -щик. У „Нормах" читаємо:

„...-ик, -ник, -альник, -івник, -ільник, -чик, -ік надзвичайно поширений наросток, надто ж у сполученні з н, аль, їв, ч з різними значеннями при різних пнях: а) на означення осіб і конкретних предметів за певною ознакою (верховик, січовик..,, цегельник...); б) на означення здрібнілості іменн. чол. р. (волик, дощик, голубчик...) (с. 123).

Але в прикладах до пункту а) автор не подає ні одного слова з суфіксом -чик або -щик. Далі автор пише:

„Зрідка -чик уживаєтеся на означення особи як члена певного колективу: братчик, забродчик, сільрадчик, переворотчик, пілсудчик (новотвори)" (с. 124).

Відсутністю згадки про суфікс -щик і прикладами слів з суфіксом -чик тільки із значенням „членів певного колективу" (і то з ремаркою „новотвори) в поданих цитатах ніби проводиться думка про відсутність в українській мові іменників чол. р. на -щик, -чик у значенні особи (чи приладу) за певною ознакою.

У підручнику Горецького П. і Шалі Ів. (1926 р. і пізніші видання), де подані „Деякі наростки іменників чол. роду" (сс. 113–115), зовсім не згадано суфікси -чик, -щик. У праці М. Наконечного „Українська мова" (Харків, 1928) в розділ; „Наростки іменників (найголовніші)", дається навіть застереження про суфікс -щик: „будівник, керівних, візник, межівник, носильник, подавальник, сортувальник (не: носильщик, подавальщик — рос. форми), ресорник..." (с. 139). Не маючи змоги ширше освітлювати тут питання про суфікси -чик, -щик на означення дійових осіб і предметів (також приладів), зазначу, що навіть побіжно переглянувши словник Грінченка, знайдемо у ньому такі слова на -чик, -щик: барабанчик (== барабанщик), змінчик (== работник, пришедший на смену другому), забродчик (== рабочий, занимающийся рыбной ловлей сетями), доказчик, -чиця, засольщик (= занимающийся солением рыбы на заводах), зрущик (== палочка в ловушках для зверей), лямщик (== работающий на рыбных ловлях)... Не мало їх дає і Рос.-укр. 194 сл. Уманця: віддатчик (на слово отдатчик), підводчик (на подводчик), приводчик і заводчик (на слово зачинщик), розвідчик (на разведчик), докажчик (на доказатель), докажчик, доводчик, викажчик (на доноситель), хлібовчик (на булочник); майданщик (смолокур), мурівщик (каменщик), рознощик (на разносчик), точильщик (на точильщик), збірщик (на сборщик), ціновщик (на оценщик)...

Тим важніше для нас констатувати, що, не зважаючи на шкідливі заборони або застереження проти суфіксів -чик і -щик, подібні до вказаних вище у деяких авторів, — тим важніше констатувати, що іменники чол. р. на -чик, -щик маємо в сучасній мові: здатчики лиття (Київ, завод „Більшовик"), апаратчик (...хоч я й апаратчик, але цукор ще не в мене — с. Спиченці, Плисків. р.); підводчик (Олена веде за руку підводчика до рядка — „Пр. правда", 1. IX 1933 р. ); постановщик (...постановщики ставлять форми на вагони — Київ, завод „Більшовик"); вагранщик (...у нашім цеху є 8 вагранщиків — Київ, завод „Більшовик"), зціпщик (Зціпщик внизу зачіпляє деталі — Київ, завод „Більшовик"); стерновщик (Стерновщик — людина, яка ходить за сівалкою, держачись за стерно — с. Рожівці Ічнян. р.); пильщик (...козел — це на чотирьох ніжках прибитий товстий кілок, на якому становиться пильщик — с. Рожнівці, Ічнян. р.); збірщик (Збірщик членських внесків — „За радянську Академію", 1933 р. , № 21/57). Поруч із іменниками на -щик на означення дійових осіб (як вагранщик, зціпщик...) зафіксовані на київському заводі „Більшовик" іменники на -ник: заливник (...заливники набирають чавуні заливають у форми), завальник (...завальники кидають у вагранку чавун), обрубник (...обрубники обчищають і обрубують литво). Отже суфікси -чик і -щик, хоч і не такі активні, як -ник, -ач, -яр (питання це потребує спеціального і докладного освітлення, але вони існують в українській мові, — і заперечувати, відкидати існуючі слова з цими суфіксами — це значить штучно відривати літературну мову від живої мови робітництва і колгоспного селянства; а заперечувати їх тому, що вони є нібито запозичені з російської мови — це значить виявляти націоналізм і перекручувати факти української мови.

