Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови - Внесок користувача [uk]

Сімович В. На теми мови

2017-11-26T14:21:14Z

Victor Kubai:

'''Сімович В. ''На теми мови'''''. Видавництво Нова Україна, Прага — Берлін, 1924.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Hramatyky/Na_temy_movy.djvu Dejvu файл з текстовим шаром навігацією. ]

:Електронну копію видання надав Ростислав Воронезький.

На цю тему в нас писали, і все ще пишуть. Пишуть багато, та ще більше говорять. Говорять усі, і скрізь, а пишуть по журналах<ref>Див. Вол. Гнатюк: „Літ. Наук. Вісн.“ 1922.: кн. II. (ст. 173), VIII. (ст. 164), 1923.: кн. II. (ст. 178), кн. III. (ст. 273), VI. (ст. 175), X. (ст. 176); Модест Левицький: „Воля“ 1920: IV, зш.: 3—5, ст.111, 176, 225.</ref>). у ґазетах, видають окремими книжечками<ref>Є. Чикаленко: „Про укр. літер, мову“, Перемишль, 1920.; О. Курило: „Уваги до сучасної української літературної мови“, Київ, 1920 ; Д. Николишин : „Недостачі укр. письменницької мови“, Коломия, 1923.</ref>). Говорять і пишуть, а проте рав-у-раз доводиться до неї завертатись — паки й паки, мовляв Модест Пилипович-Левицький.

Здебільшого, пишуть і говорять про дві справи: про лексичний матеріял і правопис, деколи зачеплять і за фразеольоґію. Й я хочу говорити у своїй статті про ці справи. Тільки ж я підходжу до них трохи инакше — не спеціялізувати мені хочеться поодинокі явища, а провести якусь загальну лінію, де ці явища виходять ілюстраціями мною сказаного. І все, що я тут кажу, зосереджується тільки коло двох пунктів: а) коло „москвофільства" наших авторів [не жахайтеся слова, шановний читачу!] у сфері — мови й б) коло своєрідного консерватизму нашої громади в поглядах на все нове, що в нас твориться на тому полі.

----
<references/>

[[Категорія:Бібліотека]]
[[Категорія:Граматики]]
[[Категорія:Нове]]

Сімович В. На теми мови

2017-11-26T14:20:22Z

Victor Kubai: Створена сторінка: '''Сімович В. ''На теми мови'''''. Видавництво Нова Україна, Прага — Берлін, 1924. ;[http://lib.movahistor...

'''Сімович В. ''На теми мови'''''. Видавництво Нова Україна, Прага — Берлін, 1924.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Hramatyky/Na_temy_movy.djvu Dejvu файл з текстовим шаром навігацією. ]

:Електронну копію видання надав Ростислав Воронезький.

На цю тему в нас писали, і все ще пишуть. Пишуть багато, та іце більше говорять. Говорять усі, і скрізь, а пишуть по журналах<ref>Див. Вол. Гнатюк: „Літ. Наук. Вісн.“ 1922.: кн. II. (ст. 173), VIII. (ст. 164), 1923.: кн. II. (ст. 178), кн. III. (ст. 273), VI. (ст. 175), X. (ст. 176); Модест Левицький: „Воля“ 1920: IV, зш.: 3—5, ст.111, 176, 225.</ref>). у ґазетах, видають окремими книжечками<ref>Є. Чикаленко: „Про укр. літер, мову“, Перемишль, 1920.; О. Курило: „Уваги до сучасної української літературної мови“, Київ, 1920 ; Д. Николишин : „Недостачі укр. письменницької мови“, Коломия, 1923.</ref>). Говорять і пишуть, а проте рав-у-раз доводиться до неї завертатись — паки й паки, мовляв Модест Пилипович-Левицький.

Здебільшого, пишуть і говорять про дві справи: про лексичний матеріял і правопис, деколи зачеплять і за фразеольоґію. Й я хочу говорити у своїй статті про ці справи. Тільки ж я підходжу до них трохи инакше — не спеціялізувати мені хочеться поодинокі явища, а провести якусь загальну лінію, де ці явища виходять ілюстраціями мною сказаного. І все, що я тут кажу, зосереджується тільки коло двох пунктів: а) коло „москвофільства" наших авторів [не жахайтеся слова, шановний читачу!] у сфері — мови й б) коло своєрідного консерватизму нашої громади в поглядах на все нове, що в нас твориться на тому полі.

----
<references/>

[[Категорія:Бібліотека]]
[[Категорія:Граматики]]
[[Категорія:Нове]]

Категорія:Граматики

2017-11-26T13:39:41Z

Victor Kubai: Створена сторінка: Категорія:Бібліотека

[[Категорія:Бібліотека]]

Сулима М. Українська фраза

2017-11-26T13:33:44Z

Victor Kubai:

'''Сулима М. ''Українська фраза. Коротенькі начерки''.''' Кооперативнe видавництво РУХ, 1928.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Hramatyky/Sulyma.djvu Dejvu файл з текстовим шаром навігацією. ]

:Електронну копію видання надав Ростислав Воронезький.
:Навігація та OCR movahistory.org.ua.

ПЕРЕДМОВА

Оці мої коротенькі начерки становлять собою мало не вчетверо збільшений розміром і подекуди змістом матеріял, що я його дав до підручника чотирьох авторів для сьомої групи трудшколи<ref>Ол. Білецький, Л. Булаховський, Ол. Парадиський, М. Сулима. — Українська мова. Підручник для старшого концентру трудових шкіл. Сьомий рік. ДВУ. 1927. Стор. З—26.</ref>. За трохи ширшим, ніж отут (на стор., де змість), планом я читав харківським викладачам української мови лекції з української синтакси<ref>Частину цих лекцій (§§ про рід, число, відмінки, прикметники) — видано дуже неохайно, з безліччю різноманітних помилок! — склографічним способом, як рукопис: Проф. М. Сулима.— Лекції з української синтакси. Стенограма лекцій, читаних у м. Харкові 1927/28 академічного року на курсах для викладачів української мови. Харків, 1928. Стор. 1 — 11 + 1 —
241 + 1 — 152 (= 404 сторінки).</ref>. Проти цих лекцій мої начерки зменшені втроє (коли не вчетверо).

З приводу мовних фактів, що про них говориться в цій книжці, я насмілився трохи не раз-у-раз і завжди навмисне подавати певні рецептурні висновки. На жаль, оті висновки доводиться вважати за мої особисті, мовляв, пропозиції (хоч вони переважно й не розбігаються з твердженнями деяких іцших авторів): у нас бо покищо немає колективного нормативного погляду на синтаксичні та лексично-семантичні факти української мови.

Нормативістичного способу викладати я вживаю саме з таких причин: цю книжку я склав, звичайно, не для спеціялістів-теоретиків, а взагалі для учнів — підлітків і дорослих, що звикли до нормативних граматик і не мають рації чи змоги об’єктивно вивчати мову,— що їм треба лише трохи поширити й удосконалити своє знання з мови, набуте в трудшколі, напр., або взагалі за трудшколу.

До речі: читачеві моїх начерків конче треба знати мову за трудшколу. Мої бо начерки — не підручник, а лише додаток до елементарного підручника, і в цьому додаткові я свідомо обминув загальні відомості з синтакси <ref>Загальні відомості з синтакси можна взяти, напр., із книжки згадуваних уже чотирьох авторів: Українська мова. Підручник для старшого концентру трудових шкіл. Шостий рік. ДВУ. 1927. Стор. 3—29.</ref>.
Гадаю, що моя невеличка праця здасться й нашому масовому вчителеві української мови.

Правопис і термінологію в моїй книжці узгоджено з другою редакцією проекту українського правопису, а саме з оцим виданням його: Український правопис. Проект. ДВУ. 1928. Тир. 100. Стор. 99.

1 липня 1928 року.
Автор.

----
<references/>

[[Категорія:Бібліотека]]
[[Категорія:Граматики]]
[[Категорія:Нове]]

Сулима М. Українська фраза

2017-11-26T13:33:03Z

Victor Kubai: Створена сторінка: '''Сулима М. ''Українська фраза. Коротенькі начерки''.''' Кооперативнв видавництво РУХ, 1928....

'''Сулима М. ''Українська фраза. Коротенькі начерки''.''' Кооперативнв видавництво РУХ, 1928.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Hramatyky/Sulyma.djvu Dejvu файл з текстовим шаром навігацією. ]

:Електронну копію видання надав Ростислав Воронезький.
:Навігація та OCR movahistory.org.ua.

ПЕРЕДМОВА

Оці мої коротенькі начерки становлять собою мало не вчетверо збільшений розміром і подекуди змістом матеріял, що я його дав до підручника чотирьох авторів для сьомої групи трудшколи<ref>Ол. Білецький, Л. Булаховський, Ол. Парадиський, М. Сулима. — Українська мова. Підручник для старшого концентру трудових шкіл. Сьомий рік. ДВУ. 1927. Стор. З—26.</ref>. За трохи ширшим, ніж отут (на стор., де змість), планом я читав харківським викладачам української мови лекції з української синтакси<ref>Частину цих лекцій (§§ про рід, число, відмінки, прикметники) — видано дуже неохайно, з безліччю різноманітних помилок! — склографічним способом, як рукопис: Проф. М. Сулима.— Лекції з української синтакси. Стенограма лекцій, читаних у м. Харкові 1927/28 академічного року на курсах для викладачів української мови. Харків, 1928. Стор. 1 — 11 + 1 —
241 + 1 — 152 (= 404 сторінки).</ref>. Проти цих лекцій мої начерки зменшені втроє (коли не вчетверо).

З приводу мовних фактів, що про них говориться в цій книжці, я насмілився трохи не раз-у-раз і завжди навмисне подавати певні рецептурні висновки. На жаль, оті висновки доводиться вважати за мої особисті, мовляв, пропозиції (хоч вони переважно й не розбігаються з твердженнями деяких іцших авторів): у нас бо покищо немає колективного нормативного погляду на синтаксичні та лексично-семантичні факти української мови.

Нормативістичного способу викладати я вживаю саме з таких причин: цю книжку я склав, звичайно, не для спеціялістів-теоретиків, а взагалі для учнів — підлітків і дорослих, що звикли до нормативних граматик і не мають рації чи змоги об’єктивно вивчати мову,— що їм треба лише трохи поширити й удосконалити своє знання з мови, набуте в трудшколі, напр., або взагалі за трудшколу.

До речі: читачеві моїх начерків конче треба знати мову за трудшколу. Мої бо начерки — не підручник, а лише додаток до елементарного підручника, і в цьому додаткові я свідомо обминув загальні відомості з синтакси <ref>Загальні відомості з синтакси можна взяти, напр., із книжки згадуваних уже чотирьох авторів: Українська мова. Підручник для старшого концентру трудових шкіл. Шостий рік. ДВУ. 1927. Стор. 3—29.</ref>.
Гадаю, що моя невеличка праця здасться й нашому масовому вчителеві української мови.

Правопис і термінологію в моїй книжці узгоджено з другою редакцією проекту українського правопису, а саме з оцим виданням його: Український правопис. Проект. ДВУ. 1928. Тир. 100. Стор. 99.

1 липня 1928 року.
Автор.

----
<references/>

[[Категорія:Бібліотека]]
[[Категорія:Граматики]]
[[Категорія:Нове]]

Горецький П., Шаля Ів. Українська мова.

2017-11-26T12:20:59Z

Victor Kubai:

'''Горецький П., Шаля Ів.''' '''''Українська мова. Практично-теоретичний курс'''''. Видання сьоме. Книгоспілка, 1929.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Hramatyky/Horetsky_Shalja.djvu Dejvu файл з текстовим шаром навігацією. ]

:Електронну копію видання надав Ростислав Воронезький.
:Навігація та OCR movahistory.org.ua.

ВІД АВТОРІВ.

Свій курс автори призначають для вищої й середньої школи (та самоосвіти), маючи на меті дати теоретично знайомство з українською мовою та її граматичними нормами, закріпляючи теоретичний виклад ілюстративним матеріялом, а надто вправами та практичним проробленням завдань.

Окремі частини курсу [розділи І—фонетика, морфологія та синтакса, а також правописні правила (все це часто переплітавться міх собою)], — охоплюють усе найважніше з того, що потрібне для розуміння мови та її граматичних норм і для практичного користування мовою; для останнього моменту—практичної роботи з мови—курс дає відповідні вправи, відповідні завдання (доречі сказати, ці завдання дають змогу лябораторизувати працю з мови). III розділ курсу мав ввести в загальні питання про мову, дати відомості про мови слов’янські та місце серед них української, а також освітлити питання розвитку народньої і літературної української мови. Діялектичні відомості в цьому розділі допоможуть розбиратися в розходженнях фонетично-морфологічних явищ у окремих слухачів із різних місцевостей України з установленими в літературній мові нормами.

Основні принципи курсу такі: не відокремлювати всіх частин вмісту його, поклавши за вихідний момент спостереження з морфології, даючи її в певній послідовності і зв'язуючи з моментами синтакси й правопису.

Другий принцип в в тому, що автори скрівь додержуються зв’язної мови, тобто в частині морфологічній дають не окремі форми відповідних категорій, а неодмінно зв’язні речення, куди входять ці форми (в Шкільній роботі ці речення мають складати самі слухачі), а в матеріялі для спостережень і вправ (перекладів і т. ін.) так само дають тільки зв’язні тексти. Автори вважають, що такий принцип (і метод роботи) найкраще привчав користуватися зв’язною мовою усно й на письмі.

Трете, що треба зазначити—це намагання курсу базувати працю на практичній роботі, зменшуючи по змозі теоретизацію питань; тим то автори свідомо обминули деякі явища (напр., асиміляція, дисиміляція та ін.),а коли іноді й спиняються докладніше на деяких моментах морфології (напр., форми наказового способу), то роблять це через хибне освітлення таких моментів у інших авторів.

У системі граматичного матеріялу автори цілком відійшли від звичайного в українських граматичних працях (такого типу) порядку: час бо дати систему формальної граматики і в курсі української мови, і, хоч тут можливі різні заперечення, але спробу таку треба вважати за конче потрібну [деякі відхилення від суто-формального викладу (напр. про прикметники вищого і найвищого ступеня тощо) автори припустили з практично-методичних міркувань].

З поважних методичних міркувань автори так само й у викладі окремих граматичних категорій одбігли звичайних традиційних стежок усіх раніших і теперішніх граматик і „практичних курсів“ української мови; напр. у системі форм дієслова першою діезміною автори цього курсу поставили групу и/ать, а другою—групу е/уть, бо, на думку авторів, поділ, що був досі (1-ша група—е/уть, 2-га група—и/ать.] ішов не від української мови, а від російських граматик: річ у тім, що треба спершу показати ту групу, де в 3 ос. однини тепер часу є особове закінчення - ''ть'' (він кричи''ть''); у другій групі в 3 ос. одн. цього особового закінчення немає (він іде, він бере), але воно з’являється перед часткою ся (він береться; значить, з методичного погляду доконче треба першою групою дати групу и/ать.

Щодо синтакси, то автори застерігають, що вони тут свідомо зменшують своє завдання, не даючи цілої системи синтакси. а найбільше на характерних спиняючись відмінах синтакси української проти російської.

Наостанку кілька слів про тексти для спостережень і вправ та для перекладів. Перші ми брали з кращих творів найновішої української художньої прози й поезії, рідше з творів народньої словесности, дбаючи найбільше про те, щоб дати добірний матеріял з погляду художности. а не менше в добірний з погляду лексичного складу, тобто сучасний і не обмежений рямцями сільських тем та питань, щоб він збагатив ученика ширшим запасом лексичним, наблизивши його цим до газети, наукової статті, літературного твору і т. ін. Для текстів російською мовою (вправи перекладу на українську мову) ми додержувались тих самих принципів.

Увесь плян курсу, система викладу і редакція всіх розділів курсу належать обом авторам. Окремі розділи писали: І, II та IV—П. Горецькнй, III—Ів. Шаля.

За приязні поради і цінні вказівки автори складають щиру подяку Г. М. Іваниці та В. М. Ганцову.

Київ. 15/ІІІ. 1926 р.

ДО VII ВИДАННЯ.

Це видання виходить за правописом Державної Правописної Комісії. Самий зміст курсу й основні принципи подавання граматично-мовного матеріялу залишаються в цьому виданні ті самі, що й у виданнях попередніх; але автори чимало збільшили курс (власне в частині, що належить П. Горецькому) т. зв. „робочим матеріялом“ (матеріялом для пророблення й спостережень, для засвоєння певних явищ, для практичного прикладання набутих навичок і знань і т. ін.); крім того, це видання, проти попередніх, дає багато повнішу синтаксу.

У частині І. Шалі (розділ II) в цьому виданні подані зразки літературної української мови з різних часів, а так само нові (проти раніших видань) зразки слов’янських мов.

За допомогу в доборі зразків слов'янських мов автори висловлюють щиру подяку А. Степовичеві.

Автори.

Київ, 15/VII 1929 р.

[[Категорія:Бібліотека]]
[[Категорія:Граматики]]
[[Категорія:Нове]]

Горецький П., Шаля Ів. Українська мова.

2017-11-26T12:19:29Z

Victor Kubai: Створена сторінка: Горецький П., Шаля Ів. Українська мова. Практично-теоретичний курс. Видання сьоме. Книго...

Горецький П., Шаля Ів. Українська мова. Практично-теоретичний курс. Видання сьоме. Книгоспілка, 1929.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Hramatyky/Horetsky_Shalja.djvu Dejvu файл з текстовим шаром навігацією. ]

:Електронну копію видання надав Ростислав Воронезький.
:Навігація та OCR movahistory.org.ua.

ВІД АВТОРІВ.

Свій курс автори призначають для вищої й середньої школи (та самоосвіти), маючи на меті дати теоретично знайомство з українською мовою та її граматичними нормами, закріпляючи теоретичний виклад ілюстративним матеріялом, а надто вправами та практичним проробленням завдань.

Окремі частини курсу [розділи І—фонетика, морфологія та синтакса, а також правописні правила (все це часто переплітавться міх собою)], — охоплюють усе найважніше з того, що потрібне для розуміння мови та її граматичних норм і для практичного користування мовою; для останнього моменту—практичної роботи з мови—курс дає відповідні вправи, відповідні завдання (доречі сказати, ці завдання дають змогу лябораторизувати працю з мови). III розділ курсу мав ввести в загальні питання про мову, дати відомості про мови слов’янські та місце серед них української, а також освітлити питання розвитку народньої і літературної української мови. Діялектичні відомості в цьому розділі допоможуть розбиратися в розходженнях фонетично-морфологічних явищ у окремих слухачів із різних місцевостей України з установленими в літературній мові нормами.

Основні принципи курсу такі: не відокремлювати всіх частин вмісту його, поклавши за вихідний момент спостереження з морфології, даючи її в певній послідовності і зв'язуючи з моментами синтакси й правопису.

Другий принцип в в тому, що автори скрівь додержуються зв’язної мови, тобто в частині морфологічній дають не окремі форми відповідних категорій, а неодмінно зв’язні речення, куди входять ці форми (в Шкільній роботі ці речення мають складати самі слухачі), а в матеріялі для спостережень і вправ (перекладів і т. ін.) так само дають тільки зв’язні тексти. Автори вважають, що такий принцип (і метод роботи) найкраще привчав користуватися зв’язною мовою усно й на письмі.

Трете, що треба зазначити—це намагання курсу базувати працю на практичній роботі, зменшуючи по змозі теоретизацію питань; тим то автори свідомо обминули деякі явища (напр., асиміляція, дисиміляція та ін.),а коли іноді й спиняються докладніше на деяких моментах морфології (напр., форми наказового способу), то роблять це через хибне освітлення таких моментів у інших авторів.

У системі граматичного матеріялу автори цілком відійшли від звичайного в українських граматичних працях (такого типу) порядку: час бо дати систему формальної граматики і в курсі української мови, і, хоч тут можливі різні заперечення, але спробу таку треба вважати за конче потрібну [деякі відхилення від суто-формального викладу (напр. про прикметники вищого і найвищого ступеня тощо) автори припустили з практично-методичних міркувань].

З поважних методичних міркувань автори так само й у викладі окремих граматичних категорій одбігли звичайних традиційних стежок усіх раніших і теперішніх граматик і „практичних курсів“ української мови; напр. у системі форм дієслова першою діезміною автори цього курсу поставили групу и/ать, а другою—групу е/уть, бо, на думку авторів, поділ, що був досі (1-ша група—е/уть, 2-га група—и/ать.] ішов не від української мови, а від російських граматик: річ у тім, що треба спершу показати ту групу, де в 3 ос. однини тепер часу є особове закінчення - ''ть'' (він кричи''ть''); у другій групі в 3 ос. одн. цього особового закінчення немає (він іде, він бере), але воно з’являється перед часткою ся (він береться; значить, з методичного погляду доконче треба першою групою дати групу и/ать.

Щодо синтакси, то автори застерігають, що вони тут свідомо зменшують своє завдання, не даючи цілої системи синтакси. а найбільше на характерних спиняючись відмінах синтакси української проти російської.

Наостанку кілька слів про тексти для спостережень і вправ та для перекладів. Перші ми брали з кращих творів найновішої української художньої прози й поезії, рідше з творів народньої словесности, дбаючи найбільше про те, щоб дати добірний матеріял з погляду художности. а не менше в добірний з погляду лексичного складу, тобто сучасний і не обмежений рямцями сільських тем та питань, щоб він збагатив ученика ширшим запасом лексичним, наблизивши його цим до газети, наукової статті, літературного твору і т. ін. Для текстів російською мовою (вправи перекладу на українську мову) ми додержувались тих самих принципів.

Увесь плян курсу, система викладу і редакція всіх розділів курсу належать обом авторам. Окремі розділи писали: І, II та IV—П. Горецькнй, III—Ів. Шаля.

За приязні поради і цінні вказівки автори складають щиру подяку Г. М. Іваниці та В. М. Ганцову.

Київ. 15/ІІІ. 1926 р.

ДО VII ВИДАННЯ.

Це видання виходить за правописом Державної Правописної Комісії. Самий зміст курсу й основні принципи подавання граматично-мовного матеріялу залишаються в цьому виданні ті самі, що й у виданнях попередніх; але автори чимало збільшили курс (власне в частині, що належить П. Горецькому) т. зв. „робочим матеріялом“ (матеріялом для пророблення й спостережень, для засвоєння певних явищ, для практичного прикладання набутих навичок і знань і т. ін.); крім того, це видання, проти попередніх, дає багато повнішу синтаксу.

У частині І. Шалі (розділ II) в цьому виданні подані зразки літературної української мови з різних часів, а так само нові (проти раніших видань) зразки слов’янських мов.

За допомогу в доборі зразків слов'янських мов автори висловлюють щиру подяку А. Степовичеві.

Автори.

Київ, 15/VII 1929 р.

[[Категорія:Бібліотека]]
[[Категорія:Граматики]]
[[Категорія:Нове]]

Світличний І. Новий словник. Який він?

2017-09-26T17:37:40Z

Victor Kubai: Створена сторінка: ===Світличний І. Новий словник. Який він?<ref>Текст подано за виданням: Светличний І. О. ''Сер...

===Світличний І. Новий словник. Який він?<ref>Текст подано за виданням: Светличний І. О. ''Серце для куль и для рим. Поезії. Поетичні переклади. Літературно-критичні статтї''. Киев, видавництво «Радянський письменник » , 1990. За цим виданням подано номери сторінок (грубим шрифтом зеленого кольору).</ref>===

'''''Російсько-український словник'' у трьох томах. «Наукова думка», К., 1968.'''

462

Коли пробуєш коротко оцінити факт видання нового Російсько-українського словника, помічаєш раптом, що ті слова, якими оцінюють, скажімо, художні твори, тут недостатні. Художній твір ми можемо назвати довершеним, видатним, талановитим, але в усіх випадках це — тільки міра нашого захоплення, бо творів, для нас геніальних, інші можуть просто не читати.

Словник же, як то підкреслюють і його автори, «має нормативний характер». А з цього випливає і його незвичайна роль у культурному житті республіки, і критерій його оцінки. Словник — це мовний кодекс, мовний закон, обов’язковий для всіх, хто користується мовою в суспільно-державних сферах, і всі його вартості, і всі його вади довгі роки будуть для широкого загалу нормою і законом, що формуватимуть мовну культуру народу, а супроти цього блякнуть усі супероцінки і суперзахоплення.

Подія в культурному житті республіки справді видатна. Але тим серйознішим мусить бути наше ставлення до неї. Бо якби свого часу наша культурна громадськість не піддала Словник 1948 року такій дружній критиці, може, сьогоднішньої видатної події ми не дочекалися б і за 20 років. А може, надалі словникова справа посуватиметься не такою черепашачою ходою і нової видатної події ми чекатимемо не 20 років? Тож гляньмо тверезо на шлях, пройдений за 20 років, придивімося, як далеко пішли ми і чи не могли піти далі.
463

'''Реєстр'''

Перше, що відрізняє новий Словник від Словника 1948 року,— це його обсяг: старий Словник мав коло 80 тисяч реєстрових слів, а новий — близько 120 тисяч. Це приблизно стільки ж, як у шеститомному Українсько-російському словнику 1953— 1963 років, і стільки ж, як у 17-томному (!) «Словаре русского литературного языка» 1948— 1965 років. Збільшення реєстру проти Словника 1948 року на одну третину! А якщо взяти до уваги, що частину слів, вміщених у Словнику 1948 року, укладачі нового Словника вилучили як застарілі, діалектні, вузькоспеціальні тощо, якщо зважити, що значну частину слів перекладено, проілюстровано й прокоментовано по-новому, ширше й точніше, тоді стане зрозумілим, наскільки грунтовно оновлений теперішній Словник проти старого.

За рахунок чого ж так серйозно збільшився реєстр нового Словника?

Передусім, звичайно, слід відзначити поповнення реєстру словами, яких не було й не могло бути в Словнику 1948 року.

Правда, упорядники нового Словника мали тут незрівнянні переваги, наприклад, перед авторами шеститомного Українсько-російського словника. Реєстр слів звичайно базується на основі тієї мови, з якої перекладають, а російські мовознавці здійснили після війни колосальну роботу у впорядкуванні, унормуванні й оцінці російської лексики, отже, укладачі нового Словника мали до своїх послуг готовий і опрацьований матеріал; тому в реєстрі Словника немає таких пересад, плутанини, засміченості діалектизмами, мовними покручами, якими переповнений словник Українсько-російський.
464 Справді, чим іншим, як не відсутністю серйозних наукових принципів, можна пояснити те, що в Українсько-російський словник потрапили такі слова, як '''танцюючий, тащити, телушка, теряти, торгуючий, тоскувати, требувати, трепло, тряпка, тусклий, уборщиця, уронити, услуга, утюг, флаг, худо, цвітний, чердак, чаяння, челюсті, четвереньки, чреватий, чревовіщатель, шпіон, юбка, ябеда, яд, язва''' тощо. Читач легко може помітити, що всі ці приклади взято з одного, шостого тому Словника, до того ж із цього самого тому подібних «перлів» можна навести в кілька разів більше.
Упорядники тритомного Російсько-українського словника, залучаючи чимало нових розмовних та діалектних слів, водночас оберігають словник від усілякої мовної калічі.

Але поповнення Словника загальновживаними, розмовними та діалектними словами не йде ні в яке порівняння з тим, як щедро збагатився Словник найрізноманітнішими неологізмами, чужомовними запозиченнями, науковими термінами, які недавно ще були надбанням вузького кола фахівців, а зараз, у зв’язку з бурхливим розвитком науки і вторгненням її в життя і побут найширших мас народу, нестримно входять у вжиток найрізноманітніших суспільних верств. Сучасний більш-менш солідний словник просто важко уявити без таких слів, як '''абсолютизувати, абстракціонізм, автоген, автол, автоматика, адаптер, актувати, акцентувати, алгоритм, аналітика, антибіотики, антиречовина, армування, архаїзація, астронавт (-ика)''' тощо. Усі ці слова взято з нового, тритомного Словника, а в Словнику 1948 року їх нема.

Другим не менш важливим джерелом оновлення й розширення реєстру Словника є збільшення його граматичної номенклатури, йдеться про те, що
465 слова різних граматичних форм у різних словниках можна подавати і практично подають по-різному. Скажімо, ми маємо утворені від одного кореня, але граматично різні слова: '''лопух, лопуховый; лосниться, лоснистый, лоснистость; легковерие, легковерность, легковерный, легковерно; аннотация, аннотирование, аннотировать, аннотированный, аннотирующий (-ся); ассимиляция, ассимилирование, ассимилировать, ассимилированный, ассимилирующий(-ся), ассимилятивный, ассимилятивно, ассимиляторский''' і т. ін. Рідко які словники подають весь можливий граматичний ряд однокорінних слів.

Біда не лише в тому, що Словник 1948 року подавав різні граматичні ряди слів скупо й обмежено. Гірше, що в самому виборі слів не було якогось серйозного принципу. Бо, інакше, чому ми маємо в Словнику '''анималист''' і не маємо '''анимализм''', маємо '''анимизм''' і не маємо '''анимист'''; маємо '''аннулирование''' і не маємо '''аннотирование''' тощо. Такого типу невідповідностей у Словнику 1948 року безліч, бо не було вироблено якихось твердих принципів, що давали б змогу визначити, які слова включаються до Словника, а які ні і чому одні включаються, а інші лишаються поза Словником.

Новий Словник подає граматичні ряди значно повніше, до того ж упорядники в своїй роботі спиралися на певні принципи — і ми можемо ті принципи схвалювати або не схвалювати, але вже в науковій безпринципності звинувачувати не доводиться.

Всілякого схвалення, на нашу думку, заслуговує поповнення реєстру за рахунок збільшувальних, зменшувальних, пестливих, зневажливих і взагалі всіх оцінних форм іменників і прикметників, включаючи вищий і найвищі ступені останніх.

466

Якщо у Словнику 1948 року не було таких слів як '''сильнейший, талантливейший, ленивенький, коровенка, коровушка, травонька, адресок, лгунище, лисонька, сомик, лозинка, ленок, арбузик, арбузище''' тощо, то це не тому, що упорядники Словника уникали їх. Подібні слова, утворені від інших коренів, і навіть інші форми вищезгаданих слів були щедро представлені в старому Словнику, але принцип подачі їх не був послідовно витриманий: одне гніздо слів подавалося широко, інше — вужче, ще інше було обмежене тільки емоційно нейтральною формою слова. Автори нового Словника значно збагатили реєстр всілякими формами емоційнооцінних слів, і це в їх праці — серйозний плюс.

Однак не всі способи збільшення реєстру Словника здаються нам безумовно вдалими і виправданими. Іноді упорядники збільшували реєстр за рахунок таких категорій слів, які не становлять ніяких труднощів для перекладу і тому в різних словниках звичайно не виносяться в реєстр, а об’єднуються в одній словниковій статті із словами в їх початковій формі або й взагалі оминаються.

Так, в Словнику 1948 року і в Словнику Д. І. Ганича та І. С. Олійника, як і в більшості інших словників перекладного типу, з іменників, що мають паралельні чоловічий і жіночий рід, у реєстр включаються тільки іменники чоловічого роду, а іменники жіночого роду подаються в тій самій статті як похідні: '''крестьянин'''-селянин; '''-янка''', селянка; '''Латыш'''-латиш, '''-ша; -ка''', латишка; '''Тракторист''' - тракторист; '''-ка''', трактористка тощо.

Невідомо з якою метою, але упорядники нового Словника виділили всі іменники жіночого роду в окремі статті. Звичайно, дискримінації іменників жіночого роду було покладено край, їх забезпечили такими самими правами, які мають і іменники чоловічого роду,
467 але наскільки ця «емансипаційна» тенденція без потреби збільшила й так чималий обсяг Словника — без спеціальних підрахунків сказати важко.

Так само в окремі словникові статті упорядники Словника виділили зворотні дієслова на '''-ся, -сь''', які в інших словниках, як похідні, звичайно (якщо на перешкоді не стоять якісь інші моменти) об’єднуються в одній статті з дієсловами на '''-ть, -ти'''; '''Нормировать''' - нормувати, '''-мую, -муєш, -ться''', нормуватися ; '''Революционизировать''' - революціонізувати, -зую, -зуєш; -ться, революціонізуватися тощо.

Деякі фахівці-мовознавці вже не раз обстоювали «погляд, що немає потреби виділяти зворотні дієслова з часткою '''-ся''', як самостійні реєстрові слова (М. А. Жовтобрюх). З цим зауваженням,— зазначає Л. Л. Гумецька,— треба погодитися, зробивши виняток для лексично самостійних зворотних дієслів...» Нам залишається тільки приєднатися до цієї плідної ідеї, а разом з тим і пошкодувати, що в новому Словнику цією ідеєю знехтували і реєстр Словника та його обсяг так істотно і нераціонально збільшили.
Нарешті, третім моментом, за рахунок якого реєстр Словника помітно збільшився, є виділення в окремі статті прислівників.
Однією з найскладніших і найважливіших проблем української мови є, як відомо, переклад дієприкметників, особливо активних дієприкметників теперішнього часу.

Візьмемо для прикладу строфу з відомого вірша М. Некрасова:

:::От ликующих, праздно болтающих,
:::Обагряющих руки в крови
:::Уведи меня в стан погибающих
:::За великое дело любви.

468

Строфа характерна тим, що тут в одному реченні — чотири дієприкметники. Пробуємо перекладати й бачимо, що вся трудність перекладу — саме в них, у дієприкметниках. У Словнику 1948 року з чотирьох дієприкметників був перекладений лише один ('''ликующий'''), та й то, як кажуть, переклад залишав бажати багато кращого (радіючий, тріумфуючий; радісний; тріумфальний). Новий Словник дає переклад слова '''ликующий''' (1. який (що) радіє і т. п.; 2. ''в знач. прил.'' радісний, зраділий, радіючий, тріумфуючий, тріумфальний), у якому такі «перли», як '''радіючий''' і '''тріумфуючий''', якщо не викинені зовсім, то хоча б витіснені на задній план. Зате жодного іншого з чотирьох дієприкметників, вжитих у вірші М. Некрасова, у новому Словнику ми також не знайдемо. Чому? Та тому, що їх важко перекладати, тому що в українській мові відповідних їм дієприкметників немає, і їх, отже, треба перекладати або словами іншої граматичної категорії, або описово.

Так, активні дієприкметники перекладати важко: дуже багато тут залежить від контексту. Скажімо, треба перекласти газетний заголовок «Сражающийся Вьетнам». Одним з кращих українських відповідників буде: «В’єтнам бореться». Але вже речення «Народ, сражающийся за свою независимость, непобедим» доцільніше перекласти: «Народ, що бореться за свою незалежність,— непереможний». А речення «Вьетнамский народ, сражающийся за свою независимость, одерживает все новые и новые победы» можна перекласти ще інакше: «В’єтнамський народ, борючись за свою незалежність, здобуває все нові й нові перемоги».

Три речення — і три різні способи перекладу того самого дієприкметника. А якщо контекст урізноманітнити ще більше, очевидно, можна знайти й
469 більше способів перекладу. Труднощі, певна річ, великі. Великі, але не нездоланні. Це видно навіть із того, що й у новому Словнику активні дієприкметники теперішнього часу відсутні не цілком; хоч і нечасто, але вони все ж наводяться у Словнику і переклад їх — чи то описовий, чи словами інших граматичних категорій — багатьом стане в пригоді. Шкода тільки, що упорядники Словника так щедро поширили реєстр за рахунок інших граматичних категорій, загалом у перекладному словнику не обов’язкових, а важкоперекладні дієприкметники обійшли своєю ласкою і тим відчутно знизили практичну вагомість Словника.

Особливо це стосується дієприкметників, що стали термінами або складниками термінів і вживаються в значенні прикметників: '''ведущий, всасывающий, вращающий (-ся), движущий (-ся), деформирующий (-ся), направляющий, несущий, поглощающий, преобразующий, производящий, режущий, разрушающий, составляющий, удерживающий''' тощо. Терміни, що відзначаються саме своєю однозначністю, зв’язані переважно ще й з цілком певним, чітко визначеним контекстом, отже, й дієприкметники в такій ролі лексично опрацьовувати й перекладати куди легше. Саме тому деякі з них, хоч і скупо й непослідовно, були введені в реєстр Словника 1948 року. У новому Словнику їх трохи більше, але збільшення таке мізерне, що про нього можна й не говорити. Скажімо, якщо з перелічених вище слів у Словнику 1948 року не було '''аккумулирующий (-ся), амортизирующий (-ся), деформирующий (-ся), преобразующий, разрушающий, удерживающий''', то жодного з них немає і в новому Словнику. Тимчасом збільшити реєстр Словника такими словами можна і слід було не менше, ніж упорядники Словника
470 збільшили його за рахунок наукових і технічних термінів. Ми вже бачили, як щедро й вільно упорядники Словника вводили в реестр нову загальновживану наукову й технічну термінологію. Тепер ми можемо уточнити: нові терміни вводилися в Словник тільки в тому разі, якщо вони існують у формі будь-якої граматичної категорії, крім активного дієприкметника теперішнього часу. Таким чином, саме найважчий з перекладницького погляду момент термінології, на жаль, практично лишився поза межами Словника.

* * *

Як видно вже навіть з попередньої розмови, реєстр Словника не збігається з кількістю слів, що перекладаються. У Словнику 1948 року зворотні дієслова, деякі іменники жіночого роду та прислівники не виділені в окремі статті, але це не означає, що вони не перекладалися зовсім: вони перекладалися «приховано», як додаткові форми до інших слів, винесених у реєстр. Отже, реєстр тут був дещо менший, ніж фактична кількість слів, що підлягали перекладові. У новому Словнику, побудованому за безгніздовою системою, ця різниця ще менша. А все ж «приховані» лексичні резерви є й у ньому — і наша розмова про оновлення й збагачення реєстру Словника не була б вичерпною, якби ми не згадали його резерву.

Цим резервом є ідіоматичні звороти, фразеологізми, взагалі складні випадки перекладання. Ми можемо пам’ятати українські відповідники російських слів '''лихой''' і '''беда''', але водночас можемо не знати, що фразеологічні вислови '''лиха беда, не лиха беда, что за беда''' перекладаються як '''варто лише, важко лише; не важко, не дивно; що з того'''. 471 Фразеологізми, як і слова, мають лексичне значення — ось чому їх, хоч і не виносять у реєстр перекладних словників, перекладають нарівні зі словами, а повнота й досконалість словника вимірюється також і тим, як широко наводяться й перекладаються в ньому фразеологізми.

'''Переклад'''

Досі йшлося лише про реєстр Словника. Однак раніше, обговорюючи Словник 1948 року, критика не мала особливих претензій до його реєстру. Найсерйозніші закиди стосувалися самого перекладу, української частини Словника, вкрай збідненої, висушеної, засміченої діалектизмами, мовними покручами. Отже, тут були головні труднощі й для укладачів нового Словника.

У Словнику 1948 року переклад був збіднений передусім тим, що до російських багатозначних слів часто подавалася обмежена кількість українських відповідників. До російського слова великий, скажімо, наводився один український відповідник ('''великий''') — і тим переклад вичерпувався. У новому Словнику, крім того, наводяться ще такі відповідники, як '''завеликий; видатний; визначний''' і ціла низка ілюстрацій до того, як і в якому контексті ці слова вживаються. А якщо зважити, що в академічному Словнику 1924—1933 років наводяться ще такі відповідники, як '''величезний, величенний, величний''' ('''величні''' заміри), навіть на цьому окремому прикладі можна уявити, як збіднили переклад упорядники Словника 1948 року.

Збіднено тут виступала передусім російська мова: у вищенаведеному прикладі російське слово '''великий''' подавалося убого, в одному-однісінькому значенні; широчезне багатство всіх інших його 472 значень просто ігнорувалося. Але збідненою уявлялася й мова українська, бо складалося враження, що відмінним тут є лише звукове оформлення слова, а всі семантичні відтінки й значення є точною копією відтінків і значень російського слова. Переклад тим самим спрощувався до ступеня механічних операцій зі словом.

Новий Російсько-український словник укладався в атмосфері, коли маррівська вульгаризація мовознавства була давно осуджена й відкинена і про її безпосередній вплив на принципи укладання нового Словника говорити не доводиться. Однак практичний слід, що його полишила маррівська теорія в лексикографії, виявився надто глибоким; довголітня і вперта орієнтація тільки на лексичну спільність і відраза до будь-якої лексичної відмінності так глибоко ввійшли з словники і в мовну практику взагалі, лишили по собі стільки мовних «пам’яток», на які, маючи охоту, можна тепер посилатися як на «джерела», що перебороти інерцію мовного вульгаризаторства сучасними мовознавцями буває дуже й дуже важко. У новому Словнику чимало зроблено для викорінення застарілих тенденцій лексикографії, чимало, але далеко не все: на кожній сторінці бачимо сліди битви, що іноді увінчувалася почесною перемогою, а іноді — лише дипломатичним компромісом чи й зовсім невиправданою здачею позицій.

Вище вже наводилися приклади того, як у новому Словнику лексичне значення російського слова розкривається значно глибше й повніше, а українські синонімічні ряди подаються багатше, ніж то було у Словнику 1948 року. Кількість таких прикладів можна збільшувати й збільшувати, і всі вони наочно засвідчать безперечні переваги нового Словника над старим. Слово '''абсолютный''' у
старому Словнику перекладалося лише як '''абсолютний'''; у новому Словнику наводяться, крім того, такі варіанти перекладу, як '''цілковитий, повний''' і добрий десяток словосполучень з різними перекладами слова '''абсолютный'''. У старому Словнику слово '''абсурд''' перекладалося тільки як '''абсурд'''; новий Словник пропонує нам до вибору ще й такі слова, як '''безглуздя, нісенітниця, дурниця'''. '''Авантюрист''' у старому Словнику перекладався двома словами: '''авантюрист, авантурник'''; у новому Словнику додано ще й третій варіант перекладу: '''пройдисвіт'''.

Усі ці приклади взято з однієї сторінки нового Словника; отже, навіть із цього можна уявити, якою мірою переклад у новому Словнику розширено, поліпшено, збагачено.

Однак проти такого методу збагачення перекладу можна й заперечити. Можна сказати: перекладний словник — не словник синонімів і не можна при кожному російському слові наводити цілий синонімічний ряд українських відповідників. Той же '''абсурд''' можна перекласти тільки словом '''абсурд''', а '''безглуздя, нісенітницю''' й '''дурницю''' приберегти для таких слів синонімічного ряду російської мови, як '''бессмыслица, нелепость, несуразица, вздор, ерунда, чепуха, чушь, галиматья, белиберда''' тощо. Так само переклад слова '''авантюрист''' можна обмежити двома українськими відповідниками ('''авантюрист''' і '''авантурник'''), а слово '''пройдисвіт''' залишити для перекладу таких слів, як '''пройдоха, проходимец, прохвост''' тощо. Чи не доцільніше взагалі синонімічний ряд однієї мови порівнювати з синонімічним рядом іншої мови і таким чином для кожного слова шукати найближчого, найточнішого відповідника, оминаючи всі інші слова-синоніми?

474

Загалом таку думку можна було б визнати по-своєму слушною, якби синонімічний ряд однієї мови більш-менш відповідав синонімічному рядові іншої мови. Але це не так. Російське '''аист''' не має зафіксованих словниками синонімів, а в українській мові їх ціла низка (тільки розглядуваний Словник наводить такі: '''чорногуз, лелека, бусел, бусол'''; ''разг.'' '''бузько''';(''о самке разг''. еще '''буслиха'''). І навпаки, є слова, що мають цілу низку синонімів у російській мові, а їх відповідники в українській мові синонімів не мають. У таких випадках практично ніякої проблеми немає. Але є інша невідповідність між синонімічними рядами різних мов. Звичайно, '''абсурд''' і '''авантюрист''', слова чужомовні і в українській і російській мовах порівняно молоді, стилістично вирізняються з-посеред своїх семантичних побратимів ('''безглуздя, нісенітниця, дурниця; пройдисвіт, пройда, проноза, пролаза''' тощо), і, якби йшлося тільки про такі слова, проблема відшукування для кожного слова одного-єдиного відповідника була б порівняно проста. Та коли зіставити якийсь розгалужений синонімічний ряд однієї мови з так само розгалуженим синонімічним рядом іншої мови (скажімо, російські '''бессмыслица, нелепость, несуразица, вздор, ерунда, чепуха, чушь, галиматья, белиберда''' тощо і українські '''безглуздя, нісенітниця, дурниця, безтямність, недоладність, бредня, маячня''' тощо), стає очевидним, що до більшості слів неможливо добрати один-єдиний відповідник, що майже кожне слово однієї мови може — залежно від контексту — перекладатися майже всіма словами синонімічного ряду іншої мови. Вже тому прагнення перекладати те чи те слово цілою низкою синонімів-відповідників є не забаганка словникарів, а необхідність, зумовлена практичними потребами 475 перекладу, і якщо упорядники нового Словника в його українській частині переклад за рахунок синонімів збагатили, то це справді серйозний поступ проти практики, узаконеної Словником 1948 року.

На жаль, визнаючи такий поступ, і тут доводиться робити серйозні застереження. Збагачення перекладу за рахунок українських синонімів має спорадичний характер і не стало загальним принципом при укладанні нового Словника.

Велика частина синонімічних рядів перехрещується тільки частково. Російські '''лингвистика''' і '''языкознание''' мають точні українські відповідники: '''лінгвістика''' і '''мовознавство'''; тимчасом '''лингвистика''' перекладається двома словами ('''лінгвістика''' і '''мовознавство'''), а '''языкознание''' лише одним ('''мовознавство'''). Російське '''азарт''' перекладається двома словами ('''азарт''' і '''запал'''), але в статтях '''пыл, жар, порыв''' слова '''азарт''' уже немає. Загалом до багатьох чужомовних слів ('''абсурд, азарт, лінгвістика, авантюрист''' і подібні) наводяться питомі українські синоніми, до українських слів чужомовні слова-синоніми здебільшого не наводяться. Створюється враження, ніби синонімічність тут не взаємна: чужомовне слово можна замінити своїм, але свого чужомовним — не можна. Це, звичайно, в кращому разі відбиває лише суб’єктивні уподобання авторів Словника — і не більше.

Ще гірше, коли упорядники нового Словника взагалі не прагнуть збагатити переклад синонімами, коли семантичне багатство російського слова розкривається збіднено, вузько, прямолінійно. Російське '''атеист''' перекладається тільки як '''атеїст''', тут немає таких слів, як '''безбожник''' і '''безвірник'''. Зовсім не перехрещуються такі синонімічні пари, як '''артист''' і '''актор''', '''живиця''' і '''терпентин''', '''рукопис''' і '''манускрипт''', '''амбіція''' і '''пиха''' тощо. І якщо на кожній 476 сторінці нового Словника можна знайти приклади збагаченого перекладу, то, на жаль, так само на кожній сторінці є й приклади протилежного характеру.

Коротко, тут новий Словник відрізняється від старого, але тільки окремими прикладами, а не загальним принципом. Дуже часто до російського слова наводиться один український відповідник, ніби всі семантичні відтінки й значення українського слова є простою копією відтінків і значень російського слова, а переклад зводиться до механічних операцій зі словом. До слова '''мало''' наводиться один-єдиний відповідник ('''мало''') і тільки з наведених далі словосполучень можна здогадатися, що в українській мові це слово має й інші відповідники. І справді, навіть в академічному Словнику 1924—1933 років, крім згаданого вище, безумовно, основного перекладу, наводяться ще й такі: ('''немного''') '''трохи, трішки, не гурт, незгурта, обмаль чого''', ('''скудно''') '''скупо, тонко на що''', і всі ці переклади ілюструються багатющим матеріалом.

Суперечливе враження справляє й спроба оновити переклад, очистити його від мовної калічі, надати ваги і звучання питомим українським словам.

Упорядники Словника 1948 року надавали перевагу зовнішній подібності слова, не завжди зважаючи на його зміст і зв’язок з іншими словами мови. Упорядники нового Словника в багатьох випадках на перше місце ставлять українські відповідники не за зовнішньою схожістю їх зі словами, що перекладаються, а за внутрішньою змістовністю, за їх характерністю для української мови. Отож і '''серветка''', і '''кава''', і '''фахівець''', і '''очерет''' з другого плану перейшли в розряд основних, а колишні основні 477 ('''салфетка, кофе, спеціаліст, комиш'''), навпаки, виявилися на другому плані.

Вже таке ніби суто механічне переставлення місцями для словника важить чимало: якщо слово рекомендується як основне, то передусім саме його й уживатимуть. Шкода тільки, що упорядники нового Словника робили це не так серйозно й послідовно, як можна й слід було чекати. Тільки невелику кількість сумнівної репутації слів ('''материй, блокіровка''' тощо) зовсім вилучили із Словника. Частину ж, як ми вже бачили, тільки переведено на друге місце, а деякі ('''надругатися, благоглупість, озноб, мнимий''' тощо) так і лишилися на першому місці. На другому плані лишилися деякі слова, які взагалі не мали б бути в нормативному словнику ('''кирпич, сахар, озноб, хникати, знобити, обломок, зівати, із-за''' в значенні через тощо).

Більше того — дискваліфікувавши одні і вилучивши з ужитку інші, упорядники Словника компенсували свою сміливість тим, що ввели цілу низку слів, аж ніяк не кращих за вилучені й дискваліфіковані. '''Обідняти''' (збіднювати), '''обездолений''' (знедолений), '''обіденний''' (обідній), '''улучати''' (вибирати), '''самодовліючий''' (самодостатній) — цих і подібних слів у Словнику 1948 року не було, це вже набутки нового Словника і, певна річ, такі набутки, якими упорядникам не доведеться пишатися.

Твердим горішком для авторів Словника був також переклад науково-технічної термінології.

Досвід 20—30-х років наочно засвідчив, що успішно творити українську науково-технічну термінологію відірвано від російської термінології — неможливо. У тому досвіді було чимало й цікавих та повчальних моментів, але коли замість '''вертикалі''' пропонували '''прямовис''', замість '''коефіцієнта''' — 477 '''сучинник''', замість '''балки''' — '''тряму''', замість '''букси''' — '''осівницю''', замість '''клапана''' — '''хлипак''', замість '''поршня''' — '''толок''', замість '''маятника''' — '''хитун''', замість '''циліндра''' — '''вібло''', замість '''спіральний''' — '''штрубуватий''' тощо, то це було неправильним. Українська наука розвивається в тісному взаємозв’язку з російською, і зрозуміло, що всі спроби творити на Україні окрему термінологію були приречені на невдачу. Тенденціям до замкненості і «самобутності» української термінологічної системи був протиставлений «принцип мінімальних розбіжностей» з російською мовою. Як писав з цього приводу Н. К. Сухов, «російська термінологія щодо національних не є іншомовною, бо наука й техніка в національних республіках або користуються тільки російською мовою, або вони двомовні, тобто користуються і національною, і російською мовами». За таких умов може йтися лише про те, що творити й запозичувати термінологію можна «з урахуванням своєрідності фонетичної, морфологічної, синтаксичної та лексичної системи даної мови».

Звичайно, ніяких '''трямів, хлипаків''' і '''вібл''' не було вже й у Словнику 1948 року; новий же Словник стоїть цілком на рівні сучасних вимог. Критичної оцінки заслуговують тільки ті окремі випадки, коли принцип мінімальних розбіжностей між мовами упорядники зрозуміли буквалістично і, замість перекладати, просто переносили в українську мову типово російські терміни. В українській мові нема таких слів, як '''карман, башмак, юбка, оснащать''' і, як загальні слова, автори перекладали їх по-українськи — '''кишеня, черевик, спідниця''' (тільки слово '''оснащать''' виявилося не перекладеним). Але як терміни і в українській частині Словника вони залишилися в російському звучанні.

479

Та це — лише окремі випадки; загалом же російські терміни перекладаються типово українськими відповідниками; перекладаються точно, вдало і по-сучасному.

Складнішою виявилася справа лише з перекладом термінів, утворених від дієприкметників теперішнього часу: '''движущий (-ся), вращающий (-ся), успокаивающий, регистрирующий''' тощо. У словниках 20—30-х років переклад таких термінів був особливо штучний, плутаний, невдалий не лише тому, що для цього бралися іноді малотипові, обласні і діалектні слова; головне, що для творення термінів часто використовувались малопродуктивні або семантично невідповідні форми: '''замичний''' (замыкающий), '''запірний''' (запирающий), '''несхнучий''' (невысыхающий), '''заскочний''' (защелкивающий), '''розлучний''' (разъединяющий), '''зрівноважний''' (уравновешивающий) тощо. Українська термінологія втрачала природність звучання і ніби випадала із загального тону мови.

Особливо не пощастило в ті роки дуже продуктивним в українській мові суфіксам '''-альний, -ильний'''. Наскільки природніше звучали б ті самі терміни, скажімо, в такому варіанті: '''замикальний, всмоктувальний, невисихальний, роз’єднувальний, зрівноважувальний''' тощо! Частково саме таким шляхом і пішли укладачі термінологічних словників повоєнного часу і замість старого '''перемичний''' стали вживати '''перемикальний''', замість '''регулівний''' — '''регулювальний''', замість '''охолодний''' — '''охолоджувальний''', замість '''реєстрівний''' — '''реєструвальний''' тощо.

Але цей процес відбувався повільно і не закінчився й досі. Особливо уповільнився він останнім часом, коли на міну і застарілим ('''всисний, замичний, закріпний, затримний, напрямний, реєстрівний'''), 480 і новоутвореним ('''всмоктувальний, замикальний, закріплювальний, реєструвальний''') термінам ринули штучні й неприродні для української мови форми типу '''всмоктуючий, замикаючий, закріпллюючий''' (і '''закріпляючий'''), '''затримуючий, направляючий, реєструючий, ізолюючий, гальмуючий, центруючий'''.

Упорядники нового Російсько-українського словника щодо такого типу термінів не мали якоїсь чіткої позиції. Передусім цілу низку дуже поширених, але складних для перекладу термінів ('''движущийся, центрирующий, замедляющий, переключающий, питающий, падающий, разъединяющий, скрепляющий, уравновешивающий, регистрирующий''' тощо) вони взагалі у Словник не включили. А ті терміни, які все-таки потрапили до Словника, часто перекладаються далеко не найкраще: '''затримуючий, задержуючий; закріпний, закріплюючий, закріпляючий; замикаючий, ізолюючий, гальмуючий, регулюючий, перекидний; охолодний, остудний; обертаючий''' тощо, хоч частина з них у деяких термінологічних словниках перекладалася значно вдаліше й природніше: '''ізолювальний, гальмувальний, регулювальний, охолоджувальний, центрувальний, обертальний''' тощо.

Крім того, як видно з вищенаведених прикладів, до деяких російських термінів автори Словника вводять по кілька українських відповідників. Синонімія ж, корисна у звичайній мові, не тільки зайва, але й небажана в термінології, і якби упорядники Словника виявили більше смаку, принаймні частину явно безперспективних термінів- синонімів можна було усунути безболісно. Тимчасом упорядники Словника роблять іноді навпаки: розуміючи принцип мінімальних розбіжностей 481 між мовами буквалістично, вони переносять в українську мову і деякі зв’язані саме з синонімією недоліки російської термінології. Так, у російській мові існує ціла низка абсолютних синонімів типу '''змеевидный і змееобразный, кристалловидный''' і '''кристаллообразный, клиновидный''' і '''клинообразный'''. В українській мові частині таких термінів відповідають давні, органічно утворені слова типу '''хвилястий''' (волнообразный), '''кулястий''' (шаровидный), '''цибулястий''' (луковицевидный, луковицеобразный). Але не до всіх російських слів цього типу є такі природні відповідники в українській мові, тому, крім них, утворилося ще чимало інших термінів: '''конусоподібний, людиноподібний, наукоподібний, перснеподібний''' тощо. Ці терміни, як легко бачити, також відповідають особливостям української мови і становлять органічну частину її словникового складу: ними можна з успіхом перекладати обидва слова з синонімічних пар російської мови. Але упорядникам Словника цього здалося недосить. У російській мові — два слова-терміни, а чим гірша українська мова, щоб мати лише один відповідник? Можливо, упорядники Словника так і не думали, але логіка їх дій така, і от поруч зі словами '''конусоподібний, колесоподібний, коренеподібний, листоподібний, волосоподібний, голкоподібний''' тощо появляються ще '''конусовидний, колесовидний, кореневидний, листовидний, волосовидний, голковидний''' і багато-багато інших штучних утворень. Те, що російське '''вид''' по-українськи перекладається '''вигляд''', а українське '''вид''' має зовсім інше значення,— це упорядників не дуже бентежить, і от із Словника 1948 року в новий перейшла маса словесного баласту, що, крім плутанини, в українську термінологію не вносить анічогісінько.

482

Важче було перекладати слова обласні, діалектні і взагалі вузького (проти літературної норми) вжитку. Очевидно, деякі з них адекватно перекласти взагалі неможливо. Скажімо, російське обласне шишига існує поруч з літературним черт. Як перекласти його українською мовою? Коли ми перекладемо словом чорт, то тим самим зрівняємо в правах літературне черт із обласним шишига і, отже, не передамо характерних особливостей слова шишига. А якщо перекласти українським обласним словом? Але яким? Дідько, куцак, антипко, анциболот, арідник? Зрозуміло, що для обласного слова однієї мови знайти більш-менш точний відповідник серед обласних слів іншої мови неможливо. Але ясно одне: відповідників для обласних, діалектних слів однієї мови треба шукати серед такої ж лексики іншої мови. Перекладати ж рідковживане слово широковживаним літературним — значить нехтувати особливостями обласної, діалектної, рідковживаної лексики.

Так, перекладаючи слово '''шишига''', на нашу думку, спершу треба було навести українські обласні '''лісовик, гайовик''', а вже потім літературні '''чорт, біс, нечиста сила, нечистий, дідько''', а не навпаки, як це зробили упорядники нового Словника. Іноді упорядники так і роблять: '''мочага''' перекладають як '''мочар, мочарі''', а не як '''трясовина''' чи '''драговина'''; '''розвальни''' — '''гринджоли''', а не '''сани''', '''знамо''' — передусім '''звісно''', а потім уже '''звичайно'''. Але таких випадків у Словнику небагато, здебільшого ж автори спершу наводять літературні відповідники російських рідковживаних слів, а потім уже — рідковживані слова української мови: російські '''абшид, тать, купно, кочет''' перекладаються спершу як '''відпустка, злодій, укупі, півень''', а потім уже — '''абшит, тать, купно, когут'''. І зовсім уже 483 невиправдано, коли до деяких рідковживаних слів — '''оберег, тупейщик''' —упорядники наводять тільки чисто літературні відповідники — '''талісман, перукар''' — забуваючи, що в українській мові є й слова '''оберіг, голяр, цирульник'''.

'''Коментар'''

Система ремарок у новому Словнику надзвичайно деталізована і розгалужена: умовних позначок тут близько двохсот (!) і майже всі вони (за винятком кількох слів типу '''и прочее, смотри, либо''' тощо) мають кваліфікаційний характер. До того ж використовують їх так щедро, що вони охоплюють добру половину словникового матеріалу.

Найпопулярніші і найнеобхідніші у перекладних словниках — '''граматичні ремарки''': без них іноді неможливо правильно перекладати. Але граматична характеристика слова у словниках — не вичерпна, ба навіть не детальна. «Граматичні позначки,— зазначають упорядники нового Словника,— використовуються тільки при потребі показати рід, число або відмінок іменника, належність слова до того чи іншого граматичного розряду тощо» (том перший, стор. XVIII).

Коли ж виникає потреба наводити граматичну характеристику слова?

Говорячи про керування, упорядники Словника зазначають, що воно «звичайно показується (...) в усіх випадках, де українська мова щодо цього розходиться з російською» (там само, стор. XX). Сказане про керування можна поширити й на інші граматичні моменти: '''граматичні ремарки необхідні там, де є розбіжність між мовами''', де, отже, переклад цією розбіжністю утруднений. В усіх інших випадках граматичний коментар зайвий.

484

Здебільшого, подаючи граматичний коментар до слова, упорядники нового Словника дотримуються саме такого принципу, і не тільки керування, але й рід, число, відмінок іменника, перехідність чи неперехідність дієслова та інші подібні граматичні ознаки слова показують лише тоді, коли є якась розбіжність між мовами.

Але цей загалом правильний принцип у Словнику витримано непослідовно. Зазначивши, що граматичні ремарки використовуються тільки при потребі, упорядники застерігають: «Послідовно позначені лише прислівники, прийменники, сполучники, частки, вигуки та дієприслівники, а також вищий і найвиїций ступінь прикметників і прислівників» (там само, стор. XVIII).

Чому автори зробили такий висновок, здогадатися неважко: саме ці частини мови граматично визначені не так чітко, як, скажімо, іменники чи дієслова. Прислівники ('''хорошо, так, лучше''') можуть виступати як частки, дієприслівники ('''ведущий, несущий''') — у значенні прикметників; деякі слова можуть бути і частками, і сполучниками ('''да, ведь'''), і сполучниками, і вигуками ('''но, однако''') і вигуками, і прийменниками ('''о, у'''). Частина з них, справді, потребує граматичного коментаря. Але — тільки частина, та й то порівняно невелика.

Сама система '''стилістичних ремарок''', застосованих у Словнику, не відзначається внутрішньою логічністю, вмотивованістю. Упорядники Словника, дещо збільшивши кількість стилістичних ремарок, подрібнили їх, розмили чіткі межі між ними і тим самим посилили суб’єктивність стилістичних оцінок слова. Бо хто, не посилаючись на суб’єктивний смак, може пояснити, чому '''стишок, мелочишка, статейка, городишко''' кваліфікуються терміном ''пренебрежительно'', а подібні до них 485 '''мужичонка, житьишко, коровенка, самоваришко, паучишка''' — терміном ''уничижительно''?

Однак упорядникам здалося й цього недосить, і на додачу до них вони ввели ще термін '''уменьшительно-уничижительное'''. Слова, віднесені до цієї категорі ('''аристократишка, армячишка, царек, делишки, домишко'''), об’єктивно відмежувати від тих, що супроводжуються позначками '''пренебрежительно''' і ''уничижительно'', практично неможливо. Та й чи має для читача вагу те, якою позначкою буде оцінено слово — ''уничижительно'' чи ''уменьшительно-уничижительно''? Різниця у вживанні і тих, і тих слів невловима.

Так, важко зрозуміти, навіщо введено нову проти попередніх словників позначку ''уменьшительно-ласкательное''. Різниця між уменьшительным і ''ласкательным'' в українській і російській мовах не є такою чіткою, щоб можна було певно поділити відповідні слова на ці дві рубрики, і не дивно, що досі мовознавці не дуже давали собі раду з такими словами. У всякому разі, навряд чи хто пояснить, чому слова '''козлик, бычок, баранчик, прутик, ложечка, ивка, альбомчик''' тощо у новому Словнику названі ''уменьшительными'', а '''овечка, котеночек, мелодийка, мотивчик''' тощо тлумачаться як ''ласкательные''. Гібридна позначка ''уменьшительно-ласкательное'' справи не рятує; слова з новою позначкою ('''барашек, козочка, коровка, котик, дубок, улочка, березка, самоварчик, ротик, ножка, моторчик''' тощо) можна віднести до будь-якої з попередніх рубрик, так само як і з попередніх рубрик будь-яке слово можна назвати ''уменьшительно-ласкательным''.

Отже, більша диференціація стилістичних ознак не тільки не прояснює справи, а ще більше ускладнює її.

486

Мабуть, варто було подумати також над тим, як спростити і впорядкувати оцінку слів, які в словнику супроводжуються ремарками ''разговорное'' та ''просторечное''.

С. П. Левченко вже звертав увагу на те, що «в українській лексикографії здавна не користувалися спеціальною позначкою для виділення так званої просторічної лексики», бо «лексикографові ця позначка не дає виразних прикмет, за якими можна було б встановити такий різновид лексики», а ті різновиди лексики, які пропонують визначати як просторічне, «натурально розподіляються між іншими загальноприйнятими в українських словниках виразними стилістичними групами».

Справді, за якою об’єктивною ознакою можна поділити слова на розмовні і просторічні? Практика ремаркування в новому Словнику свідчить, що об’єктивного критерію для такого поділу немає. Чому, наприклад, слова '''меценатка, руководительница, репетиторша, директорша, контролерша, кассирша''' названі ''розмовними'', а їх стилістичні близнюки '''актерша, адмиральша, казначейша, командирша, кондукторша, капитанша, министерша''' потрапили вже у розряд ''просторічних''? Здебільшого в лексикографії просторічними називають такі слова, що не входять у норму літературної мови. Але які є підстави виводити за межі мовної норми такі, скажімо, слова, як '''авоська, анатомичка, мытарить, картишки, мудро, мура, куролесица, лишек, аккурат, колошматить, кашеварить, мироед, сумерничать''' тощо? Адже величезна маса інших таких самих слів у Словнику трактуються як розмовні або принаймні обласні чи лайливі. Якщо '''милочка, капризник і капризуля''' — розмовні, то чому треба вважати просторічними '''миленок, милка, капризун'''? Якщо, справді, «питання стилістичної 487 характеристики слова в словнику не можна розв’язати на грунті суб’єктивної оцінки слова», якщо для цього потрібні об’єктивні критерії, то вживання двох позначок — ''розмовне'' і ''просторічне'' — не витримує ніякої критики.

Наша розмова розрослася б до неможливих для журнальної статті розмірів, якби детально аналізували й інші невиправдано подрібнені, несистематизовані ремарки (скажімо, такі, як ''лайливе'' і ''вульгарне'', ''іронічне'' і ''жартівливе'', ''книжне'' і ''канелярське'' тощо). Але й сказаного, здається, досить, щоб відчути, яка непродумана, суперечлива й неефективна система ремарок застосована в новому Словнику.

Та головне навіть не в цьому. Невмотивованим і невиправданим здається саме прагнення ремар- кувати якомога більше слів. Російська і українська мови такі близькі, що багато відповідних слів не відрізняються не тільки значеннями, але й відтінками значень і стилістичними якостями. Очевидно, в таких випадках немає потреби коментувати навіть яскраво виражені стилістичні особливості слів. Принцип, застосований упорядниками Словника до іншого випадку,— коментувати тільки при потребі, тільки там, де українська мова розходиться з російською,— міг бути поширений і на стилістичний коментар. І тим, що упорядники на це не зважилися, вони завдали собі зайвого клопоту, надміру ускладнили справу і переобтяжили Словник зайвим словесним баластом, який для недосвідчених користувачів може виступати в ролі нормативних приписів і обмежувати свободу користування Словником.

Особливо ж довільна, суперечлива і безсистемна в новому Словнику група '''спеціальних ремарок'''. Список умовних скорочень починається словом 488 '''авіація'''. Природно, щоб в такому разі в окрему рубрику був виділений і '''автомобільний транспорт''' (або '''автосправа'''). У багатьох словниках такий термін справді є. У рецензованому Словнику його чомусь немає. Якщо упорядники окремо виділили '''кравецьку, столярну і шевську справи,''' то логічно запитати: чому такою ж честю не вшановані, скажімо, '''слюсарна справа''' чи '''гончарна справа'''? Ми вже кажемо про те, що самі поняття '''кравецька справа, шевська справа, столярна справа''' дуже застаріли і їх у багатьох словниках (наприклад, у Російсько-українському технічному словнику 1961 року) замінили точнішими, ширшими, сучаснішими термінами — '''швейна промисловість, взуттєва промисловість, деревообробна промисловість'''.

Потім: якщо автори окремо виділили деякі порівняно вузькі, а іноді й застарілі поняття ('''кравецька справа, шевська справа, столярна справа''' і навіть '''кулінарія, картярське слово, мисливський термін'''), то чому деякі ширші й фундаментальні поняття залишилися поза їх увагою? Можна припустити, що такі галузі науки і техніки, як '''кібернетика, телебачення, космонавтика''' тощо не враховані тільки тому, що вони недавно виникли (хоча телебачення у тому ж таки Російсько-українському технічному словнику вже було). Але чим пояснити при детальній розгалуженості й подрібненості позначок відсутність таких, наприклад, понять, як '''машинознавство''' і '''машинобудування''', '''теплотехніка''' і '''газотехніка''', '''харчова промисловість, нафтова промисловість, зварювальне виробництво''' тощо? Адже деякі з цих галузей науки і техніки розвинули таку розгалужену систему термінів, що їм присвячені окремі спеціальні словники (див. Російсько-український словник з машинознавства 489 та загального машинобудування, К., 1959; Російсько-український словник з теплотехніки та газотехніки, К., 1962; Російсько-український словник зварювальної промисловості, К., 1964 тощо). Чимала кількість термінів із цих словників увійшла і в рецензований Словник — отже, відсутність відповідних позначок свідчить про довільність, логічну суперечливість прийнятої упорядниками системи коментування спеціальних слів.

Особливо впадає в очі ця суперечливість, коли порівняти ремарки науково-технічної та сільськогосподарської термінології. Ремарки першої, хоч серед них і є серйозні пропуски, невиправдані подрібнення, все ж досить розгалужені, деталізовані. Сама лише '''біологія''' поділяється на десять підрозділів ('''ботаніка, зоологія, фізіологія, іхтіологія''' тощо). Тимчасом майже вся сільськогосподарська термінологія коментується позначкою '''с.-х.''' ('''сельскохозяйственный термин'''), окремо виділені тільки '''садівництво''' та '''бджільництво'''; немає навіть таких загальних термінів, як '''агрономія''' (чи '''рільництво'''), '''тваринництво, грунтознавство''' тощо.

Однак усунення усіх цих перекосів і суперечностей, найвдаліше навіть удосконалення системи спеціальних ремарок не знімає питання про доцільність такого розгалуженого й детального коментування в перекладному словнику взагалі. Ми вже бачили, що навіть граматичний та стилістичний коментарі виправдані не завжди; а спеціальний коментар — тим паче. Кількісно він найрозгалуженіший (десь коло дев’яноста ремарок!), частота його використання в Словнику найбільша. Але ж терміни, як відомо,— найінтернаціональніша частина лексики, а в таких близьких мовах, як українська і російська, розбіжності в значеннях термінів такі незначні, що практично їх здебільшого 490 можна нехтувати. У таких випадках коментувати слово доцільно лише тоді, коли воно, крім термінологічного, має ще якесь значення. Але таких слів у мові не так багато, щоб для них виробляти таку складну й розгалужену систему ремарок; для цього досить кількох найзагальні- ших позначок (типу ''спеціальне, наукове, технічне'' тощо).

Так, детальне розгалужене спеціальне коментування в нашій лексикографії освячене вже досить давньою і сталою традицією, і спроба заперечити його необхідність може здатися єретичною. Але тим, хто любить шукати аргументів у традиціях, можна вказати і на традиції іншого характеру. Навіть популярний (витримав сім видань!), до того ж тлумачний, а не перекладний, «Словарь русского языка» С. I. Ожегова цілком обходиться без спеціального коментування, так само, як наш новий Російсько-український словник цілком обходиться без етимологічних ремарок, хоч у багатьох інших словниках ремарок типу ''полонізм, германізм, латинізм'' тощо буває навіть по кілька десятків. Чи не час на вироблену й усталену традицію подивитися критичним оком і перевірити її доцільність практикою?

На окрему увагу заслуговують деякі '''нормативні ремарки'''.

