
КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО (товариство) — українська таємна політична
організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві.
Ініціаторами створення братства виступили
В. Білозерський,
М. Гулак,
М. Костомаров,
П. Куліш,
О. Маркович.
Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів
Кирила і Методія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і
Мефодій, січень 1846». Крім організаторів до братства незабаром
увійшли:
Г. Андрузький,
О. Навротський,
Д. Пильчиков,
``І. Посяда``,
М. Савич,
О. Тулуб.
У квітні 1846 до братства вступив
Т. Шевченко. Восени
1846 загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила
12 осіб. Програмні положення К.-М. б. були викладені у «Книзі буття
українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і
Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров, та у «Записці»,
написаній В. Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського
національного відродження і панславізму. К.-М, б. ставило своїм
головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах
християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення
демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на
принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування
кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для
громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх
національної мови, культури і освіти. Кирило-мефодіївці, єднаючись на
основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у
життя — від ліберально-поміркованого реформізму (М. Костомаров,
В. Білозерський, П. Куліш) — до революційних методів боротьби
(Т. Шевченко, М. Гулак, Г. Андрузький). Члени братства вели активну
громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через
розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До
братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори
Т. Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних
закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про
розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл,
написання і видання нових книг (зокрема, П. Куліш підготував перший
підручник з історії України «Повість про український народ»,
виданий у 1846 та ін.). К.-М. б. проіснувало 14 місяців. У березні 1847 за
доносом провокатора О. Петрова діяльність братства була викрита, а
члени заарештовані. Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з
18.3. до 30.5.1847 у Петербурзі. Найтяжче було покарано Т. Шевченка,
якого віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу з забороною
писати і малювати. На трирічний термін було ув'язнено у
Шліссельбурзькій фортеці М. Гулака, М. Костомаров перебував в
ув'язненні один рік, а О. Навротський — півроку у В'ятській тюрмі. Інших
членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під
нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну. Діяльність К.-М. Б.
достовірно висвітлена у різних публікаціях самих кирило-мефодіївців, а
також у працях
О. Кониського,
С. Ефремова,
Д. Багалія,
М. Грушевського,
М. Возняка та ін.
Додаткова література:
- Зайончковский П.А. Кирилло-Мефодиевское общество (1846—1847). М., 1959
- Сергієнко Г.Я. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. К., 1983
- Кирило-Мефодіївське товариство, т. 1—3. К., 1990
- Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. К., 1990
- Симоненко Р. «Кирило-Мефодіївське» чи «Україно-Слов’янське»? «Київ», 1996, № 3—4
Посилання на інші джерела на ту саму тему: e-Енциклопедія історії України: КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО, Україно-слов’янське товариство, Кирило-Мефодіївське братство.