Інструкція «Для укладання словників ІУНМ»

ІНСТРУКЦІЯ для укладання словників ІУНМ

І. Основні принципи

§ 1. У наукових термінологічних словниках ІУНМ об'єкт вивчення є українське слово, отже реєстр термінів, що лягає в основу кожного словника, повинен бути український.

§ 2. Щоб легше було знайти в словнику потрібне, рівнобіжне до чужомовного терміна, українське розв'язання, треба до основного українського реєстру додавати ще реєстри з кожної чужої мови словника. Ці реєстри мають бути в словниках замість цифрових показників.

§ 3. Термін є слово з певно означеним змістом, з зафіксованим для спеціяльної наукової галузи значенням, що дає змогу точно й ясно уявити собі певну річ, певну дію та певний процес.

§ 4. Термінологія є система слів-термінів, вибраних із загально-мовного лексичного матеріялу або створених у згоді з законами живої мови та пристосованих відповідно до потреб даної наукової галузи.

§ 5. Суть праці над термінологією є в тім, що термінолог:

а) використовує лексичний матеріял живої мови та літературних джерел і з скількох синонімів вибирає такі слова, що найкраіщ дають змогу вирізнити в цілому комплексі уявлень, звязаних з розу мінням цього слова, певний, специфічний для даної наукової галузі відтінок, фіксуючи в нім потрібне наукове розуміння;

б) якщо в матеріялах живої мови дане розуміння не мав сино німів, що можуть віддати потрібний відтінок значення, термінолої поширює комплекс звязаних із загальним словом уявлень, утворюючі омонім;

в) творить нове слово - термін (новотвір) з кореневих мовни: основ, надаючи йому, згідно з законами словотворення мови, зви чайно за допомогою відповідних приростків та наростків, того відтінку в значенні, що саме його бракує для потрібного наукового ро зуміння;

г) врешті, термінолог позичає чуже слово з термінологічного ма теріялу иншої чужої мови, де, очевидно, ця галузь діяльности саме стійко й повно розвинена, цеб-то з першого джерела, і тоді або ю рекладає його на українську мову, або просто пристосовує чужe 67 слово-термін, не перекладаючи його, до законів і правописних норм своєї мови.

§ 6. До термінологічного реєстру заводимо такі слова:

а) Суто-фахові терміни, цеб-то слова, що мають своє суто-спеціяльне, науково-термінологічне значення в даній науковій галузі. Суто-фахові терміни повинні увійти до словника всі, з усіма потрібними похідними від них формами.

б) Застосовані терміни, цеб-то такі слова, що хоч і входять до инших ділянок знання, але в даній науковій галузі мають специфічне застосовання і е назви фахових речей або процесів. Подаючи всі терміни цієї групи в застосованім розв'язанні, термінолог поглиблює нормалізацію української термінології диференціяцією відтінків значення. Коло застосованих термінів треба подавати пояснення або приклади-ілюстрації, що з'ясовували б зміст терміна в даній науковій ділянці.

в) Застосовані загальні слова, що мають ужиток у звичайному значенні в живій мові, але, разом із тим, можуть мати й спеціяльне, термінологічне значення для певної галузи знання. Викривши в цих словах їх нетермінологічне значення, заводимо їх до термінологічного словника тільки в певному спеціяльному значенні, ні в якому разі не подаючи тих розв'язань цього слова, що не належать до даного словника. Той термінологічний відтінок значення, що ми його надаємо цьому слову, неодмінно треба пояснити, або ілюструвати відповідним прикладом, що з нього видно було б, у якому саме термінологічному значенні його вжито.

Примітка: Коло прикметників, що не мають самостійного термінологічного змісту в даній науковій царині, — неодмінно в дужках, — позначаємо галузь застосовання, наприклад:

чинний — деятельный (за газ)

наснажений — заряженный (за електрику).

г) Дотичні терміни, що близько стосуються до охоплених у словнику ділянок знання, але мають таке саме призначення та функції, як і в тих сумежних науках, де їх можна вважати за фахові. Цих спільних термінів повинно бути як-найменше.

Примітка: Згідно з постановою редакторату ІУНМ — не більше, як 25% всього матеріялу.