У Словнику 1948 року для позначення застарілої лексики вживаються дві ремарки: ''арх.'' (архаизм) і ''уст.'' (устаревшее слово или выражение). За змістом ці дві ремарки тотожні, й укладачі нового Словника правильно зробили, лишивши одну з них (''уст.''). Але, усунувши невиправданий дубляж ремарок, автори не подумали над головнішим: розмежувати архаїзми (застарілі слова) від слів, що вийшли з ужитку через застарілість 491 речей і понять, які вони називають. Адже це — речі зовсім різні. Справді-бо, можна назвати застарілими такі слова, як '''авиаматка, свейский, месяцеслов, мокой, хавбек, тонфильм''' тощо, бо їм на зміну прийшли інші слова ('''авианосец, шведский, календарь, акула, полузащитник, звуковое кино'''). Не часто вживаються такі слова, як ''аршин, мушкет, міхоноша, мадригал, масляна, санкюлот, тюрбан'' тощо. А це вже щось інше: застаріли не слова, а самі речі і поняття; назви ж цих речей і понять лишилися ті самі. І коли упорядники Словника називають ці слова застарілими, вони сплутують зовсім різні поняття: слова і речі, які вони називають. Бо за логікою авторів Словника, разом зі словом '''масляна''' застарілим треба вважати і '''різдв'''о, разом з '''мушкетом''' — '''алебарду''', разом з ''аршином'' — ''соху'' і ''мотику''. Так далеко упорядники Словника не йдуть і не всі слова, що означають застарілі речі й поняття, називають застарілими, але й до необхідної чіткості їм далеко, чимало таких слів, які, напевне, ще довго й довго будуть в активі російської й української мов, вони вивели за межі літературної норми.

Слова старіють, коли їм на зміну приходять інші слова,— отже, відмирання одних слів супроводжується народженням інших. Перші у словниках ремаркуються як архаїзми, другі — як неологізми. Але користувач даремно шукатиме в Словнику позначки ''неологізм'' або якоїсь спорідненої: її немає. Автори відзначили тільки один бік життя мови — старіння слів, а інша тенденція — омолодження мови — з їх поля зору випала.

А жаль. Багато неологізмів так само не підходять під літературну норму, як і архаїзми, тільки архаїзми — це слова, що вже вийшли з ужитку, а неологізми — слова, які ще не стали 492 літературними, і невідомо, чи стануть ними. А що Словник має нормативний характер, упорядники його повинні були відобразити і це відхилення від норми.

* * *

Оцінку такої великої й неймовірно складної праці, як словник, не можна дати якимось одним, хай навіть яскравим, глибоким і містким словом. Виникає багато дискусійних питань, на які годі дати однозначну і категоричну відповідь. Щоб дійти якоїсь згоди, потрібна серйозна й тривала дискусія серед широких кіл громадськості.
До того ж не всі наші претензії можна адресувати безпосередньо упорядникам Словника: вони не всесильні і навіть не такі вільні у виборі, як ми це іноді уявляємо. Є норми й традиції, які складаються поза їх волею і переступити яких вони не можуть. Ось чому й наші закиди на їх адресу не слід розуміти буквально, вони адресовані скоріше всім мовознавцям в цілому і навіть ширшим колам культурної громадськості України, отже, й нам самим, літераторам, також. А упорядникам Словника за їх велику й складну працю, крім закидів і претензій, слід сказати також слова щирої подяки. Вони їх заслужили.

(Надруковано в журналі «Жовтень», 1970, № 7; під іншим прізвищем).

Текст подано за виданням: Светличний І. О. ''Серце для куль и для рим. Поезії. Поетичні переклади. Літературно-критичні статтї''. Киев, видавництво «Радянський письменник » , 1990, стор. 462 — 492.

----
<references/>

[[Категорія:Нове]]
[[Категорія:Словники]]

40-ві–60-ті роки XX ст.

2017-09-26T16:56:24Z

Victor Kubai: /* 1968 */

{{Зміст праворуч}}

==1940==
<div>
:Надруковано для обговорення 50 примірників другого проєкту Українського правопису. Його розробила Державна правописна комісія, що її від 1940 року очолив [[Микола Грунський|М. Грунський]].
:
:*[[Джерела#NimchP|Німчук В. Проблеми українського правопису…, 1999, 269]]
:*[[Джерела#UkrPr40|Український правопис. 1940]] 
</div>

<div>
:Надруковано Російсько-український словник (Проект). За ред. [[Михайло Калинович|М. Калиновича]], [[Микола Грунський|М. Грунського]], [[Ілля Кириченко|І. Кириченко]]. Під час обговорення виникли істотні заперечення засад його побудови. Тому було створено спеціяльну комісію для редагування словника під головуванням урядовця з НКО Ф. Редька. До її складу введено й [[Агатангел Кримський|А. Кримського]]. Під час роботи комісії виявилося, що неможливо узгіднити супротивні підходи членів комісії до засад укладання словника. На знак протесту проти схвалених засад А. Кримський вийшов зі складу комісії, зазначивши в заяві (4.V.1941 р.), що комісія грубо втручається в норми української мови і створює антинаукового і тенденційно-шкідливого "російсько-російського" словника.
:
:*[[Джерела#KorR|Корогодський Р. ”Запротоколюйте мою заяву”]]
:*[[Джерела#IM-75|ІМ НАН України — 75…, 32]]
</div>

<div>
;14 січня
:На виконання ухваленого в листопаді 1939 р. рішення уряду [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%A0%D0%A1%D0%A0 УРСР] відбулися ліквідаційні збори [[НТШ]] у Львові (проти проголосував [[Роман Зубик]]). Наукові заклади НТШ реорганізовано у відповідні відділи [[УАН|АН УРСР]].
:
:*[[Джерела#IANU|Історія Академії наук України (1918 – 1993), 91]]
</div>

<div>
;4 березня
:Постанова [http://uk.wikipedia.org/wiki/Рада_Народних_Комісарів_УРСР РНК УРСР] Про реорганізацію початкових і середніх шкіл на території західних областей України. Зокрема наказано: В школах з неукраїнською мовою навчання запровадити обов'язкове вивчення української і російської мов, а в школах з українською мовою — вивчення російської мови.
:
:*[[Джерела#KulBudURSR|Культурне будівництво в Українській PCP, 1, 808]]
</div>

<div class="backgr">
;2 серпня
:Землі Північної Буковини і частина Бесарабії, де жили українці, увійшли до складу [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%A0%D0%A1%D0%A0 УРСР].
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 213]]
</div>

==1941==
<div>
:У Львові видано Правописний словник [[Овсій Ізюмов|О. Ізюмова]] за ред. О. Панейка.
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 409]]
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''8''', 2898]] 
</div>

<div>
:У Кракові видано Український правопис, що упорядкував [[Іван Зілинський]] на основі правопису 1928 року. Розпорядженням Головного Відділу Науки та Навчання в Уряді [http://uk.wikipedia.org/wiki/Генеральна_губернія Генеральної Губернії] його було допущено до вжитку в школах з українською мовою навчання як єдиний дозволений правопис. Мав принаймні чотири видання (1941, 1942 і двічі 1943).
:
:*[[Джерела#UkrPr43|І. Зелинський Український правопис]] 
</div>

<div>
:У Римі видано Українсько-італійський словник (Vocabolario ukraino-italiano) [[Євген Онацький|Євгена Онацького]].
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 430]]
:*[[Джерела#EUz|ЕУ1, '''1''', 326]] 
</div>

<div>
:Словниковий Відділ [[Український Науковий Інститут у Берліні|Українського Наукового Інституту]] в Берліні видав Номенклятуру неорганічної хемії [[Іван Горбачевський|Івана Горбачевського]], Українсько-німецький підручний словник [[Ярослав Рудницький|Ярослава Рудницького]] та інші словники.
:
:*[[Джерела#EUz|ЕУ1, '''1''', 326]]
</div>

<div class="backgr">
;22 червня
:Напад Німеччини на Радянський Союз.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 217]]
</div>

<div class="backgr">
;29 червня
:Уряд [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%A0%D0%A1%D0%A0 УРСР] прийняв ухвалу про евакуацію [[УАН|АН УРСР]]. Центром евакуації стала Уфа.
:
:*[[Джерела#IANU|Історія Академії наук України (1918 – 1993), 97]] </div>

<div>
:У внутрішньому дворі публічної бібліотеки [[УАН|АН УРСР]] спалено спецфонд — загинуло близько 100 тисяч книжок.
</div>

<div class="backgr">
;30 червня
:У Львові, на наступний день після відходу радянських частин, проголошено утворення самостійної Української держави. Провідників новопроголошеної держави ([http://uk.wikipedia.org/wiki/Стецько_Ярослав Я. Стецька], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Ребет_Лев Л. Ребета], Р. Ільницького) німецька влада заарештувала й відправила до Берліна, де до них приєднано [http://uk.wikipedia.org/wiki/Бандера_Степан С. Бандеру]. Від них вимагали відкликати Акт 30 червня, однак вони відмовилися це зробити. Після двох місяців слідства їх відправлено до [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D0%B0%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%BD концентраційного табору Заксенгаузен].
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 224-225]]
</div>

==1942==
<div>
:На початку німецької окупації України місцева українська адміністрація багато зробила в галузі культурного відродження: ремонтували й відкривали школи, почато написання нових підручників, влітку засновано 115 українських газет, відкрито [[Просвіта|Просвіти]] й кооперативи. Проте від початку зими 1941 р. було встановлено жорсткий окупаційний режим. [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%80%D1%96%D1%85_%D0%9A%D0%BE%D1%85 Гауляйтер Еріх Кох], що очолив [http://uk.wikipedia.org/wiki/Райхскомісаріат_Україна рейхскомісаріят Україна], не гарантував місцевому населеню жодних прав, крім права релігії. Пригнічено все національне життя: усі громадські організації розпущено; закрито більшість драматичних театрів, хорів, опер. Із 115 газет у квітні 1942 р. лишилося 40. Усі школи понад четвертий клас закрито. Заборонено друкувати книжки та журнали.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 227-228]] 
</div>

<div>
:У Празі видано Український правопис і правописний словник [[Ярослав Рудницький|Ярослава Рудницького]].
:
:*[[Джерела#EUz|ЕУ1, 1, 363]]
</div>

<div>
;травень
:У Києві створено комісію для перегляду українського правопису, що мала закінчити роботу у серпні. Повідомлення про це було надруковано в газеті ''Вінницькі вісті'' від 20.VII 1942 року. Див. [[Правописна комісія 1942 року]].
</div>

==1943==
<div>
:Словниковий Відділ [[Український Науковий Інститут у Берліні|Українського Наукового Інституту в Берліні]] видає низку словників, зокрема Німецько-український технічний словник [[Зенон Кузеля|З. Кузелі]] та І. Жуковського. У Ляйпцігу видано Українсько-німецький словник З. Кузелі та [[Ярослав Рудницький|Ярослава Рудницького]], що охопив майже 100 тис. слів. До словника введено цілком новий матеріял, зокрема найновішу термінологію.
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 281]]
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, 8, 3175]]
</div>

<div>
[[Файл:Pomirky 28 08 43.png|200px|thumb|right|Село Помірки (під Харковом) обговорення проекту укр. правопису]]
;28 серпня
:У селищі Помірки під Харковом розглянуто, в основному схвалено й передано на затвердження Наркомові освіти [http://uk.wikipedia.org/wiki/Тичина_Павло П. Тичині] проєкт українського правопису Правописної комісії, яку від 1942 р. очолив акад. [[Леонід Булаховський|Л. Булаховський]]. Спроби повернути деякі правила правопису 1928 р. були невдалими.

:Український правопис ще сильніше наближено до російського. У засіданні, крім Наркома освіти та членів правописної комісії Л. Булаховського, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Рильський_Максим М. Рильського], брали участь Голова Ради Народних Комісарів УРСР [http://uk.wikipedia.org/wiki/Хрущов_Микита Н. Хрущов], Секретар ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] [http://uk.wikipedia.org/wiki/Коротченко_Дем'ян_Сергійович Д. Коротченко], Голова Президії Верховної Ради УРСР [http://uk.wikipedia.org/wiki/Гречуха_Михайло М. Гречуха], Заступник Голови Ради Народних Комісарів УРСР В. Старченко, Секретар ЦК КП(б)У з пропаганди К. Литвин, генерали та офіцери.
:
:*[[Джерела#NimchP|Німчук В. Проблеми українського правопису…, 270]]
:*[[Джерела#UkrPr46|''Український правопис.'' 1946, 3-4]]
</div> 

==1944==
<div class="backgr">
:Початок масових депортацій населення західних областей України. Протягом 1944–1950 рр. депортовано 140 тис. людей. Наймасовіша депортація відбулася 1947 року — 78 тис.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 273]] 
</div>

<div class="backgr">
:Президія [[УАН|АН УРСР]] ухвалила постанову про відновлення роботи усіх установ АН УРСР, що існували до початку війни.
:
:*[[Джерела#IANU|Історія Академії наук України (1918 – 1993), 118]]
</div>

==1945==
<div>
:Засновано [http://uk.wikipedia.org/wiki/Ужгородський_університет Ужгородський Університет].
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''9''', 3302-3303]] 
</div>

<div>
:Засновано [http://uk.wikipedia.org/wiki/УВАН Українську Вільну Академію Наук] в Німеччині; пізніше переведено до Канади (1949), потім до США (1950).
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, 9, 3342-3343]] 
</div>

<div class="backgr">
:Тост [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сталін Сталіна] на честь російського народу: Я хотел бы поднять тост за здоровье нашего Советского народа и, прежде всего, русского народа. Я пью, прежде всего, за здоровье русского народа потому, что он является наиболее выдающейся нацией из всех наций, входящих в состав Советского Союза. Я поднимаю тост за здоровье русского народа потому, что он заслужил в этой войне общее признание, как руководящей силы Советского Союза среди всех народов нашей страны.
:
:*[[Джерела#VelRusNar|Панкратова А. Великий русский народ, 4]]
</div>

<div>
;5 травня
:Народний комісар освіти акад. [http://uk.wikipedia.org/wiki/Тичина_Павло П. Тичина] підписав і, отже, надав чинности схваленій 1943 року новій (третій) редакціі правопису, що її почали разробляти 1938 року. У правописі 1945 року не відновлено жодного з вилучених правил 1928 р. Деякі елементи далі наближено до російського правопису, зокрема введено флексію -і в родовому відмінку однини іменників із -ен: імені замість імени. Перше видання цього правопису вийшло друком 1946 року.
:
:*[[Джерела#NimchP|Німчук В. Проблеми українського правопису…, 1999, 270]]
:*[[Джерела#UkrPr46|Український правопис. 1946]]
</div>

==1946==
<div>
:Більшість високих шкіл України (крім мистецьких, педагогічних та медичних) підпорядковано новоствореному Міністерству Вищої Освіти СРСР, що керує вищими школами незалежно від адміністративної та господарської підпорядкованости їх в СРСР.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, 1, 256]]
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''10''', 3864]]
</div>

<div class="backgr">
;8–10 березня
:Майже через місяць після арешту всіх керівників [[УГКЦ|Української греко-католицької церкви]] на чолі з митрополитом [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сліпий_Йосип Йосипом Сліпим], за дорученням [http://uk.wikipedia.org/wiki/НКВД НКВД] проведено [http://uk.wikipedia.org/wiki/Львівський_собор_1946 Львівський собор УГКЦ], де проголошено про її приєднання до Російської православної церкви.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 273]]
</div>

<div class="backgr">
;26 липня
:ЦК ВКП(б) ухвалив постанову Про підготовку, добір та розподіл керівних партійних і радянських кадрів в українській партійній організації. ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] звинувачено, зокрема, в недостатній увазі до добору й ідеологічно-політичного виховання кадрів у галузі науки, літератури й мистецтва, де знайшла притулок ворожа буржуазно-націоналістична ідеологія. Почато нову хвилю терору проти української інтелігенції.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 270]]
</div>

<div class="backgr">
;14 серпня
:Постанова ЦК ВКП(б) О журналах "''Звезда''" и "''Ленинград''". Початок "ждановщины" (за ім'ям її головного виконавця — голови відділу агітації й пропаганди А. Жданова), що мала на меті виключити з підрадянського інтелектуального життя будь-які прояви прозахідних культурних впливів та лібералізму, незалежного від партійної лінії думки. Мішенями стали [http://uk.wikipedia.org/wiki/Ахматова_Анна Анна Ахматова], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Зощенко_Михайло Міхаїл Зощенко], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шостакович_Дмитро Дмітрій Шостакович]. У республіках до стандартних звинувачень у формалізмі, відхиленні від марксизму-ленінізму, захопленні Заходом тощо обов'язково додано ще одне: ідеалізація національного минулого.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 270]]
</div>

<div>
;15–17 серпня
:Серпневий пленум ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] ухвалив постанову Про рішення ЦК ВКП(б) по звіту ЦК КП(б)У "Про підготовку, добір та розподіл керівних партійних і радянських кадрів в Українській партійній організації", де вимагає посилити боротьбу на ідеологічному фронті… проти всяких проявів ворожої нам буржуазно-націоналістичної ідeології… Організувати роботу по написанню справді наукової історії України і української літератури і вжити заходів до корінного поліпшення роботи інститутів суспільних наук [[УАН|Академії наук УРСР]].
:
:*[[Джерела#KPUzk_77|Комуністична партія України в резолюціях … 1976 – 1977, '''2''', 162-163]]
</div>

<div>
:Протягом серпня — жовтня ухвалено низку постанов, спрямованих на дальше російщення та цілковите підпорядкування культури партійному апаратові: Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у Нарисі історії української літератури (24 серпня), Про журнал "Перець" (19 вересня), Про журнал "Вітчизна" (1 жовтня), Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи до його поліпшення (20 жовтня). Слідом за породженою партійними резолюціями хвилею критики і самокритики в пресі та на зборах в наукових і культурних інституціях, протягом 1946–1947 рр. відбулися масові арешти науковців, літераторів, діячів культури (близько 10 тис. осіб).
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 270]]
</div>

<div class="backgr">
;осінь
:Початок голоду 1946–1947 рр. Після доповіді про голод в Україні, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Хрущов_Микита М. Хрущова] звільнено з посади першого секретаря ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У]. Від березня до грудня 1947 року першим секретарем був [http://uk.wikipedia.org/wiki/Каганович_Лазар Лазар Кагановіч].
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 272]]
</div>

<div>
;1 грудня
:Запроваджено новий Український правопис, наближений до російського.
:
:*[[Джерела#NimchP|Німчук В. Проблеми українського правопису…, 1999, 269-270]]
:*[[Джерела#UkrPr46|Український правопис. 1946]]
</div>

==1947==
<div class="backgr">
:Головою Агітпропу (згодом секретарем ЦК з ідеології) стає Міхаїл Суслов. Був головним ідеологічним цензором і провідником політики російщення народів СРСР до кінця життя (1982 р.). Саме він створив псевдопоняття новая историческая общность — советский народ.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 271]]
</div>

<div class="backgr">
;березень-липень
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/Операція Вісла Операція "Вісла"]. Комуністичний уряд Польщі вирішив остаточно розв'язати українську проблему в Польщі. З етнічних українських земель (Холмщина, Посяння, Лемківщина) на захід Польщі депортовано 150 тисяч українців. У місцях переселення в кожному населеному пункті кількість українців не повинна була перевищувати 10%.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 275]]
</div>

<div>
;15 вересня
:Видано Наказ начальника Головного управління у справах літератури та видавництв при Раді Міністрів Української РСР #26, що надавав чинности виданому для службового користування Зведеному алфавітному списку книжок, що ввійшли до наказів Головліту Української РСР на вилучення та списання в макулатуру з бібліотек громадського користування за період з 1937 до 1 липня 1947 р. включно. На перший сторінці надруковано сам наказ, де у п'ятому параграфі сказано: Особи, що загублять даний зведений список, підлягають притягненню до судової відповідальності.
:
:*[[Джерела#Bilok| Білокінь С. Масовий терор як засіб…, 71]]
</div>

==1948==
<div>
:У Києві вийшов друком Русско-украинский словарь (80 тис. слів). Його готував [[ІМ|Інститут мовознавства]], редактори [[Михайло Калинович|М. Калинович]], [[Леонід Булаховський|Л. Булаховський]] та [http://uk.wikipedia.org/wiki/Рильський_Максим|М. Рильський]. Перевидано 1955 р.
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 279]]
</div>

<div>
:Видавництво Радянська школа видало Орфографічний словник української мови [[Ілля Кириченко|І. Кириченка]] для середніх шкіл (понад 20 000 слів). За браком великого правописного словника мав великий попит, був перевиданий двадцять один раз, востаннє — 1977 року.
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 410]]
</div>

==1949==
<div>
:У Мюнхені — Сарселі започатковано видання статейної Енциклопедії Українознавства (Загальна частина, ЕУ-1) за ред. [http://uk.wikipedia.org/wiki/Кубійович_Володимир Володимира Кубійовича] та [[Зенон Кузеля|Зенона Кузелі]].

:[http://litopys.org.ua/encycl/eui.htm Статейна частина у текстовому форматі на сайті Ізборник]
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''1''', XII]]
</div>

<div>
;25–28 січнь
:XVI з'їзд [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У]. Закликано викорінити у творчості деяких працівників науки, літератури та мистецтва … пережитки українського буржуазного націоналізму, безрідного космополітизму та низькопоклонства перед гнилою культурою буржуазного Заходу.
:
:*[[Джерела#KPUzk|Комуністична партія України в резолюціях…, '''2''', 251]]
</div>

==1950==
<div class="backgr">
;5 березня
:У бою з частинами [http://uk.wikipedia.org/wiki/НКВД НКВД] загинув головнокомандувач [http://uk.wikipedia.org/wiki/УПА УПА] [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шухевич_Роман Роман Шухевич]. Збройне підпілля продовжувало організовану боротьбу до травня 1954 року. Деякі невеликі частини діяли ще довше, до кінця 50-х років.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 276]]
</div>

<div class="backgr">
;28 червня
:Постанова пленуму ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] Про стан і заходи поліпшення політичної і виховної роботи комсомольських організацій серед міської і сільської молоді УРСР. Висловлено стурбованість, що у школах західних областей ще недостатньо роз'яснюється учням величезне піклування Комуністичної партії та Радянського уряду про соціалістичну перебудову цих областей, про поліпшення життя трудящих. Партійні і комсомольські організації не провадять необхідної роботи серед батьків з питань комуністичного виховання дітей, мало залучаються вчителі, лікарі до читання лекцій, проведення бесід з батьками. В багатьох школах досі не створені комсомольські і піонерські організації. Поставлено вимогу посилити лекційну пропаганду серед молоді західних областей, зробити її гострішою і дійовою в боротьбі проти окремих проявів буржуазної ідеології, проти залишків українських буржуазних націоналістів... Вести рішучу боротьбу проти окремих проявів аполітичності, безідейності і раболіпства перед іноземщиною, проти українського буржуазного націоналізму і космополітизму. Поставлено вимогу посилити лекційну пропаганду серед молодізахідних областей, зробити її гострішою і дійовою в боротьбі проти окремих проявів буржуазної ідеології, проти залишків українських буржуазних націоналістів… Вести рішучу боротьбу проти окремих проявів аполітичності, безідейності і раболіпства перед іноземщиною, проти українського буржуазного націоналізму і космополітизму.
:
:*[[Джерела#KPUzk|Комуністична партія України в резолюціях…, '''2''', 339-336, 346]]
</div>

==1951==
<div>
;2 липня
:Після Днів української культури в Москві (15–25 червня) в московській газеті Правда надруковано погромну редакційну статтю Проти націоналістичних ухилів в українській літературі (різка критика вірша [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сосюра_Володимир В. Сосюри] Любіть Україну та лібрето опери Богдан Хмельницький [http://uk.wikipedia.org/wiki/Корнійчук_Олександр О. Корнійчука] і [http://uk.wikipedia.org/wiki/Василевська_Ванда В. Василевської]).
</div>

<div class="backgr">
;листопад
:Пленум ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У], присвячений ідеологічній роботі. Засуджено ідеологічні помилки у творчості українських письменників, вирішено тотально перевірити всіх українських комуністів (до вересня 1952 року було "вичищено" 3% складу КП(б)У). Розгорнуто ідеологічну кампанію, протягом лише 1951 року прочитано 25 тис. лекцій, що їх примусово відвідали 7,7 млн. чоловік. Головні теми: Великий російський народ — провідна нація СССР та Українські буржуазні націоналісти — смертельні вороги українського народу.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 271]]
</div>

==1953==
<div>
:У Києві започатковано видання шеститомового академічного Українсько-російського словника за редакцією [[Ілля Кириченко|І. Кириченка]] (близько 122 тис. слів). Останній том вийшов друком 1963 р. Українську частину словника насичено російськими словами.
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 279]]
</div>

<div class="backgr">
;5 березня
:Помер [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сталін Сталін].
</div>

<div class="backgr">
;грудень
:Оприлюднено підготовані за вказівкою Суслова Тезисы к 300-летию воссоединения Украины с Россией.
:
:*[[Джерела#Apanov|Апанович О. Україно-Російський договір 1654 р.…]]
</div>

==1955==
<div>
:У Києві вийшов друком розширений варіянт Орфографічного словника української мови [[Ілля Кириченко|І. Кириченка]] (близько 40 000 слів). Перевидано з відповідними поправками після затвердження правопису 1960 року.
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 410]] 
</div>

<div>
:У Києві видано Французько-український словник О. Андрієвської та Л. Яворовської (близько 50 000 слів).
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 279, 430]] 
</div>

<div>
:У Сарселі започатковано видання гаслової Енциклопедії Українознавства (ЕУ-2) за ред. [http://uk.wikipedia.org/wiki/Кубійович_Володимир Володимира Кубійовича].

:[http://diasporiana.org.ua/?s=енциклопедія+українознавства Djvu- файли енциклопедії на сайті Diasporiana]

:[http://litopys.org.ua/encycl/euii.htm Словникова частина у текстовому форматі на сайті Ізборник]
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''1''', X-XVI, 1-6]]
</div>

<div>
;9 лютого
:Утворено міністерство Вищої Освіти УРСР, що координує свою працю з перетвореним на союзно-республіканське Міністерством Вищої Освіти СРСР.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''1''', 256]]
</div>

==1956==
<div>
;20 серпня
:Рада міністрів СРСР і ЦК КПРС затвердили постанову про повноваження Вищої Атестаційної Комісії (ВАК).
:
:*[[Джерела#Nauch-kadr|Научные кадры в СССР. Сборник документов…, 167-170]]
</div>

==1957==
<div>
:Створено Словникову комісію АН УРСР (голова — акад. [http://uk.wikipedia.org/wiki/Штокало_Йосип Й. Штокало]). Сформовано авторські колективи, що видали протягом 1959–1972 рр. 23 російсько-українські термінологічні словники (обсягом від 8 до 30 тисяч термінів) з точних, природничих та технічних наук.
:
:*[[Джерела#RUFS|Російсько-український фізичний словник, 5-6]]
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 243]] 
</div>

<div>
:У Києві видано Українсько-англійський словник [[Михайло Подвезько|Михайла Подвезька]] (близько 60 000 слів).
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 279]] 
</div>

<div>
:В Аргентині почато видання восьмитомової [[Українська мала енциклопедія|Української Малої Енциклопедії]] єдиного автора — [[Євген Онацький|Євгена Онацького]] (видання завершено 1967 року). Наклад — 1000 примірників. [http://diasporiana.org.ua/?s=мала+енциклопедія Djvu-файли енциклопедії на сайті Disporiana]
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''9''', 3367]]
</div>

<div>
;18 грудня
:Постановою ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР Про видання Української Радянської Енциклопедії відновлено видавництво [http://uk.wikipedia.org/wiki/УРЕ УРЕ], ліквідоване 1934 року, під новою назвою Головна редакція Української Радянської Енциклопедії.
:
:*[[Джерела#URES|УРЕС, '''1''', 423]]
:*[[Джерела#IANU|Історія Академії наук України (1918 – 1993), 285]]
</div>

==1958==
<div>
:Започатковано видання Української Радянської Енциклопедії у 17 тт., головний редактор — [http://uk.wikipedia.org/wiki/Бажан_Микола Mикола Бажан]. Видання завершено 1965 року. Великою мірою це видання було спричинене енциклопедичною діяльністю діяспори.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''1''', XVI]]
</div>

<div>
:Почато видання двотомового Польсько-українського словника за редакцією [[Лукія Гумецька|Л. Гумецької]] (близько 100 000 слів). Видання завершене 1960 р.
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 279]]
</div>

<div>
:Утворено Термінологічну Комісію НТШ в Америці.
:
:*[[Джерела#Anat_Vovk|Анатоль Вовк, 9]]
</div>

;16 листопада
<div>
:Тези ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в країні. Стаття 19 проголошувала необов'язковість вивчення мов союзних республік у школах.
:
:*[[Джерела#kajdany|Лизанчук В. Навічно кайдани кували: Факти…, 254-255]]
</div>

<div>
;22–25 грудня
:На сесії Верховної Ради СРСР представники Білорусії, України, Молдавії, Латвії, Литви, Естонії, Грузії, Вірменії, Азербайджану і Киргизії виступили проти положення тез і боронили обов'язковість вивчення в усіх школах місцевої мови.
:
:*[[Джерела#Zas-WS|Заседания ВС СССР. Стенографический отчет…, 291-440]]
</div>

<div>
;22 грудня
:У газеті Правда виступили [http://uk.wikipedia.org/wiki/Рильський_Максим Максим Рильский] та [http://uk.wikipedia.org/wiki/Бажан_Микола Микола Бажан], обґрунтовуючи потребу обов'язкового вивчення і російської, і української мов.
</div>

<div>
;24 грудня
:Сесія Верховної Ради СРСР ухвалила закон Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в країні. Питання про необов'язковість вивчення мов союзних республік у школі залишено на розгляд республіканських рад. Цей пункт не був прийнятий лише в Азербайджані та Латвії. Після жорстких чисток партійних та урядових апаратів цей пункт прийняли й там.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 281-282]]
:*[[Джерела#kajdany|Лизанчук В. Навічно кайдани кували: Факти…, 255]]
</div>

==1959==
<div>
:Вперше після 1936 року видано кілька термінологічних словників. Це російсько-українські словники, що їх підготувала словникова комісія [[УАН|АН УРСР]]: фізичний, геологічний, гірничий, з машинознавства та машинобудування.
:
:*[[Джерела#Horecky|Горецький П.Й. Історія української лексикографії]]
</div>

<div>
:У Києві видано Словник наголосів української літературної мови [http://uk.wikipedia.org/wiki/Погрібний_Анатолій_Григорович М. Погрібного] за ред. І. Варченка (близько 50 000 слів). Друге видання (1964 р.) містило 52 тис. слів. За браком орфографічних словників, цим словником часто користовувался замість правописного.
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 444]]
</div>

<div>
:У Києві видано Німецько-український словник В. Лещинської та інш. (близько 50 тис. слів).
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 279,430]]
</div>

<div>
;лютий
:У другому числі журналу «Вітчизна» надруковано першу подачу синонімічного словника Андрія Багмета під назвою «Матеріали до синонімічного словника української мови» з передмовою М. Т. Рильского та редакційним зверненням до читачів ([[Передмова до синонімічного словника А. Багмета|Текст передмови та звернення]]). Протягом 1959-1962 років було надруковано частину А-Н. Від 1969 року до 1971 у журналі «Україна» було оприлюднено частину О-П. У такому незавершеному варіанті, але після певного редагування, словник було видано у США під назвою «Словник синонімів української мови», т. 1, Нью-Йорк, 1982. Про започаткування журнальної подачі цього словника розповідає у своїх спогадах Володимир П'янов (с. 277-282).
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 589-590]]
:
:*[[Джерела#Nash_Lukash_1|П'янов В. Вирішальне слово за Лукашем. У кн: ''Наш Лукаш. Книга 1.'', 277-289.]]
</div>

<div>
;17 квітня
:Сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР. С т а т т я 9. Навчання в школах Української PCP здійснюється рідною мовою учнів. В школу з якою мовою навчання віддавати своїх дітей вирішують батьки. Вивчення однієї з мов народів СРСР. якою не провадиться викладання в даній школі, здійснюється за бажанням батьків і учнів при наявності відповідних контингентів. Тобто вивчення української мови в школах оголошено необов'язковим. На "вимогу батьків і дітей" зменшенно кількість шкіл з українською мовою викладання, ігноровано вивчення української мови й літератури в російських школах, скорочено кількість годин викладання української літератури й мови в середніх спеціальних навчальних закладах.
</div>

<div>
:Закон провадив і реформу освіти. Семирічки та десятирічки перетворено на восьмирічні (обов'язкові) та одиннадцятирічні загальноосвітні політехнічні школи з виробничою підготовкою.
:
:*[[Джерела#KulBudURSR|Культурне будівництво в Українській PCP, '''2''', 517]]
</div>

<div class="backgr">
;22 травня
:Постанова пленуму ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] Завдання партійних організацій України по посиленню масово-політичної роботи серед трудящих. Партійні організації в умовах розгорнутого комуністичного будівництва, коли зближення і взаємодопомога соціалістичних націй і народностей набирають винятково широкого розмаху, забов'язано насамперед провадити роботу по інтернаціональному вихованню трудящих, по вихованню в них безмежної любові до великого російського народу і всіх народів нашої Батьківщини.
:
:*[[Джерела#KPUzk_77|Комуністична партія України в резолюціях …
1976 – 1977, '''2''', 539-540]]
</div>

<div>
;25–29 травня
:У Москві відбулася Всесоюзна термінологічна нарада. В її рекомендаціях проголошено принцип минимального расхождения в соответствующих терминах между литературными языками народов СССР.
:
:*[[Джерела#Vopr_term|Вопросы терминологии…, 227]]
</div>

<div>
;вересень
:У харківському журналі Прапор почато публікацію Російсько-українського словника сталих виразів [http://uk.wikipedia.org/wiki/Вирган_Іван Івана Виргана] та [http://uk.wikipedia.org/wiki/Пилинська_Марія Марії Пилинської]. Публікацію завершено у жовтні 1971 року. Окремим виданням словника видано в Харкові 2000 р. (близько 50 тис. слів).
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 773]]
</div>

==1960==
<div class="backgr">
;9 січня
:Постанова пленуму ЦК КПРС Про завдання партійної пропаганди в сучасних умовах. Головним завданням визначено строго враховувати в пропагандистській роботі національні особливості різних верств населення нашої країни, зробивши головний упор на інтернаціональне виховання трудящих, на дальше зміцнення дружби народів, на неухильне зближення і всебічне взаємне збагачення соціалістичних націй. Необхідно вести непримиренну боротьбу проти проявів буржуазного націоналізму, тенденцій до ідеалізації і затушовування соціальних суперечностей минулого, до перекручування справжньої історії тієї або іншої нації та її взаємовідносин з іншими народами СРСР, проти окремих проявів національної замкненості і винятковості.
:
:*[[Джерела#KulBudURSR|Культурне будівництво в Українській PCP, '''2''', 558-566]]
</div>

<div class="backgr">
;27 квітня
:Постанова пленуму ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КПУ] Про стан ідеологічної роботи на Україні та заходи до її поліпшення. Одним з найважливіших завдань партійних організацій є інтернаціональне виховання трудящих України, виховання їх в дусі любові і глибокої поваги до великого російського народу і всіх братніх народів Радянського Союзу. Вся ідеологічна робота повинна сприяти дальшому зміцненню дружби народів, зближенню соціалістичних націй. Необхідно вести непримиренну боротьбу проти аполітичності, націоналізму і космополітизму, проти розтлінної буржуазної ідеології, особливо українського буржуазного націоналізму… Партійним комітетам встановити постійний контроль за діяльністю видавництв і книготоргівельних організацій, за ідейним і художнім рівнем друкованої продукції…
:
:*[[Джерела#KPUzk_77|Комуністична партія України в резолюціях …
1976 – 1977, '''2''', 668-669]]
</div>

==1961==
<div>
:Набув чинности Український правопис 1960-1961 рр. (четверта редакція), де " українські правила наближено до Правил русской орфографии и пунктуации, що вийшли друком 1956 р." Голова комісії [[Леонід Булаховський|Л. Булаховський]].
:
:*[[Джерела#UkrPr60|Український правопис. 2-е вид., 3-4]]
</div>

<div>
:У Києві видано Російсько-український технічний словник М. Матійка та ін., перший термінологічний словник досить великого обсягу (близько 80 000 термінів) від часів погрому [[ІУНМ|Інституту Української Наукової Мови]].
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 279]]
</div>

<div>
:Відбувся Світовий Конґрес Вільної Української Науки в Нью-Йорку і Торонті.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''5''', 1891]]
</div>

<div class="backgr">
;17–31 жовтня
:ХХІІ зїзд КПРС. Прийнято нову програму КПРС. Проголошено політику злиття націй, що призвела до дальшої русифікації союзних республік. [http://uk.wikipedia.org/wiki/Хрущов_Микита Хрущов] у своїй промові вперше проголосив про формування радянського народу: … в СРСР склалася нова історична спільність людей різних національностей, які мають спільні характерні риси, — радянський народ. Вони мають спільну соціалістичну Батьківщину — СРСР, спільну економічну базу — соціалістичне господарство, спільну соціально-класову структуру, спільний світогляд — марксизм-ленінізм, спільну мету — побудову комунізму, багато спільних рис у духовному обличчі, в психології.
:
:*[[Джерела#XXII|XXII з'їзд КПРС.]]
</div>

<div>
:Ця формула набула офіційної сили після того, як її надрукували в тезах ЦК КПСС до 100-річчя народження [http://uk.wikipedia.org/wiki/Лєнін Лєніна] (1970) та виголосив у доповіді на XXIV з'їзді КПСС (1971) [http://uk.wikipedia.org/wiki/Брежнєв_Леонід Л. Брєжнєв].
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 286]]
</div>

==1962==
<div>
:Почато видання першого українського етимологічного словника [[Ярослав Рудницький|Ярослава Рудницького]] An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language. Словник доведено до літери Ж (останній, 16-й випуск вийшов 1977 р., окремою книжкою (випуски 12–16) — 1978 р.). Словник перевидано 1980 – 1982 рр. У новому виданні додано низку матеріялів на решту літер.
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 162, 281, 525]]
</div>

<div>
:Надруковано повний переклад Біблії, що його зробив протягом 1921–1940 рр. видатний український лінгвіст [[Іван Огієнко|Іван Огієнко]] (від 1943 — митрополит Іларіон).
:
:*[[Джерела#NimchX|Німчук В. Християнство й українська мова, 20]]
</div>

<div class="backgr">
;11 серпня
:Постанова пленуму ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КПУ] Про завдання партійних організацій України по дальшому посиленню ідеологічної роботи в світлі рішень XXII з'їзду КПРС. Підкреслено, що при проведенні ідеологічної роботи необхідно всіма засобами підкреслювати новий етап у розвитку національних відносин в СРСР, який характеризується дальшим зближенням націй і досягненням їх повної єдності. Партійні організації повинні рішуче виступати проти тенденцій до національної обмеженості і винятковості, проти консервативних традицій і звичаїв, проти будь-яких пережитків українського буржуазного націоналізму.
:
:*[[Джерела#KPUzk|Комуністична партія України в резолюціях…, '''2''', 727]]
</div>

==1963==
<div>
:У Києві видано Українсько-французький словник О. Андрієвської та Л. Яворовської (близько 50 000 слів).
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 279, 430]]
</div>

<div>
:Почато видання повного зібрання творів [[Тарас Шевченко|Тараса Шевченка]] у 6-ти томах. Видання завершено 1964 р.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''10''', 3821]]
</div>

<div>
:Торонтський університет започаткував видання великого енциклопедичного довідника про Україну англійською мовою Ukraine. A Concise Encyclopedia, базованого на статейній частині Енциклопедії Українознавства. Видання завершено 1971 р.
:
:*[[Джерела#EUz|ЕУ2, '''1''', XI]]
</div>

<div>
:Кардинал [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сліпий_Йосип Йосип Сліпий] заснував Український Католицький Університет ім. Папи Климентія у Римі.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''9''', 3425-3426]]
</div>

<div>
:У Римі вийшло друком Святе Письмо в перекладі отця-василіянина [http://uk.wikipedia.org/wiki/Хоменко_Іван_(священик) Івана Хоменка].
:
:*[[Джерела#NimchX|Німчук В. Християнство й українська мова, 20]]
</div>

<div>
;11–15 лютого
:Конференція з питань культури української мови в Києві, де більшість учасників вимагали визнати українську мову урядовою в шкільництві і в державних та громадських установах. Див. [[Текст статті „Доля рідної мови"]].
:
:*[[Джерела#IANU|Історія Академії наук України (1918 – 1993), 214]]
:*[[Джерела#Porkh|Порхун Д. Доля рідної мови]]
</div>

<div>
;23 травня
:ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КПУ] і Рада міністрів УРСР прийняли постанову Про заходи по поліпшенню діяльності Академії наук УРСР, якою [УАН|АН УРСР] підпорядковано АН СРСР. Підстава — постанова ЦК КПРС і Совміну СРСР Про заходи по поліпшенню діяльності Академії наук СРСР та академій союзних республік.
:
:*[[Джерела#IANU|Історія Академії наук України (1918 – 1993), 214]]
</div>

<div class="backgr">
;липень
:Першим секретарем ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КПУ] стає [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шелест_Петро Петро Шелест].
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 283]]
</div>

<div>
;13 червня
:Загальні збори [[УАН|АН УРСР]] прийняли новий Статут Академії наук УРСР. Академію підпорядковано безпосередньо Раді Міністрів [http://uk.wikipedia.org/wiki/УРСР УРСР] та Президії АН СРСР. Рада Міністрів УРСР затвердила його 17 серпня 1963 р.
:
:*[[Джерела#IANU|Історія Академії наук України (1918 – 1993), 181, 287]]
</div>

==1964==
<div>
;24 – 26 травня
:Пожежа в Публічній бібліотеці АН УРСР. Найбільше постраждав відділ <q class="nm"> Україніка</q>. Згоріло близько 500 000 томів. Частину вдалося відновити за рахунок обмінно-резервного фонду. Однак близько 50 тис. томів (архівні українські документи, кілька рукописних середньовічних книжок, перші примірники українських часописів, багато раритетів українською мовою) втрачено безповоротно. Палія Погружальського визнали "сумашедшим" та відправили з України.
:
:*[[Джерела#Bilok2|Білокінь С. Пожежі київської Публічної бібліотеки…]]
</div>

<div>
:Майже одночасно горіли бібліотеки в Ашгабаді та Самарканді.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 283]]
</div>

==1965==
<div>
:Згідно з повідомленнями самвидаву, міністр освіти УРСР [http://uk.wikipedia.org/wiki/Даденков_Юрій_Миколайович Ю. Даденков] готував республіканську реформу, що передбачала надавати перевагу під час вступу до вищих навчальних закладів абітурієнтам, що добре знають українську мову; викладання всіх суспільних наук перевести на українську мову; українська мова мала стати мовою діловодства; наукові журнали, підручники й посібники мали друкувати українською мовою тощо. Реформу Даденкова зупинила директива з Москви.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 284]]
</div>

<div class="backgr">
;11 січня
:Похорон [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сосюра_Володимир Володимира Сосюри]. Промова [http://uk.wikipedia.org/wiki/Малишко_Андрій Андрія Малишка].
:
:*[[Джерела#Koljaska|Коляска І. В. Освіта в Радянській Україні, 198-200]]
</div>

<div class="backgr">
;серпень - вереснь
:Хвиля арештів української інтелігенції. Заарештовано [http://uk.wikipedia.org/wiki/Світличний_Іван Івана Світличного], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Косів_Михайло Михайла Косова], братів [http://uk.wikipedia.org/wiki/Горинь_Михайло Михайла] та [http://uk.wikipedia.org/wiki/Горинь_Богдан Богдана] Горинів. На захист заарештованих виступили письменники [http://uk.wikipedia.org/wiki/Стельмах_Михайло Михайло Стельмах] (депутат ВР СРСР), [http://uk.wikipedia.org/wiki/Малишко_Андрій Андрій Малишко] (депутат ВР УРСР), композитор [http://uk.wikipedia.org/wiki/Майборода_Георгій Георгій Майборода], авіаконструктор [http://uk.wikipedia.org/wiki/Антонов_Олег Олег Антонов], кінорежисер [http://uk.wikipedia.org/wiki/Параджанов_Сергій Сергій Параджанов] та інші.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 285]]
</div>

<div class="backgr">
;4 вересня
:Громадянський протест проти політичних арештів на прем'єрі кінофільму "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна".
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 285]]
</div>

<div>
;вереснь - грудень
:Іван Дзюба написав книжку Інтернаціоналізм чи русіфікація?. В грудні він передав її [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шелест_Петро Шелестові] та [http://uk.wikipedia.org/wiki/Щербицький_Володимир Щербицькому] разом з листом протесту проти політичних арештів діячів української культури. Книжку розповсюджували самвидавом.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 285]]
</div>

==1966==
<div>
:Видавництво [http://uk.wikipedia.org/wiki/УРЕ УРЕ] започаткувало перше видання Українського радянського енциклопедичного словника у трьох томах, завершено 1968 р.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''9''', 3386]] 
</div>

<div>
:Створено Український Термінологічний Центр Америки, що є, згідно зі статутом, автономною клітиною [[НТШ]]-А та [http://uk.wikipedia.org/wiki/УВАН УВАН]. Перший голова — В. Давиденко, протягом 1978–1992 рр. — [[Анатоль Вовк]]; нині — Орест Попович.
:
:*[[Джерела#Anat_Vovk|Анатоль Вовк, 9]]
</div>

<div>
;4 серпня
:Проголошено створення союзно-республіканського міністерства освіти СРСР (Правда, 4 августа 1966).
</div>

<div>
;9 серпня
:Президія Верховної Ради УРСР схвалила постанову про перетворення міністерства освіти з республіканського на союзно-республіканське (Радянська Україна, 9 серпня 1966).
</div>

==1968==
<div>
:У Києві вийшов тритомовий Русско-украинский словарь (близько 120 000 слів). [[Світличний І. Новий словник. Який він?]]
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 279]]
</div>

<div>
:Створено першу катедру українознавства при [http://uk.wikipedia.org/wikiГарвардський_університет Гарвардському університеті] (США).
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''9''', 3323]]
</div>

<div>
:В Австралії видано Український правописний словник [http://uk.wikipedia.org/wiki/Нитченко_Дмитро Дмитра Нитченка (Чуба)]. Друге видання, під назвою Український ортографічний словник, — 1985 р.
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 661]]
</div>

<div class="backgr">
;квітень
:Лист 139 діячів науки, літератури, мистецтва, робітників та студентів з протестом проти репресій і закритих судів, що відбулися в Україні протягом 1965–1966 р.
:
:*[[Джерела#Holuben|Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин, 506-510]]
</div>

<div>
;26 листопада та 14 грудня
:Пожежі в Георгіївській церкві Видубецького монастиря в Києві, де перебували на зберіганні обмінно-резервні фонди Центральної Наукової бібліотеки АН УРСР.
:
:*[[Джерела#Bilok2|Білокінь С. Пожежі київської Публічної бібліотеки…]]
</div>
[[Категорія:Хронологічні таблиці|1940]]

1917-1919 рр

2017-09-18T10:25:48Z

Victor Kubai: /* 1918 */

'''Хронологічна таблиця — 1917-1919 рр.'''
== 1917 ==
<div>
:В містах і навіть невеличких містечках України десятками постають термінологічні осередки. Виходять друком їхні матеріяли у формі словників. Див. [[Словники, укладені без участи УНТ та ІУНМ]] та [[Словники термінологічних комісій — попередників ІУНМ]].
:
:*[[Джерела#Halja|Наконечна Г. Українська науково-технічна…, 15-16]] 
</div>

<div>
:У Вінніпегу видано Кишеньковий словар англійської та української мови Є. Козловського.
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 276]] 
</div>

<div class="backgr">
;27 лютого (8 березня)
:Лютнева революція. Повалено самодержавство в Росії. Влада перейшла до Тимчасового уряду, що повинен був організувати Установчі збори. Ця інституція мала розглянути питання про державний устрій країни та обрати уряд.
:
:*[[Джерела#SubUI|Субтельний О. Україна: історія, 300]]
</div>

<div class="backgr">
;7 березня
:Створення [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%A6%D0%A0 Української Центральної Ради].
:
:*[[Джерела#DIU|Довідник з історії України…, 952-954]]
:*[[Джерела#UCR_Dok|Українська Центральна рада…, '''1''', 6-8]]
</div>

<div>
;12 березня
:На засіданні [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%A6%D0%A0 Української Центральної Ради] ухвалено, що мовою, якою Рада має звертатись, є мова українська.
:
:*[[Джерела#UCR_Dok|Українська Центральна рада…, '''1''', 41]]
</div>

<div>
;березнь
:У Києві засновано [[Товариство Шкільної Освіти|Товариство Шкільної Освіти]]. Першим головою товариства став [[Іван Стешенко]].
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, 9, 3221-3222]]
</div>

<div>
;28 березня
:Російський [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B8%D0%BC%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D1%80%D1%8F%D0%B4_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%97 Тимчасовий Уряд] ухвалив дозволити викладання української мови в школах Київської навчальної округи. У початкових школах дозволено навчання українською мовою, а російська ставала обов’язковим предметом від другого класу. В учительських семінаріях заведено курси української мови, літератури, історії й географії. У високій школі засновано катедри української мови, літератури, історії та права.
:
:*[[Джерела#Siropol|Сірополко С. Історія освіти в Україні, 468]]
</div>

<div>
;5 -6 квітня
:[[Товариство Шкільної Освіти|Товариство Шкільної Освіти]] організувало [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Vseukrainski_vchytelski&abcvar=3&bbcvar=21 I Всеукраїнський з’їзд учителів] і професорів. Резолюції містять вимогу українізації початкових шкіл вже від 1 вересня 1917 року та ухвалу про організацію літніх курсів, що мали підготувати вчителів до викладання українською мовою.
:
:*[[Джерела#Siropol|Сірополко С. Історія освіти в Україні, 468]]
</div>

<div>
;18–21 (5–8) травня
:У Києві відбувся Перший український військовий з’їзд. Серед постанов з’їзду була постанова «Про освіту на Україні та українізацію військової освіти». [[Постанови І українського військового з’їзду|Текст постанов.]]
:
:*[[Джерела#EIU|''Енциклопедія історії України''. T. 8, стор. 170-171.]]
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'' ст. 30-31.]]
</div>

<div>
;30 травня
:Доповідна записка [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B8%D0%BC%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D1%80%D1%8F%D0%B4_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%97 Тимчасовому урядові] та виконавчому комітетові Петроградської ради робітничих та солдатських депутатів з питань автономії України містила вимогу: 7. Визнану Тимчасовим урядом українізацію початкової школи треба перенести і на середню та вищу школу як відносно мови, так і дісциплін навчання. 8. Відповідальні посади як гражданської, так і духовної адміністрації на Україні треба заміщати особами, що користуються довір’ям населення, говорять його мовою і знайомі з його побутом.
:
:*[[Джерела#UCR_Dok|Українська Центральна рада…, '''1''', 98]]
</div>

<div>
;літо
:[[Всеукраїнська Учительська Спілка|Всеукраїнська учительська спілка]] організувала близько ста курсів для вчителів.
:
:*[[Джерела#Siropol|Сірополко С. Історія освіти в Україні, 469]]
</div>

<div>
:[[Товариство Шкільної Освіти|Товариство Шкільної Освіти]] видало невеличкими брошурками проєкти термінології з географії, граматики, аритметики, геометрії, алґебри. Див. [[Словники термінологічних комісій — попередників ІУНМ]].
:
:*[[Джерела#KholITSU|Холодний Г. До історії організації…, 11]]
</div>

<div>
:До осені 1917 р. відкрито 53 українські середні школи, зокрема 3 українські гімназії в Києві.
:
:*[[Джерела#Siropol|Сірополко С. Історія освіти в Україні, 470]]
</div>

<div class="backgr">
;10 червня
:Проголошено [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%B9_%D0%A3%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B0%D0%BB_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%A6%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8 Перший Універсал Української Центральної Ради] що стверджує право українського народу самостійно порядкувати своїм життям.
:
:*[[Джерела#UCR_Dok|Українська Центральна рада…, '''1''', 101]]
</div>

<div class="backgr">
;3 липня
:Проголошено [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%B8%D0%B9_%D0%A3%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B0%D0%BB_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%A6%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8 Другий Універсал Української Центральної Ради]. В ньому зазначено, що Україна визнає Установчі збори, що мають схвалити автономію України.
:
:*[[Джерела#UCR_Dok|Українська Центральна рада…, '''1''', 164]]
</div>

<div>
;9 липня
:Створено [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%82 Генеральний Секретаріят].
:
:*[[Джерела#DIU|Довідник з історії України…, 155]].
:Секретарем освіти став голова [[Товариство Шкільної Освіти|Товариства Шкільної Освіти]] [[Іван Стешенко]]. Він доручив професорові Київського університету [[Іван Огієнко|Іванові Огієнку]] скласти короткі правила українського правопису.
:
:*[[Джерела#NimchP|Німчук В. Проблеми українського правопису… 1999 , 250]]
</div>

<div>
:Декларація Генерального Секретаріяту Освіти. В ній зокрема сказано: В справі народної освіти Секретаріят має на меті насамперед з’єднати в своїх руках все керування шкільною освітою, а власне: догляд за переведенням на місцях українізації школи, організації видання підручників, відшукання і приготування учителів для шкіл та поміч в згуртуванні їх у професіональні товариства.
:
:*[[Джерела#Vask|Васькович Г. Емський указ і боротьба…, 11]]
</div>

<div class="backgr">
;середина липня
:Мала рада ухвалила Статут Генерального Секретаріяту. Введено посаду секретаря в національних справах та трьох товаришів секретаря -від Великоросів, Євреїв і Поляків.
:
:*[[Джерела#UCR_Dok|Українська Центральна рада…, 1, 181]]
</div>

<div>
;10–12 серпня
:[http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Vseukrainski_vchytelski&abcvar=3&bbcvar=21 Другий Всеукраїнський учительський з’їзд]. Підтверджено постанову 1-го з’їзду про поступову і часткову українізацію середньої та вищої школи. Визнано потребу створити в усіх селах [[Просвіта|Просвіти]], а в повітах — учительські спілки.
:
:*[[Джерела#Siropol|Сірополко С. Історія освіти в Україні, 469]]
</div>

<div>
;осінь
:Генеральний Секретаріят Освіти доручає мовознавцеві [[Олена Курило|Олені Курило]], працівниці Ортографічно-термінологічної Комісії [[УНТ|Київського Наукового Товариства]], впорядкувати матеріяли до шкільної термінології.
:
:*[[Джерела#KholITSU|Холодний Г. До історії організації…, 14]]
</div>

<div>
:Створено термінологічні комісії при Міністерствах Юстиції, Судових Справ, Шляхів, Військовому, Департаменті Професійної Освіти Міністерства Народної Освіти, Головній Санітарній Управі Міністерства Справ Внутрішніх (пізніше — Міністерство Здоровля).
:
:*[[Джерела#KholITSU|Холодний Г. До історії організації…, 14-15]]
</div>

<div class="backgr">
;8–15 вересня
:В Києві відбувся [[З'їзд Народів Росії|З’їзд народів Росії]] (З’їзд поневолених народів), що його скликала [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%A6%D0%A0 Центральна Рада]. Ухвалено низку постанов, зокрема про федеративний устрій Росії, про загальнодержавну і крайові мови.
:
:*[[Джерела#UCR_Dok|Українська Центральна рада…, '''1''', 289]]
</div>

<div>
;18 вересня
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%82 Генеральний Секретаріят] ухвалює постанову, де зазначено: Мова українська має повне право офіціально вживатися поруч з мовою російською, при забезпеченні язикового права меншостей. Четвертий пункт зазначає Діловодство у Секретаріяті провадиться мовою українською.
:
:*[[Джерела#UCR_Dok|Українська Центральна рада…, 1, 313]]
</div>

<div>
;20 вересня
:У Києві відбувся Перший з’їзд [[Просвіта|Просвіт]], де створено Всеукраїнську спілку Просвіт і організовано Центральне бюро з завданням координувати діяльність сільських і повітових Просвіт. [[Постанова І Всеукраїнського з’їзду товариств «Просвіти» про шкільну та позашкільну освіту|Текст постанови «Про шкільну і позашкільну освіту».]]
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, 6, 2370]]
:*[[Джерела#DIU|Довідник з історії України…, 625-627]]
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'' ст. 52.]]
</div>

<div>
;5 жовтня
:Відкрито [[Український Народний Університет]] (від 6 жовтня 1918 р. Державний).
:
:*[[Джерела#DorIU|Дорошенко Д. Історія України…, 39, 400]]
</div>

<div>
;20 жовтня—1 листопада
:У Києві відбувся Третій український військовий з’їзд, що прийняв резолюцію «Про українізацію
армії і флоту». [[Резолюція ІІІ українського військового з’їзду|Текст резолюції.]]
:
:*[[Джерела#EIU|''Енциклопедія історії України''. T. 10, стор. 145.]]
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'' ст. 54.]]
</div>

<div>
;9 листопада
:Проголошено [http://uk.wikipedia.org/wiki/Третій_Універсал_Української_Центральної_Ради Третій Універсал] Центральної Ради (прийнято 7 листопада), що визнавав національно-персональну автономію для інших народів та право й можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.
:
:*[[Джерела#UCR_Dok|Українська Центральна рада…, '''1''', 399]]
</div>

<div>
:У Києві створено Науково-педагогічну Академію та Академію Мистецтв.
:
:*[[Джерела#DorIU|Дорошенко Д. Історія України…, 39, 400]]
</div>

<div class="backgr">
;17 грудня
:Російський совнарком надіслав урядові Української республіки Манифест к украинскому народу с ультимативными требованиями к Украинской раде. Фактично Росія оголосила Україні війну. [http://textbooks.net.ua/content/view/995/17/ Текст маніфесту.] [http://textbooks.net.ua/content/view/996/17/ Відповідь Генерального Секретаріату на маніфест з ультимативними вимогами Раднаркому радянської Росії.]
:
:*[[Джерела#Nahaje|Нагаєвський В. Історія української держави…, 92-94]]
:*[[Джерела#Pro_mynule|Про минуле – заради майбутнього, 27]]
</div>

== 1918 ==
<div>
:Термінольоґічна Комісія Природничої Секції Українського Наукового Товариства видала Словник української физичної термінольоґії — окрему відбитку з I тому Матеріялів до української природничої термінольоґії. Див. [[Словники термінологічних комісій — попередників ІУНМ]].
</div>

<div class="backgr">
;9 січня
:Ухвалено Закон Центральної Ради про Національно-персональну автономію. У перший статті наголошено, що кожна нація на території України … має право в межах Української Народньої Республіки на національно-персональну автономію, себто право на самостійне устроєння свого національного життя, що здійснюється через органи Національного Союзу. Це є невіднімане право націй і ні одна з них не може бути позбавленна цього права, або обмежена в ньому.
:
:*[[Джерела#UCR_Dok|Українська Центральна рада…, 2, 99-101]]
</div>

<div class="backgr">
;22 січня
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/Універсали_Української_Центральної_Ради Четвертий Універсал Центральної Ради]. Проголошено незалежну і самостійну [http://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_Народна_Республіка Українську Народню Республіку].
:
:*[[Джерела#KAU|Конституційні акти України…, 70-72]]
:*[[Джерела#UCR_Dok|Українська Центральна рада…, '''2''', 104]]
</div>

<div class="backgr">
;січень- квітень
:Перша окупація України більшовицькою Росією.
:
:*[[Джерела#DorIU|Дорошенко Д. Історія України…, 256-260]]
:*[[Джерела#P-VIU|Полонська-Василенко Н.Д. Історія України, 479-480]]
:*[[Джерела#SubUI|Субтельний О. Україна: історія, 306-307]]
</div>

<div class="backgr">
;9 лютого
:В [http://uk.wikipedia.org/wiki/Берестейський_мир Бресті підписано мир] з [http://uk.wikipedia.org/wiki/Центральні_держави Центральними державами].
:
:*[[Джерела#Nahaje|Нагаєвський В. Історія української держави…, 104]]
</div>

<div>
;24 березня
:Опубліковано Закон Центральної Ради про запровадження української мови у банківській і торговій сфері (Закон УЦР про державну мову). У п. 3 проголошено: мовою в діловодстві має бути державна українська. [[Закон ЦР про державну мову|Текст закону.]]
:
:*[[Джерела#UCR_Dok|Українська Центральна рада…, '''2''', 229]]
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'' ст. 76.]]
</div>

<div class="backgr">
;20 квітня
:У Таганрогу прийнято резолюцію про створення [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У)] як самостійної партії, організаційно не пов’язанної з [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29 РКП(б)].
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''3''', 1099]]
</div>

<div class="backgr">
;29 квітня
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%A6%D0%A0 Центральна Рада] затвердила Конституцію УНР і обрала президентом [[Михайло Грушевський|Михайла Грушевського]]. Конституцію написано українською мовою, проте в ній нічого не сказано про права української (чи будь-якої іншої) мови.
:
:*[[Джерела#KAU|Конституційні акти України…, 73-79]]
:*[[Джерела#P-VIU|Полонська-Василенко Н.Д. Історія України, 485]]
</div>

<div class="backgr">
;29 квітня
:Проголошення [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0 Української Держави] під проводом гетьмана [http://uk.wikipedia.org/wiki/Скоропадський_Павло Павла Скоропадського].
:
:*[[Джерела#P-VIU|Полонська-Василенко Н.Д. Історія України, 490]]
:*[[Джерела#SubUI|Субтельний О. Україна: історія, 310-311]]
</div>

<div>
;5 травня
:Міністр Освіти проф. [http://uk.wikipedia.org/wiki/Василенко_Микола Василенко] подав план роботи Міністерства, що передбачав українізацію школи, заснування [[ВУАН|Української Академії Наук]] і Національної бібліотеки.
:
:*[[Джерела#P-VUAN|Полонська-Василенко Н.Д. Українська академія наук…, 11-12]]
</div>

<div>
;24 травня
:Міністерство освіти затвердило [[Найголовніші правила українського правопису]], що їх запропонував [[Іван Огієнко]] та схвалила правописна комісія. Правопис надруковано в журналі Вільна українська школа (1919 - ч.10) та видано окремим відбитком у Києві 1919 року.
:
:*[[Джерела#NimchP| Німчук В. Проблеми українського правопису …, 250-251]]
</div>

<div class="backgr">
;5–12 липня
:У Москві відбувся I з’їзд [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У]. Він проголосив, що КП(б)У є частиною РКП(б), підпорядкованою її ЦК.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, 3, 1099]]
</div>

<div>
;22 липня
:Міністр народної освіти Української Держави віддав наказ про утворення національної нижчої початкової школи з початку наступного 1918—1919 шкільного року. [[Наказ міністра народної освіти Української Держави про утворення національної нижчої початкової школи|Текст наказу.]]
:
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'' ст. 78-79.]]
</div>

<div>
;1 серпня
:Опубліковано закон Української держави про обов’язкове навчання української мови і літератури, а також історії та географії України в середніх школах. [[Закон Української держави про обов’язкове навчання української мови і літератури|Текст закону.]]
:
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'' ст. 79-80.]]
</div>

<div>
;2 серпня
:Опубліковано закон Української Держави про утворення фонду Національної бібліотеки Української Держави. [[Закон Української Держави про утворення фонду Національної бібліотеки|Текст закону.]]
:
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'' ст. 80-81.]]
</div>

<div>
;5 серпня
:Опубліковано обіжник міністра народної освіти і мистецтва Української Держави про утворення національної вищої початкової школи з початку наступного 1918—1919 шкільного року. [[Обіжник міністра народної освіти і мистецтва Української Держави про утворення національної вищої початкової школи|Текст обіжника.]]
:
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'' ст. 81-82.]]
</div>

<div>
;11 серпня
:Засновано Термінологічну Комісію при Природничій Секції [[УНТ|Київського Наукового Товариства]]. Першим головою Комісії став [[Павло Тутковський]], потім — [[Олександр Яната]]. Серед джерел, що їх комісія мала використовувати, фігурують, зокрема, матеріяли [[НТШ|Львівського Наукового Товариства]], галицькі шкільні підручники, праці [[Іван Верхратський|Івана Верхратського]] та інших галицьких науковців. Отже, комісію від самого початку зорієнтовано на вироблення загальноукраїнської наукової термінології.
:
:*[[Джерела#KholITSU|Холодний Г. До історії організації…, 16]]
</div>

<div>
;15 серпня
:Прийнято закон про заснування Національної бібліотеки Української Держави в Києві (1919 р. стала Бібліотекою Української Академії наук під назвою Всенародна бібліотека України, від 1934 р. — Бібліотека АН УРСР, від 1948 — Державна публічна бібліотека АН УРСР, від 1965 — Центральна наукова бібліотека АН УРСР, від 1989 — ім. Вернадського, нині [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%B1%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8_%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%92._%D0%86._%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE Національна бібліотека України ім. Вернадського].
:
:*[[Джерела#IANU|Історія Академії наук України (1918 – 1993), 275]]
</div>

<div>
;17 серпня
:Опубліковано закон Української Держави про перетворення Київського народного університету в Київський державний український університет. [[Витяг із закону УД про перетворення Київського народного університету в Київський державний український університет|Текст витягу з закону.]]
:
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'' ст. 82-83.]]

:Опубліковано закон Української Держави про заснування Кам’янець-Подільського державного українського університету. [[Витяг із закону УД про заснування Кам’янець-Подільського державного українського університету|Текст витягу з закону.]]
:
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'' ст. 83-84.]]
</div>

<div>
;21 серпня
:У Львові, за пропозицією Київської Термінологічної Комісії, створено Термінологічну Комісію при Математично-Природописно-Лікарській Секції [[НТШ]].
:
:*[[Джерела#Pryr_vidd|Калинович Ф. Природничий відділ ІУНМ, 27]]
</div>

<div>
;30 серпня
:Опубліковано постанову уряду Української Держави про заснування Державної драматичної школи. [[Постанова уряду Української Держави про заснування Державної драматичної школи|Текст постанови.]]
:
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'' ст. 84.]]
</div>

<div>
;28 вересня
:Опубліковано закон Української Держави про відкриття кафедр українознавства в Харківському і Новоросійському державних університетах. [[Закон УД про відкриття кафедр українознавства в Харківському і Новоросійському державних університетах|Текст закону.]]
:
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'' ст. 84-85.]]
</div>

<div>
;6 жовтня
:[[Український Народний Університет]] перейменовано на Український Державний Університет.
:
:*[[Джерела#DIU|Довідник з історії України…, 967]]
</div>
<div>
:У Полтаві товариство [[Просвіта]] відкрило [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82_%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%B0_%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0 Український історико-філологічний факультет].
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''6''', 2202]]
</div>

<div>
;22 жовтня
:Відкрито [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C-%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82_%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%9E%D0%B3%D1%96%D1%94%D0%BD%D0%BA%D0%B0 Український Державний Університет в Кам’янці-Подільському]. Ректором був [[Іван Огієнко]]. За радянських часів на його основі було створено інститути: [[ІНО|народної освіти]] (потім педагогічний) та сільськогосподарський.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''3''', 930]]
</div>

<div>
;27 (14) листопада
:Засновано [[ВУАН|Українську Академію Наук]]. Вона мала три відділи: історично-філологічний (перший), фізико-математичний (другий) та соціяльно-економічний (третій). Першим президентом став [http://uk.wikipedia.org/wiki/Вернадський_Володимир Володимир Вернадський], неодмінним секретарем — [[Агатангел Кримський|Агатангел Кримський]].

:[[Закон Української Держави про заснування Української Академії наук|Текст закону Української Держави про заснування Української Академії наук.]]

:[[Наказ гетьмана Скоропадського про призначення дійсних членів Української Академії наук|Текст наказу гетьмана П. Скоропадського про призначення дійсних членів Української Академії наук.]]
:
:*[[Джерела#P-VUAN|Полонська-Василенко Н.Д. Українська академія наук…, 16]]
:*[[Джерела#IANU|Історія Академії наук України (1918 – 1993), 17-20]]
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'' ст. 87-88.]]
</div>

<div>
:Прийнято статут [[УАН]].
:
:*[[Джерела#IANU_D| ІАН (1918 – 1923). Документи і матеріали, 167-178]]
</div>

<div>
:У перші півроку при Першому відділі постали шість постійних комісій: 1) для складання словника живої української мови; 2) для складання історичного словника української мови; 3) для складання історично-географічного словника української землі; 4) археографічна (для видання пам’яток мови, письменства й історії); 5) для видавання пам’яток новітнього письменства; 6) правописно-термінологічна.
:
:*[[Джерела#IANU_D| ІАН (1918 – 1923). Документи і матеріали, 200]]
</div>

<div class="backgr">
;14 грудня
:Гетьман [http://uk.wikipedia.org/wiki/Скоропадський_Павло Павло Скоропадський] зрікся влади.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 133-134]]
:*[[Джерела#P-VIU|Полонська-Василенко Н.Д. Історія України, 2, 514-515]]
</div>

<div class="backgr">
;19 грудня
:Відновлено [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%9D%D0%A0 УНР], тепер під проводом [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D1%80%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%A3%D0%9D%D0%A0 Директорії].
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 134]]
</div>

==1919==
<div>
:Термінольоґічна Комісія Відділення Природничих Наук [УНТ|Українського Наукового Товариства] видала Словник української ентомольоґичної номенклатури — окрему відбитку з I тому Матеріялів до української природничої термінольоґії. Див. [[Словники термінологічних комісій — попередників ІУНМ]].
</div>

<div>
;3 січня
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D1%80%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%A3%D0%9D%D0%A0 Директорія] видала закон про державну українську мову в [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%9D%D0%A0 УНР] та про обов’язкове вживання української мови у діловодстві [[УАН|Української Академії Наук]].
:
:*[[Джерела#IANU_D| ІАН (1918 – 1923). Документи і матеріали, 11]]
:*[[Джерела#Siropol|Сірополко С. Історія освіти в Україні, 484]]
</div>

<div>
;січень
:Рішенням [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D1%80%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%A3%D0%9D%D0%A0 Директорії] об’єднано [[Український Народний Університет|Український державний університет]] і університет [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82 св. Володимира].
:
:*[[Джерела#P-VUAN|Полонська-Василенко Н.Д. Українська академія наук…, 392]]
</div>

<div>
;17 січня
:Міністр освіти проф. [[Іван Огієнко|І. Огієнко]] запровадив до шкільного вжитку в усій Україні Головніші правила українського правопису, що їх схвалила спеціяльна комісія.
:
:*[[Джерела#NimchP| Німчук В. Проблеми українського правопису …, 251]]
</div>

<div class="backgr">
;22 січня
:Акт Директорії про об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки.
:
:*[[Джерела#EIU|''Енциклопедія історії України'', Т. 1, стор. 56-57.]]
</div>

<div>
;15 лютого
:Прийнято закон Західноукраїнської Народної Республіки про мови на її території. [[Закон Західноукраїнської Народної Республіки про мови на її території|Текст закону.]]
:
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'' ст. 92.]]
</div>

<div>
;9 березня
:Тимчасовий Робітничо - Селянський Уряд України прийняв постанову „''Про обов’язкове студіювання в школах місцевої мови, а також історії та географії України''“
:
:*[[Джерела#ZbRSU|Збірник узаконень та розпоряджень…, 1919, №23, 347-348]]
</div>

<div>
;16 березня
:Організовано Ортографічно-Термінологічну Комісію при І Відділі [[УАН|Української Академії Наук]]. Головою її став акад. [[Агатангел Кримський|А. Кримський]], керівником — [[Григорій Голоскевич|Григорій Голоскевич]].
:
:*[[Джерела#NimchP| Німчук В. Проблеми українського правопису …, 252]]
</div>

<div>
;22 травня
:Вперше в історії на храмове свято в Миколаївському (Військовому) соборі в Києві Всенічну та Літургію правлено українською мовою. Композитор [http://uk.wikipedia.org/wiki/Леонтович_Микола М. Леонтович] написав музику на літургійний текст і сам диригував хором. Цей день вважають днем народження [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%90%D0%9F%D0%A6_%281919%29 Української автокефальної православної церкви (УАПЦ)]. Київський єпископ Назарій (Блінов) покарав священиків, що брали участь у цих відправах: їм заборонено правити службу Божу.
:
:*[[Джерела#NimchX|Німчук В. Християнство й українська мова, 21]]
</div>

<div>
;друга половина року
:Під час окупації України [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B0_%D0%B0%D1%80%D0%BC%D1%96%D1%8F Добровольчою армією] генерал Май-Маєвскій видав наказ №22 із забороною давати українським школам будь-яку допомогу з державних і земських скарбниць. [[Товариство Шкільної Освіти|Товариство Шкільної Освіти]] перебрало керівництво всім шкільництвом, оборону його перед владою і матеріяльне забезпечення (із добровільних внесків українських громад, насамперед української кооперації).
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''9''', 3221-3222]]
:*[[Джерела#Siropol|Сірополко С. Історія освіти в Україні, 491-492]]
</div>

<div class="backgr">
;3 грудня
:За поданням [http://uk.wikipedia.org/wiki/Ленін Леніна] прийнято резолюцію ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29 РКП(б)] і VIII конференції РКП(б) Про радянську владу на Україні. Основою цієї постанови були Тези з українського питання [http://uk.wikipedia.org/wiki/Раковський_Християн Х. Раковського], де обґрунтовано неодмінність дальшого існування [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%A0%D0%A1%D0%A0 УСРР] як формально незалежного державного утворення, проте за умови об’єднання в одному центрі оборонного й господарчого апарату. Ленін виніс тези на розгляд від свого імені. Документ містив пункт, від якого пізніше почалася політика коренізації: Члени РКП(б) на території України повинні на ділі проводити право трудящих мас учитися і розмовляти в усіх радянських установах рідною мовою.
:
:*[[Джерела#KPRSzCK|КПРС в резолюціях і рішеннях…, 2, 119-122]]
</div>

[[Категорія: Хронологічні таблиці]]

Шевельов Ю. Праці наявні в інтернеті

2017-08-31T16:20:15Z

Victor Kubai: /* Книжки */

[[Файл:Yuri Shevelov.jpg|200px|center]]

{{Зміст праворуч}}

==Бібліографія==
* ''Юрій Володимирович Шевельов (Юрій Шерех). Матеріяли до біблографії''. /Упоряд. Андрій Даниленко і Лев Чабан. - Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук, 1998. [http://diasporiana.org.ua/ukrainica/9965-yuriy-volodimirovich-shevelov-yuriy-shereh-materiyali-do-biblografiyi/ На сайті Diasporiana. Є навігація.]

