Сабалдир Г. Проти буржуазного націоналізму і фальсифікації - Історія редагувань

Victor Kubai в 10:47, 2 липня 2017

2017-07-02T10:47:23Z

Victor Kubai в 10:58, 7 лютого 2011

2011-02-07T10:58:36Z

2011-02-05T20:48:07Z

Victor Kubai в 15:54, 18 січня 2011

2011-01-18T15:54:17Z

@@ Рядок 140: / Рядок 140: @@
 [[Категорія:Документи та матеріали 1931-1940]]
 [[Категорія:Цензура]]
-[[Категорія:Репресивні документи та матеріали]]
+[[Категорія:Репресивні документи та матеріали першої половини 30-х років]]

@@ Рядок 137: / Рядок 137: @@
 <references/>
 [[Категорія:Документи та матеріали]]
 [[Категорія:Цензура]]
 [[Категорія:Репресивні документи та матеріали]]

@@ Рядок 101: / Рядок 101: @@
 На означення давноминулості маємо: „Повиїдали, що було понаварувано”. „Домолочував жито: півкопи було насаджено”. „Він все поробив, як йому сказано було”. „Як написано було, так я й зробив”. „Було забрато п'ять снопів, кланя лишилася”. „Стали кошем серед степу, де було визначено" (Кул. і под.).
-На означення умовного способу: „Я ж кажу, що коли б деяким двом-трьом сім'ям приказано було від начальства...” (Кв.). У наказових реченнях: „Щоб притьмом було зроблено”. „Вимагав, щоб написано було протокола й посаджено злодія в холодну” (Грінч.). На означення доконаної чинності або наслідку доконаної чинності, яка відбулася в минулому, коли нема потреби відтінити її актуальність у теперішньому: „Заказано було привозити на Січ жіночий рід” (Кул.). Таких прикладів з тих джерел, що ними оперує Смеречинський, можна подати ще не один десяток, але їх треба вміти зібрати. Та тут річ не в тому, щоб таких сполук подати якнайбільше: автор їх завжди зможе з'ясувати „впливами”. Незаперечний факт, що їх має і мова масова і мова літературна. Щоб обгрунтувати своє твердження, авторові слід було б показати, звідки пішли ці впливи, коли вони почалися, в наслідок яких виробничих зносин вони з'явилися, у яких літературних жанрах, у яких синтаксичних <b id='214'><font color="green">214</font></b> сполуках і под. Аджеж письменники XVI—XVII ст., напр., з російської мови, ще не могли запозичати, а ми маємо в Галятовського: „Было звитяжено" (6). „Т&#x0463;ло было ошпетено й пошарпано” (5 зв.). „Т&#x0463;ло было коштовне приод'&#x0463;то” (194). „Читано было” (243 зв.). „Написано было” (43 КД)  і под. У Величка: „О чом впредь будетъ выражено” (11 — 15); „Было донесено” (11—38); „Тылько кварціяльного войска п'ятьдесят тысячъ абы было зобрано” (1 — 121). „З чым мене отправлено будетъ” (1 — 138). „Зложено бываетъ” (1 — 138). Правда, у Величка присудки без  <span class="xtnd">было </span> частіше зустрічаємо. Але, як ми вже говорили, сила не в кількості: може, Величкові їх більше й не треба було. Він уживає їх там, де вони потрібні. Навіть в одній фразі буває з  <span class="xtnd">буде </span> і без його: „Зъ чым мене послано, и зъ тымъ назадъ повернутися повыненъ єсмъ, зъ чымъ мене отправлено будетъ” (1 — 138).
+На означення умовного способу: „Я ж кажу, що коли б деяким двом-трьом сім'ям приказано було від начальства...” (Кв.). У наказових реченнях: „Щоб притьмом було зроблено”. „Вимагав, щоб написано було протокола й посаджено злодія в холодну” (Грінч.). На означення доконаної чинності або наслідку доконаної чинності, яка відбулася в минулому, коли нема потреби відтінити її актуальність у теперішньому: „Заказано було привозити на Січ жіночий рід” (Кул.). Таких прикладів з тих джерел, що ними оперує Смеречинський, можна подати ще не один десяток, але їх треба вміти зібрати. Та тут річ не в тому, щоб таких сполук подати якнайбільше: автор їх завжди зможе з'ясувати „впливами”. Незаперечний факт, що їх має і мова масова і мова літературна. Щоб обгрунтувати своє твердження, авторові слід було б показати, звідки пішли ці впливи, коли вони почалися, в наслідок яких виробничих зносин вони з'явилися, у яких літературних жанрах, у яких синтаксичних <b id='214'><font color="green">214</font></b> сполуках і под. Аджеж письменники XVI—XVII ст., напр., з російської мови, ще не могли запозичати, а ми маємо в Галятовського: „Было звитяжено" (6). „Т&#x0463;ло было ошпетено й пошарпано” (5 зв.). „Т&#x0463;ло было коштовне приод'&#x0463;то” (194). „Читано было” (243 зв.). „Написано было” (43 КД)<ref>  І. Галятовский, „Ключ разум&#x0463;нія” і „Казаня доданые”, 1759 р.</ref>  і под. У Величка: „О чом впредь будетъ выражено” (11 — 15); „Было донесено” (11—38); „Тылько кварціяльного войска п'ятьдесят тысячъ абы было зобрано” (1 — 121). „З чым мене отправлено будетъ” (1 — 138). „Зложено бываетъ” (1 — 138). Правда, у Величка присудки без  <span class="xtnd">было </span> частіше зустрічаємо. Але, як ми вже говорили, сила не в кількості: може, Величкові їх більше й не треба було. Він уживає їх там, де вони потрібні. Навіть в одній фразі буває з  <span class="xtnd">буде </span> і без його: „Зъ чым мене послано, и зъ тымъ назадъ повернутися повыненъ єсмъ, зъ чымъ мене отправлено будетъ” (1 — 138).
