https://movahistory.org.ua/index.php?feed=atom&namespace=0&title=%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%3A%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B8 2026-04-04T12:26:57Z Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови MediaWiki 1.26.2 https://movahistory.org.ua/index.php/%D0%A1%D1%96%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%92._%D0%9D%D0%B0_%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B8_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8 2017-11-26T14:20:22Z

<p>Victor Kubai: </p> <hr /> <div>'''Сімович В. ''На теми мови'''''. Видавництво Нова Україна, Прага — Берлін, 1924.<br /> <br /> ;[http://lib.movahistory.org.ua/Hramatyky/Na_temy_movy.djvu Dejvu файл з текстовим шаром навігацією. ]<br /> <br /> :Електронну копію видання надав Ростислав Воронезький.<br /> <br /> На цю тему в нас писали, і все ще пишуть. Пишуть багато, та ще більше говорять. Говорять усі, і скрізь, а пишуть по журналах&lt;ref&gt;Див. Вол. Гнатюк: „Літ. Наук. Вісн.“ 1922.: кн. II. (ст. 173), VIII. (ст. 164), 1923.: кн. II. (ст. 178), кн. III. (ст. 273), VI. (ст. 175), X. (ст. 176); Модест Левицький: „Воля“ 1920: IV, зш.: 3—5, ст.111, 176, 225.&lt;/ref&gt;). у ґазетах, видають окремими книжечками&lt;ref&gt;Є. Чикаленко: „Про укр. літер, мову“, Перемишль, 1920.; О. Курило: „Уваги до сучасної української літературної мови“, Київ, 1920 ; Д. Николишин : „Недостачі укр. письменницької мови“, Коломия, 1923.&lt;/ref&gt;). Говорять і пишуть, а проте рав-у-раз доводиться до неї завертатись — паки й паки, мовляв Модест Пилипович-Левицький.<br /> <br /> Здебільшого, пишуть і говорять про дві справи: про лексичний матеріял і правопис, деколи зачеплять і за фразеольоґію. Й я хочу говорити у своїй статті про ці справи. Тільки ж я підходжу до них трохи инакше — не спеціялізувати мені хочеться поодинокі явища, а провести якусь загальну лінію, де ці явища виходять ілюстраціями мною сказаного. І все, що я тут кажу, зосереджується тільки коло двох пунктів: а) коло „москвофільства&quot; наших авторів [не жахайтеся слова, шановний читачу!] у сфері — мови й б) коло своєрідного консерватизму нашої громади в поглядах на все нове, що в нас твориться на тому полі.<br /> <br /> ----<br /> &lt;references/&gt;<br /> <br /> [[Категорія:Бібліотека]]<br /> [[Категорія:Граматики]]<br /> [[Категорія:Нове]]</div>

Victor Kubai https://movahistory.org.ua/index.php/%D0%A1%D1%83%D0%BB%D0%B8%D0%BC%D0%B0_%D0%9C._%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%84%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%B0 2017-11-26T13:33:03Z

<p>Victor Kubai: </p> <hr /> <div>'''Сулима М. ''Українська фраза. Коротенькі начерки''.''' Кооперативнe видавництво РУХ, 1928.<br /> <br /> ;[http://lib.movahistory.org.ua/Hramatyky/Sulyma.djvu Dejvu файл з текстовим шаром навігацією. ]<br /> <br /> :Електронну копію видання надав Ростислав Воронезький.<br /> :Навігація та OCR movahistory.org.ua.<br /> <br /> ПЕРЕДМОВА<br /> <br /> Оці мої коротенькі начерки становлять собою мало не вчетверо збільшений розміром і подекуди змістом матеріял, що я його дав до підручника чотирьох авторів для сьомої групи трудшколи&lt;ref&gt;Ол. Білецький, Л. Булаховський, Ол. Парадиський, М. Сулима. — Українська мова. Підручник для старшого концентру трудових шкіл. Сьомий рік. ДВУ. 1927. Стор. З—26.&lt;/ref&gt;. За трохи ширшим, ніж отут (на стор., де змість), планом я читав харківським викладачам української мови лекції з української синтакси&lt;ref&gt;Частину цих лекцій (§§ про рід, число, відмінки, прикметники) — видано дуже неохайно, з безліччю різноманітних помилок! — склографічним способом, як рукопис: Проф. М. Сулима.— Лекції з української синтакси. Стенограма лекцій, читаних у м. Харкові 1927/28 академічного року на курсах для викладачів української мови. Харків, 1928. Стор. 1 — 11 + 1 —<br /> 241 + 1 — 152 (= 404 сторінки).&lt;/ref&gt;. Проти цих лекцій мої начерки зменшені втроє (коли не вчетверо).<br /> <br /> З приводу мовних фактів, що про них говориться в цій книжці, я насмілився трохи не раз-у-раз і завжди навмисне подавати певні рецептурні висновки. На жаль, оті висновки доводиться вважати за мої особисті, мовляв, пропозиції (хоч вони переважно й не розбігаються з твердженнями деяких іцших авторів): у нас бо покищо немає колективного нормативного погляду на синтаксичні та лексично-семантичні факти української мови.<br /> <br /> Нормативістичного способу викладати я вживаю саме з таких причин: цю книжку я склав, звичайно, не для спеціялістів-теоретиків, а взагалі для учнів — підлітків і дорослих, що звикли до нормативних граматик і не мають рації чи змоги об’єктивно вивчати мову,— що їм треба лише трохи поширити й удосконалити своє знання з мови, набуте в трудшколі, напр., або взагалі за трудшколу.<br /> <br /> До речі: читачеві моїх начерків конче треба знати мову за трудшколу. Мої бо начерки — не підручник, а лише додаток до елементарного підручника, і в цьому додаткові я свідомо обминув загальні відомості з синтакси &lt;ref&gt;Загальні відомості з синтакси можна взяти, напр., із книжки згадуваних уже чотирьох авторів: Українська мова. Підручник для старшого концентру трудових шкіл. Шостий рік. ДВУ. 1927. Стор. 3—29.&lt;/ref&gt;.<br /> Гадаю, що моя невеличка праця здасться й нашому масовому вчителеві української мови.<br /> <br /> Правопис і термінологію в моїй книжці узгоджено з другою редакцією проекту українського правопису, а саме з оцим виданням його: Український правопис. Проект. ДВУ. 1928. Тир. 100. Стор. 99.<br /> <br /> 1 липня 1928 року.<br /> Автор.<br /> <br /> <br /> ----<br /> &lt;references/&gt;<br /> <br /> [[Категорія:Бібліотека]]<br /> [[Категорія:Граматики]]<br /> [[Категорія:Нове]]</div>

Victor Kubai https://movahistory.org.ua/index.php/%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9F.,_%D0%A8%D0%B0%D0%BB%D1%8F_%D0%86%D0%B2._%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0. 2017-11-26T12:19:29Z

<p>Victor Kubai: </p> <hr /> <div>'''Горецький П., Шаля Ів.''' '''''Українська мова. Практично-теоретичний курс'''''. Видання сьоме. Книгоспілка, 1929.<br /> <br /> ;[http://lib.movahistory.org.ua/Hramatyky/Horetsky_Shalja.djvu Dejvu файл з текстовим шаром навігацією. ]<br /> <br /> :Електронну копію видання надав Ростислав Воронезький.<br /> :Навігація та OCR movahistory.org.ua.<br /> <br /> <br /> ВІД АВТОРІВ.<br /> <br /> Свій курс автори призначають для вищої й середньої школи (та самоосвіти), маючи на меті дати теоретично знайомство з українською мовою та її граматичними нормами, закріпляючи теоретичний виклад ілюстративним матеріялом, а надто &lt;span class=&quot;xtnd&quot;&gt; вправами та практичним проробленням завдань.&lt;/span&gt;<br /> <br /> Окремі частини курсу [розділи І—фонетика, морфологія та синтакса, а також правописні правила (все це часто переплітавться міх собою)], — охоплюють усе найважніше з того, що потрібне для розуміння мови та її граматичних норм і для практичного користування мовою; для останнього моменту—практичної роботи з мови—курс дає відповідні вправи, відповідні завдання (доречі сказати, ці завдання дають змогу лябораторизувати працю з мови). III розділ курсу мав ввести в загальні питання про мову, дати відомості про мови слов’янські та місце серед них української, а також освітлити питання розвитку народньої і літературної української мови. Діялектичні відомості в цьому розділі допоможуть розбиратися в розходженнях фонетично-морфологічних явищ у окремих слухачів із різних місцевостей України з установленими в літературній мові нормами.<br /> <br /> Основні принципи курсу такі: не відокремлювати всіх частин вмісту його, поклавши за вихідний момент спостереження з морфології, даючи її в певній послідовності і зв'язуючи з моментами синтакси й правопису.<br /> <br /> Другий принцип в в тому, що автори скрівь додержуються зв’язної мови, тобто в частині морфологічній дають не &lt;span class=&quot;xtnd&quot;&gt;окремі форми&lt;/span&gt; відповідних категорій, а неодмінно &lt;span class=&quot;xtnd&quot;&gt;зв’язні речення&lt;/span&gt;, куди входять ці форми (в Шкільній роботі ці речення мають складати самі слухачі), а в матеріялі для спостережень і вправ (перекладів і т. ін.) так само дають тільки &lt;span class=&quot;xtnd&quot;&gt;зв’язні тексти&lt;/span&gt;. Автори вважають, що такий принцип (і метод роботи) найкраще привчав користуватися зв’язною мовою усно й на письмі.<br /> <br /> Трете, що треба зазначити—це намагання курсу базувати працю на практичній роботі, зменшуючи по змозі теоретизацію питань; тим то автори свідомо обминули деякі явища (напр., асиміляція, дисиміляція та ін.),а коли іноді й спиняються докладніше на деяких моментах морфології (напр., форми наказового способу), то роблять це через хибне освітлення таких моментів у інших авторів.<br /> <br /> У системі граматичного матеріялу автори цілком відійшли від звичайного в українських граматичних працях (такого типу) порядку: час бо дати систему &lt;span class=&quot;xtnd&quot;&gt;формальної граматики&lt;/span&gt; і в курсі української мови, і, хоч тут можливі різні заперечення, але спробу таку треба вважати за конче потрібну [деякі відхилення від суто-формального викладу (напр. про прикметники вищого і найвищого ступеня тощо) автори припустили з практично-методичних міркувань].<br /> <br /> З поважних методичних міркувань автори так само й у викладі окремих граматичних категорій одбігли звичайних традиційних стежок усіх раніших і теперішніх граматик і „практичних курсів“ української мови; напр. у системі форм дієслова першою діезміною автори цього курсу поставили групу и/ать, а другою—групу е/уть, бо, на думку авторів, поділ, що був досі (1-ша група—е/уть, 2-га група—и/ать.] ішов не від української мови, а від російських граматик: річ у тім, що треба спершу показати ту групу, де в 3 ос. однини тепер часу є особове закінчення - ''ть'' (він кричи''ть''); у другій групі в 3 ос. одн. цього особового закінчення немає (він іде, він бере), але воно з’являється перед часткою ся (він береться; значить, з методичного погляду доконче треба першою групою дати групу и/ать.<br /> <br /> Щодо синтакси, то автори застерігають, що вони тут свідомо зменшують своє завдання, не даючи цілої системи синтакси. а найбільше на характерних спиняючись відмінах синтакси української проти російської.<br /> <br /> Наостанку кілька слів про тексти для спостережень і вправ та для перекладів. Перші ми брали з кращих творів найновішої української художньої прози й поезії, рідше з творів народньої словесности, дбаючи найбільше про те, щоб дати добірний матеріял з погляду художности. а не менше в добірний з погляду лексичного складу, тобто сучасний і не обмежений рямцями сільських тем та питань, щоб він збагатив ученика ширшим запасом лексичним, наблизивши його цим до газети, наукової статті, літературного твору і т. ін. Для текстів російською мовою (вправи перекладу на українську мову) ми додержувались тих самих принципів.<br /> <br /> Увесь плян курсу, система викладу і редакція всіх розділів курсу належать обом авторам. Окремі розділи писали: І, II та IV—П. Горецькнй, III—Ів. Шаля.<br /> <br /> За приязні поради і цінні вказівки автори складають щиру подяку Г. М. Іваниці та В. М. Ганцову.<br /> <br /> Київ. 15/ІІІ. 1926 р.<br /> <br /> <br /> ДО VII ВИДАННЯ.<br /> <br /> Це видання виходить за правописом Державної Правописної Комісії. Самий зміст курсу й основні принципи подавання граматично-мовного матеріялу залишаються в цьому виданні ті самі, що й у виданнях попередніх; але автори чимало збільшили курс (власне в частині, що належить П. Горецькому) т. зв. „робочим матеріялом“ (матеріялом для пророблення й спостережень, для засвоєння певних явищ, для практичного прикладання набутих навичок і знань і т. ін.); крім того, це видання, проти попередніх, дає багато повнішу синтаксу.<br /> <br /> У частині І. Шалі (розділ II) в цьому виданні подані зразки літературної української мови з різних часів, а так само нові (проти раніших видань) зразки слов’янських мов.<br /> <br /> За допомогу в доборі зразків слов'янських мов автори висловлюють щиру подяку А. Степовичеві.<br /> <br /> Автори.<br /> <br /> Київ, 15/VII 1929 р.<br /> <br /> [[Категорія:Бібліотека]]<br /> [[Категорія:Граматики]]<br /> [[Категорія:Нове]]</div>

Victor Kubai https://movahistory.org.ua/index.php/%D0%A1%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BB%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%86._%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA._%D0%AF%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B2%D1%96%D0%BD%3F 2017-09-26T17:37:40Z

