DIU.png

КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО (товариство) — українська таємна політична

   організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві.
   Ініціаторами створення братства виступили 
   В. Білозерський,
   М. Гулак, 
   М. Костомаров, 
   П. Куліш, 
   О. Маркович.
   Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів
   Кирила і Методія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і
   Мефодій, січень 1846». Крім організаторів до братства незабаром
   увійшли: 
   Г. Андрузький, 
   О. Навротський, 
   Д. Пильчиков, 
   ``І. Посяда``, 
   М. Савич, 
   О. Тулуб. 
       У квітні 1846 до братства вступив 
   Т. Шевченко. Восени
   1846 загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила
   12 осіб. Програмні положення К.-М. б. були викладені у «Книзі буття
   українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і
   Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров, та у «Записці»,
   написаній В. Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського
   національного відродження і панславізму. К.-М, б. ставило своїм
   головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах
   християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення
   демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на
   принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування
   кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для
   громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх
   національної мови, культури і освіти. Кирило-мефодіївці, єднаючись на
   основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у
   життя — від ліберально-поміркованого реформізму (М. Костомаров, 
   В. Білозерський, П. Куліш) — до революційних методів боротьби 
   (Т. Шевченко, М. Гулак, Г. Андрузький). Члени братства вели активну
   громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через
   розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До
   братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори 
   Т. Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних
   закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про
   розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл,
   написання і видання нових книг (зокрема, П. Куліш підготував перший
   підручник з історії України «Повість про український народ»,
   виданий у 1846 та ін.). К.-М. б. проіснувало 14 місяців. У березні 1847 за
   доносом провокатора О. Петрова діяльність братства була викрита, а
   члени заарештовані. Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з
   18.3. до 30.5.1847 у Петербурзі. Найтяжче було покарано Т. Шевченка,
   якого віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу з забороною
   писати і малювати. На трирічний термін було ув'язнено у
   Шліссельбурзькій фортеці М. Гулака, М. Костомаров перебував в
   ув'язненні один рік, а О. Навротський — півроку у В'ятській тюрмі. Інших
   членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під
   нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну. Діяльність К.-М. Б.
   достовірно висвітлена у різних публікаціях самих кирило-мефодіївців, а
   також у працях 
   О. Кониського, 
   С. Ефремова, 
   Д. Багалія, 
   М. Грушевського, 
   М. Возняка та ін.
   

Додаткова література:

Посилання на інші джерела на ту саму тему: e-Енциклопедія історії України: КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО, Україно-слов’янське товариство, Кирило-Мефодіївське братство.