Тимчасом націоналістичні думки на зразок тверджень М. Гладкого про „ряд невластивих українській мові іменників" з суфіксами -чик, -щик поділяли і словники термінологічні, старанно уникаючи іменників з цими суфіксами -чик, -щик і штучно даючи натомість іменники з суфіксом -ник (чи іншими), де жива мова має слова з -чик (-щик) або знає слова з різними суфіксами (напр., пиляр і пильщик, розвідчик і розвідач тощо). 195 Такі уникання іменників на -чик, -щик дуже послідовно проведено, напр., у словниках Загально-технічному (1928 р. ) і Виробничому (1931 р. ), де немає жодного іменника на -чик, -щик і дано на рос. слово рядчик укр. рядник (хоч Сл. Ум. дає рядчик), на разносчик — розносець (Сл. Ум. дає рознощик), на барабанщик — барабанник, на камеронщик — камеронник і т.д. (хоч жива мова знає барабанщик, камepoнщuк).

6. Той самий автор, М. Гладкий, у вказаній роботі кидає таке зауваження:

„Здається, не розповсюдився в нашій мові й прикметниковий російський наросток -очний (махорочный, проверочный), хоч іще зустрічаємо: прийомочний (П. П.) („Пролетарська правда" — П. Г.) (замість приймальний, командировочні гроші („Тарс" у П. П.)" („Наша газетна мова, с. 22).

В націоналістичному засліпленні автор хоче з української мови видалити те, що нагадує російські форми. Так він робить і з закінченням -очний або -ечний у прикметниках, які утворюються від іменників жін. р. на -ка (з попереднім приголосним), суфіксом -ний (командировка — командировочний). А насправді такі прикметники є в українській мові. Без труду їх можна знайти у Сл. Гр.: балберочна (і балберна) снасть; зуривочна слава; зірочний; карточний; карнавочний; копіяшний; люлешний (за теперішнім правописом люлечний — від слова люлька і копієчний від копійка).: Таксамо в Сл. Ум.: барочный — барочний...; веревочный — вірьовочний...; балаганный — ятошний (за тепер. правоп. — яточний); распивочный — чарочний; сказочный — казковий, баєчний і т. ін. Отже маємо прикметники на -очний (-ечний), утворені від іменників жін. р. на -ка, в дожовтневій українській мові. Питання про суфікс -ний прикметників від іменників жін. р на -ка (отож -ний у прикметників на -очний — на зразок банка — баночний) в сучасній, пожовтневій українській мові, на жаль, не досліджене. Але й невеличкі матеріали, що подаємо тут, потверджують існування прикметників на -очний у пожовтневій літературній мові, як і в живій мові робітничих і колгоспних мас. Напр.: Чудово справляється з програмою бляшано-баночний цех („Комуніст", 5. VII 1933 р. ); Страховочний документик („Комуніст", 23. VII 1933 р. ); Будинок матиме 8 виставочних зал („Комуніст", 29. VIII 1933 р. ); Завдання... в зборі маточних буряків („Комуніст", 9. ЇХ 1933 р. ); Стрілочні башмаки („Пр. правда", 11. XI 1933 р. ); Стрілочний пост (ст. Бородянка); ...підсочний промисел (з допису робкора до „Пр. правди", 1932 р. ). Звичайно, що 196 прикметник на -очний може утворитися і від дієслівного іменника на -ка (коли він є в мові). Маємо такі приклади: Пробілочних машин у нас є дві на цукроварні (с. Спиченці Плисків. р.); Обвалочний цех — де обвалка туші — зчищання м'яса (Київ, Дарницький м'ясокомбінат); Маркс зупиняється на питаннях оціночної семантики („Критика", 1933 р. , № 6, с. 80); Шпалонасочний завод (..Комуніст", 4. V 1933 р. ); Перевалочною пакгаузу ще не устатковано („Комуніст", 16. VII 1933 р. ) [і в іншій формі ...розвантаження хліба на перевальному пункті („Комуніст", 11. IX 1933 p.)].

