Шевчук Г. Визначний український діяч - Історія редагувань

Victor Kubai в 12:43, 2 липня 2017

2017-07-02T12:43:45Z

Victor Kubai в 15:27, 19 листопада 2012

2012-11-19T15:27:12Z

Victor Kubai в 14:04, 24 червня 2012

2012-06-24T14:04:23Z

Victor Kubai в 13:58, 24 червня 2012

2012-06-24T13:58:24Z

Victor Kubai в 13:10, 10 серпня 2011

2011-08-10T13:10:52Z

Victor Kubai в 11:25, 10 серпня 2011

2011-08-10T11:25:19Z

Victor Kubai в 10:04, 14 липня 2011

2011-07-14T10:04:50Z

Victor Kubai в 10:04, 14 липня 2011

2011-07-14T10:04:23Z

Victor Kubai в 09:59, 14 липня 2011

2011-07-14T09:59:09Z

Victor Kubai: Створена сторінка: Текст підготували Катерина Каруник і Сергій Вакуленко. Нова Україна – 1941. – №13 (25 26 груд…

2011-07-14T09:30:54Z

Створена сторінка: Текст підготували Катерина Каруник і Сергій Вакуленко. Нова Україна – 1941. – №13 (25 26 груд…

Нова сторінка

Текст підготували Катерина Каруник і Сергій Вакуленко.

Нова Україна – 1941. – №13 (25 26 грудня). – с. 3 4.

'''Визначний український діяч'''

'''До роковин смерти О. Потебні († 11 ХІІ 1891 р.)'''

Мова — один з яскравих виявів національности. Той, хто присвятив своє життя мовознавчій науці, не може не цікавитися і умовами існування національности, якій належить виучувана ним мова. У багатьох цей зв’язок установлюється мимоволі, сказати б, позасвідомо.

У геніяльного Потебні, найвизначнішого мовознавця України і одного з найвидатніших мовознавців-філософів світу, зв’язок між мовними і національними моментами особливо відчутний, особливо щільний і виразно свідомий. Чому так сталося? Чому праці Потебні мають і тепер для нас не лише колосальний, нетлінний науковий інтерес, а і інтерес злободенний, пекучий політичний?

На це склалося чимало чинників. Причини особливого зацікавлення Потебні національним питанням знайдемо і в його біографії, і в тогочасному становищі України, і в суті мовознавчих поглядів, мовознавчої концепції Потебні.

Нащадок старовинного козацького роду, Потебня повсякчас відчував свою кревну спорідненість з українським народом. Як він сам свідчить, спостерігати глибоко мову він учився на народніх піснях збірника Метлинського. Свою кандидатську дисертацію (1856) він присвятив першим рокам війни Б. Хмельницького. Їдучи в закордонне відрядження, молодий Потебня вирішує спочатку хоч трохи помандрувати по українських селах. А бувши за кордоном, він особливо прагне до Львова, де тоді вільніше розвивалася українська культура.

І пізніше він багато робить для української національної культури. Він відривається від своїх поважних мовознавчих праць, щоб видати твори Квітки-Основ’яненка, Гулака-Артемовського, Манжури. Скутий русифікаторськими обмеженнями, що їх встановлював царський уряд, Потебня лише мріє про український університет у Харкові, але змушений писати і викладати по-російськи. Свою найголовнішу працю він змушений назвати «Из записок по русской грамматике». Але і в його лекціях, і в працях український матеріял чи не переважає. Недаремно русифікатор М. Соколов обурено відзначав у Потебні “особливо дивний … нахил до малоруської мови”. “Нею він часто послуговується, – пише Соколов, – без усякої потреби, а деколи на шкоду самій справі (?), коли те чи інше твердження набагато краще ілюструється фактами великоруської мови”. Недаремно часи свого дозвілля Потебня віддавав любимій справі: перекладав на українську мову Гомерову «Одіссею».

Ученому пекуче боліло національне пригноблення рідної країни, русифікація смутила і обурювала його, але він завжди був певен, що українська мова вийде зміцнілою з усіх переслідувань і житиме далі. Як свідчить Яворницький, Потебня “казав і доводив, що мова люду українського ні во вік не пропаде й не згине”.

Але основна заслуга Потебні та, що він теоретично обґрунтував право самостійного розвитку мови і показав перспективи розвитку мов людства. Потебня виходив з того, що мова завжди якнайяскравіше зв’язана з мисленням. Він завжди розглядав різні “мови як глибоко '''відмінні системи засобів мислення'''”. Наприклад, німець уживає при іменнику артикля, дієслово в підрядному реченні ставить на кінці; українець цього не робить. Отже, чи німець мислить як українець, а потім додає артикль і переставляє дієслово? Ясно, що ні. Самий перебіг мислення дещо відмінний. Кожний народ мислить по-своєму і це зумовлено його мовою. Так усі люди бачать те саме, але не зовсім однаково, бо не цілковито тотожний у них устрій ока. Приказки, усталені вирази, сфера вживання кожного слова — все це різне в різних мовах, і все це безпосередньо позначається на мисленні. Отже, своєрідність мови це своєрідність мислення. Людство тим багатше на надбання думки, чим більше мов воно плекає.

Потебня категорично відкидає можливість злиття усіх мов людства в єдину — абсурдна ідея, з якою потім носилися большевики, приховуючи нею свою русифікаторську політику. Якби таке злиття сталося, каже Потебня, то це означало б непоправне збіднення людської культури: “Якби об’єднання людства щодо мови і народности взагалі було можливе, воно було б загибеллю для загальнолюдської думки, як заміна багатьох почуттів одним, хоч би це єдине було не дотиком, а зором. Для існування людини потрібні інші люди, для народности — інші народності”. “Послідовний націоналізм, — каже Потебня в іншому місці, — є інтернаціоналізм”.