<p>Victor Kubai: Створена сторінка: ===Світличний І. Новий словник. Який він?&lt;ref&gt;Текст подано за виданням: Светличний І. О. ''Сер...</p> <hr /> <div>===Світличний І. Новий словник. Який він?&lt;ref&gt;Текст подано за виданням: Светличний І. О. ''Серце для куль и для рим. Поезії. Поетичні переклади. Літературно-критичні статтї''. Киев, видавництво «Радянський письменник » , 1990. За цим виданням подано номери сторінок (&lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;грубим шрифтом зеленого кольору&lt;/font&gt;&lt;/b&gt;).&lt;/ref&gt;===<br /> <br /> '''''Російсько-український словник'' у трьох томах. «Наукова думка», К., 1968.'''<br /> <br /> &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;462&lt;/font&gt;&lt;/b&gt;<br /> <br /> Коли пробуєш коротко оцінити факт видання нового Російсько-українського словника, помічаєш раптом, що ті слова, якими оцінюють, скажімо, художні твори, тут недостатні. Художній твір ми можемо назвати довершеним, видатним, талановитим, але в усіх випадках це — тільки міра нашого захоплення, бо творів, для нас геніальних, інші можуть просто не читати.<br /> <br /> Словник же, як то підкреслюють і його автори, «має нормативний характер». А з цього випливає і його незвичайна роль у культурному житті республіки, і критерій його оцінки. Словник — це мовний кодекс, мовний закон, обов’язковий для всіх, хто користується мовою в суспільно-державних сферах, і всі його вартості, і всі його вади довгі роки будуть для широкого загалу нормою і законом, що формуватимуть мовну культуру народу, а супроти цього блякнуть усі супероцінки і суперзахоплення.<br /> <br /> Подія в культурному житті республіки справді видатна. Але тим серйознішим мусить бути наше ставлення до неї. Бо якби свого часу наша культурна громадськість не піддала Словник 1948 року такій дружній критиці, може, сьогоднішньої видатної події ми не дочекалися б і за 20 років. А може, надалі словникова справа посуватиметься не такою черепашачою ходою і нової видатної події ми чекатимемо не 20 років? Тож гляньмо тверезо на шлях, пройдений за 20 років, придивімося, як далеко пішли ми і чи не могли піти далі. <br /> &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;463&lt;/font&gt;&lt;/b&gt;<br /> <br /> '''Реєстр'''<br /> <br /> Перше, що відрізняє новий Словник від Словника 1948 року,— це його обсяг: старий Словник мав коло 80 тисяч реєстрових слів, а новий — близько 120 тисяч. Це приблизно стільки ж, як у шеститомному Українсько-російському словнику 1953— 1963 років, і стільки ж, як у 17-томному (!) «Словаре русского литературного языка» 1948— 1965 років. Збільшення реєстру проти Словника 1948 року на одну третину! А якщо взяти до уваги, що частину слів, вміщених у Словнику 1948 року, укладачі нового Словника вилучили як застарілі, діалектні, вузькоспеціальні тощо, якщо зважити, що значну частину слів перекладено, проілюстровано й прокоментовано по-новому, ширше й точніше, тоді стане зрозумілим, наскільки грунтовно оновлений теперішній Словник проти старого.<br /> <br /> За рахунок чого ж так серйозно збільшився реєстр нового Словника?<br /> <br /> Передусім, звичайно, слід відзначити поповнення реєстру словами, яких не було й не могло бути в Словнику 1948 року.<br /> <br /> Правда, упорядники нового Словника мали тут незрівнянні переваги, наприклад, перед авторами шеститомного Українсько-російського словника. Реєстр слів звичайно базується на основі тієї мови, з якої перекладають, а російські мовознавці здійснили після війни колосальну роботу у впорядкуванні, унормуванні й оцінці російської лексики, отже, укладачі нового Словника мали до своїх послуг готовий і опрацьований матеріал; тому в реєстрі Словника немає таких пересад, плутанини, засміченості діалектизмами, мовними покручами, якими переповнений словник Українсько-російський. <br /> &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;464&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; Справді, чим іншим, як не відсутністю серйозних наукових принципів, можна пояснити те, що в Українсько-російський словник потрапили такі слова, як '''танцюючий, тащити, телушка, теряти, торгуючий, тоскувати, требувати, трепло, тряпка, тусклий, уборщиця, уронити, услуга, утюг, флаг, худо, цвітний, чердак, чаяння, челюсті, четвереньки, чреватий, чревовіщатель, шпіон, юбка, ябеда, яд, язва''' тощо. Читач легко може помітити, що всі ці приклади взято з одного, шостого тому Словника, до того ж із цього самого тому подібних «перлів» можна навести в кілька разів більше.<br /> Упорядники тритомного Російсько-українського словника, залучаючи чимало нових розмовних та діалектних слів, водночас оберігають словник від усілякої мовної калічі.<br /> <br /> Але поповнення Словника загальновживаними, розмовними та діалектними словами не йде ні в яке порівняння з тим, як щедро збагатився Словник найрізноманітнішими неологізмами, чужомовними запозиченнями, науковими термінами, які недавно ще були надбанням вузького кола фахівців, а зараз, у зв’язку з бурхливим розвитком науки і вторгненням її в життя і побут найширших мас народу, нестримно входять у вжиток найрізноманітніших суспільних верств. Сучасний більш-менш солідний словник просто важко уявити без таких слів, як '''абсолютизувати, абстракціонізм, автоген, автол, автоматика, адаптер, актувати, акцентувати, алгоритм, аналітика, антибіотики, антиречовина, армування, архаїзація, астронавт (-ика)''' тощо. Усі ці слова взято з нового, тритомного Словника, а в Словнику 1948 року їх нема.<br /> <br /> Другим не менш важливим джерелом оновлення й розширення реєстру Словника є збільшення його граматичної номенклатури, йдеться про те, що <br /> &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;465&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; слова різних граматичних форм у різних словниках можна подавати і практично подають по-різному. Скажімо, ми маємо утворені від одного кореня, але граматично різні слова: '''лопух, лопуховый; лосниться, лоснистый, лоснистость; легковерие, легковерность, легковерный, легковерно; аннотация, аннотирование, аннотировать, аннотированный, аннотирующий (-ся); ассимиляция, ассимилирование, ассимилировать, ассимилирован­ный, ассимилирующий(-ся), ассимилятивный, ассимилятивно, ассимиляторский''' і т. ін. Рідко які словники подають весь можливий граматичний ряд однокорінних слів.<br /> <br /> Біда не лише в тому, що Словник 1948 року подавав різні граматичні ряди слів скупо й обмежено. Гірше, що в самому виборі слів не було якогось серйозного принципу. Бо, інакше, чому ми маємо в Словнику '''анималист''' і не маємо '''анимализм''', маємо '''анимизм''' і не маємо '''анимист'''; маємо '''аннулирование''' і не маємо '''аннотирование''' тощо. Такого типу невідповідностей у Словнику 1948 року без­ліч, бо не було вироблено якихось твердих принципів, що давали б змогу визначити, які слова включаються до Словника, а які ні і чому одні включаються, а інші лишаються поза Словником.<br /> <br /> Новий Словник подає граматичні ряди значно повніше, до того ж упорядники в своїй роботі спиралися на певні принципи — і ми можемо ті принципи схвалювати або не схвалювати, але вже в науковій безпринципності звинувачувати не доводиться.<br /> <br /> Всілякого схвалення, на нашу думку, заслуговує поповнення реєстру за рахунок збільшувальних, зменшувальних, пестливих, зневажливих і взагалі всіх оцінних форм іменників і прикметників, включаючи вищий і найвищі ступені останніх.<br /> <br /> &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;466&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; <br /> <br /> Якщо у Словнику 1948 року не було таких слів як '''сильнейший, талантливейший, ленивенький, ко­ровенка, коровушка, травонька, адресок, лгунище, лисонька, сомик, лозинка, ленок, арбузик, арбузи­ще''' тощо, то це не тому, що упорядники Словника уникали їх. Подібні слова, утворені від інших ко­ренів, і навіть інші форми вищезгаданих слів були щедро представлені в старому Словнику, але прин­цип подачі їх не був послідовно витриманий: одне гніздо слів подавалося широко, інше — вужче, ще інше було обмежене тільки емоційно нейтральною формою слова. Автори нового Словника значно збагатили реєстр всілякими формами емоційнооцінних слів, і це в їх праці — серйозний плюс.<br /> <br /> Однак не всі способи збільшення реєстру Слов­ника здаються нам безумовно вдалими і виправ­даними. Іноді упорядники збільшували реєстр за рахунок таких категорій слів, які не становлять ніяких труднощів для перекладу і тому в різних словниках звичайно не виносяться в реєстр, а об’єд­нуються в одній словниковій статті із словами в їх початковій формі або й взагалі оминаються.<br /> <br /> Так, в Словнику 1948 року і в Словнику Д. І. Ганича та І. С. Олійника, як і в більшості інших слов­ників перекладного типу, з іменників, що мають па­ралельні чоловічий і жіночий рід, у реєстр вклю­чаються тільки іменники чоловічого роду, а імен­ники жіночого роду подаються в тій самій статті як похідні: '''крестьянин'''-селянин; '''-янка''', селянка; '''Латыш'''-латиш, '''-ша; -ка''', латишка; '''Тракторист''' - тракторист; '''-ка''', трактористка тощо.<br /> <br /> Невідомо з якою метою, але упорядники нового Словника виділили всі іменники жіночого роду в окремі статті. Звичайно, дискримінації іменників жіночого роду було покладено край, їх забезпечили такими самими правами, які мають і іменники чоловічого роду, <br /> &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;467&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; але наскільки ця «емансипаційна» тенденція без потреби збільшила й так чималий обсяг Словника — без спеціальних підрахунків сказати важко.<br /> <br /> Так само в окремі словникові статті упорядники Словника виділили зворотні дієслова на '''-ся, -сь''', які в інших словниках, як похідні, звичайно (якщо на перешкоді не стоять якісь інші моменти) об’єд­нуються в одній статті з дієсловами на '''-ть, -ти'''; '''Нормировать''' - нормувати, '''-мую, -муєш, -ться''', норму­ватися ; '''Революционизировать''' - революціонізувати, -зую, -зуєш; -ться, революціонізуватися тощо.<br /> <br /> Деякі фахівці-мовознавці вже не раз обстоювали «погляд, що немає потреби виділяти зворотні діє­слова з часткою '''-ся''', як самостійні реєстрові слова (М. А. Жовтобрюх). З цим зауваженням,— зазна­чає Л. Л. Гумецька,— треба погодитися, зробивши виняток для лексично самостійних зворотних діє­слів...» Нам залишається тільки приєднатися до цієї плідної ідеї, а разом з тим і пошкодувати, що в новому Словнику цією ідеєю знехтували і реєстр Словника та його обсяг так істотно і нераціонально збільшили.<br /> Нарешті, третім моментом, за рахунок якого реєстр Словника помітно збільшився, є виділення в окремі статті прислівників.<br /> Однією з найскладніших і найважливіших про­блем української мови є, як відомо, переклад діє­прикметників, особливо активних дієприкметни­ків теперішнього часу.<br /> <br /> Візьмемо для прикладу строфу з відомого вірша М. Некрасова:<br /> <br /> :::От ликующих, праздно болтающих,<br /> :::Обагряющих руки в крови <br /> :::Уведи меня в стан погибающих <br /> :::За великое дело любви.<br /> <br /> &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;468&lt;/font&gt;&lt;/b&gt;<br /> <br /> Строфа характерна тим, що тут в одному речен­ні — чотири дієприкметники. Пробуємо перекла­дати й бачимо, що вся трудність перекладу — саме в них, у дієприкметниках. У Словнику 1948 року з чотирьох дієприкметників був перекладений ли­ше один ('''ликующий'''), та й то, як кажуть, переклад залишав бажати багато кращого (радіючий, тріум­фуючий; радісний; тріумфальний). Новий Слов­ник дає переклад слова '''ликующий''' (1. який (що) радіє і т. п.; 2. ''в знач. прил.'' радісний, зраділий, радіючий, тріумфуючий, тріумфальний), у якому такі «перли», як '''радіючий''' і '''тріумфуючий''', якщо не викинені зовсім, то хоча б витіснені на задній план. Зате жодного іншого з чотирьох дієприкметників, вжитих у вірші М. Некрасова, у новому Словнику ми також не знайдемо. Чому? Та тому, що їх важ­ко перекладати, тому що в українській мові від­повідних їм дієприкметників немає, і їх, отже, треба перекладати або словами іншої граматич­ної категорії, або описово.<br /> <br /> Так, активні дієприкметники перекладати важ­ко: дуже багато тут залежить від контексту. Ска­жімо, треба перекласти газетний заголовок «Сра­жающийся Вьетнам». Одним з кращих україн­ських відповідників буде: «В’єтнам бореться». Але вже речення «Народ, сражающийся за свою независимость, непобедим» доцільніше переклас­ти: «Народ, що бореться за свою незалежність,— непереможний». А речення «Вьетнамский народ, сражающийся за свою независимость, одерживает все новые и новые победы» можна перекласти ще інакше: «В’єтнамський народ, борючись за свою незалежність, здобуває все нові й нові перемоги».