-Автор зазначає, що в Кулішевій „Гісторії” він знайшов форм з  <span class="xtnd">було </span> тільки шість. Ми можемо додати з Кулішевих творів ще декілька прикладів. Напр.: „Тут скрізь було вирівняно й посипано піском” (Ч. Р.). „Якби не було написано” (Ч. Р.). „А на таці було намальовано таке...” (Ч. Р.). „Давно вже було з Сомком полажено” (Ч. Р.). „Нехай же не дурно буде мене за неї бито киями” (Ч. Р.) ). Але справи не вирішує те, чи буде в творах Куліша шість прикладів з  <span class="xtnd">було, буде, </span> чи двадцять шість. Річ у тому, що Кулішеві  <span class="xtnd">потрібні </span> були ці сполуки, і потрібні в той час, коли він свідомо вживав і форм присудкових без зв'язок, яких у нього дійсно рясніше, ніж із зв'язками.
+Автор зазначає, що в Кулішевій „Гісторії” він знайшов форм з  <span class="xtnd">було </span> тільки шість. Ми можемо додати з Кулішевих творів ще декілька прикладів. Напр.: „Тут скрізь було вирівняно й посипано піском” (Ч. Р.). „Якби не було написано” (Ч. Р.). „А на таці було намальовано таке...” (Ч. Р.). „Давно вже було з Сомком полажено” (Ч. Р.). „Нехай же не дурно буде мене за неї бито киями” (Ч. Р.)<ref>П. Куліш, Чорна рада, вид. 1859 р.</ref>). Але справи не вирішує те, чи буде в творах Куліша шість прикладів з  <span class="xtnd">було, буде, </span> чи двадцять шість. Річ у тому, що Кулішеві  <span class="xtnd">потрібні </span> були ці сполуки, і потрібні в той час, коли він свідомо вживав і форм присудкових без зв'язок, яких у нього дійсно рясніше, ніж із зв'язками.
-Щодо письменників другої половини XIX століття, то з певністю можемо зазначити: нема письменника, який би не вживав присудків типу „було зроблено”. А в деяких, як Коцюбинський, вони правлять за норму. Коли б це була й помилка проти давньої мови, то так поширені помилки можна вважати вже за правило. Доцільніший і правдивіший був би тут висновок О. Синявського, коли б він довів, що форми на  <span class="xtnd">-но, -то </span> тепер вживані інакше, як колись: „У формах на  <span class="xtnd">-но, -то </span> занепадає часовість, а тому виникає потреба в допоміжному дієслові” ).
+Щодо письменників другої половини XIX століття, то з певністю можемо зазначити: нема письменника, який би не вживав присудків типу „було зроблено”. А в деяких, як Коцюбинський, вони правлять за норму. Коли б це була й помилка проти давньої мови, то так поширені помилки можна вважати вже за правило. Доцільніший і правдивіший був би тут висновок О. Синявського, коли б він довів, що форми на  <span class="xtnd">-но, -то </span> тепер вживані інакше, як колись: „У формах на  <span class="xtnd">-но, -то </span> занепадає часовість, а тому виникає потреба в допоміжному дієслові”<ref>О. Синявський, Норми української літ. мови, Київ, 1931.</ref>.
 Автор виразно віддає перевагу мові Квітчиній, Кулішевій, іноді Котляревського. Для нього мовні норми в минулому. Гадаємо, що хоч мова цих письменників і не позбавлена певного інтересу і уваги, але в цілому все ж мова кожного з них — це мова окремого письменника, що відбиває не тільки загальне, а <b id='215'><font color="green">215</font></b> передусім індивідуальні класові уподобання даного письменника. У мові Квітки й поверховому дослідникові впадає в очі оте підроблювання під мову заможного, куркульського селянства. До того ж Квітчина мова — це мова певної говірки, тому вона далеко стоїть від літературно-мовних норм, а надто сучасних. Дарма що в окремих випадках вона може бути матеріалом до цих норм, особливо в об'єктивного дослідника-марксиста. Мова Куліша — це мова літературна, але з виразною познакою особи автора, його класових буржуазних нормалізаторських смаків. Зважаючи на це все, ми гадаємо, що для нормативної української синтакси куди цінніша мова Коцюбинського, Л. Українки, Франка, а про мову пролетарських письменників нема чого й казати: це наші сьогоднішні норми.

← Попередня версія	Версія за 20:48, 5 лютого 2011
(Немає відмінностей)