На це можна зробити заперечення, що нові мови дуже багато позичають одна в одної слів і цілих зворотів. Потебня знав це, і він блискуче показав, що позичені елементи в кожній мові осмислюються зовсім по-інакшому, отже, мають різний зміст. Наслідування і позичення тільки позірно зближують мови. Справді мови зберігають і розвивають свою окремішність в усіх випадках, крім примусової денаціоналізації.

Примусова денаціоналізація — те, що застосовував на Україні царат, а потім з незрівняно лютішою запеклістю большевики — найстрашніша і для нації і для людства. Дитина засвоїла від батьків рідну мову, вона мислить цією мовою — і тут їй кажуть: забудь її, перевчайся. Час і енерґію, які пішли б на збагачення свідомости, на збільшення знань, дитина витрачає на те, щоб знищити, затоптати те, що в її свідомості є. Двомовні діти завжди через це виходять менш розвиненими, менш культурними.

Але це ще не все. Денаціоналізація відриває культурні шари від народу. Вона розколює народ, а від розколу вже близько до знищення, до загибелі. “Взагалі денаціоналізація сходить на погане виховання, на моральну хворобу; на неповне використання з наявних засобів сприйняття, засвоєння, впливу, на послаблення енерґії думки, на мерзоту порожнечі замість витиснених, але нічим не заступлених форм свідомости; на послаблення зв’язку підростаючих поколінь з дорослими, замінюваного лише слабким зв’язком з чужинцями, на дезорганізацію суспільства, аморальність, спідління”. От чому “'''люди як правило добровільно не відмовляються від своєї мови''', між іншим, з несвідомого страху перед спустошенням свідомости”.

Звідси випливають практичні висновки величезної ваги. Поперше, — не піддаватися самим <b><font color="green">3||4</font></b> русифікаційній хвилі, берегти свою мову і її чистоту, як коштовний скарб. З глибоким співчуттям і на гіркий докір багатьом землянам-українцям цитує Потебня слова Турґенєва: “Я ніколи, ні одного рядка в житті не надрукував не російською мовою, інакше я був би не художник, а просто погань (дрянь). Як це можна писати чужою мовою?”.

Тим то таке ненависне большевикам було ім’я О. О. Потебні, Харківський університет, що носив його ім’я, був поквапливо перефарбований — спочатку йому надано ім’я бездари Крупської, а потім М. Ґорького, який ніяких зв’язків з Харківським університетом не мав. Сторіччя з дня народження Потебні (1935) пройшло відзначене … могильним мовчанням. Якщо ім’я Потебні згадували, то в Ленінґраді, де він не був небезпечний, та й то тільки як російського мовознавця. На Україні Потебня був постаттю одіозною, про яку на людях говорити було ризиковано.

Тепер, коли колесо історії повернулося, визволений український народ з любов’ю, пошаною і гордістю відводить геніяльному Потебні одне з чільних місць у Пантеоні своїх передових діячів.

Г. Шевчук.

@@ Рядок 38: / Рядок 38: @@
 Г. Шевчук.
 [[Категорія:Персоналії_біб]]
 [[Категорія:Шевельов]]

← Попередня версія		Версія за 15:27, 19 листопада 2012
Рядок 42:		Рядок 42:
	[[Категорія:Персоналії_біб]]		[[Категорія:Персоналії_біб]]
	[[Категорія:Шевельов]]		[[Категорія:Шевельов]]
−	~~[[Категорія:Нове]]~~

@@ Рядок 40: / Рядок 40: @@
 [[Категорія:Бібліотека]]
-[[Категорія:Персоналії_биб]]
+[[Категорія:Персоналії_біб]]
 [[Категорія:Шевельов]]
 [[Категорія:Нове]]

@@ Рядок 40: / Рядок 40: @@
 [[Категорія:Бібліотека]]
-[[Категорія:Персоналии_биб]]
+[[Категорія:Персоналії_биб]]
 [[Категорія:Шевельов]]
 [[Категорія:Нове]]

← Попередня версія		Версія за 13:10, 10 серпня 2011
Рядок 40:		Рядок 40:

	[[Категорія:Бібліотека]]		[[Категорія:Бібліотека]]
		+	[[Категорія:Персоналии_биб]]
		+	[[Категорія:Шевельов]]
	[[Категорія:Нове]]		[[Категорія:Нове]]

← Попередня версія		Версія за 11:25, 10 серпня 2011
Рядок 40:		Рядок 40:

	[[Категорія:Бібліотека]]		[[Категорія:Бібліотека]]
−	[[Категорія:~~Нові надходження~~]]	+	[[Категорія:Нове]]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 Опрацювали текст Катерина Каруник і Сергій Вакуленко.
-Нова Україна – 1941. – №13 (25 26 грудня). – с. 3 4.
+Нова Україна – 1941. – №13 (25 26 грудня). – с. 3-4.
 '''Визначний український діяч'''

← Попередня версія		Версія за 10:04, 14 липня 2011
Рядок 1:		Рядок 1:
−	~~Текст підготували~~ Катерина Каруник і Сергій Вакуленко.	+	Опрацювали текст Катерина Каруник і Сергій Вакуленко.

	Нова Україна – 1941. – №13 (25 26 грудня). – с. 3 4.		Нова Україна – 1941. – №13 (25 26 грудня). – с. 3 4.

← Попередня версія		Версія за 09:59, 14 липня 2011
Рядок 37:		Рядок 37:

	Г. Шевчук.		Г. Шевчук.
		+
		+
		+	[[Категорія:Бібліотека]]
		+	[[Категорія:Нові надходження]]