Тимчасом висловлений вище погляд М. Гладкого на прикметники з закінченням -очний керував і складачами деяких словників (у більшій чи меншій мірі).

Очевидно, через це навмисне, штучне і шкідливе націоналістичне обминання прикметників із закінченням -очний маємо, напр., у деяких словниках такі відповідники до російських слів: кружечний — карнавковий у РУС-і і карнавковий у Сл. діл. мови (хоч у Сл. Гр. — карнавочний); выставочный — виставовий у РУС-і і Сл. діл. мови; оценочный — цінувальний у РУС-і і 1) (о списке) оцінний, 2) (о комиссии) цінувальний у Сл. діл. мови; балаганный — ятковий, ятошний у РУС-і і тільки ятковий у Сд. заг. техн.; барочный — барковий у Сл. техн. (хоч у Сл. Ум. барочний).

Так у практиці словниковій бачимо штучне, всупереч фактам української живої мови, обминання існуючих в українській мові прикметників з суфіксом -очний, уникання, яке по суті становить шкідливе націоналістичне перекручення української мови.

Маючи приклади прикметників на -ний від іменників жін. р. на -ка (з попереднім приголосним), тобто прикметників на -очний (іноді -ечний), треба зазначити, що від іменників на -ка (з попереднім приголосним) прикметники частіше творяться суфіксом -овий; напр.: довідка — довідковий, квітка — квітковий, помилка — помилковий, річка — річковий, ланка — ланковий, спілка — спілковий, жниварка — жниварковий (...ллють масло на жниваркові частини — с. Митки, Барськ. р.) і т. ін. Іноді маємо від таких іменників на -ка прикметники в двох формах — з наростком -овий і -ний; напр.: голка — голочний, голковий; ятка — ятковий, яточний; матка — матковий, маточний; чарка — чарочний, чарковий; посадка — посадочний (Утворення посадочного майдану — „Пр. правда", 20.VІІI 1933 р.), посадковий (...конструктор проектної групи посадкових машин — „Комуніст", 14.IX 1933 р.) і посадний: аеродроми, 197 посадні майданчики — „Більшовик України", 1933 р., № 7-8, с. 101) і т. д.).

7. Крім указаного вище націоналістичного перекручення в словотворі українських прикметників, помічаємо в словниковій роботі ще й інший ухил: у деяких словниках, як напр., у Загально-технічному, маємо суворо додержану систему подавання переважно прикметників з суфіксом -овий (хоч частіше в живій мові маємо суф. -ний. Даючи такі прикметники на -овий, словник майже завжди ставить у них наголос на о (-овий): машиновий, мільйоновий, цементовий і т. д., навіть у таких словах, які в надійних щодо наголосу матеріалах зафіксовані з наголосом не на о; напр., у Сл. техн. маємо: асфальтовий, атраментовий, батистовий, буковий, касторовий, каоболовий, каоліновий, кашміровий і т. ін., — хоч у Сл. Гр. атраментовий, буковий і в РУС-і — асфальтовий, батистовий, касторовий, карболовий, каоліновий, кашмировий...

Так у систематичному протаскуванні наростка -овий супроти -ний і навіть у наголосі слів на -овий націоналістичні елементи намагалися в словниковій роботі провести свою тенденцію — відірвати літературну мову від мови широких мас Радянської України, орієнтувати цю мову в напрямку до польщизни.

