Шевельов Ю. Кость Михальчук - Історія редагувань

Victor Kubai в 12:36, 2 липня 2017

2017-07-02T12:36:46Z

Victor Kubai в 15:23, 19 листопада 2012

2012-11-19T15:23:49Z

Victor Kubai в 14:03, 24 червня 2012

2012-06-24T14:03:32Z

Victor Kubai в 13:57, 24 червня 2012

2012-06-24T13:57:01Z

Victor Kubai в 13:15, 10 серпня 2011

2011-08-10T13:15:20Z

Victor Kubai в 14:59, 18 червня 2011

2011-06-18T14:59:55Z

Victor Kubai в 14:57, 18 червня 2011

2011-06-18T14:57:57Z

Victor Kubai в 13:18, 18 червня 2011

2011-06-18T13:18:28Z

Victor Kubai в 13:13, 18 червня 2011

2011-06-18T13:13:40Z

@@ Рядок 69: / Рядок 69: @@
 <references/>
-[[Категорія:Бібліотека]]
 [[Категорія:Персоналії_біб]]
 [[Категорія:Шевельов]]

← Попередня версія		Версія за 15:23, 19 листопада 2012
Рядок 72:		Рядок 72:
	[[Категорія:Персоналії_біб]]		[[Категорія:Персоналії_біб]]
	[[Категорія:Шевельов]]		[[Категорія:Шевельов]]
−	~~[[Категорія:Нове]]~~

@@ Рядок 70: / Рядок 70: @@
 [[Категорія:Бібліотека]]
-[[Категорія:Персоналії_биб]]
+[[Категорія:Персоналії_біб]]
 [[Категорія:Шевельов]]
 [[Категорія:Нове]]

@@ Рядок 70: / Рядок 70: @@
 [[Категорія:Бібліотека]]
-[[Категорія:Персоналии_биб]]
+[[Категорія:Персоналії_биб]]
 [[Категорія:Шевельов]]
 [[Категорія:Нове]]

← Попередня версія		Версія за 13:15, 10 серпня 2011
Рядок 68:		Рядок 68:
	----		----
	<references/>		<references/>
		+
		+	[[Категорія:Бібліотека]]
		+	[[Категорія:Персоналии_биб]]
		+	[[Категорія:Шевельов]]
		+	[[Категорія:Нове]]