==Книжки==
* '''Шерех Ю.''' ''Головні правила українського правопису.'' Б.М.: Видавництво “Прометей”, 1946.[http://diasporiana.org.ua/movoznavstvo/2837-shereh-yu-golovni-pravila-ukrayinskogo-pravopisu/ На сайті Diasporiana].
* '''Шерех Ю.''' ''Думки проти течії''. Б. м. (Ульм?): Видавництво «Україна», 1949. [http://1576.ua/books/3362 На сайті 1576]. [http://diasporiana.org.ua/ideologiya/3713-shereh-yu-dumki-proti-techiyi-publitsistika/ На сайті Diasporiana]. [http://chtyvo.org.ua/authors/Sheveliov_Yurii/Dumky_proty_techii/ На сайті Чтиво].
* '''Шевельов Ю.''' ''Внесок Галичини у формування української літературної мови''. Фюрт, 1949. Циклостиль. [http://diasporiana.org.ua/movoznavstvo/7810-shereh-yu-galichina-u-formuvanni-novoyi-ukrayinskoyi-literaturnoyi-movi/ На сайті Diasporiana]
:Друге видання: '''Юрій Шерех.''' ''Галичина в формуванні нової української літературної мови''. Department of Slavic Languages, The University of Alberta, Edmonton, 1975.
::;Передруки:
::* '''Шевельов Ю.''' [http://maidanua.org/yuri_sheveliov/galychyna/index_galychyna.html ''Внесок Галичини у формування укр. літ. мови.'' Л. — Н.-Й., 1996.] [http://www.ukrcenter.com/Література/Юрій-Шевельов/83165/Внесок-Галичини-у-формування-української-літературної-мови Pdf на сайті Український Центр]. [http://chtyvo.org.ua/authors/Sheveliov_Yurii/Vnesok_Halychyny_u_formuvannia_ukrainskoi_literaturnoi_movy/ Pdf на сайті «Чтиво»]
* '''Юрій Шерех (Шевельов)'''. ''Нарис сучасної української літературної мови''. Мюнхен, 1951.[http://www.ukma.kiev.ua/~kunia/jj/Shevelov.djvu На сайті УКМА.] [http://diasporiana.org.ua/movoznavstvo/1060-shereh-yu-naris-suchasnoyi-ukrayinskoyi-literaturnoyi-movi/ На сайті Diasporiana].
::;Передруки:
::* '''Юрій Шевельов.''' ''Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії''. К.: Темпора, 2012, с.29-446.

* '''Шевельов (Шерех) Ю'''. ''Прощання з учора ("Коли ж прийде справжній день?")''. Мюнхен, 1952. [http://diasporiana.org.ua/literaturoznavstvo/445-shereh-yu-proshhannya-z-uchora/ На сайті Diasporiana] [http://1576.ua/books/3458 На сайті 1576]. [http://www.ukrcenter.com/Література/Юрій-Шевельов/70678/Прощання-з-учора-Коли-ж-прийде-справжній-день Pdf на сайті Український Центр] ([http://ifolder.ru/14522243 Книга на файлообміннику] електронної бібліотеки [http://litera-ua.livejournal.com/ Літера] в розділі [http://litera-ua.livejournal.com/1975.html Літературознавство].)

* [[Шерех Ю. Кость Михальчук (УВАН)|'''Шерех Ю.''' ''Кость Михальчук.'']] Вінніпег: УВАН, 1952. [http://diasporiana.org.ua/movoznavstvo/1517-shereh-yu-kost-mihalchuk/ На сайті Diasporiana].
::;Передруки:
::* '''Юрій Шевельов.''' ''Портрети українських мовознавців.'' / Упоряд. Л. Масенко.- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008, С. 94-126.
* '''Шерех Ю.''' ''Всеволод Ганцов. Олена Курило''. Вінніпег: УВАН, 1954. [http://diasporiana.org.ua/movoznavstvo/1617-shereh-yu-vsevolod-gantsov-olena-kurilo/ На сайті Diasporiana]. [http://1576.ua/books/3476 На сайті 1576].
::;Передруки:
::* '''Юрій Шевельов.''' ''Портрети українських мовознавців''. / Упоряд. Л. Масенко.- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008, С. 32-92.
* [http://ifolder.ru/22172267 '''Shevelov, George Y. A''' ''Prehistory of Slavic. The Historical Phonology of Common Slavic''. Heidelberg, 1964.] (Книга на файлообміннику електронної бібліотеки [http://litera-ua.livejournal.com/ Літера] в розділі [http://litera-ua.livejournal.com/1585.html Мовознавство].)

* '''Шерех Ю.''' ''Не для дітей. Літературно-критичні статті й есеї''. — Нью-Йорк : Пролог, 1964. — 415 с. [http://1576.ua/books/5304 На сайті 1576]. [http://diasporiana.org.ua/literaturoznavstvo/7116-shereh-yu-ne-dlya-ditey-literaturno-kritichni-statti-y-eseyi/ На сайті Diasporiana]

* '''Шерех Ю.''' ''Друга черга''. Нью-Йорк, 1978. = Бібліотека “Прологу” і “Сучасности” ч. 130. [http://diasporiana.org.ua/literaturoznavstvo/5988-shereh-yu-druga-cherga/ На сайті Diasporiana]

* '''Шерех Ю.''' ''Третя сторожа: література, мистецтво, ідеології''. - Балтимор-Торонто: Українське незалежне видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1991. [http://diasporiana.org.ua/mistetstvo/10691-shereh-yu-tretya-storozha-literatura-mistetstvo-ideologiyi/ На сайті Diasporiana]

* '''Юрій Шевельов.''' [[Шевельов Ю. УКРАЇНСЬКА_МОВА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ДВАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ (1900-1941). Стан і статус.|''Українська мова в першій половині двадцятого століття 1900—1941. Стан і статус''., 1987.]] [https://zbruc.eu/node/68981 Текст книжки на сайті Збруч.]
::;Передруки:
::*'''Юрій Шевельов'''. ''Українська мова в першій половині двадцятого стліття (1900-1941): Стан і статус''. Чернівці: Рута, 1998.
::*Скорочений варіант (випущено розділи 1, 2, 3 та 8) в кн. '''Ю. Шерех'''.'' Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології.'' Т. III. Харків: Фоліо, 1998, Стор. 250-363.
::*Скорочений варіант (випущено розділи 1, 2, 3 та 8) в кн. '''Ю. Шерех'''.'' Поза книжками і з книжок.'' Київ: Час, 1998, Стор. 281-392.
::*'''Шевельов Ю.''' ''Вибрані праці: У 2 кн. Кн.І. Мовознавство'' / Упоряд. Л. Масенко.- К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2008, С. 26-279.

* '''Shevelov G. Y.''' ''The Ukrainian Language in the First Half of he Twentieth Century 1900-1941.'' Cambridge, 1989. [http://diasporiana.org.ua/movoznavstvo/5932-shevelov-g-y-the-ukrainian-language-in-the-first-half-of-he-twentieth-century-1900-1941/ На сайті Diasporiana]

* '''Юрій Шевельов'''. [[Шевельов Ю. Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова?|''Чому общерус. язык, а не вібчоруська мова? - З проблем східнослов'ян. глотогонії:'' ''Дві статті про постання української мови''. К.. 1994. ]] [https://zbruc.eu/node/64725 Текст статей на сайті Збруч.] [http://www.ukrcenter.com/Література/Юрій-Шевельов/62666/Чому-общерусский-язык-а-не-вібчоруська-мова Pdf на сайті Український Центр].
::;Передруки:
::*'''Шевельов Ю.''' ''Вибрані праці'', Т.1 ''Мовознавство''. К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2008, С. 382-411.
* '''Юрій Шевельов.''' "Я, мені, мене... (і довкруги)". Спогади. У двох томах. Видавництво часопису "Березіль", Видавництво М. П. Коць. Харків - Нью-Йорк, 2001. [http://www.ukrcenter.com/Література/Юрій-Шевельов/56273/Я-мені-мене-і-довкруги-Спогади Текст першого тому у форматі doc. на сайті Український Центр]. [http://chtyvo.org.ua/authors/Sheveliov_Yurii/Ya_mene_mene_i_dovkruhy_Spohady.doc Текст першого тому у форматі doc. на сайті Чтиво].
* '''Шевельов Ю.''' ''Історична фонологія української мови''. Українській переклад Shevelov, George Y. A Historical Phonology of the Ukrainian Language, 1979 Сергія Вакуленка та Андрія Даниленка. Харків: Акта, 2002.; [http://www.ukrcenter.com/Література/Юрій-Шевельов/83168/Історична-фонологія-української-мови На сайті Український Центр]. [http://litopys.org.ua/shevelov/shev.htm Фрагменти перекладу на сайті «Ізборник».]

==Статті==

===1941===
* [[Шевчук Г., Нетай В. Уярмлена мова.|'''Шевчук Г., Нетай В.''' ''Уярмлена мова''.]] Нова Україна. – 1941. – №3 (11 грудня). – с. 2-3.

::;Передруки:
::*«Дивослово: українська мова і література в навчальних закладах», 2008. – Ч. 12 (621). – С. 31-32 (Не дотримано ориґінального правопису).
* [[Шевчук Г. Визначний український діяч|'''Шевчук Г.''' ''Визначний український діяч'']]. До роковин смерти О. Потебні († 11 ХІІ 1891 р.), Нова Україна – 1941. – №13 (25-26 грудня). – с. 3 4.

===1943===
* [[Шевельов Ю. Три профілі|'''Шевельов Ю.''' ''Три профілі. (До перевидання праць наддніпрянських мовознавців у Львові)'']]. Наші дні. – 1943. – Ч. 4 – С. 6-7.

===1944===
* [http://www.utoronto.ca/elul/lit-crit/Neokliasyky/Sherekh-neokliasyky.pdf '''Юрій Шерех (Шевельов)'''. ''Леґенда про український неокласицизм''], Український вісник, 1944: 31–33; Хорс, 1946:1.

::;Передруки:
::*'''Юрій Шерех.''' ''Не для дітей''. Мюнхен: Пролог, 1964.
::*'''Юрій Шерех.''' ''Пороги і запоріжжя: Література, мистецтво, ідеології.'' Харків: Фоліо, 1998. Том 1. ст. 92–139.

===1946===
* '''Шерех Ю.''' ''Стилі сучасної української літератури на еміграції'' (1946). Вперше надруковано в альманасі «МУР» (1946.- Ч.1.- С. 54-81). '''Джерело''': '''Шерех Ю.''' ''Пороги і Запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології'', т. 1. X., 1998. С. 161-198. [http://www.ukrcenter.com/Література/Юрій-Шевельов/26547-1/Стилі-сучасної-української-літератури-на-еміграції На сайті Український Центр].
::;Передруки:
::*'''Шевельов Ю.''' ''Вибрані праці'', Т.2. Литературознавство, К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2008, С. 593-632.

*[[Шевчук Гр. Одна чи дві літературні мови.|'''Шевчук Гр.''' ''Одна чи дві літературні мови''.]] Рідне Слово. Місячник літератури, мистецтва і науки. Рік II. Ч. 3-4, Лютий-Березень 1946, С. 78-85.

===1947===
*[[Шерех Ю. Принципи і етапи большевицької політики щодо словянських мов в СССР (крім російської)|'''Шерех Ю.''' ''Принципи і етапи большевицької політики щодо словянських мов в СССР (крім російської'')]]. ''Надруковано в газеті „Свобода” за 1947 рік, номери 270-278.'' ''[http://www.svoboda-news.com/arxiv.htm Оригінал на сайті газети „Свобода”]''.

::;Передруки
::* До річниці розгрому "українізації". „Свобода”. - 1982.- 20 жовтня, Ч. 199, - С. 3. Передруковано окремі розділи статті.
::* '''Юрій Шевельов.''' Н''арис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії''. К.: Темпора, 2012, с.512-532.

===1948===
*'''Шерех Ю.''' ''Четвертий Харків''. [http://maidanua.org/2011/09/yurij-shevelov-chetvertyj-harkiv/ Текст на сайті Майдан.]
::Написано 1948 року а Мюнхені. Вперше надруковано в «Студентському віснику» (1948 - Ч.ІІ, 2. - С. 19-32)
::Стаття була написана як післямова до книжки Леонида Лимана «Повість про Харків» (уривки з твору були вміщені в «Арці», 1948, ч. 2 і в «Українських вістях» ч. 18). У тексті статті використано низку формулювань з твору Л. Лимана. Щоб не переобтяжувати текст великою кількістю лапок, автор дозволив собі окремі вислови включити в текст, не відзначаючи цього.

::;Передруки
::*'''Юрій Шерех.''' ''Пороги і запоріжжя: Література, мистецтво, ідеології''. Харків: Фоліо, 1998. Том 1. ст. 478–492.
::*'''Юрій Шевельов'''. ''З історії незакінченої війни''. /Упорядники Забужко О., Масенко Л. — К. Вид. дім «Києво-Могилянська академія», Стор. 159-176.

*'''Шерех Ю'''. ''Два стилі літературної критики''. Першодрук у збірці "Не для дітей" (Мюнхен: Пролог, 1964.
::;Передруки
::'''Шерех Ю.''' ''Два стилі літературної критики''. Слово і час, 1992. №12. С. 9-18.
::'''Юрій Шевельов.''''' З історії незакінченої війни''. /Упорядники Забужко О., Масенко Л. — К. Вид. дім «Києво-Могилянська академія», Стор. 215-234. [http://www.ukrcenter.com//Література/Юрій-Шевельов/71905/Два-стилі-літературної-критики Pdf на сайті Український Центр].

===1949===
*[[Шерех Ю. Польська мова в Україні в XVI-XVIІ ст.|'''Шерех Ю.''' ''Польська мова в Україні в XVI-XVIІ ст. (Пам'яті Антуана Мартеля)'']]. "Україна. Українознавство і французьке культурне життя", Ч. 2, 1949. Стор. 99-107.
::;Передруки:
::* '''Юрій Шевельов.''' ''Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії''. К.: Темпора, 2012, с.456-466.

*[[Шерех Ю. Мова української еміґрації в Німеччині (1945-1948)|'''Шерех Ю.''' ''Мова української еміґрації в Німеччині (1945-1948). Сьогочасне й минуле.'']] Вісник українознавства. Рік третій. Нова серія. 1949, вип. I-II, стор. 38-45.
::;Передруки:
::* '''Юрій Шевельов.''' ''Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії''. К.: Темпора, 2012, с.533-542.

*[[Шерех Ю. Донцов ховає Донцова|'''Шерех Ю.''' ''Донцов ховає Донцова'']]. Джерело: Юрій Шерех, «Думки проти течії» (Б. м.: Видавництво «Україна», 1949, сс. 5-42). Текст зберігає паґінацію книжки, але у ньому виправлено наявні в ній друкарські помилки.
::;Передруки:
::*'''Ю. Шерех.''' ''Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології.'' Т. III. Харків: Фоліо, 1998, Стор. 52-87.
::*'''Ю. Шерех.''' ''Поза книжками і з книжок''. К.: Час, 1998, С. 137-172.
::*'''Шевельов Ю.''' ''Вибрані праці'', Т.2. Литературознавство, К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2008, С. 769-811.

===1950===
*[[Шерех Ю. Присмерк марризму.|'''Шерех Ю.''' ''Присмерк марризму.'']] Нові дні, універсальний ілюстрований місячник, ч.6, 1950.
*[[Шерех Ю. Невіддільна спадщина|'''Шерех Ю.''' ''Невіддільна спадщина'']] (кілька слів про українські церковнослов'янізми). "Україна. Українознавство і французьке культурне життя", Ч. 3, 1950. Стор. 155-157.
::;Передруки:
::* '''Юрій Шевельов.''' ''Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії''. К.: Темпора, 2012, с.467-471.

* [[Šerech. J. Phonema Errans|'''Šerech. J.''' ''Phonema Errans. A Contribution to the Solution of the Problem based on the Material of the Eastern-Slavonic Languages.'']] Lingua. International Review of General Linguistics. V. II, 4, 1950, p. 399-418.
::;Передруки:
::* ''Teasers and Appeasers: Essays and Studies on Temes of Slavic Philology.'' München: Wilhelm Fink Verlag, 1971. (= Forum Slavicum / Hrsg. von Dmitrij Tschižewskyj; Bd. 32).

===1951===
*[[Šerech J. Stefan Yavorsky |'''Šerech J.''' ''Stefan Yavorsky and the Conflict of Ideologies in the Age of Peter I.'']] The Slavonic and East European Review, 1951, Vol. XXX, pp. 40-62.
*[[Рецензія на Rudnyčkyj. Die Lemberger Ukrainische Stadtmundart (Znesinnia)|[Рец.] '''Jar. Rudnyčkyj'''. ''Die Lemberger Ukrainische Stadtmundart (Znesinnia)'']]. Unter Benutzung von Schallplatten bearbeitet. Berlin, 1943. 139 S. (= Arbeiten aus dem Institut für Lautforschung an der Universität Berlin / Hrsg. von D.Westermann; Nr. 2) // Zeitschrift für slavische Philologie - 1951. - Bd. XXI, Hf. 1.-S. 216-221.
*[[Šerech J. A New Comparative Grammar of Slavic Languages|'''Šerech J.''' ''A New Comparative Grammar of Slavic Languages'']]. [Рец.] A.Vaillant. Grammaire comparée des langues slaves. Lyon; Paris: IAC, 1950. T. 1: Phonétique. 320 p. // The Annals of the Ukr. Academy of Arts and Sciences. - 1951. - Vol. I, No. 2. - P. 157-163.

===1952===
*[[Шевельов Ю. Кость Михальчук|'''Шерех Ю.''' ''Кость Михальчук.'']] "Україна. Українознавство і французьке культурне життя", Ч. 7, 1952. Стор. 502-507.
:;Передруки:
::* '''Юрій Шевельов.''' ''Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії''. К.: Темпора, 2012, с.565-574.
* [[Šerech. J. Zum Problem der Satzgliederung und Aussonderung der Redeteile|'''Šerech. J.''' ''Zum Problem der Satzgliederung und Aussonderung der Redeteile'']] (Die Bücher von I. Meščaninov). Résumé. Lingua. International Review of General Linguistics. V. III, 2, 1952, p. 193-218.
* [[Šerech Y. The Problem of Ukrainian-Polish Linguistic Relations from the Tenth to the Fourteenth Centuiy|'''Šerech Y.''' ''The Problem of Ukrainian-Polish Linguistic Relations from the Tenth to the Fourteenth Centuiy'']] // Word. - 1952. - Vol. 8, No. 4. - P. 329-349. (= Slavic Word. - 1952. - No. 1. - P. 25-45).
*[[Рецензія на V.Vinogradov. Russkij jazyk|[Рец.] '''V.Vinogradov.''' ''Russkij jazyk. Grammatičeskoe učenie o slově'']]. Moskau; Leningrad, 1947. 783 S. // Zeitschrift für slavische Philologie - 1952. - Bd. XXI, Hf. 2. - S. 408-441.
*'''Šerech Y.''''' An Important Work in Ukrainian Onomastics.'' [Рец.] J.B.Rudnyckyj. The Term and Name ‘Ukraine’. Winnipeg, 1951. 131 + 1 pp. (= Ukrainian Free Academy of Sciences. Onomastica; No. 1) // The Annals of the Ukr. Academy of Arts and Sciences. - 1952. - Vol. II, No. 4(6). - P. 435-443.
::;Передруки:
::*[Рец.] Ярослав Б.Рудницький. Слово й назва “Україна”. Вінніпег, 1951. - 131 + 1 с. (= УВАН: Серія: Назвознавство; Ч. 1) // Україна. - 1952. - Ч. 7. - С. 591-592. Передрук у скороченому варіанті .
::*Teasers and Appeasers: Essays and Studies on Themes of Slavic Philology. - München: Wilhelm Fink Verlag, 1971. - 336 pp. (= Forum Slavicum / Hrsg. von Dmitrij Tschižewskij; Bd. 32).
::*Назва “Україна” / Перекл. з англійської С.Вакуленко // 36. ХІФТ. Нова серія: Т. 5. - 1995. - С. 127-134. [http://www.ukrcenter.com//Література/Юрій-Шевельов/76135/Назва--Україна- На сайті «Український Центр.»]
::* '''Юрій Шевельов.''' ''Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії''. К.: Темпора, 2012, с.598-600.

===1953===
*'''Шерех Ю.''' ''Хвильовий без політики''. Нові дні, 1953, Ч.40. С. 2-6. [http://www.ukrcenter.com/Література/Юрій-Шевельов/26548-1/Хвильовий-без-політики Текст на сайті Український Центр.]
::;Передруки:
:*'''Ю. Шерех'''.'' Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології.'' Т. I. Харків: Фоліо, 1998, Стор. 57-68.
:*'''Шевельов Ю.''' ''Вибрані праці: У 2 кн. Кн.І. Літературознавство'' / Упоряд. І. Дзюба.- К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2008, С. 273-286.
*[[Šerech Y. On Slavic Linguistic Interrelations: Ukrainian Influence on the Polish Language in the 16th and 17th Centuries|'''Šerech Y'''. ''On Slavic Linguistic Interrelations: Ukrainian Influence on the Polish Language in the 16th and 17th Centuries:'']] ''(Dedicated to Professor D.Čiževsky on His Sixtieth Birthday Anniversary).''
:[Рец.] Stefan Hrabec. Elementy kresowe w jfzyku niektórych pisarzy polskich XVI-XVII w. Toruň, 1949. 159 s. (= Towarzystwo Naukowe w Toruniu. Prace Wydziahi filologiczno-filozofícznego; III, 2) // The Annals of the Ukr. Academy of Arts and Sciences. -1953. - Vol. Ill, No. 2(8). - P. 697-730.
*[[Šerech Y. Zur Frage der Ukrainisch-Weißruthenischen Sprachgrenze|'''Šerech Y.''' ''Zur Frage der Ukrainisch-Weißruthenischen Sprachgrenze'']] // Orbis. - 1953. - T. II, No 1. - P. 40-48.
*[[Рецензія на C. Borelius. Safonovičs Chronik|[Рец.] '''Cecilia Borelius'''. ''Safonovičs Chronik in Codex AD 10 der Västerräser Gymnasialbibliothek. Eine sprachliche Untersuchung'']]. Uppsala, 1952. 124 S. (= Publications de 1’Institut Slave d’Upsal) // Word. - 1953. - Vol. 9, No. 4. - P. 409-412. (= Slavic Word. - 1953. - No. 2. - P. 85-88).

===1954===

*[[Шевельов Ю. Москва, Маросейка|'''Шевельов Ю.''' ''Москва, Маросейка.'']] "Нові дні", 1954, Ч. 50. — С. 8-10.
::;Передруки:
::* '''Ю. Шерех.''' ''Не для дітей''. Мюнхен: Пролог, 1964.
::* '''Ю. Шерех.''' ''Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології.'' Т. I. Харків: Фоліо, 1998, Стор. 42-48.
::* '''Юрій Шевельов.''' ''З історії незакінченої війни.'' /Упорядники Забужко О., Масенко Л. — К. Вид. дім «Києво-Могилянська академія», Стор. 63-70.

*[[Šerech J. On Teofan Prokopovič|'''Šerech J.''' ''On Teofan Prokopovič as Writer and Preacher in His Kiev Period.'']] Harvard Slavic Studies, 1954, Vol. II, pp. 211-223.

* [[Šerech. Y. Toward a Historical Dialectology : its Delimitation of the History of Literary Language.|'''Šerech. Y.''' ''Toward a Historical Dialectology : its Delimitation of the History of Literary Language.'']] (In connection with some recent publications in slavistics). ORBIS. Bulletin International de Documentation Linguistique, Tome III, No 1, 1954, p. 43-57.
::;Передруки:
::Shevelov G.Y. On the History of Literary Language, Historical Dialectology and Historical Grammar //Shevelov G.Y. Teasers and Appeasers: Essays and Studies on Themes of Slavic Philology. — München: Fink, 1971. — P. 221—234
::;Переклад:
::[http://www.hi-phi.org.ua/images/PDF/Shevelov_Mirkuvannia_pro_istoriju_lit_movy_2014.pdf Ю. Шевельов. ''Міркування про історію літературної мови, історичну діалектологію та історичну граматику.''//Українська мова, №3, 2014, с. 146-160.]

* '''Ю. Шерех.''' ''Українська еміґраційна література в Европі 1945–1949. Ретроспективи й перспективи''. Овид (1954. - Ч.3. - С. 1-2; Ч.4. - С. 12-13; Ч.5. - С. 3-8. Ч.6. С, 2, 8-10).
::;Передруки:
::* '''Ю. Шерех.''' ''Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології.'' Т. I. Харків: Фоліо, 1998, Стор. 196-235. [http://www.ukrcenter.com/Література/Юрій-Шевельов/66767/Українська-еміґраційна-література-в-Европі-19451949 На сайті Український Центр].
::*'''Шевельов Ю.''' ''Вибрані праці'': У 2 кн. Кн.І.'' Літературознавство'' / Упоряд. І. Дзюба.- К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2008, С. 633-678.
*[[Šerech Y.Ukrainische vantaž "Ladung, Frachtgut, Last" und das Problem der “Argo-Suffixe"|'''Šerech Y.''' Ukrainische vantaž “Ladung, Frachtgut, Last“ und das Problem der “Argo-Suffixe“]] // Z. für slav. Phil. - 1954. - Bd. XXIII, Hf. 1. - S. 146-167.
::;Передруки:
::'''Šerech Y.''' ''Teasers and Appeasers: Essays and Studies on Themes of Slavic Philology.'' - München: Wilhelm Fink Verlag, 1971. - 336 pp. (= Forum Slavicum / Hrsg. von Dmitrij Tschižewskij; Bd. 32).
::'''Шевельов Ю.'''Українське слово вантаж і проблема “арготичних суфіксів'' / Перекл. з німецької А.Даниленко // 36. ХІФТ. Нова серія: Т. 4. - 1995. - С. 131-146.
::'''Шевельов Ю.''' ''Вибрані праці'': У 2 кн. Кн.І. Мовознавство / Упоряд. Л. Масенко.- К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2008, С. 360-381.
*[[Рецензія на Stender-Petersen, Varangica|[Рец.] '''Ad. Stender-Petersen''', ''Varangica''.]] 262 pp. Aarhus, 1953. // Slavic Word Vol. 10, No. 4, December, 1954

===1955===
* [[Shevelov G.Y. On the Slavic Names for the Falls of the Dnepr|'''Shevelov G.Y. (Yury Šerech)''' ''On the Slavic Names for the Falls of the Dnepr in the "De Administrando Imperio" of Constantine Porphyrogenitus'']]. Slavic Word Vol. 11. No. 4, 1955, P. 503-530.
*[[Shevelov G. Edward Stricha: The History of a Literary Mystification|'''Shevelov G.''' ''Edward Stricha: The History of a Literary Mystification''.]] The American Slavic and East European Review. - 1955. - Vol. XIV, No. 1. - P. 93-107.
*[[Рецензія на H. Paszkiewicz. The Origin of Russia|[Рец.] '''H. Paszkiewicz'''. ''The Origin of Russia''.]] New York: Philosophical Library, 1954. XII + 556 pp. // Historical Bulletin. - 1955. - Vol. 34, No. 1. - P. 42-44.

===1956===
* [[Shevelov Y. On Truncated Compounds in Slavic|'''Shevelov George Y.(Yury Šerech)'''. ''On Truncated Compounds in Slavic, Type pol. "ptakoryb", rus. "kosogor"'']], For Roman Jakobson, 1956, pp. 458-466.

* [[Shevelov Y. Alexander Potebnja as a Linguist|''Shevelov George Y.'' ''Alexander Potebnja as a Linguist.'']] The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U. S., 1956, Vol. 5, № 2-3, pp. 1112-1127.

* [[Shevelov G. Y. Konsonanten vor e, i in den protoukrainischen Dialekten|'''Shevelov G. Y.''' ''Konsonanten vor e, i in den protoukrainischen Dialekten''.]] //Festschrift für Max Vasmer zum 70. Geburtstag am 28. Feb. 1956. / Hrsg. von Margaret Woltner und Herbert Brauer. - Wisbaden: In Kommission bei O. Harrassowitz, 1956, S. 482-494.

* [[Shevelov Y. L'ucrainien littéraire|'''Shevelov Y.''' ''L'ucrainien littéraire'']]. Revue des études slaves. T. 33, F. 1-4, 1956, P. 68-83.

::;Передруки:
::* ''Teasers and Appeasers: Essays and Studies on Temes of Slavic Philology''. München: Wilhelm Fink Verlag, 1971, p.245–260. (= Forum Slavicum / Hrsg. von Dmitrij Tschižewskyj; Bd. 32).
::*''Ukrainian'' // The Slavic Literary Languages: Formation and Development / Ed. M. Schenker and Edward Stankiewicz. New Haven: Yale Concilium on International and Area Studies, 1980, p. 143-160. (= Yale Russian and East European Pubs.: No. 1). У перекладі англійською мовою.
::* '''Шевельов Ю.''' ''Українська літературна мова''.//Збірник Харківського історико-філологічного товариства. – Харків, 1999. – Т.8. – С.83 – 100. Переклав із французької Сергій ВАКУЛЕНКО за виданням: '''Shevelov G. Y.''' ''L’ukrainien littéraire'' // '''Shevelov G. Y.''' ''Teasers and Appeasers. Essays and Studies on Themes of Slavic Philology''. – München, 1971. – Р. 245–260. [http://historians.in.ua/index.php/ukrayinska-mova/302-yurii-shevelov-ukrayinska-literaturna-mova На сайті Historians].

===1958===
[[Shevelov G. Y. Die „Grammatik der kleinrussischen Mundart" von Pavlovskij|Shevelov G. Y. Die „Grammatik der kleinrussischen Mundart" von Pavlovskij und ihr Autor.]] Sonderabdruck aus Zeitschrift für slavische Philologie, Band XXVII, Heft 1, 1958, S. 49-89.
:;Передруки:
::* Teasers and Appeasers: Essays and Studies on Temes of Slavic Philology. München: Wilhelm Fink Verlag, 1971. (= Forum Slavicum / Hrsg. von Dmitrij Tschižewskyj; Bd. 32).
::* '''Шевельов Ю.''' ''"Граматика", що належить до історії літератури ("Граматика малоросійського наріччя" Павловського та її автор)''. Слово,збірник, № 2, Нью-Йорк: Об'єднання Українських Письменників в Екзилі, 1964, С. 177-197. (Є скороченим перекладом статті).

===1962===
* [[Шевельов Ю. Покоління двадцятих років в українському мовознавстві|'''Шевельов Ю.''' ''Покоління двадцятих років в українському мовознавстві'']]. ЗНТШ (Париж, Чикаго), 1962, т. 173. с.309-332. [http://www.ukrcenter.com/Література/Юрій-Шевельов/66046/Покоління-двадцятих-в-українському-мовознавстві На сайті Український Центр].
::;Передруки:
::* '''Юрій Шевельов.''' ''Портрети українських мовознавців.'' / Упоряд. Л. Масенко.- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008, С. 8-30.
* [[Shevelov G. Y. Die Wechselwirkung von zwei Akzentuierungs-typen der Partizipien Präteriti Passivi|'''Shevelov G. Y.''' ''Die Wechselwirkung von zwei Akzentuierungs-typen der Partizipien Präteriti Passivi'']]. Die Welt der Slaven. Vierteljahrsschrift für Slavistik, Jahrgang Vn, Heft 4, 1962. S. 359-371

===1963===
* [[Шевельов Ю. Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови|'''Шевельов Ю.''' ''Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови'']]. Записки НТШ т. CLXIX (Збірник присвячений пам'яті З. Кузелі), С. 3-15.

::;Передруки:
::* Додаток у книжці [http://maidanua.org/yuri_sheveliov/galychyna/index_galychyna.html ''Внесок Галичини у формування укр. літ. мови''. Л. — Н.-Й., 1996.]

* [[Shevelov G. Y. Prothetic Consonants in Common Slavic. An historical approach|'''Shevelov G. Y.''' ''Prothetic Consonants in Common Slavic. An historical approach'']]. American Contributions to the Fifth International Congress of Slavists. Sofia, 1963, p.41-60.
*[[Shevelov G. Y. Speaking of Russian Stress|'''Shevelov G. Y'''. ''Speaking of Russian Stress''.]] [Рец.] '''Valentin Kiparsky'''. ''Der Wortakzent der russischen Schriftsprache''. Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. 396 pp. // Word. - 1963. - Vol. 19, No. l.-P. 67-82.

===1964===
*[[Шевельов Ю. "Граматика", що належить до історії літератури|'''Шевельов Ю.''' ''"Граматика", що належить до історії літератури ("Граматика малоросійського наріччя" Павловського та її автор).'']] Слово,збірник, № 2, Нью-Йорк: Об'єднання Українських Письменників в Екзилі, 1964, С. 177-197. ( Є скороченим перекладом статті [[Shevelov G. Y. Die „Grammatik der kleinrussischen Mundart" von Pavlovskij|'''Shevelov G. Y.''' ''Die „Grammatik der kleinrussischen Mundart" von Pavlovskij und ihr Autor.'']] Sonderabdruck aus Zeitschrift für slavische Philologie, Band XXVII, Heft 1, 1958, S. 49-89.)

===1965===
* [[Shevelov G. Y. On Endings with Nasal Consonants|'''Shevelov G. Y.''' ''On Endings with Nasal Consonants after Palatal and Palatalized Consonants.'']] Die Welt der Slaven. Vierteljahrsschrift für Slavistik, Jahrgang X, Heft 3-4: Festgabe für Erwin Koschmieder , 1965. S. 233-244.
::;Передруки:
::*''Teasers and Appeasers: Essays and Studies on Temes of Slavic Philology''. München: Wilhelm Fink Verlag, 1971. (= Forum Slavicum / Hrsg. von Dmitrij Tschižewskyj; Bd. 32).

===1966===
* [[Шевельов Ю. Пуризм в українській мові|'''Шевельов Ю.''' ''Пуризм в українській мові'']]. Українські вісті, ч. 23, 5.VI.1966.
* [[Shevelov G. Y. З істоії українського романтизму|'''Shevelov G. Y.''' ''З істоії українського романтизму'']]. Orbis Scriptus. Festsschrift für Dmitrij Tschizewskij zum 70. Geburtstag, - München: Wilhelm Fink Verlag, 1966, S. 757-766.
::;Передруки:
::Під назвою "''Інший романтик, інший романтизм''"
::* '''Шерех Ю.''' ''Третя сторожа''. Балтімор, Торонто, 1991.
::* '''Шерех Ю.''' ''Третя сторожа''. К.: Дніпро (в рамках видавничого проекту «Основи»), 1993, с. 32-47.
===1968===
*[[Рецензія на J. Rudnyc’kyj. An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language|[Рец.] '''J. B. Rudnyc’kyj'''. ''An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language''.]] 2nd revised ed. Winnipeg: Ukrainian Free Academy of Sciences-UVAN, Inc., 1966. Parts 1-5. 480 pp.; 1967. Part 6. P. 481-576 // Language. - 1968. - P. 856-857.

===1969===
*[[Shevelov G. Z oboru ukrajinské etymologie|'''Shevelov G'''. ''Z oboru ukrajinské etymologie''.]]

Україністика: минуле, сучасне, майбутнє III. Мова. Колективна монографія, присвячена 20-річчю україністики на Філософському факультеті Університету імені Масарика в Брно. Brno 2015, 93-102.

Єдина відома праця Шевельова, написана чеською мовою. Свого часу вона призначалася для друку в ювілейній збірці на честь Франтішка Копечного. Дата її написання — 1969 рік. Вочевидь, у політичних умовах після розгрому Празької весни Шевельов уже зробився в Чехословаччині небажаним автором, тому стаття тоді не вийшла.

===1970===
*[[Shevelov G. Y. Zum Problem des ukrainischen Anteils an der Bildung der russischen Schriftsprache Ende des 18.|'''Shevelov G. Y'''. ''Zum Problem des ukrainischen Anteils an der Bildung der russischen Schriftsprache Ende des 18. Jahrhunderts'']] // Wiener Slavistisches Jahrbuch - 1970

===1971===
* '''Шевельов Ю.''' ''Кірова, 4: Кілька уваг про мову, мовознавство і «Мовознавство», про перерубану навпіл дитину, про грачів на флейті і лицарів єрижки, про себе і своїх колег і “колег” та інші речі'' // Сучасність. - 1971. - Ч. 6. - С. 38-55. [http://shron.chtyvo.org.ua/Suchasnist/1971_N06_126.pdf Журнал на сайті Чтиво.]
::;Передруки:
::*'''Ю. Шерех.''' ''Поза книжками і з книжок''. К.: Час, 1998, С. 241-260. ''Передруковано як друга частина у статті [http://r2u.org.ua/node/111 ''Так нас навчали правильних произношеній. Триптих про мову''.]
::*'''Шерех Ю.''' ''Пороги і Запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології'', т. 3. X., 1998. С. 208-228.
::*'''Шевельов Ю.''' ''Вибрані праці'', Т.1 Мовознавство, К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2008, С. 286-310.
*[[Рецензія на Vasyl Niniovs’kyj. Ukrainian Reverse Dictionary|[Рец.] '''Vasyl Niniovs’kyj'''. ''Ukrainian Reverse Dictionary'']] / Ukrainian Institute of Technology and Economics. Munich; Edmonton: Ukrainian Book Store. 482 pp. // The Slavic and East European Journal. - 1971. - Vol. XV, No. 3. - P. 356-358.

===1972===
* [[Шевельов Ю. Моравізми в ізборнику 1076 року?|'''Шевельов Ю.''' ''Моравізми в ізборнику 1076 року?'']] Український Історик, ч. 3—4, 1972.
*[[ Shevelov G. Y. Leonid Vasil’ev and His Work|'''Shevelov G. Y'''. ''Leonid Vasil’ev and His Work'']] // Леонид Васильєв. Трудьі по истории русского и украинского язьїков. Leonid Vasil’ev. Studies in the History of the Russian and Ukrainian Languages / Ed. and with introduction by George Y.Shevelov. - München: Wilhelm Fink Verlag, 1972. - P. VII-XXXIV. (= Slav. Propyläen / Hrsg. von Dmitrij Tschižewskij; Bd. 94). -
::;Передруки:
::*In and around Kiev: Twenty-two Studies and Essays in Eastern Slavic and Polish Linguistics and Philology. - Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag, 1991. - VI + 412 pp.

===1973===
* [[Shevelov Y. Boris O. Unbegaun|'''Shevelov George Y.''' ''Boris O. Unbegaun.'']] Slavic Review. American Quarterly of Soviet and East European Studies, Volume 32, Number 2, June 1973, pp. 446-448.

===1978===
*[[Shevelov G. Y. Zur Chronologie der Entstehung der ukrainischen Dialekte im Lichte der historischen Phonologie|'''Shevelov G.''' Y. ''Zur Chronologie der Entstehung der ukrainischen Dialekte im Lichte der historischen Phonologie'']] // Zeitschrift fur slavische Philologie - 1978. - Bd. 40, Hf. 2. - S. 285-310.

*[[Shevelov G. Y. Веремія: 3 історії українсько-білоруських мовних зв’язків|'''Shevelov G. Y.''' ''Веремія: 3 історії українсько-білоруських мовних зв’язків'']] // Harvard Ukrainian Studies. - 1980. - Vol. ІІІ/IV: Eucharisterion: Essays Presented to Omeljan Pritsak on His Sixtieth Birthday by His Colleagues and Students / Ed. Ihor Ševčenko and Frank E.Sysyn. - Part 2.
::;Передруки:
::*'''Shevelov, G. Y.''' ''In and around Kiev: Twenty-two Studies and Essays in Eastern Slavic and Polish Linguistics and Philology''. - Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag, 1991. - VI + 412 pp.

===1981===
* [[Shevelov G. Y. A remark on Intermedia dwoie|'''Shevelov G. Y'''. ''A remark on ''Intermedia dwoie'' published with ''Tragaedia albo wizerunk śmierci Przeświętego Jana Chrzciciela Przeslanca Bożego'' by Jakub Gawatowic (1619)'']]. Studia z filologii polskiej i słowiańskieo, XX, 1981 p. 231-238.

===1983===
* '''Шевельов Ю.''' [http://maidanua.org/yuri_sheveliov/Kulishevi_lysty.htm ''Кулішеві листи і Куліш у листах''// Сучасність, 1983, ч.12(272), стор. 7-38].
::;Передруки:
::*''Вибрані листи Пантелеймона Куліша, українською мовою писані'' за редакцією Юрія Луцького. УВАН у США.-Нью-Йорк_Торонто, 1984.
::*'''Шерех Ю.''' ''Третя сторожа.'' Балтімор, Торонто, 1991.
::*'''Шерех Ю.''' ''Третя сторожа.'' К.: Дніпро (в рамках видавничого проекту «Основи»), 1993, С. 48-96.
::*'''Шерех Ю.''' ''Пороги і Запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології'', т. 2. X., 1998. С. 14-50.

===1986===
* '''Шевельов Ю.''' [http://maidanua.org/yuri_sheveliov/ukr_mova_vdoma.htm ''Українська мова в себе вдома сьогодні й завтра''// Сучасність, 1986, ч.10(306), стор. 28-46.]
:''Передруковано як третя частина у статті [http://r2u.org.ua/node/111 ''Так нас навчали правильних произношеній. Триптих про мову''.]:''
::;Передруки:
::*'''Юрій Шерех'''. ''Поза книжками і з книжок''. К., - Вид-во “Час”. 1998. – С. 261-280.
::*'''Шерех Ю.''' ''Пороги і Запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології'', т. 3. X., 1998. С. 229-249.
::*'''Шевельов Ю.''' ''Вибрані праці'', Т.1 Мовознавство, К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2008, С. 310-333.

* '''Шевельов Ю.''' [http://exlibris.org.ua/stus/r25.html ''Трунок і трутизна. Про «Палімпсести» Василя Стуса.''] '''Джерело''': Василь Стус, «Палімпсести», В-во «Сучасність», 1986, стор. 17-58. Передмова до збірки.

===1989===
* '''Шевельов Ю.''' ''На берегах хроніки поточних подій''. Сучасність. – 1989. – Ч. 11 (листопад). – С. 70 – 89. [http://www.litteralis.com/2012/06/shevelov-george-na-beregah-hroniky-potochnyh-podij/ На сайті Litteralis.]
:;Передруки:
::'''Шевельов Юрій.''' ''З історії незакінченої війни''. /Упорядники Забужко О., Масенко Л. — К. Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. – С. 331 – 356).

===1990===
* '''Шевельов Ю.''' [http://maidanua.org/yuri_sheveliov/Mykola_Ge.htm ''Микола Ґе і Тарас Шевченко: Мистець у відмінному контексті''// Сучасність, 1990, чч.7-8(351-352), стор. 99-127]
:;Передруки:
::*'''Шерех Ю.''' ''Пороги і Запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології'', т. 2. X., 1998. С. 51-78.
::*'''Шевельов Ю.''' ''Вибрані прац''і, Т.2. ''Літературознавство'', К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2008, С. 110-142.

* '''Шевельов Ю.''' [http://maidanua.org/yuri_sheveliov/U_dovhij_cherzi.htm ''У довгій черзі: Проблеми реабілітацій''// Сучасність, 1990, ч.12(356), стор. 69-79]

===1992===
*''' Шевельов Ю.''' [http://maidanua.org/yuri_sheveliov/Potebnia.htm ''Олександер Потебня і українське питання: Спроба реконструкції цілісного образу науковця'' - вступ до книги '''Олександер Потебня'''. ''Мова. Націоналізм. Денаціоналізація: Статті і фрагменти''. - New York: Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S., Inc., 1992. С.7-46]

===1993===
* '''Шевельов Ю.''' [http://maidanua.org/yuri_sheveliov/ukrainization.htm ''Українізація: радянська політика 1925-1932 років''.// Сучасність,1993, №5, стор. 36-57]. Уривок з праці ''Стан і статус української мови в першій половині 20 століття'', переклад з англійської (повний український текст див. у розділі '''Книжки''' на цій сторінці.).

* '''Шерех Ю.''' [http://maidanua.org/yuri_sheveliov/skarby_jakymy_volodijemo.htm ''Скарби, якими володіємо''.// Сучасність,1993, №6, стор. 147]

===1994===
* '''Шевельов Ю.''' ''Мої зустрічі з Романом Якобсоном''. Сучасність, 1994, 12, С. 93-128.
[http://ukrbiblioteka.org/uploads/magazines/suchasnist/Sucasnist-1994-12.pdf Журнал Сучасність 12 число за 1994 рік на сайті електронної бібліотеки української діяспори в Америці]
::;Передруки:
::* '''Юрій Шевельов.''' ''З історії незакінченої війни''. /Упорядники Забужко О., Масенко Л. — К. Вид. дім «Києво-Могилянська академія», Стор. 255-320.

===1996===
* '''Шевельов Ю.''' ''Uр or out? З проблематики формування укр. числівника як частини мови.'' В кн.: Мовознавство: Тези та повідомлення. Третій Міжнар. конгрес україністів. (Харків, 26-29 серпня 1996). X., 1996.
::;Передруки:
::*'''Шевельов Ю.''' ''Вибрані праці'', Т.1 ''Мовознавство'', К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2008, с. 453-460.
::*'''О. Забужко, Ю. Шевельов.''' ''Вибране листування на тлі доби: 1992—2002: з додатками, творами, коментарями, причинками до біографій та іншими документами''. —К.: Висока Полиця, ВД Факт, 2011 (Повний текст виступу))с. 435-443. [http://movahistory.org.ua/wiki/Шевельов_Ю._Up_or_out%3F Повний текст виступу та коментар О.Забужко].

===1998===
*'''Шевельов Ю.''' [http://r2u.org.ua/node/111 ''Так нас навчали правильних произношеній. Триптих про мову'']. '''Джерело:''' '''Юрій Шерех'''. ''Поза книжками і з книжок''. К., - “Вид-во “Час”. 1998. – С. 236-280.
::;Передруки:
::*'''Шерех Ю.''' ''Пороги і Запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології'', т. 3. X., 1998. С. 203-249.
::*'''Шевельов Ю.''' ''Вибрані праці'', Т.1 ''Мовознавство'', К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2008, С. 280-333.

*[[Шерех Ю. 28 днів особливої служби соціялістичній батьківщині і по тому|'''Шерех Ю.''' ''28 днів особливої служби соціялістичній батьківщині і по тому'']]. Сучасність, 1998. №10. С 97-116.
::[http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/48664/Detektyvna_rozpovid_Shevelova_pro_te_jak_jogo Текст на сайті "Тексти"]
::;Передруки:
:: '''О. Забужко, Ю. Шевельов.''' ''Вибране листування на тлі доби: 1992—2002: з додатками, творами, коментарями, причинками до біографій та іншими документами''. —К.: Висока Полиця, ВД Факт, 2011, с. 319-349.

==Енциклопедійні статті==

===1984-1993===
* Shevelov George Y. Енциклопедичні статті англійською мовою в ''Encyclopedia of Ukraine'' (University of Toronto Press, 1984-93):
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/b/e/beryndapamva.htm Berynda, Pamva],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/b/i/biletsky6nosenkopavlo.htm Biletsky-Nosenko, Pavlo],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/b/u/bulakhovskyleonid.htm Bulakhovsky, Leonid],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/c/h/churchslavonic.htm Church Slavonic],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/c/o/commonrussian.htm Common Russian],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/c/o/commonslavic.htm Common Slavic],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/c/y/cyrillicalphabet.htm Cyrillic alphabet],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/d/i/dialects.htm Dialects],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/e/t/etymologicalspelling.htm Etymological Spelling],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/f/o/folketymology.htm Folk Etymology],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/g/r/grammar.htm Grammar],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/h/o/holovatskyyakiv.htm Holovatsky, Yakiv],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/k/r/krymskyahatanhel.htm Krymsky, Ahatanhel],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/m/u/mur.htm MUR],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/p/o/potebniaoleksander.htm Potebnia, Oleksander],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/r/u/rushda.htm Rus'],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/s/a/saintcyril.htm Saint Cyril],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/s/h/shakhmatovaleksei.htm Shakhmatov, Aleksei],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/s/t/standardukrainian.htm Standard Ukrainian],
:[http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=/pages/u/k/ukrainianlanguage.htm Ukrainian language].

==Аудіозапис==
*Аудіозапис виступу Ю.В. на річниці Української Вільної Академії Наук (УВАН), 1995 р. Магнітофонну касету з записом отримано від Оксани Соловей. [http://maidanua.org/yuri_sheveliov/Dopovid_UVAN_1995/yvs_UVAN_1995_side1.mp3 перша сторона (MP3 формат, 11 Мб)], [http://maidanua.org/yuri_sheveliov/Dopovid_UVAN_1995/yvs_UVAN_1995_side2.mp3 друга сторона (MP3 формат, 8 Мб)]

[[Категорія:Бібліотека]]
[[Категорія:Шевельов]]

20-ті рр. XX ст.

2017-08-31T15:24:23Z

Victor Kubai: /* 1927 */

{{Зміст праворуч}}

==1920-і роки==
<div>
:Проведено цензурну акцію масового вилучення та знищення "шкідливої" літератури з бібліотек, книгарень, книжкових складів, навчальних закладів. Провадили її не лише суто цензурні органи, а й представники відомств, спеціяльні комісії партійних органів та профспілкових організацій. У звітах вилучені книжки вимірювано у тисячах примірників або в пудах. Настанови складено таким чином, що вилучити можна було практично будь-яку книжку. Вилучені книжки передавали на паперові фабрики на переробляння, як макулатуру.
:
:*[[Джерела#Bilok|Білокінь С. Масовий терор як засіб…, 66-70]]
:*[[Джерела#Masnen|Масненко В. Цензура в підрадянській Україні…, 86-89]]
:*[[Джерела#Fed_obm|Федотова О. ''Обмеження друкованого слова в Україні у тридцятих роках ХХ століття'']]

</div>

==1920==
<div>
:Згідно з урядовою схемою народної освіти в [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0 УСРР], т. зв. "схемою Гринька" ([http://uk.wikipedia.org/wiki/Гринько_Григорій Г. Гринько] — нарком освіти 1920–1923рр.), зліквідовано університети й організовано натомість [[ІНО|Інститути Народної Освіти (ІНО)]]. За цією схемою плановано було створити систему соціяльного виховання та професійної освіти з вузькою спеціалізацією профшкіл, технікумів та інститутів.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''5''', 1887]]
:*[[Джерела#Siropol|Сірополко С. Історія освіти в Україні, 651-658]]
</div>

<div>
:У Харкові почала працювати школа червоних старшин, де викладали переважно галицькі офіцери з колишньої [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%A3%D0%93%D0%90 ЧУГА].
:
:*[[Джерела#kajdany|Лизанчук В. Навічно кайдани кували: Факти…, 196]]
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого…, 123]]
</div>

<div>
:У Києві надруковано Російсько-український медичний словник. Матеріяли до Української медичної термінології. за редакцією [[Мартирій Галин|М. Галина]]. Словника перевидано в Києві 1994 р. Див. [[Словники термінологічних комісій — попередників ІУНМ]]
</div>

<div>
:У Катеринославі надруковано Словник української мови [[Дмитро Яворницький|Дмитра Яворницького]] (т.I, А-К, близько 8 200 слів), що мав бути доповненням до Словаря … [[Борис Грінченко|Грінченка]] і містив лише слова, що їх в цьому словнику не було, або що мали інші значення. Див. [[Українсько-російські словники 1917 — 1948 рр.]]
</div>

<div>
:В Західній Україні видано Словник польсько-український і україно-польський [[Іларіон Свєнціцький|Іларіона Свенціцького]].
</div>

<div>
:Засновано просвітнє товариство [[Ріднa Хата т-ов|Рідна Хата]] на Холмщині та Підляшші.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''7''', 2517]]
</div>

<div>
:Засновано товариство [[Просвіта]] в Ужгороді на Закарпатті. Діяло до 1939 р.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''6''', 2371-2372]]
</div>

;17 січня
<div>
:З ініціятиви [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D0%9F%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D1%96_%D0%96%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B2 Товариства Українських Журналістів та Письменників], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82 Українського Соціологічного Інституту] та [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%85%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%9E%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8 Товариства Прихильників Освіти] у Відні засновано [[УВУ|Український Вільний Університет]] (від 1921 р. у Празі, від 1945 — у Мюнхені). Першим ректором став [http://uk.wikipedia.org/wiki/Колесса_Олександр Олександер Колесса].
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''9''', 3418-3421]]
</div>

;21 лютого
<div>
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/Всеукраїнський_центральний_виконавчий_комітет ВУЦВК] [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР УСРР] прийняв постанову „''Про вживання по всіх установах української мови нарівні з великоруською''“.

:*[[Джерела#ZbRSU|Збірник узаконень та розпоряджень…, 1920, №1, арт. 5]]
</div>

<div>
;4 травня
:Постанова Наркомату Освіти [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР УСРР] про викладання українських дисциплін у вчительських семінаріях і на вчительських курсах.

:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого…, 108]]
</div>

;6 травня
<div class="backgr">
:Закінчився [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D1%85%D1%96%D0%B4 перший зимовий похід] [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D0%BC%D1%96%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B8 Армії УНР]. Боротьбу з більшовиками продовжували лише партизанські загони.
:
:*[[Джерела#DIU|Довідник з історії України…, 260-261]] 
</div>

<div>
;червень
:Вийшов друком Чин Божественної Літургії св. Іоанна Златоустого в перекладі з грецької мови отця [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%28%D0%9B%D0%B8%D0%BF%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%29 В. Липківського].
:
:*[[Джерела#NimchX|Німчук В. Християнство й українська мова, 21]]
</div>

;18 серпня
<div>
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/Всеукраїнський_центральний_виконавчий_комітет ВУЦВК] [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР УСРР] прийняв положення про Всеукраїнське державне видавництво (пізніше Державне видавництво України — [[ДВУ]]). Це було спробою зосередити цензурну діяльність у Всеукрвидаві, що дістав право давати дозвіл на друкування всієї періодичної преси, видань установ і організацій.
:
:*[[Джерела#KulBudURSR|Культурне будівництво в Українській PCP…, '''1''', 69]]
</div>

<div>
;21 вересня
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0 Рада Народних Комісарів] [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР УСРР] ухвалила декрет про українську мову. Українську мову запроваджено як предмет у школах і введено до вживання в державних закладах та установах. [http://textbooks.net.ua/content/view/1059/17/ Текст постанови.]
:
:*[[Джерела#ZbNKO|Збірник декретів, наказів і розпоряджень…, Вип. 3, 4-5]]
</div>

<div>
;29 листопада
:Спільне зібрання [[УАН|Академії наук]] схвалило Найголовніші правила українського правопису (доповнені й упорядковані, здебільшого [[Агатангел Кримський|А. Кримським]], Головніші правила …). Правила затвердив народний комісар освіти [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР УСРР] [http://uk.wikipedia.org/wiki/Гринько_Григорій Гринько]. 1921 р. [[Правопис|правопис]] видано в Києві окремою брошурою.
:
:*[[Джерела#NimchP|Німчук В. ''Проблеми українського правопису в XX ст.'' 1999, 252-253]]
:*[[Джерела#Shum_Prav|Шумлянський Ф. ''Найголовніші правила українського правопису …''. Херсон, 1927.]]

</div>

==1921==
<div>
:Засновано [[Львівський (таємний) Університет|таємний Львівський Український Університет]]. Діяв до 1925 року.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''4''', 1422-1423]]
</div>

<div>
:У Жовкві видано Новий Заповіт і П’ятикнижжя в перекладі [[Ярослав Левицький|Я. Левицького]].
:
:*[[Джерела#NimchX|Німчук В. Християнство й українська мова, 20]]
</div>

;17 січня
<div>
:У Відні засновано [https://uk.wikipedia.org/wiki/Український_вільний_університет Український Вільний Університет]. Ініціаторами заснування приватного українського університету поза межами України були видатні науковці [https://uk.wikipedia.org/wiki/Колесса_Олександр_Михайлович О.Колесса], [[Горбачевський_Іван|І.Горбачевський]], [https://uk.wikipedia.org/wiki/Дністрянський_Станіслав_Северинович С.Дністрянський], [[Грушевський Михайло|М.Грушевський]]. Восени УВУ перенесено до Праги.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''9''', 3418-3421]]
</div>

;21 січня
<div>
:Постанова [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0 РНК УСРР] Про Українську Академію Наук. Фактично скасовано право Спільного зібрання обирати керівництво та вносити зміни до статуту [[УАН|Академії]].
:
:*[[Джерела#KBURSR_79|Культурне будівництво в УPCP (1917 – 1927), 177]]
</div>

<div>
;3 березня
:П’ятий з’їзд Рад схвалив роботу Народного Комісаріяту Освіти (НКО), спрямовану на усунення національної ворожнечі і на розвиток української мови як мови більшості трудящих України.
:
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого…,108 ]]
</div>

<div>
;30 травня
:На спільному Зібранні[[УАН|Української Академії Наук]] затверджено створення [[ІУНМ|Інституту Української Наукової Мови (ІУНМ)]].
:
:*[[Джерела#P-VUAN|Полонська-Василенко Н.Д. Українська академія наук…, 115-116]]
:*[[Джерела#Hladkyj|Гладкий М. Інститут Української Наукової Мови ВУАН, 6]]
</div>

<div class="backgr">
;травень
:Процес членів [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%9F%D0%A1%D0%A0 Української партії соціалістів-революціонеерів (УПСР)], так звана справа [http://uk.wikipedia.org/wiki/Голубович_Всеволод Голубовича] (колишнього прем’єр-міністра [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%9D%D0%A0 УНР]). Рішення Політбюро [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] від 17 травня 1921 року: Процес використати, щоб дати характеристику поведінки української інтелігенції. Головне завдання партійнх органів та чекістів — розколоти українську інтелігенцію — сформулювало Політбюро КП(б)У на засіданні 4 червня 1921 року.
:
:*[[Джерела#ShapovPZ|Шаповал Ю. та інш. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні…, 15]]
:*[[Джерела#DIU|Довідник з історії України…, 934-935]] 
</div>

<div>
;1 червня
:[[УНТ|Українське Наукове Товариство]] об’єдналося з [[ВУАН]].
:
:*[[Джерела#IANU|Історія Академії наук України (1918 – 1993), 43]]
:*[[Джерела#IANU_D|Історія Академії наук України … Документи і матеріали., 279]]
:*[[Джерела#P-VUAN|Полонська-Василенко Н.Д. Українська академія наук…, 31]]
</div>

<div class="backgr">
;14 червня
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0 РНК УСРР] прийняла положення Про Всеукраїнську Академію наук, що підпорядковувало її Наркомпросу. За новим статутом керівництво академічними справами від спільного зібрання перейшло до Президії, а керівним органом стала Рада Академії, обмеженний склад якої мав затверджувати Наркомпрос. Керівництво Академії далі працювало за першим статутом аж до весни 1928 р.
:
:*[[Джерела#IANU|Історія Академії наук України (1918 – 1993), 42]] </div>

<div>
;21 вересня
:РНК УСРР прийняло постанову „Про заведення української мови в школах та радянських установах". [http://textbooks.net.ua/content/view/1059/17/ Повний текст постанови.]