8. Крім націоналістичних тенденцій у словниковій роботі щодо словотвору прикметників, маємо в цій роботі перекручення і в словотворі дієслів. Деякі словники, мавши в українській мові дієслова з префіксом зне- (знеславити, знешкодити, знесилити...), який семантично відповідний (у деяких випадках) до російського префікса обез- (обесславить, обезвредить, обессилить), зробили цей суфікс зне- майже монопольним для подавання українських відповідників до всіх російських дієслів із префіксом обез-. Так префікс зне- використовують ці словники для націоналістичного обминання спільного з російською мовою префікса обез- (іноді збез-), який дає нам жива мова. У Сл. Гр маємо слова с суфіксом обез-: обезвічити, обезглуздити, обезголовити, обезчестити (і збезчестити) та ін. Подає українські дієслова з префіксами обез- (і зне-) і Сл. Ум. 198 [обезлюдіти, обезглуздіти, обездолити (і знедолити) та ін.]. А РУС (т. ІІІ, 1927 р.) виявляє виразне обминання префікса обез-: обезглавливать, -вить — стинати, стяти кому голову (у Сл. Гр. є обезголовити); обезлюдеть — злюдніти, збезлюдніти, вилюдніти, (не подано зафіксованого в Сл. Ум. обезлюдіти); обезчестить — збезчестити, зганьбити, зганьбувати (не дано обезчестити, що є в Сл. Гр.) і т. ін. Сл. техн. термінології для обминання спільного з російською мовою префікса обез- уживає виключно зне- (вигадуючи слова з цим суфіксом): обезвоживать, -дить — зневоднювати, зневоднити; обезжелезивать, -зить — знезалізнювати, знезалізнити; обезжиривать, -рить — знетовщувати, знетовщити; обессеривать, -рить — знесірчувати, знесірчити... і т. д.; словник Медичний (Крамаревського, Х., 1931 р.) російське слово обезволить (отже в значенні зробити безвільним) передає, користуючись улюбленим префіксом зне-, словом зневолити, яке означає — лишить свободы, зробити невільним (а не безвільним).

9. Шкідливі перекручення в словниковій роботі не обминули і словотвору в іншомовних інтернаціональних словах. Маємо на увазі особливо іншомовні прикметники з суфіксами -аль(ний), почасти -оз(ний). Таких слів, особливо з суфіксом -аль(ний), дуже багато в загальній і особливо в науковій мові. Невелике число з таких іншомовних іменників іноді уживаються паралельно в двох формах з суфіксом -аль і без нього (профессійний — професіональний, емоціональний — емоційний та ін ). Деякі словники використовують цю наявність в українській мові невеликого числа іншомовних прикметників без суфіксів -аль поруч із прикметниками з цим суфіксом [почасти -оз, напр., тенденційний (тенденціозний)], щоб подавати іншомовні (інтернаціональні) прикметники обов'язково без суфіксів -аль, -оз, штучно викидаючи з них ці суфікси, щоб цим надати більше „національного українського" вигляду іншомовним прикметникам; напр., пірамідовий (або пірамідний) замість пірамідальний; базидійний замість базидіальний; інструментовий замість інструментальний (Сл. техн.); бронховий замість бронхіальний (Сл. мед. Крамар.); тифовий замість тифозний (Сл. мед. Крамар.) та ін.

Автор цих рядків у невеличкій розвідці розглядав питання про іншомовні наростки в запозичених прикметниках в українській мові (Вісник ІУНМ, 1929, № 2, cс. 22 — 27). Тут коротко розглянуті прикметники з суфіксом -альний, -анський, -атський, -ичний, -озний та ін. У статті 199 всі прикметники з цими суфіксами поділені на три групи: 1) тільки з іншомовним суфіксом (на зразок: теоретичний, філіальний, меліоративний...); 2) без іншомовного суфікса (на зразок: конституційний, еволюційний... тут у приклад помилково попало слово спортовий, яке є і в третій групі); 3) „між цими двома групами — прикметники, що можуть бути в двох рівнобіжних формах" (с. 22) (на зразок: енергійний — енергічний, спортовий — спортивний, емоційний — емоціональний...).