@@ Рядок 11: / Рядок 11: @@
 ==І. — КОСТЬ МИХАЛЬЧУК  (1840-1914)<ref>Текст і пагінацію (<b><font color="green">грубий шрифт зеленого кольору</font></b>) подано за журналом "Україна. Українознавство і французьке культурне життя", Ч. 7, 1952. Стор. 502-507. Джерело: фотокопія з зібрання Сергія Вакуленка (Харків). </ref>==
-Один з найкультурніших і найбільш європеїзованих наших діячів пера в донеоклясичний період Андрій Ніковський писав під свіжим враженням смерти Костя Михальчука: "Так і помер Кость Михальчук, використавши за своє довге життя хібащо одну десяту частину своєї колосальної ерудиції та не виявивши у всій широті свого глибокого лінґвістичнсго таланту. Таким чином, поховали ми... кращого нашого теперішнього лінгвіста, недоціненого і маловідомого за життя, автора небагатьох і неімпозантних своїми розмірами розвідок, але все таки заслуженого в історії украінсзвавства лінґвіста, діялектолога, що своїми працями заклав міцні підвалини наукового досліду і клясифікації української мови", (ЛНВ, 1914, IV, стор. 79). А Дмитро Дорошенко в спогадах про Михальчука, написаних тоді ж таки, відзначав: "Менше всього відомий був К. 11. в широких кругах українського громадянства, яке тільки після його смерти, як звичайно довідалося, яку втрату понесло в його особі". (ЛНВ, 1914, V, стор. 240).
+Один з найкультурніших і найбільш європеїзованих наших діячів пера в донеоклясичний період Андрій Ніковський писав під свіжим враженням смерти Костя Михальчука: "Так і помер Кость Михальчук, використавши за своє довге життя хібащо одну десяту частину своєї колосальної ерудиції та не виявивши у всій широті свого глибокого лінґвістичнсго таланту. Таким чином, поховали ми... кращого нашого теперішнього лінгвіста, недоціненого і маловідомого за життя, автора небагатьох і неімпозантних своїми розмірами розвідок, але все таки заслуженого в історії украінсзвавства лінґвіста, діялектолога, що своїми працями заклав міцні підвалини наукового досліду і клясифікації української мови", (ЛНВ, 1914, IV, стор. 79). А Дмитро Дорошенко в спогадах про Михальчука, написаних тоді ж таки, відзначав: "Менше всього відомий був К. П. в широких кругах українського громадянства, яке тільки після його смерти, як звичайно довідалося, яку втрату понесло в його особі". (ЛНВ, 1914, V, стор. 240).
 Обидва автори підкреслюють невідомість Михальчука за життя. Одначе, з них двох Дорошенко показав себе великим оптимістом: він наважився написати, що після смерти Михальчука "громадянство" дізналося, ким був Михальчук, і що він зробив для української науки. Відтоді минуло майже 40 років, і можна з пешністго сказати, що Михальчук і тепер знаний не більше ,ніж за свого життя. Література про нього фактично обмежується на некрологах, писаних 1914-1915 р. Українська загальна енциклопедія присвятила йому щось зо три рядки, де підкреслене значення тільки його діялектологічної праці, себто хронологічно його найранішої праці (1872), а всі пізніші праці майже цілковито  замовчано.

← Попередня версія		Версія за 14:57, 18 червня 2011
Рядок 4:		Рядок 4:

	<b id='502'><font color="green">502</font></b>		<b id='502'><font color="green">502</font></b>