<br /> <br /> Три речення — і три різні способи перекладу того самого дієприкметника. А якщо контекст уріз­номанітнити ще більше, очевидно, можна знайти й <br /> &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;469&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; більше способів перекладу. Труднощі, певна річ, великі. Великі, але не нездоланні. Це видно навіть із того, що й у новому Словнику активні дієприк­метники теперішнього часу відсутні не цілком; хоч і нечасто, але вони все ж наводяться у Словнику і переклад їх — чи то описовий, чи словами інших граматичних категорій — багатьом стане в пригоді. Шкода тільки, що упорядники Словника так щедро поширили реєстр за рахунок інших граматичних категорій, загалом у перекладному словнику не обов’язкових, а важкоперекладні дієприкметники обійшли своєю ласкою і тим відчутно знизили практичну вагомість Словника.<br /> <br /> Особливо це стосується дієприкметників, що ста­ли термінами або складниками термінів і вжива­ються в значенні прикметників: '''ведущий, всасы­вающий, вращающий (-ся), движущий (-ся), де­формирующий (-ся), направляющий, несущий, поглощающий, преобразующий, производящий, режущий, разрушающий, составляющий, удер­живающий''' тощо. Терміни, що відзначаються саме своєю однозначністю, зв’язані переважно ще й з цілком певним, чітко визначеним контекстом, отже, й дієприкметники в такій ролі лексично опрацьовувати й перекладати куди легше. Саме тому деякі з них, хоч і скупо й непослідовно, були введені в реєстр Словника 1948 року. У новому Словнику їх трохи більше, але збільшення таке мізерне, що про нього можна й не говорити. Ска­жімо, якщо з перелічених вище слів у Словнику 1948 року не було '''аккумулирующий (-ся), аморти­зирующий (-ся), деформирующий (-ся), преоб­разующий, разрушающий, удерживающий''', то жодного з них немає і в новому Словнику. Тимчасом збільшити реєстр Словника такими словами можна і слід було не менше, ніж упорядники Словника <br /> &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;470&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; збільшили його за рахунок наукових і техніч­них термінів. Ми вже бачили, як щедро й вільно упорядники Словника вводили в реестр нову за­гальновживану наукову й технічну терміноло­гію. Тепер ми можемо уточнити: нові терміни вво­дилися в Словник тільки в тому разі, якщо вони існують у формі будь-якої граматичної категорії, крім активного дієприкметника теперішнього часу. Таким чином, саме найважчий з перекладницького погляду момент термінології, на жаль, практично лишився поза межами Словника.<br /> <br /> * * *<br /> <br /> Як видно вже навіть з попередньої розмови, ре­єстр Словника не збігається з кількістю слів, що перекладаються. У Словнику 1948 року зворотні дієслова, деякі іменники жіночого роду та прислів­ники не виділені в окремі статті, але це не означає, що вони не перекладалися зовсім: вони переклада­лися «приховано», як додаткові форми до інших слів, винесених у реєстр. Отже, реєстр тут був дещо менший, ніж фактична кількість слів, що підляга­ли перекладові. У новому Словнику, побудованому за безгніздовою системою, ця різниця ще менша. А все ж «приховані» лексичні резерви є й у ньому — і наша розмова про оновлення й збагачення реєст­ру Словника не була б вичерпною, якби ми не згадали його резерву.<br /> <br /> Цим резервом є ідіоматичні звороти, фразеоло­гізми, взагалі складні випадки перекладання. Ми можемо пам’ятати українські відповідники росій­ських слів '''лихой''' і '''беда''', але водночас можемо не знати, що фразеологічні вислови '''лиха беда, не лиха беда, что за беда''' перекладаються як '''варто лише, важко лише; не важко, не дивно; що з того'''. &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;471&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; Фразеологізми, як і слова, мають лексичне значення — ось чому їх, хоч і не виносять у реєстр перекладних словників, перекладають нарівні зі словами, а пов­нота й досконалість словника вимірюється також і тим, як широко наводяться й перекладаються в ньому фразеологізми.<br /> <br /> '''Переклад'''<br /> <br /> Досі йшлося лише про реєстр Словника. Однак раніше, обговорюючи Словник 1948 року, критика не мала особливих претензій до його реєстру. Найсерйозніші закиди стосувалися самого пере­кладу, української частини Словника, вкрай збід­неної, висушеної, засміченої діалектизмами, мов­ними покручами. Отже, тут були головні труднощі й для укладачів нового Словника.<br /> <br /> У Словнику 1948 року переклад був збіднений передусім тим, що до російських багатозначних слів часто подавалася обмежена кількість україн­ських відповідників. До російського слова вели­кий, скажімо, наводився один український відпо­відник ('''великий''') — і тим переклад вичерпувався. У новому Словнику, крім того, наводяться ще такі відповідники, як '''завеликий; видатний; визнач­ний''' і ціла низка ілюстрацій до того, як і в якому контексті ці слова вживаються. А якщо зважити, що в академічному Словнику 1924—1933 років наводяться ще такі відповідники, як '''величезний, величенний, величний''' ('''величні''' заміри), навіть на цьому окремому прикладі можна уявити, як збід­нили переклад упорядники Словника 1948 року.<br /> <br /> Збіднено тут виступала передусім російська мо­ва: у вищенаведеному прикладі російське слово '''ве­ликий''' подавалося убого, в одному-однісінькому значенні; широчезне багатство всіх інших його &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;472&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; значень просто ігнорувалося. Але збідненою уявлялася й мова українська, бо складалося вра­ження, що відмінним тут є лише звукове оформлен­ня слова, а всі семантичні відтінки й значення є точною копією відтінків і значень російського сло­ва. Переклад тим самим спрощувався до ступеня механічних операцій зі словом.<br /> <br /> Новий Російсько-український словник укладав­ся в атмосфері, коли маррівська вульгаризація мо­вознавства була давно осуджена й відкинена і про її безпосередній вплив на принципи укладання нового Словника говорити не доводиться. Однак практичний слід, що його полишила маррівська теорія в лексикографії, виявився надто глибоким; довголітня і вперта орієнтація тільки на лексичну спільність і відраза до будь-якої лексичної від­мінності так глибоко ввійшли з словники і в мовну практику взагалі, лишили по собі стільки мовних «пам’яток», на які, маючи охоту, можна тепер по­силатися як на «джерела», що перебороти інерцію мовного вульгаризаторства сучасними мовознав­цями буває дуже й дуже важко. У новому Слов­нику чимало зроблено для викорінення застарілих тенденцій лексикографії, чимало, але далеко не все: на кожній сторінці бачимо сліди битви, що іноді увінчувалася почесною перемогою, а іноді — лише дипломатичним компромісом чи й зовсім не­виправданою здачею позицій.<br /> <br /> Вище вже наводилися приклади того, як у но­вому Словнику лексичне значення російського слова розкривається значно глибше й повніше, а українські синонімічні ряди подаються багатше, ніж то було у Словнику 1948 року. Кількість та­ких прикладів можна збільшувати й збільшувати, і всі вони наочно засвідчать безперечні переваги нового Словника над старим. Слово '''абсолютный''' у<br /> старому Словнику перекладалося лише як '''абсо­лютний'''; у новому Словнику наводяться, крім того, такі варіанти перекладу, як '''цілковитий, повний''' і добрий десяток словосполучень з різними пере­кладами слова '''абсолютный'''. У старому Словнику слово '''абсурд''' перекладалося тільки як '''абсурд'''; но­вий Словник пропонує нам до вибору ще й такі слова, як '''безглуздя, нісенітниця, дурниця'''. '''Аван­тюрист''' у старому Словнику перекладався двома словами: '''авантюрист, авантурник'''; у новому Словнику додано ще й третій варіант перекладу: '''пройдисвіт'''.<br /> <br /> Усі ці приклади взято з однієї сторінки нового Словника; отже, навіть із цього можна уявити, якою мірою переклад у новому Словнику розши­рено, поліпшено, збагачено.<br /> <br /> Однак проти такого методу збагачення перекла­ду можна й заперечити. Можна сказати: переклад­ний словник — не словник синонімів і не можна при кожному російському слові наводити цілий синонімічний ряд українських відповідників. Той же '''абсурд''' можна перекласти тільки словом '''абсурд''', а '''безглуздя, нісенітницю''' й '''дурницю''' приберегти для таких слів синонімічного ряду російської мо­ви, як '''бессмыслица, нелепость, несуразица, вздор, ерунда, чепуха, чушь, галиматья, белиберда''' тощо. Так само переклад слова '''авантюрист''' можна об­межити двома українськими відповідниками ('''авантюрист''' і '''авантурник'''), а слово '''пройдисвіт''' залишити для перекладу таких слів, як '''пройдоха, проходимец, прохвост''' тощо. Чи не доцільніше взагалі синонімічний ряд однієї мови порівнюва­ти з синонімічним рядом іншої мови і таким чином для кожного слова шукати найближчого, найточнішого відповідника, оминаючи всі інші слова-синоніми?<br /> <br /> &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;474&lt;/font&gt;&lt;/b&gt;<br /> <br /> Загалом таку думку можна було б визнати по-своєму слушною, якби синонімічний ряд однієї мови більш-менш відповідав синонімічному рядо­ві іншої мови. Але це не так. Російське '''аист''' не має зафіксованих словниками синонімів, а в україн­ській мові їх ціла низка (тільки розглядуваний Словник наводить такі: '''чорногуз, лелека, бусел, бусол'''; ''разг.'' '''бузько''';(''о самке разг''. еще '''буслиха'''). І навпаки, є слова, що мають цілу низку сино­німів у російській мові, а їх відповідники в україн­ській мові синонімів не мають. У таких випадках практично ніякої проблеми немає. Але є інша невідповідність між синонімічними рядами різ­них мов. Звичайно, '''абсурд''' і '''авантюрист''', слова чу­жомовні і в українській і російській мовах порів­няно молоді, стилістично вирізняються з-посеред своїх семантичних побратимів ('''безглуздя, нісеніт­ниця, дурниця; пройдисвіт, пройда, проноза, про­лаза''' тощо), і, якби йшлося тільки про такі слова, проблема відшукування для кожного слова одного-єдиного відповідника була б порівняно прос­та. Та коли зіставити якийсь розгалужений синоні­мічний ряд однієї мови з так само розгалуженим синонімічним рядом іншої мови (скажімо, російські '''бессмыслица, нелепость, несуразица, вздор, ерун­да, чепуха, чушь, галиматья, белиберда''' тощо і ук­раїнські '''безглуздя, нісенітниця, дурниця, безтям­ність, недоладність, бредня, маячня''' тощо), стає очевидним, що до більшості слів неможливо до­брати один-єдиний відповідник, що майже кожне слово однієї мови може — залежно від контекс­ту — перекладатися майже всіма словами сино­німічного ряду іншої мови. Вже тому прагнення перекладати те чи те слово цілою низкою синонімів-відповідників є не забаганка словникарів, а необхідність, зумовлена практичними потребами &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;475&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; перекладу, і якщо упорядники нового Словника в його українській частині переклад за рахунок си­нонімів збагатили, то це справді серйозний поступ проти практики, узаконеної Словником 1948 року.<br /> <br /> На жаль, визнаючи такий поступ, і тут дово­диться робити серйозні застереження. Збагачення перекладу за рахунок українських синонімів має спорадичний характер і не стало загальним прин­ципом при укладанні нового Словника.<br /> <br /> Велика частина синонімічних рядів перехре­щується тільки частково. Російські '''лингвистика''' і '''языкознание''' мають точні українські відповід­ники: '''лінгвістика''' і '''мовознавство'''; тимчасом '''линг­вистика''' перекладається двома словами ('''лінгвісти­ка''' і '''мовознавство'''), а '''языкознание''' лише одним ('''мовознавство'''). Російське '''азарт''' перекладається двома словами ('''азарт''' і '''запал'''), але в статтях '''пыл, жар, порыв''' слова '''азарт''' уже немає. Загалом до багатьох чужомовних слів ('''абсурд, азарт, лінгві­стика, авантюрист''' і подібні) наводяться питомі українські синоніми, до українських слів чужомов­ні слова-синоніми здебільшого не наводяться. Ство­рюється враження, ніби синонімічність тут не взаємна: чужомовне слово можна замінити своїм, але свого чужомовним — не можна. Це, звичайно, в кращому разі відбиває лише суб’єктивні уподо­бання авторів Словника — і не більше.<br /> <br /> Ще гірше, коли упорядники нового Словника взагалі не прагнуть збагатити переклад синоні­мами, коли семантичне багатство російського слова розкривається збіднено, вузько, прямолінійно. Російське '''атеист''' перекладається тільки як '''атеїст''', тут немає таких слів, як '''безбожник''' і '''безвірник'''. Зов­сім не перехрещуються такі синонімічні пари, як '''артист''' і '''актор''', '''живиця''' і '''терпентин''', '''рукопис''' і '''ма­нускрипт''', '''амбіція''' і '''пиха''' тощо. І якщо на кожній &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;476&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; сторінці нового Словника можна знайти приклади збагаченого перекладу, то, на жаль, так само на кожній сторінці є й приклади протилежного ха­рактеру.