:*[[Джерела#ZbRSU|Збірник узаконень та розпоряджень…, 1921, №24, арт. 509]]
</div>

<div>
;14 жовтня
:Постановою [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0 РНК УСРР] Всеукрвидав, що від травня був підпорядкований Наркомату освіти, отримує нові цензурні повноваження. Крім видавничої справи, тепер розподіл і поширення творів друку являють виключну монополію Всеукрвидаву.
:
:*[[Джерела#KulBudURSR|Культурне будівництво в Українській PCP…, '''1''', 133-134]]
</div>

;23 жовтня
<div>
:Інавгурація [https://uk.wikipedia.org/wiki/Український_вільний_університет Українського Вільного Університету] у Празі. УВУ дістав від уряду Чехословаччини фінансове забезпечення і змогу користуватися залами та кабінетами [https://uk.wikipedia.org/wiki/Карлів_університет Карлового Університету]
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''9''', 3418-3421]]
</div>

<div>
;31 жовтня
:Всеукраїнська православна церковна рада проголосила створення [[УАПЦ|Української Автокефальної Православної Церкви]]. Першим єпископом УАПЦ став протоієрей [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D0%BF%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%28%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%29 Василь Липківський]. Однією з головних ознак УАПЦ стала рідна мова в усіх ділянках конфесійного життя. Українська літературна мова залунала в храмах.
:
:*[[Джерела#NimchX|Німчук В. Християнство й українська мова, 21]]
</div>

<div class="backgr">
;23 листопада
:Кінець [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D1%85%D1%96%D0%B4 другого зимового походу] [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D0%BC%D1%96%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B8 Армії УНР], останньої спроби вибороти незалежність України у Національно-визвольних змаганнях 1917–1921 років.
:
:*[[Джерела#DIU|Довідник з історії України…, 260-261]]
</div>

==1922==
<div>
:У Львові виходять наближені до Найголовніших правил … Правописні правила, прийняті [[НТШ]] ім. Шевченка у Львові. Це був великий поступ у творенні єдиного [[Правопис|правопису]]. [[Правописні правила приняті Науковим Товариством ім. Шевченка у Львові|Текст видання.]]
:
:*[[Джерела#NimchP|Німчук В. Проблеми українського правопису… 1999, 252-253]]
:*[[Джерела#Prav_prav_22|''Правописні правила приняті Науковим Товариством ім. Шевченка у Львові]].'' Львів, 1922.
</div>

<div>
:На початку року ліквідовано усі [[Просвіта|Просвіти]] (на червень 1921 р. 4822 товариства, читальні, будинки Просвіти).
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''6''', 2370]]
:*[[Джерела#DIU|Довідник з історії України…, 626]]
</div>

<div>
:За сприяння уряду Чехословаччини в Подебрадах відкрито [[Українська Господарська Академія|Українську Господарчу Академію]] (діяла до 1935 р.). При ній працювала термінологічна комісія з [[Євген Чикаленко|Євгеном Чикаленком]] на чолі.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''9''', 3349-3350]] 
</div>

<div>
:У Львові [[Українська Видавнича Спілка]] за фінансової підтримки Січових Стрільців відновлює видання [[ЛНВ|Літературно-Наукового Вісника]] (за ред. [http://uk.wikipedia.org/wiki/Донцов_Дмитро Д. Донцова]). Видання припинено 1932 р. через фінансові причини. Натомість виходив «Вісник» (до 1939 р).
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''4''', 1365]]
</div>

<div>
:Військова цензура заборонила розповсюджувати в [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0 УСРР] і конфіскувала близько тисячі пудів закуплених [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D0%BE%D0%BE%D0%BF%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D0%BA%D0%B0 Вукоопспілкою] книжок [[Михайло Грушевський|М. Грушевського]] Ілюстрована історія України та Історія України, прикладена до програм вищих початкових шкіл й нижчих класів шкіл середніх.
:
:*[[Джерела#Masnen|Масненко В. Цензура в підрадянській Україні…, 85-86]]
</div>

<div>
;13 березня
:Набрав чинности Кримінально-процесуальний кодекс, де в §22 сказано, що легальні процеси провадяться однією з двох державних мов, українською або російською.
:
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого…, 109]]
</div>

<div>
;1 квітня
:У Харкові відкрито [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Komunistychny_univer_Artema&abcvar=14&bbcvar=18 Комуністичний Університет ім. Артема].
:
:*[[Джерела#U_Kron|Верстюк В.Ф. та інш. …Хронологічний довідник, 350]]
</div>

<div>
;6 червня
:Радянську цензуру оформлено організаційно: при Народном комиссариате просвещения [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%A1%D0%A4%D0%A1%D0%A0 РСФСР] створено Главное управление по делам литературы и издательств — [https://uk.wikipedia.org/wiki/Головне_управління_у_справах_літератури_та_видавництв Главлит]. [http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%9D%D0%9A СНК РСФСР] прийняв Положение о Главном управлении по делам литературы и издательств, де докладно визначено його функції: попередній контроль усіх видів друкованої продукції, видача дозволу на видавничу діяльність, укладання списків забороненої літератури. Територію [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0 УСРР] у цьому документі потрактовано як таку, що перебуває під юрисдикцією російських цензурних органів.
:
:*[[Джерела#Bilok|Білокінь С. Масовий терор як засіб…, 66]]
:*[[Джерела#DZH-Spec|Джимбинов С. Эпитафия спецхрану?…, 244]]
:*[[Джерела#Masnen|Масненко В. Цензура в підрадянській Україні…, 81-82]]
:*[[Джерела#Ocher_cenz|Очеретянко В. ''Політична цензура в системі контролю за особистістю та суспільством…'', С. 70-79]]

</div>

<div>
;17–19 серпня
:Арешти за списком антирадянської інтелігенції (складено [[ГПУ]] України до 3 серпня 1922 року, схвалено ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] та [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%A3%D0%A6%D0%92%D0%9A ВУЦВК], затвердженo 9 вересня 1922 р. на засіданні спеціяльної комісії ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29 РКП(б)] у Москві). Акція була втіленням ініціятиви [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%BD Леніна] вислати за кордон професуру. Список містив 77 осіб, зокрема 47 працівникив високої школи (із них 32 професори) з Харкова, Києва, Катеринослава, Одеси, Кам’янця-Подільського.
:
:*[[Джерела#Lat|Латышев А.Г. Рассекреченный Ленин, 221]]
</div>

<div>
;серпень
:ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] розіслав обіжники за підписами другого секретаря ЦК Д. Лебедя та замзавагітпропом [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Dymanshteyn_S&abcvar=5&bbcvar=10 Диманштейна] про посилення ідеологічного контролю за літературою, виданою українською мовою, позаяк вона просякнута "шовинистическим духом".
:
:*[[Джерела#Masnen|Масненко В. Цензура в підрадянській Україні…, 85]]
:*[[Джерела#Dymansh|Диманштейн С. Идеологическая борьба в национальном вопросе]]
</div>

<div class="backgr">
:XII партійна конференція [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29 РКП(б)]. Висунуто вимогу посилити наступ на опозиційні партії й течії та вперше прирівняно до них "мнимо безпартійну буржуазно-демократичну інтелігенцію, яка в своїх контрреволюційних цілях зловживає докорінними інтересами цілих корпорацій і для якої справжні інтереси науки, техніки, педагогики, кооперації… є тільки… політичним прикриттям."
:
:*[[Джерела#KPRSzCK|КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів…, 379]]
</div>

<div>
;29 серпня
:Постановою [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0 РНК УСРР] при Наркоматі освіти створено український цензурний орган — Центральне управління у справах друку. Українське цензурне законодавство підпорядковано російському. Цензурному контролю підлягала вся друкована продукція державних, кооперативних та приватних видавництв (крім видань партійних і державних органів). Цензурований рукопис проходив потрійний контроль: політредактора, завідувача літературного відділу та керівника управління. Встановлено також ідеологічний нагляд за театрами, кінотеатрами, всіма масовими видовищами.
:
:*[[Джерела#Bilok|Білокінь С. Масовий терор як засіб…, 66]]
:*[[Джерела#Masnen|Масненко В. Цензура в підрадянській Україні…, 82]]
</div>

<div>
;Осінь
:Другий секретар [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] Дмитро Лебідь висунув теорію "боротьби двох культур": російської — революційної, передової, пролетарської і міської та української — контрреволюційної, відсталої й сільської. У цьому двобої українській культурі належало поступитися й загинути.
:
:*[[Джерела#Leb|Лебедь Д. Советская Украина и национальный вопрос…]]
</div>

<div>
;7 вересня
:Другий секретар [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] Дмитро Лебідь, доповідаючи [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сталін Й. Сталінові], В. Куйбишеву та [http://uk.wikipedia.org/wiki/Молотов В. Молотову] про арешти української інтелігенції, що її належало вислати за кордон, писав, що висилати українських професорів за кордон взагалі недоцільно, бо там і так склалося досить потужне емігрантське угруповання й звертався з пропозицією обмежитися засланням у віддалені райони федерації. Таким чином залишилися в СРСР українські інтелектуали, що їх згодом перемололи процеси 30–40-х років.
:
:*[[Джерела#Lat|Латышев А.Г. Рассекреченный Ленин, 221]]
</div>

<div>
;22 листопада
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%A3%D0%A6%D0%92%D0%9A ВУЦВК] затвердив Кодекс законів про народну освіту в УСРР, де сказано: Українська мова як мова більшости населення України, особливо на селі, і російська мова як мова більшости населення в містах і загальносоюзна мова, мають в УСРР загальнодержавне значення і повинні викладатися у всіх навчально-виховних закладах Української Соціялістичної Радянської Республіки. Кодекс містив також положення про [[УАН|Всеукраїнську Академію Наук (ВУАН)]].
:
:*[[Джерела#Kod_NO|Кодекс законов о народном просвещении УССР…]] 
</div>

<div class="backgr">
;30 грудня
:Створення [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%A0%D0%A1%D0%A0 СРСР].
:
:*[[Джерела#DIU|Довідник з історії України…, 806-807]] 
</div>

==1923==
<div>
:[[ІУНМ|Інститут Української Наукової Мови]] видав наступні томи Матеріялів до української природничої термінології та номенклатури: Словник геологічної термінології, Словник хемичної термінології, Словник математичної термінології. Ч. I. Термінологія чистої математики. Див. [[Словники ІУНМ та НДІМ]].
</div>

<div>
:Засновано [[Український Високий Педагогічний Інститут ім. М. Драгоманова]] в Празі. Діяв до 1933 р.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''9''', 3418]] 
</div>

<div>
:В Празі засновано [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%BE-%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%B2_%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%96 Українське Історично-Філологічне Товариство]. Діяло до 1945 р.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''9''', 3409]] 
</div>

<div>
:Засновано [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%B1%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B5_%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE Богословське Наукове Товариство у Львові]. Діяло до 1939 р.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''1''', 146]] 
</div>

<div>
;лютий
:Центральне управління у справах друку дало вказівку вилучити книжкову продукцію спільних підприємств Українська школа (Київ — Львів — Відень), Дніпросоюз (Київ — Відень), [[Українське видавництво]] (Відень — Катеринослав), Українсько-галицька накладня (Київ — Лейпціг).
:
:*[[Джерела#Masnen|Масненко В. Цензура в підрадянській Україні…, 86]]
</div>

<div>
;квітень
:Центральне управління у справах друку дає дозвіл продати на макулатуру 35 тисяч примірників книжок [[Михайло Грушевський|М. Грушевського]] Всесвітня історія в короткому огляді (в 6 т.) та Коротка історія України. Підстава — ідеологія автора не відповідає сучасності.
:
:*[[Джерела#Masnen|Масненко В. Цензура в підрадянській Україні…, 86]]
</div>

<div>
;4–10 квітня
:VII конференція [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] засудила теорію боротьби двох культур.
:
:*[[Джерела#KPUzk|Комуністична партія України в резолюціях…, 158]]
</div>

<div>
;17–25 квітня
:ХІІ з’їзд [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29 РКП(б)] прийняв резолюцію з національного питання. Проголошено політику [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F коренізації] партійно-державного апарату в неросійських республіках. В Україні ця політика набрала форми [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_1920%E2%80%9430-%D1%85 українізації].
:
:*[[Джерела#KPRSzCK|КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів…, '''2''', 416-425]]
</div>

<div>
;22 червня
:Пленум ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] прийняв постанову Про заходи по здійсненню резолюції ХІІ з’їзду з національного питання в галузі партійної роботи.
:
:*[[Джерела#KulBudURSR|Культурне будівництво в Українській PCP…, '''1''', 229-232]]
</div>

<div>
:Напередодні та під час роботи пленуму українська меншість партії боролася за справжнє впровадження політики українізації у щоденне життя; зокрема висунуто вимогу визнати українську мову, нарівнi з російською, державною мовою в Україні. На засіданні прелімінарної комісії ця пропозиція пройшла більшістю голосів попри протести [http://uk.wikipedia.org/wiki/Петровський_Григорій Г. Петровського] й [http://uk.wikipedia.org/wiki/Фрунзе_Михайло М. Фрунзе], проте на загальній сесії її відкинули і термін "державна мова" замінили на "дві загальновживані мови".
:
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого…, 109-110]]
</div>

<div>
;27 червня
:Декрет [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0 РНК УРСР] Про заходи у справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ.
:
:*[[Джерела#ZbRSU|Збірник узаконень та розпоряджень…, 1923, №29, арт.430]]
:*[[Джерела#KulBudURSR|Культурне будівництво в Українській PCP…, '''1''', 239-240]]
</div>

<div>
;1 серпня
:Постанова [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%A3%D0%A6%D0%92%D0%9A ВУЦВК] та [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0 РНК УРСР] Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови. В ній сказано: мови всіх національностей, що є на території України, оголошуються рівноправними… Відповідно до переважного числа населення, що говорить українською мовою, вибрати, як переважаючу для офіціальних зносин, українську мову. Діловодство в губерніальних і окружних органах провадиться переважно українською мовою, за винятком тих місцевостей, де абсолютна або відносна більшість населення належить до іншої національності. Див. [[Витяг з постанови 01.08.1923]]. [http://textbooks.net.ua/content/view/1065/17/ Повний текст постанови.]
:
:*[[Джерела#ZbRSU|Збірник узаконень та розпоряджень…,1923, №29, арт.435]]
:*[[Джерела#KulBudURSR|Культурне будівництво в Українській PCP…, 1, 243-246]]
</div>

==1924==
<div>
:Вийшов друком перший том Російсько-українського словника за ред. [[Агатангел Кримський|А. Кримського]] (А-Ж). Другий том (З-Н) вийшов 1929 року, третій (О-П), за ред. [[Сергій Єфремов|С. Єфремова]], 1927 р. Четвертий том (Р-Я), за ред. С. Єфремова, був готовий до друку, проте набір розсипано, а гранки вилучено і знищено за наказом урядових органів після процесу [[СВУ]]. Словника вилучено з бібліотек, він зберігся лише у "спецхранах". Див.[[Російсько-українські словники 1917 — 1948 рр.]]
</div>

<div>
:Перша згадка про "[[Спeцхран|спeцхран]]" - книжковий ГУЛАГ. В інструкції за підписами [http://uk.wikipedia.org/wiki/Крупська Н. Крупскої], П. Лєбєдєва-Полянского та М. Смушкової написано: Не более двух экземпляров всех изъятых в качестве вредных и контрреволюционных книг должны быть оставлены в центральной библиотеке. Такие книги должны храниться в особо запертых шкапах и выдаваться исключительно для научных и литературных работ (журнал Красный библиотекарь, 1924, №1, с.137). Подано також список лiтератури, що її належало вилучити (225 назв). Після 1924 року списки не друкують, вони дістають гриф "ДСП" (для служебного пользования).
:
:*[[Джерела#DZH-Spec|Джимбинов С. Эпитафия спецхрану?…, 245, 248-249]]
</div>

<div>
:У Києві видано Нариси з історії української мови [[Алєксєй Шахматов|О. Шахматова]] та [[Агатангел Кримський|А. Кримського]].
:
:*[[Джерела#EUz|ЕУ1, '''1''', 326]]
</div>

<div class="backgr">
;березень – 8 квітня
:Відкритий судовий процес у справі Київського обласного центру дії — перший політичний процес проти науковців в Україні. Серед 18 підсудних був президент [[ВУАН]] 1921–1922 рр. [http://uk.wikipedia.org/wiki/Василенко_Микола Микола Василенко].
:
:*[[Джерела#IANU|Історія Академії наук України (1918 – 1993), 45-47]]
:*[[Джерела#KOCD|Дело Киевского областного центра действий]]
</div>

<div>
;1 липня
:Початок формування [[Спeцхран|спецхранів]]. Центральне управління у справах друку розіслало своїм губвідділам Інструкцію по вилученню шкідливої літератури з книжкових магазинів, бібліотек, читалень…. У ній є спеціяльний розділ: Книжки, визнані взагалі шкідливими, але цінні як історичний, науковий, дослідницький матеріал, можуть залишатися у бібліотеках, якщо бібліотека велика — з обмеженням видачі. З маленьких бібліотек такі цінні, але шкідливі книги вилучаються й передаються до центральної бібліотеки.
:
:*[[Джерела#Masnen|Масненко В. Цензура в підрадянській Україні…, 87]]
</div>

<div>
;31 липня
:За проєктом [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Grabsky_S&abcvar=4&bbcvar=20 Ст. Ґрабського] (міністра освіти Польської республіки 1923–1926 рр.) прийнято закон (lex Grabski) про обмежене вживання української мови в адміністративних органах, суді, школі. Українські школи ставали українсько-польськими; вибір між польською та українською мовами робили на підставі референдумів батьків. Результат: у 1922/23 навчальному році в Галичині було 2532 українські школи, у 1937/39 їх лишилося 352.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''2''', 479; '''10''', 3862]] 
</div>

<div>
:Засновано Педагогічне Товариство Підкарпатської Руси. Діяло до 1939 р.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''5''', 1874]]
</div>

<div>
;12–16 травня
:VIII конференція [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У]. Виступ Е.І. Квірінґа ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Kviring_E&abcvar=14&bbcvar=3 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Квірінг_Емануїл УВ]), де він посилався на поширену серед партійців (українців серед них було 33%, а в ЦК КП(б)У — менш ніж 16%) думку, що треба припинити українізацію національних меншин та міського пролетаріяту в Україні.
:
:*[[Джерела#Kwiring|Квиринг Э. И. О нацменьшинствах…]]
</div>

<div>
;29 вересня
:Політбюро ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] порекомендувало призначити на посаду Наркома освіти замість [http://uk.wikipedia.org/wiki/Затонський_Володимир В. Затонського] колишнього [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82%D1%8C%D0%B1%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8 боротьбіста] [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шумський_Олександр О. Шумського].
:
:*[[Джерела#Pro_mynule|Про минуле – заради майбутнього, 323]]
</div>

<div>
;6-8 жовтня
:Відбувся пленум ЦК КП(б)У, де з доповіддю про українізацію виступив Голова РНК УСРР В. Я. Чубар. [[Доповідь про українізацію Голови РНК УСРР В. Я. Чубаря на пленумі ЦК КП(б)У.|Текст доповіді]].
:
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'', 114-116]]
</div>

==1925==
<div>
:Видано Український правопис. Він містив Найголовніші правила, що їх видала Академія наук, із деякими додатками [[Микола Грунський|М. Грунського]] та [[Григорій Сабалдир|Г. Сабалдиря]].
:
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого…, 158]]
</div>

<div>
:[[ІУНМ|Інститут Української Наукової Мови]] видав V том Матеріялів до української природничої термінології та номенклатури — Nomina Anatomica Ucrainica. Анатомічні назви. Див. [[Словники ІУНМ та НДІМ]].
</div>

<div>
:Видано Німецько-російсько-український словник термінів з обсягу механіки [[Тадей Секунда|Т. Секунди]] з українським та російським показником. Терміни розглянув і прийняв Технічний Відділ [[ІУНМ]] [[ВУАН]]. Див. [[Словники, що їх укладено за участю ІУНМ]].
</div>

<div>
;5–11 січня
:У Харкові відбувся перший Всеукраїнський Учительський з’їзд.
:
:*[[Джерела#I_VUz|Перший Всеукраїнський Учительський з'їзд…]]
</div>

<div>
;квітень
:За постановою [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%A3%D0%A6%D0%92%D0%9A ВУЦВК] і [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0 РНК УСРР] проведено структурні зміни в Наркомпросі УСРР. Замість Укрголовліту створено Управління справами літератури і видавництв.
:
:*[[Джерела#Masnen|Масненко В. Цензура в підрадянській Україні…, 82]]
</div>

<div>
;30 квітня
: ВУЦВК та РНК УСРР прийняли постанову „''Про заходи термінового переведення повної українізації радянського апарату''“
:
:*[[Джерела#ZbRSU|Збірник узаконень та розпоряджень…, 1925, №26, арт. 202]]
</div>

<div class="backgr">
;7 квітня
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/Сталін Сталін] призначив на посаду Першого секретаря ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] [http://uk.wikipedia.org/wiki/Каганович_Лазар Лазаря Кагановича] й доручив йому спеціяльну місію: просувати нову політику і водночас дбати, щоб не вийти поза межі, визначені партією, тобто відвернути сепаратизм у політиці чи навіть питаннях культури.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 169]]
</div>

<div>
;16 червня
:РНК УСРР прийняла постанову „''Про практичні заходи до українізації радянського апарату''“
:
:*[[Джерела#ZbRSU|Збірник узаконень та розпоряджень…, 1925, №56, арт. 332]]
</div>

<div>
;26 червня
:На закритому засіданні Політбюро ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] голова [[ГПУ]] в Україні [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Balytskyj_V&abcvar=2&bbcvar=1 В. Балицький] привернув увагу партійного керівництва до української інтелігенції. Прийнято постанову: Створити комісію у складі [http://uk.wikipedia.org/wiki/Каганович_Лазар Кагановича], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Чубар_Влас Чубаря], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шумський_Олександр Шумського], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Гринько_Григорій Гринька] і Балицького для вивчення питання про українську інтелігенцію, нашої тактики щодо неї, зокрема стосовно [[УАН|Академії]] та [[Михайло Грушевський|Грушевського]], залучення до роботи тощо.
:
:*[[Джерела#Solov3|Остання адреса…, 1]]
</div>

<div>
;23 липня
:Раднарком України ухвалив створити при Наркомпросі Комісію для впорядкування українського [[Правопис|правопису]] під головуванням наркома освіти [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шумський_Олександр О. Шумського]. До Комісії залучено (з пізнішими кооптаціями) 36 осіб, зокрема десятьох працівників [[ВУАН|Академії]] та десятьох чільних партійних діячів. Наступником Шумського став [[Микола Скрипник]], головою авторського колективу і фактичним науковим керівником був видатний мовознавець [[Олекса Синявський]].
</div>

<div>
:За основу взято Найголовніші правила українського правопису, що підготувала ВУАН, а Наркомпрос затвердив 1921 року. Комісії було доручено скласти проєкт, після загального обговорення його мала прийняти спеціяльно скликана конференція і подати на атвердження уряду. Впорядковувати [[Правопис|правопис]] науковцям належало на базі традиції й природи української мови, враховуючи її історію. Матеріяли доручено опрацювати членам Комісії й передати на редагування [[Агатангел Кримський|А. Кримському]], [[Всеволод Ганцов|В. Ганцову]] й [[Олекса Синявський|О. Синявському]]. Ортографічний словник доручено складати [[Григорій Голоскевич|Г. Голоскевичу]]. Остаточну редакцію покладено на О. Синявського. Перший Пленум комісії відбувся 11–21 листопада 1925 року в Харкові. Див. [[Проєкт Українського правопису 1926. Передмова.|ВІД ДЕРЖАВНОЇ КОМІСІЇ ПРИ НКО ДЛЯ ВПОРЯДКУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ]].
:
:*[[Джерела#KIUP|Синявський О. ''Коротка історія "Українського правопису"'' …]]
:*[[Джерела#NimchP|Німчук В. Проблеми українського правопису …, 1999, 252-255]]
:*[[Джерела#UkrPr26|Український правопис (Проєкт). 1926, 3-6]]
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого…, 158-159]]

<div>
;Листопад
:ВУЦВК та РНК УСРР прийняли постанову про мову зносин органів влади і діловодства в адміністративно-територіальних одиницях, утворених за національною ознакою. [[Постанова ВУЦВК та РНК УСРР про мову зносин органів влади і діловодства…|Текст постанови]].
:
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'', 126-127]]

:Секція культури і освіти Народного комісаріату Робітничо-селянської інспекції (НК РСІ) оприлюднила попередні висновки про стан українізації. [[Попередні висновки Секції культури і освіти НК РСІ УСРР про обстеження стану українізації|Текст висновків]].
:
:*[[Джерела#N_W_U_XX|''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів'', 128-129]]
</div>

==1926==
<div>
:[[ІУНМ|Інститут Української Наукової Мови]] видав IV том Матеріялів до української природничої термінології та номенклатури, вип. 2 — Словник математичної термінології. Ч. II. Термінологія теоретичної механіки. Див. [[Словники ІУНМ та НДІМ]].
</div>

<div>
:У Празі видано великий Медичний латинсько-український словник [[Мартирій Галин|М. Галина]], під ред. д-ра мед. [[Борис Матюшенко|Б. Матюшенка]] і д-ра Наливайка. Друге видання 1969 р. у Детройті.
</div>

<div>
:У Берліні відкрито [[Український Науковий Інститут у Берліні|Український Науковий Інститут]]. Діяв до 1945 р.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''8''', 3433-3434]] 
</div>

<div>
:У Празі відбувся [[Український Науковий З’їзд]] (другий — 1931 року).
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''5''', 1888]]
</div>

<div>
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0 Раднарком] видав книжку декретів і директив Українізація радянських установ (Декрети, інструкції і матеріяли. - Ч.2). Вона містила текст Положення про забезпечення рівноправності мов і про сприяння розвиткові української культури. Державні службовці повинні були цілком перейти на українську мову або піти з посад.
:
:*[[Джерела#UkrRadUst|Українізація радянських установ…]]
</div>

<div>
;22 лютого
:Політбюро ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] знову порушує питання Про настрої серед української інтелігенції.
:
:*[[Джерела#Solov3|Остання адреса…, 1]]
</div>

<div>
;30 березня
:Початок таємного готування "контрукраїнізації". Створено обіжника [[ГПУ]] Об украинской общественности, де сказано, що українізацію використовують для організації прибічників націоналізму та визначено носіїв українського націоналізму — [[УАПЦ]], [[ВУАН]] і власне всю сферу культури.
:
:*[[Джерела#ShapovPZ|Шаповал Ю. та інш. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні…, 31-32]]
</div>

<div>
;26 квітня
:Лист [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сталін Сталіна] до [http://uk.wikipedia.org/wiki/Каганович_Лазар Лазаря Кагановича], що став директивою для [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] у боротьбі з "націоналістичним ухилом" і започаткував цькування [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0 Хвильового] та [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шумський_Олександр Шумського].
:
:*[[Джерела#JosjaproU|Сталін Й. Статті і промови про Україну, 197-198]]
</div>

<div>
;червень
:Ухвалено резолюцію пленуму ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] Про підсумки українізації, що протягом п’яти років правила за політичну директиву.
:
:*[[Джерела#KulBudURSR|Культурне будівництво в Українській PCP…, 1, 312-315]]
</div>

<div>
;серпень
:Комісія для впорядкування українського [[Правопис|правопису]] надрукувала проєкт правопису (Див. [[Проєкт Українського правопису 1926. Передмова.]]). Почалося його широке обговорення на всіх територіях проживання українців (видано 5 випусків спеціяльного додатку до газети Вісті ВУЦВК під назвою Український правопис: Дискусійний бюлетень).
:
:*[[Джерела#KIUP|Синявський О. ''Коротка історія "Українського правопису"'' …]]
:*[[Джерела#NimchP|Німчук В. Проблеми українського правопису …, 1999, 256-257, 266]]
:*[[Джерела#UkrPr26|Український правопис (Проєкт). 1926, 3-6]]
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого…, 159]]
</div>

<div>
;4 вересня
:Обіжник [[ГПУ]] [[Обіжник ГПУ "Об украинском сепаратизме"|Об украинском сепаратизме]] (надруковано 75 примірників із грифом Совершенно секретно. Перепечатанию не подлежит. Хранить наравне с шифром под ответственность начальника органа ГПУ). Провідною ідеєю цього документу було упокорити українську інтелігенцію і фізично знищити нескорених.

:[[ЦИРКУЛЯРНОЕ ПИСЬМО ГПУ УКРАИНЫ Об украинском сепаратизме|Повний текст обіжника]]

:
:*[[Джерела#ShapovPZ|Шаповал Ю. та інш. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні…, 31-32]]
:*[[Джерела#Solov3|Остання адреса…, 1]]
</div>

==1927==
<div>
:Видано Курс історії українського язика. Вступ і фонетика [[Євген Тимченко|Є. Тимченка]] (друге доповнене видання — 1930).
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 632]] 
</div>

<div>
:[[ІУНМ|Інститут Української Наукової Мови]] видав VI том Матеріяли до української природничої термінології та номенклатури: Вип. 1. — Словник зоологичної номенклатури. Назви птахів, Вип. 2. — Словник зоологичної номенклатури. Назви хребетних тварин. Mammalia.—Reptilia.—Amphibia.—Pisces. Див. [[Словники ІУНМ та НДІМ]].
</div>

<div>
:У видавництві "Горно" почато друк 3-го видання, виправленого і доповненого "Словника української мови" Грінченка за редакцією [[Сергій Єфремов|Сергія Єфремова]] та [[Ніковський Андрій|Андрія Ніковського]]. Засади цього видання викладені у [[Вступне слово до 3 видання словника Грінченка (1927-1928 рр.)|Вступному слові]]. Із планованих 5 томів світ побачили лише три. Видання припинено у зв’язку зі справою [[СВУ]].
:
:*[[Джерела#EUM|ЕУ2,610]] 
</div>

<div>
:Почато видання повного академічного зібрання творів [[Тарас Шевченко|Тараса Шевченка]], за редакцією [[Сергій Єфремов|Сергія Єфремова]]. Із планованих 8–12 томів світ побачили лише третій (Листування) та четвертий (Щоденні записки). Видання припинено у зв’язку зі справою [[СВУ]].
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, 10, 3821]] 
</div>

<div>
;2 лютого
:Політбюро ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] звільнило [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шумський_Олександр О. Шумського] з посади Народного комісара освіти. Почалася боротьба з націоналістичним ухилом Шумського, [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0 Хвильового] та [http://uk.wikipedia.org/wiki/Волобуєв_Михайло Волобуєва] (шумськизмом, хвильовизмом та волобуєвщиною), що призвела до самогубства Хвильового. Шумського та Волобуєва вислано з України.
:
:*[[Джерела#Pro_mynule|Про минуле – заради майбутнього, 326-327]]
</div>

<div>
;5 березня
:Президія [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%A3%D0%A6%D0%92%D0%9A ВУЦВК] призначила Наркомом освіти [[Микола Скрипник|Миколу Скрипника]].
:
:*[[Джерела#Soldat|Солдатенко В. Українізація…, 8]]
</div>

<div>
;19 квітня
:Постанова ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] Про підсумки українізації. Проголошено Тверде та рішуче переведення українізації (в розумінні переведення на українську мову) роботи всіх установ (державних, господарських та ін.) на території України, за винятком районів нацменшостей населення, вимагає обов’язкового знання української мови (як мови більшості населення) всіма службовцями установ.
:
:*[[Джерела#KulBudURSR|Культурне будівництво в Українській PCP…, 1, 347-348]]
</div>

<div>
;26 травня–6 червня
:Всеукраїнська правописна конференція в Харкові. Серед учасників: 4 високі урядовці Наркомпросу, 5 академіків, 28 університетських професорів лінгвістики й філологіі, 8 учителів, 7 журналістів і 8 письменників. Брали участь також три представники Західної України: [[Кирило Студинський]], [[Іларіон Свєнціцький]], [[Василь Сімович]]. Про перебіг конференції можна прочитати в статтях Олекси Синявського [[Синявський О. Коротка історія "Українського правопису"|''Коротка історія "Українського правопису"'']] та [[Скрипник М. Підсумки правописної дискусії|Підсумки правописної дискусії]] Миколи Скрипника.
:
:*[[Джерела#Skryp_prav|Скрипник М. Підсумки правописної дискусії. Вісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 червня.]]
:*[[Джерела#KIUP|Синявський О. ''Коротка історія "Українського правопису"'' …]]
:*[[Джерела#NimchP|Німчук В. Проблеми українського правопису …, 1999, 257-261]]
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого…, 159]]
</div>

<div>
;3 липня
:Ухвалено постанову ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] Про комуністичний університет імені Артема. У постанові зазначено, що деякі успіхи в галузі українізації навчальної роботи в університеті хоч і є, але … темп українізації університету загальмований…27–28 p. є останнім строком українізації лекторського складу Комуністичного університету.
:
:*[[Джерела#KulBudURSR|Культурне будівництво в Українській PCP…, '''1''', 347-348]]
</div>

<div>
;6 липня
:Постанова [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%A3%D0%A6%D0%92%D0%9A ВЦВК] та [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0 РНК УСРР] Про забезпечення рівноправності мов та сприяння розвиткові української культури, де зазначено: Всі службовці державних органів в національно-територіальних адміністративних одиницях повинні конче володіти мовою місцевої національної більшості, а також українською мовою.
:
:*[[Джерела#ZbUkr|Збірник постанов, інструкцій…, 18-25]] 
</div>

<div>
;20–29 листопада
:Резолюція Х з’їзду [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29%D0%A3 КП(б)У] на доповідь [[Микола Скрипник|М. Скрипника]] Про завдання культурного будівництва на Україні. З’ізд констатував кволість підвищення відсотку української книжки в загальній кількості бібліотечного фонду. Зокрема, … по деяких профспілкових бібліотеках є лише 2% українських книжок… Треба зазначити потребу посилити процес переходу поточної партійної роботи і особливо керівних кадрів на українську мову.
</div>

<div>
:Також висловлено потребу поставити велике наукове завдання про видання великої радянської української енциклопедії. Фактично редакція [[УРЕ]] почала свої роботу наприкінці 1930 р. Головним редакторм став [[Микола Скрипник|М. Скрипник]].
:
:*[[Джерела#KPbU-X|Десятий з'їзд Комуністичної партії…, 599-600]]
</div>

<div class="backgr">
;20–29 листопада
:Засідання політбюро, присвячене [[ВУАН]]. Наголошено потребу ввести до складу Президії ВУАН нових членів, лояльних до партії і радянської влади. Наркомпросові наказано не затверджувати у складі дійсних членів усіх явно ворожих елементів, від 1 січня 1928 року користуватися виключно статутом Академії 1921 року. Визнано бажаним запросити на посаду президента [http://uk.wikipedia.org/wiki/Заболотний_Данило Дмитра Заболотного], що перебував в Ленінграді.
:
:*[[Джерела#IANU|Історія Академії наук України (1918 – 1993), 51]] </div>

==1928==
<div class="backgr">
:Початок колективізації та "розкуркулювання" в Україні. Розкуркулених засилають до Сибіру та на Далекий Схід.
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 178-179]]
</div>

<div>
:[[ІУНМ|Інститут Української Наукової Мови]] видав наступні томи серії Матеріяли до української природничої термінології та номенклатури (від IX тому — Матеріяли до української термінології та номенклатури): VI том, вип. 3. — Словник зоологичної номенклатури. Назви безхребетних тварин. Evertebrata, VII том. — Словник ботанічної номенклатури, IX том. — Словник технічної термінології. Комунальне господарство, X том. — Словник технічної термінології (загальний), XI том. — Словник природничої термінології, XII том. — Словник технічної термінології. Електротехніка, XIII том. — Словник термінів педагогіки, психольогії та шкільного адміністрування, XIV том. — Словник технічної номенклатури. Мануфактурні виробництва. [[Словники ІУНМ та НДІМ]].
</div>

<div>
:Митрополит [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%BF%D1%82%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%B9 Андрей Шептицький] заснував [[Греко-Католицька Богословська Академія|Греко-Католицьку Богословську Академію]] у Львові. Діяла до 1944 р.
:
:*[[Джерела#EU|ЕУ2, '''2''', 431]] 
</div>

<div class="backgr">
;9 березня
:Засідання колеґії Наркомпросу в Харкові про наслідки перевірки [[ВУАН]]. Згодом видано документ Висновки і пропозиції стану та роботи ВУАН, що його називали обвинувальним актом щодо Академії. Колеґія затвердила 47 дійсних членів ВУАН (від 1919 до 1927 р. обрано 82).
:
:*[[Джерела#IANU|Історія Академії наук України (1918 – 1993), 51-52]]
</div>

<div>
;6 вересня
:Нарком освіти [[Микола Скрипник|М. Скрипник]] затвердив Український правопис, тобто надав йому статус обов’язкового ([[Постанова про затвердження правопису 1928 р.|Текст Постанови]]). Правопис надруковано 1929 року, відтоді всі школи й видавництва УРСР зобов’язані були його дотримуватися. Заради єдності української літературної мови, провід [[НТШ]] у Львові ухвалив дотримуватися норм нового [[Правопис|правопису]] в Галичині попри незгоду й протести багатьох галицьких мовознавців та письменників.

:[[Український правопис. (Проєкт). 1928 р.]] DJVU файл з текстовим шаром.
:
:*[[Джерела#KIUP|Синявський О. ''Коротка історія "Українського правопису"'' …]]
:*[[Джерела#NimchP|Німчук В. Проблеми українського правопису …, 1999, 264]]
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого…, 160]]
</div>

<div>
;5 листопада
:Доповідь Керівника ІУНМ Гр. Холодного Раді Академії [[Холодний Г. Стан та перспективи наукової роботи ІУНМ|«Стан та перспективи наукової роботи Інституту Української Наукової Мови»]].
</div>

==1929==
<div>
:Видано Український правопис.
:
:*[[Джерела#UkrPr28|Український правопис. Харків: ДВУ, 1929.]]
</div>

<div>
:Видано Загальний курс української мови для вчителів-заочників. Автори — колектив харківських мовознавців, редактор — [[Леонід Булаховський]].
:
:*[[Джерела#EUM|Українська мова. Енциклопедія, 56-57]]
</div>

<div>
:[[ІУНМ|Інститут Української Наукової Мови]] видав наступний том серії Матеріяли до української термінології та номенклатури: XV том. — Словник механічної термінології. Силовні. [[Словники ІУНМ та НДІМ]].
</div>

<div>
;15 травня
:ХІ Всеукраїнський з’їзд робітничих, селянських і червоноармійських депутатів ухвалив постанову Про стан та перспективи культурного будівництва. Наголошено успіхи українізації та потребу повного переведення високої школи на українську мову навчання.
:
:*[[Джерела#ZbRSU|Збірник узаконень та розпоряджень…, 1929, №19, 156]] </div>

<div>
;друга половина року
:Арешти інтелігенції та діячів [[УАПЦ|Української Автокефальної Православної Церкви]] за справою [[СВУ|Спілки Визволення України]] (СВУ), що мала дати сигнал до масового наступу на національне (і не лише українське) відродження в Україні. Див. [[Доповідна записка голові ГПУ УСРР]].
:
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. Нарис історії України…, 175-177]]

[[Категорія:Хронологічні таблиці|1920]]

Скрипник М. Підсумки правописної дискусії

2017-08-31T14:41:01Z

Victor Kubai:

<div style="background-color:#FFE7BA">

===Підсумки правописної дискусії===

Не так давно закінчилась скликана Народнім Комісаріятом Освіти, Всеукраїнська Конфренція в справі упорядкування українського правопису. Та конференція підвела підсумки довгій історичній смузі розвиткові української культури. На протязі останнього півтора сторіччя питання правопису все частіше стояло перед українським письменством, викликало багато шукань і вагань.

Пригадаємо коротко головніші риси тої історії. Перед усім треба зазначити, що всі ті шукання й вагання були не лише спробами віднайти найліпші форми для виразу української мови, але виявляли також особливі історичні течії, мали свій політичний сенс, були виявленням політичної боротьби на грунті українського правопису.

Візьмемо хоча-б перше питання, що зустрічається в справі правопису, в справі альфабету. В цьому питанні ми на протязі останнього півтора сторіччя мали досить гостру боротьбу різних напрямків. Перші представники нової української літератури в кінці 17-го з початку 19 ст. ст. писали звичайною російською абеткою, передаючи українські звуки звичайними літерами російської гражданки, лише наближаючи їх вимову до українських звуків.

:::Эней бувъ парубокъ моторный
:::И хлопець хочъ куды козакъ.

Одначе нецілковита пристосованість російської абетки до української мови була очевидна уже давно. І тому уже в першій половині 19 сторіччя з'явився так званий етимологічний правопис, що дав українським звукам написання не за фонетичною вимогою, а за їхнім етимологічним походженням. Наприклад: слово «піп», «сіль», «вівця», «ніс», «зберіг» писалося «пô̂п», «сô̂ль», «вô̂вця», «нô̂с», «зберêг» і т. инш. Також заводили літеру «ять», в цьому правопису, для передачі українського звука «і», наприклад: «німий», «хліб», «білий». «Нѣмий», «хлѣб», «бѣлий» і т. инш. Ці правописи етимологічний і російський панували в українському письмі до 60-70 років, доки їм на зміну не прийшов так званий фонетичний правопис - «кулішівка», правопис, що єго завів відомий український діяч Куліш. Цей фонетичний правопис є і нині загально вживаний. Його характерні риси - введення йотованого звуку, вживання літер «і», «ї» та «и» широко замість не властивих українській мові літер, твердого знака «еръ», «ять», «ё», а також вживання йотованого «о», («йо»), а після м'ягких шелестівок «ьо».

В 80 роках відомий український письменник Драгоманів пропонував завести новий правопис, так звану «драгоманівку», що відрізнялась від «кулішівки» передусім скасуванням так званих йотованих голосівок. Замісць «я», «є», «ю», «ї», драгоманівка вживала на письмі «j», «jа», «jе», «jу», «jі», а після шелестівок «ьа», «ьо», «ье», «ьу». Наприклад: «льуди» рівнялося «люди», «бjу» рівнялося «б'ю», «jіjі» рівнялося «її», «jавір» рівнялося «явір», «тjіjеjі» рівнялося «тієї», і т. инш.

З поміж другорядних правописних течій можна зазначити ще Гацука, що пропонував вживати півголосне «у», а саме «у», в таких словах як «увесь» рівнялося «ввесь», потім «сіу» рівнялося «сів», «буу» рівнялося «був» і т. инш., та Желехівського, що його правопис досить був поширений в Галичині. Його правопис має такі найбільш характерні риси: вживання «і», «ї», після шелестівок найбільш там, де було «ять». Коли додати ще прихильників переходу на латинський альфабет, то в зазначених течіях ми маємо всі найголовніші риси в історії українського правопису.

Треба зазначити, що історична боротьба тих правописних течій була одночасно і історичною, політичною боротьбою різних політичних угруповань й течій. Тепер навіть не можна уявити собі, як гостро проходила тая боротьба, з яким шаленим обуренням провадилася вона. Досить згадати, що так званий етимологічний правопис був одночасно політичним прапором цілої політичної течії, так званих «москвофілів». Т-во імени Качковського в Східній Галичині на свойому засіданні заявило свою уперту прихильність до етимологічного правопису, а один якийсь попик, на пропозицію перейти до фонетичного правопису, виступив на серед залі, роздер свою рясу і з надривом голосу крикнув: «Умру, а не отдам ьора» (твердий знак). Досить пригадати, що на терені колишньої Росії фонетичний правопис підпав забороні царським урядом, а спеціяльний указ не дозволив писати українською мовою, инакше, як за так званою «ярижкою», цеб-то за звичайним російським правописом.

Було ще спроби завести латинський альфабет для української мови. Видатнішими представниками введення цієї течії були з одного боку - група сполячених українських письменників 30 року 19 сторіччя, з другого боку, провідники полонізації в Західній Галичині 70-х та 90-х років, а останніми часами провідники чехізації на Закарпатській Україні, та румунський уряд, що в Бесарабії та Буковині нині живосилом провадить латинську абетку для українського населення Бесарабії та Буковини. Досить пригадати, хоча б це, тоді зрозуміємо, що правописне питання має не лише свою історію, а цілковито звязане з цілою історією українського письменства, з цілою історією української культури півторасторіччя.

Отже ухвалені урядом УСРР заходи для об'єднання і спрощення українського правопису з огляду на зазначене, мало тим більшу увагу і тим більше значіння. Скликана за постановою Раднаркому УСРР від 23-го липня 1925 року конференція підсумовує досягнення цілої історичної смуги розвитку українського народу. Характерні причини, що призвели до постановки самої справи впорядкування українського правопису, та до організації Державної Комісії для упорядкування українського правопису. В 1921 році Народній Комісар Освіти УСРР затвердив «Найголовніші правила українського правопису Всеукраїнської Академії Наук», що в основну повторили правила правопису, затверджені ще в 18 році, гетьманським міністром освіти проф. Огієнко. Академічні правила правопису значно внормували український правопис і на свій час були досить важливі та все-ж в дальших виданнях цих правил Всеукраїнська Академія Наук, хоч і видавала їх з титульною приміткою, що вони затверджені Наркомосом УСРР, завела до них велику силу новел та змін.
Це знову спричинилося до розбіжности правопису, повстає правопис навіть окремих газет, досить різноманітний й сила правописних розходжень. На такі розходження довелося і мені натрапити, як Головному редакторові українського перекладу творів тов. Леніна. Виявилося, що навіть в редакції українського перекладу творів Леніна, що складалося з 3-х осіб (крім мене як головного редактора, до редакції входили два моїх помічники т.т. Євг. Касяненко та А. Річицький) були розходження в поглядах на правопис, що їх не розрішили академічні правила. А проте зрозуміло було, що твори тов. Леніна в усякому разі треба видати за одним правописом, тоб-то єдиним для всього українського письменства. Тоді, як то я зазначив в своїй передмові до українського перекладу книги тов. Леніна «Дві тактики», я поставив це питання перед Політбюро ЦК КП(б)У, і провів через Раднарком УСРР постанову про засновання Державної Комісії для упорядкування українського правопису при НКО УСРР. Та ж постанова Раднаркому передбачала, що «з метою приваблення широких кол наукових літературних сил до участи в виробленні правопису української мови, доручити НКО скликати спеціяльну Конференцію для упорядкування проробленого Державною Комісією проекту правил правопису».

Отже, мало не після року роботи Державна Комісія виробила проект українського правопису, що став за предмет широкого обговорення на протязі року серед українських учених й письменників, учителів, серед широких кол українського громадянства по багатьох місцях, як от у Харкові, Вінниці, Київі, Луганському, Краснодару, Львові, Станіславові, і т. д., де відбувалися широкі наради учителів, письменників і инших громадян, інколи з участю де-кілька сот люду.

Крім 5 спеціяльних дискусійних листків-додатків до газети «Вісти», багато статей та заміток в справі проекту правопису друковано взагалі в пресі на Україні, а також й на закордонній Україні.

Нема напевне ні жодного кутка української землі звідкіля б не відгукнулися на цю справу листами, статтями та замітками з думками та пропозиціями: з усіх округ УСРР, з Кубани, Воронщини, Курщини, Донщини, Таганрогщини, Мелітопольщини, та з Українських колоній на Зеленому Клину (Сибір), в Узбекістан, Туркестані, та Казанщини, а також з Західної України, Закарпатської України, з Буковини, з Басарабії, і навіть з Українських колоній в Канаді й Сполучених Штатах. Можна з певністю сказати, що проведена на протязі року дискусія в справі українського правопису охопила широкі кола всіх українських земель, притягла до себе увагу широких робітничих й селянських мас. Проект Державної Комісії українського правопису став колективною творчістю широких кол українських учених та письменників з усіх українських земель, став за шлях до культурного об'єднання української людности навколо одного питання, навколо одного проекту. Дискусія в справі упорядкування українського правопису становить значну сторінку культурної історії цілого українського народу.

Скликана НКО на підставі зазначеної постанови Раднаркому конференція для остаточного обміркування виробленого Державною Комісією проекту українського правопису, мала підвести підсумки тієї дискусії, і в генеральній дискусії дійти остаточної згоди в справі українського правопису.

Отже, треба поставити собі таке питання - до яких '''наслідків''' дійшла правописна конференція, які '''висновки''' вона зробила з усієї попередньої роботи, та '''що вона дала'''.

Конференція зібрала коло 75 чоловіка українських учених, письменників, учителів, та инш. українських культурних діячів з усіх кутків УСРР, а також і з закордонної України. Українське Т-во ім. Шевченка у Львові делегували від себе 2-х представників, акад. Студинського та проф. Свенцицького. Брав участь директор Українського Педагогічного Інституту в Празі, відомий лінгвіст проф. Сімович; з академічних причин (переведення лекцій) не могли бути присутні проф. Степан Смаль-Стоцький з Праги та доктор Панькевич з Закарпатської України. Не змогли взяти участи письменники: В. Степаник з Галичини та Гренджа Данський з Закарпатської України, бо їм відмовили у візі уряди польські та чеські. - Отже можна зазначити, що навіть цій справі - упорядкуванню українського правопису й культурному об'єднанню всього українського народу стали на перешкоді окупаційні уряди закордонних українських земель. В усякому разі треба визнати, що конференція мала дійсний й повний кворум. Це був своєрідний філологічний собор. Можна пригадати з історії українського народу другий такий собор, що 80 років тому зібрався й обговорював ту саму справу українського правопису. - Це було 1848 року, коли Европою трясла буржуазна демократична революція. В Східній Галичині вона виявилася в блідих проявах національного відродження, що спіткнулося на першому кроці - на першому питанні правопису і на цьому себе збила. Тоді попи Східної Галичини, клерикальні діячі та москвофільські політики під час революційних бурхливих подій зібралися у Львові і на протязі багатьох день і тижнів сперечалися про «йот» і «ери», вагаючись та не зважаючись відкинути клерикальні впливи слов'янщини «ярижки», та етимологізм цареславного москвофільства. Тая конференція нічого не дала, щоби розвязати справу українського правопису. Вона лише показчик культурної безсилости і тодішнього провідного клерикалізму галицького дрібного українського міщанства, що відіграв тоді контр-революційну ролю підпираючи австрійський цесаризм проти демократичної, хоча й шляхетсько-польської революції.

Та не дурно перейшло в історію українського народу 80 років. Скликана за почином політбюра ЦК Комуністичної партії більшовиків України, за постановою Уряду Української Соціялістичної Радянської Республіки конференція в справі українського правопису 1927 року мала инший характер, инший склад, иншим темпом працювала і довела до инших наслідків.

За період 80 років маємо смугу культурного розвитку України, назначилася історична лінія, перейшла доба демократичних й національних революцій і сталася пролетарська Жовтнева революція.

Палкі дебати на конференції, що в них члени конференції: філологи, учителі, письменники й політики боронили своїх думок, нічого спільного не мали з схоластикою й педантизмом попереднього культурного періоду України. В цих пропозиціях почувалося живе життя. Філологічні пропозиції мали своє політичне значіння, за філологічними формулами фонем і графем почувалися залізні кроки міліонних мас робітників та селян, що йдуть до культури і потрібують остаточного й категоричного вирішення українського правопису як передумови для завойовання культури масами.

Три головніших потреби повинна була мати конференція, розглядаючи правила українського правопису, а насамперед знайти найліпші й найголовніші вирази правопису самої української мови та її властивости: не мова для правопису, - а правопис для мови.

Правопис лише тоді має значіння, коли він дає можливість кожному письменному виявити легко на письмі свої думки, не витрачаючи зайвих сил на вивчення штучних граматичних правил, а це значить, що правопис мови відповідає властивостям її. Як писав я в 1926 році в своїй передмові до перекладу Ленінових «Двох тактик», приходилося уникати ухилів в 2-х напрямках, що мають місце при виданні українського правопису: прагнення шляхом правопису відрізнити українську мову від польської, або від російської мови, залежно від тої чи иншої орієнтації, яка є у тих чи инших представників нашої науково-суспільної думки. Постанова Раднаркому УСРР від 23-го липня 1925 року про те говорила виразно: у своїй праці Державна Комісія повинна виходити з сучасної літературної мови, що є сінтезом основних народніх діялектів. Державна Комісія в своїй передмові до свого проекту правопису заявила: «Комісія намагалася лише точно формулювати правила правопису і мови з метою усунути розбіжності, що з'являються в наслідок в українській літературній мові різних діялектів, впливів, звичок». Можна визнати що, конференція виконала це завдання дати в правописі вираз властивостям самої мови і тим дати можливість робітникам і селянам, що вчаться письму, виявити свої думки на письмі без штучних правил правопису, а згідно з властивостями самої мови. Друге завдання, що стояло перед комісією, це знайти такі шляхи в правописі, що дали б змогу як найшвидче та і найпростіше вивчити правописну справу і просунути її як найширше в маси трудящих.

Тут перед конференцією вставали так чи инакше обгрунтовані різноманітні домагання, думки та течії.

Одна група членів конференції, наприклад, домагалася провести для української мови латинський правопис, чи хоча б уживати його паралельно з сучасною абеткою. Мені не доводиться тепер виявляти політичний сенс тієї пропозиції, оскільки вона означає своєрідний европеїзм й наближається до всім нам відомого й навіть обридлого «хвильовизму» чи пак «шумськізму». Дійсно заведення латинської абетки нині є фактом всіх тюркських народів СРСР, в Азербайджані, Туркменістані, Узбекістані, в Татарській республіці і у гірських народів Кавказа тощо. Правильно також, що латинська абетка значно спростила би український правопис, але автори тої пропозиції не зважили найголовніше того, що мілійони народів наших уже знають нашу звичайну абетку. Отже справа не в тому, щоб переучувати людей, що уже знають українську звичайну абетку на новий альфабет, а в тому, щоб яко можна скоріше навчити писати тих, що ніякої абетки не знають. Тому конференція після довгих гарячих дебатів, великою більшістю голосів відхилила пропозицію про перехід на латинський альфабет і потім знову свою постанову підтвердила.

Також конференція відхилила цілу низку пропозицій, що мали характер своєрідного академічного історизму, коли автори тих пропозицій пропонували визнати, що для установлення правопису того чи иншого слова, тії чи иншої форми треба виходити з сучасної вимови слова в житті, в житьовій мові, а керуватися, наприклад, історичним походженням слова, шляхом яким воно перейшло до української мови, чи через російську мову, чи через польську, чи прийшло з Заходу з Европи, чи з Півдня, з був. Візантії. Може історичне право і стояло за такими пропозиціями, але правопис пишеться не лише для учених, а для міліонів робітників і селян, що мають користуватися працею учених, і вони хочуть уміти писати, читати, виявляти свої думки на письмі, а не провадити історично-археологічні розвідки при написанні кожного свого слова звертаючись до учених праць істориків. Бо може філологи й історики і знають, що «лантух», «плуг», «базар» слова чужого походження і тому ті слова на їхню думку треба писати на той чи инший кшталт, але ж селянин працює не над словом «плуг», а самим плугом, і садить картоплю, залишаючи ученим філологам продумувати, звідки вона походить, і як вона пишеться за чужими мовами.

Конференція відхилила всі такі пропозиції властивих перекручень й стала на той шлях, що і Державна Комісія, коли та писала в свойому проєктові: «Базою для такого нормування й спрощення служили традиції й природа української мови: становлюючі ті чи инші правила правопису й мови, комісія намагалася не порушувати без крайньої потреби установлені традиції й сучасні норми, хоча розуміється весь час оглядалася на житьову мову, її різних діялектах та її історії». Конференція одначе проробила чимало поправок в роботі державної комісії: вона взяла не традиції письменства, але взяла за підставу встановлені традиції живої мови та норми, засвоєні собі широкими трудящими масами. Отже, коли виникли де-які пропозиції про те, щоб писати ті чи инші слова, за прикладом писання їх в старовинній українській літературі, але життям відкинені, або забуті, конференція такі традиції відхиляла, орієнтуючись на живу мову, на сучасну українську літературну мову.

Складніше стояла справа в тих випадках, коли властивости української мови потрібували нових форм, що дали б дійсно повнійший та певніший вираз українським словам, але через їх новизну зовсім не зрозумілі масам. Такі питання поставили в дискусії з приводу альфабету. Так українська мова наприклад знає не два «л» як російська, а три: м'ягке «л» як в слові «сіль», чи «льох», тверде «л» як наприклад слово «голубонька», що відповіда також твердому «л» російському, а крім того українська мова знає середнє «л» наприклад слово «Ленко». У Полтавському діялекті, що складає й являє собою основний говір і основну базу української мови, це «л» досить поширено, але заразом єго знають і всі українські говірки. Була пропозиція вжити для цього «л» окремої літери, наприклад звичайне «л» з крапкою на горі, також була пропозиція що до півголосного «у», наприклад в слові «весь», «ввесь», перше «в» вимовляється середнє, між «в» та «у», так як латинське «дабль-в», так в словах «був», «гуляв», то-що, була пропозиція передавати цей звук літерою «у» з значком, чи крапкою на горі, чи літеру «в» з крапкою на горі.

Третя пропозиція стосувалася до складних звуків, «дз», «дж», що в українській мові вимовляються зовсім инакше, аніж в російській мові, не різно, а вкупі одним звуком, як в англійській мові вимовляються слова «Джон», «Джек», і т. ин. При тому передача цих звуків двома літерами призводить до непорозумінь, коли однаково пишеться і слова «джерело», «гудзик», де вони вимовляються одним звуком, і слова «піджеврювати», «відзиватися», де ті нарізні звуки вимовляються як два звуки «дж», «дз» і тому була пропозиція писати їх одним якимсь звуком. Конференція визнала за мою пропозицією, що такою формою найкращою були б літери латинської абетки «s» та «z», наприклад «Sерело» - «Гуzик». Досить гостро й жваво велась дискусія з приводу пропозиції декотрих членів конференції замісць звичайної нашої літери «й» ввести «j» (йот латинське), а також й пропозиція чималої групи членів конференції перейти на драгоманівку, в написанні м'ягких йотованих голосівок, а саме писати «сьаду», тоб-то «сяду», «бjу», «бйу», тоб-то «б'ю», «мьякий», тоб-то «м'який» і т. инш.

Всі ці питання безумовно й цілковито відповідають властивостям української мови й дають можливість повніш й правильніш виявити українські слова на письмі. Але ж всякі нові літери не відомі міліонам трудящих, становитимуть великі труднощі для їх вивчання і дальшому культурному підйомові трудящих мас. Через те конференція цілковито влучно або відхилила такі пропозиції, або як зробила за моєю пропозицією що до складних «дж», «дз», визнала, що оскільки це питання не дискутувалося перед самою конференцією, ці літери зараз уводить не можна і тому треба залишити попереднє правило що до їх письма, а питання про введення нових літер для складних «дж», «дз» поставить на дальшу дискусію.

Між иншим додам, що тов. Річицький в своїй статті, вміщеній в «Комуністі», «Політичні підсумки дискусії в справі українського правопису» поквапився підсумувати наслідки дискусії, як вона ще не закінчилася. Коли б він був почекав, тоді напевне і половини статті не довелося б писати. Дискусійний запал, виявлений т. Річицьким, як і иншими учасниками конференції на самій конференції, він завчасно переніс на сторінки преси. Це лише пошкодило його, взагалі беручи, цікавій статті. Оскільки правопис лише виявляє живу мову, остільки ці дискусійні питання можна було ще і далі виявляти, й коли в майбутньому буде потреба завести нові літери для складних «дж» та «дз», для півголосного «в», і для середнього «л», то це ще можна буде здійснити, бо й взагалі весь правопис не є щось непорушне, до-віку незмінне.

Конференції вдалося уникнути обох шкідливих збочень, що могли спрямувати український правопис на шлях штучного відрізнення від російської мови чи від инших европейських мов, польської, то-що. Можна з певністю сказати, що так звані орієнтації не відбилися в постановах конфереції. Однак конференція переборола й своєрідну «орієнтацію на власні сили». Зокрема це мало значіння в справі правопису російським власних імень, та географічних назв. Державна комісія для упорядкування правопису тут стала на шлях, що його конференція не визнала за можливий. Державна комісія в свойому правопису пропонувала писати російські імення на український лад: наприклад, замісць «Саратов» комісія пропонувала писати «Саратів», за пропозицією Державної Комісії Голова Раднаркому СРСР Риков перехрещувався й діставав нове прізвище - Риків, а відомий пролетарський поет «Дем'ян Бедний» за правописом державної комісії діставав назву «Демян Бідний». Навіть нашого вождя Леніна - «Ленін» за цим правописом треба було-б писати «Ленин», цеб-то пишучи російським словом «Ленын». Досить таких прикладів показати, що показують хибність таких пропозицій, їх неправильність і штучність.

До того ж вели й инші пропозиції Державної Комісії, наприклад про передачу в чужоземних словах звука «і» через «и»: не «Мірабо», а «Мирабо», передавати також чуже «g» українським «Г», а не «Ґ»: наприклад - в слові «Віктор Ґюго» писати «Віктор Гюго», то-що, чи передавати в чужоземних словах м'ягке «л» українським твердим «л». Під час дискусії були кореспонденти, що пропонували і чужоземне «ф» передавати через «хв» і писати тому «хвантазія», «Хвранція», «Хвауст», «рехворма», і т. инш. Цю лінію «Енеїди» на малоросійський лад перелицьованої, на жаль, був підтримав т. Річицький в його статті, коли він теж обстоював перекручення чужомовних слів на малоросійський лад, знищуючи літеру «Ґ» то-що, хоча цей звук цілковито властивий українській мові - «ґудзик», «ґирлиґа» і цілі десятки і сотні українських слів. Політичний сенс ції «орієнтації на властиві сили» зрозумілий. В усякому разі він доведе до зайвого формального відрізнення від російського правопису, російських власних й географічних назв, наводив на хибний шлях спрощування правопису, пропонуючи цим перекручувати слова буцім то, на український, а в дійсности на міщанський лад. Конференція відхилила всі такі пропозиції і установила між иншим, що всі географічні назви, крім зрозуміло уже засвоєних українською мовою і широкими колами, писати за їх дійсною вимовою, себ-то за вимовою тієї країни, де є те чи инше географічне місце, наприклад: «Ґалія», а не «Галія», «Наґасаки», а не «Нагасаки», «Ніяґара», а не «Ніягара» (як то слід було за т. Річицьким) і т. инш., одночасно вживаючи усталені на Україні назви - Рим, Париж, Лондон й т. инш.

Подібний характер мала ще й пропозиція, що навіть була з початку прийнята на конференції, писати чужоземні слова, що кінчаються на «тр», «др». Оскільки тут не властиве українській мові сполучення шелестівок, встало питання з вставкою літери «е», наприклад «циліндер», «міністер», «театер», «калібер», «барометер» і т. инш. Конференція врешті решт відхилила таку пропозицію, що довела б до перекручення чужоземних слів, але зазначила, що в житьовій мові вживається така форма, як «калібер», «циліндер» і т. инш.

Трохи подібний характер мали й пропозиції до кількох членів конференції що до правопису українських жіночих імень. Українські жіночі імення звичайно за історією походили від імень чоловічих, і складалися від чоловічого імення, додаючи до них окремих наростків та закінчень - ова, ева, иха, і т. инш. - наприклад - Коваль - Ковалева, Чубар - Чубарева, Мороз - Морозова, чи Морозиха, чи Морозівна для дівчат й т. инш. Але за останнє сторіччя десятиріччя досить поширилась невідмінна форма жіночого імення. До того довело останнє десятиріччя й фактично жіноче ймення перестало бути змінною чоловічого імення, а стало властивим окремим іменням з властивим йому значінням. Група філологів, так на самій конференції, як перед тим в Державній комісії, обстоювала, щоби відповідно властивостям української мови та історії української мови, жіночі ймення складалися від чоловічих з обов'язковим додатком наростків - ова, чи ева, наприклад, щоб не писати Марія Чуб, чи Ганна Скрипник, а лише Марія Чубова, Олеся Чубарева, Ганна Скрипникова й таке инш. Конференція не вважала таку пропозицію правильною. Перед усім конференція приняла мою пропозицію про те, що в разі коли якийсь громадянин чи громадянка хоче задержати в тій чи иншій формі своє прізвище, то зрозуміло, прізвище таке повинно писатися так, як вони самі визначили, а не за філологічними пропозиціями тих чи инших учених. В літературі ж може бути вживано, як звичайні для сільської мови форми закінченням на «ова», «ева» чи «ичка» (наприклад, Марія Чубарева, Ганна Чубова, Олеся Скрипникова чи Олеся Скрипничка), так і не відмінні форми, як Ганна Чуб, Олеся Скрипник і т. инш.

Питання про правопис жіночих імень це вже не лише питання правопису й філології, а питання соціяльних співвідносин, питання самого живого життя, а конференція мала установлювати правила й закони орфографії, а не юридичні закони і правила для співвідносин між чоловіками й жінками.

До досить гострої жвавої дискусії на конференції привів один знак вживаємий у нас, а саме «йорчик», чи «апостроф». Справа в тому, що в Галичині досі його ніколи не вживали, коли у нас писалось «з'ясувати» чи «з'явище» чи «м'який», «з'їсти», «п'ю», «б'ю», то в Галичині останнє десятиріччя писали ці слова зовсім без апострофа і без йорчика. Конференція з початку прийняла взагалі скасування апострофа, але-ж потім залишили його спочатку для всіх чужомовних слів, а також для зазначення скорочення тієї чи иншої літери, наприклад «до 'дного» замісць «до одного» і т. инш. В решті після жвавої дискусії конференція великою більшістю голосів ухвалила залишити цей знак, аби уникнути однакового написання двох цілком різних слів, наприклад - «з'явище», «зявище» і т. инш. Всі ці «реформи» були конференцією відхилені.

Конференція повинна була мати на увазі й мала на увазі перед усім засвоєння українського письма масами і тому висловилася проти всіх цих пропозицій, хоча й би вони були правильні з філологічної точки зору, одначе склали б труднощі для засвоєння масами українського письма.

Додам ще одну потребу життя, що її мала на увазі конференція яко додаткову. Це питання економії, потреба усунути всякі пропозиції, що доводили б до нових величезних витрат без дійсної потреби в тому. Ми не настільки багаті, щоб викинути десятки і сотні тисяч, навіть міліони на те, щоби виправити ту чи иншу хибу в нашім альфабеті й задовольнити всі потреби філологічної науки. Так наприклад пропозиція про зміну сучасної нашої літери «й» латинським «j» потрібувала б зміни ції літери в усіх наших типографіях, перероблення всіх наших пишучих машинок, і т. инш., що склало б витрати для народнього господарства України на декілька соток тисяч, більш півміліона карбованців. Викинути таку суму грошей, на задоволення бажання тих, хто такою зміною хотів наблизити нашу альфабету до латинської, було б цілковито зайвою й нікчемною витратою. Звичайно, не можна грунтуватися на економії завжди, бо коли наприклад посилалися на те, що у нас в де-яких друкарнях книги друкувалися без вживання літери «ґ» тому, що вона відсутня в друкарнях, то на самій конференції виявилося, що тут мали місця не відсутність тої літери в друкарнях, а своєрідний бойкот тої літери нашими складачами та коректорами. Конференція усунула ці пропозиції, що приводили до реформи нашого правопису, до перероблення нашого альфабету і твердо залишилася на грунті постанови Раднаркому, що поставила перед нею завдання упорядкування українського правопису.

Правопис кожної мови це є техніка її. Розрішення всіх спірних питань українського правопису, що перед тим на протязі 10-річчя і сторіччя розподіляло письменництво наше на різні групи, виявляючи різні політичні тенденції, розділяючи різні терени української землі за різним правописом, як то було до революції, має величезне культурне й політичне значіння. Велике значіння має складена ще перед конференцією заява Наукового Т-ва імени Шевченка, що вони від імени українського суспільства Західної України приймають участь в дискусії в справі українського правопису, і вкладають у вироблення цього правопису свою частину, але заздалегідь заявляють, що визнають потребу єдиного правопису для всього українського народу, і вони приєднуються і приєднаються до того правопису, що буде вироблений самою конференцією. Після закінчення роботи представники Західної української культури ту заяву знову підтвердили. Характерним виразом того прагнення до єдности культурного життя всіх українських народів на всіх українських землях була на конференції заява представника Закарпатської України депутата Чехословацького Сойму т. Мондока, що теж заявив, від імені трудящих мас Закарпаття, що вони приєднуються до праці правописної конференції і будуть користуватися в житті виробеним нею правописом.

Напевне, вироблені конференцією правила правопису мають свої хиби, напевне життя їх в дальшому виправить, народнє ж життя, культура, рушить і творить, мова розвивається, переміняється, відповідає дальшій зміні мови, і правила її правопису це справа дальшого майбутнього. Зараз ми можемо визнати факт величезної культурної ваги, факт досягнення єдиного українського правопису. Ми можемо свідчити, що ця величезна культурна праця проведена у нас на терені Української Радянської Соціялістичної Республіки за завданням українського уряду з притягненням до цієї роботи культурних робітників всіх українських земель, з участи широких кол українських письменників, культурних діячів, з притягненням уваги широких робітничих і селянських мас.

Правопис дає правила правильно писати, виявляти свої думки.

Я можу скінчити свою статтю словами, що їми я закінчив вступне слово своєї відповіди конференції - «Хай під проводом пролетаріяту правильно пише історію свою український трудящий нарід».

'''М. Скрипник.'''

***

'''Від редакції'''. Цілком погоджуючися з т. Скрипником у тій частині, де він поціновує політичну важливість досягнення єдиного усталеного правопису, Редакція поруч того гадає, що наслідки роботи правописної конференції ще ніяк не можна вважать за остаточні (вже й відповідно ясному розумінню декрета від 23 липня 1925 р., де конференції надано тільки дорадчого значіння). На конференції досить таки було плутаних і суперечних постанов, і Державній Комісії, чи її президії, доведеться ще пильно попрацювати, щоб дати їм лад та вже тоді з повною відповідальністю подати остаточний проект на розгляд Ради Народніх Комісарів.

Вісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 червня

[[Категорія:Правопис_біб]]
[[Категорія:Бібліотека]]
[[Категорія:Правопис]]

Скрипник М. Підсумки правописної дискусії

2017-08-31T14:25:40Z

Victor Kubai:

<div style="background-color:#FFE7BA">

===Підсумки правописної дискусії===

Не так давно закінчилась скликана Народнім Комісаріятом Освіти, Всеукраїнська Конфренція в справі упорядкування українського правопису. Та конференція підвела підсумки довгій історичній смузі розвиткові української культури. На протязі останнього півтора сторіччя питання правопису все частіше стояло перед українським письменством, викликало багато шукань і вагань.

Пригадаємо коротко головніші риси тої історії. Перед усім треба зазначити, що всі ті шукання й вагання були не лише спробами віднайти найліпші форми для виразу української мови, але виявляли також особливі історичні течії, мали свій політичний сенс, були виявленням політичної боротьби на грунті українського правопису.

Візьмемо хоча-б перше питання, що зустрічається в справі правопису, в справі альфабету. В цьому питанні ми на протязі останнього півтора сторіччя мали досить гостру боротьбу різних напрямків. Перші представники нової української літератури в кінці 17-го з початку 19 ст. ст. писали звичайною російською абеткою, передаючи українські звуки звичайними літерами російської гражданки, лише наближаючи їх вимову до українських звуків.

* Эней бувъ парубокъ моторный
* И хлопець хочъ куды козакъ.

Одначе нецілковита пристосованість російської абетки до української мови була очевидна уже давно. І тому уже в першій половині 19 сторіччя з'явився так званий етимологічний правопис, що дав українським звукам написання не за фонетичною вимогою, а за їхнім етимологічним походженням. Наприклад: слово «піп», «сіль», «вівця», «ніс», «зберіг» писалося «пô̂п», «сô̂ль», «вô̂вця», «нô̂с», «зберêг» і т. инш. Також заводили літеру «ять», в цьому правопису, для передачі українського звука «і», наприклад: «німий», «хліб», «білий». «Нѣмий», «хлѣб», «бѣлий» і т. инш. Ці правописи етимологічний і російський панували в українському письмі до 60-70 років, доки їм на зміну не прийшов так званий фонетичний правопис - «кулішівка», правопис, що єго завів відомий український діяч Куліш. Цей фонетичний правопис є і нині загально вживаний. Його характерні риси - введення йотованого звуку, вживання літер «і», «ї» та «и» широко замість не властивих українській мові літер, твердого знака «еръ», «ять», «ё», а також вживання йотованого «о», («йо»), а після м'ягких шелестівок «ьо».

В 80 роках відомий український письменник Драгоманів пропонував завести новий правопис, так звану «драгоманівку», що відрізнялась від «кулішівки» передусім скасуванням так званих йотованих голосівок. Замісць «я», «є», «ю», «ї», драгоманівка вживала на письмі «j», «jа», «jе», «jу», «jі», а після шелестівок «ьа», «ьо», «ье», «ьу». Наприклад: «льуди» рівнялося «люди», «бjу» рівнялося «б'ю», «jіjі» рівнялося «її», «jавір» рівнялося «явір», «тjіjеjі» рівнялося «тієї», і т. инш.

З поміж другорядних правописних течій можна зазначити ще Гацука, що пропонував вживати півголосне «у», а саме «у», в таких словах як «увесь» рівнялося «ввесь», потім «сіу» рівнялося «сів», «буу» рівнялося «був» і т. инш., та Желехівського, що його правопис досить був поширений в Галичині. Його правопис має такі найбільш характерні риси: вживання «і», «ї», після шелестівок найбільш там, де було «ять». Коли додати ще прихильників переходу на латинський альфабет, то в зазначених течіях ми маємо всі найголовніші риси в історії українського правопису.

Треба зазначити, що історична боротьба тих правописних течій була одночасно і історичною, політичною боротьбою різних політичних угруповань й течій. Тепер навіть не можна уявити собі, як гостро проходила тая боротьба, з яким шаленим обуренням провадилася вона. Досить згадати, що так званий етимологічний правопис був одночасно політичним прапором цілої політичної течії, так званих «москвофілів». Т-во імени Качковського в Східній Галичині на свойому засіданні заявило свою уперту прихильність до етимологічного правопису, а один якийсь попик, на пропозицію перейти до фонетичного правопису, виступив на серед залі, роздер свою рясу і з надривом голосу крикнув: «Умру, а не отдам ьора» (твердий знак). Досить пригадати, що на терені колишньої Росії фонетичний правопис підпав забороні царським урядом, а спеціяльний указ не дозволив писати українською мовою, инакше, як за так званою «ярижкою», цеб-то за звичайним російським правописом.

Було ще спроби завести латинський альфабет для української мови. Видатнішими представниками введення цієї течії були з одного боку - група сполячених українських письменників 30 року 19 сторіччя, з другого боку, провідники полонізації в Західній Галичині 70-х та 90-х років, а останніми часами провідники чехізації на Закарпатській Україні, та румунський уряд, що в Бесарабії та Буковині нині живосилом провадить латинську абетку для українського населення Бесарабії та Буковини. Досить пригадати, хоча б це, тоді зрозуміємо, що правописне питання має не лише свою історію, а цілковито звязане з цілою історією українського письменства, з цілою історією української культури півторасторіччя.

Отже ухвалені урядом УСРР заходи для об'єднання і спрощення українського правопису з огляду на зазначене, мало тим більшу увагу і тим більше значіння. Скликана за постановою Раднаркому УСРР від 23-го липня 1925 року конференція підсумовує досягнення цілої історичної смуги розвитку українського народу. Характерні причини, що призвели до постановки самої справи впорядкування українського правопису, та до організації Державної Комісії для упорядкування українського правопису. В 1921 році Народній Комісар Освіти УСРР затвердив «Найголовніші правила українського правопису Всеукраїнської Академії Наук», що в основну повторили правила правопису, затверджені ще в 18 році, гетьманським міністром освіти проф. Огієнко. Академічні правила правопису значно внормували український правопис і на свій час були досить важливі та все-ж в дальших виданнях цих правил Всеукраїнська Академія Наук, хоч і видавала їх з титульною приміткою, що вони затверджені Наркомосом УСРР, завела до них велику силу новел та змін.
Це знову спричинилося до розбіжности правопису, повстає правопис навіть окремих газет, досить різноманітний й сила правописних розходжень. На такі розходження довелося і мені натрапити, як Головному редакторові українського перекладу творів тов. Леніна. Виявилося, що навіть в редакції українського перекладу творів Леніна, що складалося з 3-х осіб (крім мене як головного редактора, до редакції входили два моїх помічники т.т. Євг. Касяненко та А. Річицький) були розходження в поглядах на правопис, що їх не розрішили академічні правила. А проте зрозуміло було, що твори тов. Леніна в усякому разі треба видати за одним правописом, тоб-то єдиним для всього українського письменства. Тоді, як то я зазначив в своїй передмові до українського перекладу книги тов. Леніна «Дві тактики», я поставив це питання перед Політбюро ЦК КП(б)У, і провів через Раднарком УСРР постанову про засновання Державної Комісії для упорядкування українського правопису при НКО УСРР. Та ж постанова Раднаркому передбачала, що «з метою приваблення широких кол наукових літературних сил до участи в виробленні правопису української мови, доручити НКО скликати спеціяльну Конференцію для упорядкування проробленого Державною Комісією проекту правил правопису».

Отже, мало не після року роботи Державна Комісія виробила проект українського правопису, що став за предмет широкого обговорення на протязі року серед українських учених й письменників, учителів, серед широких кол українського громадянства по багатьох місцях, як от у Харкові, Вінниці, Київі, Луганському, Краснодару, Львові, Станіславові, і т. д., де відбувалися широкі наради учителів, письменників і инших громадян, інколи з участю де-кілька сот люду.

Крім 5 спеціяльних дискусійних листків-додатків до газети «Вісти», багато статей та заміток в справі проекту правопису друковано взагалі в пресі на Україні, а також й на закордонній Україні.

Нема напевне ні жодного кутка української землі звідкіля б не відгукнулися на цю справу листами, статтями та замітками з думками та пропозиціями: з усіх округ УСРР, з Кубани, Воронщини, Курщини, Донщини, Таганрогщини, Мелітопольщини, та з Українських колоній на Зеленому Клину (Сибір), в Узбекістан, Туркестані, та Казанщини, а також з Західної України, Закарпатської України, з Буковини, з Басарабії, і навіть з Українських колоній в Канаді й Сполучених Штатах. Можна з певністю сказати, що проведена на протязі року дискусія в справі українського правопису охопила широкі кола всіх українських земель, притягла до себе увагу широких робітничих й селянських мас. Проект Державної Комісії українського правопису став колективною творчістю широких кол українських учених та письменників з усіх українських земель, став за шлях до культурного об'єднання української людности навколо одного питання, навколо одного проекту. Дискусія в справі упорядкування українського правопису становить значну сторінку культурної історії цілого українського народу.

Скликана НКО на підставі зазначеної постанови Раднаркому конференція для остаточного обміркування виробленого Державною Комісією проекту українського правопису, мала підвести підсумки тієї дискусії, і в генеральній дискусії дійти остаточної згоди в справі українського правопису.

Отже, треба поставити собі таке питання - до яких '''наслідків''' дійшла правописна конференція, які '''висновки''' вона зробила з усієї попередньої роботи, та '''що вона дала'''.

Конференція зібрала коло 75 чоловіка українських учених, письменників, учителів, та инш. українських культурних діячів з усіх кутків УСРР, а також і з закордонної України. Українське Т-во ім. Шевченка у Львові делегували від себе 2-х представників, акад. Студинського та проф. Свенцицького. Брав участь директор Українського Педагогічного Інституту в Празі, відомий лінгвіст проф. Сімович; з академічних причин (переведення лекцій) не могли бути присутні проф. Степан Смаль-Стоцький з Праги та доктор Панькевич з Закарпатської України. Не змогли взяти участи письменники: В. Степаник з Галичини та Гренджа Данський з Закарпатської України, бо їм відмовили у візі уряди польські та чеські. - Отже можна зазначити, що навіть цій справі - упорядкуванню українського правопису й культурному об'єднанню всього українського народу стали на перешкоді окупаційні уряди закордонних українських земель. В усякому разі треба визнати, що конференція мала дійсний й повний кворум. Це був своєрідний філологічний собор. Можна пригадати з історії українського народу другий такий собор, що 80 років тому зібрався й обговорював ту саму справу українського правопису. - Це було 1848 року, коли Европою трясла буржуазна демократична революція. В Східній Галичині вона виявилася в блідих проявах національного відродження, що спіткнулося на першому кроці - на першому питанні правопису і на цьому себе збила. Тоді попи Східної Галичини, клерикальні діячі та москвофільські політики під час революційних бурхливих подій зібралися у Львові і на протязі багатьох день і тижнів сперечалися про «йот» і «ери», вагаючись та не зважаючись відкинути клерикальні впливи слов'янщини «ярижки», та етимологізм цареславного москвофільства. Тая конференція нічого не дала, щоби розвязати справу українського правопису. Вона лише показчик культурної безсилости і тодішнього провідного клерикалізму галицького дрібного українського міщанства, що відіграв тоді контр-революційну ролю підпираючи австрійський цесаризм проти демократичної, хоча й шляхетсько-польської революції.

Та не дурно перейшло в історію українського народу 80 років. Скликана за почином політбюра ЦК Комуністичної партії більшовиків України, за постановою Уряду Української Соціялістичної Радянської Республіки конференція в справі українського правопису 1927 року мала инший характер, инший склад, иншим темпом працювала і довела до инших наслідків.

За період 80 років маємо смугу культурного розвитку України, назначилася історична лінія, перейшла доба демократичних й національних революцій і сталася пролетарська Жовтнева революція.