		+
		+	;Юрій Шерех.

	'''Українські мовознавці'''		'''Українські мовознавці'''

@@ Рядок 60: / Рядок 60: @@
 Це саме можна сказати про низку конкретних питань історії української мови. Михальчукові належить дуже оригінальне пояснення постання українського і з старого о (слова типу кінь), сперте не на чисто фонетичні переходи, а на стосунки фонем у системі мови: заслуговують на увагу також його погляди в питанні про ствердіння приголосних перед е, и, — досі одне з найспірніших питань української історичної фонетики. Він забирав голос також у питаннях історичної морфології (проблема закінчень іменників м'якого типу, проблема закінчення прикметників у називному відмінку множини), хоч тут, треба визнати, його погляди менше виходять за межі властивих його добі, і на сьогодні великою мірою вони застаріли. Нарешті, Михальчук висловлював дуже цікаві думки про клясифікацію слов'янських мов узагалі і східньослов'янських зокрема.
-Всі ці речі вимагають ширшого насвітлення, і я маю надію повернутися до них у більшій праці про Михальчука<ref>Див. Юрій Шерех. Кость Михальчук. — УВАН, Вінніпеґ, 1952. Передрук: Ю. Шевельов. Портрети українських мовознавців. К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2002, стор. 93-126. (''Примітка моя — ВК'').  </ref>. В цій статті я не мав наміру вичерпати коло проблем, що їх вивчав і по-новому насвітлив Михальчук. Її завданая далеко скромніше: показати, скільки живого і творчого для нашого часу в в невеличкій розміром науковій спадщині цього одного з найвидатніших українських мовознавців, показати, що він заслуговує на пошану не тільки як одна з жертв недогідних умов для розвитку української науки, але й за те, що він, не зважаючи на ці умови, створив. Звичайно, як я вже визначав, багато є в нього і перестарілого або неактуального, але ж вага справжнього ученого виявляється не в тому, щоб за ним сліпо йти, а в тому, щоб прилучитися до його шукань, відчути його живу думку і запліднитися цією думкою на нові, дальші шукання.
+Всі ці речі вимагають ширшого насвітлення, і я маю надію повернутися до них у більшій праці про Михальчука<ref>Див. Юрій Шерех. Кость Михальчук. — УВАН, Вінніпеґ, 1952. Передрук: [http://publish-ukma.kiev.ua/product_info.php?products_id=119 Ю. Шевельов. Портрети українських мовознавців. К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2002,] стор. 93-126. (''Примітка моя — ВК'').  </ref>. В цій статті я не мав наміру вичерпати коло проблем, що їх вивчав і по-новому насвітлив Михальчук. Її завданая далеко скромніше: показати, скільки живого і творчого для нашого часу в в невеличкій розміром науковій спадщині цього одного з найвидатніших українських мовознавців, показати, що він заслуговує на пошану не тільки як одна з жертв недогідних умов для розвитку української науки, але й за те, що він, не зважаючи на ці умови, створив. Звичайно, як я вже визначав, багато є в нього і перестарілого або неактуального, але ж вага справжнього ученого виявляється не в тому, щоб за ним сліпо йти, а в тому, щоб прилучитися до його шукань, відчути його живу думку і запліднитися цією думкою на нові, дальші шукання.
 '''Юрій Шерех'''