<br /> <br /> Коротко, тут новий Словник відрізняється від старого, але тільки окремими прикладами, а не загальним принципом. Дуже часто до російського слова наводиться один український відповідник, ніби всі семантичні відтінки й значення україн­ського слова є простою копією відтінків і значень російського слова, а переклад зводиться до меха­нічних операцій зі словом. До слова '''мало''' наводиться один-єдиний відповідник ('''мало''') і тільки з наведених далі словосполучень можна здогадати­ся, що в українській мові це слово має й інші від­повідники. І справді, навіть в академічному Слов­нику 1924—1933 років, крім згаданого вище, бе­зумовно, основного перекладу, наводяться ще й такі: ('''немного''') '''трохи, трішки, не гурт, незгурта, обмаль чого''', ('''скудно''') '''скупо, тонко на що''', і всі ці переклади ілюструються багатющим матеріа­лом.<br /> <br /> Суперечливе враження справляє й спроба оно­вити переклад, очистити його від мовної калічі, надати ваги і звучання питомим українським сло­вам.<br /> <br /> Упорядники Словника 1948 року надавали пере­вагу зовнішній подібності слова, не завжди зва­жаючи на його зміст і зв’язок з іншими словами мо­ви. Упорядники нового Словника в багатьох випад­ках на перше місце ставлять українські відповід­ники не за зовнішньою схожістю їх зі словами, що перекладаються, а за внутрішньою змістовністю, за їх характерністю для української мови. Отож і '''серветка''', і '''кава''', і '''фахівець''', і '''очерет''' з другого пла­ну перейшли в розряд основних, а колишні основ­ні &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;477&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; ('''салфетка, кофе, спеціаліст, комиш'''), навпаки, виявилися на другому плані.<br /> <br /> Вже таке ніби суто механічне переставлення місцями для словника важить чимало: якщо слово рекомендується як основне, то передусім саме його й уживатимуть. Шкода тільки, що упорядники но­вого Словника робили це не так серйозно й послі­довно, як можна й слід було чекати. Тільки неве­лику кількість сумнівної репутації слів ('''материй, блокіровка''' тощо) зовсім вилучили із Словника. Частину ж, як ми вже бачили, тільки переведено на друге місце, а деякі ('''надругатися, благоглупість, озноб, мнимий''' тощо) так і лишилися на першому місці. На другому плані лишилися деякі слова, які взагалі не мали б бути в нормативному слов­нику ('''кирпич, сахар, озноб, хникати, знобити, об­ломок, зівати, із-за''' в значенні через тощо).<br /> <br /> Більше того — дискваліфікувавши одні і вилу­чивши з ужитку інші, упорядники Словника ком­пенсували свою сміливість тим, що ввели цілу низку слів, аж ніяк не кращих за вилучені й диск­валіфіковані. '''Обідняти''' (збіднювати), '''обездолений''' (знедолений), '''обіденний''' (обідній), '''улучати''' (виби­рати), '''самодовліючий''' (самодостатній) — цих і подібних слів у Словнику 1948 року не було, це вже набутки нового Словника і, певна річ, такі набутки, якими упорядникам не доведеться пиша­тися.<br /> <br /> Твердим горішком для авторів Словника був та­кож переклад науково-технічної термінології.<br /> <br /> Досвід 20—30-х років наочно засвідчив, що успішно творити українську науково-технічну тер­мінологію відірвано від російської термінології — неможливо. У тому досвіді було чимало й цікавих та повчальних моментів, але коли замість '''верти­калі''' пропонували '''прямовис''', замість '''коефіцієнта''' — &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;477&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; '''сучинник''', замість '''балки''' — '''тряму''', замість '''бук­си''' — '''осівницю''', замість '''клапана''' — '''хлипак''', за­мість '''поршня''' — '''толок''', замість '''маятника''' — '''хитун''', замість '''циліндра''' — '''вібло''', замість '''спіраль­ний''' — '''штрубуватий''' тощо, то це було неправиль­ним. Українська наука розвивається в тісному взаємозв’язку з російською, і зрозуміло, що всі спроби творити на Україні окрему термінологію були приречені на невдачу. Тенденціям до замкне­ності і «самобутності» української термінологіч­ної системи був протиставлений «принцип міні­мальних розбіжностей» з російською мовою. Як писав з цього приводу Н. К. Сухов, «російська тер­мінологія щодо національних не є іншомовною, бо наука й техніка в національних республіках або користуються тільки російською мовою, або вони двомовні, тобто користуються і національною, і російською мовами». За таких умов може йтися ли­ше про те, що творити й запозичувати термінологію можна «з урахуванням своєрідності фонетичної, морфологічної, синтаксичної та лексичної систе­ми даної мови».<br /> <br /> Звичайно, ніяких '''трямів, хлипаків''' і '''вібл''' не було вже й у Словнику 1948 року; новий же Словник стоїть цілком на рівні сучасних вимог. Критичної оцінки заслуговують тільки ті окремі випадки, коли принцип мінімальних розбіжностей між мо­вами упорядники зрозуміли буквалістично і, за­мість перекладати, просто переносили в україн­ську мову типово російські терміни. В українській мові нема таких слів, як '''карман, башмак, юбка, оснащать''' і, як загальні слова, автори перекладали їх по-українськи — '''кишеня, черевик, спідниця''' (тільки слово '''оснащать''' виявилося не перекладе­ним). Але як терміни і в українській частині Слов­ника вони залишилися в російському звучанні.<br /> <br /> &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;479&lt;/font&gt;&lt;/b&gt;<br /> <br /> Та це — лише окремі випадки; загалом же ро­сійські терміни перекладаються типово україн­ськими відповідниками; перекладаються точно, вдало і по-сучасному.<br /> <br /> Складнішою виявилася справа лише з перекла­дом термінів, утворених від дієприкметників тепе­рішнього часу: '''движущий (-ся), вращающий (-ся), успокаивающий, регистрирующий''' тощо. У словни­ках 20—30-х років переклад таких термінів був особливо штучний, плутаний, невдалий не лише тому, що для цього бралися іноді малотипові, обласні і діалектні слова; головне, що для творен­ня термінів часто використовувались малопродук­тивні або семантично невідповідні форми: '''замичний''' (замыкающий), '''запірний''' (запирающий), '''несхнучий''' (невысыхающий), '''заскочний''' (защелки­вающий), '''розлучний''' (разъединяющий), '''зрівноважний''' (уравновешивающий) тощо. Українська термінологія втрачала природність звучання і ні­би випадала із загального тону мови.<br /> <br /> Особливо не пощастило в ті роки дуже продук­тивним в українській мові суфіксам '''-альний, -ильний'''. Наскільки природніше звучали б ті самі терміни, скажімо, в такому варіанті: '''замикаль­ний, всмоктувальний, невисихальний, роз’єдну­вальний, зрівноважувальний''' тощо! Частково саме таким шляхом і пішли укладачі термінологічних словників повоєнного часу і замість старого '''пере­мичний''' стали вживати '''перемикальний''', замість '''регулівний''' — '''регулювальний''', замість '''охолод­ний''' — '''охолоджувальний''', замість '''реєстрівний''' — '''реєструвальний''' тощо.<br /> <br /> Але цей процес відбувався повільно і не закін­чився й досі. Особливо уповільнився він останнім часом, коли на міну і застарілим ('''всисний, замичний, закріпний, затримний, напрямний, реєстрівний'''), &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;480&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; і новоутвореним ('''всмоктувальний, замикаль­ний, закріплювальний, реєструвальний''') термінам ринули штучні й неприродні для української мови форми типу '''всмоктуючий, замикаючий, закріпллюючий''' (і '''закріпляючий'''), '''затримуючий, направ­ляючий, реєструючий, ізолюючий, гальмуючий, центруючий'''.<br /> <br /> Упорядники нового Російсько-українського словника щодо такого типу термінів не мали яко­їсь чіткої позиції. Передусім цілу низку дуже по­ширених, але складних для перекладу термінів ('''движущийся, центрирующий, замедляющий, пе­реключающий, питающий, падающий, разъеди­няющий, скрепляющий, уравновешивающий, реги­стрирующий''' тощо) вони взагалі у Словник не включили. А ті терміни, які все-таки потрапили до Словника, часто перекладаються далеко не найкраще: '''затримуючий, задержуючий; закріп­ний, закріплюючий, закріпляючий; замикаючий, ізолюючий, гальмуючий, регулюючий, перекид­ний; охолодний, остудний; обертаючий''' тощо, хоч частина з них у деяких термінологічних словни­ках перекладалася значно вдаліше й природніше: '''ізолювальний, гальмувальний, регулювальний, охолоджувальний, центрувальний, обертальний''' тощо. <br /> <br /> Крім того, як видно з вищенаведених прикладів, до деяких російських термінів автори Словника вводять по кілька українських відповідників. Синонімія ж, корисна у звичайній мові, не тільки зайва, але й небажана в термінології, і якби упо­рядники Словника виявили більше смаку, при­наймні частину явно безперспективних термінів- синонімів можна було усунути безболісно. Тимчасом упорядники Словника роблять іноді навпаки: розуміючи принцип мінімальних розбіжностей &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;481&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; між мовами буквалістично, вони переносять в ук­раїнську мову і деякі зв’язані саме з синонімією недоліки російської термінології. Так, у російській мові існує ціла низка абсолютних синонімів типу '''змеевидный і змееобразный, кристалловидный''' і '''кристаллообразный, клиновидный''' і '''клинообразный'''. В українській мові частині таких термінів від­повідають давні, органічно утворені слова типу '''хвилястий''' (волнообразный), '''кулястий''' (шаровид­ный), '''цибулястий''' (луковицевидный, луковице­образный). Але не до всіх російських слів цього типу є такі природні відповідники в українській мові, тому, крім них, утворилося ще чимало ін­ших термінів: '''конусоподібний, людиноподібний, наукоподібний, перснеподібний''' тощо. Ці терміни, як легко бачити, також відповідають особливостям української мови і становлять органічну частину її словникового складу: ними можна з успіхом пере­кладати обидва слова з синонімічних пар росій­ської мови. Але упорядникам Словника цього зда­лося недосить. У російській мові — два слова-терміни, а чим гірша українська мова, щоб мати лише один відповідник? Можливо, упорядники Слов­ника так і не думали, але логіка їх дій така, і от по­руч зі словами '''конусоподібний, колесоподібний, коренеподібний, листоподібний, волосоподібний, голкоподібний''' тощо появляються ще '''конусовидний, колесовидний, кореневидний, листовидний, волосовидний, голковидний''' і багато-багато інших штучних утворень. Те, що російське '''вид''' по-україн­ськи перекладається '''вигляд''', а українське '''вид''' має зовсім інше значення,— це упорядників не дуже бентежить, і от із Словника 1948 року в новий пере­йшла маса словесного баласту, що, крім плутани­ни, в українську термінологію не вносить анічогі­сінько.<br /> <br /> &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;482&lt;/font&gt;&lt;/b&gt;<br /> <br /> Важче було перекладати слова обласні, діалект­ні і взагалі вузького (проти літературної норми) вжитку. Очевидно, деякі з них адекватно перекла­сти взагалі неможливо. Скажімо, російське облас­не шишига існує поруч з літературним черт. Як перекласти його українською мовою? Коли ми пе­рекладемо словом чорт, то тим самим зрівняємо в правах літературне черт із обласним шишига і, отже, не передамо характерних особливостей сло­ва шишига. А якщо перекласти українським облас­ним словом? Але яким? Дідько, куцак, антипко, анциболот, арідник? Зрозуміло, що для обласного слова однієї мови знайти більш-менш точний від­повідник серед обласних слів іншої мови немож­ливо. Але ясно одне: відповідників для обласних, діалектних слів однієї мови треба шукати серед такої ж лексики іншої мови. Перекладати ж рід­ковживане слово широковживаним літератур­ним — значить нехтувати особливостями обласної, діалектної, рідковживаної лексики. <br /> <br /> Так, перекладаючи слово '''шишига''', на нашу дум­ку, спершу треба було навести українські обласні '''лісовик, гайовик''', а вже потім літературні '''чорт, біс, нечиста сила, нечистий, дідько''', а не навпаки, як це зробили упорядники нового Словника. Іноді упорядники так і роблять: '''мочага''' перекладають як '''мочар, мочарі''', а не як '''трясовина''' чи '''драговина'''; '''розвальни''' — '''гринджоли''', а не '''сани''', '''знамо''' — пе­редусім '''звісно''', а потім уже '''звичайно'''. Але таких випадків у Словнику небагато, здебільшого ж авто­ри спершу наводять літературні відповідники ро­сійських рідковживаних слів, а потім уже — рід­ковживані слова української мови: російські '''аб­шид, тать, купно, кочет''' перекладаються спершу як '''відпустка, злодій, укупі, півень''', а потім уже — '''абшит, тать, купно, когут'''. І зовсім уже &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;483&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; не­виправдано, коли до деяких рідковживаних слів — '''оберег, тупейщик''' —упорядники наводять тільки чисто літературні відповідники — '''талісман, перу­кар''' — забуваючи, що в українській мові є й слова '''оберіг, голяр, цирульник'''.