Палкі дебати на конференції, що в них члени конференції: філологи, учителі, письменники й політики боронили своїх думок, нічого спільного не мали з схоластикою й педантизмом попереднього культурного періоду України. В цих пропозиціях почувалося живе життя. Філологічні пропозиції мали своє політичне значіння, за філологічними формулами фонем і графем почувалися залізні кроки міліонних мас робітників та селян, що йдуть до культури і потрібують остаточного й категоричного вирішення українського правопису як передумови для завойовання культури масами.

Три головніших потреби повинна була мати конференція, розглядаючи правила українського правопису, а насамперед знайти найліпші й найголовніші вирази правопису самої української мови та її властивости: не мова для правопису, - а правопис для мови.

Правопис лише тоді має значіння, коли він дає можливість кожному письменному виявити легко на письмі свої думки, не витрачаючи зайвих сил на вивчення штучних граматичних правил, а це значить, що правопис мови відповідає властивостям її. Як писав я в 1926 році в своїй передмові до перекладу Ленінових «Двох тактик», приходилося уникати ухилів в 2-х напрямках, що мають місце при виданні українського правопису: прагнення шляхом правопису відрізнити українську мову від польської, або від російської мови, залежно від тої чи иншої орієнтації, яка є у тих чи инших представників нашої науково-суспільної думки. Постанова Раднаркому УСРР від 23-го липня 1925 року про те говорила виразно: у своїй праці Державна Комісія повинна виходити з сучасної літературної мови, що є сінтезом основних народніх діялектів. Державна Комісія в своїй передмові до свого проекту правопису заявила: «Комісія намагалася лише точно формулювати правила правопису і мови з метою усунути розбіжності, що з'являються в наслідок в українській літературній мові різних діялектів, впливів, звичок». Можна визнати що, конференція виконала це завдання дати в правописі вираз властивостям самої мови і тим дати можливість робітникам і селянам, що вчаться письму, виявити свої думки на письмі без штучних правил правопису, а згідно з властивостями самої мови. Друге завдання, що стояло перед комісією, це знайти такі шляхи в правописі, що дали б змогу як найшвидче та і найпростіше вивчити правописну справу і просунути її як найширше в маси трудящих.

Тут перед конференцією вставали так чи инакше обгрунтовані різноманітні домагання, думки та течії.

Одна група членів конференції, наприклад, домагалася провести для української мови латинський правопис, чи хоча б уживати його паралельно з сучасною абеткою. Мені не доводиться тепер виявляти політичний сенс тієї пропозиції, оскільки вона означає своєрідний европеїзм й наближається до всім нам відомого й навіть обридлого «хвильовизму» чи пак «шумськізму». Дійсно заведення латинської абетки нині є фактом всіх тюркських народів СРСР, в Азербайджані, Туркменістані, Узбекістані, в Татарській республіці і у гірських народів Кавказа тощо. Правильно також, що латинська абетка значно спростила би український правопис, але автори тої пропозиції не зважили найголовніше того, що мілійони народів наших уже знають нашу звичайну абетку. Отже справа не в тому, щоб переучувати людей, що уже знають українську звичайну абетку на новий альфабет, а в тому, щоб яко можна скоріше навчити писати тих, що ніякої абетки не знають. Тому конференція після довгих гарячих дебатів, великою більшістю голосів відхилила пропозицію про перехід на латинський альфабет і потім знову свою постанову підтвердила.

Також конференція відхилила цілу низку пропозицій, що мали характер своєрідного академічного історизму, коли автори тих пропозицій пропонували визнати, що для установлення правопису того чи иншого слова, тії чи иншої форми треба виходити з сучасної вимови слова в житті, в житьовій мові, а керуватися, наприклад, історичним походженням слова, шляхом яким воно перейшло до української мови, чи через російську мову, чи через польську, чи прийшло з Заходу з Европи, чи з Півдня, з був. Візантії. Може історичне право і стояло за такими пропозиціями, але правопис пишеться не лише для учених, а для міліонів робітників і селян, що мають користуватися працею учених, і вони хочуть уміти писати, читати, виявляти свої думки на письмі, а не провадити історично-археологічні розвідки при написанні кожного свого слова звертаючись до учених праць істориків. Бо може філологи й історики і знають, що «лантух», «плуг», «базар» слова чужого походження і тому ті слова на їхню думку треба писати на той чи инший кшталт, але ж селянин працює не над словом «плуг», а самим плугом, і садить картоплю, залишаючи ученим філологам продумувати, звідки вона походить, і як вона пишеться за чужими мовами.

Конференція відхилила всі такі пропозиції властивих перекручень й стала на той шлях, що і Державна Комісія, коли та писала в свойому проєктові: «Базою для такого нормування й спрощення служили традиції й природа української мови: становлюючі ті чи инші правила правопису й мови, комісія намагалася не порушувати без крайньої потреби установлені традиції й сучасні норми, хоча розуміється весь час оглядалася на житьову мову, її різних діялектах та її історії». Конференція одначе проробила чимало поправок в роботі державної комісії: вона взяла не традиції письменства, але взяла за підставу встановлені традиції живої мови та норми, засвоєні собі широкими трудящими масами. Отже, коли виникли де-які пропозиції про те, щоб писати ті чи инші слова, за прикладом писання їх в старовинній українській літературі, але життям відкинені, або забуті, конференція такі традиції відхиляла, орієнтуючись на живу мову, на сучасну українську літературну мову.

Складніше стояла справа в тих випадках, коли властивости української мови потрібували нових форм, що дали б дійсно повнійший та певніший вираз українським словам, але через їх новизну зовсім не зрозумілі масам. Такі питання поставили в дискусії з приводу альфабету. Так українська мова наприклад знає не два «л» як російська, а три: м'ягке «л» як в слові «сіль», чи «льох», тверде «л» як наприклад слово «голубонька», що відповіда також твердому «л» російському, а крім того українська мова знає середнє «л» наприклад слово «Ленко». У Полтавському діялекті, що складає й являє собою основний говір і основну базу української мови, це «л» досить поширено, але заразом єго знають і всі українські говірки. Була пропозиція вжити для цього «л» окремої літери, наприклад звичайне «л» з крапкою на горі, також була пропозиція що до півголосного «у», наприклад в слові «весь», «ввесь», перше «в» вимовляється середнє, між «в» та «у», так як латинське «дабль-в», так в словах «був», «гуляв», то-що, була пропозиція передавати цей звук літерою «у» з значком, чи крапкою на горі, чи літеру «в» з крапкою на горі.

Третя пропозиція стосувалася до складних звуків, «дз», «дж», що в українській мові вимовляються зовсім инакше, аніж в російській мові, не різно, а вкупі одним звуком, як в англійській мові вимовляються слова «Джон», «Джек», і т. ин. При тому передача цих звуків двома літерами призводить до непорозумінь, коли однаково пишеться і слова «джерело», «гудзик», де вони вимовляються одним звуком, і слова «піджеврювати», «відзиватися», де ті нарізні звуки вимовляються як два звуки «дж», «дз» і тому була пропозиція писати їх одним якимсь звуком. Конференція визнала за мою пропозицією, що такою формою найкращою були б літери латинської абетки «s» та «z», наприклад «Sерело» - «Гуzик». Досить гостро й жваво велась дискусія з приводу пропозиції декотрих членів конференції замісць звичайної нашої літери «й» ввести «j» (йот латинське), а також й пропозиція чималої групи членів конференції перейти на драгоманівку, в написанні м'ягких йотованих голосівок, а саме писати «сьаду», тоб-то «сяду», «бjу», «бйу», тоб-то «б'ю», «мьякий», тоб-то «м'який» і т. инш.

Всі ці питання безумовно й цілковито відповідають властивостям української мови й дають можливість повніш й правильніш виявити українські слова на письмі. Але ж всякі нові літери не відомі міліонам трудящих, становитимуть великі труднощі для їх вивчання і дальшому культурному підйомові трудящих мас. Через те конференція цілковито влучно або відхилила такі пропозиції, або як зробила за моєю пропозицією що до складних «дж», «дз», визнала, що оскільки це питання не дискутувалося перед самою конференцією, ці літери зараз уводить не можна і тому треба залишити попереднє правило що до їх письма, а питання про введення нових літер для складних «дж», «дз» поставить на дальшу дискусію.

Між иншим додам, що тов. Річицький в своїй статті, вміщеній в «Комуністі», «Політичні підсумки дискусії в справі українського правопису» поквапився підсумувати наслідки дискусії, як вона ще не закінчилася. Коли б він був почекав, тоді напевне і половини статті не довелося б писати. Дискусійний запал, виявлений т. Річицьким, як і иншими учасниками конференції на самій конференції, він завчасно переніс на сторінки преси. Це лише пошкодило його, взагалі беручи, цікавій статті. Оскільки правопис лише виявляє живу мову, остільки ці дискусійні питання можна було ще і далі виявляти, й коли в майбутньому буде потреба завести нові літери для складних «дж» та «дз», для півголосного «в», і для середнього «л», то це ще можна буде здійснити, бо й взагалі весь правопис не є щось непорушне, до-віку незмінне.

Конференції вдалося уникнути обох шкідливих збочень, що могли спрямувати український правопис на шлях штучного відрізнення від російської мови чи від инших европейських мов, польської, то-що. Можна з певністю сказати, що так звані орієнтації не відбилися в постановах конфереції. Однак конференція переборола й своєрідну «орієнтацію на власні сили». Зокрема це мало значіння в справі правопису російським власних імень, та географічних назв. Державна комісія для упорядкування правопису тут стала на шлях, що його конференція не визнала за можливий. Державна комісія в свойому правопису пропонувала писати російські імення на український лад: наприклад, замісць «Саратов» комісія пропонувала писати «Саратів», за пропозицією Державної Комісії Голова Раднаркому СРСР Риков перехрещувався й діставав нове прізвище - Риків, а відомий пролетарський поет «Дем'ян Бедний» за правописом державної комісії діставав назву «Демян Бідний». Навіть нашого вождя Леніна - «Ленін» за цим правописом треба було-б писати «Ленин», цеб-то пишучи російським словом «Ленын». Досить таких прикладів показати, що показують хибність таких пропозицій, їх неправильність і штучність.

До того ж вели й инші пропозиції Державної Комісії, наприклад про передачу в чужоземних словах звука «і» через «и»: не «Мірабо», а «Мирабо», передавати також чуже «g» українським «Г», а не «Ґ»: наприклад - в слові «Віктор Ґюго» писати «Віктор Гюго», то-що, чи передавати в чужоземних словах м'ягке «л» українським твердим «л». Під час дискусії були кореспонденти, що пропонували і чужоземне «ф» передавати через «хв» і писати тому «хвантазія», «Хвранція», «Хвауст», «рехворма», і т. инш. Цю лінію «Енеїди» на малоросійський лад перелицьованої, на жаль, був підтримав т. Річицький в його статті, коли він теж обстоював перекручення чужомовних слів на малоросійський лад, знищуючи літеру «Ґ» то-що, хоча цей звук цілковито властивий українській мові - «ґудзик», «ґирлиґа» і цілі десятки і сотні українських слів. Політичний сенс ції «орієнтації на властиві сили» зрозумілий. В усякому разі він доведе до зайвого формального відрізнення від російського правопису, російських власних й географічних назв, наводив на хибний шлях спрощування правопису, пропонуючи цим перекручувати слова буцім то, на український, а в дійсности на міщанський лад. Конференція відхилила всі такі пропозиції і установила між иншим, що всі географічні назви, крім зрозуміло уже засвоєних українською мовою і широкими колами, писати за їх дійсною вимовою, себ-то за вимовою тієї країни, де є те чи инше географічне місце, наприклад: «Ґалія», а не «Галія», «Наґасаки», а не «Нагасаки», «Ніяґара», а не «Ніягара» (як то слід було за т. Річицьким) і т. инш., одночасно вживаючи усталені на Україні назви - Рим, Париж, Лондон й т. инш.

Подібний характер мала ще й пропозиція, що навіть була з початку прийнята на конференції, писати чужоземні слова, що кінчаються на «тр», «др». Оскільки тут не властиве українській мові сполучення шелестівок, встало питання з вставкою літери «е», наприклад «циліндер», «міністер», «театер», «калібер», «барометер» і т. инш. Конференція врешті решт відхилила таку пропозицію, що довела б до перекручення чужоземних слів, але зазначила, що в житьовій мові вживається така форма, як «калібер», «циліндер» і т. инш.

Трохи подібний характер мали й пропозиції до кількох членів конференції що до правопису українських жіночих імень. Українські жіночі імення звичайно за історією походили від імень чоловічих, і складалися від чоловічого імення, додаючи до них окремих наростків та закінчень - ова, ева, иха, і т. инш. - наприклад - Коваль - Ковалева, Чубар - Чубарева, Мороз - Морозова, чи Морозиха, чи Морозівна для дівчат й т. инш. Але за останнє сторіччя десятиріччя досить поширилась невідмінна форма жіночого імення. До того довело останнє десятиріччя й фактично жіноче ймення перестало бути змінною чоловічого імення, а стало властивим окремим іменням з властивим йому значінням. Група філологів, так на самій конференції, як перед тим в Державній комісії, обстоювала, щоби відповідно властивостям української мови та історії української мови, жіночі ймення складалися від чоловічих з обов'язковим додатком наростків - ова, чи ева, наприклад, щоб не писати Марія Чуб, чи Ганна Скрипник, а лише Марія Чубова, Олеся Чубарева, Ганна Скрипникова й таке инш. Конференція не вважала таку пропозицію правильною. Перед усім конференція приняла мою пропозицію про те, що в разі коли якийсь громадянин чи громадянка хоче задержати в тій чи иншій формі своє прізвище, то зрозуміло, прізвище таке повинно писатися так, як вони самі визначили, а не за філологічними пропозиціями тих чи инших учених. В літературі ж може бути вживано, як звичайні для сільської мови форми закінченням на «ова», «ева» чи «ичка» (наприклад, Марія Чубарева, Ганна Чубова, Олеся Скрипникова чи Олеся Скрипничка), так і не відмінні форми, як Ганна Чуб, Олеся Скрипник і т. инш.

Питання про правопис жіночих імень це вже не лише питання правопису й філології, а питання соціяльних співвідносин, питання самого живого життя, а конференція мала установлювати правила й закони орфографії, а не юридичні закони і правила для співвідносин між чоловіками й жінками.

До досить гострої жвавої дискусії на конференції привів один знак вживаємий у нас, а саме «йорчик», чи «апостроф». Справа в тому, що в Галичині досі його ніколи не вживали, коли у нас писалось «з'ясувати» чи «з'явище» чи «м'який», «з'їсти», «п'ю», «б'ю», то в Галичині останнє десятиріччя писали ці слова зовсім без апострофа і без йорчика. Конференція з початку прийняла взагалі скасування апострофа, але-ж потім залишили його спочатку для всіх чужомовних слів, а також для зазначення скорочення тієї чи иншої літери, наприклад «до 'дного» замісць «до одного» і т. инш. В решті після жвавої дискусії конференція великою більшістю голосів ухвалила залишити цей знак, аби уникнути однакового написання двох цілком різних слів, наприклад - «з'явище», «зявище» і т. инш. Всі ці «реформи» були конференцією відхилені.

Конференція повинна була мати на увазі й мала на увазі перед усім засвоєння українського письма масами і тому висловилася проти всіх цих пропозицій, хоча й би вони були правильні з філологічної точки зору, одначе склали б труднощі для засвоєння масами українського письма.

Додам ще одну потребу життя, що її мала на увазі конференція яко додаткову. Це питання економії, потреба усунути всякі пропозиції, що доводили б до нових величезних витрат без дійсної потреби в тому. Ми не настільки багаті, щоб викинути десятки і сотні тисяч, навіть міліони на те, щоби виправити ту чи иншу хибу в нашім альфабеті й задовольнити всі потреби філологічної науки. Так наприклад пропозиція про зміну сучасної нашої літери «й» латинським «j» потрібувала б зміни ції літери в усіх наших типографіях, перероблення всіх наших пишучих машинок, і т. инш., що склало б витрати для народнього господарства України на декілька соток тисяч, більш півміліона карбованців. Викинути таку суму грошей, на задоволення бажання тих, хто такою зміною хотів наблизити нашу альфабету до латинської, було б цілковито зайвою й нікчемною витратою. Звичайно, не можна грунтуватися на економії завжди, бо коли наприклад посилалися на те, що у нас в де-яких друкарнях книги друкувалися без вживання літери «ґ» тому, що вона відсутня в друкарнях, то на самій конференції виявилося, що тут мали місця не відсутність тої літери в друкарнях, а своєрідний бойкот тої літери нашими складачами та коректорами. Конференція усунула ці пропозиції, що приводили до реформи нашого правопису, до перероблення нашого альфабету і твердо залишилася на грунті постанови Раднаркому, що поставила перед нею завдання упорядкування українського правопису.

Правопис кожної мови це є техніка її. Розрішення всіх спірних питань українського правопису, що перед тим на протязі 10-річчя і сторіччя розподіляло письменництво наше на різні групи, виявляючи різні політичні тенденції, розділяючи різні терени української землі за різним правописом, як то було до революції, має величезне культурне й політичне значіння. Велике значіння має складена ще перед конференцією заява Наукового Т-ва імени Шевченка, що вони від імени українського суспільства Західної України приймають участь в дискусії в справі українського правопису, і вкладають у вироблення цього правопису свою частину, але заздалегідь заявляють, що визнають потребу єдиного правопису для всього українського народу, і вони приєднуються і приєднаються до того правопису, що буде вироблений самою конференцією. Після закінчення роботи представники Західної української культури ту заяву знову підтвердили. Характерним виразом того прагнення до єдности культурного життя всіх українських народів на всіх українських землях була на конференції заява представника Закарпатської України депутата Чехословацького Сойму т. Мондока, що теж заявив, від імені трудящих мас Закарпаття, що вони приєднуються до праці правописної конференції і будуть користуватися в житті виробеним нею правописом.

Напевне, вироблені конференцією правила правопису мають свої хиби, напевне життя їх в дальшому виправить, народнє ж життя, культура, рушить і творить, мова розвивається, переміняється, відповідає дальшій зміні мови, і правила її правопису це справа дальшого майбутнього. Зараз ми можемо визнати факт величезної культурної ваги, факт досягнення єдиного українського правопису. Ми можемо свідчити, що ця величезна культурна праця проведена у нас на терені Української Радянської Соціялістичної Республіки за завданням українського уряду з притягненням до цієї роботи культурних робітників всіх українських земель, з участи широких кол українських письменників, культурних діячів, з притягненням уваги широких робітничих і селянських мас.

Правопис дає правила правильно писати, виявляти свої думки.

Я можу скінчити свою статтю словами, що їми я закінчив вступне слово своєї відповіди конференції - «Хай під проводом пролетаріяту правильно пише історію свою український трудящий нарід».

'''М. Скрипник.'''

***

'''Від редакції'''. Цілком погоджуючися з т. Скрипником у тій частині, де він поціновує політичну важливість досягнення єдиного усталеного правопису, Редакція поруч того гадає, що наслідки роботи правописної конференції ще ніяк не можна вважать за остаточні (вже й відповідно ясному розумінню декрета від 23 липня 1925 р., де конференції надано тільки дорадчого значіння). На конференції досить таки було плутаних і суперечних постанов, і Державній Комісії, чи її президії, доведеться ще пильно попрацювати, щоб дати їм лад та вже тоді з повною відповідальністю подати остаточний проект на розгляд Ради Народніх Комісарів.

Вісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 червня

[[Категорія:Правопис_біб]]
[[Категорія:Бібліотека]]
[[Категорія:Правопис]]

Скрипник М. Підсумки правописної дискусії

2017-08-31T14:23:07Z

Victor Kubai:

<div style="background-color:#FFE7BA">

===Підсумки правописної дискусії==='

Не так давно закінчилась скликана Народнім Комісаріятом Освіти, Всеукраїнська Конфренція в справі упорядкування українського правопису. Та конференція підвела підсумки довгій історичній смузі розвиткові української культури. На протязі останнього півтора сторіччя питання правопису все частіше стояло перед українським письменством, викликало багато шукань і вагань.

Пригадаємо коротко головніші риси тої історії. Перед усім треба зазначити, що всі ті шукання й вагання були не лише спробами віднайти найліпші форми для виразу української мови, але виявляли також особливі історичні течії, мали свій політичний сенс, були виявленням політичної боротьби на грунті українського правопису.

Візьмемо хоча-б перше питання, що зустрічається в справі правопису, в справі альфабету. В цьому питанні ми на протязі останнього півтора сторіччя мали досить гостру боротьбу різних напрямків. Перші представники нової української літератури в кінці 17-го з початку 19 ст. ст. писали звичайною російською абеткою, передаючи українські звуки звичайними літерами російської гражданки, лише наближаючи їх вимову до українських звуків.

* Эней бувъ парубокъ моторный
* И хлопець хочъ куды козакъ.

Одначе нецілковита пристосованість російської абетки до української мови була очевидна уже давно. І тому уже в першій половині 19 сторіччя з'явився так званий етимологічний правопис, що дав українським звукам написання не за фонетичною вимогою, а за їхнім етимологічним походженням. Наприклад: слово «піп», «сіль», «вівця», «ніс», «зберіг» писалося «пô̂п», «сô̂ль», «вô̂вця», «нô̂с», «зберêг» і т. инш. Також заводили літеру «ять», в цьому правопису, для передачі українського звука «і», наприклад: «німий», «хліб», «білий». «Нѣмий», «хлѣб», «бѣлий» і т. инш. Ці правописи етимологічний і російський панували в українському письмі до 60-70 років, доки їм на зміну не прийшов так званий фонетичний правопис - «кулішівка», правопис, що єго завів відомий український діяч Куліш. Цей фонетичний правопис є і нині загально вживаний. Його характерні риси - введення йотованого звуку, вживання літер «і», «ї» та «и» широко замість не властивих українській мові літер, твердого знака «еръ», «ять», «ё», а також вживання йотованого «о», («йо»), а після м'ягких шелестівок «ьо».

В 80 роках відомий український письменник Драгоманів пропонував завести новий правопис, так звану «драгоманівку», що відрізнялась від «кулішівки» передусім скасуванням так званих йотованих голосівок. Замісць «я», «є», «ю», «ї», драгоманівка вживала на письмі «j», «jа», «jе», «jу», «jі», а після шелестівок «ьа», «ьо», «ье», «ьу». Наприклад: «льуди» рівнялося «люди», «бjу» рівнялося «б'ю», «jіjі» рівнялося «її», «jавір» рівнялося «явір», «тjіjеjі» рівнялося «тієї», і т. инш.

З поміж другорядних правописних течій можна зазначити ще Гацука, що пропонував вживати півголосне «у», а саме «у», в таких словах як «увесь» рівнялося «ввесь», потім «сіу» рівнялося «сів», «буу» рівнялося «був» і т. инш., та Желехівського, що його правопис досить був поширений в Галичині. Його правопис має такі найбільш характерні риси: вживання «і», «ї», після шелестівок найбільш там, де було «ять». Коли додати ще прихильників переходу на латинський альфабет, то в зазначених течіях ми маємо всі найголовніші риси в історії українського правопису.

Треба зазначити, що історична боротьба тих правописних течій була одночасно і історичною, політичною боротьбою різних політичних угруповань й течій. Тепер навіть не можна уявити собі, як гостро проходила тая боротьба, з яким шаленим обуренням провадилася вона. Досить згадати, що так званий етимологічний правопис був одночасно політичним прапором цілої політичної течії, так званих «москвофілів». Т-во імени Качковського в Східній Галичині на свойому засіданні заявило свою уперту прихильність до етимологічного правопису, а один якийсь попик, на пропозицію перейти до фонетичного правопису, виступив на серед залі, роздер свою рясу і з надривом голосу крикнув: «Умру, а не отдам ьора» (твердий знак). Досить пригадати, що на терені колишньої Росії фонетичний правопис підпав забороні царським урядом, а спеціяльний указ не дозволив писати українською мовою, инакше, як за так званою «ярижкою», цеб-то за звичайним російським правописом.

Було ще спроби завести латинський альфабет для української мови. Видатнішими представниками введення цієї течії були з одного боку - група сполячених українських письменників 30 року 19 сторіччя, з другого боку, провідники полонізації в Західній Галичині 70-х та 90-х років, а останніми часами провідники чехізації на Закарпатській Україні, та румунський уряд, що в Бесарабії та Буковині нині живосилом провадить латинську абетку для українського населення Бесарабії та Буковини. Досить пригадати, хоча б це, тоді зрозуміємо, що правописне питання має не лише свою історію, а цілковито звязане з цілою історією українського письменства, з цілою історією української культури півторасторіччя.

Отже ухвалені урядом УСРР заходи для об'єднання і спрощення українського правопису з огляду на зазначене, мало тим більшу увагу і тим більше значіння. Скликана за постановою Раднаркому УСРР від 23-го липня 1925 року конференція підсумовує досягнення цілої історичної смуги розвитку українського народу. Характерні причини, що призвели до постановки самої справи впорядкування українського правопису, та до організації Державної Комісії для упорядкування українського правопису. В 1921 році Народній Комісар Освіти УСРР затвердив «Найголовніші правила українського правопису Всеукраїнської Академії Наук», що в основну повторили правила правопису, затверджені ще в 18 році, гетьманським міністром освіти проф. Огієнко. Академічні правила правопису значно внормували український правопис і на свій час були досить важливі та все-ж в дальших виданнях цих правил Всеукраїнська Академія Наук, хоч і видавала їх з титульною приміткою, що вони затверджені Наркомосом УСРР, завела до них велику силу новел та змін.
Це знову спричинилося до розбіжности правопису, повстає правопис навіть окремих газет, досить різноманітний й сила правописних розходжень. На такі розходження довелося і мені натрапити, як Головному редакторові українського перекладу творів тов. Леніна. Виявилося, що навіть в редакції українського перекладу творів Леніна, що складалося з 3-х осіб (крім мене як головного редактора, до редакції входили два моїх помічники т.т. Євг. Касяненко та А. Річицький) були розходження в поглядах на правопис, що їх не розрішили академічні правила. А проте зрозуміло було, що твори тов. Леніна в усякому разі треба видати за одним правописом, тоб-то єдиним для всього українського письменства. Тоді, як то я зазначив в своїй передмові до українського перекладу книги тов. Леніна «Дві тактики», я поставив це питання перед Політбюро ЦК КП(б)У, і провів через Раднарком УСРР постанову про засновання Державної Комісії для упорядкування українського правопису при НКО УСРР. Та ж постанова Раднаркому передбачала, що «з метою приваблення широких кол наукових літературних сил до участи в виробленні правопису української мови, доручити НКО скликати спеціяльну Конференцію для упорядкування проробленого Державною Комісією проекту правил правопису».

Отже, мало не після року роботи Державна Комісія виробила проект українського правопису, що став за предмет широкого обговорення на протязі року серед українських учених й письменників, учителів, серед широких кол українського громадянства по багатьох місцях, як от у Харкові, Вінниці, Київі, Луганському, Краснодару, Львові, Станіславові, і т. д., де відбувалися широкі наради учителів, письменників і инших громадян, інколи з участю де-кілька сот люду.

Крім 5 спеціяльних дискусійних листків-додатків до газети «Вісти», багато статей та заміток в справі проекту правопису друковано взагалі в пресі на Україні, а також й на закордонній Україні.

Нема напевне ні жодного кутка української землі звідкіля б не відгукнулися на цю справу листами, статтями та замітками з думками та пропозиціями: з усіх округ УСРР, з Кубани, Воронщини, Курщини, Донщини, Таганрогщини, Мелітопольщини, та з Українських колоній на Зеленому Клину (Сибір), в Узбекістан, Туркестані, та Казанщини, а також з Західної України, Закарпатської України, з Буковини, з Басарабії, і навіть з Українських колоній в Канаді й Сполучених Штатах. Можна з певністю сказати, що проведена на протязі року дискусія в справі українського правопису охопила широкі кола всіх українських земель, притягла до себе увагу широких робітничих й селянських мас. Проект Державної Комісії українського правопису став колективною творчістю широких кол українських учених та письменників з усіх українських земель, став за шлях до культурного об'єднання української людности навколо одного питання, навколо одного проекту. Дискусія в справі упорядкування українського правопису становить значну сторінку культурної історії цілого українського народу.

Скликана НКО на підставі зазначеної постанови Раднаркому конференція для остаточного обміркування виробленого Державною Комісією проекту українського правопису, мала підвести підсумки тієї дискусії, і в генеральній дискусії дійти остаточної згоди в справі українського правопису.

Отже, треба поставити собі таке питання - до яких '''наслідків''' дійшла правописна конференція, які '''висновки''' вона зробила з усієї попередньої роботи, та '''що вона дала'''.

Конференція зібрала коло 75 чоловіка українських учених, письменників, учителів, та инш. українських культурних діячів з усіх кутків УСРР, а також і з закордонної України. Українське Т-во ім. Шевченка у Львові делегували від себе 2-х представників, акад. Студинського та проф. Свенцицького. Брав участь директор Українського Педагогічного Інституту в Празі, відомий лінгвіст проф. Сімович; з академічних причин (переведення лекцій) не могли бути присутні проф. Степан Смаль-Стоцький з Праги та доктор Панькевич з Закарпатської України. Не змогли взяти участи письменники: В. Степаник з Галичини та Гренджа Данський з Закарпатської України, бо їм відмовили у візі уряди польські та чеські. - Отже можна зазначити, що навіть цій справі - упорядкуванню українського правопису й культурному об'єднанню всього українського народу стали на перешкоді окупаційні уряди закордонних українських земель. В усякому разі треба визнати, що конференція мала дійсний й повний кворум. Це був своєрідний філологічний собор. Можна пригадати з історії українського народу другий такий собор, що 80 років тому зібрався й обговорював ту саму справу українського правопису. - Це було 1848 року, коли Европою трясла буржуазна демократична революція. В Східній Галичині вона виявилася в блідих проявах національного відродження, що спіткнулося на першому кроці - на першому питанні правопису і на цьому себе збила. Тоді попи Східної Галичини, клерикальні діячі та москвофільські політики під час революційних бурхливих подій зібралися у Львові і на протязі багатьох день і тижнів сперечалися про «йот» і «ери», вагаючись та не зважаючись відкинути клерикальні впливи слов'янщини «ярижки», та етимологізм цареславного москвофільства. Тая конференція нічого не дала, щоби розвязати справу українського правопису. Вона лише показчик культурної безсилости і тодішнього провідного клерикалізму галицького дрібного українського міщанства, що відіграв тоді контр-революційну ролю підпираючи австрійський цесаризм проти демократичної, хоча й шляхетсько-польської революції.

Та не дурно перейшло в історію українського народу 80 років. Скликана за почином політбюра ЦК Комуністичної партії більшовиків України, за постановою Уряду Української Соціялістичної Радянської Республіки конференція в справі українського правопису 1927 року мала инший характер, инший склад, иншим темпом працювала і довела до инших наслідків.

За період 80 років маємо смугу культурного розвитку України, назначилася історична лінія, перейшла доба демократичних й національних революцій і сталася пролетарська Жовтнева революція.

Палкі дебати на конференції, що в них члени конференції: філологи, учителі, письменники й політики боронили своїх думок, нічого спільного не мали з схоластикою й педантизмом попереднього культурного періоду України. В цих пропозиціях почувалося живе життя. Філологічні пропозиції мали своє політичне значіння, за філологічними формулами фонем і графем почувалися залізні кроки міліонних мас робітників та селян, що йдуть до культури і потрібують остаточного й категоричного вирішення українського правопису як передумови для завойовання культури масами.

Три головніших потреби повинна була мати конференція, розглядаючи правила українського правопису, а насамперед знайти найліпші й найголовніші вирази правопису самої української мови та її властивости: не мова для правопису, - а правопис для мови.

Правопис лише тоді має значіння, коли він дає можливість кожному письменному виявити легко на письмі свої думки, не витрачаючи зайвих сил на вивчення штучних граматичних правил, а це значить, що правопис мови відповідає властивостям її. Як писав я в 1926 році в своїй передмові до перекладу Ленінових «Двох тактик», приходилося уникати ухилів в 2-х напрямках, що мають місце при виданні українського правопису: прагнення шляхом правопису відрізнити українську мову від польської, або від російської мови, залежно від тої чи иншої орієнтації, яка є у тих чи инших представників нашої науково-суспільної думки. Постанова Раднаркому УСРР від 23-го липня 1925 року про те говорила виразно: у своїй праці Державна Комісія повинна виходити з сучасної літературної мови, що є сінтезом основних народніх діялектів. Державна Комісія в своїй передмові до свого проекту правопису заявила: «Комісія намагалася лише точно формулювати правила правопису і мови з метою усунути розбіжності, що з'являються в наслідок в українській літературній мові різних діялектів, впливів, звичок». Можна визнати що, конференція виконала це завдання дати в правописі вираз властивостям самої мови і тим дати можливість робітникам і селянам, що вчаться письму, виявити свої думки на письмі без штучних правил правопису, а згідно з властивостями самої мови. Друге завдання, що стояло перед комісією, це знайти такі шляхи в правописі, що дали б змогу як найшвидче та і найпростіше вивчити правописну справу і просунути її як найширше в маси трудящих.

Тут перед конференцією вставали так чи инакше обгрунтовані різноманітні домагання, думки та течії.

Одна група членів конференції, наприклад, домагалася провести для української мови латинський правопис, чи хоча б уживати його паралельно з сучасною абеткою. Мені не доводиться тепер виявляти політичний сенс тієї пропозиції, оскільки вона означає своєрідний европеїзм й наближається до всім нам відомого й навіть обридлого «хвильовизму» чи пак «шумськізму». Дійсно заведення латинської абетки нині є фактом всіх тюркських народів СРСР, в Азербайджані, Туркменістані, Узбекістані, в Татарській республіці і у гірських народів Кавказа тощо. Правильно також, що латинська абетка значно спростила би український правопис, але автори тої пропозиції не зважили найголовніше того, що мілійони народів наших уже знають нашу звичайну абетку. Отже справа не в тому, щоб переучувати людей, що уже знають українську звичайну абетку на новий альфабет, а в тому, щоб яко можна скоріше навчити писати тих, що ніякої абетки не знають. Тому конференція після довгих гарячих дебатів, великою більшістю голосів відхилила пропозицію про перехід на латинський альфабет і потім знову свою постанову підтвердила.

Також конференція відхилила цілу низку пропозицій, що мали характер своєрідного академічного історизму, коли автори тих пропозицій пропонували визнати, що для установлення правопису того чи иншого слова, тії чи иншої форми треба виходити з сучасної вимови слова в житті, в житьовій мові, а керуватися, наприклад, історичним походженням слова, шляхом яким воно перейшло до української мови, чи через російську мову, чи через польську, чи прийшло з Заходу з Европи, чи з Півдня, з був. Візантії. Може історичне право і стояло за такими пропозиціями, але правопис пишеться не лише для учених, а для міліонів робітників і селян, що мають користуватися працею учених, і вони хочуть уміти писати, читати, виявляти свої думки на письмі, а не провадити історично-археологічні розвідки при написанні кожного свого слова звертаючись до учених праць істориків. Бо може філологи й історики і знають, що «лантух», «плуг», «базар» слова чужого походження і тому ті слова на їхню думку треба писати на той чи инший кшталт, але ж селянин працює не над словом «плуг», а самим плугом, і садить картоплю, залишаючи ученим філологам продумувати, звідки вона походить, і як вона пишеться за чужими мовами.

Конференція відхилила всі такі пропозиції властивих перекручень й стала на той шлях, що і Державна Комісія, коли та писала в свойому проєктові: «Базою для такого нормування й спрощення служили традиції й природа української мови: становлюючі ті чи инші правила правопису й мови, комісія намагалася не порушувати без крайньої потреби установлені традиції й сучасні норми, хоча розуміється весь час оглядалася на житьову мову, її різних діялектах та її історії». Конференція одначе проробила чимало поправок в роботі державної комісії: вона взяла не традиції письменства, але взяла за підставу встановлені традиції живої мови та норми, засвоєні собі широкими трудящими масами. Отже, коли виникли де-які пропозиції про те, щоб писати ті чи инші слова, за прикладом писання їх в старовинній українській літературі, але життям відкинені, або забуті, конференція такі традиції відхиляла, орієнтуючись на живу мову, на сучасну українську літературну мову.

Складніше стояла справа в тих випадках, коли властивости української мови потрібували нових форм, що дали б дійсно повнійший та певніший вираз українським словам, але через їх новизну зовсім не зрозумілі масам. Такі питання поставили в дискусії з приводу альфабету. Так українська мова наприклад знає не два «л» як російська, а три: м'ягке «л» як в слові «сіль», чи «льох», тверде «л» як наприклад слово «голубонька», що відповіда також твердому «л» російському, а крім того українська мова знає середнє «л» наприклад слово «Ленко». У Полтавському діялекті, що складає й являє собою основний говір і основну базу української мови, це «л» досить поширено, але заразом єго знають і всі українські говірки. Була пропозиція вжити для цього «л» окремої літери, наприклад звичайне «л» з крапкою на горі, також була пропозиція що до півголосного «у», наприклад в слові «весь», «ввесь», перше «в» вимовляється середнє, між «в» та «у», так як латинське «дабль-в», так в словах «був», «гуляв», то-що, була пропозиція передавати цей звук літерою «у» з значком, чи крапкою на горі, чи літеру «в» з крапкою на горі.

Третя пропозиція стосувалася до складних звуків, «дз», «дж», що в українській мові вимовляються зовсім инакше, аніж в російській мові, не різно, а вкупі одним звуком, як в англійській мові вимовляються слова «Джон», «Джек», і т. ин. При тому передача цих звуків двома літерами призводить до непорозумінь, коли однаково пишеться і слова «джерело», «гудзик», де вони вимовляються одним звуком, і слова «піджеврювати», «відзиватися», де ті нарізні звуки вимовляються як два звуки «дж», «дз» і тому була пропозиція писати їх одним якимсь звуком. Конференція визнала за мою пропозицією, що такою формою найкращою були б літери латинської абетки «s» та «z», наприклад «Sерело» - «Гуzик». Досить гостро й жваво велась дискусія з приводу пропозиції декотрих членів конференції замісць звичайної нашої літери «й» ввести «j» (йот латинське), а також й пропозиція чималої групи членів конференції перейти на драгоманівку, в написанні м'ягких йотованих голосівок, а саме писати «сьаду», тоб-то «сяду», «бjу», «бйу», тоб-то «б'ю», «мьякий», тоб-то «м'який» і т. инш.

Всі ці питання безумовно й цілковито відповідають властивостям української мови й дають можливість повніш й правильніш виявити українські слова на письмі. Але ж всякі нові літери не відомі міліонам трудящих, становитимуть великі труднощі для їх вивчання і дальшому культурному підйомові трудящих мас. Через те конференція цілковито влучно або відхилила такі пропозиції, або як зробила за моєю пропозицією що до складних «дж», «дз», визнала, що оскільки це питання не дискутувалося перед самою конференцією, ці літери зараз уводить не можна і тому треба залишити попереднє правило що до їх письма, а питання про введення нових літер для складних «дж», «дз» поставить на дальшу дискусію.

Між иншим додам, що тов. Річицький в своїй статті, вміщеній в «Комуністі», «Політичні підсумки дискусії в справі українського правопису» поквапився підсумувати наслідки дискусії, як вона ще не закінчилася. Коли б він був почекав, тоді напевне і половини статті не довелося б писати. Дискусійний запал, виявлений т. Річицьким, як і иншими учасниками конференції на самій конференції, він завчасно переніс на сторінки преси. Це лише пошкодило його, взагалі беручи, цікавій статті. Оскільки правопис лише виявляє живу мову, остільки ці дискусійні питання можна було ще і далі виявляти, й коли в майбутньому буде потреба завести нові літери для складних «дж» та «дз», для півголосного «в», і для середнього «л», то це ще можна буде здійснити, бо й взагалі весь правопис не є щось непорушне, до-віку незмінне.

Конференції вдалося уникнути обох шкідливих збочень, що могли спрямувати український правопис на шлях штучного відрізнення від російської мови чи від инших европейських мов, польської, то-що. Можна з певністю сказати, що так звані орієнтації не відбилися в постановах конфереції. Однак конференція переборола й своєрідну «орієнтацію на власні сили». Зокрема це мало значіння в справі правопису російським власних імень, та географічних назв. Державна комісія для упорядкування правопису тут стала на шлях, що його конференція не визнала за можливий. Державна комісія в свойому правопису пропонувала писати російські імення на український лад: наприклад, замісць «Саратов» комісія пропонувала писати «Саратів», за пропозицією Державної Комісії Голова Раднаркому СРСР Риков перехрещувався й діставав нове прізвище - Риків, а відомий пролетарський поет «Дем'ян Бедний» за правописом державної комісії діставав назву «Демян Бідний». Навіть нашого вождя Леніна - «Ленін» за цим правописом треба було-б писати «Ленин», цеб-то пишучи російським словом «Ленын». Досить таких прикладів показати, що показують хибність таких пропозицій, їх неправильність і штучність.

До того ж вели й инші пропозиції Державної Комісії, наприклад про передачу в чужоземних словах звука «і» через «и»: не «Мірабо», а «Мирабо», передавати також чуже «g» українським «Г», а не «Ґ»: наприклад - в слові «Віктор Ґюго» писати «Віктор Гюго», то-що, чи передавати в чужоземних словах м'ягке «л» українським твердим «л». Під час дискусії були кореспонденти, що пропонували і чужоземне «ф» передавати через «хв» і писати тому «хвантазія», «Хвранція», «Хвауст», «рехворма», і т. инш. Цю лінію «Енеїди» на малоросійський лад перелицьованої, на жаль, був підтримав т. Річицький в його статті, коли він теж обстоював перекручення чужомовних слів на малоросійський лад, знищуючи літеру «Ґ» то-що, хоча цей звук цілковито властивий українській мові - «ґудзик», «ґирлиґа» і цілі десятки і сотні українських слів. Політичний сенс ції «орієнтації на властиві сили» зрозумілий. В усякому разі він доведе до зайвого формального відрізнення від російського правопису, російських власних й географічних назв, наводив на хибний шлях спрощування правопису, пропонуючи цим перекручувати слова буцім то, на український, а в дійсности на міщанський лад. Конференція відхилила всі такі пропозиції і установила між иншим, що всі географічні назви, крім зрозуміло уже засвоєних українською мовою і широкими колами, писати за їх дійсною вимовою, себ-то за вимовою тієї країни, де є те чи инше географічне місце, наприклад: «Ґалія», а не «Галія», «Наґасаки», а не «Нагасаки», «Ніяґара», а не «Ніягара» (як то слід було за т. Річицьким) і т. инш., одночасно вживаючи усталені на Україні назви - Рим, Париж, Лондон й т. инш.

Подібний характер мала ще й пропозиція, що навіть була з початку прийнята на конференції, писати чужоземні слова, що кінчаються на «тр», «др». Оскільки тут не властиве українській мові сполучення шелестівок, встало питання з вставкою літери «е», наприклад «циліндер», «міністер», «театер», «калібер», «барометер» і т. инш. Конференція врешті решт відхилила таку пропозицію, що довела б до перекручення чужоземних слів, але зазначила, що в житьовій мові вживається така форма, як «калібер», «циліндер» і т. инш.

Трохи подібний характер мали й пропозиції до кількох членів конференції що до правопису українських жіночих імень. Українські жіночі імення звичайно за історією походили від імень чоловічих, і складалися від чоловічого імення, додаючи до них окремих наростків та закінчень - ова, ева, иха, і т. инш. - наприклад - Коваль - Ковалева, Чубар - Чубарева, Мороз - Морозова, чи Морозиха, чи Морозівна для дівчат й т. инш. Але за останнє сторіччя десятиріччя досить поширилась невідмінна форма жіночого імення. До того довело останнє десятиріччя й фактично жіноче ймення перестало бути змінною чоловічого імення, а стало властивим окремим іменням з властивим йому значінням. Група філологів, так на самій конференції, як перед тим в Державній комісії, обстоювала, щоби відповідно властивостям української мови та історії української мови, жіночі ймення складалися від чоловічих з обов'язковим додатком наростків - ова, чи ева, наприклад, щоб не писати Марія Чуб, чи Ганна Скрипник, а лише Марія Чубова, Олеся Чубарева, Ганна Скрипникова й таке инш. Конференція не вважала таку пропозицію правильною. Перед усім конференція приняла мою пропозицію про те, що в разі коли якийсь громадянин чи громадянка хоче задержати в тій чи иншій формі своє прізвище, то зрозуміло, прізвище таке повинно писатися так, як вони самі визначили, а не за філологічними пропозиціями тих чи инших учених. В літературі ж може бути вживано, як звичайні для сільської мови форми закінченням на «ова», «ева» чи «ичка» (наприклад, Марія Чубарева, Ганна Чубова, Олеся Скрипникова чи Олеся Скрипничка), так і не відмінні форми, як Ганна Чуб, Олеся Скрипник і т. инш.

Питання про правопис жіночих імень це вже не лише питання правопису й філології, а питання соціяльних співвідносин, питання самого живого життя, а конференція мала установлювати правила й закони орфографії, а не юридичні закони і правила для співвідносин між чоловіками й жінками.

До досить гострої жвавої дискусії на конференції привів один знак вживаємий у нас, а саме «йорчик», чи «апостроф». Справа в тому, що в Галичині досі його ніколи не вживали, коли у нас писалось «з'ясувати» чи «з'явище» чи «м'який», «з'їсти», «п'ю», «б'ю», то в Галичині останнє десятиріччя писали ці слова зовсім без апострофа і без йорчика. Конференція з початку прийняла взагалі скасування апострофа, але-ж потім залишили його спочатку для всіх чужомовних слів, а також для зазначення скорочення тієї чи иншої літери, наприклад «до 'дного» замісць «до одного» і т. инш. В решті після жвавої дискусії конференція великою більшістю голосів ухвалила залишити цей знак, аби уникнути однакового написання двох цілком різних слів, наприклад - «з'явище», «зявище» і т. инш. Всі ці «реформи» були конференцією відхилені.

Конференція повинна була мати на увазі й мала на увазі перед усім засвоєння українського письма масами і тому висловилася проти всіх цих пропозицій, хоча й би вони були правильні з філологічної точки зору, одначе склали б труднощі для засвоєння масами українського письма.

Додам ще одну потребу життя, що її мала на увазі конференція яко додаткову. Це питання економії, потреба усунути всякі пропозиції, що доводили б до нових величезних витрат без дійсної потреби в тому. Ми не настільки багаті, щоб викинути десятки і сотні тисяч, навіть міліони на те, щоби виправити ту чи иншу хибу в нашім альфабеті й задовольнити всі потреби філологічної науки. Так наприклад пропозиція про зміну сучасної нашої літери «й» латинським «j» потрібувала б зміни ції літери в усіх наших типографіях, перероблення всіх наших пишучих машинок, і т. инш., що склало б витрати для народнього господарства України на декілька соток тисяч, більш півміліона карбованців. Викинути таку суму грошей, на задоволення бажання тих, хто такою зміною хотів наблизити нашу альфабету до латинської, було б цілковито зайвою й нікчемною витратою. Звичайно, не можна грунтуватися на економії завжди, бо коли наприклад посилалися на те, що у нас в де-яких друкарнях книги друкувалися без вживання літери «ґ» тому, що вона відсутня в друкарнях, то на самій конференції виявилося, що тут мали місця не відсутність тої літери в друкарнях, а своєрідний бойкот тої літери нашими складачами та коректорами. Конференція усунула ці пропозиції, що приводили до реформи нашого правопису, до перероблення нашого альфабету і твердо залишилася на грунті постанови Раднаркому, що поставила перед нею завдання упорядкування українського правопису.

Правопис кожної мови це є техніка її. Розрішення всіх спірних питань українського правопису, що перед тим на протязі 10-річчя і сторіччя розподіляло письменництво наше на різні групи, виявляючи різні політичні тенденції, розділяючи різні терени української землі за різним правописом, як то було до революції, має величезне культурне й політичне значіння. Велике значіння має складена ще перед конференцією заява Наукового Т-ва імени Шевченка, що вони від імени українського суспільства Західної України приймають участь в дискусії в справі українського правопису, і вкладають у вироблення цього правопису свою частину, але заздалегідь заявляють, що визнають потребу єдиного правопису для всього українського народу, і вони приєднуються і приєднаються до того правопису, що буде вироблений самою конференцією. Після закінчення роботи представники Західної української культури ту заяву знову підтвердили. Характерним виразом того прагнення до єдности культурного життя всіх українських народів на всіх українських землях була на конференції заява представника Закарпатської України депутата Чехословацького Сойму т. Мондока, що теж заявив, від імені трудящих мас Закарпаття, що вони приєднуються до праці правописної конференції і будуть користуватися в житті виробеним нею правописом.

Напевне, вироблені конференцією правила правопису мають свої хиби, напевне життя їх в дальшому виправить, народнє ж життя, культура, рушить і творить, мова розвивається, переміняється, відповідає дальшій зміні мови, і правила її правопису це справа дальшого майбутнього. Зараз ми можемо визнати факт величезної культурної ваги, факт досягнення єдиного українського правопису. Ми можемо свідчити, що ця величезна культурна праця проведена у нас на терені Української Радянської Соціялістичної Республіки за завданням українського уряду з притягненням до цієї роботи культурних робітників всіх українських земель, з участи широких кол українських письменників, культурних діячів, з притягненням уваги широких робітничих і селянських мас.

Правопис дає правила правильно писати, виявляти свої думки.

Я можу скінчити свою статтю словами, що їми я закінчив вступне слово своєї відповіди конференції - «Хай під проводом пролетаріяту правильно пише історію свою український трудящий нарід».

'''М. Скрипник.'''

***

'''Від редакції'''. Цілком погоджуючися з т. Скрипником у тій частині, де він поціновує політичну важливість досягнення єдиного усталеного правопису, Редакція поруч того гадає, що наслідки роботи правописної конференції ще ніяк не можна вважать за остаточні (вже й відповідно ясному розумінню декрета від 23 липня 1925 р., де конференції надано тільки дорадчого значіння). На конференції досить таки було плутаних і суперечних постанов, і Державній Комісії, чи її президії, доведеться ще пильно попрацювати, щоб дати їм лад та вже тоді з повною відповідальністю подати остаточний проект на розгляд Ради Народніх Комісарів.

Вісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 червня

[[Категорія:Правопис_біб]]
[[Категорія:Бібліотека]]
[[Категорія:Правопис]]

Джерела

2017-08-31T14:12:04Z

Victor Kubai: /* С */

{{Зміст праворуч}}
==А==
<ol>
<li id="AktKMA_P">Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии (1762 – 1796). Со введением и примечаниями Н.И. Петрова. Отделение 2. В пяти томах. Київ: 1904 – 1908.

<li id="AktKMA_T">Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии (1796 – 1869). Со введением и примечаниями Ф. Титова. Отделение 3. В четырех томах. Київ: 1904 – 1908.

<li id="AktJuZR">Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. В одиннадцати томах. Санкт-Петербург: 1861 – 1884. [http://www.ex.ua/80850349 На сайті ex.ua]

<li id="Anat_Vovk">Анатоль Вовк. Ред. Б. Рицар, М. Комова. Львів: Ліга-Прес, 2002. [http://lp.edu.ua/tc.terminology/TK_vocab_SS6.htm На сайті Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ). Львівська політехніка.]

<li id="Ant_Dav">Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. Київ: Радянський письменник,
1970. [http://yak-my-hovorymo.wikidot.com/ http://yak-my-hovorymo.wikidot.com/]

<li id="Apanov">Апанович О. Україно-Російський договір 1654 р. Міфи і реальність. Київ: Варта, 1994. [http://www.ukrcenter.com/Library/read.asp?id=139 На сайті"Український Центр"]

<li id="ArJuZR">Архив Юго-Западной России. В восьми частях, тридцати четырех томах. Київ, 1859 – 1914. [http://www.runivers.ru/lib/detail.php?ID=332071 На сайті "Руниверс".]

<li id="Ascoch">Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академиею. Київ, 1856. [http://www.ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/1373 На сайті Києво-Могилянської академії.]

<li id="AshAlp">Ашнин Ф.Д., Алпатов В.М. ”Дело славистов”. Москва, 1994.

==Б==

<li id="Bahalij">Багалій Д. Нарис української історіографії. Т. 1, Київ, 1923.

<li id="Balab">Балабольченко В. СВУ – суд над переконаннями. «Вітчизна», 1989, №11, сс. 159-179.

<li id="Bant">Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетьманства.Київ: Час, 1993. Репринт видання 1903 року. [http://www.library.kr.ua/elib/history/index.html На сайті Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д.І. Чижевського.]

<li id="Bilan">Біланюк О. Українська Вільна Академія Наук у США: вчора, сьогодні, завтра. «Сучасність», 2001, №7-8, сс. 133-140.

<li id="Bil-No">[[Білецький-Носенко П. Словник української мови|Білецький-Носенко П. ''Словник української мови'']]/ АН УРСР. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Підготував до випуску В. В. Німчук. — Київ: Наукова думка, 1966.

<li id="Bilod">Білодiд І.К. Києво-Могилянська академія в історії східнослов'янських літературних мов. Київ: Наукова думка, 1978.

<li id="Bilok">Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СССР. Джерелознавче дослідження. Київ, 1999.

<li id="Bilok2">Білокінь С. Пожежі київської Публічної бібліотеки АН УРСР 1964 та 1968 років. «Пам'ятки України», 1998, №3-4, сс. 145-148.

<li id="Bilok3">Білокінь С. Розстрільний список Соловків. «Літературна Україна», 1992, 9-30 липня, №27-30.

<li id="Bolkh">Болховітінов Євгеній, митрополит. Вибрані праці з історії Києва. Київ: Либідь-ІСА, 1995.

<li id="BTB2">Ботанічний термінологічний бюлетень. УАН, Інститут мовознавства, №3. Київ: Вид. УАН, 1935.

<li id="Bokhon">Бохонко О. Дві відлиги одного сторіччя: видавничі проекти громадівців. «Друкарство», 2003, №1, с. 82-83.

<li id="Bocjur">Боцюрків Б. Т. зв. ”саморозпуск” Української Греко-Католицької
Церкви в 1946 р. у світлі розсекречених документів. «Сучасність», 1998, №1,
с. 106-112.

<li id="Braji1">Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. Київ, 1988. [http://ukrknyga.at.ua/load/brajchevskij_m_ju_utverdzhennja_khristijanstva_na_rusi/29-1-0-515 На сайті "Українська книга. Безкоштовна електронна бібліотека".]

<li id="Braji2">Брайчевський М.Ю. Літопис Аскольда. Відроджена пам'ятка дев'ятого сторіччя. «Київ», 1988, №2, сс. 146-170.

<li id="Brytch">Бритченко С.П. Деякі питання національних відносин на Україні. Київ, 1990.

<li id="BukTF">Буквар Тимофія Вербицького 1627. — Київ, 1995. [http://izbornyk.org.ua/verbbuk/ver.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="BukIF">Буквар Івана Федорова. — Київ: "Дніпро", 1975. [http://izbornyk.org.ua/fedorovych/bf.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Khaleb">Булос ібн Аз-Заім (Павло Халебський) Подорож Патріарха Макарія. (Уривки). «Дзвін», 1990, №9, с. 119-129.

<li id="B_URE">[[Бюлетень УРЕ. 1932-1932.|Бюлетень УРЕ. Три числа.]] Харків, 1931 – 1933.

==В==

<li id="Vask">Васькович Г. Емський указ і боротьба за українську школу. Мюнхен, 1976. [http://diasporiana.org.ua/istoriya/138-vaskovich-g-emskiy-ukaz-i-borotba-za-ukrayinsku-shkolu/ На сайті Diasporiana.]

<li id="LitVel">Величко С.В. Літопис. У двох томах. Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В.О. Шевчука. Відпов. ред. О.В. Мишанич. Київ: Дніпро, 1991. [http://izbornyk.org.ua/velichko/vel.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="U_Kron">Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. Київ: Наукова думка, 1995.

<li id="VTB>Виробничий термінологічний бюлетень. УАН, Інститут мовознавства, №5. Київ: Вид. УАН, 1935. [[Виробничий термінологічний бюлетень. Передмова|Передмова]].

<li id="VNTSH>Вісник НТШ. Ювілейний випуск. Львів, 1998, ч. 19-20.

<li id="Vopr_term">Вопросы терминологии. (Материалы Всесоюзного терминологического совещания). Москва: Изд. АН СССР, 1961.

<li id="VUSR">Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы. В 3-х т. Москва: Изд. АН СССР, 1953.

<li id="Kvitn_Nac_pol> В ЦК КП(б)У. Нарада з питань національної політики. «Вісті ВУЦВК», 1933, 1 травня.

==Г==

<li id="Hladkyj">[[М. Гладкий. Інститут Української Наукової Мови ВУАН|Гладкий М. Інститут Української Наукової Мови ВУАН]]. «Вісник ІУНМ», 1930, Вип. 2, сс. 6-10.

<li id="H_P_S"> Глущенко В. А., Жихарєва. О. Л.  ''Гіпотеза М. П. Погодіна — О. І. Соболевського в мовознавстві XIX ст. — 20-30-х рр. XX ст.'' Филологические исследования №8, 2006, с. 169-181.

<li id="Holod">Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. Київ, 1990. [http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/Publicat/Fam-Pyrig.php Офіційний веб-портал Державного комітету архівів України.]

<li id="Holuben">Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. Нью-Йорк  –- Париж  –- Торонто: Українське слово, 1987.

<li id="Hol_Kor">Гольденберг Л.І., Королевич Н.Ф. Українська мова. Бібліографічний покажчик (1918 – 1961 рр.). Київ: Вид. Ан УРСР, 1963.

<li id="Horecky">[[Горецький П. Історія української лексикографії|Горецький П.Й. Історія української лексикографії]]. Київ: Вид. АН УРСР, 1963.

<li id="GramUzh">Граматика слов’янська І. Ужевича. К., 1970 [http://izbornyk.org.ua/uzhgram/uz.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Hramoty">Грамоти XIV ст. Київ: Наукова думка, 1974. [http://izbornyk.org.ua/gramxiv/grb.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Hryhorovych">Григорович О. Українська Академія наук у Києві. Список словників 1918 – 1933. Торонто, 1957.

<li id="DavULit">Грицай М.С., Микитась В.Л., Шолом Ф.Я. Давня українська література. Київ: Вища школа, 1978.

<li id="HrytsNar">Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX – XX ст. Київ: Генеза, 2000. [http://history.franko.lviv.ua/gryc_content.htm На сайті Львівського університету.]

<li id="HrinSUM">Грінченкo Б.Д. Предисловіе. В кн: Словарь української мови. Зібрала редакція журнала «Кіевская старина». Упорядкував з додатком власного матеріялу Борис Грінченко. В чотирьох томах. У Київі, 1907 – 1909. Передрук (фотомеханічним способом): Київ: Вид. АН УССР. - 1958 - 1959. Том 1 с. I-XXXIII. [http://r2u.org.ua/node/60 Текст Предисловія на сайті r2u.org.ua]

<li id="IUR">Грушевський М.С. Історія України - Руси. В 11 томах, 12 кн. Київ: Наукова думка, 1991 – 1998. [http://izbornyk.org.ua/hrushrus/iur.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="IUL">Грушевський М.С. Історія української літератури. В 6 томах, 9 кн. Київ: Либідь, 1993 - 1995. [http://izbornyk.org.ua/hrushukr/hrushe.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="HrushP">Грушевский M. Позорной памяти. «Украинский вестник», 1906. 21 травня сс. 39-41.

<li id="XXII">XXII з'їзд Комуністичної партії Радянського Союзу. 17-31 жовтня І961 року. Стенографічний звіт. Київ, 1962. Ч. l. [http://publ.lib.ru/ARCHIVES/K/KPSS/_KPSS.html#001 На сайті "ПУБЛИЧНАЯ БИБЛИОТЕКА (Электронные книжные полки Вадима Ершова и К°)" Формат Djv-ZIP.]

==Д==

<li id="Dwa">Два почаївські стародруки: «Книжиця для господарства» (1788 р.) та «Політика свіцкая» (1770/1790). Мюнхен, 1985. Факсимільне перевидання О. Горбача.

<li id="KOCD">Дело Киевского областного центра действий. Харків, 1927.

<li id="KPbU-X">Десятий з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України 20-29 листопада 1927 р.: Стенографічний звіт. Харків, 1928.

<li id="DZH-Spec">Джимбинов С. Эпитафия спецхрану?.. «Новый мир», 1990, №5, сс. 243-252. [http://lib.misto.kiev.ua/POLITOLOG/s_specchran.txt На сайті "Киевская городская библиотека".], [http://lib.rus.ec/a/2859 На сайті "Либрусек".]

<li id="Dzuba">Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русіфікація? «Вітчизна», 1990, №5, сс. 95-130; №6, сс. 128-143; №7, сс. 87-108; №8, сс. 89-98. [http://litopys.org.ua/idzuba/dz.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Dobr">Добровольский В. Запрещенная книга в России. M.,1962.

<li id="DIU">Довідник з історії України (А-Я). За заг. ред.І. Підкови, Р. Шуста. 2-е вид., доопр. і доповн. Київ: Генеза, 2001. [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm На сайті Львівського університету.]

<li id="Do_ist_ukazu">[[До історії указу 1876 року]] про заборону українського письменства. «Україна», 1907, №6, сс. 135-151.

<li id="DKM">[[Документи Комітету Міністрів 1905 року|Докладные записки, мемориалы и др. документы, касаюшиеся отмены ограничения украинского языка в дореволюционной России. 9 мемориалов. СПб 1905 г. (Збірка документів Комітету Міністрів Російської Імперії, що перебувають у Відділі рідкісної книги Львівської національної наукової бібліотеки України імені В.Стефаника ]]

<li id="DorNIU"> Дорошенко Д. Нарис історії України. У 2 т. Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1966. Передрук з видання УНІ у Варшаві 1933 року. Перше видання зредагував Р. Смаль-Стоцький.
[http://varnak.psend.com/narys/ Текст на сайті http://varnak.psend.com]

<li id="Do30">До 30-ліття листа протесту проти політичних переслідувань в Україні. «Сучасність», 1999, №1, сс. 88-109.

<li id="DorIU">Дорошенко Д. Історія України. Т. 1. Доба Центральної Ради. Ужгород, 1932.

==Е==

<li id="EIU">''Енциклопедія історії України''. В 10-ти томах. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003-2013. [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21SRW=nz&S21FMT=brief_elib&C21COM=S&2_S21P03=PRJ=&2_S21STR=%D0%95%D0%9D%D0%A6%D0%98%D0%9A%D0%9B%D0%9E%D0%9F%D0%95%D0%94%D0%86%D0%AF%20%D0%86%D0%A1%D0%A2%D0%9E%D0%A0%D0%86%D0%87%20%D0%A3%D0%9A%D0%A0%D0%90%D0%87%D0%9D%D0%98%20%28%D0%95%D0%86%D0%A3%29 На сайті Інституту історії НАН України.]

<li id="EU1"> Енциклопедія українознавства. Загальна частина. В 3-х томах. Київ: Інститут археографії, 1994.[http://izbornyk.org.ua/encycl/eu.htm Текст на сайті "ІЗБОРНИК"]

<li id="EU">Енциклопедія українознавства. Словникова частина. В 10 томах. Львів: НТШ, 1993 – 2000.[http://izbornyk.org.ua/encycl/eu.htm Текст на сайті "ІЗБОРНИК".] [http://diasporiana.org.ua/?s=енциклопедія+українознавства Djvu- файли енциклопедії на сайті Diasporiana]

<li id="Efim">Ефименко А.Я. История украинского народа.Киев: Лыбидь, 1990. [http://elib.nplu.org/view.html?&id=2908 На сайті Національної парламентської бібліотеки]

==Є==

<li id="Jef_H">Єфіменко Г. Ставлення владних структур до розвитку національних мов у радянській Україні 1930-х років. В кн.Мовні конфлікти і гармонізація суспільства. Київ: ВПЦ «Київський університет», 2002, сс. 179-185.

<li id="JefIUP">Єфремов С. Історія українського письменства. Київ: Femina, 1995. Друковано за виданням 1919 року Київ  –- Ляйпціг (Вецляр, 1924). [http://www.utoronto.ca/elul/history/Iefremov/Ist-pysm00.pdf Електронна бібліотека української літератури Торонтського університету. Формат pdf.]

<li id="JefLKS">Єфремов С. Літературно-критичні статті. Київ: Дніпро, 1993.

<li id="JefMUS">Єфремов С. Мартиролог українського слова. «Київ», 1991, №5, сс. 121-127.

<li id="JefOsv">Єфремов С. У боротьбі за освіту. «Київ», 1990, №5, сс. 120-134.

==Ж==

<li id="Zhyvotko">Животко А. П. ''Історія української преси'' / Упоряд., авт. іст.—біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 1999. — 368 с. [[Животко А. Історія української преси|Djvu-файл з текстовим шаром та навігацією є в бібліотеці сайту.]]

<li id="ZhytVP">Житецький П.Г. Вибрані праці. Філологія. Київ: Наукова думка, 1987.

==З==

<li id="Zak_ja_SSsr">Закон СССР ”О языках народов СССР”. «Известия», 5 мая, 1990.

<li id="ZapMSIF">Запаско Я. Мистецька спадщина Івана Федорова. Львів, 1974.

<li id="ZapPKM">Запаско Я. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. — Львів, 1995.''

<li id="Zap_KU">Записка Володимира Антоновича у справі обмеження українського друку. «Записки Українського наукового товариства в Києві». 1908, Кн. 3, с. 32. [http://izbornyk.org.ua/anton/ant08.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Zap_KhU">[[Записка_Харківського_університету|Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке]]. Харьков: Тип. и лит. Зильберберга, 1905. Передрук «Вісник Книжкової палати», 1996, №3, сс. 3-5, №4, сс. 3-6.

<li id="Zas-WS">Заседания Верховного Совета СССР. Стенографический отчет, Созыв 5, сессия ІІ, 22-25 декабря 1958 г., Москва, 1959.

<li id="Zaton">Затонський В. З питань національної політики на Україні. Про вихователів комуністичного покоління. (Промови). Харків: Радянська школа,1933.

<li id="ZbNKO">Збірник декретів, наказів і розпоряджень по народному комісаріату освіти УСРР. Харків, 1921. Вип. 3.

<li id="ZbRSU">Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. Без місця видання, 1919 – 1932.(= Собрание узаконений та распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины).

<li id="ZbzUSSR">Збірник законів УРСР.1938, №27, сс. 105-106.

<li id="ZbUkr">Збірник постанов, інструкцій та матеріялів в справі українізації. Артемівське, 1928.

==И==

<li id="ISSSRkk">История СССР, краткий курс.Под ред. А. Шестакова (1-е видання  –- 1937)

<li id="Istrin">Истрин В.А. 1100 лет славянской азбуки. Москва: Наука, 1988.

==І==

<li id="IM-75">Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України – 75, 1930-2005: Матеріали до історіі.. – К.:Довіра, 2005. – 565.

<li id="IUM-10">Інститутові української мови – 10 років. «Українська мова», 2001, №1, сс. 5-10.

<li id="Isajev">Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль у розвитку українскої культури XVI – XVIII ст. Київ: Наукова думка, 1966.

<li id="Isajev_U_K">Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми.. Львів, 2002. [http://izbornyk.org.ua/isaevych/is.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="IANU">Історія Академії наук України (1918 – 1993). Київ: Наукова думка, 1994.

<li id="IANU_D">Історія Академії наук України (1918 – 1923). Документи і матеріали. Київ: Наукова думка, 1993.

<li id="IL">Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. Київ: Наукова думка, 1986.

<li id="ISTPRAV">Історія українського правопису: XVI-XX століття. Хрестоматія. Київ: Наукова думка, 2004.

<li id="IULXIX">Історія української літератури (перша половина XIX століття). За редакцією І.П. Скрипника. Київ: Вища школа, 1980.

==К==

<li id="KazIst">Казанская история. Подгот. текста Г.Н. Моисеевой. Москва  –- Ленинград: 1954.

<li id="Pryr_vidd">Калинович Ф. Природничий відділ ІУНМ. «Вісник ІУНМ», вип. I, 1930. Додаток, сс. 1-28 (окрема пагінація).

<li id="Kwiring">Квиринг Э. И. О нацменьшинствах. Из заключительного слова на VIII всеукраинской конференции. «Коммунист», 1924, 15 мая.

<li id="Abram">Києво-Печерський Патерик. Підготував до видання Д. Абрамович. Київ: Час, 1991. Репринтне відтворення видання 1931 р.

<li id="KMT">Кирило-Мефодіївське товариство. У 3-x т. Київ: Наукова думка, 1990.

<li id="Kinan">Кінан Е. Російські історичні міфи. Київ: Критика, 2001. [http://chtyvo.org.ua/authors/Keenan_Edward/Rosiiski_istorychni_mify/ На сайті «Чтиво».]

<li id="Kod_NO">Кодекс законов о народном просвещении УССР, утвержденный ВУЦИК 2 ноября 1922 г. на основании постановления 3-й сессии VI созыва ВУЦИК от 16 октября 1922 г.. Харьков: Наркомпрос, 1922.

<li id="Kozach">Козаченко А. Минуле книги на Україні. Харків  –- Київ, 1930.

<li id="Koljaska">Коляска І. В. Освіта в Радянській Україні. Торонто, 1970. [http://diasporiana.org.ua/istoriya/1674-kolyaska-i-osvita-v-radyanskiy-ukrayini/ На сайті http://diasporiana.org.ua]

<li id="KPUzk">Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів і конференцій 1918 – 1956. Київ: Держполітвидав, 1958.

<li id="KPUzk_77">Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. У 2-х томах. Київ: Політвидав України, 1976 – 1977.

<li id="KAU">Конституційні акти України. 1917 – 1920. Невідомі конституції України. Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992.

<li id="IsRus">Кониский Г. Исторія Русовъ или Малой Россіи. Москва. Въ Университетской Типографіи. 1846. Репринтне відтворення 1991 року, рекламно-видавнича фірма «Дзвін». [http://litopys.org.ua/istrus/istrus.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Vul_Ruska">Кос Г., Федина Р. Вулиця Руська у Львові. Львів: Центр Європи, 1996.

<li id="KorR">Корогодський Р. ”Запротоколюйте мою заяву”. «Літературна Україна», 1990, 11 січня, с. 5.

<li id="Kosior">Косіор С. В. Підсумки і найближчі завдання національної політики на Україні.«Червоний шлях», 1933, №8-9, с. 266-272.

<li id="Slovky">[http://www.ua-pereklad.org/ua/theory/termslovn Кочерга О., Кулик В. Українські термінологічні словники довоєнного періоду в бібліотеках Києва та Львова.] Препринт ІТФ АН України ІТФ-93-ІУ. Київ: 1993; «Вісник Академії наук України», 1994, №2, с.55-61.

<li id="Shljakh">Кочерга О. Деякі міркування про шляхи і манівці розвитку української термінології.«Сучасність», 1994, №7-8, сс. 173-182. [http://r2u.org.ua/node/107 На сайті r2u.org.ua.]

<li id="Kryt1">Кочерга О. Правопис чужомовного походження.«Критика», 2002, №3, сс. 6-9. [http://r2u.org.ua/node/140 На сайті r2u.org.ua.]

<li id="Kryt2">Кочерга О. Їхні традиції в нашому правописі.«Критика», 2004, №1-2, сс. 17-18.

<li id="Ji35">Кочерга О. Мовознавчі репресії 1933 року.«Ї», 2004, №35, сс. 96-105. [http://www.ji.lviv.ua/n35texts/kocherha.htm На сайті журналу "Ї".]

<li id="KPRSzCK">КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. У п'яти томах. Київ: Політвидав України, 1978 – 1980.

<li id="KrymT5">Кримський A.Ю. Твори у п'яти томах.Т. 3. Мовознавство. Фольклористика.Київ: Наукова думка, 1973.