При таких дотичних термінах треба відзначати їхню приналежність до иншої наукової галузи, або їхню спільність із тією галуззю.

ґ) Дотичні загальні слова, що самі, коли їх узяти абстрактно, не е терміни, але в сполученні з иншими словами набирають виразного термінологічного змісту й значення. (Докладніше про цю групу див. "Двослівні або, взагалі, зложені терміни". Розділ II. § 17 Інструкції).

д) Такі загальні слова, що не мають спеціяльно термінологічного значення, навіть у сполученні з иншими словами, але вельми часто вживаються в даній науковій галузі й стали там звичайними, ніби притаманними розуміннями. При такому слові неодмінно треба давати коротке речення, краще певний фразеологічний зворот, що виявляв би як-найбільшу потрібні сть цього слова в певній ділянці 68 знання, у певному шаблоновому словосполученні, та доводив би близькість, стосовність його до даної ділянки знання.

е) Фразеологічні звороти, цеб-то специфічні для даної мови сполучення слів, що складаються з якогось терміна й иншого слова (чи й слів), або мають певне термінологічне значення та до того й зовсім відмінне своєю конструкцією розв'язання в иншій мові.

II. Оброблення термінологічного матеріялу

§ 1. Однослівні або прості терміни подаємо в реєстрі за абеткою.

§ "2. Ухвалений український термін чи слово термінологічного значення відрізняємо особливим шрифтом і ставимо на першому місці українського тексту.

§ 3. Усі українські синоніми містимо в одному гнізді ухваленого терміна за порядком їх вартости (близькости до термінологічного змісту ухваленого терміна).

§ 4. До гнізда ухваленого терміна заводимо синоніми тільки до термінологічного змісту основного терміна, пильнуючи, щоб сюди не трапили синоніми до загального змісту даного терміна, якщо він править у побутовій мові за звичайне слово.

§ 5. Кожний синонім повинен мати й своє осібне місце в українському реєстрі за абеткою, але з зазначкою, що має здаватися на гніздо основного терміна; коли ж котрийсь синонім матиме й самостійне термінологічне значення з рівнобіжним розв'язанням иншою мовою, то це розв'язання треба подати в його гнізді, не відкидаючи однак зазначки, що покликається на гніздо, де цей термін править тільки за синонім.

§ 6. При кожному українському терміні та при кожному синонімі, що стоїть у гнізді даного ухваленого терміна, треба неодмінно подавати джерела за хронологічним їх порядком.

Примітка: Коло умовних позначень джерел треба подавати також і сторінку, де зустрічається це слово.

§ 7. При загально-вживаних словах побутової мови нетреба подавати джерел, а відзначати (3 а г.), що дане слово загально-вживане.

§ 8. Нетреба подавати ніяких матеріялів і джерел до термінів граматично похідних від тих, що коло них подано вже всі належні матеріяли.

§ 9. Новотвори відзначаємо так:

а) Коло новотворів збудованих на українській основі ставимо знак N та автора новотвору.

б) За новотвори не вважаємо вперше вжиті словосполучення, коли складові частини його не є новотвори.

§ 10. Окремо відзначаємо зірочкою ті українські слова, що хоч і є в живій мові, але застосовані в словнику в відмінному проти живої мови розумінні.

§ 11. У російському чи иншою мовою реєстрі, при російському чи иншою мовою терміні, теж подаємо джерело, але тільки тоді, коли це розв'язання чужою мовою до відповідного українського терміна 69 добрала сама секція ІУНМ, не знайшовши в літературних джерелах тієї чужої мови паралельного розв'язання, або коли відповідний чужомовний термін рідко трапляється й має умовне застосо-вання тільки в окремого автора. У першім випадку Секція бере на себе відповідальність за належне розв'язання чужою мовою, відзначаючи це в чужому тексті "Сек", а в другому випадку треба подавати джерело й автора відповідного чужого терміна.

§ 12. Усі відтінки значення з потрібними поясненнями, прикладами й ілюстраціями подаємо в українській частині словника українською мовою.

§ 18. Коли ж маємо в чужій мові кілька омонімів, ти, щоб точно визначити зміст, відтінок і значення омонімів, даємо коло нього потрібні пояснення мовою того-ж омоніма.