Ні в якому разі не стоявши на тому погляді, щоб віддавати перевагу прикметникам — при наявності в мові паралельних форм — без іншомовних суфіксів або щоб уживати тільки прикметники без іншомовних суфіксів, я, проте, в розвідці цього моменту не акцентував; і хоч я писав: „Часто в укр. мові, відповідно до таких слів із чужомовним наростком -аль, маємо прикметники від чужомовних пнів без цього наростка -аль" (с. 22) (тут словами „відповідно до таких слів" вказується на паралелізм форм з -аль і без -аль), — але в дальших висловленнях не підкреслював цього паралелізму і в деяких місцях навіть затушкував принцип паралелізму форм з іншомовними суфіксами і без них. До таких місць належить, напр., це: „...можна творити прикметники, уникаючи наростка -аль, самим наростком -ний від чужомовних слів на -ія: гімназійний (зам. гімназіальний), провінційний (провінційний лікар — „Пр. правда", 11. Х 1929 р. )"... (с. 22). Цим моя розвідка об'єктивно могла дати підставу для шкідливого обминання або витиснення прикметників з іншомовними суфіксами.

Подруге: подаючи в розвідці приклади вживання в сучасній мові прикметників без іншомовних суфіксів (офіційний, емоційний...; принциповий, металургійний, енергійний, азійський та ін.) я не відрізнив матеріалу, існуючого в сучасній живій мові (який я брав з „Пр. правди", з „Критики", з „Червоного шляху", з „Комуніста"), від матеріалу термінологічних словників ІУНМови, в яких прикметники без іншомовних суфіксів часто були штучно і тенденційно утворені (вигадані). Отже, тенденцію авторів цих словників я прийняв за „тенденцію мови", класового спрямування авторів цих словників, які (автори) подавали багато прикметників без іншомовних суфіксів (часом відкидаючи зовсім паралельні форми — з іншомовними суфіксами), щоб боротися з іншомовними елементами в українській мові — цієї тенденції тоді я не схопив, не викрив і не засудив. У цьому моя друга велика помилка, яку я зробив у вказаній своїй розвідці.

Розглянутими вище моментами не вичерпуються націоналістичні перекручення в питаннях українського словотвору (не 200 спиняємось у цій статті на дієприкметникових формах на -чий [типу існуючий, умираючий, несучий (несуча поверхня літака — „Більшовик України", 1933 р. № 7-8, с. 92), компромітуючий („Пр. пр.", 26.IХ 1933 р. ), протестуючий („Пр. пр.", 28. IX 1933 р. ), співчуваючий комсомолові — „Пр. пр.", 10. Х 1933 р. ] на прикметниках а суфіксом -мий [неприпустимий („Пр. пр.", 10. X 1933 р. ), незлічимий (Ю. Смолич), здійснимий („Комуніст", l.VIII 1933 р.), любимий („Комуніст", 6. VII 1932)], які належать скоріше до питань синтакси і потребують ширшого спеціального освітлення, та на інших дрібніших питаннях словотвору). Ці націоналістичні перекручення в словотворі являються свідомим шкідництвом буржуазних націоналістичних куркульсько-петлюрівських елементів, які в своїй ворожості до розвитку пролетарської української культури намагаються використати і словотвір мови для просування націоналістичної ідеології, для створення мови, відповідної до класових завдань буржуазії, намагаються відірвати сучасну українську літературну мову від живої мови передових мас українського робітництва і колгоспників і навмисно вносити в неї штучні відмінності проти російської мови, намагаються ослабити літературну мову, як зброю класової боротьби пролетаріату, знаряддя соціалістичного будівництва і творення пролетарської української культури.

Отже перед нами, радянськими лінгвістами, стоять бойові, відповідальні і почесні завдання: якмога швидше допомогти мові звільнитися від націоналістичного шкідництва; викривати і остаточно викрити націоналістичні перекручення, зокрема в галузі словотвору української літературної мови і, досліджуючи сучасну літературну мову, мову робітництва і колгоспників на базі марксоленінської методології, громити націоналістичні перекручення, всякі думки і погляди в питаннях словотвору, ворожі національній ленінській політиці, суперечні марксоленінській методології і шкідливі для розвитку нашої сучасної літературної мови і творення пролетарської української культури.

“Мовознавство” – 1934, № 1. – С.37 – 51.

Передруки

• Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. Упорядники: Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська-Кульчицька. К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія — 2005 — 182-200 с.

---