<li id="KulBudURSR">Культурне будівництво в Українській PCP.Важливі рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917 – 1959 рр. Збірник документів у двох томах. Київ: Держполітвидав, 1959.

<li id="KBURSR_79">Культурне будівництво в УPCP (1917 – 1927). Київ: Наукова думка, 1979.

<li id="KBURSR_86">Культурне будівництво в УPCP (1928 – червень 1941).Київ: Наукова думка, 1986.

<li id="Prav_bozh">Кулик В. Правописне божевілля.«Критика», 2001, №5, сс. 6-13. [http://r2u.org.ua/node/136 На сайті r2u.org.ua.]

<li id="UL_XX">Кульчицька Т. Українська лексикографія XIII – XX ст. Бібліографічний покажчик. Львів: Наукова бібліотека ім. В. Стефаника, 1999.

<li id="Qchmo">Кучма Л. Інаугураційна промова на урочистому засіданні Верховної Ради України 19 липня 1994. «Голос України», 1994, 21 липня.

==Л==

<li id="Lavr">Лавров Петро. Кирило та Методій в давньослов'янському письменстві. Київ, 1928.

<li id="Lat">Латышев А.Г. Рассекреченный Ленин. Москва: МАРТ, 1996.

<li id="Leb">Лебедь Д. Советская Украина и национальный вопрос за пять лет. Харьков: Пролетарий, 1923.

<li id="Leb">Лебедь Д. Национальный вопрос на Украине. «Коммунист», 1923, 28 августа.

<li id="Levch">Левченко Г. Викорінити націоналістичне шкідництво в підручниках з мови. Харків: Радянська школа, 1933.

<li id="LexLat">Лексикон латинський Є. Славинецького. Лексикон словено-латинський Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського. Київ: Наукова думка, 1973.

<li id="Lexikon">Лексікон словенороський Памви Беринди. Факсиміле першодруку 1627 р. Київ: Наукова думка, 1961. [http://izbornyk.org.ua/berlex/be.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="LexLZ">Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма словеноросская. Київ: Наукова думка, 1964. [http://izbornyk.org.ua/zyzlex/zyz.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Lemke">[http://e-heritage.ru/ras/view/publication/general.html?id=46898329 Лемке М. К. Эпоха цензурных реформ 1859 – 1865 гг]] . Санкт-Петербург, 1904.

<li id="Lemke2">[http://books.e-heritage.ru/book/10079163 Лемке М. К. Николаевские жандармы и литература. 1826 – 185 гг]. Санкт-Петербург, 1908.

<li id="kajdany">Лизанчук В. Навічно кайдани кували: Факти, документи, коментарі про русифікацію в Україні. Львів: Інститут народознавства НАН України, 1995. [http://ukrknyga.at.ua/load/lizanchuk_v_navichno_kajdani_kuvali_fakti_dokumenti_komentari_pro_rusifikaciju_v_ukrajini/4-1-0-706 На сайті "Українська книга". Безкоштовна електронна бібліотека.]

<li id="Lubimov">Любимов С. Борьба между представителями великороссийского и малороссийского направления в Великороссии в конце XVII – начале XVIII веков. «Журнал Министерства Народного Просвещения», 1875. Ч. 180.

<li id="LitR">Літопис Руський. Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. Відпов. ред. О.В. Мишанич. Київ: Дніпро, 1989. [http://izbornyk.org.ua/litop/lit.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

==М==

<li id="Mazur">Мазур О., Патер І. Львів у роки Першої світової війни. В кн. Львів. Історичні нариси.
Львів: Інститут українознавства, 1996, сс. 304-324.

<li id="Mansv"> Мансветов Г. Как у нас правились церковные книги. Москва, 1883. [http://www.mzh.mrezha.ru/lib/mansvetov/mns1883c.djvu Портал Богослов.Ru у форматі djvu.]

<li id="Masnen">Масненко В. Цензура в підрадянській Україні 20-х років: система, інституції, репресивна політика.«Сучасність», 1997, №6, сс. 81-90. [[Масненко В. Цензура в Україні 20-х Років| Текст.]]

<li id="MTB2">Математичний термінологічний бюлетень. Виправлення до математичного словника чч. 1, 2, 3. ВУАН, Інститут мовознавства, №2. Київ: Вид. ВУАН, 1934. [[Математичний термінологічний бюлетень. Передмова|Передмова]].

<li id="Makar">Макарчук С. Громадсько-політичний центр Західноукраїнського краю. В кн.Львів. Історичні нариси. Львів: Інститут українознавства, 1996, сс. 267-290.

<li id="Macuk">Мацюк О. Чи було друкування на Україні до Івана Федорова? «Архіви України», 1968, №2, сс. 5-6.

<li id="Medyn">Мединський Є. М. Братські школи України і Білорусії в XVI-XVII століттях. Київ: Радянська школа, 1958.

<li id="MTB1">Медичний термінологічний бюлетень. ВУАН, Інститут мовознавства, №1. Київ: Вид. ВУАН, 1933.

<li id="Miller">Миллер А. И. ”Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIX в.). Санкт-Петербург: Алетейя, 2000. [http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/miller.htm Сайт "UKRAINIAN HISTORICAL LIBRARY"]. [http://ftp.malorus.org/mnib215-Miller-UkrainskijWopros.djvu Файл у форматі djvu].

<li id="Mijak">Міяковський В. Два рукописи 60-х років, заборонені царською цензурою. «Україна», 1917. Кн. 1 і 2. с. 84.

<li id="Moskal"> [[Москаленко А. Нариси історії української лексикографії|Москаленко А. Нариси історії української лексикографії]]. К.: Державне учбово-педагогічне в-во «Радянська школа», 1961.

==Н==

<li id="Nahaje">Нагаєвський В. Історія української держави двадцятого століття. Київ: Український письменник, 1994. Репринт римського видання 1989 р.

<li id="Nadtoch">Надточій О. Видання «Кобзаря» Тараса Шевченка в умовах заборон
російської цензури (початок XX ст.). «Друкарство», 2003, №2, сс.
88-91.

<li id="Najbl_76">[[Найближчі відгуки указа 1876 р.]] про заборону українського письменства. «Україна», 1907, №6, с. 249-268.

<li id="Nakazy">Наказы малороссійским депутатам 1778 г. Киев, 1889.

<li id="Halja">Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія. Історія і сьогодення. Львів: Кальварія, 1999.

<li id="SIRIO_Rum"> [[Наставленіе графу Румянцеву (1764)|Наставленіе, данное графу Петру Румянцову, при назначеніи его малороссійскимъ генералъ-губернаторомъ, съ собственноручными прибавками Екатерины ІІ. (ноября 1764 года).]] Сборникъ русскаго историческаго общества (СИРИО), т. 7, 1871, с. 376-391.

<li id="Nauch-kadr">Научные кадры в СССР. Сборник документов и справочных материалов. Под ред. акад. А.В. Топчиева. Москва: Изд-во АН СССР, 1959.

<li id="N_W_U_XX">''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів''. Київ: Наукова думка, 1994. [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=10900 На сайті Інституту історії НАН України.]

<li id="Nash_Lukash_1">''Наш Лукаш. Спогади у 2-х книгах. Книга 1.'', Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009.

<li id="NimchMov">Німчук В. Мовознавство на Україні в XIV—XVII ст. Київ, 1985. [http://izbornyk.org.ua/nimchuk/nim.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="NimchP">Німчук В. Проблеми українського правопису в XX ст. У кн: Український правопис (проєкт найновішої редакції). Київ: Наукова думка, 1999, сс. 242-333. [http://r2u.org.ua/node/126 На сайті r2u.org.ua.]

<li id="NimPUP">Німчук В. Проблеми українського правопису XX – початку XXI  ст.ст. Київ, 2002. [http://lib.movahistory.org.ua/PRAWOPYS/Nimchuk_Probl_prav_XX+OCR+nav.djvu DJVU файл з текстовим шаром та навігацією]

<li id="NimchX">Німчук В. Християнство й українська мова. «Українська мова», 2001, №1, сс.11-30.

<li id="YaRud">Носко-Оборонів Т. Ярослав Богдан Рудницький. 1992.

==О==

<li id="otmena">Об отмене стеснений малорусского печатного слова.Санкт-Петербург, 1905.
[[Объ отмѣнѣ стѣсненій малорусскаго печатнаго слова|DJVU файл з текстовим шаром і навігацією.]]

<li id="OgIUD">Огієнко І. Історія українського друкарства. Київ: Либідь, 1994. [http://litopys.org.ua/ohdruk/ohd.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="OgIULM">Огієнко І. (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. Київ: Наша культура і наука, 2001. [http://izbornyk.org.ua/ohukr/ohu.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="OgKMD">Огієнко I. Київська митрополитанська друкарня. 1924.

<li id="OgUK">Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. Курс, читаний в Українськім Народнім Університеті. Київ, 1918. Репринтне відтворення: Київ: Абрис, 1991. [http://elib.nplu.org/view.html?&id=323 На сайті Національної парламентської бібліотеки]

<li id="Oros">Орос О. Грушівський монастир і початки кириличного слов'янського книгодрукування. Штрихи з історії українського друкарства. Ужгород: Закарпаття, 2001.

<li id="Solov3">Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії. В трьох томах, Київ: Сфера, 1997.

<li id="Ocher_cenz">Очеретянко В. [http://memorial.kiev.ua/zhurnal/pdf/01-02_1998/70.pdf ''Політична цензура в системі контролю за особистістю та суспільством: до 80-річчя створення радянської цензури''] // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. — 1998. — № 1, 2. — С. 70-79

<li id="37GD">О языке преподавания в начальных школах местностей с малорусским населением. Заявление 37 членов Госдумы от 29.III./1908 и объяснительная записка к предложению. Документ зберігається в Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України (17712).

==П==

<li id="Pavlovskii">Павловский А. П. ''Грамматика малороссийского наречия''. — СПб., 1818. [http://izbornyk.org.ua/rizne/slovpavl0.htm http://izbornyk.org.ua/rizne/slovpavl0.htm]

<li id="PamVK">Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов. В 4-х томах. Київ, 1845-1859.

<li id="VelRusNar">Панкратова А. Великий русский народ.Mосква, 1948.

<li id="I_UNTT">Перша Міжнародна наукова конференція ”Проблеми української науково-технічної термінології”, 22-25 вересня 1992 р. Тези доповідей. Львів, 1992.

<li id="I_VUz">Перший Всеукраїнський Учительський з'їзд в Харкові від 5 до 11 січня 1925 р. Харків: Держвидав України, 1925.

<li id="Petrov1">''Петров Н.И. Киевская академия во II половине XVII в.'' Київ, 1895.

<li id="Petrov2">Петров Н.И. ''Киевская академия в гетьманство Кирила Розумовского''. Киев, 1905.

<li id="Pyrih">Пиріг Р.Я. ''Життя Михайла Грушевського''. Київ, 1993.

<li id="PSZRI">''Полное Собраніе Законов Россійской Имперіи''. Санкт-Петербург, 1830. [http://www.runivers.ru/lib/book3130/ На сайті "Руниверс": Собрание Первое. 1649-1825 гг. (в 45 томах)], [http://www.runivers.ru/lib/book3136/9864/ Собрание Второе. 12 декабря 1825 — 28 февраля 1881 г (в 55 томах) СПб.: 1830-1885.], [http://www.runivers.ru/lib/book3139/9995/ Собрание Третье. 01.03.1881—1913 г. (в 33 томах) ].

<li id="PSPravIsp">''Полное собраніе постановленій и распоряженій по Ведомству Православнаго Исповеданія Россійской Имперіи''. Санкт-Петербург, 1890. [http://gbooks.archeologia.ru/Lib_1_16.htm На сайті: Книги по истории, археологии, географии, этнографии, филологии, изданные до 1917 года]

<li id="P-VIU">Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. В двох томах. Київ: Либідь, 1992. Репринтне відтворення мюнхенського видання 1972 – 1976 рр. [http://studentbooks.com.ua/content/view/121/49/ На сайті: Електронна інтернет онлайн "Бібліотека Студента UaRus". Том 1.] [http://studentbooks.com.ua/content/view/122/49/ Том 2.]

<li id="P-VUAN">Полонська-Василенко Н.Д. Українська академія наук. (Нарис історії). Київ: Наукова думка, 1993. Репринтне відтворення мюнхенського видання 1955 – 1958 рр. Ч. 1-2.

<li id="PopovKPBU">Попов М.М. Нарис історії Комуністичної партії (більшовиків) України. Харків, 1928.

<li id="PopovNac">Попов М.М. Про націоналістичні ухили в лавах української партійної організації і про завдання боротьби з ними. «Червоний шлях», 1933, №7, с. 123.

<li id="Porkh">Порхун Д. Доля рідної мови.«Наша культура», 1963, ч. 3(59), березень, сс. 5-6. Передруковано в: Василь Чапленко. Мовна політика більшовиків на Україні в 1950 – 60-их рр. Чікаґо: Український публіцистично-науковий інститут, 1974, сс. 51-53.

<li id="Post">Постишев П.П. Радянська Україна – непохитний форпост великого СРСР. З промови на пленумі ЦК ЦКК КП(б)У.«Червоний шлях», 1933, №8-9, сс. 245-260.

<li id="Pravda"> ''Правда Руська. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій.'' Склав та підготував до друку проф. С. Юшков. Київ: В-во УАН, 1935. [http://litopys.org.ua/yushkov/yu.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Prav_prav_22"> ''[[Правописні правила приняті Науковим Товариством ім. Шевченка у Львові]]''. Львів, 1922.

<li id="Pog_kpSS_nr">Програма КПРС: нова редакція. Київ, 1986.

<li id="PrPolShk">Про зміну окремих пактів офіційного ”Українського правопису” (§§ 54-55, чужомовні l, h, g). «Політехнічна школа», 1933, №6, с. 40

<li id="Pro_mynule">Про минуле – заради майбутнього.Київ, 1989.

<li id="Proshenije">Прошение малороссийского шляхетства и старшин, вместе с гетьманом, о возстановлении разных старинных прав Малороссии, Екатерине II-й в 1764 году. Публикация А.Ф. Кистяковского. «Киевская Старина», 1883, №6, сс. 317-345.

==Р==

<li id="RezNKO">[[Резолюції Kомісії НКО для перевірки роботи на мовному фронті]]. «Мовознавство», 1934, №1, сс. 15-21.

<li id="Wormtongue_2">Рекомендации Всесоюзной научно-теоретической конференции «Русский язык – язык дружбы и сотрудничества народов СССР». Русский язык и литература в школах УССР, 1979, №6, сс. 8-15.

<li id="Pysmo-shrift">Різник М.Г. Письмо і шрифт.Київ: Вища школа, 1978.

<li id="RUFS">Російсько-український фізичний словник.Київ: Вид-во АН УРСР, 1959.

<li id="URE_repr">Рубльов О., Фельбаба М. Долі співробітників УРЕ на тлі репресивної політики 30-х років. «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ», 2000, №2-4, сс. 207-251. [http://www.ssu.gov.ua/sbu/doccatalog%5Cdocument?id=42136]

<li id="Rusova">Русова С. Життя українського ідеаліста кінця XIX ст. О.О. Русова. Львів, 1938.

<li id="Wormtongue">Русский язык – язык дружбы и сотрудничества народов СССР. Москва: 1981.

==С==

<li id="Savch">Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. Харків  –- Київ, 1930. [http://uk.wikisource.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%80_%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%97%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0_1976_%D1%80._%28OCR%2B%D0%97%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%29.djvu Вікіджерела]

<li id="Savch2">Савченко Ф. Справа про щорічну, таємну субсидію львівському ”Слову” (1875 – 1881). «Записки НТШ», 1929, Т. CL, сс. 391-404.

<li id="SbRIO">Сборник русского исторического общества. 1871, Т.7, с. 348.

<li id="Swoboda">Свобода В. Слов’янська частина Оксфордського гептаглота. Вініпеґ, 1956. [http://diasporiana.org.ua/movoznavstvo/1976-svoboda-v-slov-yanska-chastina-oksfordskogo-geptaglota/ Pdf файл на сайті Diasporiana].

<li id="BOGO"> Секретный донос Полтавского губернатора Баговута Министру Внутрених Дел. Об украинском движении и мерах борьбы с ним. Полтава, 1917.

<li id="KIUP">[[Синявський О. Коротка історія "Українського правопису"]]// Культура українського слова. – Збірник І. – Харків – Київ, 1931. – С. 93–112.

<li id="Siropol">[[Сірополко С. Історія освіти в Україні|Сірополко С. Історія освіти в Україні]]. Київ: Наукова думка, 2001.

<li id="Sobr_Gos_Gramot">Собраніе государственныхъ грамотъ и договоровъ.. В 4-х частях, 7 книгах. 1813-1828. [http://gbooks.archeologia.ru/ Книги по истории, археологии, этнографии... изданные преимушественно до 1917 года.]

<li id="SIRIO_Wiaz"> [[Секретна настанова Єкатєріни ІІ Вяземському (1764 р.)|Собственноручное наставленіе Екатерины ІІ князю Вяземскому при вступленіе имъ въ должность генералъ-прокурора.]] Сборникъ русскаго историческаго общества (СИРИО), т. 7, 1871, с. 345-348.

<li id="Solo">Соловьев С.М. Публичные чтения о Петре Великом. Москва: Наука, 1984.

<li id="Solo_Ist">[http://www.kulichki.com/inkwell/text/special/history/soloviev/solovlec.htm Соловьев С.М. ''История России с древнейших времен''. В 29-и томах.]

<li id="Skabich">Скабичевский А.М. Очерки истории русской цензуры. Санкт-Петербург, 1892.

<li id="Skazan">''Сказания о начале славянской письменности''. Москва: Наука, 1981. [http://www.krotov.info/history/09/3/flor_00.htm Второе издание: ''Сказания о начале славянской письменности''. - СПб.: Алетейя, 20007.]

<li id="Skynmo">Скиньмо чужі правописні кайдани! Львів: Галицька видавнича спілка, 2001.

<li id="Skryp_prav">[[Скрипник М. Підсумки правописної дискусії|Скрипник М. ''Підсумки правописної дискусії'']]. Вісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 червня. [http://oldnewspapers.com.ua/node/454 На сайті ''Архів старих газет.'']

<li id="Skr">[http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000100/index.shtml Скрынников Р.Г. Борис Годунов]. Москва: Наука, 1979.

<li id="S-SUMSU">[[Смаль-Стоцький Р. Українська мова в совєтській Україні|Смаль-Стоцький Р. Українська мова в Совєтській Україні. Матеріяли й завваги]]. Варшава, 1936.

<li id="Melet">Смотрицький М. Граматика. Підготовка факсимільного видання та дослідження пам'ятки В.В. Німчук. Київ: Наукова думка, 1979. [http://izbornyk.org.ua/smotrgram/sm.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Soldat">Солдатенко В. Українізація – життєвий апогей Миколи Скрипника.
«Пам'ять століть», 2002, №2, сс. 8-14.

<li id="slovIUNM">Список словників, що їх упорядкував ІУНМ. «Вісник ІУНМ». Випуск II, 1930, сс. 71-72.

<li id="JosjaproU">Сталін Й. Статті і промови про Україну. Київ, 1936.

<li id="JosWoprYaz">Сталин И. В. ''Марксизм и вопросы языкознания. Относительно марксизма в языкознании''. (Правда. - М., 1950, 20 июня). [http://www.philology.ru/linguistics1/stalin-50.htm На сайті "Русский филологический портал".]

<li id="SubUI">Субтельний О. Україна: історія. Київ: Либідь, 1991. [http://studentbooks.com.ua/content/view/119/49/ На сайті: Електронна інтернет онлайн "Бібліотека Студента UaRus".]

==Т==

<li id="Tepl">Теплов Г.Н. О непорядках которые происходят ныне от злоупотреблений прав и обыкновений, грамотами подтвержденных Малороссии. Записки о Южной Руси. Издал П.Кулиш. Київ: Дніпро. 1994. Репринт двотомового видання 1856 – 1857 рр. [http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Ukraine/XVIII/1760-1780/Teplov/text.htm На сайте "Восточная литература".]

<li id="TerCon">[[Термінологічна правописна конвенція]]. «Український фізичний журнал», 1993, №10, сс. 1599-1600.

<li id="Tymosh">Тимошик М. ”К печатанью не должно быть позволено”. (До історії цензури українського слова). «Урок української», 2000, №3, сс. 10-13; №4, сс. 15-19.

<li id="Tymosh-2">Тимошик М. Її величність  –- книга. Історія видавничої справи Київського університету 1834 – 1999. Київ: Наша культура і наука, 1999.

<li id="1000">Тисяча років української суспільно-політичної думки.У дев'яти томах. Київ: Дніпро, 2001.

<li id="Titov">Титов Ф. Киево-Печерская Лавра, как ставропигияльный монастырь. Київ, 1918.

<li id="Titov_StDr">Титов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI – XVIII вв. Всезбірка передмов до українських стародруків. Київ, 1924.

<li id="Tit_VO">Титов Хв. Стара вища освіта в київській Україні XVI – XIX вв. Київ, 1924.

<li id="Tyshch">Тищенко К. Метатеорія мовознавства. Київ: Основи, 2000.

==У==

<li id="Ukaz_AI">Указ императрицы Анны Иоановны правителю Малороссии князю Шаховскому о браках малороссов. «Киевская старина», 1905, №10, 1(Д) (окрема пагінація).

<li id="Ukaz">Указ имп. Екатерины II об учреждении малороссийской коллегии. «Киевская старина», 1883, №8, сс. 738-740.

<li id="UkrRadUst">Українізація радянських установ (Декрети, інструкції і матеріяли. –- Ч. 2). Харків, 1926.

<li id="UkrId_mov">''Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного
регулювання (1847–1914). Збірник документів і матеріалів'' / Відп. ред. Г. Боряк; упоряд.
Г. Боряк, В. Баран, Л. Гісцова, Л. Демченко, О. Музичук, П. Найденко, В. Шандра; НАН України,
Ін-т історії України; Укрдержархів, ЦДІАК України. – К.: Ін-т історії України НАН України,
2013. – LХII; 810 с.: іл. [http://www.history.org.ua/?litera&id=9174&navStart=7 Pdf файл].

<li id="EUM">Українська мова. Енциклопедія. Редкол.: Русанівський  В.М., Тараненко О.О співголови), Зяблюк М.П., та ін. Київ: Українська енциклопедія, 2000.

<li id="UPXVI">Українська поезія XVI століття. Київ: Радянський письменник, 1987.

<li id="UCR_Dok">Українська Центральна рада. Документи і матеріали. У двох томах. Київ: Наукова думка, 1996 – 1997.

<li id="UkrPr26"> [[Український правопис. (Проєкт). 1926 р.|Український правопис (Проєкт). Харків: ДВУ, 1926.]]

<li id="UkrPr28> [[Український правопис. 1928 р.| Український правопис. Харків: ДВУ, 1929. ]], [http://r2u.org.ua/node/181 '''Текст на сайті r2u.org.ua''']

<li id="UkrPr33> [[Український правопис. 1933 р.| Український правопис. Харків: ДВУ, 1933.]]

<li id="UkrPr38"> [[Український правопис. (Проект видання четвертого). 1938р|Український правопис. Київ, 1938.]]

<li id="UkrPr40"> [[Український правопис. (Проект видання четвертого). 1940 р.|Український правопис. Київ, 1940.]]

<li id="UkrPr43">[[Український правопис. Упорядкував Іван Зелинський]]. Краків  –- Львів: Українське видавництво, 1943.

<li id="UkrPr46">[[Український правопис. 1946 р.| Український правопис. Київ, 1946.]]

<li id="UkrPr60">Український правопис. 2-е вид., доп. й випр. Київ, 1960.

<li id="UkrPr90">Український правопис. 3-е вид., випр. й доп. Київ: Наукова думка, 1990.

<li id="UkrPr93">Український правопис. 4-е вид., випр. й доп. Київ: Наукова думка, 1993.

<li id="UkrPrN"> [http://r2u.org.ua/pravopys/pravXXI/zmist.htm#proekt Український правопис. Проєкт найновішої редакції. Київ: Наукова думка, 1999. '''На сайті r2u.org.ua''']

<li id="UkrPrRu">Український правопис. Проeкт. Київ, 2003. [http://izbornyk.org.ua/pdf/proekt_2003.htm На сайті "ІЗБОРНИК".]

<li id="URES">Український радянський енциклопедичний словник. В 3-х томах. Київ: УРЕ, 1987.

==Ф==

<li id="Fabryk">Фабрикант Ник. Краткий очерк из истории отношений русских цензурных законов к украинской литературе. «Русская мысль», 1905. Кн. 3, сс. 127-146.

<li id="Fed_obm">Федотова Оксана. [http://nbuv.gov.ua/UJRN/vkp_2009_3_14 ''Обмеження друкованого слова в Україні у тридцятих роках ХХ століття'']. Вісник Книжкової палати. — 2009. — № 3. — С. 32-38.

<li id="FDU">Філософська думка в Україні: Біобібліогр. словник / Авт. кол.: В. С. Горський, М. Л. Ткачук, В. М. Нічик та ін. — К.: Унів. вид-во "Пульсари", 2002. — 244 с.: іл. [http://litopys.org.ua/fdm/fdm.htm Кілька статей на сайті "ІЗБОРНИК".]

<li id="PhTB4">Фізичний термінологічний бюлетень. УАН, Інститут мовознавства, №4. Київ: Вид. УАН, 1935. [[Фізичний термінологічний бюлетень. Передмова|Передмова]].

==Х==

<li id="KharShk">[[Харлампович К.В. Западнорусские православные школы|Харлампович К.В. ''Западнорусские православные школы XVI – начала XVII века''. Казань, 1896.]]

<li id="KharCer">[[Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь|Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. Т. 1, Казань, 1914.]]

<li id="OlentirB">[[А. Хвиля. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті|Хвиля А. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті]]. Без місця видання: Партвидав ЦК КП(б)У, 1933, с. 30. Брошура з передруком статті з журналу «Більшовик України», 1933, №7, сс. 42-56.

<li id="Olentir">Хвиля А. Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті. Харків: Радянська школа, 1933.

<li id="KhyzhKMA">Хижняк З. І. Києво-Могилянська академія. Київ: Вища школа, 1981.

<li id="KholITSU">[[Г. Холодний. До історії організації термінологічної справи на Україні|Холодний Г. До історії організації термінологічної справи на Україні.]]«Вісник ІУНМ», 1928, Вип. 1, сс. 9 - 20.

<li id="KholIUNM"> [[Г. Холодний. Стан та перспективи наукової роботи ІУНМ|Холодний Г. Стан та перспективи наукової роботи Інституту української наукової мови]]. (Доповідь Раді Академії 5-го листопада 1928 p.). Київ, 1928.

<li id="Khr_NDIM">[[Хроніка НДІМ 1933-1934|Хроніка НДІМ]]. «Мовознавство», 1934, №2, сс. 119-145.

==Ч==

<li id="Chep">Чепіга І. П. Пересопницьке Євангеліє. В кн. Україна. Наука і культура.
Вип. 24. Київ, 1990, сс. 190-195.

<li id="Cher_Dyk">Червінська Л. Ф., Дикий А. Т. ''Покажчик з української мови. Матеріали по 1029 р.''. Харків: Харківська державна бібліотека ім. Короленка, 1930.

<li id="Chern">Чернихівський Г. П. Кременецька граматика 1638 року. «Жовтень», 1988, №12, сс. 108-109.

<li id="ChyzhIUL">Чижевський Д.І. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). Тернопіль: ММП ”Презент”, за участю ТОВ ”Феміна”, 1994. Друковано за виданням 1956 р. УВАН у США. [http://izbornyk.org.ua/chyzh/chy.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Chykal">Чикаленко Є. Спогади (1864 – 1907). Київ: Темпора.
2003.

==Ш==

<li id="Shapov">Шаповал Ю. І. Сталінізм і Україна. «Український історичний журнал», 1991, №8.

<li id="Shapov_33">Шаповал Ю. І. Голод 1932 – 1933 років: політичне керівництво
УСРР і Кремль. «Сучасність», 2003, №6, сс. 78-101.

<li id="ShapovPZ">Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. Київ: Абрис, 1997.

<li id="ShevChomu">Шевельов Ю. [[Шевельов Ю. Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова?|Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова? З проблем східнослов'янської глотогонії. Дві статті про постання української мови]]. Київ: КМAcademia, 1994.

<li id="ShevStanStat">Шевельов Ю. [[Шевельов Ю. УКРАЇНСЬКА_МОВА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ДВАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ (1900-1941). Стан і статус.|Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 – 1941). Стан і статус]]. Сучасність, 1987. Чернівці: Рута, 1998.

<li id="ShevPortr">Шевельов Ю. Портрети українських мовознавців.Київ: КМ Академія, 2002.

<li id="ShevHalychyna">Шевельов Ю. ''Внесок Галичини у формування української літературної мови''. Київ.: Видавничий дім "КМ Академія", 2003. [http://www.maidan.org.ua/history/kharkiv/yuri_sheveliov/galychyna/index_galychyna.html На сйті Майдан.]

<li id="Shewch1">Шевчук В. Іван Виговський та Гадяцький трактат 1658 року.
В кн.Україна. Наука і культура. Вип. 25. Київ: Знання, 1991, сс. 140-152.

<li id="Shewch2">Шевчук В. Муза Роксоланська. Українська література XIII – XVIII ст. Конспект. Кіровоград, 1993.

<li id="Shewch_MR2">Шевчук В. ''Муза роксоланська. Українська література XVI—XVIII століть''. Удвох книгах.
:Книга перша: ''Ренесанс. Раннє бароко.'' К.: Либідь, 2004
:Книга друга: ''Розвинене бароко. Пізнє бароко.'' К.: Либідь, 2005

<li id="MyrShev">Шевчук М. У лабіринті історичних подій. Коли Київська колеґія дістала статус академії? В кн. Україна. Наука і культура. Вип. 23. Київ: Знання, 1989, с. 384-388.

<li id="SherProizn">Шерех Ю. Так нас навчали правильних проізношений. Триптих про мову. В кн. Ю. Шерех.Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Т. III. Харків:
Фоліо, 1998, сс. 203-249. [http://r2u.org.ua/node/111 Текст на сайті r2u.org.ua].

<li id="Shljap">Шляпкин И. Св. Дмитрий Ростовский и его время (1651 – 1709). Санкт-Петербург, 1891.

<li id="Shpak">Шпаков А.Я. Государство и церковь в их взаимных отношениях в Московском государстве. Учреждение патриаршества в России.. Одесса, 1912. [http://www.lawlibrary.ru/izdanie57941.html На сайті: "Юридическая научная библиотека издательства "Спарк".]

<li id="Shum_Prav">[[ Ф. Шумлянський. Найголовніші правила українського правопису УАН 1921 Р.|Шумлянський Ф. ''Найголовніші правила українського правопису Української Академії Наук видання 1921 року (Розвідка)'']] (Відбиток з "Записок Херсонського Інституту Народньої Освіти ім. Н.К.Крупської", ч. ІІ, 1926.). Херсон, 1927.

==Э==

<li id="JavrIZK">Эварницкий Д. История запорожских козаков. Т. І, Санкт-Петербург, 1892. [http://www.krotov.info/history/19/1890_10_2/1855_evarnizky.htm Адреси на сайті Якова Кротова. Опис А.]

<li id="Ejngorn">Эйнгорн В. Книги киевской и львовской печати в Москве в третью четверть XVII века. «Книговедение», 1894, кн. IX-X.

==Я==

<li id="JakNIU">Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття. Київ: Генеза, 1997. [http://history.franko.lviv.ua/yak_content.htm На сайті Львівського університету.]

<li id="JakUShl">Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XVI до середини XVII ст.: (Волинь і Центральна Україна). Київ: Наукова думка, 1993.

<li id="JakPS">Яковенко Н.М. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVII ст. Київ: Критика, 2002. [http://litopys.org.ua/yakovenko/yak.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Jakmalan">Якубець О.А. ''В.Щербицький та ідеологія: до питання щодо причин «маланчуківщини»''. Український історичний журнал. – 2014. – No5, с.107-125.[http://chtyvo.org.ua/authors/Yakubets_Oleksandr/V_Scherbytskyi_ta_ideolohiia_do_pytannia_schodo_prychyn_malanchukivschyny/ На сайті «Чтиво».]

== ==

<li id="Rozm-Bes">[[Розмовник Івана Ужевича|Bunčić D., Keipert H. ''Розмова - Бєсѣда. Das ruthenische und kirchenslavische Berlaimont-Gesprächsbuch des Ivan Uževyč''. München: Verlag Otto Sanger, 2005.]]

<li id="Jakobs">Jakobson R. Slavische Sprachfrage in der Sovjetunion. «Slavische Rundschau» (Прага), 1934 , VI. ([[Jakobson R. Slavische Sprachfrqagen in der Sovjetunion|Текст і переклад]])
</ol>

[[Категорія:Списки]]

Джерела

2017-08-31T14:10:14Z

Victor Kubai: /* С */

{{Зміст праворуч}}
==А==
<ol>
<li id="AktKMA_P">Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии (1762 – 1796). Со введением и примечаниями Н.И. Петрова. Отделение 2. В пяти томах. Київ: 1904 – 1908.

<li id="AktKMA_T">Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии (1796 – 1869). Со введением и примечаниями Ф. Титова. Отделение 3. В четырех томах. Київ: 1904 – 1908.

<li id="AktJuZR">Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. В одиннадцати томах. Санкт-Петербург: 1861 – 1884. [http://www.ex.ua/80850349 На сайті ex.ua]

<li id="Anat_Vovk">Анатоль Вовк. Ред. Б. Рицар, М. Комова. Львів: Ліга-Прес, 2002. [http://lp.edu.ua/tc.terminology/TK_vocab_SS6.htm На сайті Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ). Львівська політехніка.]

<li id="Ant_Dav">Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. Київ: Радянський письменник,
1970. [http://yak-my-hovorymo.wikidot.com/ http://yak-my-hovorymo.wikidot.com/]

<li id="Apanov">Апанович О. Україно-Російський договір 1654 р. Міфи і реальність. Київ: Варта, 1994. [http://www.ukrcenter.com/Library/read.asp?id=139 На сайті"Український Центр"]

<li id="ArJuZR">Архив Юго-Западной России. В восьми частях, тридцати четырех томах. Київ, 1859 – 1914. [http://www.runivers.ru/lib/detail.php?ID=332071 На сайті "Руниверс".]

<li id="Ascoch">Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академиею. Київ, 1856. [http://www.ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/1373 На сайті Києво-Могилянської академії.]

<li id="AshAlp">Ашнин Ф.Д., Алпатов В.М. ”Дело славистов”. Москва, 1994.

==Б==

<li id="Bahalij">Багалій Д. Нарис української історіографії. Т. 1, Київ, 1923.

<li id="Balab">Балабольченко В. СВУ – суд над переконаннями. «Вітчизна», 1989, №11, сс. 159-179.

<li id="Bant">Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетьманства.Київ: Час, 1993. Репринт видання 1903 року. [http://www.library.kr.ua/elib/history/index.html На сайті Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д.І. Чижевського.]

<li id="Bilan">Біланюк О. Українська Вільна Академія Наук у США: вчора, сьогодні, завтра. «Сучасність», 2001, №7-8, сс. 133-140.

<li id="Bil-No">[[Білецький-Носенко П. Словник української мови|Білецький-Носенко П. ''Словник української мови'']]/ АН УРСР. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Підготував до випуску В. В. Німчук. — Київ: Наукова думка, 1966.

<li id="Bilod">Білодiд І.К. Києво-Могилянська академія в історії східнослов'янських літературних мов. Київ: Наукова думка, 1978.

<li id="Bilok">Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СССР. Джерелознавче дослідження. Київ, 1999.

<li id="Bilok2">Білокінь С. Пожежі київської Публічної бібліотеки АН УРСР 1964 та 1968 років. «Пам'ятки України», 1998, №3-4, сс. 145-148.

<li id="Bilok3">Білокінь С. Розстрільний список Соловків. «Літературна Україна», 1992, 9-30 липня, №27-30.

<li id="Bolkh">Болховітінов Євгеній, митрополит. Вибрані праці з історії Києва. Київ: Либідь-ІСА, 1995.

<li id="BTB2">Ботанічний термінологічний бюлетень. УАН, Інститут мовознавства, №3. Київ: Вид. УАН, 1935.

<li id="Bokhon">Бохонко О. Дві відлиги одного сторіччя: видавничі проекти громадівців. «Друкарство», 2003, №1, с. 82-83.

<li id="Bocjur">Боцюрків Б. Т. зв. ”саморозпуск” Української Греко-Католицької
Церкви в 1946 р. у світлі розсекречених документів. «Сучасність», 1998, №1,
с. 106-112.

<li id="Braji1">Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. Київ, 1988. [http://ukrknyga.at.ua/load/brajchevskij_m_ju_utverdzhennja_khristijanstva_na_rusi/29-1-0-515 На сайті "Українська книга. Безкоштовна електронна бібліотека".]

<li id="Braji2">Брайчевський М.Ю. Літопис Аскольда. Відроджена пам'ятка дев'ятого сторіччя. «Київ», 1988, №2, сс. 146-170.

<li id="Brytch">Бритченко С.П. Деякі питання національних відносин на Україні. Київ, 1990.

<li id="BukTF">Буквар Тимофія Вербицького 1627. — Київ, 1995. [http://izbornyk.org.ua/verbbuk/ver.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="BukIF">Буквар Івана Федорова. — Київ: "Дніпро", 1975. [http://izbornyk.org.ua/fedorovych/bf.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Khaleb">Булос ібн Аз-Заім (Павло Халебський) Подорож Патріарха Макарія. (Уривки). «Дзвін», 1990, №9, с. 119-129.

<li id="B_URE">[[Бюлетень УРЕ. 1932-1932.|Бюлетень УРЕ. Три числа.]] Харків, 1931 – 1933.

==В==

<li id="Vask">Васькович Г. Емський указ і боротьба за українську школу. Мюнхен, 1976. [http://diasporiana.org.ua/istoriya/138-vaskovich-g-emskiy-ukaz-i-borotba-za-ukrayinsku-shkolu/ На сайті Diasporiana.]

<li id="LitVel">Величко С.В. Літопис. У двох томах. Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В.О. Шевчука. Відпов. ред. О.В. Мишанич. Київ: Дніпро, 1991. [http://izbornyk.org.ua/velichko/vel.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="U_Kron">Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. Київ: Наукова думка, 1995.

<li id="VTB>Виробничий термінологічний бюлетень. УАН, Інститут мовознавства, №5. Київ: Вид. УАН, 1935. [[Виробничий термінологічний бюлетень. Передмова|Передмова]].

<li id="VNTSH>Вісник НТШ. Ювілейний випуск. Львів, 1998, ч. 19-20.

<li id="Vopr_term">Вопросы терминологии. (Материалы Всесоюзного терминологического совещания). Москва: Изд. АН СССР, 1961.

<li id="VUSR">Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы. В 3-х т. Москва: Изд. АН СССР, 1953.

<li id="Kvitn_Nac_pol> В ЦК КП(б)У. Нарада з питань національної політики. «Вісті ВУЦВК», 1933, 1 травня.

==Г==

<li id="Hladkyj">[[М. Гладкий. Інститут Української Наукової Мови ВУАН|Гладкий М. Інститут Української Наукової Мови ВУАН]]. «Вісник ІУНМ», 1930, Вип. 2, сс. 6-10.

<li id="H_P_S"> Глущенко В. А., Жихарєва. О. Л.  ''Гіпотеза М. П. Погодіна — О. І. Соболевського в мовознавстві XIX ст. — 20-30-х рр. XX ст.'' Филологические исследования №8, 2006, с. 169-181.

<li id="Holod">Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. Київ, 1990. [http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/Publicat/Fam-Pyrig.php Офіційний веб-портал Державного комітету архівів України.]

<li id="Holuben">Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. Нью-Йорк  –- Париж  –- Торонто: Українське слово, 1987.

<li id="Hol_Kor">Гольденберг Л.І., Королевич Н.Ф. Українська мова. Бібліографічний покажчик (1918 – 1961 рр.). Київ: Вид. Ан УРСР, 1963.

<li id="Horecky">[[Горецький П. Історія української лексикографії|Горецький П.Й. Історія української лексикографії]]. Київ: Вид. АН УРСР, 1963.

<li id="GramUzh">Граматика слов’янська І. Ужевича. К., 1970 [http://izbornyk.org.ua/uzhgram/uz.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Hramoty">Грамоти XIV ст. Київ: Наукова думка, 1974. [http://izbornyk.org.ua/gramxiv/grb.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Hryhorovych">Григорович О. Українська Академія наук у Києві. Список словників 1918 – 1933. Торонто, 1957.

<li id="DavULit">Грицай М.С., Микитась В.Л., Шолом Ф.Я. Давня українська література. Київ: Вища школа, 1978.

<li id="HrytsNar">Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX – XX ст. Київ: Генеза, 2000. [http://history.franko.lviv.ua/gryc_content.htm На сайті Львівського університету.]

<li id="HrinSUM">Грінченкo Б.Д. Предисловіе. В кн: Словарь української мови. Зібрала редакція журнала «Кіевская старина». Упорядкував з додатком власного матеріялу Борис Грінченко. В чотирьох томах. У Київі, 1907 – 1909. Передрук (фотомеханічним способом): Київ: Вид. АН УССР. - 1958 - 1959. Том 1 с. I-XXXIII. [http://r2u.org.ua/node/60 Текст Предисловія на сайті r2u.org.ua]

<li id="IUR">Грушевський М.С. Історія України - Руси. В 11 томах, 12 кн. Київ: Наукова думка, 1991 – 1998. [http://izbornyk.org.ua/hrushrus/iur.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="IUL">Грушевський М.С. Історія української літератури. В 6 томах, 9 кн. Київ: Либідь, 1993 - 1995. [http://izbornyk.org.ua/hrushukr/hrushe.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="HrushP">Грушевский M. Позорной памяти. «Украинский вестник», 1906. 21 травня сс. 39-41.

<li id="XXII">XXII з'їзд Комуністичної партії Радянського Союзу. 17-31 жовтня І961 року. Стенографічний звіт. Київ, 1962. Ч. l. [http://publ.lib.ru/ARCHIVES/K/KPSS/_KPSS.html#001 На сайті "ПУБЛИЧНАЯ БИБЛИОТЕКА (Электронные книжные полки Вадима Ершова и К°)" Формат Djv-ZIP.]

==Д==

<li id="Dwa">Два почаївські стародруки: «Книжиця для господарства» (1788 р.) та «Політика свіцкая» (1770/1790). Мюнхен, 1985. Факсимільне перевидання О. Горбача.

<li id="KOCD">Дело Киевского областного центра действий. Харків, 1927.

<li id="KPbU-X">Десятий з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України 20-29 листопада 1927 р.: Стенографічний звіт. Харків, 1928.

<li id="DZH-Spec">Джимбинов С. Эпитафия спецхрану?.. «Новый мир», 1990, №5, сс. 243-252. [http://lib.misto.kiev.ua/POLITOLOG/s_specchran.txt На сайті "Киевская городская библиотека".], [http://lib.rus.ec/a/2859 На сайті "Либрусек".]

<li id="Dzuba">Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русіфікація? «Вітчизна», 1990, №5, сс. 95-130; №6, сс. 128-143; №7, сс. 87-108; №8, сс. 89-98. [http://litopys.org.ua/idzuba/dz.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Dobr">Добровольский В. Запрещенная книга в России. M.,1962.

<li id="DIU">Довідник з історії України (А-Я). За заг. ред.І. Підкови, Р. Шуста. 2-е вид., доопр. і доповн. Київ: Генеза, 2001. [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm На сайті Львівського університету.]

<li id="Do_ist_ukazu">[[До історії указу 1876 року]] про заборону українського письменства. «Україна», 1907, №6, сс. 135-151.

<li id="DKM">[[Документи Комітету Міністрів 1905 року|Докладные записки, мемориалы и др. документы, касаюшиеся отмены ограничения украинского языка в дореволюционной России. 9 мемориалов. СПб 1905 г. (Збірка документів Комітету Міністрів Російської Імперії, що перебувають у Відділі рідкісної книги Львівської національної наукової бібліотеки України імені В.Стефаника ]]

<li id="DorNIU"> Дорошенко Д. Нарис історії України. У 2 т. Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1966. Передрук з видання УНІ у Варшаві 1933 року. Перше видання зредагував Р. Смаль-Стоцький.
[http://varnak.psend.com/narys/ Текст на сайті http://varnak.psend.com]

<li id="Do30">До 30-ліття листа протесту проти політичних переслідувань в Україні. «Сучасність», 1999, №1, сс. 88-109.

<li id="DorIU">Дорошенко Д. Історія України. Т. 1. Доба Центральної Ради. Ужгород, 1932.

==Е==

<li id="EIU">''Енциклопедія історії України''. В 10-ти томах. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003-2013. [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21SRW=nz&S21FMT=brief_elib&C21COM=S&2_S21P03=PRJ=&2_S21STR=%D0%95%D0%9D%D0%A6%D0%98%D0%9A%D0%9B%D0%9E%D0%9F%D0%95%D0%94%D0%86%D0%AF%20%D0%86%D0%A1%D0%A2%D0%9E%D0%A0%D0%86%D0%87%20%D0%A3%D0%9A%D0%A0%D0%90%D0%87%D0%9D%D0%98%20%28%D0%95%D0%86%D0%A3%29 На сайті Інституту історії НАН України.]

<li id="EU1"> Енциклопедія українознавства. Загальна частина. В 3-х томах. Київ: Інститут археографії, 1994.[http://izbornyk.org.ua/encycl/eu.htm Текст на сайті "ІЗБОРНИК"]

<li id="EU">Енциклопедія українознавства. Словникова частина. В 10 томах. Львів: НТШ, 1993 – 2000.[http://izbornyk.org.ua/encycl/eu.htm Текст на сайті "ІЗБОРНИК".] [http://diasporiana.org.ua/?s=енциклопедія+українознавства Djvu- файли енциклопедії на сайті Diasporiana]

<li id="Efim">Ефименко А.Я. История украинского народа.Киев: Лыбидь, 1990. [http://elib.nplu.org/view.html?&id=2908 На сайті Національної парламентської бібліотеки]

==Є==

<li id="Jef_H">Єфіменко Г. Ставлення владних структур до розвитку національних мов у радянській Україні 1930-х років. В кн.Мовні конфлікти і гармонізація суспільства. Київ: ВПЦ «Київський університет», 2002, сс. 179-185.

<li id="JefIUP">Єфремов С. Історія українського письменства. Київ: Femina, 1995. Друковано за виданням 1919 року Київ  –- Ляйпціг (Вецляр, 1924). [http://www.utoronto.ca/elul/history/Iefremov/Ist-pysm00.pdf Електронна бібліотека української літератури Торонтського університету. Формат pdf.]

<li id="JefLKS">Єфремов С. Літературно-критичні статті. Київ: Дніпро, 1993.

<li id="JefMUS">Єфремов С. Мартиролог українського слова. «Київ», 1991, №5, сс. 121-127.

<li id="JefOsv">Єфремов С. У боротьбі за освіту. «Київ», 1990, №5, сс. 120-134.

==Ж==

<li id="Zhyvotko">Животко А. П. ''Історія української преси'' / Упоряд., авт. іст.—біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 1999. — 368 с. [[Животко А. Історія української преси|Djvu-файл з текстовим шаром та навігацією є в бібліотеці сайту.]]

<li id="ZhytVP">Житецький П.Г. Вибрані праці. Філологія. Київ: Наукова думка, 1987.

==З==

<li id="Zak_ja_SSsr">Закон СССР ”О языках народов СССР”. «Известия», 5 мая, 1990.

<li id="ZapMSIF">Запаско Я. Мистецька спадщина Івана Федорова. Львів, 1974.

<li id="ZapPKM">Запаско Я. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. — Львів, 1995.''

<li id="Zap_KU">Записка Володимира Антоновича у справі обмеження українського друку. «Записки Українського наукового товариства в Києві». 1908, Кн. 3, с. 32. [http://izbornyk.org.ua/anton/ant08.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Zap_KhU">[[Записка_Харківського_університету|Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке]]. Харьков: Тип. и лит. Зильберберга, 1905. Передрук «Вісник Книжкової палати», 1996, №3, сс. 3-5, №4, сс. 3-6.

<li id="Zas-WS">Заседания Верховного Совета СССР. Стенографический отчет, Созыв 5, сессия ІІ, 22-25 декабря 1958 г., Москва, 1959.

<li id="Zaton">Затонський В. З питань національної політики на Україні. Про вихователів комуністичного покоління. (Промови). Харків: Радянська школа,1933.

<li id="ZbNKO">Збірник декретів, наказів і розпоряджень по народному комісаріату освіти УСРР. Харків, 1921. Вип. 3.

<li id="ZbRSU">Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. Без місця видання, 1919 – 1932.(= Собрание узаконений та распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины).

<li id="ZbzUSSR">Збірник законів УРСР.1938, №27, сс. 105-106.

<li id="ZbUkr">Збірник постанов, інструкцій та матеріялів в справі українізації. Артемівське, 1928.

==И==

<li id="ISSSRkk">История СССР, краткий курс.Под ред. А. Шестакова (1-е видання  –- 1937)

<li id="Istrin">Истрин В.А. 1100 лет славянской азбуки. Москва: Наука, 1988.

==І==

<li id="IM-75">Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України – 75, 1930-2005: Матеріали до історіі.. – К.:Довіра, 2005. – 565.

<li id="IUM-10">Інститутові української мови – 10 років. «Українська мова», 2001, №1, сс. 5-10.

<li id="Isajev">Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль у розвитку українскої культури XVI – XVIII ст. Київ: Наукова думка, 1966.

<li id="Isajev_U_K">Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми.. Львів, 2002. [http://izbornyk.org.ua/isaevych/is.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="IANU">Історія Академії наук України (1918 – 1993). Київ: Наукова думка, 1994.

<li id="IANU_D">Історія Академії наук України (1918 – 1923). Документи і матеріали. Київ: Наукова думка, 1993.

<li id="IL">Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. Київ: Наукова думка, 1986.

<li id="ISTPRAV">Історія українського правопису: XVI-XX століття. Хрестоматія. Київ: Наукова думка, 2004.

<li id="IULXIX">Історія української літератури (перша половина XIX століття). За редакцією І.П. Скрипника. Київ: Вища школа, 1980.

==К==

<li id="KazIst">Казанская история. Подгот. текста Г.Н. Моисеевой. Москва  –- Ленинград: 1954.

<li id="Pryr_vidd">Калинович Ф. Природничий відділ ІУНМ. «Вісник ІУНМ», вип. I, 1930. Додаток, сс. 1-28 (окрема пагінація).

<li id="Kwiring">Квиринг Э. И. О нацменьшинствах. Из заключительного слова на VIII всеукраинской конференции. «Коммунист», 1924, 15 мая.

<li id="Abram">Києво-Печерський Патерик. Підготував до видання Д. Абрамович. Київ: Час, 1991. Репринтне відтворення видання 1931 р.

<li id="KMT">Кирило-Мефодіївське товариство. У 3-x т. Київ: Наукова думка, 1990.

<li id="Kinan">Кінан Е. Російські історичні міфи. Київ: Критика, 2001. [http://chtyvo.org.ua/authors/Keenan_Edward/Rosiiski_istorychni_mify/ На сайті «Чтиво».]

<li id="Kod_NO">Кодекс законов о народном просвещении УССР, утвержденный ВУЦИК 2 ноября 1922 г. на основании постановления 3-й сессии VI созыва ВУЦИК от 16 октября 1922 г.. Харьков: Наркомпрос, 1922.

<li id="Kozach">Козаченко А. Минуле книги на Україні. Харків  –- Київ, 1930.

<li id="Koljaska">Коляска І. В. Освіта в Радянській Україні. Торонто, 1970. [http://diasporiana.org.ua/istoriya/1674-kolyaska-i-osvita-v-radyanskiy-ukrayini/ На сайті http://diasporiana.org.ua]

<li id="KPUzk">Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів і конференцій 1918 – 1956. Київ: Держполітвидав, 1958.

<li id="KPUzk_77">Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. У 2-х томах. Київ: Політвидав України, 1976 – 1977.

<li id="KAU">Конституційні акти України. 1917 – 1920. Невідомі конституції України. Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992.

<li id="IsRus">Кониский Г. Исторія Русовъ или Малой Россіи. Москва. Въ Университетской Типографіи. 1846. Репринтне відтворення 1991 року, рекламно-видавнича фірма «Дзвін». [http://litopys.org.ua/istrus/istrus.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Vul_Ruska">Кос Г., Федина Р. Вулиця Руська у Львові. Львів: Центр Європи, 1996.

<li id="KorR">Корогодський Р. ”Запротоколюйте мою заяву”. «Літературна Україна», 1990, 11 січня, с. 5.

<li id="Kosior">Косіор С. В. Підсумки і найближчі завдання національної політики на Україні.«Червоний шлях», 1933, №8-9, с. 266-272.

<li id="Slovky">[http://www.ua-pereklad.org/ua/theory/termslovn Кочерга О., Кулик В. Українські термінологічні словники довоєнного періоду в бібліотеках Києва та Львова.] Препринт ІТФ АН України ІТФ-93-ІУ. Київ: 1993; «Вісник Академії наук України», 1994, №2, с.55-61.

<li id="Shljakh">Кочерга О. Деякі міркування про шляхи і манівці розвитку української термінології.«Сучасність», 1994, №7-8, сс. 173-182. [http://r2u.org.ua/node/107 На сайті r2u.org.ua.]

<li id="Kryt1">Кочерга О. Правопис чужомовного походження.«Критика», 2002, №3, сс. 6-9. [http://r2u.org.ua/node/140 На сайті r2u.org.ua.]

<li id="Kryt2">Кочерга О. Їхні традиції в нашому правописі.«Критика», 2004, №1-2, сс. 17-18.

<li id="Ji35">Кочерга О. Мовознавчі репресії 1933 року.«Ї», 2004, №35, сс. 96-105. [http://www.ji.lviv.ua/n35texts/kocherha.htm На сайті журналу "Ї".]

<li id="KPRSzCK">КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. У п'яти томах. Київ: Політвидав України, 1978 – 1980.

<li id="KrymT5">Кримський A.Ю. Твори у п'яти томах.Т. 3. Мовознавство. Фольклористика.Київ: Наукова думка, 1973.

<li id="KulBudURSR">Культурне будівництво в Українській PCP.Важливі рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917 – 1959 рр. Збірник документів у двох томах. Київ: Держполітвидав, 1959.

<li id="KBURSR_79">Культурне будівництво в УPCP (1917 – 1927). Київ: Наукова думка, 1979.

<li id="KBURSR_86">Культурне будівництво в УPCP (1928 – червень 1941).Київ: Наукова думка, 1986.

<li id="Prav_bozh">Кулик В. Правописне божевілля.«Критика», 2001, №5, сс. 6-13. [http://r2u.org.ua/node/136 На сайті r2u.org.ua.]

<li id="UL_XX">Кульчицька Т. Українська лексикографія XIII – XX ст. Бібліографічний покажчик. Львів: Наукова бібліотека ім. В. Стефаника, 1999.

<li id="Qchmo">Кучма Л. Інаугураційна промова на урочистому засіданні Верховної Ради України 19 липня 1994. «Голос України», 1994, 21 липня.

==Л==

<li id="Lavr">Лавров Петро. Кирило та Методій в давньослов'янському письменстві. Київ, 1928.

<li id="Lat">Латышев А.Г. Рассекреченный Ленин. Москва: МАРТ, 1996.

<li id="Leb">Лебедь Д. Советская Украина и национальный вопрос за пять лет. Харьков: Пролетарий, 1923.

<li id="Leb">Лебедь Д. Национальный вопрос на Украине. «Коммунист», 1923, 28 августа.

<li id="Levch">Левченко Г. Викорінити націоналістичне шкідництво в підручниках з мови. Харків: Радянська школа, 1933.

<li id="LexLat">Лексикон латинський Є. Славинецького. Лексикон словено-латинський Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського. Київ: Наукова думка, 1973.

<li id="Lexikon">Лексікон словенороський Памви Беринди. Факсиміле першодруку 1627 р. Київ: Наукова думка, 1961. [http://izbornyk.org.ua/berlex/be.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="LexLZ">Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма словеноросская. Київ: Наукова думка, 1964. [http://izbornyk.org.ua/zyzlex/zyz.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Lemke">[http://e-heritage.ru/ras/view/publication/general.html?id=46898329 Лемке М. К. Эпоха цензурных реформ 1859 – 1865 гг]] . Санкт-Петербург, 1904.

<li id="Lemke2">[http://books.e-heritage.ru/book/10079163 Лемке М. К. Николаевские жандармы и литература. 1826 – 185 гг]. Санкт-Петербург, 1908.

<li id="kajdany">Лизанчук В. Навічно кайдани кували: Факти, документи, коментарі про русифікацію в Україні. Львів: Інститут народознавства НАН України, 1995. [http://ukrknyga.at.ua/load/lizanchuk_v_navichno_kajdani_kuvali_fakti_dokumenti_komentari_pro_rusifikaciju_v_ukrajini/4-1-0-706 На сайті "Українська книга". Безкоштовна електронна бібліотека.]

<li id="Lubimov">Любимов С. Борьба между представителями великороссийского и малороссийского направления в Великороссии в конце XVII – начале XVIII веков. «Журнал Министерства Народного Просвещения», 1875. Ч. 180.

<li id="LitR">Літопис Руський. Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. Відпов. ред. О.В. Мишанич. Київ: Дніпро, 1989. [http://izbornyk.org.ua/litop/lit.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

==М==

<li id="Mazur">Мазур О., Патер І. Львів у роки Першої світової війни. В кн. Львів. Історичні нариси.
Львів: Інститут українознавства, 1996, сс. 304-324.

<li id="Mansv"> Мансветов Г. Как у нас правились церковные книги. Москва, 1883. [http://www.mzh.mrezha.ru/lib/mansvetov/mns1883c.djvu Портал Богослов.Ru у форматі djvu.]

<li id="Masnen">Масненко В. Цензура в підрадянській Україні 20-х років: система, інституції, репресивна політика.«Сучасність», 1997, №6, сс. 81-90. [[Масненко В. Цензура в Україні 20-х Років| Текст.]]

<li id="MTB2">Математичний термінологічний бюлетень. Виправлення до математичного словника чч. 1, 2, 3. ВУАН, Інститут мовознавства, №2. Київ: Вид. ВУАН, 1934. [[Математичний термінологічний бюлетень. Передмова|Передмова]].

<li id="Makar">Макарчук С. Громадсько-політичний центр Західноукраїнського краю. В кн.Львів. Історичні нариси. Львів: Інститут українознавства, 1996, сс. 267-290.

<li id="Macuk">Мацюк О. Чи було друкування на Україні до Івана Федорова? «Архіви України», 1968, №2, сс. 5-6.

<li id="Medyn">Мединський Є. М. Братські школи України і Білорусії в XVI-XVII століттях. Київ: Радянська школа, 1958.

<li id="MTB1">Медичний термінологічний бюлетень. ВУАН, Інститут мовознавства, №1. Київ: Вид. ВУАН, 1933.

<li id="Miller">Миллер А. И. ”Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIX в.). Санкт-Петербург: Алетейя, 2000. [http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/miller.htm Сайт "UKRAINIAN HISTORICAL LIBRARY"]. [http://ftp.malorus.org/mnib215-Miller-UkrainskijWopros.djvu Файл у форматі djvu].

<li id="Mijak">Міяковський В. Два рукописи 60-х років, заборонені царською цензурою. «Україна», 1917. Кн. 1 і 2. с. 84.

<li id="Moskal"> [[Москаленко А. Нариси історії української лексикографії|Москаленко А. Нариси історії української лексикографії]]. К.: Державне учбово-педагогічне в-во «Радянська школа», 1961.

==Н==

<li id="Nahaje">Нагаєвський В. Історія української держави двадцятого століття. Київ: Український письменник, 1994. Репринт римського видання 1989 р.

<li id="Nadtoch">Надточій О. Видання «Кобзаря» Тараса Шевченка в умовах заборон
російської цензури (початок XX ст.). «Друкарство», 2003, №2, сс.
88-91.

<li id="Najbl_76">[[Найближчі відгуки указа 1876 р.]] про заборону українського письменства. «Україна», 1907, №6, с. 249-268.

<li id="Nakazy">Наказы малороссійским депутатам 1778 г. Киев, 1889.

<li id="Halja">Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія. Історія і сьогодення. Львів: Кальварія, 1999.

<li id="SIRIO_Rum"> [[Наставленіе графу Румянцеву (1764)|Наставленіе, данное графу Петру Румянцову, при назначеніи его малороссійскимъ генералъ-губернаторомъ, съ собственноручными прибавками Екатерины ІІ. (ноября 1764 года).]] Сборникъ русскаго историческаго общества (СИРИО), т. 7, 1871, с. 376-391.

<li id="Nauch-kadr">Научные кадры в СССР. Сборник документов и справочных материалов. Под ред. акад. А.В. Топчиева. Москва: Изд-во АН СССР, 1959.

<li id="N_W_U_XX">''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів''. Київ: Наукова думка, 1994. [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=10900 На сайті Інституту історії НАН України.]

<li id="Nash_Lukash_1">''Наш Лукаш. Спогади у 2-х книгах. Книга 1.'', Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009.

<li id="NimchMov">Німчук В. Мовознавство на Україні в XIV—XVII ст. Київ, 1985. [http://izbornyk.org.ua/nimchuk/nim.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="NimchP">Німчук В. Проблеми українського правопису в XX ст. У кн: Український правопис (проєкт найновішої редакції). Київ: Наукова думка, 1999, сс. 242-333. [http://r2u.org.ua/node/126 На сайті r2u.org.ua.]

<li id="NimPUP">Німчук В. Проблеми українського правопису XX – початку XXI  ст.ст. Київ, 2002. [http://lib.movahistory.org.ua/PRAWOPYS/Nimchuk_Probl_prav_XX+OCR+nav.djvu DJVU файл з текстовим шаром та навігацією]

<li id="NimchX">Німчук В. Християнство й українська мова. «Українська мова», 2001, №1, сс.11-30.

<li id="YaRud">Носко-Оборонів Т. Ярослав Богдан Рудницький. 1992.

==О==

<li id="otmena">Об отмене стеснений малорусского печатного слова.Санкт-Петербург, 1905.
[[Объ отмѣнѣ стѣсненій малорусскаго печатнаго слова|DJVU файл з текстовим шаром і навігацією.]]

<li id="OgIUD">Огієнко І. Історія українського друкарства. Київ: Либідь, 1994. [http://litopys.org.ua/ohdruk/ohd.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="OgIULM">Огієнко І. (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. Київ: Наша культура і наука, 2001. [http://izbornyk.org.ua/ohukr/ohu.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="OgKMD">Огієнко I. Київська митрополитанська друкарня. 1924.

<li id="OgUK">Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. Курс, читаний в Українськім Народнім Університеті. Київ, 1918. Репринтне відтворення: Київ: Абрис, 1991. [http://elib.nplu.org/view.html?&id=323 На сайті Національної парламентської бібліотеки]

<li id="Oros">Орос О. Грушівський монастир і початки кириличного слов'янського книгодрукування. Штрихи з історії українського друкарства. Ужгород: Закарпаття, 2001.

<li id="Solov3">Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії. В трьох томах, Київ: Сфера, 1997.

<li id="Ocher_cenz">Очеретянко В. [http://memorial.kiev.ua/zhurnal/pdf/01-02_1998/70.pdf ''Політична цензура в системі контролю за особистістю та суспільством: до 80-річчя створення радянської цензури''] // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. — 1998. — № 1, 2. — С. 70-79

<li id="37GD">О языке преподавания в начальных школах местностей с малорусским населением. Заявление 37 членов Госдумы от 29.III./1908 и объяснительная записка к предложению. Документ зберігається в Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України (17712).

==П==

<li id="Pavlovskii">Павловский А. П. ''Грамматика малороссийского наречия''. — СПб., 1818. [http://izbornyk.org.ua/rizne/slovpavl0.htm http://izbornyk.org.ua/rizne/slovpavl0.htm]

<li id="PamVK">Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов. В 4-х томах. Київ, 1845-1859.

<li id="VelRusNar">Панкратова А. Великий русский народ.Mосква, 1948.

<li id="I_UNTT">Перша Міжнародна наукова конференція ”Проблеми української науково-технічної термінології”, 22-25 вересня 1992 р. Тези доповідей. Львів, 1992.

<li id="I_VUz">Перший Всеукраїнський Учительський з'їзд в Харкові від 5 до 11 січня 1925 р. Харків: Держвидав України, 1925.

<li id="Petrov1">''Петров Н.И. Киевская академия во II половине XVII в.'' Київ, 1895.

<li id="Petrov2">Петров Н.И. ''Киевская академия в гетьманство Кирила Розумовского''. Киев, 1905.

<li id="Pyrih">Пиріг Р.Я. ''Життя Михайла Грушевського''. Київ, 1993.

<li id="PSZRI">''Полное Собраніе Законов Россійской Имперіи''. Санкт-Петербург, 1830. [http://www.runivers.ru/lib/book3130/ На сайті "Руниверс": Собрание Первое. 1649-1825 гг. (в 45 томах)], [http://www.runivers.ru/lib/book3136/9864/ Собрание Второе. 12 декабря 1825 — 28 февраля 1881 г (в 55 томах) СПб.: 1830-1885.], [http://www.runivers.ru/lib/book3139/9995/ Собрание Третье. 01.03.1881—1913 г. (в 33 томах) ].

<li id="PSPravIsp">''Полное собраніе постановленій и распоряженій по Ведомству Православнаго Исповеданія Россійской Имперіи''. Санкт-Петербург, 1890. [http://gbooks.archeologia.ru/Lib_1_16.htm На сайті: Книги по истории, археологии, географии, этнографии, филологии, изданные до 1917 года]

<li id="P-VIU">Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. В двох томах. Київ: Либідь, 1992. Репринтне відтворення мюнхенського видання 1972 – 1976 рр. [http://studentbooks.com.ua/content/view/121/49/ На сайті: Електронна інтернет онлайн "Бібліотека Студента UaRus". Том 1.] [http://studentbooks.com.ua/content/view/122/49/ Том 2.]

<li id="P-VUAN">Полонська-Василенко Н.Д. Українська академія наук. (Нарис історії). Київ: Наукова думка, 1993. Репринтне відтворення мюнхенського видання 1955 – 1958 рр. Ч. 1-2.

<li id="PopovKPBU">Попов М.М. Нарис історії Комуністичної партії (більшовиків) України. Харків, 1928.

<li id="PopovNac">Попов М.М. Про націоналістичні ухили в лавах української партійної організації і про завдання боротьби з ними. «Червоний шлях», 1933, №7, с. 123.

<li id="Porkh">Порхун Д. Доля рідної мови.«Наша культура», 1963, ч. 3(59), березень, сс. 5-6. Передруковано в: Василь Чапленко. Мовна політика більшовиків на Україні в 1950 – 60-их рр. Чікаґо: Український публіцистично-науковий інститут, 1974, сс. 51-53.

<li id="Post">Постишев П.П. Радянська Україна – непохитний форпост великого СРСР. З промови на пленумі ЦК ЦКК КП(б)У.«Червоний шлях», 1933, №8-9, сс. 245-260.

<li id="Pravda"> ''Правда Руська. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій.'' Склав та підготував до друку проф. С. Юшков. Київ: В-во УАН, 1935. [http://litopys.org.ua/yushkov/yu.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Prav_prav_22"> ''[[Правописні правила приняті Науковим Товариством ім. Шевченка у Львові]]''. Львів, 1922.

<li id="Pog_kpSS_nr">Програма КПРС: нова редакція. Київ, 1986.

<li id="PrPolShk">Про зміну окремих пактів офіційного ”Українського правопису” (§§ 54-55, чужомовні l, h, g). «Політехнічна школа», 1933, №6, с. 40

<li id="Pro_mynule">Про минуле – заради майбутнього.Київ, 1989.

<li id="Proshenije">Прошение малороссийского шляхетства и старшин, вместе с гетьманом, о возстановлении разных старинных прав Малороссии, Екатерине II-й в 1764 году. Публикация А.Ф. Кистяковского. «Киевская Старина», 1883, №6, сс. 317-345.

==Р==

<li id="RezNKO">[[Резолюції Kомісії НКО для перевірки роботи на мовному фронті]]. «Мовознавство», 1934, №1, сс. 15-21.

<li id="Wormtongue_2">Рекомендации Всесоюзной научно-теоретической конференции «Русский язык – язык дружбы и сотрудничества народов СССР». Русский язык и литература в школах УССР, 1979, №6, сс. 8-15.

<li id="Pysmo-shrift">Різник М.Г. Письмо і шрифт.Київ: Вища школа, 1978.

<li id="RUFS">Російсько-український фізичний словник.Київ: Вид-во АН УРСР, 1959.

<li id="URE_repr">Рубльов О., Фельбаба М. Долі співробітників УРЕ на тлі репресивної політики 30-х років. «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ», 2000, №2-4, сс. 207-251. [http://www.ssu.gov.ua/sbu/doccatalog%5Cdocument?id=42136]

<li id="Rusova">Русова С. Життя українського ідеаліста кінця XIX ст. О.О. Русова. Львів, 1938.

<li id="Wormtongue">Русский язык – язык дружбы и сотрудничества народов СССР. Москва: 1981.

==С==

<li id="Savch">Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. Харків  –- Київ, 1930. [http://uk.wikisource.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%80_%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%97%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0_1976_%D1%80._%28OCR%2B%D0%97%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%29.djvu Вікіджерела]

<li id="Savch2">Савченко Ф. Справа про щорічну, таємну субсидію львівському ”Слову” (1875 – 1881). «Записки НТШ», 1929, Т. CL, сс. 391-404.

<li id="SbRIO">Сборник русского исторического общества. 1871, Т.7, с. 348.

<li id="Swoboda">Свобода В. Слов’янська частина Оксфордського гептаглота. Вініпеґ, 1956. [http://diasporiana.org.ua/movoznavstvo/1976-svoboda-v-slov-yanska-chastina-oksfordskogo-geptaglota/ Pdf файл на сайті Diasporiana].

<li id="BOGO"> Секретный донос Полтавского губернатора Баговута Министру Внутрених Дел. Об украинском движении и мерах борьбы с ним. Полтава, 1917.

<li id="KIUP">[[Синявський О. Коротка історія "Українського правопису"]]// Культура українського слова. – Збірник І. – Харків – Київ, 1931. – С. 93–112.

<li id="Siropol">[[Сірополко С. Історія освіти в Україні|Сірополко С. Історія освіти в Україні]]. Київ: Наукова думка, 2001.

<li id="Sobr_Gos_Gramot">Собраніе государственныхъ грамотъ и договоровъ.. В 4-х частях, 7 книгах. 1813-1828. [http://gbooks.archeologia.ru/ Книги по истории, археологии, этнографии... изданные преимушественно до 1917 года.]

<li id="SIRIO_Wiaz"> [[Секретна настанова Єкатєріни ІІ Вяземському (1764 р.)|Собственноручное наставленіе Екатерины ІІ князю Вяземскому при вступленіе имъ въ должность генералъ-прокурора.]] Сборникъ русскаго историческаго общества (СИРИО), т. 7, 1871, с. 345-348.

<li id="Solo">Соловьев С.М. Публичные чтения о Петре Великом. Москва: Наука, 1984.

<li id="Solo_Ist">[http://www.kulichki.com/inkwell/text/special/history/soloviev/solovlec.htm Соловьев С.М. ''История России с древнейших времен''. В 29-и томах.]

<li id="Skabich">Скабичевский А.М. Очерки истории русской цензуры. Санкт-Петербург, 1892.

<li id="Skynmo">Скиньмо чужі правописні кайдани! Львів: Галицька видавнича спілка, 2001.