§ 14. Якщо ж котрийсь український термін матиме в иншій мові два чи більше термінологічних розв'язань, то подаємо всі ці розв'язання'в його гнізді під нумерами і, 2, 3, 4 і т. д., з відповідними поясненнями чи ілюстраціями до кожного розв'язання українською мовою.

§ 15. Подвійне розв'язання може бути:

а) коли український термін можна розв'язати рівнозначно одним терміном і сполученням двох чи більше слів иншої мови;

б) коли, крім притаманного чужій мові паралельного терміна. подається ще й часто вживаний у тій мові, так званий, інтернаціональний термін.

§ 16. До українського терміна розв'язання чужими мовами подавати за таким порядком: 1 — російська мова, 2 — німецька, З — французька, 3 — англійська то-що. Коли котроїсь із цих мов у словнику немає, то дальша за рядом заступає її місце.

§ 17. Двослівні або, взагалі, зложені терміни є сполучення слів — иноді обох термінологічних, иноді з термінологічним значенням одного з них, иноді обох нетермінологічних, що саме сполучення їх дає термін.

§ 18. Зложений термін неможна розривати, коли це порушує термінологічне значення, цього сполучення слів.

§ 19. Двослівний і, взагалі, зложений термін треба подавати при основному слові, що, так само, як і однослівний термін, має своє місце в реєстрі.

§ 20. У термінах, зложених з речівника й прикметника, основним словом буде речівник; отже, щоб не подавати зложених термінів двічі, подаємо їх тільки там, де в реєстрі на першому місці стоїть речівник, вичерпуючи, по змозі, всі ті термінологічні сполучення з цим основним словом, що разом із ним творять певний термінологічний зміст стосовно до даної наукової галузи.

Примітка: У виключних випадках, коли логічний зміст терміна потребує, проте, щоб на першому місці стояв прикметник, а не речівник, треба так його й подавати, відзначивши, однак, у передмові до словника про такі випадки, — у прикметниковому гнізді повинно бути посилання на відповідний речівник.

§ 21. Заощаджуючи місце, не подаємо окремо на початку гнізда основного слова. У такому разі пишемо це слово цілком тільки в першому сполученні, а далі вже подаємо його скорочено. 70

§ 22. Означає слово (прикметник), складову частину зложеного терміна, подаємо окремо в реєстрі тільки тоді, коли воно само в термін, або часто вживається в різних словосполученнях даної наукової галузи.

§ 23. Двослівні та трислівні термінологічні сполучення речівників подаємо при слові, що має основне термінологічне значення в даному сполученні.

§ 24. Сполучені з основним словом зложеного терміна речівники можуть мати й своє місце в реєстрі, коли вони самі є терміни, або входять до складу инших зложених термінів, як основне слово.

§ 25. Терміни, зложені з 2-х речівників у називному відмінку, що їх можна вважати за окремі слова, тільки звяаані розділкою, подаємо цілком, хоч би кожна складова частина мала в реєстрі й своє місце з тим самим розв'язанням.

§ 26. До зложених термінів треба подавати джерела тільки тоді, коли в літературі або в живій мові маємо матеріяли до зложеного терміна в цілому.

§ 27. До складових частин зложеного терміна подаємо джерела тільки тоді, коли їх окремо в реєстрі немає.

§ 28. Зложені словосполучення, якщо вони в українській мові мають звичайну конструкцію, аналогічну й до відповідних словосполучень в инших мовах, розбиваємо на елементарні складові частини, вирізняючи при тім і фразеологічні звороти.

§ 29. Український зложений термін може иноді мати, як розв'язання, і ціле словосполучення иншою мовою, так само, як може його мати й однослівний термін,

§ 30. Українські фразеологічні звороти, цеб-то особливі способи словосполучень, властиві своєю синтаксичною конструкцією або переносним змістом та образністю тільки даній мові, подаємо в гнізді основного терміна, але не за абетковим порядком зложених термінів, а в кінці, після всіх термінологічних сполучень даного основного слова.

Примітка: Сполучення, зложені з речівника-терміна та дієслова, вважаємо не за двослівний термін, а за елементарний фразеологічний матеріял.

§ 31. Ті українські фразеологічні словосполучення, що в складі їх немає речівника, подаємо при -відповідному дієслові з належними ілюстраціями.