<br /> <br /> '''Коментар'''<br /> <br /> Система ремарок у новому Словнику надзвичай­но деталізована і розгалужена: умовних позна­чок тут близько двохсот (!) і майже всі вони (за винятком кількох слів типу '''и прочее, смотри, ли­бо''' тощо) мають кваліфікаційний характер. До то­го ж використовують їх так щедро, що вони охоп­люють добру половину словникового матеріалу.<br /> <br /> Найпопулярніші і найнеобхідніші у переклад­них словниках — '''граматичні ремарки''': без них іно­ді неможливо правильно перекладати. Але грама­тична характеристика слова у словниках — не ви­черпна, ба навіть не детальна. «Граматичні познач­ки,— зазначають упорядники нового Словника,— використовуються тільки при потребі показати рід, число або відмінок іменника, належність слова до того чи іншого граматичного розряду тощо» (том перший, стор. XVIII).<br /> <br /> Коли ж виникає потреба наводити граматичну характеристику слова?<br /> <br /> Говорячи про керування, упорядники Словника зазначають, що воно «звичайно показується (...) в усіх випадках, де українська мова щодо цього роз­ходиться з російською» (там само, стор. XX). Ска­зане про керування можна поширити й на інші граматичні моменти: '''граматичні ремарки необ­хідні там, де є розбіжність між мовами''', де, отже, переклад цією розбіжністю утруднений. В усіх ін­ших випадках граматичний коментар зайвий.<br /> <br /> &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;484&lt;/font&gt;&lt;/b&gt;<br /> <br /> Здебільшого, подаючи граматичний коментар до слова, упорядники нового Словника дотри­муються саме такого принципу, і не тільки керу­вання, але й рід, число, відмінок іменника, пере­хідність чи неперехідність дієслова та інші подібні граматичні ознаки слова показують лише тоді, коли є якась розбіжність між мовами.<br /> <br /> Але цей загалом правильний принцип у Слов­нику витримано непослідовно. Зазначивши, що граматичні ремарки використовуються тільки при потребі, упорядники застерігають: «Послідовно позначені лише прислівники, прийменники, спо­лучники, частки, вигуки та дієприслівники, а та­кож вищий і найвиїций ступінь прикметників і прислівників» (там само, стор. XVIII).<br /> <br /> Чому автори зробили такий висновок, здогада­тися неважко: саме ці частини мови граматично визначені не так чітко, як, скажімо, іменники чи дієслова. Прислівники ('''хорошо, так, лучше''') мо­жуть виступати як частки, дієприслівники ('''ве­дущий, несущий''') — у значенні прикметників; де­які слова можуть бути і частками, і сполучниками ('''да, ведь'''), і сполучниками, і вигуками ('''но, однако''') і вигуками, і прийменниками ('''о, у'''). Частина з них, справді, потребує граматичного коментаря. Але — тільки частина, та й то порівняно невелика.<br /> <br /> Сама система '''стилістичних ремарок''', застосова­них у Словнику, не відзначається внутрішньою логічністю, вмотивованістю. Упорядники Словни­ка, дещо збільшивши кількість стилістичних ре­марок, подрібнили їх, розмили чіткі межі між ни­ми і тим самим посилили суб’єктивність стилістич­них оцінок слова. Бо хто, не посилаючись на суб’єк­тивний смак, може пояснити, чому '''стишок, мелочишка, статейка, городишко''' кваліфікуються тер­міном ''пренебрежительно'', а подібні до них &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;485&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; '''мужичонка, житьишко, коровенка, самоваришко, паучишка''' — терміном ''уничижительно''?<br /> <br /> Однак упорядникам здалося й цього недосить, і на додачу до них вони ввели ще термін '''умень­шительно-уничижительное'''. Слова, віднесені до цієї категорі ('''аристократишка, армячишка, царек, делишки, домишко'''), об’єктивно відмежувати від тих, що супроводжуються позначками '''пренебре­жительно''' і ''уничижительно'', практично немож­ливо. Та й чи має для читача вагу те, якою познач­кою буде оцінено слово — ''уничижительно'' чи ''уменьшительно-уничижительно''? Різниця у вжи­ванні і тих, і тих слів невловима.<br /> <br /> Так, важко зрозуміти, навіщо введено нову проти попередніх словників позначку ''уменьши­тельно-ласкательное''. Різниця між уменьшитель­ным і ''ласкательным'' в українській і російській мо­вах не є такою чіткою, щоб можна було певно по­ділити відповідні слова на ці дві рубрики, і не див­но, що досі мовознавці не дуже давали собі раду з такими словами. У всякому разі, навряд чи хто пояснить, чому слова '''козлик, бычок, баранчик, прутик, ложечка, ивка, альбомчик''' тощо у новому Словнику названі ''уменьшительными'', а '''овечка, ко­теночек, мелодийка, мотивчик''' тощо тлумачаться як ''ласкательные''. Гібридна позначка ''уменьши­тельно-ласкательное'' справи не рятує; слова з но­вою позначкою ('''барашек, козочка, коровка, котик, дубок, улочка, березка, самоварчик, ротик, ножка, моторчик''' тощо) можна віднести до будь-якої з попередніх рубрик, так само як і з попередніх руб­рик будь-яке слово можна назвати ''уменьшитель­но-ласкательным''.<br /> <br /> Отже, більша диференціація стилістичних ознак не тільки не прояснює справи, а ще більше ускладнює її.<br /> <br /> &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;486&lt;/font&gt;&lt;/b&gt;<br /> <br /> Мабуть, варто було подумати також над тим, як спростити і впорядкувати оцінку слів, які в словни­ку супроводжуються ремарками ''разговорное'' та ''просторечное''.<br /> <br /> С. П. Левченко вже звертав увагу на те, що «в українській лексикографії здавна не користува­лися спеціальною позначкою для виділення так званої просторічної лексики», бо «лексикографо­ві ця позначка не дає виразних прикмет, за якими можна було б встановити такий різновид лексики», а ті різновиди лексики, які пропонують визначати як просторічне, «натурально розподіляються між іншими загальноприйнятими в українських слов­никах виразними стилістичними групами».<br /> <br /> Справді, за якою об’єктивною ознакою можна поділити слова на розмовні і просторічні? Практи­ка ремаркування в новому Словнику свідчить, що об’єктивного критерію для такого поділу немає. Чому, наприклад, слова '''меценатка, руководитель­ница, репетиторша, директорша, контролерша, кассирша''' названі ''розмовними'', а їх стилістичні близнюки '''актерша, адмиральша, казначейша, ко­мандирша, кондукторша, капитанша, министерша''' потрапили вже у розряд ''просторічних''? Здебільшо­го в лексикографії просторічними називають такі слова, що не входять у норму літературної мови. Але які є підстави виводити за межі мовної норми такі, скажімо, слова, як '''авоська, анатомичка, мы­тарить, картишки, мудро, мура, куролесица, ли­шек, аккурат, колошматить, кашеварить, мироед, сумерничать''' тощо? Адже величезна маса інших таких самих слів у Словнику трактуються як роз­мовні або принаймні обласні чи лайливі. Якщо '''ми­лочка, капризник і капризуля''' — розмовні, то чо­му треба вважати просторічними '''миленок, милка, капризун'''? Якщо, справді, «питання стилістичної &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;487&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; характеристики слова в словнику не можна роз­в’язати на грунті суб’єктивної оцінки слова», якщо для цього потрібні об’єктивні критерії, то вживан­ня двох позначок — ''розмовне'' і ''просторічне'' — не витримує ніякої критики.<br /> <br /> Наша розмова розрослася б до неможливих для журнальної статті розмірів, якби детально аналі­зували й інші невиправдано подрібнені, несистематизовані ремарки (скажімо, такі, як ''лайливе'' і ''вульгарне'', ''іронічне'' і ''жартівливе'', ''книжне'' і ''кан­елярське'' тощо). Але й сказаного, здається, до­сить, щоб відчути, яка непродумана, суперечлива й неефективна система ремарок застосована в но­вому Словнику.<br /> <br /> Та головне навіть не в цьому. Невмотивованим і невиправданим здається саме прагнення ремар- кувати якомога більше слів. Російська і українська мови такі близькі, що багато відповідних слів не відрізняються не тільки значеннями, але й відтін­ками значень і стилістичними якостями. Очевидно, в таких випадках немає потреби коментувати навіть яскраво виражені стилістичні особливості слів. Принцип, застосований упорядниками Слов­ника до іншого випадку,— коментувати тільки при потребі, тільки там, де українська мова розхо­диться з російською,— міг бути поширений і на стилістичний коментар. І тим, що упорядники на це не зважилися, вони завдали собі зайвого кло­поту, надміру ускладнили справу і переобтяжили Словник зайвим словесним баластом, який для недосвідчених користувачів може виступати в ро­лі нормативних приписів і обмежувати свободу користування Словником.<br /> <br /> Особливо ж довільна, суперечлива і безсистемна в новому Словнику група '''спеціальних ремарок'''. Список умовних скорочень починається словом &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;488&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; '''авіація'''. Природно, щоб в такому разі в окрему руб­рику був виділений і '''автомобільний транспорт''' (або '''автосправа'''). У багатьох словниках такий тер­мін справді є. У рецензованому Словнику його чо­мусь немає. Якщо упорядники окремо виділили '''кравецьку, столярну і шевську справи,''' то логіч­но запитати: чому такою ж честю не вшановані, скажімо, '''слюсарна справа''' чи '''гончарна справа'''? Ми вже кажемо про те, що самі поняття '''кравецька справа, шевська справа, столярна справа''' дуже за­старіли і їх у багатьох словниках (наприклад, у Російсько-українському технічному словнику 1961 року) замінили точнішими, ширшими, сучас­нішими термінами — '''швейна промисловість, взуттєва промисловість, деревообробна промис­ловість'''.<br /> <br /> Потім: якщо автори окремо виділили деякі по­рівняно вузькі, а іноді й застарілі поняття ('''кра­вецька справа, шевська справа, столярна справа''' і навіть '''кулінарія, картярське слово, мисливський термін'''), то чому деякі ширші й фундаментальні поняття залишилися поза їх увагою? Можна при­пустити, що такі галузі науки і техніки, як '''кібер­нетика, телебачення, космонавтика''' тощо не вра­ховані тільки тому, що вони недавно виникли (хо­ча телебачення у тому ж таки Російсько-україн­ському технічному словнику вже було). Але чим пояснити при детальній розгалуженості й подріб­неності позначок відсутність таких, наприклад, понять, як '''машинознавство''' і '''машинобудування''', '''теплотехніка''' і '''газотехніка''', '''харчова промисловість, нафтова промисловість, зварювальне виробництво''' тощо? Адже деякі з цих галузей науки і техніки розвинули таку розгалужену систему термінів, що їм присвячені окремі спеціальні словники (див. Російсько-український словник з машинознавства &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;489&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; та загального машинобудування, К., 1959; Росій­сько-український словник з теплотехніки та газотехніки, К., 1962; Російсько-український словник зварювальної промисловості, К., 1964 тощо). Чи­мала кількість термінів із цих словників увійшла і в рецензований Словник — отже, відсутність від­повідних позначок свідчить про довільність, логіч­ну суперечливість прийнятої упорядниками систе­ми коментування спеціальних слів.<br /> <br /> Особливо впадає в очі ця суперечливість, коли порівняти ремарки науково-технічної та сільсько­господарської термінології. Ремарки першої, хоч серед них і є серйозні пропуски, невиправдані по­дрібнення, все ж досить розгалужені, деталізовані. Сама лише '''біологія''' поділяється на десять підроз­ділів ('''ботаніка, зоологія, фізіологія, іхтіологія''' то­що). Тимчасом майже вся сільськогосподарська тер­мінологія коментується позначкою '''с.-х.''' ('''сельско­хозяйственный термин'''), окремо виділені тільки '''садівництво''' та '''бджільництво'''; немає навіть таких загальних термінів, як '''агрономія''' (чи '''рільництво'''), '''тваринництво, грунтознавство''' тощо.<br /> <br /> Однак усунення усіх цих перекосів і супереч­ностей, найвдаліше навіть удосконалення систе­ми спеціальних ремарок не знімає питання про доцільність такого розгалуженого й детального коментування в перекладному словнику взагалі. Ми вже бачили, що навіть граматичний та сти­лістичний коментарі виправдані не завжди; а спе­ціальний коментар — тим паче. Кількісно він найрозгалуженіший (десь коло дев’яноста ремарок!), частота його використання в Словнику найбільша. Але ж терміни, як відомо,— найінтернаціональніша частина лексики, а в таких близьких мовах, як українська і російська, розбіжності в значеннях термінів такі незначні, що практично їх здебіль­шого &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;490&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; можна нехтувати. У таких випадках комен­тувати слово доцільно лише тоді, коли воно, крім термінологічного, має ще якесь значення. Але таких слів у мові не так багато, щоб для них виробляти таку складну й розгалужену систему ремарок; для цього досить кількох найзагальні- ших позначок (типу ''спеціальне, наукове, технічне'' тощо).