<li id="Skryp_prav">[[Скрипник М. Підсумки правописної дискусії|Скрипник М. ''Підсумки правописної дискусії'']]. Вісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 червня. [http://oldnewspapers.com.ua/node/454 На сайті ''Архів старих газет.'']

<li id="Skr">[http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000100/index.shtml Скрынников Р.Г. Борис Годунов]. Москва: Наука, 1979.

<li id="Skazan">''Сказания о начале славянской письменности''. Москва: Наука, 1981. [http://www.krotov.info/history/09/3/flor_00.htm Второе издание: ''Сказания о начале славянской письменности''. - СПб.: Алетейя, 20007.]

<li id="S-SUMSU">[[Смаль-Стоцький Р. Українська мова в совєтській Україні|Смаль-Стоцький Р. Українська мова в Совєтській Україні. Матеріяли й завваги]]. Варшава, 1936.

<li id="Melet">Смотрицький М. Граматика. Підготовка факсимільного видання та дослідження пам'ятки В.В. Німчук. Київ: Наукова думка, 1979. [http://izbornyk.org.ua/smotrgram/sm.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Soldat">Солдатенко В. Українізація – життєвий апогей Миколи Скрипника.
«Пам'ять століть», 2002, №2, сс. 8-14.

<li id="slovIUNM">Список словників, що їх упорядкував ІУНМ. «Вісник ІУНМ». Випуск II, 1930, сс. 71-72.

<li id="JosjaproU">Сталін Й. Статті і промови про Україну. Київ, 1936.

<li id="JosWoprYaz">Сталин И. В. ''Марксизм и вопросы языкознания. Относительно марксизма в языкознании''. (Правда. - М., 1950, 20 июня). [http://www.philology.ru/linguistics1/stalin-50.htm На сайті "Русский филологический портал".]

<li id="SubUI">Субтельний О. Україна: історія. Київ: Либідь, 1991. [http://studentbooks.com.ua/content/view/119/49/ На сайті: Електронна інтернет онлайн "Бібліотека Студента UaRus".]

==Т==

<li id="Tepl">Теплов Г.Н. О непорядках которые происходят ныне от злоупотреблений прав и обыкновений, грамотами подтвержденных Малороссии. Записки о Южной Руси. Издал П.Кулиш. Київ: Дніпро. 1994. Репринт двотомового видання 1856 – 1857 рр. [http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Ukraine/XVIII/1760-1780/Teplov/text.htm На сайте "Восточная литература".]

<li id="TerCon">[[Термінологічна правописна конвенція]]. «Український фізичний журнал», 1993, №10, сс. 1599-1600.

<li id="Tymosh">Тимошик М. ”К печатанью не должно быть позволено”. (До історії цензури українського слова). «Урок української», 2000, №3, сс. 10-13; №4, сс. 15-19.

<li id="Tymosh-2">Тимошик М. Її величність  –- книга. Історія видавничої справи Київського університету 1834 – 1999. Київ: Наша культура і наука, 1999.

<li id="1000">Тисяча років української суспільно-політичної думки.У дев'яти томах. Київ: Дніпро, 2001.

<li id="Titov">Титов Ф. Киево-Печерская Лавра, как ставропигияльный монастырь. Київ, 1918.

<li id="Titov_StDr">Титов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI – XVIII вв. Всезбірка передмов до українських стародруків. Київ, 1924.

<li id="Tit_VO">Титов Хв. Стара вища освіта в київській Україні XVI – XIX вв. Київ, 1924.

<li id="Tyshch">Тищенко К. Метатеорія мовознавства. Київ: Основи, 2000.

==У==

<li id="Ukaz_AI">Указ императрицы Анны Иоановны правителю Малороссии князю Шаховскому о браках малороссов. «Киевская старина», 1905, №10, 1(Д) (окрема пагінація).

<li id="Ukaz">Указ имп. Екатерины II об учреждении малороссийской коллегии. «Киевская старина», 1883, №8, сс. 738-740.

<li id="UkrRadUst">Українізація радянських установ (Декрети, інструкції і матеріяли. –- Ч. 2). Харків, 1926.

<li id="UkrId_mov">''Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного
регулювання (1847–1914). Збірник документів і матеріалів'' / Відп. ред. Г. Боряк; упоряд.
Г. Боряк, В. Баран, Л. Гісцова, Л. Демченко, О. Музичук, П. Найденко, В. Шандра; НАН України,
Ін-т історії України; Укрдержархів, ЦДІАК України. – К.: Ін-т історії України НАН України,
2013. – LХII; 810 с.: іл. [http://www.history.org.ua/?litera&id=9174&navStart=7 Pdf файл].

<li id="EUM">Українська мова. Енциклопедія. Редкол.: Русанівський  В.М., Тараненко О.О співголови), Зяблюк М.П., та ін. Київ: Українська енциклопедія, 2000.

<li id="UPXVI">Українська поезія XVI століття. Київ: Радянський письменник, 1987.

<li id="UCR_Dok">Українська Центральна рада. Документи і матеріали. У двох томах. Київ: Наукова думка, 1996 – 1997.

<li id="UkrPr26"> [[Український правопис. (Проєкт). 1926 р.|Український правопис (Проєкт). Харків: ДВУ, 1926.]]

<li id="UkrPr28> [[Український правопис. 1928 р.| Український правопис. Харків: ДВУ, 1929. ]], [http://r2u.org.ua/node/181 '''Текст на сайті r2u.org.ua''']

<li id="UkrPr33> [[Український правопис. 1933 р.| Український правопис. Харків: ДВУ, 1933.]]

<li id="UkrPr38"> [[Український правопис. (Проект видання четвертого). 1938р|Український правопис. Київ, 1938.]]

<li id="UkrPr40"> [[Український правопис. (Проект видання четвертого). 1940 р.|Український правопис. Київ, 1940.]]

<li id="UkrPr43">[[Український правопис. Упорядкував Іван Зелинський]]. Краків  –- Львів: Українське видавництво, 1943.

<li id="UkrPr46">[[Український правопис. 1946 р.| Український правопис. Київ, 1946.]]

<li id="UkrPr60">Український правопис. 2-е вид., доп. й випр. Київ, 1960.

<li id="UkrPr90">Український правопис. 3-е вид., випр. й доп. Київ: Наукова думка, 1990.

<li id="UkrPr93">Український правопис. 4-е вид., випр. й доп. Київ: Наукова думка, 1993.

<li id="UkrPrN"> [http://r2u.org.ua/pravopys/pravXXI/zmist.htm#proekt Український правопис. Проєкт найновішої редакції. Київ: Наукова думка, 1999. '''На сайті r2u.org.ua''']

<li id="UkrPrRu">Український правопис. Проeкт. Київ, 2003. [http://izbornyk.org.ua/pdf/proekt_2003.htm На сайті "ІЗБОРНИК".]

<li id="URES">Український радянський енциклопедичний словник. В 3-х томах. Київ: УРЕ, 1987.

==Ф==

<li id="Fabryk">Фабрикант Ник. Краткий очерк из истории отношений русских цензурных законов к украинской литературе. «Русская мысль», 1905. Кн. 3, сс. 127-146.

<li id="Fed_obm">Федотова Оксана. [http://nbuv.gov.ua/UJRN/vkp_2009_3_14 ''Обмеження друкованого слова в Україні у тридцятих роках ХХ століття'']. Вісник Книжкової палати. — 2009. — № 3. — С. 32-38.

<li id="FDU">Філософська думка в Україні: Біобібліогр. словник / Авт. кол.: В. С. Горський, М. Л. Ткачук, В. М. Нічик та ін. — К.: Унів. вид-во "Пульсари", 2002. — 244 с.: іл. [http://litopys.org.ua/fdm/fdm.htm Кілька статей на сайті "ІЗБОРНИК".]

<li id="PhTB4">Фізичний термінологічний бюлетень. УАН, Інститут мовознавства, №4. Київ: Вид. УАН, 1935. [[Фізичний термінологічний бюлетень. Передмова|Передмова]].

==Х==

<li id="KharShk">[[Харлампович К.В. Западнорусские православные школы|Харлампович К.В. ''Западнорусские православные школы XVI – начала XVII века''. Казань, 1896.]]

<li id="KharCer">[[Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь|Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. Т. 1, Казань, 1914.]]

<li id="OlentirB">[[А. Хвиля. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті|Хвиля А. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті]]. Без місця видання: Партвидав ЦК КП(б)У, 1933, с. 30. Брошура з передруком статті з журналу «Більшовик України», 1933, №7, сс. 42-56.

<li id="Olentir">Хвиля А. Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті. Харків: Радянська школа, 1933.

<li id="KhyzhKMA">Хижняк З. І. Києво-Могилянська академія. Київ: Вища школа, 1981.

<li id="KholITSU">[[Г. Холодний. До історії організації термінологічної справи на Україні|Холодний Г. До історії організації термінологічної справи на Україні.]]«Вісник ІУНМ», 1928, Вип. 1, сс. 9 - 20.

<li id="KholIUNM"> [[Г. Холодний. Стан та перспективи наукової роботи ІУНМ|Холодний Г. Стан та перспективи наукової роботи Інституту української наукової мови]]. (Доповідь Раді Академії 5-го листопада 1928 p.). Київ, 1928.

<li id="Khr_NDIM">[[Хроніка НДІМ 1933-1934|Хроніка НДІМ]]. «Мовознавство», 1934, №2, сс. 119-145.

==Ч==

<li id="Chep">Чепіга І. П. Пересопницьке Євангеліє. В кн. Україна. Наука і культура.
Вип. 24. Київ, 1990, сс. 190-195.

<li id="Cher_Dyk">Червінська Л. Ф., Дикий А. Т. ''Покажчик з української мови. Матеріали по 1029 р.''. Харків: Харківська державна бібліотека ім. Короленка, 1930.

<li id="Chern">Чернихівський Г. П. Кременецька граматика 1638 року. «Жовтень», 1988, №12, сс. 108-109.

<li id="ChyzhIUL">Чижевський Д.І. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). Тернопіль: ММП ”Презент”, за участю ТОВ ”Феміна”, 1994. Друковано за виданням 1956 р. УВАН у США. [http://izbornyk.org.ua/chyzh/chy.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Chykal">Чикаленко Є. Спогади (1864 – 1907). Київ: Темпора.
2003.

==Ш==

<li id="Shapov">Шаповал Ю. І. Сталінізм і Україна. «Український історичний журнал», 1991, №8.

<li id="Shapov_33">Шаповал Ю. І. Голод 1932 – 1933 років: політичне керівництво
УСРР і Кремль. «Сучасність», 2003, №6, сс. 78-101.

<li id="ShapovPZ">Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. Київ: Абрис, 1997.

<li id="ShevChomu">Шевельов Ю. [[Шевельов Ю. Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова?|Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова? З проблем східнослов'янської глотогонії. Дві статті про постання української мови]]. Київ: КМAcademia, 1994.

<li id="ShevStanStat">Шевельов Ю. [[Шевельов Ю. УКРАЇНСЬКА_МОВА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ДВАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ (1900-1941). Стан і статус.|Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 – 1941). Стан і статус]]. Сучасність, 1987. Чернівці: Рута, 1998.

<li id="ShevPortr">Шевельов Ю. Портрети українських мовознавців.Київ: КМ Академія, 2002.

<li id="ShevHalychyna">Шевельов Ю. ''Внесок Галичини у формування української літературної мови''. Київ.: Видавничий дім "КМ Академія", 2003. [http://www.maidan.org.ua/history/kharkiv/yuri_sheveliov/galychyna/index_galychyna.html На сйті Майдан.]

<li id="Shewch1">Шевчук В. Іван Виговський та Гадяцький трактат 1658 року.
В кн.Україна. Наука і культура. Вип. 25. Київ: Знання, 1991, сс. 140-152.

<li id="Shewch2">Шевчук В. Муза Роксоланська. Українська література XIII – XVIII ст. Конспект. Кіровоград, 1993.

<li id="Shewch_MR2">Шевчук В. ''Муза роксоланська. Українська література XVI—XVIII століть''. Удвох книгах.
:Книга перша: ''Ренесанс. Раннє бароко.'' К.: Либідь, 2004
:Книга друга: ''Розвинене бароко. Пізнє бароко.'' К.: Либідь, 2005

<li id="MyrShev">Шевчук М. У лабіринті історичних подій. Коли Київська колеґія дістала статус академії? В кн. Україна. Наука і культура. Вип. 23. Київ: Знання, 1989, с. 384-388.

<li id="SherProizn">Шерех Ю. Так нас навчали правильних проізношений. Триптих про мову. В кн. Ю. Шерех.Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Т. III. Харків:
Фоліо, 1998, сс. 203-249. [http://r2u.org.ua/node/111 Текст на сайті r2u.org.ua].

<li id="Shljap">Шляпкин И. Св. Дмитрий Ростовский и его время (1651 – 1709). Санкт-Петербург, 1891.

<li id="Shpak">Шпаков А.Я. Государство и церковь в их взаимных отношениях в Московском государстве. Учреждение патриаршества в России.. Одесса, 1912. [http://www.lawlibrary.ru/izdanie57941.html На сайті: "Юридическая научная библиотека издательства "Спарк".]

<li id="Shum_Prav">[[ Ф. Шумлянський. Найголовніші правила українського правопису УАН 1921 Р.|Шумлянський Ф. ''Найголовніші правила українського правопису Української Академії Наук видання 1921 року (Розвідка)'']] (Відбиток з "Записок Херсонського Інституту Народньої Освіти ім. Н.К.Крупської", ч. ІІ, 1926.). Херсон, 1927.

==Э==

<li id="JavrIZK">Эварницкий Д. История запорожских козаков. Т. І, Санкт-Петербург, 1892. [http://www.krotov.info/history/19/1890_10_2/1855_evarnizky.htm Адреси на сайті Якова Кротова. Опис А.]

<li id="Ejngorn">Эйнгорн В. Книги киевской и львовской печати в Москве в третью четверть XVII века. «Книговедение», 1894, кн. IX-X.

==Я==

<li id="JakNIU">Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття. Київ: Генеза, 1997. [http://history.franko.lviv.ua/yak_content.htm На сайті Львівського університету.]

<li id="JakUShl">Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XVI до середини XVII ст.: (Волинь і Центральна Україна). Київ: Наукова думка, 1993.

<li id="JakPS">Яковенко Н.М. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVII ст. Київ: Критика, 2002. [http://litopys.org.ua/yakovenko/yak.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Jakmalan">Якубець О.А. ''В.Щербицький та ідеологія: до питання щодо причин «маланчуківщини»''. Український історичний журнал. – 2014. – No5, с.107-125.[http://chtyvo.org.ua/authors/Yakubets_Oleksandr/V_Scherbytskyi_ta_ideolohiia_do_pytannia_schodo_prychyn_malanchukivschyny/ На сайті «Чтиво».]

== ==

<li id="Rozm-Bes">[[Розмовник Івана Ужевича|Bunčić D., Keipert H. ''Розмова - Бєсѣда. Das ruthenische und kirchenslavische Berlaimont-Gesprächsbuch des Ivan Uževyč''. München: Verlag Otto Sanger, 2005.]]

<li id="Jakobs">Jakobson R. Slavische Sprachfrage in der Sovjetunion. «Slavische Rundschau» (Прага), 1934 , VI. ([[Jakobson R. Slavische Sprachfrqagen in der Sovjetunion|Текст і переклад]])
</ol>

[[Категорія:Списки]]

Скрипник М. Підсумки правописної дискусії

2017-08-31T13:59:38Z

Victor Kubai: Створена сторінка: '''Підсумки правописної дискусії''' Не так давно закінчилась скликана Народнім Комісар...

'''Підсумки правописної дискусії'''

Не так давно закінчилась скликана Народнім Комісаріятом Освіти, Всеукраїнська Конфренція в справі упорядкування українського правопису. Та конференція підвела підсумки довгій історичній смузі розвиткові української культури. На протязі останнього півтора сторіччя питання правопису все частіше стояло перед українським письменством, викликало багато шукань і вагань.

Пригадаємо коротко головніші риси тої історії. Перед усім треба зазначити, що всі ті шукання й вагання були не лише спробами віднайти найліпші форми для виразу української мови, але виявляли також особливі історичні течії, мали свій політичний сенс, були виявленням політичної боротьби на грунті українського правопису.

Візьмемо хоча-б перше питання, що зустрічається в справі правопису, в справі альфабету. В цьому питанні ми на протязі останнього півтора сторіччя мали досить гостру боротьбу різних напрямків. Перші представники нової української літератури в кінці 17-го з початку 19 ст. ст. писали звичайною російською абеткою, передаючи українські звуки звичайними літерами російської гражданки, лише наближаючи їх вимову до українських звуків.

* Эней бувъ парубокъ моторный
* И хлопець хочъ куды козакъ.

Одначе нецілковита пристосованість російської абетки до української мови була очевидна уже давно. І тому уже в першій половині 19 сторіччя з'явився так званий етимологічний правопис, що дав українським звукам написання не за фонетичною вимогою, а за їхнім етимологічним походженням. Наприклад: слово «піп», «сіль», «вівця», «ніс», «зберіг» писалося «пô̂п», «сô̂ль», «вô̂вця», «нô̂с», «зберêг» і т. инш. Також заводили літеру «ять», в цьому правопису, для передачі українського звука «і», наприклад: «німий», «хліб», «білий». «Нѣмий», «хлѣб», «бѣлий» і т. инш. Ці правописи етимологічний і російський панували в українському письмі до 60-70 років, доки їм на зміну не прийшов так званий фонетичний правопис - «кулішівка», правопис, що єго завів відомий український діяч Куліш. Цей фонетичний правопис є і нині загально вживаний. Його характерні риси - введення йотованого звуку, вживання літер «і», «ї» та «и» широко замість не властивих українській мові літер, твердого знака «еръ», «ять», «ё», а також вживання йотованого «о», («йо»), а після м'ягких шелестівок «ьо».

В 80 роках відомий український письменник Драгоманів пропонував завести новий правопис, так звану «драгоманівку», що відрізнялась від «кулішівки» передусім скасуванням так званих йотованих голосівок. Замісць «я», «є», «ю», «ї», драгоманівка вживала на письмі «j», «jа», «jе», «jу», «jі», а після шелестівок «ьа», «ьо», «ье», «ьу». Наприклад: «льуди» рівнялося «люди», «бjу» рівнялося «б'ю», «jіjі» рівнялося «її», «jавір» рівнялося «явір», «тjіjеjі» рівнялося «тієї», і т. инш.

З поміж другорядних правописних течій можна зазначити ще Гацука, що пропонував вживати півголосне «у», а саме «у», в таких словах як «увесь» рівнялося «ввесь», потім «сіу» рівнялося «сів», «буу» рівнялося «був» і т. инш., та Желехівського, що його правопис досить був поширений в Галичині. Його правопис має такі найбільш характерні риси: вживання «і», «ї», після шелестівок найбільш там, де було «ять». Коли додати ще прихильників переходу на латинський альфабет, то в зазначених течіях ми маємо всі найголовніші риси в історії українського правопису.

Треба зазначити, що історична боротьба тих правописних течій була одночасно і історичною, політичною боротьбою різних політичних угруповань й течій. Тепер навіть не можна уявити собі, як гостро проходила тая боротьба, з яким шаленим обуренням провадилася вона. Досить згадати, що так званий етимологічний правопис був одночасно політичним прапором цілої політичної течії, так званих «москвофілів». Т-во імени Качковського в Східній Галичині на свойому засіданні заявило свою уперту прихильність до етимологічного правопису, а один якийсь попик, на пропозицію перейти до фонетичного правопису, виступив на серед залі, роздер свою рясу і з надривом голосу крикнув: «Умру, а не отдам ьора» (твердий знак). Досить пригадати, що на терені колишньої Росії фонетичний правопис підпав забороні царським урядом, а спеціяльний указ не дозволив писати українською мовою, инакше, як за так званою «ярижкою», цеб-то за звичайним російським правописом.

Було ще спроби завести латинський альфабет для української мови. Видатнішими представниками введення цієї течії були з одного боку - група сполячених українських письменників 30 року 19 сторіччя, з другого боку, провідники полонізації в Західній Галичині 70-х та 90-х років, а останніми часами провідники чехізації на Закарпатській Україні, та румунський уряд, що в Бесарабії та Буковині нині живосилом провадить латинську абетку для українського населення Бесарабії та Буковини. Досить пригадати, хоча б це, тоді зрозуміємо, що правописне питання має не лише свою історію, а цілковито звязане з цілою історією українського письменства, з цілою історією української культури півторасторіччя.

Отже ухвалені урядом УСРР заходи для об'єднання і спрощення українського правопису з огляду на зазначене, мало тим більшу увагу і тим більше значіння. Скликана за постановою Раднаркому УСРР від 23-го липня 1925 року конференція підсумовує досягнення цілої історичної смуги розвитку українського народу. Характерні причини, що призвели до постановки самої справи впорядкування українського правопису, та до організації Державної Комісії для упорядкування українського правопису. В 1921 році Народній Комісар Освіти УСРР затвердив «Найголовніші правила українського правопису Всеукраїнської Академії Наук», що в основну повторили правила правопису, затверджені ще в 18 році, гетьманським міністром освіти проф. Огієнко. Академічні правила правопису значно внормували український правопис і на свій час були досить важливі та все-ж в дальших виданнях цих правил Всеукраїнська Академія Наук, хоч і видавала їх з титульною приміткою, що вони затверджені Наркомосом УСРР, завела до них велику силу новел та змін.
Це знову спричинилося до розбіжности правопису, повстає правопис навіть окремих газет, досить різноманітний й сила правописних розходжень. На такі розходження довелося і мені натрапити, як Головному редакторові українського перекладу творів тов. Леніна. Виявилося, що навіть в редакції українського перекладу творів Леніна, що складалося з 3-х осіб (крім мене як головного редактора, до редакції входили два моїх помічники т.т. Євг. Касяненко та А. Річицький) були розходження в поглядах на правопис, що їх не розрішили академічні правила. А проте зрозуміло було, що твори тов. Леніна в усякому разі треба видати за одним правописом, тоб-то єдиним для всього українського письменства. Тоді, як то я зазначив в своїй передмові до українського перекладу книги тов. Леніна «Дві тактики», я поставив це питання перед Політбюро ЦК КП(б)У, і провів через Раднарком УСРР постанову про засновання Державної Комісії для упорядкування українського правопису при НКО УСРР. Та ж постанова Раднаркому передбачала, що «з метою приваблення широких кол наукових літературних сил до участи в виробленні правопису української мови, доручити НКО скликати спеціяльну Конференцію для упорядкування проробленого Державною Комісією проекту правил правопису».

Отже, мало не після року роботи Державна Комісія виробила проект українського правопису, що став за предмет широкого обговорення на протязі року серед українських учених й письменників, учителів, серед широких кол українського громадянства по багатьох місцях, як от у Харкові, Вінниці, Київі, Луганському, Краснодару, Львові, Станіславові, і т. д., де відбувалися широкі наради учителів, письменників і инших громадян, інколи з участю де-кілька сот люду.

Крім 5 спеціяльних дискусійних листків-додатків до газети «Вісти», багато статей та заміток в справі проекту правопису друковано взагалі в пресі на Україні, а також й на закордонній Україні.

Нема напевне ні жодного кутка української землі звідкіля б не відгукнулися на цю справу листами, статтями та замітками з думками та пропозиціями: з усіх округ УСРР, з Кубани, Воронщини, Курщини, Донщини, Таганрогщини, Мелітопольщини, та з Українських колоній на Зеленому Клину (Сибір), в Узбекістан, Туркестані, та Казанщини, а також з Західної України, Закарпатської України, з Буковини, з Басарабії, і навіть з Українських колоній в Канаді й Сполучених Штатах. Можна з певністю сказати, що проведена на протязі року дискусія в справі українського правопису охопила широкі кола всіх українських земель, притягла до себе увагу широких робітничих й селянських мас. Проект Державної Комісії українського правопису став колективною творчістю широких кол українських учених та письменників з усіх українських земель, став за шлях до культурного об'єднання української людности навколо одного питання, навколо одного проекту. Дискусія в справі упорядкування українського правопису становить значну сторінку культурної історії цілого українського народу.

Скликана НКО на підставі зазначеної постанови Раднаркому конференція для остаточного обміркування виробленого Державною Комісією проекту українського правопису, мала підвести підсумки тієї дискусії, і в генеральній дискусії дійти остаточної згоди в справі українського правопису.

Отже, треба поставити собі таке питання - до яких наслідків дійшла правописна конференція, які висновки вона зробила з усієї попередньої роботи, та що вона дала.
Конференція зібрала коло 75 чоловіка українських учених, письменників, учителів, та инш. українських культурних діячів з усіх кутків УСРР, а також і з закордонної України. Українське Т-во ім. Шевченка у Львові делегували від себе 2-х представників, акад. Студинського та проф. Свенцицького. Брав участь директор Українського Педагогічного Інституту в Празі, відомий лінгвіст проф. Сімович; з академічних причин (переведення лекцій) не могли бути присутні проф. Степан Смаль-Стоцький з Праги та доктор Панькевич з Закарпатської України. Не змогли взяти участи письменники: В. Степаник з Галичини та Гренджа Данський з Закарпатської України, бо їм відмовили у візі уряди польські та чеські. - Отже можна зазначити, що навіть цій справі - упорядкуванню українського правопису й культурному об'єднанню всього українського народу стали на перешкоді окупаційні уряди закордонних українських земель. В усякому разі треба визнати, що конференція мала дійсний й повний кворум. Це був своєрідний філологічний собор. Можна пригадати з історії українського народу другий такий собор, що 80 років тому зібрався й обговорював ту саму справу українського правопису. - Це було 1848 року, коли Европою трясла буржуазна демократична революція. В Східній Галичині вона виявилася в блідих проявах національного відродження, що спіткнулося на першому кроці - на першому питанні правопису і на цьому себе збила. Тоді попи Східної Галичини, клерикальні діячі та москвофільські політики під час революційних бурхливих подій зібралися у Львові і на протязі багатьох день і тижнів сперечалися про «йот» і «ери», вагаючись та не зважаючись відкинути клерикальні впливи слов'янщини «ярижки», та етимологізм цареславного москвофільства. Тая конференція нічого не дала, щоби розвязати справу українського правопису. Вона лише показчик культурної безсилости і тодішнього провідного клерикалізму галицького дрібного українського міщанства, що відіграв тоді контр-революційну ролю підпираючи австрійський цесаризм проти демократичної, хоча й шляхетсько-польської революції.

Та не дурно перейшло в історію українського народу 80 років. Скликана за почином політбюра ЦК Комуністичної партії більшовиків України, за постановою Уряду Української Соціялістичної Радянської Республіки конференція в справі українського правопису 1927 року мала инший характер, инший склад, иншим темпом працювала і довела до инших наслідків.

За період 80 років маємо смугу культурного розвитку України, назначилася історична лінія, перейшла доба демократичних й національних революцій і сталася пролетарська Жовтнева революція.

Палкі дебати на конференції, що в них члени конференції: філологи, учителі, письменники й політики боронили своїх думок, нічого спільного не мали з схоластикою й педантизмом попереднього культурного періоду України. В цих пропозиціях почувалося живе життя. Філологічні пропозиції мали своє політичне значіння, за філологічними формулами фонем і графем почувалися залізні кроки міліонних мас робітників та селян, що йдуть до культури і потрібують остаточного й категоричного вирішення українського правопису як передумови для завойовання культури масами.

Три головніших потреби повинна була мати конференція, розглядаючи правила українського правопису, а насамперед знайти найліпші й найголовніші вирази правопису самої української мови та її властивости: не мова для правопису, - а правопис для мови.

Правопис лише тоді має значіння, коли він дає можливість кожному письменному виявити легко на письмі свої думки, не витрачаючи зайвих сил на вивчення штучних граматичних правил, а це значить, що правопис мови відповідає властивостям її. Як писав я в 1926 році в своїй передмові до перекладу Ленінових «Двох тактик», приходилося уникати ухилів в 2-х напрямках, що мають місце при виданні українського правопису: прагнення шляхом правопису відрізнити українську мову від польської, або від російської мови, залежно від тої чи иншої орієнтації, яка є у тих чи инших представників нашої науково-суспільної думки. Постанова Раднаркому УСРР від 23-го липня 1925 року про те говорила виразно: у своїй праці Державна Комісія повинна виходити з сучасної літературної мови, що є сінтезом основних народніх діялектів. Державна Комісія в своїй передмові до свого проекту правопису заявила: «Комісія намагалася лише точно формулювати правила правопису і мови з метою усунути розбіжності, що з'являються в наслідок в українській літературній мові різних діялектів, впливів, звичок». Можна визнати що, конференція виконала це завдання дати в правописі вираз властивостям самої мови і тим дати можливість робітникам і селянам, що вчаться письму, виявити свої думки на письмі без штучних правил правопису, а згідно з властивостями самої мови. Друге завдання, що стояло перед комісією, це знайти такі шляхи в правописі, що дали б змогу як найшвидче та і найпростіше вивчити правописну справу і просунути її як найширше в маси трудящих.
Тут перед конференцією вставали так чи инакше обгрунтовані різноманітні домагання, думки та течії.

Одна група членів конференції, наприклад, домагалася провести для української мови латинський правопис, чи хоча б уживати його паралельно з сучасною абеткою. Мені не доводиться тепер виявляти політичний сенс тієї пропозиції, оскільки вона означає своєрідний европеїзм й наближається до всім нам відомого й навіть обридлого «хвильовизму» чи пак «шумськізму». Дійсно заведення латинської абетки нині є фактом всіх тюркських народів СРСР, в Азербайджані, Туркменістані, Узбекістані, в Татарській республіці і у гірських народів Кавказа тощо. Правильно також, що латинська абетка значно спростила би український правопис, але автори тої пропозиції не зважили найголовніше того, що мілійони народів наших уже знають нашу звичайну абетку. Отже справа не в тому, щоб переучувати людей, що уже знають українську звичайну абетку на новий альфабет, а в тому, щоб яко можна скоріше навчити писати тих, що ніякої абетки не знають. Тому конференція після довгих гарячих дебатів, великою більшістю голосів відхилила пропозицію про перехід на латинський альфабет і потім знову свою постанову підтвердила.

Також конференція відхилила цілу низку пропозицій, що мали характер своєрідного академічного історизму, коли автори тих пропозицій пропонували визнати, що для установлення правопису того чи иншого слова, тії чи иншої форми треба виходити з сучасної вимови слова в житті, в житьовій мові, а керуватися, наприклад, історичним походженням слова, шляхом яким воно перейшло до української мови, чи через російську мову, чи через польську, чи прийшло з Заходу з Европи, чи з Півдня, з був. Візантії. Може історичне право і стояло за такими пропозиціями, але правопис пишеться не лише для учених, а для міліонів робітників і селян, що мають користуватися працею учених, і вони хочуть уміти писати, читати, виявляти свої думки на письмі, а не провадити історично-археологічні розвідки при написанні кожного свого слова звертаючись до учених праць істориків. Бо може філологи й історики і знають, що «лантух», «плуг», «базар» слова чужого походження і тому ті слова на їхню думку треба писати на той чи инший кшталт, але ж селянин працює не над словом «плуг», а самим плугом, і садить картоплю, залишаючи ученим філологам продумувати, звідки вона походить, і як вона пишеться за чужими мовами.

Конференція відхилила всі такі пропозиції властивих перекручень й стала на той шлях, що і Державна Комісія, коли та писала в свойому проєктові: «Базою для такого нормування й спрощення служили традиції й природа української мови: становлюючі ті чи инші правила правопису й мови, комісія намагалася не порушувати без крайньої потреби установлені традиції й сучасні норми, хоча розуміється весь час оглядалася на житьову мову, її різних діялектах та її історії». Конференція одначе проробила чимало поправок в роботі державної комісії: вона взяла не традиції письменства, але взяла за підставу встановлені традиції живої мови та норми, засвоєні собі широкими трудящими масами. Отже, коли виникли де-які пропозиції про те, щоб писати ті чи инші слова, за прикладом писання їх в старовинній українській літературі, але життям відкинені, або забуті, конференція такі традиції відхиляла, орієнтуючись на живу мову, на сучасну українську літературну мову.

Складніше стояла справа в тих випадках, коли властивости української мови потрібували нових форм, що дали б дійсно повнійший та певніший вираз українським словам, але через їх новизну зовсім не зрозумілі масам. Такі питання поставили в дискусії з приводу альфабету. Так українська мова наприклад знає не два «л» як російська, а три: м'ягке «л» як в слові «сіль», чи «льох», тверде «л» як наприклад слово «голубонька», що відповіда також твердому «л» російському, а крім того українська мова знає середнє «л» наприклад слово «Ленко». У Полтавському діялекті, що складає й являє собою основний говір і основну базу української мови, це «л» досить поширено, але заразом єго знають і всі українські говірки. Була пропозиція вжити для цього «л» окремої літери, наприклад звичайне «л» з крапкою на горі, також була пропозиція що до півголосного «у», наприклад в слові «весь», «ввесь», перше «в» вимовляється середнє, між «в» та «у», так як латинське «дабль-в», так в словах «був», «гуляв», то-що, була пропозиція передавати цей звук літерою «у» з значком, чи крапкою на горі, чи літеру «в» з крапкою на горі.

Третя пропозиція стосувалася до складних звуків, «дз», «дж», що в українській мові вимовляються зовсім инакше, аніж в російській мові, не різно, а вкупі одним звуком, як в англійській мові вимовляються слова «Джон», «Джек», і т. ин. При тому передача цих звуків двома літерами призводить до непорозумінь, коли однаково пишеться і слова «джерело», «гудзик», де вони вимовляються одним звуком, і слова «піджеврювати», «відзиватися», де ті нарізні звуки вимовляються як два звуки «дж», «дз» і тому була пропозиція писати їх одним якимсь звуком. Конференція визнала за мою пропозицією, що такою формою найкращою були б літери латинської абетки «s» та «z», наприклад «Sерело» - «Гуzик». Досить гостро й жваво велась дискусія з приводу пропозиції декотрих членів конференції замісць звичайної нашої літери «й» ввести «j» (йот латинське), а також й пропозиція чималої групи членів конференції перейти на драгоманівку, в написанні м'ягких йотованих голосівок, а саме писати «сьаду», тоб-то «сяду», «бjу», «бйу», тоб-то «б'ю», «мьякий», тоб-то «м'який» і т. инш.

Всі ці питання безумовно й цілковито відповідають властивостям української мови й дають можливість повніш й правильніш виявити українські слова на письмі. Але ж всякі нові літери не відомі міліонам трудящих, становитимуть великі труднощі для їх вивчання і дальшому культурному підйомові трудящих мас. Через те конференція цілковито влучно або відхилила такі пропозиції, або як зробила за моєю пропозицією що до складних «дж», «дз», визнала, що оскільки це питання не дискутувалося перед самою конференцією, ці літери зараз уводить не можна і тому треба залишити попереднє правило що до їх письма, а питання про введення нових літер для складних «дж», «дз» поставить на дальшу дискусію.

Між иншим додам, що тов. Річицький в своїй статті, вміщеній в «Комуністі», «Політичні підсумки дискусії в справі українського правопису» поквапився підсумувати наслідки дискусії, як вона ще не закінчилася. Коли б він був почекав, тоді напевне і половини статті не довелося б писати. Дискусійний запал, виявлений т. Річицьким, як і иншими учасниками конференції на самій конференції, він завчасно переніс на сторінки преси. Це лише пошкодило його, взагалі беручи, цікавій статті. Оскільки правопис лише виявляє живу мову, остільки ці дискусійні питання можна було ще і далі виявляти, й коли в майбутньому буде потреба завести нові літери для складних «дж» та «дз», для півголосного «в», і для середнього «л», то це ще можна буде здійснити, бо й взагалі весь правопис не є щось непорушне, до-віку незмінне.

Конференції вдалося уникнути обох шкідливих збочень, що могли спрямувати український правопис на шлях штучного відрізнення від російської мови чи від инших европейських мов, польської, то-що. Можна з певністю сказати, що так звані орієнтації не відбилися в постановах конфереції. Однак конференція переборола й своєрідну «орієнтацію на власні сили». Зокрема це мало значіння в справі правопису російським власних імень, та географічних назв. Державна комісія для упорядкування правопису тут стала на шлях, що його конференція не визнала за можливий. Державна комісія в свойому правопису пропонувала писати російські імення на український лад: наприклад, замісць «Саратов» комісія пропонувала писати «Саратів», за пропозицією Державної Комісії Голова Раднаркому СРСР Риков перехрещувався й діставав нове прізвище - Риків, а відомий пролетарський поет «Дем'ян Бедний» за правописом державної комісії діставав назву «Демян Бідний». Навіть нашого вождя Леніна - «Ленін» за цим правописом треба було-б писати «Ленин», цеб-то пишучи російським словом «Ленын». Досить таких прикладів показати, що показують хибність таких пропозицій, їх неправильність і штучність.

До того ж вели й инші пропозиції Державної Комісії, наприклад про передачу в чужоземних словах звука «і» через «и»: не «Мірабо», а «Мирабо», передавати також чуже «g» українським «Г», а не «Ґ»: наприклад - в слові «Віктор Ґюго» писати «Віктор Гюго», то-що, чи передавати в чужоземних словах м'ягке «л» українським твердим «л». Під час дискусії були кореспонденти, що пропонували і чужоземне «ф» передавати через «хв» і писати тому «хвантазія», «Хвранція», «Хвауст», «рехворма», і т. инш. Цю лінію «Енеїди» на малоросійський лад перелицьованої, на жаль, був підтримав т. Річицький в його статті, коли він теж обстоював перекручення чужомовних слів на малоросійський лад, знищуючи літеру «Ґ» то-що, хоча цей звук цілковито властивий українській мові - «ґудзик», «ґирлиґа» і цілі десятки і сотні українських слів. Політичний сенс ції «орієнтації на властиві сили» зрозумілий. В усякому разі він доведе до зайвого формального відрізнення від російського правопису, російських власних й географічних назв, наводив на хибний шлях спрощування правопису, пропонуючи цим перекручувати слова буцім то, на український, а в дійсности на міщанський лад. Конференція відхилила всі такі пропозиції і установила між иншим, що всі географічні назви, крім зрозуміло уже засвоєних українською мовою і широкими колами, писати за їх дійсною вимовою, себ-то за вимовою тієї країни, де є те чи инше географічне місце, наприклад: «Ґалія», а не «Галія», «Наґасаки», а не «Нагасаки», «Ніяґара», а не «Ніягара» (як то слід було за т. Річицьким) і т. инш., одночасно вживаючи усталені на Україні назви - Рим, Париж, Лондон й т. инш.

Подібний характер мала ще й пропозиція, що навіть була з початку прийнята на конференції, писати чужоземні слова, що кінчаються на «тр», «др». Оскільки тут не властиве українській мові сполучення шелестівок, встало питання з вставкою літери «е», наприклад «циліндер», «міністер», «театер», «калібер», «барометер» і т. инш. Конференція врешті решт відхилила таку пропозицію, що довела б до перекручення чужоземних слів, але зазначила, що в житьовій мові вживається така форма, як «калібер», «циліндер» і т. инш.

Трохи подібний характер мали й пропозиції до кількох членів конференції що до правопису українських жіночих імень. Українські жіночі імення звичайно за історією походили від імень чоловічих, і складалися від чоловічого імення, додаючи до них окремих наростків та закінчень - ова, ева, иха, і т. инш. - наприклад - Коваль - Ковалева, Чубар - Чубарева, Мороз - Морозова, чи Морозиха, чи Морозівна для дівчат й т. инш. Але за останнє сторіччя десятиріччя досить поширилась невідмінна форма жіночого імення. До того довело останнє десятиріччя й фактично жіноче ймення перестало бути змінною чоловічого імення, а стало властивим окремим іменням з властивим йому значінням. Група філологів, так на самій конференції, як перед тим в Державній комісії, обстоювала, щоби відповідно властивостям української мови та історії української мови, жіночі ймення складалися від чоловічих з обов'язковим додатком наростків - ова, чи ева, наприклад, щоб не писати Марія Чуб, чи Ганна Скрипник, а лише Марія Чубова, Олеся Чубарева, Ганна Скрипникова й таке инш. Конференція не вважала таку пропозицію правильною. Перед усім конференція приняла мою пропозицію про те, що в разі коли якийсь громадянин чи громадянка хоче задержати в тій чи иншій формі своє прізвище, то зрозуміло, прізвище таке повинно писатися так, як вони самі визначили, а не за філологічними пропозиціями тих чи инших учених. В літературі ж може бути вживано, як звичайні для сільської мови форми закінченням на «ова», «ева» чи «ичка» (наприклад, Марія Чубарева, Ганна Чубова, Олеся Скрипникова чи Олеся Скрипничка), так і не відмінні форми, як Ганна Чуб, Олеся Скрипник і т. инш.

Питання про правопис жіночих імень це вже не лише питання правопису й філології, а питання соціяльних співвідносин, питання самого живого життя, а конференція мала установлювати правила й закони орфографії, а не юридичні закони і правила для співвідносин між чоловіками й жінками.

До досить гострої жвавої дискусії на конференції привів один знак вживаємий у нас, а саме «йорчик», чи «апостроф». Справа в тому, що в Галичині досі його ніколи не вживали, коли у нас писалось «з'ясувати» чи «з'явище» чи «м'який», «з'їсти», «п'ю», «б'ю», то в Галичині останнє десятиріччя писали ці слова зовсім без апострофа і без йорчика. Конференція з початку прийняла взагалі скасування апострофа, але-ж потім залишили його спочатку для всіх чужомовних слів, а також для зазначення скорочення тієї чи иншої літери, наприклад «до 'дного» замісць «до одного» і т. инш. В решті після жвавої дискусії конференція великою більшістю голосів ухвалила залишити цей знак, аби уникнути однакового написання двох цілком різних слів, наприклад - «з'явище», «зявище» і т. инш. Всі ці «реформи» були конференцією відхилені.

Конференція повинна була мати на увазі й мала на увазі перед усім засвоєння українського письма масами і тому висловилася проти всіх цих пропозицій, хоча й би вони були правильні з філологічної точки зору, одначе склали б труднощі для засвоєння масами українського письма.

Додам ще одну потребу життя, що її мала на увазі конференція яко додаткову. Це питання економії, потреба усунути всякі пропозиції, що доводили б до нових величезних витрат без дійсної потреби в тому. Ми не настільки багаті, щоб викинути десятки і сотні тисяч, навіть міліони на те, щоби виправити ту чи иншу хибу в нашім альфабеті й задовольнити всі потреби філологічної науки. Так наприклад пропозиція про зміну сучасної нашої літери «й» латинським «j» потрібувала б зміни ції літери в усіх наших типографіях, перероблення всіх наших пишучих машинок, і т. инш., що склало б витрати для народнього господарства України на декілька соток тисяч, більш півміліона карбованців. Викинути таку суму грошей, на задоволення бажання тих, хто такою зміною хотів наблизити нашу альфабету до латинської, було б цілковито зайвою й нікчемною витратою. Звичайно, не можна грунтуватися на економії завжди, бо коли наприклад посилалися на те, що у нас в де-яких друкарнях книги друкувалися без вживання літери «ґ» тому, що вона відсутня в друкарнях, то на самій конференції виявилося, що тут мали місця не відсутність тої літери в друкарнях, а своєрідний бойкот тої літери нашими складачами та коректорами. Конференція усунула ці пропозиції, що приводили до реформи нашого правопису, до перероблення нашого альфабету і твердо залишилася на грунті постанови Раднаркому, що поставила перед нею завдання упорядкування українського правопису.

Правопис кожної мови це є техніка її. Розрішення всіх спірних питань українського правопису, що перед тим на протязі 10-річчя і сторіччя розподіляло письменництво наше на різні групи, виявляючи різні політичні тенденції, розділяючи різні терени української землі за різним правописом, як то було до революції, має величезне культурне й політичне значіння. Велике значіння має складена ще перед конференцією заява Наукового Т-ва імени Шевченка, що вони від імени українського суспільства Західної України приймають участь в дискусії в справі українського правопису, і вкладають у вироблення цього правопису свою частину, але заздалегідь заявляють, що визнають потребу єдиного правопису для всього українського народу, і вони приєднуються і приєднаються до того правопису, що буде вироблений самою конференцією. Після закінчення роботи представники Західної української культури ту заяву знову підтвердили. Характерним виразом того прагнення до єдности культурного життя всіх українських народів на всіх українських землях була на конференції заява представника Закарпатської України депутата Чехословацького Сойму т. Мондока, що теж заявив, від імені трудящих мас Закарпаття, що вони приєднуються до праці правописної конференції і будуть користуватися в житті виробеним нею правописом.

Напевне, вироблені конференцією правила правопису мають свої хиби, напевне життя їх в дальшому виправить, народнє ж життя, культура, рушить і творить, мова розвивається, переміняється, відповідає дальшій зміні мови, і правила її правопису це справа дальшого майбутнього. Зараз ми можемо визнати факт величезної культурної ваги, факт досягнення єдиного українського правопису. Ми можемо свідчити, що ця величезна культурна праця проведена у нас на терені Української Радянської Соціялістичної Республіки за завданням українського уряду з притягненням до цієї роботи культурних робітників всіх українських земель, з участи широких кол українських письменників, культурних діячів, з притягненням уваги широких робітничих і селянських мас.

Правопис дає правила правильно писати, виявляти свої думки.

Я можу скінчити свою статтю словами, що їми я закінчив вступне слово своєї відповіди конференції - «Хай під проводом пролетаріяту правильно пише історію свою український трудящий нарід».

М. Скрипник.

***
'''
Від редакції'''. Цілком погоджуючися з т. Скрипником у тій частині, де він поціновує політичну важливість досягнення єдиного усталеного правопису, Редакція поруч того гадає, що наслідки роботи правописної конференції ще ніяк не можна вважать за остаточні (вже й відповідно ясному розумінню декрета від 23 липня 1925 р., де конференції надано тільки дорадчого значіння). На конференції досить таки було плутаних і суперечних постанов, і Державній Комісії, чи її президії, доведеться ще пильно попрацювати, щоб дати їм лад та вже тоді з повною відповідальністю подати остаточний проект на розгляд Ради Народніх Комісарів.

Вісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 червня

Джерела

2017-08-31T13:45:43Z

Victor Kubai: /* С */

{{Зміст праворуч}}
==А==
<ol>
<li id="AktKMA_P">Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии (1762 – 1796). Со введением и примечаниями Н.И. Петрова. Отделение 2. В пяти томах. Київ: 1904 – 1908.

<li id="AktKMA_T">Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии (1796 – 1869). Со введением и примечаниями Ф. Титова. Отделение 3. В четырех томах. Київ: 1904 – 1908.

<li id="AktJuZR">Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. В одиннадцати томах. Санкт-Петербург: 1861 – 1884. [http://www.ex.ua/80850349 На сайті ex.ua]

<li id="Anat_Vovk">Анатоль Вовк. Ред. Б. Рицар, М. Комова. Львів: Ліга-Прес, 2002. [http://lp.edu.ua/tc.terminology/TK_vocab_SS6.htm На сайті Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ). Львівська політехніка.]

<li id="Ant_Dav">Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. Київ: Радянський письменник,
1970. [http://yak-my-hovorymo.wikidot.com/ http://yak-my-hovorymo.wikidot.com/]

<li id="Apanov">Апанович О. Україно-Російський договір 1654 р. Міфи і реальність. Київ: Варта, 1994. [http://www.ukrcenter.com/Library/read.asp?id=139 На сайті"Український Центр"]

<li id="ArJuZR">Архив Юго-Западной России. В восьми частях, тридцати четырех томах. Київ, 1859 – 1914. [http://www.runivers.ru/lib/detail.php?ID=332071 На сайті "Руниверс".]

<li id="Ascoch">Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академиею. Київ, 1856. [http://www.ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/1373 На сайті Києво-Могилянської академії.]

<li id="AshAlp">Ашнин Ф.Д., Алпатов В.М. ”Дело славистов”. Москва, 1994.

==Б==

<li id="Bahalij">Багалій Д. Нарис української історіографії. Т. 1, Київ, 1923.

<li id="Balab">Балабольченко В. СВУ – суд над переконаннями. «Вітчизна», 1989, №11, сс. 159-179.

<li id="Bant">Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетьманства.Київ: Час, 1993. Репринт видання 1903 року. [http://www.library.kr.ua/elib/history/index.html На сайті Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д.І. Чижевського.]

<li id="Bilan">Біланюк О. Українська Вільна Академія Наук у США: вчора, сьогодні, завтра. «Сучасність», 2001, №7-8, сс. 133-140.

<li id="Bil-No">[[Білецький-Носенко П. Словник української мови|Білецький-Носенко П. ''Словник української мови'']]/ АН УРСР. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Підготував до випуску В. В. Німчук. — Київ: Наукова думка, 1966.

<li id="Bilod">Білодiд І.К. Києво-Могилянська академія в історії східнослов'янських літературних мов. Київ: Наукова думка, 1978.

<li id="Bilok">Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СССР. Джерелознавче дослідження. Київ, 1999.

<li id="Bilok2">Білокінь С. Пожежі київської Публічної бібліотеки АН УРСР 1964 та 1968 років. «Пам'ятки України», 1998, №3-4, сс. 145-148.

<li id="Bilok3">Білокінь С. Розстрільний список Соловків. «Літературна Україна», 1992, 9-30 липня, №27-30.

<li id="Bolkh">Болховітінов Євгеній, митрополит. Вибрані праці з історії Києва. Київ: Либідь-ІСА, 1995.

<li id="BTB2">Ботанічний термінологічний бюлетень. УАН, Інститут мовознавства, №3. Київ: Вид. УАН, 1935.

<li id="Bokhon">Бохонко О. Дві відлиги одного сторіччя: видавничі проекти громадівців. «Друкарство», 2003, №1, с. 82-83.

<li id="Bocjur">Боцюрків Б. Т. зв. ”саморозпуск” Української Греко-Католицької
Церкви в 1946 р. у світлі розсекречених документів. «Сучасність», 1998, №1,
с. 106-112.

<li id="Braji1">Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. Київ, 1988. [http://ukrknyga.at.ua/load/brajchevskij_m_ju_utverdzhennja_khristijanstva_na_rusi/29-1-0-515 На сайті "Українська книга. Безкоштовна електронна бібліотека".]

<li id="Braji2">Брайчевський М.Ю. Літопис Аскольда. Відроджена пам'ятка дев'ятого сторіччя. «Київ», 1988, №2, сс. 146-170.

<li id="Brytch">Бритченко С.П. Деякі питання національних відносин на Україні. Київ, 1990.

<li id="BukTF">Буквар Тимофія Вербицького 1627. — Київ, 1995. [http://izbornyk.org.ua/verbbuk/ver.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="BukIF">Буквар Івана Федорова. — Київ: "Дніпро", 1975. [http://izbornyk.org.ua/fedorovych/bf.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Khaleb">Булос ібн Аз-Заім (Павло Халебський) Подорож Патріарха Макарія. (Уривки). «Дзвін», 1990, №9, с. 119-129.

<li id="B_URE">[[Бюлетень УРЕ. 1932-1932.|Бюлетень УРЕ. Три числа.]] Харків, 1931 – 1933.

==В==

<li id="Vask">Васькович Г. Емський указ і боротьба за українську школу. Мюнхен, 1976. [http://diasporiana.org.ua/istoriya/138-vaskovich-g-emskiy-ukaz-i-borotba-za-ukrayinsku-shkolu/ На сайті Diasporiana.]

<li id="LitVel">Величко С.В. Літопис. У двох томах. Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В.О. Шевчука. Відпов. ред. О.В. Мишанич. Київ: Дніпро, 1991. [http://izbornyk.org.ua/velichko/vel.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="U_Kron">Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. Київ: Наукова думка, 1995.

<li id="VTB>Виробничий термінологічний бюлетень. УАН, Інститут мовознавства, №5. Київ: Вид. УАН, 1935. [[Виробничий термінологічний бюлетень. Передмова|Передмова]].

<li id="VNTSH>Вісник НТШ. Ювілейний випуск. Львів, 1998, ч. 19-20.

<li id="Vopr_term">Вопросы терминологии. (Материалы Всесоюзного терминологического совещания). Москва: Изд. АН СССР, 1961.

<li id="VUSR">Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы. В 3-х т. Москва: Изд. АН СССР, 1953.

<li id="Kvitn_Nac_pol> В ЦК КП(б)У. Нарада з питань національної політики. «Вісті ВУЦВК», 1933, 1 травня.

==Г==

<li id="Hladkyj">[[М. Гладкий. Інститут Української Наукової Мови ВУАН|Гладкий М. Інститут Української Наукової Мови ВУАН]]. «Вісник ІУНМ», 1930, Вип. 2, сс. 6-10.

<li id="H_P_S"> Глущенко В. А., Жихарєва. О. Л.  ''Гіпотеза М. П. Погодіна — О. І. Соболевського в мовознавстві XIX ст. — 20-30-х рр. XX ст.'' Филологические исследования №8, 2006, с. 169-181.

<li id="Holod">Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. Київ, 1990. [http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/Publicat/Fam-Pyrig.php Офіційний веб-портал Державного комітету архівів України.]

<li id="Holuben">Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. Нью-Йорк  –- Париж  –- Торонто: Українське слово, 1987.

<li id="Hol_Kor">Гольденберг Л.І., Королевич Н.Ф. Українська мова. Бібліографічний покажчик (1918 – 1961 рр.). Київ: Вид. Ан УРСР, 1963.

<li id="Horecky">[[Горецький П. Історія української лексикографії|Горецький П.Й. Історія української лексикографії]]. Київ: Вид. АН УРСР, 1963.

<li id="GramUzh">Граматика слов’янська І. Ужевича. К., 1970 [http://izbornyk.org.ua/uzhgram/uz.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Hramoty">Грамоти XIV ст. Київ: Наукова думка, 1974. [http://izbornyk.org.ua/gramxiv/grb.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Hryhorovych">Григорович О. Українська Академія наук у Києві. Список словників 1918 – 1933. Торонто, 1957.

<li id="DavULit">Грицай М.С., Микитась В.Л., Шолом Ф.Я. Давня українська література. Київ: Вища школа, 1978.

<li id="HrytsNar">Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX – XX ст. Київ: Генеза, 2000. [http://history.franko.lviv.ua/gryc_content.htm На сайті Львівського університету.]

<li id="HrinSUM">Грінченкo Б.Д. Предисловіе. В кн: Словарь української мови. Зібрала редакція журнала «Кіевская старина». Упорядкував з додатком власного матеріялу Борис Грінченко. В чотирьох томах. У Київі, 1907 – 1909. Передрук (фотомеханічним способом): Київ: Вид. АН УССР. - 1958 - 1959. Том 1 с. I-XXXIII. [http://r2u.org.ua/node/60 Текст Предисловія на сайті r2u.org.ua]

<li id="IUR">Грушевський М.С. Історія України - Руси. В 11 томах, 12 кн. Київ: Наукова думка, 1991 – 1998. [http://izbornyk.org.ua/hrushrus/iur.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="IUL">Грушевський М.С. Історія української літератури. В 6 томах, 9 кн. Київ: Либідь, 1993 - 1995. [http://izbornyk.org.ua/hrushukr/hrushe.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="HrushP">Грушевский M. Позорной памяти. «Украинский вестник», 1906. 21 травня сс. 39-41.

<li id="XXII">XXII з'їзд Комуністичної партії Радянського Союзу. 17-31 жовтня І961 року. Стенографічний звіт. Київ, 1962. Ч. l. [http://publ.lib.ru/ARCHIVES/K/KPSS/_KPSS.html#001 На сайті "ПУБЛИЧНАЯ БИБЛИОТЕКА (Электронные книжные полки Вадима Ершова и К°)" Формат Djv-ZIP.]

==Д==

<li id="Dwa">Два почаївські стародруки: «Книжиця для господарства» (1788 р.) та «Політика свіцкая» (1770/1790). Мюнхен, 1985. Факсимільне перевидання О. Горбача.

<li id="KOCD">Дело Киевского областного центра действий. Харків, 1927.

<li id="KPbU-X">Десятий з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України 20-29 листопада 1927 р.: Стенографічний звіт. Харків, 1928.

<li id="DZH-Spec">Джимбинов С. Эпитафия спецхрану?.. «Новый мир», 1990, №5, сс. 243-252. [http://lib.misto.kiev.ua/POLITOLOG/s_specchran.txt На сайті "Киевская городская библиотека".], [http://lib.rus.ec/a/2859 На сайті "Либрусек".]

<li id="Dzuba">Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русіфікація? «Вітчизна», 1990, №5, сс. 95-130; №6, сс. 128-143; №7, сс. 87-108; №8, сс. 89-98. [http://litopys.org.ua/idzuba/dz.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Dobr">Добровольский В. Запрещенная книга в России. M.,1962.

<li id="DIU">Довідник з історії України (А-Я). За заг. ред.І. Підкови, Р. Шуста. 2-е вид., доопр. і доповн. Київ: Генеза, 2001. [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm На сайті Львівського університету.]

<li id="Do_ist_ukazu">[[До історії указу 1876 року]] про заборону українського письменства. «Україна», 1907, №6, сс. 135-151.

<li id="DKM">[[Документи Комітету Міністрів 1905 року|Докладные записки, мемориалы и др. документы, касаюшиеся отмены ограничения украинского языка в дореволюционной России. 9 мемориалов. СПб 1905 г. (Збірка документів Комітету Міністрів Російської Імперії, що перебувають у Відділі рідкісної книги Львівської національної наукової бібліотеки України імені В.Стефаника ]]

<li id="DorNIU"> Дорошенко Д. Нарис історії України. У 2 т. Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1966. Передрук з видання УНІ у Варшаві 1933 року. Перше видання зредагував Р. Смаль-Стоцький.
[http://varnak.psend.com/narys/ Текст на сайті http://varnak.psend.com]

<li id="Do30">До 30-ліття листа протесту проти політичних переслідувань в Україні. «Сучасність», 1999, №1, сс. 88-109.

<li id="DorIU">Дорошенко Д. Історія України. Т. 1. Доба Центральної Ради. Ужгород, 1932.

==Е==

<li id="EIU">''Енциклопедія історії України''. В 10-ти томах. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003-2013. [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21SRW=nz&S21FMT=brief_elib&C21COM=S&2_S21P03=PRJ=&2_S21STR=%D0%95%D0%9D%D0%A6%D0%98%D0%9A%D0%9B%D0%9E%D0%9F%D0%95%D0%94%D0%86%D0%AF%20%D0%86%D0%A1%D0%A2%D0%9E%D0%A0%D0%86%D0%87%20%D0%A3%D0%9A%D0%A0%D0%90%D0%87%D0%9D%D0%98%20%28%D0%95%D0%86%D0%A3%29 На сайті Інституту історії НАН України.]

<li id="EU1"> Енциклопедія українознавства. Загальна частина. В 3-х томах. Київ: Інститут археографії, 1994.[http://izbornyk.org.ua/encycl/eu.htm Текст на сайті "ІЗБОРНИК"]

<li id="EU">Енциклопедія українознавства. Словникова частина. В 10 томах. Львів: НТШ, 1993 – 2000.[http://izbornyk.org.ua/encycl/eu.htm Текст на сайті "ІЗБОРНИК".] [http://diasporiana.org.ua/?s=енциклопедія+українознавства Djvu- файли енциклопедії на сайті Diasporiana]

<li id="Efim">Ефименко А.Я. История украинского народа.Киев: Лыбидь, 1990. [http://elib.nplu.org/view.html?&id=2908 На сайті Національної парламентської бібліотеки]

==Є==

<li id="Jef_H">Єфіменко Г. Ставлення владних структур до розвитку національних мов у радянській Україні 1930-х років. В кн.Мовні конфлікти і гармонізація суспільства. Київ: ВПЦ «Київський університет», 2002, сс. 179-185.

<li id="JefIUP">Єфремов С. Історія українського письменства. Київ: Femina, 1995. Друковано за виданням 1919 року Київ  –- Ляйпціг (Вецляр, 1924). [http://www.utoronto.ca/elul/history/Iefremov/Ist-pysm00.pdf Електронна бібліотека української літератури Торонтського університету. Формат pdf.]

<li id="JefLKS">Єфремов С. Літературно-критичні статті. Київ: Дніпро, 1993.

<li id="JefMUS">Єфремов С. Мартиролог українського слова. «Київ», 1991, №5, сс. 121-127.

<li id="JefOsv">Єфремов С. У боротьбі за освіту. «Київ», 1990, №5, сс. 120-134.

==Ж==

<li id="Zhyvotko">Животко А. П. ''Історія української преси'' / Упоряд., авт. іст.—біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 1999. — 368 с. [[Животко А. Історія української преси|Djvu-файл з текстовим шаром та навігацією є в бібліотеці сайту.]]

<li id="ZhytVP">Житецький П.Г. Вибрані праці. Філологія. Київ: Наукова думка, 1987.

==З==

<li id="Zak_ja_SSsr">Закон СССР ”О языках народов СССР”. «Известия», 5 мая, 1990.

<li id="ZapMSIF">Запаско Я. Мистецька спадщина Івана Федорова. Львів, 1974.

<li id="ZapPKM">Запаско Я. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. — Львів, 1995.''

<li id="Zap_KU">Записка Володимира Антоновича у справі обмеження українського друку. «Записки Українського наукового товариства в Києві». 1908, Кн. 3, с. 32. [http://izbornyk.org.ua/anton/ant08.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Zap_KhU">[[Записка_Харківського_університету|Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке]]. Харьков: Тип. и лит. Зильберберга, 1905. Передрук «Вісник Книжкової палати», 1996, №3, сс. 3-5, №4, сс. 3-6.

<li id="Zas-WS">Заседания Верховного Совета СССР. Стенографический отчет, Созыв 5, сессия ІІ, 22-25 декабря 1958 г., Москва, 1959.

<li id="Zaton">Затонський В. З питань національної політики на Україні. Про вихователів комуністичного покоління. (Промови). Харків: Радянська школа,1933.

<li id="ZbNKO">Збірник декретів, наказів і розпоряджень по народному комісаріату освіти УСРР. Харків, 1921. Вип. 3.

<li id="ZbRSU">Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. Без місця видання, 1919 – 1932.(= Собрание узаконений та распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины).

<li id="ZbzUSSR">Збірник законів УРСР.1938, №27, сс. 105-106.

<li id="ZbUkr">Збірник постанов, інструкцій та матеріялів в справі українізації. Артемівське, 1928.

==И==

<li id="ISSSRkk">История СССР, краткий курс.Под ред. А. Шестакова (1-е видання  –- 1937)

<li id="Istrin">Истрин В.А. 1100 лет славянской азбуки. Москва: Наука, 1988.

==І==

<li id="IM-75">Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України – 75, 1930-2005: Матеріали до історіі.. – К.:Довіра, 2005. – 565.

<li id="IUM-10">Інститутові української мови – 10 років. «Українська мова», 2001, №1, сс. 5-10.

<li id="Isajev">Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль у розвитку українскої культури XVI – XVIII ст. Київ: Наукова думка, 1966.

<li id="Isajev_U_K">Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми.. Львів, 2002. [http://izbornyk.org.ua/isaevych/is.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="IANU">Історія Академії наук України (1918 – 1993). Київ: Наукова думка, 1994.

<li id="IANU_D">Історія Академії наук України (1918 – 1923). Документи і матеріали. Київ: Наукова думка, 1993.

<li id="IL">Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. Київ: Наукова думка, 1986.

<li id="ISTPRAV">Історія українського правопису: XVI-XX століття. Хрестоматія. Київ: Наукова думка, 2004.

<li id="IULXIX">Історія української літератури (перша половина XIX століття). За редакцією І.П. Скрипника. Київ: Вища школа, 1980.

==К==

<li id="KazIst">Казанская история. Подгот. текста Г.Н. Моисеевой. Москва  –- Ленинград: 1954.

<li id="Pryr_vidd">Калинович Ф. Природничий відділ ІУНМ. «Вісник ІУНМ», вип. I, 1930. Додаток, сс. 1-28 (окрема пагінація).

<li id="Kwiring">Квиринг Э. И. О нацменьшинствах. Из заключительного слова на VIII всеукраинской конференции. «Коммунист», 1924, 15 мая.

<li id="Abram">Києво-Печерський Патерик. Підготував до видання Д. Абрамович. Київ: Час, 1991. Репринтне відтворення видання 1931 р.

<li id="KMT">Кирило-Мефодіївське товариство. У 3-x т. Київ: Наукова думка, 1990.

<li id="Kinan">Кінан Е. Російські історичні міфи. Київ: Критика, 2001. [http://chtyvo.org.ua/authors/Keenan_Edward/Rosiiski_istorychni_mify/ На сайті «Чтиво».]

<li id="Kod_NO">Кодекс законов о народном просвещении УССР, утвержденный ВУЦИК 2 ноября 1922 г. на основании постановления 3-й сессии VI созыва ВУЦИК от 16 октября 1922 г.. Харьков: Наркомпрос, 1922.

<li id="Kozach">Козаченко А. Минуле книги на Україні. Харків  –- Київ, 1930.

<li id="Koljaska">Коляска І. В. Освіта в Радянській Україні. Торонто, 1970. [http://diasporiana.org.ua/istoriya/1674-kolyaska-i-osvita-v-radyanskiy-ukrayini/ На сайті http://diasporiana.org.ua]

<li id="KPUzk">Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів і конференцій 1918 – 1956. Київ: Держполітвидав, 1958.

<li id="KPUzk_77">Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. У 2-х томах. Київ: Політвидав України, 1976 – 1977.

<li id="KAU">Конституційні акти України. 1917 – 1920. Невідомі конституції України. Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992.

<li id="IsRus">Кониский Г. Исторія Русовъ или Малой Россіи. Москва. Въ Университетской Типографіи. 1846. Репринтне відтворення 1991 року, рекламно-видавнича фірма «Дзвін». [http://litopys.org.ua/istrus/istrus.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Vul_Ruska">Кос Г., Федина Р. Вулиця Руська у Львові. Львів: Центр Європи, 1996.

<li id="KorR">Корогодський Р. ”Запротоколюйте мою заяву”. «Літературна Україна», 1990, 11 січня, с. 5.

<li id="Kosior">Косіор С. В. Підсумки і найближчі завдання національної політики на Україні.«Червоний шлях», 1933, №8-9, с. 266-272.

<li id="Slovky">[http://www.ua-pereklad.org/ua/theory/termslovn Кочерга О., Кулик В. Українські термінологічні словники довоєнного періоду в бібліотеках Києва та Львова.] Препринт ІТФ АН України ІТФ-93-ІУ. Київ: 1993; «Вісник Академії наук України», 1994, №2, с.55-61.

<li id="Shljakh">Кочерга О. Деякі міркування про шляхи і манівці розвитку української термінології.«Сучасність», 1994, №7-8, сс. 173-182. [http://r2u.org.ua/node/107 На сайті r2u.org.ua.]

<li id="Kryt1">Кочерга О. Правопис чужомовного походження.«Критика», 2002, №3, сс. 6-9. [http://r2u.org.ua/node/140 На сайті r2u.org.ua.]

<li id="Kryt2">Кочерга О. Їхні традиції в нашому правописі.«Критика», 2004, №1-2, сс. 17-18.

<li id="Ji35">Кочерга О. Мовознавчі репресії 1933 року.«Ї», 2004, №35, сс. 96-105. [http://www.ji.lviv.ua/n35texts/kocherha.htm На сайті журналу "Ї".]

<li id="KPRSzCK">КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. У п'яти томах. Київ: Політвидав України, 1978 – 1980.

<li id="KrymT5">Кримський A.Ю. Твори у п'яти томах.Т. 3. Мовознавство. Фольклористика.Київ: Наукова думка, 1973.

<li id="KulBudURSR">Культурне будівництво в Українській PCP.Важливі рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917 – 1959 рр. Збірник документів у двох томах. Київ: Держполітвидав, 1959.

<li id="KBURSR_79">Культурне будівництво в УPCP (1917 – 1927). Київ: Наукова думка, 1979.

<li id="KBURSR_86">Культурне будівництво в УPCP (1928 – червень 1941).Київ: Наукова думка, 1986.

<li id="Prav_bozh">Кулик В. Правописне божевілля.«Критика», 2001, №5, сс. 6-13. [http://r2u.org.ua/node/136 На сайті r2u.org.ua.]

<li id="UL_XX">Кульчицька Т. Українська лексикографія XIII – XX ст. Бібліографічний покажчик. Львів: Наукова бібліотека ім. В. Стефаника, 1999.

<li id="Qchmo">Кучма Л. Інаугураційна промова на урочистому засіданні Верховної Ради України 19 липня 1994. «Голос України», 1994, 21 липня.

==Л==

<li id="Lavr">Лавров Петро. Кирило та Методій в давньослов'янському письменстві. Київ, 1928.

<li id="Lat">Латышев А.Г. Рассекреченный Ленин. Москва: МАРТ, 1996.

<li id="Leb">Лебедь Д. Советская Украина и национальный вопрос за пять лет. Харьков: Пролетарий, 1923.

<li id="Leb">Лебедь Д. Национальный вопрос на Украине. «Коммунист», 1923, 28 августа.

<li id="Levch">Левченко Г. Викорінити націоналістичне шкідництво в підручниках з мови. Харків: Радянська школа, 1933.

<li id="LexLat">Лексикон латинський Є. Славинецького. Лексикон словено-латинський Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського. Київ: Наукова думка, 1973.

<li id="Lexikon">Лексікон словенороський Памви Беринди. Факсиміле першодруку 1627 р. Київ: Наукова думка, 1961. [http://izbornyk.org.ua/berlex/be.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="LexLZ">Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма словеноросская. Київ: Наукова думка, 1964. [http://izbornyk.org.ua/zyzlex/zyz.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Lemke">[http://e-heritage.ru/ras/view/publication/general.html?id=46898329 Лемке М. К. Эпоха цензурных реформ 1859 – 1865 гг]] . Санкт-Петербург, 1904.

<li id="Lemke2">[http://books.e-heritage.ru/book/10079163 Лемке М. К. Николаевские жандармы и литература. 1826 – 185 гг]. Санкт-Петербург, 1908.

<li id="kajdany">Лизанчук В. Навічно кайдани кували: Факти, документи, коментарі про русифікацію в Україні. Львів: Інститут народознавства НАН України, 1995. [http://ukrknyga.at.ua/load/lizanchuk_v_navichno_kajdani_kuvali_fakti_dokumenti_komentari_pro_rusifikaciju_v_ukrajini/4-1-0-706 На сайті "Українська книга". Безкоштовна електронна бібліотека.]

<li id="Lubimov">Любимов С. Борьба между представителями великороссийского и малороссийского направления в Великороссии в конце XVII – начале XVIII веков. «Журнал Министерства Народного Просвещения», 1875. Ч. 180.

<li id="LitR">Літопис Руський. Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. Відпов. ред. О.В. Мишанич. Київ: Дніпро, 1989. [http://izbornyk.org.ua/litop/lit.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

==М==

<li id="Mazur">Мазур О., Патер І. Львів у роки Першої світової війни. В кн. Львів. Історичні нариси.
Львів: Інститут українознавства, 1996, сс. 304-324.

<li id="Mansv"> Мансветов Г. Как у нас правились церковные книги. Москва, 1883. [http://www.mzh.mrezha.ru/lib/mansvetov/mns1883c.djvu Портал Богослов.Ru у форматі djvu.]

<li id="Masnen">Масненко В. Цензура в підрадянській Україні 20-х років: система, інституції, репресивна політика.«Сучасність», 1997, №6, сс. 81-90. [[Масненко В. Цензура в Україні 20-х Років| Текст.]]

<li id="MTB2">Математичний термінологічний бюлетень. Виправлення до математичного словника чч. 1, 2, 3. ВУАН, Інститут мовознавства, №2. Київ: Вид. ВУАН, 1934. [[Математичний термінологічний бюлетень. Передмова|Передмова]].