@@ Рядок 28: / Рядок 28: @@
 Найбільш відомі і найбільш визвані праці Михальчука — з діялектології, особливо його перша, вже згадувана праця, під назвою "Нарѣчія, поднарѣчія и говоры Южной Россіи въ связи съ нарѣчіями Галичины"<ref>«Такий бусловатий заголовок довелось дати через вимоги цензури «Географ. Общ.», яке до того ще й викинуло з цієї роботи, з поради Будиловича, окрему главу про спільні (загальні) признаки полуденно-руської мови які відрізняють єї од інших слов'янських мов, уважаючи те, що виложено в цій главі небезпечним з політичного боку, бо узасаднюючим язикову самостійність і окремішність полуденно-русів од росіян  (великоросів)». З «Автобіографічної записки К. Михальчука», ЗНТШ,  1914, CXXI,   стор.  239
-</ref>, вміщена в VII томі "Трудовъ этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край", під ред. П. Чубинського. Михальчук також широко обговорював питання діялектології в статті "Къ южно-русской діалектологіи" ("Кіевская Старина", 1893, II), хоч зміст її значно ширший від назви і є радше конспективний виклад історії української мови на базі діалектології. Завершенням цього циклу праць була Михальчукова програма для збирання особливостей українських говірок, що вийшла українською мовою в співпраці з Є. Тимченком у "Записках Українського наукового товариства" в Києві (томи V-VIII) і російською мовою в співпраці з А. Кримським у "Сборвикѣ Отдѣленія русскаго языка и словесности Академіи Наукъ", т. XXXVII.<ref>Бібліографія наукових праць К. П. Михальчука докладно подана в примітці, до статті-некролога «Костянтин Михальчук» з-під пера Вол   Я. ЗНТШ,  1914, CXXI, стор.  225-233. Редакція</ref>.
+</ref>, вміщена в VII томі "Трудовъ этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край", під ред. П. Чубинського. Михальчук також широко обговорював питання діялектології в статті "Къ южно-русской діалектологіи" ("Кіевская Старина", 1893, II), хоч зміст її значно ширший від назви і є радше конспективний виклад історії української мови на базі діалектології. Завершенням цього циклу праць була Михальчукова програма для збирання особливостей українських говірок, що вийшла українською мовою в співпраці з Є. Тимченком у "Записках Українського наукового товариства" в Києві (томи V-VIII) і російською мовою в співпраці з А. Кримським у "Сборвикѣ Отдѣленія русскаго языка и словесности Академіи Наукъ", т. XXXVII.<ref>Бібліографія наукових праць К. П. Михальчука докладно подана в примітці, до статті-некролога «Костянтин Михальчук» з-під пера Вол Я. ЗНТШ, 1914, CXXI, стор. 225-233.Редакція.</ref>.
 Дуже часто до історичних осіб приліплюється один більш чи менш довільний епітет, що під ним вони постійно виступають. Так Михальчука повелася називати "батьком української діялектології". Означення, як і більшість таких означень, дуже неточне, бо вже раніше від першої Михальчукової праці <b id='504'><font color="green">504</font></b> вийшли визначні діалектологічні праці Я. Головацького і О. Потебні, щоб не згадувати про справді передчасні спроби взагальнень у цій галузі типу, наприклад, Максимовичевих. Але заслугою Михальчука було те, що свій огляд українських діялектів і говірок він побудував, поперше, на основі хоч і недосконалого й неповного, але все таки більш-менш систематичного анкетного обстеження, врахувавши також усі дотогочасні досліди, а подруге, що він зумів часткові спостереження звести в широку загальну картину, зв'язавши цю останню з питаннями формування українських діялектів узагалі.
@@ Рядок 60: / Рядок 60: @@
 Це саме можна сказати про низку конкретних питань історії української мови. Михальчукові належить дуже оригінальне пояснення постання українського і з старого о (слова типу кінь), сперте не на чисто фонетичні переходи, а на стосунки фонем у системі мови: заслуговують на увагу також його погляди в питанні про ствердіння приголосних перед е, и, — досі одне з найспірніших питань української історичної фонетики. Він забирав голос також у питаннях історичної морфології (проблема закінчень іменників м'якого типу, проблема закінчення прикметників у називному відмінку множини), хоч тут, треба визнати, його погляди менше виходять за межі властивих його добі, і на сьогодні великою мірою вони застаріли. Нарешті, Михальчук висловлював дуже цікаві думки про клясифікацію слов'янських мов узагалі і східньослов'янських зокрема.
-Всі ці речі вимагають ширшого насвітлення, і я маю надію повернутися до них у більшій праці про Михальчука. В цій статті я не мав наміру вичерпати коло проблем, що їх вивчав і по-новому насвітлив Михальчук. Її завданая далеко скромніше: показати, скільки живого і творчого для нашого часу в в невеличкій розміром науковій спадщині цього одного з найвидатніших українських мовознавців, показати, що він заслуговує на пошану не тільки як одна з жертв недогідних умов для розвитку української науки, але й за те, що він, не зважаючи на ці умови, створив. Звичайно, як я вже визначав, багато є в нього і перестарілого або неактуального, але ж вага справжнього ученого виявляється не в тому, щоб за ним сліпо йти, а в тому, щоб прилучитися до його шукань, відчути його живу думку і запліднитися цією думкою на нові, дальші шукання.
+Всі ці речі вимагають ширшого насвітлення, і я маю надію повернутися до них у більшій праці про Михальчука<ref>Див. Юрій Шерех. Кость Михальчук. — УВАН, Вінніпеґ, 1952. Передрук: Ю. Шевельов. Портрети українських мовознавців. К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2002, стор. 93-126. (''Примітка моя — ВК'').  </ref>. В цій статті я не мав наміру вичерпати коло проблем, що їх вивчав і по-новому насвітлив Михальчук. Її завданая далеко скромніше: показати, скільки живого і творчого для нашого часу в в невеличкій розміром науковій спадщині цього одного з найвидатніших українських мовознавців, показати, що він заслуговує на пошану не тільки як одна з жертв недогідних умов для розвитку української науки, але й за те, що він, не зважаючи на ці умови, створив. Звичайно, як я вже визначав, багато є в нього і перестарілого або неактуального, але ж вага справжнього ученого виявляється не в тому, щоб за ним сліпо йти, а в тому, щоб прилучитися до його шукань, відчути його живу думку і запліднитися цією думкою на нові, дальші шукання.
 '''Юрій Шерех'''