<br /> <br /> Так, детальне розгалужене спеціальне коменту­вання в нашій лексикографії освячене вже досить давньою і сталою традицією, і спроба заперечити його необхідність може здатися єретичною. Але тим, хто любить шукати аргументів у традиціях, можна вказати і на традиції іншого характеру. Навіть популярний (витримав сім видань!), до то­го ж тлумачний, а не перекладний, «Словарь русского языка» С. I. Ожегова цілком обходиться без спеціального коментування, так само, як наш новий Російсько-український словник цілком обходиться без етимологічних ремарок, хоч у ба­гатьох інших словниках ремарок типу ''полонізм, германізм, латинізм'' тощо буває навіть по кілька десятків. Чи не час на вироблену й усталену тра­дицію подивитися критичним оком і перевірити її доцільність практикою?<br /> <br /> На окрему увагу заслуговують деякі '''нормативні ремарки'''.<br /> <br /> У Словнику 1948 року для позначення застарі­лої лексики вживаються дві ремарки: ''арх.'' (ар­хаизм) і ''уст.'' (устаревшее слово или выражение). За змістом ці дві ремарки тотожні, й укладачі но­вого Словника правильно зробили, лишивши одну з них (''уст.''). Але, усунувши невиправданий дубляж ремарок, автори не подумали над голов­нішим: розмежувати архаїзми (застарілі слова) від слів, що вийшли з ужитку через застарілість &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;491&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; речей і понять, які вони називають. Адже це — речі зовсім різні. Справді-бо, можна назвати заста­рілими такі слова, як '''авиаматка, свейский, меся­цеслов, мокой, хавбек, тонфильм''' тощо, бо їм на зміну прийшли інші слова ('''авианосец, шведский, календарь, акула, полузащитник, звуковое ки­но'''). Не часто вживаються такі слова, як ''аршин, мушкет, міхоноша, мадригал, масляна, санкюлот, тюрбан'' тощо. А це вже щось інше: застаріли не слова, а самі речі і поняття; назви ж цих речей і понять лишилися ті самі. І коли упорядники Слов­ника називають ці слова застарілими, вони сплу­тують зовсім різні поняття: слова і речі, які вони називають. Бо за логікою авторів Словника, ра­зом зі словом '''масляна''' застарілим треба вважати і '''різдв'''о, разом з '''мушкетом''' — '''алебарду''', разом з ''ар­шином'' — ''соху'' і ''мотику''. Так далеко упорядники Словника не йдуть і не всі слова, що означають застарілі речі й поняття, називають застарілими, але й до необхідної чіткості їм далеко, чимало та­ких слів, які, напевне, ще довго й довго будуть в ак­тиві російської й української мов, вони вивели за межі літературної норми.<br /> <br /> Слова старіють, коли їм на зміну приходять ін­ші слова,— отже, відмирання одних слів супро­воджується народженням інших. Перші у словни­ках ремаркуються як архаїзми, другі — як неоло­гізми. Але користувач даремно шукатиме в Слов­нику позначки ''неологізм'' або якоїсь спорідненої: її немає. Автори відзначили тільки один бік життя мови — старіння слів, а інша тенденція — омо­лодження мови — з їх поля зору випала.<br /> <br /> А жаль. Багато неологізмів так само не підхо­дять під літературну норму, як і архаїзми, тільки архаїзми — це слова, що вже вийшли з ужитку, а неологізми — слова, які ще не стали &lt;b&gt;&lt;font color=&quot;green&quot;&gt;492&lt;/font&gt;&lt;/b&gt; літературни­ми, і невідомо, чи стануть ними. А що Словник має нормативний характер, упорядники його повинні були відобразити і це відхилення від норми.<br /> <br /> * * *<br /> <br /> Оцінку такої великої й неймовірно складної праці, як словник, не можна дати якимось одним, хай навіть яскравим, глибоким і містким словом. Виникає багато дискусійних питань, на які годі да­ти однозначну і категоричну відповідь. Щоб дійти якоїсь згоди, потрібна серйозна й тривала дискусія серед широких кіл громадськості.<br /> До того ж не всі наші претензії можна адресу­вати безпосередньо упорядникам Словника: вони не всесильні і навіть не такі вільні у виборі, як ми це іноді уявляємо. Є норми й традиції, які скла­даються поза їх волею і переступити яких вони не можуть. Ось чому й наші закиди на їх адресу не слід розуміти буквально, вони адресовані скоріше всім мовознавцям в цілому і навіть ширшим колам культурної громадськості України, отже, й нам са­мим, літераторам, також. А упорядникам Слов­ника за їх велику й складну працю, крім закидів і претензій, слід сказати також слова щирої подяки. Вони їх заслужили.<br /> <br /> (Надруковано в журналі «Жовтень», 1970, № 7; під іншим прізвищем).<br /> <br /> Текст подано за виданням: Светличний І. О. ''Серце для куль и для рим. Поезії. Поетичні переклади. Літературно-критичні статтї''. Киев, видавництво «Радянський письменник » , 1990, стор. 462 — 492.<br /> <br /> ----<br /> &lt;references/&gt;<br /> <br /> <br /> [[Категорія:Нове]]<br /> [[Категорія:Словники]]</div>

Victor Kubai https://movahistory.org.ua/index.php/%D0%A1%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BF%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%9C._%D0%9F%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%83%D0%BC%D0%BA%D0%B8_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%81%D1%96%D1%97 2017-08-31T13:59:38Z

<p>Victor Kubai: </p> <hr /> <div>&lt;div style=&quot;background-color:#FFE7BA&quot;&gt;<br /> <br /> ===Підсумки правописної дискусії===<br /> <br /> Не так давно закінчилась скликана Народнім Комісаріятом Освіти, Всеукраїнська Конфренція в справі упорядкування українського правопису. Та конференція підвела підсумки довгій історичній смузі розвиткові української культури. На протязі останнього півтора сторіччя питання правопису все частіше стояло перед українським письменством, викликало багато шукань і вагань.<br /> <br /> Пригадаємо коротко головніші риси тої історії. Перед усім треба зазначити, що всі ті шукання й вагання були не лише спробами віднайти найліпші форми для виразу української мови, але виявляли також особливі історичні течії, мали свій політичний сенс, були виявленням політичної боротьби на грунті українського правопису.<br /> <br /> Візьмемо хоча-б перше питання, що зустрічається в справі правопису, в справі альфабету. В цьому питанні ми на протязі останнього півтора сторіччя мали досить гостру боротьбу різних напрямків. Перші представники нової української літератури в кінці 17-го з початку 19 ст. ст. писали звичайною російською абеткою, передаючи українські звуки звичайними літерами російської гражданки, лише наближаючи їх вимову до українських звуків.<br /> <br /> :::Эней бувъ парубокъ моторный<br /> :::И хлопець хочъ куды козакъ.<br /> <br /> Одначе нецілковита пристосованість російської абетки до української мови була очевидна уже давно. І тому уже в першій половині 19 сторіччя з'явився так званий етимологічний правопис, що дав українським звукам написання не за фонетичною вимогою, а за їхнім етимологічним походженням. Наприклад: слово «піп», «сіль», «вівця», «ніс», «зберіг» писалося «пô̂п», «сô̂ль», «вô̂вця», «нô̂с», «зберêг» і т. инш. Також заводили літеру «ять», в цьому правопису, для передачі українського звука «і», наприклад: «німий», «хліб», «білий». «Нѣмий», «хлѣб», «бѣлий» і т. инш. Ці правописи етимологічний і російський панували в українському письмі до 60-70 років, доки їм на зміну не прийшов так званий фонетичний правопис - «кулішівка», правопис, що єго завів відомий український діяч Куліш. Цей фонетичний правопис є і нині загально вживаний. Його характерні риси - введення йотованого звуку, вживання літер «і», «ї» та «и» широко замість не властивих українській мові літер, твердого знака «еръ», «ять», «ё», а також вживання йотованого «о», («йо»), а після м'ягких шелестівок «ьо».<br /> <br /> В 80 роках відомий український письменник Драгоманів пропонував завести новий правопис, так звану «драгоманівку», що відрізнялась від «кулішівки» передусім скасуванням так званих йотованих голосівок. Замісць «я», «є», «ю», «ї», драгоманівка вживала на письмі «j», «jа», «jе», «jу», «jі», а після шелестівок «ьа», «ьо», «ье», «ьу». Наприклад: «льуди» рівнялося «люди», «бjу» рівнялося «б'ю», «jіjі» рівнялося «її», «jавір» рівнялося «явір», «тjіjеjі» рівнялося «тієї», і т. инш.<br /> <br /> З поміж другорядних правописних течій можна зазначити ще Гацука, що пропонував вживати півголосне «у», а саме «у», в таких словах як «увесь» рівнялося «ввесь», потім «сіу» рівнялося «сів», «буу» рівнялося «був» і т. инш., та Желехівського, що його правопис досить був поширений в Галичині. Його правопис має такі найбільш характерні риси: вживання «і», «ї», після шелестівок найбільш там, де було «ять». Коли додати ще прихильників переходу на латинський альфабет, то в зазначених течіях ми маємо всі найголовніші риси в історії українського правопису.<br /> <br /> Треба зазначити, що історична боротьба тих правописних течій була одночасно і історичною, політичною боротьбою різних політичних угруповань й течій. Тепер навіть не можна уявити собі, як гостро проходила тая боротьба, з яким шаленим обуренням провадилася вона. Досить згадати, що так званий етимологічний правопис був одночасно політичним прапором цілої політичної течії, так званих «москвофілів». Т-во імени Качковського в Східній Галичині на свойому засіданні заявило свою уперту прихильність до етимологічного правопису, а один якийсь попик, на пропозицію перейти до фонетичного правопису, виступив на серед залі, роздер свою рясу і з надривом голосу крикнув: «Умру, а не отдам ьора» (твердий знак). Досить пригадати, що на терені колишньої Росії фонетичний правопис підпав забороні царським урядом, а спеціяльний указ не дозволив писати українською мовою, инакше, як за так званою «ярижкою», цеб-то за звичайним російським правописом.<br /> <br /> Було ще спроби завести латинський альфабет для української мови. Видатнішими представниками введення цієї течії були з одного боку - група сполячених українських письменників 30 року 19 сторіччя, з другого боку, провідники полонізації в Західній Галичині 70-х та 90-х років, а останніми часами провідники чехізації на Закарпатській Україні, та румунський уряд, що в Бесарабії та Буковині нині живосилом провадить латинську абетку для українського населення Бесарабії та Буковини. Досить пригадати, хоча б це, тоді зрозуміємо, що правописне питання має не лише свою історію, а цілковито звязане з цілою історією українського письменства, з цілою історією української культури півторасторіччя.<br /> <br /> Отже ухвалені урядом УСРР заходи для об'єднання і спрощення українського правопису з огляду на зазначене, мало тим більшу увагу і тим більше значіння. Скликана за постановою Раднаркому УСРР від 23-го липня 1925 року конференція підсумовує досягнення цілої історичної смуги розвитку українського народу. Характерні причини, що призвели до постановки самої справи впорядкування українського правопису, та до організації Державної Комісії для упорядкування українського правопису. В 1921 році Народній Комісар Освіти УСРР затвердив «Найголовніші правила українського правопису Всеукраїнської Академії Наук», що в основну повторили правила правопису, затверджені ще в 18 році, гетьманським міністром освіти проф. Огієнко. Академічні правила правопису значно внормували український правопис і на свій час були досить важливі та все-ж в дальших виданнях цих правил Всеукраїнська Академія Наук, хоч і видавала їх з титульною приміткою, що вони затверджені Наркомосом УСРР, завела до них велику силу новел та змін.<br /> Це знову спричинилося до розбіжности правопису, повстає правопис навіть окремих газет, досить різноманітний й сила правописних розходжень. На такі розходження довелося і мені натрапити, як Головному редакторові українського перекладу творів тов. Леніна. Виявилося, що навіть в редакції українського перекладу творів Леніна, що складалося з 3-х осіб (крім мене як головного редактора, до редакції входили два моїх помічники т.т. Євг. Касяненко та А. Річицький) були розходження в поглядах на правопис, що їх не розрішили академічні правила. А проте зрозуміло було, що твори тов. Леніна в усякому разі треба видати за одним правописом, тоб-то єдиним для всього українського письменства. Тоді, як то я зазначив в своїй передмові до українського перекладу книги тов. Леніна «Дві тактики», я поставив це питання перед Політбюро ЦК КП(б)У, і провів через Раднарком УСРР постанову про засновання Державної Комісії для упорядкування українського правопису при НКО УСРР. Та ж постанова Раднаркому передбачала, що «з метою приваблення широких кол наукових літературних сил до участи в виробленні правопису української мови, доручити НКО скликати спеціяльну Конференцію для упорядкування проробленого Державною Комісією проекту правил правопису».