Українська мова. Енциклопедія

ТИМЧЕНКО Євген Костянтинович (27.Х 1866, Полтава —

     22.V 1948, Київ) — укр. філолог, педагог, перекладач,
     професор з 1915, академік 
     УАН 
     з 1919, чл.-кор. АН СРСР з
     1929. Навч. 1889-90 у Петерб. ун-ті (вільний слухач). Закін.
     1910 
     Київ. ун-т. 
     Протягом 1891-93 працював у держ. установах
     Києва і Чернігова (службовець київ. удільної контори, черніг.
     земської управи), згодом  —  у ред. журн. 
     «Киевская старина»
     (опрацьовував тут матеріали для укр.-рос. словника),
     бібліотеці Київ. ун-ту, з 1910 викладав у навч. закладах
     Варшави (приват-доцент, доцент місц. ун-ту, з 1915  —  професор
     Варшав. ун-ту, у 1918-32  —  Київ. ун-ту. Один з організаторів
     УАН (1918), був керівником 
     Пост. комісії з підготовки істор. словника укр. мови. 
     Зазнав переслідувань. З 1944  —  ст. наук. співробітник 
     Ін-ту мовознавства АН УРСР.
   

     Т.  —  різнобічний мовознавець. Значні його заслуги як
     лексикографа: уклав «Русско-мало-росский словарь» (т. 1-2,
     1897-99), співавтор і ред. «Історичного словника українського
     язика» (в. 1, 1930; в. 2, 1932; перевид. 1985 у Мюнхені; в. З
     не надр.). Цей словник, хоч і мав певні недоліки (не
     враховано багато пам'яток, недостатня семант. і стилістична
     розробки реєстрових слів тощо), проте своє наук. значення не
     втратив. Картотека словника зберігається в 
     Ін-ті  українознавства НАН України 
     (Львів). Т. брав діяльну участь у підготовці «Словаря української мови» за ред. 
     Б. Грінченка
     (1907-09). Займався питаннями літ. укр. мови: «Українська
     граматика» (1907, 2-е доп. вид. — 1917), у якій за чіткою
     системою із залученням багатого фактажу грунтовно опрацьовані
     фонетика та морфологія укр. мови, особливої уваги заслуговує
     виклад афікс. словотвору; «Українська граматика для шкіл
     середніх» (1918); вузів. посібник «Курс історії українського
     язика. Вступ і фонетика» (1927, 2-е доп. вид.  —  1930), де при
     широкому залученні порівн. матеріалу слов'янських та ін.
     індоєвроп. мов, а також діал. даних докладно викладено
     історію укр. мови (продовження цієї праці, присвячене істор.
     морфології, залишилося незавершеним). Досліджував синтаксис
     відмінків укр. мови: «Функції генітива в південноруській
     мовній області» (1913, магістер. дисертація рос. мовою),
     «Льокатив в українській мові» (1924), «Номінатив і датив в
     українській мові» (1925), «Вокатив і інструменталь в
     українській мові» (1926), «Акузатив в українській мові»
     (1928). Ці праці виконані на матеріалі писаних пам'яток та
     мови фольклору і лише частково —  худож. л-ри.
   

     Важливою частиною наук. доробку Т. є його праці з
     діалектології: «Причинки до української діалектології»
     (1908), «Програма до збирання діалектичних одмін української
     мови» (1910, у співавт. з 
     К. Михальчуком), 
     «Вказівки, як  записувати діалектичні матеріали на українському язиковому
     обширі» (1925), «Одна діалектна особливість вживання морфеми
     ся» (1948) та ін. Переклав укр. мовою карело-фін. нар. епос
     «Калевала» (1901), шосту пісню ест. нар. епосу «Калевіпоег»
     (1945) та ін. Залишив значну рукописну спадщину.
   

Літ.:

     Й. О. Дзендзелівський

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
Вікіпедія: Євген Тимченко.