Українська мова. Енциклопедія

ЛУЧКАЙ (справж. — Поп) Михайло Михайлович (19.XI 1789, с. Великі Лучки,

   тепер Мукачівського р-ну Закарп. обл. — 3.ХІІ 1843, Ужгород) — укр.
   мовознавець та історик. Навч. 1805-12 в гімназіях Ужгорода і Великого Варадина
   (нині м. Орадя, Румунія), 1812-16 — у Віден. духовній семінарії. Працював
   єпархіальним архіваріусом, бібліотекарем та на ін. посадах в Ужгороді (1818-27),
   цензором в Будині (тепер частина Будапешта; 1828-29). Був священиком у Великих
   Лучках (1816-17), Ужгороді [(1827 і після 1830), придворним капеланом у м. Лукка
   (Італія, прибл. 1829-30). З 1834 — інспектор шкіл. Написав лат. мовою
   5-томну «Історію карпатських русинів» (у наш час перекладено й опубл. сучас. укр.
   літ. мовою). В рукописі залишилися проспект
   українсько-(русько)-латинсько-угорсько-німецького словника й початок самого
   словника в межах літер А та частково Б, а також розвідка про мови Ефіопії.
   Найвідоміший твір ученого — «Граматика слов'яно-українська»
   («Grammatica Slavo-Ruthena», Будин, 1830; вид. 1989 в укр. перекладі
   П. Лизанця та Ю. Сака). Це зіставно-порівн. опис фонет. (орфографічної) та
   морфол. і частково синтаксичної систем церковнослов'ян. мови  укр. редакції
   з нар. українською в її закарп. говірках (записи зразків її додано до праці).
   

Літ.:

В. В. Німчук

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
Вікіпедія: Лучкай Михайло.