<br /> <br /> Отже, мало не після року роботи Державна Комісія виробила проект українського правопису, що став за предмет широкого обговорення на протязі року серед українських учених й письменників, учителів, серед широких кол українського громадянства по багатьох місцях, як от у Харкові, Вінниці, Київі, Луганському, Краснодару, Львові, Станіславові, і т. д., де відбувалися широкі наради учителів, письменників і инших громадян, інколи з участю де-кілька сот люду.<br /> <br /> Крім 5 спеціяльних дискусійних листків-додатків до газети «Вісти», багато статей та заміток в справі проекту правопису друковано взагалі в пресі на Україні, а також й на закордонній Україні.<br /> <br /> Нема напевне ні жодного кутка української землі звідкіля б не відгукнулися на цю справу листами, статтями та замітками з думками та пропозиціями: з усіх округ УСРР, з Кубани, Воронщини, Курщини, Донщини, Таганрогщини, Мелітопольщини, та з Українських колоній на Зеленому Клину (Сибір), в Узбекістан, Туркестані, та Казанщини, а також з Західної України, Закарпатської України, з Буковини, з Басарабії, і навіть з Українських колоній в Канаді й Сполучених Штатах. Можна з певністю сказати, що проведена на протязі року дискусія в справі українського правопису охопила широкі кола всіх українських земель, притягла до себе увагу широких робітничих й селянських мас. Проект Державної Комісії українського правопису став колективною творчістю широких кол українських учених та письменників з усіх українських земель, став за шлях до культурного об'єднання української людности навколо одного питання, навколо одного проекту. Дискусія в справі упорядкування українського правопису становить значну сторінку культурної історії цілого українського народу.<br /> <br /> Скликана НКО на підставі зазначеної постанови Раднаркому конференція для остаточного обміркування виробленого Державною Комісією проекту українського правопису, мала підвести підсумки тієї дискусії, і в генеральній дискусії дійти остаточної згоди в справі українського правопису.<br /> <br /> Отже, треба поставити собі таке питання - до яких '''наслідків''' дійшла правописна конференція, які '''висновки''' вона зробила з усієї попередньої роботи, та '''що вона дала'''.<br /> <br /> Конференція зібрала коло 75 чоловіка українських учених, письменників, учителів, та инш. українських культурних діячів з усіх кутків УСРР, а також і з закордонної України. Українське Т-во ім. Шевченка у Львові делегували від себе 2-х представників, акад. Студинського та проф. Свенцицького. Брав участь директор Українського Педагогічного Інституту в Празі, відомий лінгвіст проф. Сімович; з академічних причин (переведення лекцій) не могли бути присутні проф. Степан Смаль-Стоцький з Праги та доктор Панькевич з Закарпатської України. Не змогли взяти участи письменники: В. Степаник з Галичини та Гренджа Данський з Закарпатської України, бо їм відмовили у візі уряди польські та чеські. - Отже можна зазначити, що навіть цій справі - упорядкуванню українського правопису й культурному об'єднанню всього українського народу стали на перешкоді окупаційні уряди закордонних українських земель. В усякому разі треба визнати, що конференція мала дійсний й повний кворум. Це був своєрідний філологічний собор. Можна пригадати з історії українського народу другий такий собор, що 80 років тому зібрався й обговорював ту саму справу українського правопису. - Це було 1848 року, коли Европою трясла буржуазна демократична революція. В Східній Галичині вона виявилася в блідих проявах національного відродження, що спіткнулося на першому кроці - на першому питанні правопису і на цьому себе збила. Тоді попи Східної Галичини, клерикальні діячі та москвофільські політики під час революційних бурхливих подій зібралися у Львові і на протязі багатьох день і тижнів сперечалися про «йот» і «ери», вагаючись та не зважаючись відкинути клерикальні впливи слов'янщини «ярижки», та етимологізм цареславного москвофільства. Тая конференція нічого не дала, щоби розвязати справу українського правопису. Вона лише показчик культурної безсилости і тодішнього провідного клерикалізму галицького дрібного українського міщанства, що відіграв тоді контр-революційну ролю підпираючи австрійський цесаризм проти демократичної, хоча й шляхетсько-польської революції.<br /> <br /> Та не дурно перейшло в історію українського народу 80 років. Скликана за почином політбюра ЦК Комуністичної партії більшовиків України, за постановою Уряду Української Соціялістичної Радянської Республіки конференція в справі українського правопису 1927 року мала инший характер, инший склад, иншим темпом працювала і довела до инших наслідків.<br /> <br /> За період 80 років маємо смугу культурного розвитку України, назначилася історична лінія, перейшла доба демократичних й національних революцій і сталася пролетарська Жовтнева революція.<br /> <br /> Палкі дебати на конференції, що в них члени конференції: філологи, учителі, письменники й політики боронили своїх думок, нічого спільного не мали з схоластикою й педантизмом попереднього культурного періоду України. В цих пропозиціях почувалося живе життя. Філологічні пропозиції мали своє політичне значіння, за філологічними формулами фонем і графем почувалися залізні кроки міліонних мас робітників та селян, що йдуть до культури і потрібують остаточного й категоричного вирішення українського правопису як передумови для завойовання культури масами.<br /> <br /> Три головніших потреби повинна була мати конференція, розглядаючи правила українського правопису, а насамперед знайти найліпші й найголовніші вирази правопису самої української мови та її властивости: не мова для правопису, - а правопис для мови.<br /> <br /> Правопис лише тоді має значіння, коли він дає можливість кожному письменному виявити легко на письмі свої думки, не витрачаючи зайвих сил на вивчення штучних граматичних правил, а це значить, що правопис мови відповідає властивостям її. Як писав я в 1926 році в своїй передмові до перекладу Ленінових «Двох тактик», приходилося уникати ухилів в 2-х напрямках, що мають місце при виданні українського правопису: прагнення шляхом правопису відрізнити українську мову від польської, або від російської мови, залежно від тої чи иншої орієнтації, яка є у тих чи инших представників нашої науково-суспільної думки. Постанова Раднаркому УСРР від 23-го липня 1925 року про те говорила виразно: у своїй праці Державна Комісія повинна виходити з сучасної літературної мови, що є сінтезом основних народніх діялектів. Державна Комісія в своїй передмові до свого проекту правопису заявила: «Комісія намагалася лише точно формулювати правила правопису і мови з метою усунути розбіжності, що з'являються в наслідок в українській літературній мові різних діялектів, впливів, звичок». Можна визнати що, конференція виконала це завдання дати в правописі вираз властивостям самої мови і тим дати можливість робітникам і селянам, що вчаться письму, виявити свої думки на письмі без штучних правил правопису, а згідно з властивостями самої мови. Друге завдання, що стояло перед комісією, це знайти такі шляхи в правописі, що дали б змогу як найшвидче та і найпростіше вивчити правописну справу і просунути її як найширше в маси трудящих.<br /> <br /> Тут перед конференцією вставали так чи инакше обгрунтовані різноманітні домагання, думки та течії.<br /> <br /> Одна група членів конференції, наприклад, домагалася провести для української мови латинський правопис, чи хоча б уживати його паралельно з сучасною абеткою. Мені не доводиться тепер виявляти політичний сенс тієї пропозиції, оскільки вона означає своєрідний европеїзм й наближається до всім нам відомого й навіть обридлого «хвильовизму» чи пак «шумськізму». Дійсно заведення латинської абетки нині є фактом всіх тюркських народів СРСР, в Азербайджані, Туркменістані, Узбекістані, в Татарській республіці і у гірських народів Кавказа тощо. Правильно також, що латинська абетка значно спростила би український правопис, але автори тої пропозиції не зважили найголовніше того, що мілійони народів наших уже знають нашу звичайну абетку. Отже справа не в тому, щоб переучувати людей, що уже знають українську звичайну абетку на новий альфабет, а в тому, щоб яко можна скоріше навчити писати тих, що ніякої абетки не знають. Тому конференція після довгих гарячих дебатів, великою більшістю голосів відхилила пропозицію про перехід на латинський альфабет і потім знову свою постанову підтвердила.<br /> <br /> Також конференція відхилила цілу низку пропозицій, що мали характер своєрідного академічного історизму, коли автори тих пропозицій пропонували визнати, що для установлення правопису того чи иншого слова, тії чи иншої форми треба виходити з сучасної вимови слова в житті, в житьовій мові, а керуватися, наприклад, історичним походженням слова, шляхом яким воно перейшло до української мови, чи через російську мову, чи через польську, чи прийшло з Заходу з Европи, чи з Півдня, з був. Візантії. Може історичне право і стояло за такими пропозиціями, але правопис пишеться не лише для учених, а для міліонів робітників і селян, що мають користуватися працею учених, і вони хочуть уміти писати, читати, виявляти свої думки на письмі, а не провадити історично-археологічні розвідки при написанні кожного свого слова звертаючись до учених праць істориків. Бо може філологи й історики і знають, що «лантух», «плуг», «базар» слова чужого походження і тому ті слова на їхню думку треба писати на той чи инший кшталт, але ж селянин працює не над словом «плуг», а самим плугом, і садить картоплю, залишаючи ученим філологам продумувати, звідки вона походить, і як вона пишеться за чужими мовами.<br /> <br /> Конференція відхилила всі такі пропозиції властивих перекручень й стала на той шлях, що і Державна Комісія, коли та писала в свойому проєктові: «Базою для такого нормування й спрощення служили традиції й природа української мови: становлюючі ті чи инші правила правопису й мови, комісія намагалася не порушувати без крайньої потреби установлені традиції й сучасні норми, хоча розуміється весь час оглядалася на житьову мову, її різних діялектах та її історії». Конференція одначе проробила чимало поправок в роботі державної комісії: вона взяла не традиції письменства, але взяла за підставу встановлені традиції живої мови та норми, засвоєні собі широкими трудящими масами. Отже, коли виникли де-які пропозиції про те, щоб писати ті чи инші слова, за прикладом писання їх в старовинній українській літературі, але життям відкинені, або забуті, конференція такі традиції відхиляла, орієнтуючись на живу мову, на сучасну українську літературну мову.<br /> <br /> Складніше стояла справа в тих випадках, коли властивости української мови потрібували нових форм, що дали б дійсно повнійший та певніший вираз українським словам, але через їх новизну зовсім не зрозумілі масам. Такі питання поставили в дискусії з приводу альфабету. Так українська мова наприклад знає не два «л» як російська, а три: м'ягке «л» як в слові «сіль», чи «льох», тверде «л» як наприклад слово «голубонька», що відповіда також твердому «л» російському, а крім того українська мова знає середнє «л» наприклад слово «Ленко». У Полтавському діялекті, що складає й являє собою основний говір і основну базу української мови, це «л» досить поширено, але заразом єго знають і всі українські говірки. Була пропозиція вжити для цього «л» окремої літери, наприклад звичайне «л» з крапкою на горі, також була пропозиція що до півголосного «у», наприклад в слові «весь», «ввесь», перше «в» вимовляється середнє, між «в» та «у», так як латинське «дабль-в», так в словах «був», «гуляв», то-що, була пропозиція передавати цей звук літерою «у» з значком, чи крапкою на горі, чи літеру «в» з крапкою на горі.<br /> <br /> Третя пропозиція стосувалася до складних звуків, «дз», «дж», що в українській мові вимовляються зовсім инакше, аніж в російській мові, не різно, а вкупі одним звуком, як в англійській мові вимовляються слова «Джон», «Джек», і т. ин. При тому передача цих звуків двома літерами призводить до непорозумінь, коли однаково пишеться і слова «джерело», «гудзик», де вони вимовляються одним звуком, і слова «піджеврювати», «відзиватися», де ті нарізні звуки вимовляються як два звуки «дж», «дз» і тому була пропозиція писати їх одним якимсь звуком. Конференція визнала за мою пропозицією, що такою формою найкращою були б літери латинської абетки «s» та «z», наприклад «Sерело» - «Гуzик». Досить гостро й жваво велась дискусія з приводу пропозиції декотрих членів конференції замісць звичайної нашої літери «й» ввести «j» (йот латинське), а також й пропозиція чималої групи членів конференції перейти на драгоманівку, в написанні м'ягких йотованих голосівок, а саме писати «сьаду», тоб-то «сяду», «бjу», «бйу», тоб-то «б'ю», «мьякий», тоб-то «м'який» і т. инш.