§ 32. Коли в фразеологічному звороті не знати, що переважав — речівник чи дієслово, — подаємо такий зворот при тому основному слові, що має своє місце в реєстрі, або й при обох словах.

§ 33. Фразеологічні сполучення з прийменником, що мають за центр речівник нетермі нелогічного, для даяої наукової галузи, значення, цеб-то такий, що свого гнізда в реєстрі не має, містимо в реєстрі, даючи там місце цьому речівникові без перекладу, з поясненням у дужках (в вислові), напр.: "на око — (рос. глазомерно)" містимо під словом Око так:

Око (у вислові) — "на око" — глазомерно.

§ 34. У реєстрах чужими мовами подаємо фразеологічні чужі звороти при відповідному, паралельному до українського, терміні, 71 але, замість розв'язання українською мовою, здаємося на той ухвалений український термін, що при ньому в відповідне для даного фразеологічного сполучення розв'язання.

III. Філологічне оброблення матеріялу

§ 1. В українському тексті слід додержувати офіційних "Правил академічного правопису", доповнюючи їх у тих нормах, що не ввійшли до цих правил, матеріялами "Проекту" Державної Правописної Комісії.

§ 2. Закінчення родових відмінків подається в дужках тільки: 1) при речівниках чоловічого роду, що кінчаються на приголосний, 2) при речівниках жіночого роду, що в родовому відмінку мають фонетичні зміни голосних та 3) при словах, що вживаються тільки у множині,

Примітка: У зложених термінах подаємо закінчення родового відмінку після речівника.

§ 3. Рід відзначаємо тільки тоді, коли є дійсна потреба, буквами: ч.. ж., н., подаючи неодмінно й родовий відмінок. Слова, що мають тільки однину, або тільки множину, позначаємо відповідно: (одн.), (множ.).

§ 4. На всіх ухвалених термінах треба ставити наголос. На синонімах теж ставимо наголос, коли він є в матеріялах, а на зложених словах ставимо ще й другий наголос.

§ 5. Окремо в реєстрі подаємо й усі потрібні в данім словнику граматично-похідні від основного терміна форми.

§ 6. Подаємо окремо в реєстрі здрібнілі форми речівників тільки тоді, коли ці форми набули самостійного термінологічного значення.

§ 7. При тих українських прикметниках, що мають особливості у сполученні з залежними від них речівниками, подаємо в дужках схему залежносте.

Примітка: Відповідну схему залежносте треба подавати й при паралельних розв'язаннях чужою мовою.

§ 8. До всіх недоконаних форм дієслова подаємо в тому самому гнізді доконані форми того ж таки дієслова; коли є потреба, і цьому не перечить відмінність у розв'язанні, додаємо до недоконаної чи й доконаної форми відповідне закінчення -ся.

Примітка: Окремо в реєстрі ставимо доконану форму й форми на -ся, коли вони мають самостійний відмінний термінологічний зміст, або коли мають різні пні (брати-взяти, класти-покласти).

§ 9. При тих українських дієслівних формах, що мають своєрідне керування, відмінне від керування паралельного дієслова в чужій мові, неодмінно даємо в дужках схему керування.

Примітка: Аналогічну схему керування треба давати й при паралельній дієслівній формі чужою мовою. 72

§ 10. Окремо в реєстрі подаємо похідні від недоконаних та дохованих дівслів дієслівні речівники на -ення, -ання, -іння, -ування, -бвання, подаючи значення та відтінки їх.

й 11. Окремо в реєстрі подаємо дієприкметники та утворені від них друторядові речівники, коли вони мають самостійне термінологічне значення.

§ 12. Прислівники на -но, -че, похідні від прикметників, та дієслівні прислівники (дієприслівники) на -чи, -вши, -ши, зовсім не мають окремого місця в реєстрі.

§ 13, Як норма — всі слова,що починаються з приростка — од- ідуть до реєстру під приростком — від- так само всі приростковані на — в- ідуть під приростком — у-.

Примітка: Виняток можна робити для слів неприросткованих, а для инших — тільки після відповідного застереження в передмові,

Вісник IУНМ, Випуск 1, С. 66-72. (1928).

---