<br /> <br /> Всі ці питання безумовно й цілковито відповідають властивостям української мови й дають можливість повніш й правильніш виявити українські слова на письмі. Але ж всякі нові літери не відомі міліонам трудящих, становитимуть великі труднощі для їх вивчання і дальшому культурному підйомові трудящих мас. Через те конференція цілковито влучно або відхилила такі пропозиції, або як зробила за моєю пропозицією що до складних «дж», «дз», визнала, що оскільки це питання не дискутувалося перед самою конференцією, ці літери зараз уводить не можна і тому треба залишити попереднє правило що до їх письма, а питання про введення нових літер для складних «дж», «дз» поставить на дальшу дискусію.<br /> <br /> Між иншим додам, що тов. Річицький в своїй статті, вміщеній в «Комуністі», «Політичні підсумки дискусії в справі українського правопису» поквапився підсумувати наслідки дискусії, як вона ще не закінчилася. Коли б він був почекав, тоді напевне і половини статті не довелося б писати. Дискусійний запал, виявлений т. Річицьким, як і иншими учасниками конференції на самій конференції, він завчасно переніс на сторінки преси. Це лише пошкодило його, взагалі беручи, цікавій статті. Оскільки правопис лише виявляє живу мову, остільки ці дискусійні питання можна було ще і далі виявляти, й коли в майбутньому буде потреба завести нові літери для складних «дж» та «дз», для півголосного «в», і для середнього «л», то це ще можна буде здійснити, бо й взагалі весь правопис не є щось непорушне, до-віку незмінне.<br /> <br /> Конференції вдалося уникнути обох шкідливих збочень, що могли спрямувати український правопис на шлях штучного відрізнення від російської мови чи від инших европейських мов, польської, то-що. Можна з певністю сказати, що так звані орієнтації не відбилися в постановах конфереції. Однак конференція переборола й своєрідну «орієнтацію на власні сили». Зокрема це мало значіння в справі правопису російським власних імень, та географічних назв. Державна комісія для упорядкування правопису тут стала на шлях, що його конференція не визнала за можливий. Державна комісія в свойому правопису пропонувала писати російські імення на український лад: наприклад, замісць «Саратов» комісія пропонувала писати «Саратів», за пропозицією Державної Комісії Голова Раднаркому СРСР Риков перехрещувався й діставав нове прізвище - Риків, а відомий пролетарський поет «Дем'ян Бедний» за правописом державної комісії діставав назву «Демян Бідний». Навіть нашого вождя Леніна - «Ленін» за цим правописом треба було-б писати «Ленин», цеб-то пишучи російським словом «Ленын». Досить таких прикладів показати, що показують хибність таких пропозицій, їх неправильність і штучність.<br /> <br /> До того ж вели й инші пропозиції Державної Комісії, наприклад про передачу в чужоземних словах звука «і» через «и»: не «Мірабо», а «Мирабо», передавати також чуже «g» українським «Г», а не «Ґ»: наприклад - в слові «Віктор Ґюго» писати «Віктор Гюго», то-що, чи передавати в чужоземних словах м'ягке «л» українським твердим «л». Під час дискусії були кореспонденти, що пропонували і чужоземне «ф» передавати через «хв» і писати тому «хвантазія», «Хвранція», «Хвауст», «рехворма», і т. инш. Цю лінію «Енеїди» на малоросійський лад перелицьованої, на жаль, був підтримав т. Річицький в його статті, коли він теж обстоював перекручення чужомовних слів на малоросійський лад, знищуючи літеру «Ґ» то-що, хоча цей звук цілковито властивий українській мові - «ґудзик», «ґирлиґа» і цілі десятки і сотні українських слів. Політичний сенс ції «орієнтації на властиві сили» зрозумілий. В усякому разі він доведе до зайвого формального відрізнення від російського правопису, російських власних й географічних назв, наводив на хибний шлях спрощування правопису, пропонуючи цим перекручувати слова буцім то, на український, а в дійсности на міщанський лад. Конференція відхилила всі такі пропозиції і установила між иншим, що всі географічні назви, крім зрозуміло уже засвоєних українською мовою і широкими колами, писати за їх дійсною вимовою, себ-то за вимовою тієї країни, де є те чи инше географічне місце, наприклад: «Ґалія», а не «Галія», «Наґасаки», а не «Нагасаки», «Ніяґара», а не «Ніягара» (як то слід було за т. Річицьким) і т. инш., одночасно вживаючи усталені на Україні назви - Рим, Париж, Лондон й т. инш.<br /> <br /> Подібний характер мала ще й пропозиція, що навіть була з початку прийнята на конференції, писати чужоземні слова, що кінчаються на «тр», «др». Оскільки тут не властиве українській мові сполучення шелестівок, встало питання з вставкою літери «е», наприклад «циліндер», «міністер», «театер», «калібер», «барометер» і т. инш. Конференція врешті решт відхилила таку пропозицію, що довела б до перекручення чужоземних слів, але зазначила, що в житьовій мові вживається така форма, як «калібер», «циліндер» і т. инш.<br /> <br /> Трохи подібний характер мали й пропозиції до кількох членів конференції що до правопису українських жіночих імень. Українські жіночі імення звичайно за історією походили від імень чоловічих, і складалися від чоловічого імення, додаючи до них окремих наростків та закінчень - ова, ева, иха, і т. инш. - наприклад - Коваль - Ковалева, Чубар - Чубарева, Мороз - Морозова, чи Морозиха, чи Морозівна для дівчат й т. инш. Але за останнє сторіччя десятиріччя досить поширилась невідмінна форма жіночого імення. До того довело останнє десятиріччя й фактично жіноче ймення перестало бути змінною чоловічого імення, а стало властивим окремим іменням з властивим йому значінням. Група філологів, так на самій конференції, як перед тим в Державній комісії, обстоювала, щоби відповідно властивостям української мови та історії української мови, жіночі ймення складалися від чоловічих з обов'язковим додатком наростків - ова, чи ева, наприклад, щоб не писати Марія Чуб, чи Ганна Скрипник, а лише Марія Чубова, Олеся Чубарева, Ганна Скрипникова й таке инш. Конференція не вважала таку пропозицію правильною. Перед усім конференція приняла мою пропозицію про те, що в разі коли якийсь громадянин чи громадянка хоче задержати в тій чи иншій формі своє прізвище, то зрозуміло, прізвище таке повинно писатися так, як вони самі визначили, а не за філологічними пропозиціями тих чи инших учених. В літературі ж може бути вживано, як звичайні для сільської мови форми закінченням на «ова», «ева» чи «ичка» (наприклад, Марія Чубарева, Ганна Чубова, Олеся Скрипникова чи Олеся Скрипничка), так і не відмінні форми, як Ганна Чуб, Олеся Скрипник і т. инш.<br /> <br /> Питання про правопис жіночих імень це вже не лише питання правопису й філології, а питання соціяльних співвідносин, питання самого живого життя, а конференція мала установлювати правила й закони орфографії, а не юридичні закони і правила для співвідносин між чоловіками й жінками.<br /> <br /> До досить гострої жвавої дискусії на конференції привів один знак вживаємий у нас, а саме «йорчик», чи «апостроф». Справа в тому, що в Галичині досі його ніколи не вживали, коли у нас писалось «з'ясувати» чи «з'явище» чи «м'який», «з'їсти», «п'ю», «б'ю», то в Галичині останнє десятиріччя писали ці слова зовсім без апострофа і без йорчика. Конференція з початку прийняла взагалі скасування апострофа, але-ж потім залишили його спочатку для всіх чужомовних слів, а також для зазначення скорочення тієї чи иншої літери, наприклад «до 'дного» замісць «до одного» і т. инш. В решті після жвавої дискусії конференція великою більшістю голосів ухвалила залишити цей знак, аби уникнути однакового написання двох цілком різних слів, наприклад - «з'явище», «зявище» і т. инш. Всі ці «реформи» були конференцією відхилені.<br /> <br /> Конференція повинна була мати на увазі й мала на увазі перед усім засвоєння українського письма масами і тому висловилася проти всіх цих пропозицій, хоча й би вони були правильні з філологічної точки зору, одначе склали б труднощі для засвоєння масами українського письма.<br /> <br /> Додам ще одну потребу життя, що її мала на увазі конференція яко додаткову. Це питання економії, потреба усунути всякі пропозиції, що доводили б до нових величезних витрат без дійсної потреби в тому. Ми не настільки багаті, щоб викинути десятки і сотні тисяч, навіть міліони на те, щоби виправити ту чи иншу хибу в нашім альфабеті й задовольнити всі потреби філологічної науки. Так наприклад пропозиція про зміну сучасної нашої літери «й» латинським «j» потрібувала б зміни ції літери в усіх наших типографіях, перероблення всіх наших пишучих машинок, і т. инш., що склало б витрати для народнього господарства України на декілька соток тисяч, більш півміліона карбованців. Викинути таку суму грошей, на задоволення бажання тих, хто такою зміною хотів наблизити нашу альфабету до латинської, було б цілковито зайвою й нікчемною витратою. Звичайно, не можна грунтуватися на економії завжди, бо коли наприклад посилалися на те, що у нас в де-яких друкарнях книги друкувалися без вживання літери «ґ» тому, що вона відсутня в друкарнях, то на самій конференції виявилося, що тут мали місця не відсутність тої літери в друкарнях, а своєрідний бойкот тої літери нашими складачами та коректорами. Конференція усунула ці пропозиції, що приводили до реформи нашого правопису, до перероблення нашого альфабету і твердо залишилася на грунті постанови Раднаркому, що поставила перед нею завдання упорядкування українського правопису.<br /> <br /> Правопис кожної мови це є техніка її. Розрішення всіх спірних питань українського правопису, що перед тим на протязі 10-річчя і сторіччя розподіляло письменництво наше на різні групи, виявляючи різні політичні тенденції, розділяючи різні терени української землі за різним правописом, як то було до революції, має величезне культурне й політичне значіння. Велике значіння має складена ще перед конференцією заява Наукового Т-ва імени Шевченка, що вони від імени українського суспільства Західної України приймають участь в дискусії в справі українського правопису, і вкладають у вироблення цього правопису свою частину, але заздалегідь заявляють, що визнають потребу єдиного правопису для всього українського народу, і вони приєднуються і приєднаються до того правопису, що буде вироблений самою конференцією. Після закінчення роботи представники Західної української культури ту заяву знову підтвердили. Характерним виразом того прагнення до єдности культурного життя всіх українських народів на всіх українських землях була на конференції заява представника Закарпатської України депутата Чехословацького Сойму т. Мондока, що теж заявив, від імені трудящих мас Закарпаття, що вони приєднуються до праці правописної конференції і будуть користуватися в житті виробеним нею правописом.<br /> <br /> Напевне, вироблені конференцією правила правопису мають свої хиби, напевне життя їх в дальшому виправить, народнє ж життя, культура, рушить і творить, мова розвивається, переміняється, відповідає дальшій зміні мови, і правила її правопису це справа дальшого майбутнього. Зараз ми можемо визнати факт величезної культурної ваги, факт досягнення єдиного українського правопису. Ми можемо свідчити, що ця величезна культурна праця проведена у нас на терені Української Радянської Соціялістичної Республіки за завданням українського уряду з притягненням до цієї роботи культурних робітників всіх українських земель, з участи широких кол українських письменників, культурних діячів, з притягненням уваги широких робітничих і селянських мас.<br /> <br /> Правопис дає правила правильно писати, виявляти свої думки.<br /> <br /> Я можу скінчити свою статтю словами, що їми я закінчив вступне слово своєї відповіди конференції - «Хай під проводом пролетаріяту правильно пише історію свою український трудящий нарід».<br /> <br /> '''М. Скрипник.'''<br /> <br /> ***<br /> <br /> '''Від редакції'''. Цілком погоджуючися з т. Скрипником у тій частині, де він поціновує політичну важливість досягнення єдиного усталеного правопису, Редакція поруч того гадає, що наслідки роботи правописної конференції ще ніяк не можна вважать за остаточні (вже й відповідно ясному розумінню декрета від 23 липня 1925 р., де конференції надано тільки дорадчого значіння). На конференції досить таки було плутаних і суперечних постанов, і Державній Комісії, чи її президії, доведеться ще пильно попрацювати, щоб дати їм лад та вже тоді з повною відповідальністю подати остаточний проект на розгляд Ради Народніх Комісарів.<br /> <br /> Вісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 червня<br /> <br /> [[Категорія:Правопис_біб]]<br /> [[Категорія:Бібліотека]]<br /> [[Категорія:Правопис]]</div>

Victor Kubai