<li id="Makar">Макарчук С. Громадсько-політичний центр Західноукраїнського краю. В кн.Львів. Історичні нариси. Львів: Інститут українознавства, 1996, сс. 267-290.

<li id="Macuk">Мацюк О. Чи було друкування на Україні до Івана Федорова? «Архіви України», 1968, №2, сс. 5-6.

<li id="Medyn">Мединський Є. М. Братські школи України і Білорусії в XVI-XVII століттях. Київ: Радянська школа, 1958.

<li id="MTB1">Медичний термінологічний бюлетень. ВУАН, Інститут мовознавства, №1. Київ: Вид. ВУАН, 1933.

<li id="Miller">Миллер А. И. ”Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIX в.). Санкт-Петербург: Алетейя, 2000. [http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/miller.htm Сайт "UKRAINIAN HISTORICAL LIBRARY"]. [http://ftp.malorus.org/mnib215-Miller-UkrainskijWopros.djvu Файл у форматі djvu].

<li id="Mijak">Міяковський В. Два рукописи 60-х років, заборонені царською цензурою. «Україна», 1917. Кн. 1 і 2. с. 84.

<li id="Moskal"> [[Москаленко А. Нариси історії української лексикографії|Москаленко А. Нариси історії української лексикографії]]. К.: Державне учбово-педагогічне в-во «Радянська школа», 1961.

==Н==

<li id="Nahaje">Нагаєвський В. Історія української держави двадцятого століття. Київ: Український письменник, 1994. Репринт римського видання 1989 р.

<li id="Nadtoch">Надточій О. Видання «Кобзаря» Тараса Шевченка в умовах заборон
російської цензури (початок XX ст.). «Друкарство», 2003, №2, сс.
88-91.

<li id="Najbl_76">[[Найближчі відгуки указа 1876 р.]] про заборону українського письменства. «Україна», 1907, №6, с. 249-268.

<li id="Nakazy">Наказы малороссійским депутатам 1778 г. Киев, 1889.

<li id="Halja">Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія. Історія і сьогодення. Львів: Кальварія, 1999.

<li id="SIRIO_Rum"> [[Наставленіе графу Румянцеву (1764)|Наставленіе, данное графу Петру Румянцову, при назначеніи его малороссійскимъ генералъ-губернаторомъ, съ собственноручными прибавками Екатерины ІІ. (ноября 1764 года).]] Сборникъ русскаго историческаго общества (СИРИО), т. 7, 1871, с. 376-391.

<li id="Nauch-kadr">Научные кадры в СССР. Сборник документов и справочных материалов. Под ред. акад. А.В. Топчиева. Москва: Изд-во АН СССР, 1959.

<li id="N_W_U_XX">''Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів''. Київ: Наукова думка, 1994. [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=10900 На сайті Інституту історії НАН України.]

<li id="Nash_Lukash_1">''Наш Лукаш. Спогади у 2-х книгах. Книга 1.'', Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009.

<li id="NimchMov">Німчук В. Мовознавство на Україні в XIV—XVII ст. Київ, 1985. [http://izbornyk.org.ua/nimchuk/nim.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="NimchP">Німчук В. Проблеми українського правопису в XX ст. У кн: Український правопис (проєкт найновішої редакції). Київ: Наукова думка, 1999, сс. 242-333. [http://r2u.org.ua/node/126 На сайті r2u.org.ua.]

<li id="NimPUP">Німчук В. Проблеми українського правопису XX – початку XXI  ст.ст. Київ, 2002. [http://lib.movahistory.org.ua/PRAWOPYS/Nimchuk_Probl_prav_XX+OCR+nav.djvu DJVU файл з текстовим шаром та навігацією]

<li id="NimchX">Німчук В. Християнство й українська мова. «Українська мова», 2001, №1, сс.11-30.

<li id="YaRud">Носко-Оборонів Т. Ярослав Богдан Рудницький. 1992.

==О==

<li id="otmena">Об отмене стеснений малорусского печатного слова.Санкт-Петербург, 1905.
[[Объ отмѣнѣ стѣсненій малорусскаго печатнаго слова|DJVU файл з текстовим шаром і навігацією.]]

<li id="OgIUD">Огієнко І. Історія українського друкарства. Київ: Либідь, 1994. [http://litopys.org.ua/ohdruk/ohd.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="OgIULM">Огієнко І. (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. Київ: Наша культура і наука, 2001. [http://izbornyk.org.ua/ohukr/ohu.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="OgKMD">Огієнко I. Київська митрополитанська друкарня. 1924.

<li id="OgUK">Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. Курс, читаний в Українськім Народнім Університеті. Київ, 1918. Репринтне відтворення: Київ: Абрис, 1991. [http://elib.nplu.org/view.html?&id=323 На сайті Національної парламентської бібліотеки]

<li id="Oros">Орос О. Грушівський монастир і початки кириличного слов'янського книгодрукування. Штрихи з історії українського друкарства. Ужгород: Закарпаття, 2001.

<li id="Solov3">Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії. В трьох томах, Київ: Сфера, 1997.

<li id="Ocher_cenz">Очеретянко В. [http://memorial.kiev.ua/zhurnal/pdf/01-02_1998/70.pdf ''Політична цензура в системі контролю за особистістю та суспільством: до 80-річчя створення радянської цензури''] // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. — 1998. — № 1, 2. — С. 70-79

<li id="37GD">О языке преподавания в начальных школах местностей с малорусским населением. Заявление 37 членов Госдумы от 29.III./1908 и объяснительная записка к предложению. Документ зберігається в Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України (17712).

==П==

<li id="Pavlovskii">Павловский А. П. ''Грамматика малороссийского наречия''. — СПб., 1818. [http://izbornyk.org.ua/rizne/slovpavl0.htm http://izbornyk.org.ua/rizne/slovpavl0.htm]

<li id="PamVK">Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов. В 4-х томах. Київ, 1845-1859.

<li id="VelRusNar">Панкратова А. Великий русский народ.Mосква, 1948.

<li id="I_UNTT">Перша Міжнародна наукова конференція ”Проблеми української науково-технічної термінології”, 22-25 вересня 1992 р. Тези доповідей. Львів, 1992.

<li id="I_VUz">Перший Всеукраїнський Учительський з'їзд в Харкові від 5 до 11 січня 1925 р. Харків: Держвидав України, 1925.

<li id="Petrov1">''Петров Н.И. Киевская академия во II половине XVII в.'' Київ, 1895.

<li id="Petrov2">Петров Н.И. ''Киевская академия в гетьманство Кирила Розумовского''. Киев, 1905.

<li id="Pyrih">Пиріг Р.Я. ''Життя Михайла Грушевського''. Київ, 1993.

<li id="PSZRI">''Полное Собраніе Законов Россійской Имперіи''. Санкт-Петербург, 1830. [http://www.runivers.ru/lib/book3130/ На сайті "Руниверс": Собрание Первое. 1649-1825 гг. (в 45 томах)], [http://www.runivers.ru/lib/book3136/9864/ Собрание Второе. 12 декабря 1825 — 28 февраля 1881 г (в 55 томах) СПб.: 1830-1885.], [http://www.runivers.ru/lib/book3139/9995/ Собрание Третье. 01.03.1881—1913 г. (в 33 томах) ].

<li id="PSPravIsp">''Полное собраніе постановленій и распоряженій по Ведомству Православнаго Исповеданія Россійской Имперіи''. Санкт-Петербург, 1890. [http://gbooks.archeologia.ru/Lib_1_16.htm На сайті: Книги по истории, археологии, географии, этнографии, филологии, изданные до 1917 года]

<li id="P-VIU">Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. В двох томах. Київ: Либідь, 1992. Репринтне відтворення мюнхенського видання 1972 – 1976 рр. [http://studentbooks.com.ua/content/view/121/49/ На сайті: Електронна інтернет онлайн "Бібліотека Студента UaRus". Том 1.] [http://studentbooks.com.ua/content/view/122/49/ Том 2.]

<li id="P-VUAN">Полонська-Василенко Н.Д. Українська академія наук. (Нарис історії). Київ: Наукова думка, 1993. Репринтне відтворення мюнхенського видання 1955 – 1958 рр. Ч. 1-2.

<li id="PopovKPBU">Попов М.М. Нарис історії Комуністичної партії (більшовиків) України. Харків, 1928.

<li id="PopovNac">Попов М.М. Про націоналістичні ухили в лавах української партійної організації і про завдання боротьби з ними. «Червоний шлях», 1933, №7, с. 123.

<li id="Porkh">Порхун Д. Доля рідної мови.«Наша культура», 1963, ч. 3(59), березень, сс. 5-6. Передруковано в: Василь Чапленко. Мовна політика більшовиків на Україні в 1950 – 60-их рр. Чікаґо: Український публіцистично-науковий інститут, 1974, сс. 51-53.

<li id="Post">Постишев П.П. Радянська Україна – непохитний форпост великого СРСР. З промови на пленумі ЦК ЦКК КП(б)У.«Червоний шлях», 1933, №8-9, сс. 245-260.

<li id="Pravda"> ''Правда Руська. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій.'' Склав та підготував до друку проф. С. Юшков. Київ: В-во УАН, 1935. [http://litopys.org.ua/yushkov/yu.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Prav_prav_22"> ''[[Правописні правила приняті Науковим Товариством ім. Шевченка у Львові]]''. Львів, 1922.

<li id="Pog_kpSS_nr">Програма КПРС: нова редакція. Київ, 1986.

<li id="PrPolShk">Про зміну окремих пактів офіційного ”Українського правопису” (§§ 54-55, чужомовні l, h, g). «Політехнічна школа», 1933, №6, с. 40

<li id="Pro_mynule">Про минуле – заради майбутнього.Київ, 1989.

<li id="Proshenije">Прошение малороссийского шляхетства и старшин, вместе с гетьманом, о возстановлении разных старинных прав Малороссии, Екатерине II-й в 1764 году. Публикация А.Ф. Кистяковского. «Киевская Старина», 1883, №6, сс. 317-345.

==Р==

<li id="RezNKO">[[Резолюції Kомісії НКО для перевірки роботи на мовному фронті]]. «Мовознавство», 1934, №1, сс. 15-21.

<li id="Wormtongue_2">Рекомендации Всесоюзной научно-теоретической конференции «Русский язык – язык дружбы и сотрудничества народов СССР». Русский язык и литература в школах УССР, 1979, №6, сс. 8-15.

<li id="Pysmo-shrift">Різник М.Г. Письмо і шрифт.Київ: Вища школа, 1978.

<li id="RUFS">Російсько-український фізичний словник.Київ: Вид-во АН УРСР, 1959.

<li id="URE_repr">Рубльов О., Фельбаба М. Долі співробітників УРЕ на тлі репресивної політики 30-х років. «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ», 2000, №2-4, сс. 207-251. [http://www.ssu.gov.ua/sbu/doccatalog%5Cdocument?id=42136]

<li id="Rusova">Русова С. Життя українського ідеаліста кінця XIX ст. О.О. Русова. Львів, 1938.

<li id="Wormtongue">Русский язык – язык дружбы и сотрудничества народов СССР. Москва: 1981.

==С==

<li id="Savch">Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. Харків  –- Київ, 1930. [http://uk.wikisource.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%80_%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%97%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0_1976_%D1%80._%28OCR%2B%D0%97%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%29.djvu Вікіджерела]

<li id="Savch2">Савченко Ф. Справа про щорічну, таємну субсидію львівському ”Слову” (1875 – 1881). «Записки НТШ», 1929, Т. CL, сс. 391-404.

<li id="SbRIO">Сборник русского исторического общества. 1871, Т.7, с. 348.

<li id="Swoboda">Свобода В. Слов’янська частина Оксфордського гептаглота. Вініпеґ, 1956. [http://diasporiana.org.ua/movoznavstvo/1976-svoboda-v-slov-yanska-chastina-oksfordskogo-geptaglota/ Pdf файл на сайті Diasporiana].

<li id="BOGO"> Секретный донос Полтавского губернатора Баговута Министру Внутрених Дел. Об украинском движении и мерах борьбы с ним. Полтава, 1917.

<li id="KIUP">[[Синявський О. Коротка історія "Українського правопису"]]// Культура українського слова. – Збірник І. – Харків – Київ, 1931. – С. 93–112.

<li id="Siropol">[[Сірополко С. Історія освіти в Україні|Сірополко С. Історія освіти в Україні]]. Київ: Наукова думка, 2001.

<li id="Sobr_Gos_Gramot">Собраніе государственныхъ грамотъ и договоровъ.. В 4-х частях, 7 книгах. 1813-1828. [http://gbooks.archeologia.ru/ Книги по истории, археологии, этнографии... изданные преимушественно до 1917 года.]

<li id="SIRIO_Wiaz"> [[Секретна настанова Єкатєріни ІІ Вяземському (1764 р.)|Собственноручное наставленіе Екатерины ІІ князю Вяземскому при вступленіе имъ въ должность генералъ-прокурора.]] Сборникъ русскаго историческаго общества (СИРИО), т. 7, 1871, с. 345-348.

<li id="Solo">Соловьев С.М. Публичные чтения о Петре Великом. Москва: Наука, 1984.

<li id="Solo_Ist">[http://www.kulichki.com/inkwell/text/special/history/soloviev/solovlec.htm Соловьев С.М. ''История России с древнейших времен''. В 29-и томах.]

<li id="Skabich">Скабичевский А.М. Очерки истории русской цензуры. Санкт-Петербург, 1892.

<li id="Skynmo">Скиньмо чужі правописні кайдани! Львів: Галицька видавнича спілка, 2001.

<li id="Skynmo">[[Скрипник М. Підсумки правописної дискусії|Скрипник М. ''Підсумки правописної дискусії'']]. Вісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 червня.

<li id="Skr">[http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000100/index.shtml Скрынников Р.Г. Борис Годунов]. Москва: Наука, 1979.

<li id="Skazan">''Сказания о начале славянской письменности''. Москва: Наука, 1981. [http://www.krotov.info/history/09/3/flor_00.htm Второе издание: ''Сказания о начале славянской письменности''. - СПб.: Алетейя, 20007.]

<li id="S-SUMSU">[[Смаль-Стоцький Р. Українська мова в совєтській Україні|Смаль-Стоцький Р. Українська мова в Совєтській Україні. Матеріяли й завваги]]. Варшава, 1936.

<li id="Melet">Смотрицький М. Граматика. Підготовка факсимільного видання та дослідження пам'ятки В.В. Німчук. Київ: Наукова думка, 1979. [http://izbornyk.org.ua/smotrgram/sm.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Soldat">Солдатенко В. Українізація – життєвий апогей Миколи Скрипника.
«Пам'ять століть», 2002, №2, сс. 8-14.

<li id="slovIUNM">Список словників, що їх упорядкував ІУНМ. «Вісник ІУНМ». Випуск II, 1930, сс. 71-72.

<li id="JosjaproU">Сталін Й. Статті і промови про Україну. Київ, 1936.

<li id="JosWoprYaz">Сталин И. В. ''Марксизм и вопросы языкознания. Относительно марксизма в языкознании''. (Правда. - М., 1950, 20 июня). [http://www.philology.ru/linguistics1/stalin-50.htm На сайті "Русский филологический портал".]

<li id="SubUI">Субтельний О. Україна: історія. Київ: Либідь, 1991. [http://studentbooks.com.ua/content/view/119/49/ На сайті: Електронна інтернет онлайн "Бібліотека Студента UaRus".]

==Т==

<li id="Tepl">Теплов Г.Н. О непорядках которые происходят ныне от злоупотреблений прав и обыкновений, грамотами подтвержденных Малороссии. Записки о Южной Руси. Издал П.Кулиш. Київ: Дніпро. 1994. Репринт двотомового видання 1856 – 1857 рр. [http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Ukraine/XVIII/1760-1780/Teplov/text.htm На сайте "Восточная литература".]

<li id="TerCon">[[Термінологічна правописна конвенція]]. «Український фізичний журнал», 1993, №10, сс. 1599-1600.

<li id="Tymosh">Тимошик М. ”К печатанью не должно быть позволено”. (До історії цензури українського слова). «Урок української», 2000, №3, сс. 10-13; №4, сс. 15-19.

<li id="Tymosh-2">Тимошик М. Її величність  –- книга. Історія видавничої справи Київського університету 1834 – 1999. Київ: Наша культура і наука, 1999.

<li id="1000">Тисяча років української суспільно-політичної думки.У дев'яти томах. Київ: Дніпро, 2001.

<li id="Titov">Титов Ф. Киево-Печерская Лавра, как ставропигияльный монастырь. Київ, 1918.

<li id="Titov_StDr">Титов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI – XVIII вв. Всезбірка передмов до українських стародруків. Київ, 1924.

<li id="Tit_VO">Титов Хв. Стара вища освіта в київській Україні XVI – XIX вв. Київ, 1924.

<li id="Tyshch">Тищенко К. Метатеорія мовознавства. Київ: Основи, 2000.

==У==

<li id="Ukaz_AI">Указ императрицы Анны Иоановны правителю Малороссии князю Шаховскому о браках малороссов. «Киевская старина», 1905, №10, 1(Д) (окрема пагінація).

<li id="Ukaz">Указ имп. Екатерины II об учреждении малороссийской коллегии. «Киевская старина», 1883, №8, сс. 738-740.

<li id="UkrRadUst">Українізація радянських установ (Декрети, інструкції і матеріяли. –- Ч. 2). Харків, 1926.

<li id="UkrId_mov">''Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного
регулювання (1847–1914). Збірник документів і матеріалів'' / Відп. ред. Г. Боряк; упоряд.
Г. Боряк, В. Баран, Л. Гісцова, Л. Демченко, О. Музичук, П. Найденко, В. Шандра; НАН України,
Ін-т історії України; Укрдержархів, ЦДІАК України. – К.: Ін-т історії України НАН України,
2013. – LХII; 810 с.: іл. [http://www.history.org.ua/?litera&id=9174&navStart=7 Pdf файл].

<li id="EUM">Українська мова. Енциклопедія. Редкол.: Русанівський  В.М., Тараненко О.О співголови), Зяблюк М.П., та ін. Київ: Українська енциклопедія, 2000.

<li id="UPXVI">Українська поезія XVI століття. Київ: Радянський письменник, 1987.

<li id="UCR_Dok">Українська Центральна рада. Документи і матеріали. У двох томах. Київ: Наукова думка, 1996 – 1997.

<li id="UkrPr26"> [[Український правопис. (Проєкт). 1926 р.|Український правопис (Проєкт). Харків: ДВУ, 1926.]]

<li id="UkrPr28> [[Український правопис. 1928 р.| Український правопис. Харків: ДВУ, 1929. ]], [http://r2u.org.ua/node/181 '''Текст на сайті r2u.org.ua''']

<li id="UkrPr33> [[Український правопис. 1933 р.| Український правопис. Харків: ДВУ, 1933.]]

<li id="UkrPr38"> [[Український правопис. (Проект видання четвертого). 1938р|Український правопис. Київ, 1938.]]

<li id="UkrPr40"> [[Український правопис. (Проект видання четвертого). 1940 р.|Український правопис. Київ, 1940.]]

<li id="UkrPr43">[[Український правопис. Упорядкував Іван Зелинський]]. Краків  –- Львів: Українське видавництво, 1943.

<li id="UkrPr46">[[Український правопис. 1946 р.| Український правопис. Київ, 1946.]]

<li id="UkrPr60">Український правопис. 2-е вид., доп. й випр. Київ, 1960.

<li id="UkrPr90">Український правопис. 3-е вид., випр. й доп. Київ: Наукова думка, 1990.

<li id="UkrPr93">Український правопис. 4-е вид., випр. й доп. Київ: Наукова думка, 1993.

<li id="UkrPrN"> [http://r2u.org.ua/pravopys/pravXXI/zmist.htm#proekt Український правопис. Проєкт найновішої редакції. Київ: Наукова думка, 1999. '''На сайті r2u.org.ua''']

<li id="UkrPrRu">Український правопис. Проeкт. Київ, 2003. [http://izbornyk.org.ua/pdf/proekt_2003.htm На сайті "ІЗБОРНИК".]

<li id="URES">Український радянський енциклопедичний словник. В 3-х томах. Київ: УРЕ, 1987.

==Ф==

<li id="Fabryk">Фабрикант Ник. Краткий очерк из истории отношений русских цензурных законов к украинской литературе. «Русская мысль», 1905. Кн. 3, сс. 127-146.

<li id="Fed_obm">Федотова Оксана. [http://nbuv.gov.ua/UJRN/vkp_2009_3_14 ''Обмеження друкованого слова в Україні у тридцятих роках ХХ століття'']. Вісник Книжкової палати. — 2009. — № 3. — С. 32-38.

<li id="FDU">Філософська думка в Україні: Біобібліогр. словник / Авт. кол.: В. С. Горський, М. Л. Ткачук, В. М. Нічик та ін. — К.: Унів. вид-во "Пульсари", 2002. — 244 с.: іл. [http://litopys.org.ua/fdm/fdm.htm Кілька статей на сайті "ІЗБОРНИК".]

<li id="PhTB4">Фізичний термінологічний бюлетень. УАН, Інститут мовознавства, №4. Київ: Вид. УАН, 1935. [[Фізичний термінологічний бюлетень. Передмова|Передмова]].

==Х==

<li id="KharShk">[[Харлампович К.В. Западнорусские православные школы|Харлампович К.В. ''Западнорусские православные школы XVI – начала XVII века''. Казань, 1896.]]

<li id="KharCer">[[Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь|Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. Т. 1, Казань, 1914.]]

<li id="OlentirB">[[А. Хвиля. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті|Хвиля А. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті]]. Без місця видання: Партвидав ЦК КП(б)У, 1933, с. 30. Брошура з передруком статті з журналу «Більшовик України», 1933, №7, сс. 42-56.

<li id="Olentir">Хвиля А. Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті. Харків: Радянська школа, 1933.

<li id="KhyzhKMA">Хижняк З. І. Києво-Могилянська академія. Київ: Вища школа, 1981.

<li id="KholITSU">[[Г. Холодний. До історії організації термінологічної справи на Україні|Холодний Г. До історії організації термінологічної справи на Україні.]]«Вісник ІУНМ», 1928, Вип. 1, сс. 9 - 20.

<li id="KholIUNM"> [[Г. Холодний. Стан та перспективи наукової роботи ІУНМ|Холодний Г. Стан та перспективи наукової роботи Інституту української наукової мови]]. (Доповідь Раді Академії 5-го листопада 1928 p.). Київ, 1928.

<li id="Khr_NDIM">[[Хроніка НДІМ 1933-1934|Хроніка НДІМ]]. «Мовознавство», 1934, №2, сс. 119-145.

==Ч==

<li id="Chep">Чепіга І. П. Пересопницьке Євангеліє. В кн. Україна. Наука і культура.
Вип. 24. Київ, 1990, сс. 190-195.

<li id="Cher_Dyk">Червінська Л. Ф., Дикий А. Т. ''Покажчик з української мови. Матеріали по 1029 р.''. Харків: Харківська державна бібліотека ім. Короленка, 1930.

<li id="Chern">Чернихівський Г. П. Кременецька граматика 1638 року. «Жовтень», 1988, №12, сс. 108-109.

<li id="ChyzhIUL">Чижевський Д.І. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). Тернопіль: ММП ”Презент”, за участю ТОВ ”Феміна”, 1994. Друковано за виданням 1956 р. УВАН у США. [http://izbornyk.org.ua/chyzh/chy.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Chykal">Чикаленко Є. Спогади (1864 – 1907). Київ: Темпора.
2003.

==Ш==

<li id="Shapov">Шаповал Ю. І. Сталінізм і Україна. «Український історичний журнал», 1991, №8.

<li id="Shapov_33">Шаповал Ю. І. Голод 1932 – 1933 років: політичне керівництво
УСРР і Кремль. «Сучасність», 2003, №6, сс. 78-101.

<li id="ShapovPZ">Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. Київ: Абрис, 1997.

<li id="ShevChomu">Шевельов Ю. [[Шевельов Ю. Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова?|Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова? З проблем східнослов'янської глотогонії. Дві статті про постання української мови]]. Київ: КМAcademia, 1994.

<li id="ShevStanStat">Шевельов Ю. [[Шевельов Ю. УКРАЇНСЬКА_МОВА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ДВАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ (1900-1941). Стан і статус.|Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 – 1941). Стан і статус]]. Сучасність, 1987. Чернівці: Рута, 1998.

<li id="ShevPortr">Шевельов Ю. Портрети українських мовознавців.Київ: КМ Академія, 2002.

<li id="ShevHalychyna">Шевельов Ю. ''Внесок Галичини у формування української літературної мови''. Київ.: Видавничий дім "КМ Академія", 2003. [http://www.maidan.org.ua/history/kharkiv/yuri_sheveliov/galychyna/index_galychyna.html На сйті Майдан.]

<li id="Shewch1">Шевчук В. Іван Виговський та Гадяцький трактат 1658 року.
В кн.Україна. Наука і культура. Вип. 25. Київ: Знання, 1991, сс. 140-152.

<li id="Shewch2">Шевчук В. Муза Роксоланська. Українська література XIII – XVIII ст. Конспект. Кіровоград, 1993.

<li id="Shewch_MR2">Шевчук В. ''Муза роксоланська. Українська література XVI—XVIII століть''. Удвох книгах.
:Книга перша: ''Ренесанс. Раннє бароко.'' К.: Либідь, 2004
:Книга друга: ''Розвинене бароко. Пізнє бароко.'' К.: Либідь, 2005

<li id="MyrShev">Шевчук М. У лабіринті історичних подій. Коли Київська колеґія дістала статус академії? В кн. Україна. Наука і культура. Вип. 23. Київ: Знання, 1989, с. 384-388.

<li id="SherProizn">Шерех Ю. Так нас навчали правильних проізношений. Триптих про мову. В кн. Ю. Шерех.Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Т. III. Харків:
Фоліо, 1998, сс. 203-249. [http://r2u.org.ua/node/111 Текст на сайті r2u.org.ua].

<li id="Shljap">Шляпкин И. Св. Дмитрий Ростовский и его время (1651 – 1709). Санкт-Петербург, 1891.

<li id="Shpak">Шпаков А.Я. Государство и церковь в их взаимных отношениях в Московском государстве. Учреждение патриаршества в России.. Одесса, 1912. [http://www.lawlibrary.ru/izdanie57941.html На сайті: "Юридическая научная библиотека издательства "Спарк".]

<li id="Shum_Prav">[[ Ф. Шумлянський. Найголовніші правила українського правопису УАН 1921 Р.|Шумлянський Ф. ''Найголовніші правила українського правопису Української Академії Наук видання 1921 року (Розвідка)'']] (Відбиток з "Записок Херсонського Інституту Народньої Освіти ім. Н.К.Крупської", ч. ІІ, 1926.). Херсон, 1927.

==Э==

<li id="JavrIZK">Эварницкий Д. История запорожских козаков. Т. І, Санкт-Петербург, 1892. [http://www.krotov.info/history/19/1890_10_2/1855_evarnizky.htm Адреси на сайті Якова Кротова. Опис А.]

<li id="Ejngorn">Эйнгорн В. Книги киевской и львовской печати в Москве в третью четверть XVII века. «Книговедение», 1894, кн. IX-X.

==Я==

<li id="JakNIU">Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття. Київ: Генеза, 1997. [http://history.franko.lviv.ua/yak_content.htm На сайті Львівського університету.]

<li id="JakUShl">Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XVI до середини XVII ст.: (Волинь і Центральна Україна). Київ: Наукова думка, 1993.

<li id="JakPS">Яковенко Н.М. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVII ст. Київ: Критика, 2002. [http://litopys.org.ua/yakovenko/yak.htm На сйті "ІЗБОРНИК".]

<li id="Jakmalan">Якубець О.А. ''В.Щербицький та ідеологія: до питання щодо причин «маланчуківщини»''. Український історичний журнал. – 2014. – No5, с.107-125.[http://chtyvo.org.ua/authors/Yakubets_Oleksandr/V_Scherbytskyi_ta_ideolohiia_do_pytannia_schodo_prychyn_malanchukivschyny/ На сайті «Чтиво».]

== ==

<li id="Rozm-Bes">[[Розмовник Івана Ужевича|Bunčić D., Keipert H. ''Розмова - Бєсѣда. Das ruthenische und kirchenslavische Berlaimont-Gesprächsbuch des Ivan Uževyč''. München: Verlag Otto Sanger, 2005.]]

<li id="Jakobs">Jakobson R. Slavische Sprachfrage in der Sovjetunion. «Slavische Rundschau» (Прага), 1934 , VI. ([[Jakobson R. Slavische Sprachfrqagen in der Sovjetunion|Текст і переклад]])
</ol>

[[Категорія:Списки]]

Шерех Ю. 28 днів особливої служби соціялістичній батьківщині і по тому

2017-07-02T12:54:27Z

Victor Kubai:

'''Юрій Шерех'''

 319

28 ДНІВ ОСОБЛИВОЇ СЛУЖБИ СОЦІЯЛІСТИЧНІЙ БАТЬКІВЩИНІ І ПО ТОМУ<ref>Надруковано за: Сучасність. 1998. №10. С 97-116.

Номери сторінок (грубий шрифт червоного кольору) подано за '''О. Забужко, Ю. Шевельов.''' ''Вибране листування на тлі доби: 1992—2002: з додатками, творами, коментарями, причинками до біографій та іншими документами''. —К.: Висока Полиця, ВД Факт, 2011, с. 319-349..
</ref>

:'''''Бувальщина і небувальщина'''''

::::::::::::Я постановив удатися до безпрецедентної спроби. Якщо вона вдасться, вона не матиме наслідувачів. Я маю намір створити портрет, вірний натурі, а людина, яку я спортретую, буду я сам.

::::::::::::::::Жан-Жак Руссо

::::::::::::Je suis Jean, je suis Jaques, je suis roux, je suis sot, mais je suis pas Jean-Jacque Rousseau.

::::::::::::::::Шарж на імітаторів Руссо

Можна було б почати від народження героя, і тоді це виглядало б, наприклад, так: Н., офіційно — громадянин Н., народився в селі Пришийкобиліхвіст над ставком Вишневим коло хати. Було це чи то на Коняччині, чи то на Кобилетопщині, котре з двох — сказати важко, бо в обох райцентрах собори давно пішли на службу культурі, а пам'ятники Великому Вождеві були стандартні. Зрештою, розрізнення таке й не має істотного значення, бо початок цієї історії застав Н. не в місці народження, а в славному першопрестольному місті Харкові, і то після того, як перейшов той престол із наказу Постишева до тепер уже, виходить, другопрестольного міста Києва. Рік був сорок перший, і війна вже почала перекидати людей з місця на місце включно з по-тойбіччям. Не так давно Леонід Плющ на сторінках «Сучасности» написав про тридцять чорний рік, а нам припадає докинути тут слівце про сорок чорний.. Колір цей на сході Европи довго був модний.

Розв'язування світових проблем мало залежало від Н., але йому здалося, що, скільки можливо, треба було зважити на тривожні сиґнали. Війни ще не було, і ніхто не казав Н., чи вона буде. Але залізничний

 320

рух... Від квітня і далі чимраз ясніше проймала тривога. Нестримним потоком котили військові ешелони на захід, на захід, на захід. Пасажирські поїзди відводилися на запасні колії, часто стояли там годинами. Пізніше була створена легенда про хижу Німеччину, яка зненацька напала на безборонну овечку — Росію. Але овечка активно готувалася проковтнути свого аґресивного вовка. Німці випередили росіян — не знаємо, наскільки, але знаємо, що не набагато. Н. вирішив не купувати путівку на літо. Він, бач, любив Крим. Але голову на плечах треба було теж мати.

Несусвітенне скупчення війська, не готового до бою ні ідейно, ні технічно — як загально відомо і як здогадувався кожний, із Н. включно, — мусило кінчитися і кінчилося масовим полоном і втечею. Навіть у геть східному Харкові далася взнаки катастрофа на заході. Тисячі й тисячі здавалися в полон і гинули. Спримітивізовано, але показав уламки цих процесів Олесь Гончар у своєму «Циклоні», який він назвав романом. До Харкова поранених не везли, вони гинули далі на захід, тільки хвилі цивільних утікачів, особливо євреїв, безглуздих у своїх хутрах у липневі спеки, приносили до нібито мирного міста воєнну тривогу й приреченість живих.

Початок Другої світової війни був дуже відмінний від початку Першої. Тоді радісно-тріюмфальні маніфестантні юрби великих міст обіцяли собі тріюмфальний і близький вступ свого війська до ворожої столиці і, кажучи словами російського класика (зовсім з іншої нагоди і в іншу добу сказаними), «в воздух чепчики бросали». Друга світова війна в її початках 1939 і 1941 років у Франції, й Англії, і Польщі, а за два роки — Росії, виростала з приречености, болю й відчаю. Гітлерівська Німеччина намагалася відродити настрої 1914 року, але це їй не дуже вдавалося. На теренах Росії і з-під Росії все, починаючи від ануляції міжнародної конвенції про полонених і заміни її законом про кару смерти за полон, віщувало еру безвартісности людського життя і здобутків людських культурних цінностей. Безглуздість усього людського і людиною створеного, що стала основою філософії ленінізму й сталінської метастази його в їхній квінтесенції червоного терору, тепер поширилася з ув'язнень, арештів і розстрілів (а тепер і шибениць), що запанувала на численних ґулаґах, поширилася на всі сотні мільйонів населення Імперії без обмежень і порятунку. Чим різнилося приречення Ленінграда чи Сталінграда від убивчих мерзлот Заполяр'я?

Рішення Н. — де бути у війні та як не бути — може, не було б таке виразне, як воно стало 1941 року, якби іншою була хронологія його

 321

народження. Певна річ, він знав би, що ця війна не була його. Росія благала про порятунок батьківщини, Німеччина горлала про порятунок Европи. Н. знав, що яка б не була фразеологія, не буває воєн, щонайменше між великими державами, без грабунку майна і території, і пусті слова про право. І про чиєсь визволення. А поза тим не був же він ні німець, ні росіянин, а отже... Важить у формуванні поглядів школа. Школа навчає, але вона й прищеплює брехні. Часом менше, часом більше. Навчання Н. припало на період, коли старо-імперська школа розхиталася. Нова, комуністична, ще була в сповитку, і вплив її був ще обмежений. Ні в піонерах, ні в комсомолах Н. не маршував. Свободи вибору власної думки було більше, ніж будь-коли протягом щонайменше цілого століття. Можна було б ще мислити про вплив кінтальсько-ціммервальської програми Леніна, але на ідеологічні програми швайцарського миролюба Н. мав вироблену свою протиотруту. Так і сталося, що Н. мав сприятливі обставини на власне мислення. Більші, ніж міг би мати, якби народився на десять років раніше або на десять років пізніше.

Тут час закінчити передмови і пора почати нашу історію.

Запишемо собі дату. 17 вересня 1941 року, близько десятої години ранку. У доброму традиційному романі тут має бути сказано: пролунав дзвінок. Соцреалізм є соцреалізм. Він пише все, як було. І завбачає події. Дзвінок пролунав. У мешканні жило дві родини, одна Сербиних, друга, як уже знаємо, Н. Цей дзвінок був до Н. (Попередження телефоном не було і не могло бути, бо не було телефона. На соціяльній драбині Н. був не на найнижчому, але далеко не на найвищому щаблі. У ті роки таких громадян записували в чергу на телефон, але телефона не ставили.) Гість, що оце дзвонив, мав вибір піти ліворуч до Н. або до Сербиних праворуч. Він, не питавши, пройшов до Н. Тут мало відбутися те, що й досі відбувається в таких обставинах: Н. мав вирішити, якою мовою говорити із незнайомцем — українською чи російською. (Гість першим не заговорив.) Щось підказало Н. — російською. Відчуття було правильне, від цього вибору розмовці вже не відходили. Гість роззирнувся, помітив — так потім з'ясувалося, — на полицях кімнати многотомник «Історії України» Грушевського, назвав своє прізвище: Галицький, блимнув своєю посвідкою і запросив піти з ним на розмову — чи дружню? — на розмову до КГБ на Раднаркомівській, зовсім близько. Громадянки Н. не було вдома, від початку війни всі жінки з самого ранку вирушали по харчових крамницях — ану ж десь щось «дають», черги там треба було

 322

вистояти. Н. запитав, чи треба лишити записку громадянці Н., і йому сказано, що робити цього не слід. Бажання гостя, — звісно, наказ.

Дорога була коротка, від Пушкінської по Раднаркомівській до Сумської, і розмова не зав'язалася. Та й як списувати протокол посеред вулиці? Коли вони були близько Чернишевської, заревли сирени повітряної тривоги. Н. автоматично вповільнив ходу, щоб звернути до сховища, — так його вчили, але Галицький кинув: «Чекістів бомби не беруть». І далі до призначення.

Бюрократичних перешкод у вступі до будинку КГБ не було, окремої перепустки на Н. не було. Вартовий поводився, як зі старими знайомими, з обома. Трохи згодом до кімнати Галицького ввійшов ще колега чи помічник Галицького. Він назвав себе Гончарем. Галицький був єврей, Гончар — українець. Розмова, якщо назвати це розмовою, тривала близько дев'яти годин, два «службовці» явно потребували чергування, мабуть, теж підкріплень. На гостя цей привілей не ширився, наскільки добра кухня КГБ — він так і не дізнався. Які думки снувалися під час цілоденної відсутности чоловіка в голові його Дружини, — це його гостителів не турбувало.

Питання, ставлені двома допитувачами, не були імпровізацією. Ставлено їх, напевне, сотні або й тисячі разів. Були розподілені ролі між ними двома. Те, що питав один, не повторювалося другим. Спочатку йшла — досить коротко — група запитань про походження й родину. Друга серія, куди докладніша й довша, була про старших колег Н. Хотіли вони, щоб Н. оповів про «контрреволюційні погляди» Булаховського й Білецького, Олександра Івановича. Але Н. наполягав, що ці погляди були достеменно такі, як належало чесним радянським людям, і слідчі не наполягали на своїх запитаннях-припущеннях. Питали більше для годиться. Справжні контри були виловлені давно до того.

Дальша серія була про дрібнішу рибку, про колег нижчого ран-ґу — доцентів, аспірантів тощо. Окремою серією були запитання про сексотів. У цих питаннях Галицький і Гончар навіть не дбали про те, щоб приховати від Н., свіжої жертви, хто саме був у них на обліку і на послугах. Так, за місцем у списку незаперечно виявилося між іншим, що заслуженим серед них був Мусій Абрамович Файбишенко, Муся, сусіда Н. через вулицю. Муся був собі таким звичайним газетярем, а потім загорівся бажанням зробитися науковцем і то саме мовознавцем. Годі було оселитися коло Булаховського, бо там не аспірантів селили. Натомість «випадково» оселити Мусю проти Н. (чи

 323

H. проти Мусі) — не було нічого легшого. Так Муся завжди знатиме, що робить Н. або що робить Муся від H., a там і Булаховський не був бездоглядний. Знатиме Муся, то знатиме й Галицький, і ті, більші, що стояли за ним.

Натрапити на Мусин слід для Н. не становило трудности. Галицькому треба було лиш закинути якісь прогріхи Н., людей без прогрі-хів до кабінету Галицького не приводили. Як сказав тоді Галицький своєму свіжому підопічному: «Ви не ворог, але у вас є помилки». Конкретно, як виявилося, тих «помилок» було дві. Одну послав йому Бог аж того дня 17 вересня: Грушевський на книжковій полиці. Але другу Галицький приніс уже з собою: була тоді нова постанова уряду про стипендії студентам. І Н., було відомо Галицькому, сказав, що ця постанова перегороджувала дітям колгоспників доступ до навчання у вищих школах. Відомості Галицького були правдиві. Н. справді таке сказав, і тепер був час покаятися. Він це й зробив, як належало. Діягноза Галицького була саме в точку... Це була «помилка», і груба. Але це не був злочин, Н. покаявся, і Н. став на шлях виправлення.

Але тут блиснув у свідомості Н. преважливий висновок, про який Галицький не подумав. Н. справді сказав цю єресь, але він сказав про це вчора і сказав Мусі Файбишенкові: ergo, на послугах Галицького був не хто інший, а саме Муся з його лискучою лисою головою, і круглим черепом, і викоченими на стало очицями.

І зв'язок між двома, Галицьким і Мусею, був активним. Із Файби-шенком треба було бути обережним. А другим висновком було, що Галицький не мав завдання зліпити справу проти Н.Його цікавило щось інше.

Раніше чи пізніше, все на світі має свій кінець. Так і дружня розмова втрьох — Н., Галицький, раднаркомівський Гончар. Якоюсь мірою Н. склав свій іспит. Треба перейти до справи. Вона проста. Соціялістична батьківщина переживає важкий час. Н. повинен стати їй на допомогу, допомогти викрити її ворогів. Тільки інформація про прихованих і небезпечних ворогів. Не робити щось, а тільки сигналізувати. І тільки правду. Органи мусять знати правду і лише правду. Записувати ворожі розмови й оперативно подавати записи Галицькому. Двічі на тиждень Н. зустрічатиме Галицького на лавочці під пам'ятником Шевченкові й передаватиме записи. Можна стимулювати ворожі вислови, батьківщина подарує, але приписувати іншому те, чого він не казав, не треба, «все по закону». Н. повинен підписувати псевдонімом, який він обере сам. Н. розуміє важливість і потребу

 324

таких дій. Н. розуміє потребу такої діяльности. Псевдонім... Нехай буде Шевченко.

Тут Галицький мало не ошелешений. «Нет, зачем же так?!», не наводячи доказів. Але Н. обстоює. Це буде під пам'ятником Шевченкові, — тому Галицький поступається. Сумління є і в охоронців закону. Сцена — ніби пародія з якоїсь п'єси Корнійчука, той стиль. Перша зустріч буде за три дні. Сьогодні ми прощаємося, і додому Н. доходить без сирен тривоги. Тепер треба виробити норми поведінки.

Вони прості. Не треба ні з ким зустрічатися. Це просто, у коло-фронтовому місті люди не ходять один до одного в гості. Школи закриті, нема потреби туди йти. Ходити можна тільки до найближчого сусіда, Мусі Файбишенка. Він, звичайно, напише донос на H. A H. напише донос на Мусю. Муся не знає, що Н. доносить. Галицький не знає, що Н. знає, яку функцію виконує Муся. Суцільний водевіль.

Водевіль, але не такий уже веселий. Сьогодні Галицький жартує про зустріч чекістів із бомбами і боронить Шевченка від зазіхання Н., а хто знає, чи пару років тому він не був причетний до вимордуван-ня 134 українських націоналістів, серед них Леся Курбаса, Валер'яна Підмогильного й Миколи Куліша у хащах Медвежої Гори? Не забув Н. і про відвідини харківського табору смерти на Чайківській. Н. був дев'ятирічним, денікінці захопили місто і другого дня той табір відкрили для оглядин, і батьки хлопчикові його туди взяли, ішли туди тисячі харківців, як на прощу, на вікопомну згадку про керівника катівні Саєнка. І він, хлопчисько, пам'ятав гори, таки гори трупів, сморід, уже сморід, ще недавно живих, ледь присипаних землею. Ще день чи два тому це були комерсанти, офіцери, поміщики, фабриканти, священики, усі класові вороги, а тепер це називалося боротьба кляс. Від того часу до 1941 року минуло зо двоє десятиріч, а над водевілем у свідомості Н. так і не розвіювався сморід недбалого і водночас систематичного і озвіріло-п'яного масового вбивства, що звалося боротьбою кляс. Як ридма ридав над тими гекатомбами смерти поетів тремтячий голос — Звір поїдає Звіра... А тепер щось із того вчувалося, ввижалося над лавкою біля постишевського пам'ятника Шевченкові, й водевіля авторства товаришочка Галицького — краще було триматися далі, далі, далі...

Так от, водевіль товариша Галицького. Назву можна було дати, приміром, «Покута яничара». Роки вже дев'яності. Сонце світить чи не світить, але поза тим усе в порядку постійно, макдоналди й

 325

публічні вбиральні працюють справно, і симпатичний дідусь екс-Галицький лагідно колихає онучка, облудну надію третього тисячоліття. (Песимізму наша конституція не забороняє.) А може бути й те, що самого Галицького розстріляно, нехай буде йому світла пам'ять.

На двадцять сьомий день від першої візити Галицького Н. сказав собі годі. Він попередив Галицького, що хоче їхати на схід. Усе робилося по закону. Галицький не перечив. Мабуть, секретний діялог водевілю на дві дійові особи, Муся й Н., не приносив Галицькому цікавого матеріялу. Урожай був би багатший десь у Кзил-Орді чи якомусь там Актау. Туди вже з'їхалося досить людського матеріялу з-над, скажімо, Дніпра й допливів. Бадьоро він благослив Н.:

— їдьте, ми вас знайдемо.

Йому був властивий, як перед тим у репліці про німецькі бомби, оптимізм. Н. більше ніколи не бачив Галицького, Галицький не бачив Н. Це було 6 жовтня, останнє спіткання Н. із його ментором з Раднаркомівської. Можна було б святкувати визволення й перемогу. Хоч і мікроскопічну перемогу над Сталіновою Росією. Але Н. теж помилився. Запах крови й смерти не хотів лишати Н.Тим часом Н. узявся за здійснення того, що він назвав стратагемою Сергія Левченка.

Але, забігаючи наперед, попрощаємося з тим, хто спрямував Галицького на слід Н. Мусю Файбишенка, либонь, вивезли в евакуаційних транспортах КГБ. Він мав незмірно більше «заслуг», ніж Н. Уже багато часу по війні Н. довідався з якоїсь газети, що Мусій Абрамович редаґує харківську обласну газету «Соціялістична Харківщина». Була-ховського перевели до Києва, Муся втратив інтерес до мовознавства й повернувся до журналістики. Як довго він це робив, коли помер, де похований, не знати. Часом думається — закономірно все-таки, що люди вмирають.

З перспективи геть пізнішого часу вся авантюра виглядає (як і сказано) поганим водевілем. Але в радянських тодішніх обставинах таких водевілів було багато. Одні так і липіалися сміховинками. Але мільйони дійових осіб, мобілізовані й наймані, як Галицький, «добровільні», як Н., держава в державі, усі в машкарах, з поміняними прізвищами, усі під щоденною загрозою, все облуда — Галицький, який зовсім не Галицький, Н., який не Н. Тихцем і оглядаючися, вони прокрадаються під теж облудний, постишевський монументальний пам'ятник Шевченкові, усе олжа і страх. Тільки справжній Шевченко — Шевченко.

 326

:'''''Красний Лиман'''''

Сказати про втечу з Харкова було легше, ніж утекти. Більшість залізничних ліній уже не працювали. Евакуаційні поїзди далеких маршрутів були завантажені вщерть, дощенту. Не було де навіть одну ногу поставити. Така спроба, якби сталася, кінчилася б нічим або смертовбивством. І як із такого вагона вилізти! А Н. хотів виїхати з Харкова, але зовсім не мав бажання заїхати бозна-куди, звідки не буде вороття. Ішлося, власне, не про куди, а про звідки. Найгірше було лишитися на своєму місці, де він був «у списках». Хто не хотів виїхати або не міг, мав бути знищений. Евакуація або смерть «за зраду». Ось кілька прикладів із практики його найближчого оточення. На фронті злочином і вироком був полон, у запіллі злочином була не-втеча. Ніхто вартісний не смів дістатися в німецькі лапи, постав задум розхарковлення, знехарковлення, у-Харкові-не-буття.

Після того, як Н. потрапив під одвертий нагляд Галицького і компанії, одверті контакти з іншими людьми, крім сексотів, стали неможливими. Так мусили бути перервані зустрічі зі справжніми приятелями, а вони були. Двоє входять тут у список дійових осіб, і вони тієї довіри не зрадили. Автором головної стратагеми був Сергій Левченко, викладач Харківського університету, допоміжну, але важливу пораду подав Володимир Цебенко, з педінституту. Обоє вони тоді не далися бути перемеленими між жорнами війни. Сергій Пилипович прибився по війні до київського берега і закінчив своє життя в Києві, працюючи в університеті, хоча ціною його рятунку були розвідки про Корнійчука і непевної вартости словники. Він прожив і пропрацював до 1969 року, і то в Києві. Володимир Григорович волів еміґрацію і дістався до Каліфорнії, де його слід губиться, але не в обіймах якого-небудь іншого Галицького.

Стратагема їхнього авторства в той Сорок чорний рік була така. Н. виїде «дачним» поїздом до Шебелинки або далі по краснолиман-ській лінії, потім повернеться якнайнепомітніше до Харкова і вже не піде додому. Добра приятелька Левченкова, за фахом лікар-окуліст, візьме Н. до своєї палати, а там Бог дасть безпечне повернення до світу живих і цілих людей, уже під новою владою. Це не була політична організація, не було політичної програми. Це було взаєморозуміння і взаємодопомога ЛЮДЕЙ, те — в підсвідомому зародку, — що пишномовно можна було назвати НАРОД. Не змова проти влади, але якоюсь

 327

мірою і змова. Н. не був навіть знайомий з лікаркою, знайомства не підтримувано і пізніше. Н. навіть не знав її прізвища. Єдине, що лишилося з цього епізоду, в якому вона ризикувала навіть життям, це посвідка, яка збереглася й досі. Ось її текст, не минаючи ні титла, ні коми:

Справка

Гр. Н. находился с 14/Х по 25/Х в Хирургия, клинике І (глазное отделение) по поводу Myopia et staphyloma post Nfr. 25/Х — 41 г. Вр. (Підпис нерозбірливий.)

З цією посвідкою Н. вийшов того ж таки дня на вулицю, це була Сумська. Після 12 днів темряви, задухи, тривоги, небезпеки. Безперервним плином тяглися валки німецького війська. На пішоходах була народна гулянка, зустріч нового життя. Якась жінка кинула квіти. На будинку обкому партії вже був повішений німецький прапор з його хижою свастикою. На балконі обкому відчинилися двері. Витягли якогось чоловіка, зімпровізували шибеницю, чоловіка повішено, на грудях чимала таблиця з написом великими літерами «ПАРТИЗАН». Квітка зразу стала недоречною, гуляння не тривало довго. Чемного Галицького з колегами вже не було, нова влада дуже чемною не була. Треба було лаштуватися на контакти — чи не-контакти — з новим хазяїном.

Чи були хоч би дні волі між двома неволями? «Хоча й волі, сказать по правді, не було». Красного Лиману Н. не знав, ніколи про нього й не думав. І це було добре. Треба було саме бути ніде. Але великого вибору, вважай, і не було. Красний Лиман був однією з дуже небагатьох можливостей. На поїзди далекого перебігу нічого було й сунутися. Зрештою, чим був поганий Красний Лиман? Та ж їхалося не кудись. їхалося звідки. На Красний Лиман поїзди ще йшли за розкладом, продавалися квитки. Пасажирів було обмаль, але були. Поїзд ішов більш-менш за розкладом, подорож таки була авантюрою, але вона була. Поїзд рухався майже за розкладом, і Н. приїхав до кінцевої станції без пригод.

Перше, що Н. хотів зробити й зробив, було написати листівку до родини в Харкові. Листівку Н. написав по-російськи — щоб легше було читати цензорові, Галицькому в широкому значенні слова. Вона, як потім з'ясувалося, дійшла й збереглася досі. Наводжу її тут, із купюрами місць інтимного характеру:

«7. X. 41. Милая [...], едем пока хорошо и совершенно спокойно. Сидим — стоять не приходится. Здесь, правда, приходится сидеть

 328

почти сутки. Идет снег, но на вокзале тепло. .. .Дядя Вова [Цебенко] ехал в одном поезде, но в другом вагоне и сошел на Шебелинке... Все пока идет неплохо, единственно, что меня гнетет, это то, что ты так плохо переживаешь это. Было не раз побуждение бросить все, поехать назад и взять с собой свою [...] Но С. Ф. [Левченко] доказывает, что это тебе не по силам. Все таки и толкотня, и бессонные ночи, и плохая погода. Но я крепко уверен, что скоро удастся вернуться и я крепко поцелую свою [...] Пожалуйста, береги себя, закажи порошки, чтобы ты не кашляла, и не мучь себя всякими выдумками, ходи в убежище и не спи в сырости, поменьше там сиди [...]. Ну, пока крепко, крепко целую, обнимаю и утешаю [...]».

У Красному Лимані H. провів тиждень, але в містечку він не був. Це не було місце і не був час для туризму. Коло самого вокзалу височів чималий, кількаповерховий барак для робітників, привезених із Галичини працювати на Донбасі в шахтах і на заводах. З наближенням фронту робітники повтікали до своїх домівок і родин. Н. знайшов там тільки одного такого мешканця — молодого єврея. Молодик за-нудився в порожньому бараці, і радо прийняв ще одного мешканця. З харчами проблеми не було. У нормальні часи в бараці була їдальня, а в ній такий-сякий запас харчів, голод не загрожував. До порожнього бараку ніхто не показувався. Одного разу забрів міліціонер. Молодик, звичайно, був прописаний. Н., звичайно, ні, але представник закону цим не поцікавився. Н. пробував застерегти юнака про перспективи для єврея під німецькою владою, але це не насторожило й не налякало господаря.

Ірраціонально, всупереч невеселим виглядам на майбутнє, непевне для Н. і безнадійне для гостителя, це був ідилічний тиждень, крас-нолиманська свобода. Ілюзія сковородинського «світ ловив мене, але не впіймав».

Але ідилії довго не тривають. Н. мав зустріти нову владу в Харкові. Шпитальна койка вже чекала на нього, сторінка з історією хвороби, фіктивної, але історія все-таки була вже відкрита. 14 жовтня Н. виїхав — знову тим самим поїздом, але тепер у напрямі до Харкова. Поїзд і далі йшов за розкладом, каса й тут продавала квитки. Але цього разу пасажирів не було, ніхто не лагодився до приреченого Харкова. Був тільки машиніст у паротязі і H. y вагонах. Коло Ізюма німецький винищувач збривальним летом атакував поїзд. Це не було приємно, але і машиніст, і пасажир уціліли. Ні один вагон не вибув з ладу. Поранених не було, бо не було пасажирів.

 329

Історія зустрічі H. з німецькими вояками (майстром піибеничної справи) тут уже розказана. Яка доля спіткала краснолиманського гостителя, лишається невідомим, хоч здогадатися не важко.

Уже перший крок на харківському ґрунті нагадав Галицького і продаж душі дияволові. Це було його місто. Звичайно, свої Галицькі були і в Красному Лимані. Але Н. їх там не бачив і міг забути. Тут? Що, коли Галицький ще не евакуювався? Коли вони зустрінуться на Сумській? Так близько від Раднаркомівської? Звідти — до пам'ятника Шевченкові? Звідти — до лікарні поруч обкому?

Одного служника юстиції Н. знав особисто. Це був уже викритий Олекса Полторацький (vulgo Полтораврацький). Кожного новака попереджали: з цим обережно. Він... Ну, ви знаєте. Згадувався гострий віршик Василя Курочкіна:

::::::Осторожность, осторожность,
::::::Осторожность, господа,
::::::Патриот из патриотов,
::::::Господин Искариотов
::::::Приближается сюда.

::::::::::(Цитую з пам'яті.)

Якби цей куплет згадався скоріше, можна було б узяти це ім'я як nom de plume для Галицького чи Файбишенка.

:'''''Шаркоф'''''

Не шкодило б розписати тут історію Харкова й українців Харкова за майже півтора року німецької окупації. Але те, що тут пропонується читачеві, — не історія загальна, а тільки міркування на тему нейтральности або опору зайдам. Н., герой цього сумного роману, не воював із росіянами у роки окупантів і зайд. Він годився на якийсь — кількаденний (?) ніби компроміс із німцями. Він перейшов на німецький бік фронту. Але тепер, від жовтня 1941 року, як зберегти свою гідність? Здатися — не було б неможливо. Найпростіший спосіб — і німцями заохочуваний — був би записатися до так званої німецької народности (Volksdeutsche). Німці радо брали до свого складу людей, які казали, що вони німецького роду. Досить було мінімальних «свідків». Цим «німцям із народности» обіцяли в майбутньому порядні маєтки і блискучі перспективи в майбутній колонії на теренах Росії та

 330

України. А тепер їх підкуповували харчовим утриманням, що у виголоднілому й бездомному Харкові важило дуже і дуже багато.

Н. не робив спроб стати німцем. Отим легальним шляхом. Тут треба було починати з усвідомлення ситуації і свого становища в ній. Харків лежав у прифронтовій смузі. Своїх громадян він не мав. Людність міста складалася з військових німців і з місцевих людей. (Цивільні німці, які пробували осісти далі на захід, до Харкова не заїздили.) Німці тут не жили, вони їхали далі на фронт, найчастіше — ще далі, в небуття. У самому Харкові утворився невеликий німецький цвинтар, коло педагогічного інституту (де тепер Опера). Невеличка українська громада спромоглася відвоювати будинок для «Просвіти» трохи на схід від Пушкінської. Але просвітяни чи не-просвітяни, з погляду адміністрації, звісно німецької, — вони не існували. Як не існували пацюки чи таргани. Армія могла вжити проти них, коли ті двоногі паразити ставали чимось загрозливі, дезинфекційних заходів, але ніхто не збирався надавати їм якихось прав або якось за них дбати. Ніхто не мав наміру відновити електрику, водогін, міський транспорт, ніхто не уявляв навіть, щоб хтось із «місцевих» міг скористатися поїздом. Дикою фантазією було б сподіватися медичної допомоги.

Приватні контакти між місцевими цивільними й німецькими солдатами не були тотально заборонені, але не заохочувані, і ширших розмірів вони набирали лише у випадку тих, кого місцеві зневажливо називали «німецькі вівчарки», жриці еросу, за шмат гнилої ковбаси. Вони, мабуть, були б поширеніші, якби не цілковите або майже цілковите незнання чужих мов, — бар'єр, споруджуваний десятиріччями. Нащо місцевим дівчатам контакти (інакші від сексу)? Та навіть у сексі на сторожі німецьких чоловіків стояли німецькі закони про чистоту [німецької] раси.

Місцеві були потрібні німцям — адміністрації й солдатам — для відплатних акцій. (Більш-менш за пропорцією десять за одного.) Н. оповідає з власного досвіду. Він ішов Пупікінською вулицею вгору від пам'ятника Пушкінові. Він ішов східним боком, з рогу бачив жвавий рух, незвичайний у порожньому, зальодоватілому Харкові, і перейшов на лівий бік вулиці. Це був його порятунок. Усіх чоловіків, що показувалися на правому пішоході, німецькі солдати хапали й підтягали до найближчого вуличного стовпа. За кілька хвилин квартал перетворився на колонний зал, на анфіладу шибеників у передсмертних корчах. Ніхто з них не був ні в чому винний, ніхто їх не судив. Жваво діяли виконавці. Чи вони слухняно виконували наказ начальників, чи вони відчували зловісну насолоду нищення людських життів,

 331

яку так страхітливо відтворив Ігор Стравинський у своєму «Sacre de printemps», де, правда, жертва тільки одна, але оргія жорстокости від того не менша. Твір Стравинського — 1913 року, гітлерівці Харкова — 1941 року. Людство прогресує. Канібалістично-садистичний ефект у своїй істоті ідентичний. Підґрунтя ритуалу таке саме. А чи не було так само в дії тих червоних партизанів, які висаджували Хрещатик у Києві чи Палац піонерів у Харкові?

Так чи так, усіма забута насолода убивством на Пушкінській у Харкові не сприяла «дружбі народів», німецького й українського. А воля до неї була, хоча здебільшого виявлялася в малому. Н. пригадує розмову з незнайомим німецьким офіцером у тому ж таки Харкові. Н. говорив про сталінський режим, офіцер розумів, що це говорилося про гітлерівський. Під секретом згадувалося про гітлерівську «Mein Kampf». Вона була заборонена для місцевих. «Тільки для німців». Нелегально позичивши книжку, Н. законспектував її. Можна було зрозуміти, чому книжка була не для місцевих. їх за людей не вважали. Це була дрібниця, майже ніщо, але психологічно ця позика книжки була спробою подолати бар'єр між народами.

Н. восени 1941 вибився з обложеного міста до плантацій цукрових буряків у районі тракторного заводу, звідки він повернувся додому з тими буряками до міста — замороженими, засніженими, гадгнилими, але вони втримали його кілька днів. А він же міг бути і партизаном, і ворогом.

Уже напровесні 1942 року, коли в місті остаточно вичерпалося все їстівне, а нового врожаю ще не було, Н. із санчатами вирушив пішки, у хурделицю, аж під Богодухів засніженими рівнинами, щоб виміняти вишивки роботи його сестри на щось поживне, і тріюмфально привіз до Харкова аж цілу конячу ногу. Нічого не було б легшого вартовим на роздоріжжях, як затримати Н., відібрати візок, а то й жартома підстрелити. Адже місцеві люди були ніщо. Якщо не ворог, то непотріб, плазма. І Харків був не місто, не Харків навіть, а якийсь покруч, Шаркоф звали його німці, хоч і німецьким місто це не було.

Близько півтора року провів H. y цьому місті-привиді, де нічого не було, тільки намагання вижити. Коли він виїжджав із Красного Лиману, був намір протиставити божевіллю війни свою волю людя-ности. Але на цьому проклятому місці ніщо не було можливе, навіть саме ніщо як таке, le néant, як казали французькі екзистенціялісти, ніщота — називав це Юрій Косач.

Покиньмо, отже, обложений, зачумлений Харків-Шаркоф. Місто-фантом, спогад про місто.

 332

:'''''Анахорети Львова'''''

Дата прибуття до Львова — 6 березня 1943 року. На тендері з вугіллям, ніч під дощем, чорні струмки на одежі, на обличчі, — як сажотруси. Львів був як Львів, дуже свій і порядно інакший. Шевченка в халаті клепарівського крою ще не було, а в бібліотеці НТШ рухливий Володимир Вікторович Дорошенко саме кінчав повертати на свої місця небезпечні книжки, видалені було через небезпечність у місяці зайд зі Сходу і своїх місцевих ентузіястів, а коло ратуші пильнував довкілля геральдичний лев, бажаючи чемно піднести лапу. Крім надміру німецьких мундирів, ніщо не зраджувало вояків-окупантів з-поза Одеру/Одри та ще певних себе «золотих фазанів» націонал-соціялізму. Війну ще тримали на ланцюжках офіційної пропаганди, в якій тільки проникливий здогадувався про розміри сталінградської остаточної катастрофи.

Але війна була вже на підступах, чорні патьоки її спливали скрізь, як тендерне спорошковане вугілля на обличчі Н., як воно виглядало на в'їзді — нарешті — до загидженого війною львівського австро-угорського вокзалу. І хто не хотів стати іграшкою в її руках, повинен був убезпечитися. Папірчики про працю з німецької або замаскованої під німецьку установи (а деякі були українські складом і суттю, афірмовані під німецьку і прикрашені тим-таки орлом непевної породи зі свастикою в пазурях) вимагалися й придавалися. Незабаром дядя Вася сповістив Н., що Н. уже «влаштований». Василь Сімович, любовно називаний дядя Вася, мав широкі впливи в українських колах Львова, у демократичних обставинах міг би, може, кандидатувати на президента, але був занадто порядний для такої посади. А надто тогочасна Німеччина вже мала одного фюрера, і цього вистачало. В демократах не було потреби. Сімович ніколи не мав і не хотів мати організаційної праці, вищої від — перед війною — ректора Українського педагогічного інституту в Празі в кінці двадцятих років. Інститут той, до речі буде нагадати, носив ім'я Михайла Драгоманова.

Тут на арену життєпису Н. виступає адвокат, або, як називали в старій Галичині, меценас Голубовський (назвімо його так). Це з ним тоді перекинувся кількома фразами дядя Вася. Саме про Н.

Поза всяким сумнівом, Голубовський був українським патріотом, але це не стало йому на заваді прийняти німецьку державну приналежність (Reichsdeutsche). Членом нацистської партії він, скільки мені

 333

відомо, не був, хоч і таке сполучення в тих обставинах не виключалося.

Голубовський дістав урядове (себто німецьке окупаційне) доручення скласти при обласній адміністрації Львова комісію для виготовлення німецько-українського словника правничої термінології. На фронті над Волгою, де в Сталінграді кипіло люте змагання за кожний будинок і вибоїну, зазяяла порожнечею велика діра. Не могло бути й мови про німецький рух уперед. Непевним був навіть рух назад. Але німецька бюрократична машина дуже поволі усвідомлювала ці гіркі істини і далі плекала ідею розподілу Росії між Німеччиною і Японією, не знати — по Обі чи Єнісею, але десь там. Місцевій людності на захід від цих вододілів Німеччина мала принести німецький закон, німецьке право. Для початку — в Україні. Так, німецьке право, але все-таки право. Порядок.

На центр юрисдикційної діяльности обирається Лемберґ-Львів. Українське місто, але з певними німецькими традиціями. Відповідно призначається українська людина, але формально, а певною мірою й культурно — німець, райхсдойче Голубовський. Вулицями Москви Сталін переганяє сотні тисяч німецьких полонених — дорогою до заполярних таборів смерти, а у Львові німецько-український юрист дістає наказ опрацювати німецький кодекс права для місцевої людности, а власне для німецьких суддів, щоб вони правно й правильно керували своїми підвладними. «По закону», казав Шевченко, хоч і з іншого приводу, «по закону».

Тепер у комісії четверо. Вони мають створити передумови для кодексу. Тимчасом — словник правничої термінології. Прескриптивний. Сам Голубовський — голова і знавець німецького права; Паше-Озер-ський, експерт з радянського права, до якого українці, мовляв, звикли і люблять; пані Соня, львів'янка, яка секретарює й друкує; а оце відтепер — ще Н.

Вибір людей у теорії доцільний, охоплює все головне, що знають або повинні знати майбутні судді й правники в такому собі Луганську, на Поліссі, Гуцульщині й де там ще. Пані Соня типова львів'янка. Паше-Озерський чи не з Києва, право знає «общесоветское», говорити по-українському вміє, але, де можна й не можна, скакає в гречку московщини і не приховує того, що нетерпляче чекає на повернення братів з-поза фронту. Пані Соня принципово україномовна, але її українська мова така, як може бути після сорока років перебування в польському мовному казані. Н. поняття не має про судовий жарґон

 334

з російськомовним судом і законами, а що вже казати про суд німецький, чи російський, чи будь-який ще. Голубовський-адвокат думає, підшкірно переконаний, що Теміда, а з нею, мабуть, і ввесь Олімп, природно мислять і промовляють — ви гадали б — по-грецьки? — ні, по-німецьки...

Відмінність не тільки в словах. Сама структура права радянська й німецька настільки різняться, що навіть, здавалося б, однозначні слова і однозвучні виключають будь-яке порозуміння. Обговорення однієї львівської картки могло тривати годинами, переходило у свого роду наукові виклади, і поки пані Соня заповнить якусь картку, сперечання розтягалося на години, а то й дні. А скільки тут випаровувалося темпераменту, звинувачень у невігластві й браку культури! Як у Глібова:

::::::Хто винен з них, хто ні, судить не нам,
::::::Та тільки хура й досі там,—

була б там, якби обговорення згодом не припинилося наближенням фронту і початком евакуації.

В одежі львівські правничі законодавці, крім Голубовського, не різнилися від звичайного стилю радянського службовця. Це були попри все «костюми», стандартні (маспошив) і щодня ношені. Може, вдома пані Соня мала щось краще, з часів перед «визволенням» 1939 року, але на роботу вона того кращого не носила.

Інакше виглядав Голубовський. Його гетри, його бриджі, саме добротне, німецьке, а може, колись англійське, вбрання цегляного кольору явно не були «визволені» на схід від Сяну. Євген Тимченко оповідає про німецького власника в Асканії-Новій. Його звали Hohenlohe-Schillingfürst. Селяни перехрестили його в Голі-Ноги-Шилом-Хвіст. Голубовський не ходив з голими ногами, але кожна зустріч із ним нагадувала влучну селянську пашпортизацію. Перед нами був джентльмен.

Незвичайним було місце, кімната, де комісія працювала. Це було в будинку, де перед 1939 роком містилося польське воєвідство, тепер, здається, чи не вулиця Винниченка, масивний адміністративний негостинний ґмах габсбурзької епохи. Тоді, за часів Н., він був суцільно німецький (Gauleitung), і, виглядає, ввесь, аж до прибиральниць, партійний, націонал-соціялістичний. Заповнений брунатними мундирами з золотими нашивками (та ж goldene Fasane), обтяжними галіфе, чобітьми в повному блиску. Комітет Голубовського з со-вєтчиком, львівською панянкою й «східняком» із Харкова не надавався на сцену з Ваґнерової «Валькірії». Відповідно, представники «вищої раси» не вчащали до чужорідного покою. Коли, вкрай рідко,

 335

це все-таки ставалося, неминучим був несмачний ритуал. У цьому будинку не говорилося ні добридень, ні добрий вечір. На всі пори дня віталося ідеологізованим гайль Гітлер. Між собою комітетники ім'ям Гітлера, звичайно, не перекидалися. Але коли відвідувач із породи «золотих фазанів» помилкою або навмисне забрідав до «ненормальної» території і так вітався, виходу не було. Та це єдиний обов'язок цих ненормальних, недоречних зайд. Купити цією ціною право на те, щоб не робити нічого корисного для німців, здавалося не надто високою ціною. Німецькі войовники більше скористалися б із чужинецької праці на якійсь фабриці або сільській економії. З гайль Гітлер або без того, те, що комітет робив, скидалося радше на іронічний, глумливо болючий саботаж, хоч саботажем воно не було. Комітет чесно опрацьовував свої картки. Була не його провина, що зникав той, для кого картки готувалися. Остмарк (східна територія) не потребував німецьких суддів і німецького судочинства.

Не знаю, чи Голубовський повіз на захід матеріяли, що потрапили до комітетської картотеки. Доля його була сумна. Він виїхав до Хемніцу. Там його спіткала вістка про смерть сина в Санкт-Пельтені від альянтської бомби. Незабаром розбомбований мало не дощенту був і Хемніц. Під руїнами загинув і сам старий Голубовський. Мабуть, така була доля й словникових матеріялів і карток.

Пані Соня вирішила, що яка б не була доля Львова і її, вона нікуди зі свого міста не рушить. Коли вона дізналася, що Н. вирушає на Захід, до Лемківщини й далі, вона подарувала йому на дорогу валізку. Ця валізка зазнала чимало пригод, але доїхала аж до Америки. Дарунок і його мандри по-своєму символізували єдність України в та-рапатах тих гірких і небезпечних років. Було це як благословення батьківщини на мандри поза батьківщину.

Чи соціялістична РОДІНА подарувала Паше-Озерському, незважаючи на його словесний патріотизм, колябрацію з ФАШИСТАМИ, не знаю.

Коли Н. їхав на захід, він думав про свої місяці у Львові. Були вони нелегкі, але попри все солодкі. Під чужою владою, але була це все-таки, коли можна створити таке слово, своїна. Робота? Вона була безглузда і кінчилася нічим, порожнечею. Вона не дала нічого ні росіянам, ні німцям. Як і в Красному Лимані, обом ворогам вона не принесла користи. Але ж саме цього Н. хотів. В обох випадках. Хоч у першому це було кілька днів, а в другому — майже півтора року. Сковороду знову згадував Н.: світ ловив мене, але не впіймав.

 336

:'''''Анахорети в Берліні''''' {Змарнована спроба)

Львівський правничий словник був не єдиним лексикографічним заходом німецьких урядових кіл на окупованому терені. Другим був сільськогосподарський, який був доручений Українському науковому інститутові в Берліні, а персонально — економістові Романові Димінському. Праця над цим словником почалася вже не один рік тому, словник не мав колегії, все робив і за все відповідав сам Димін-ський. Без дискусій. Тож темпи роботи були незмірно швидші, ніж у Голубовського. Вже проходили коректи, пригадую Димінського за довгими шпалерами, що систематично прибували з друкарні.

Проте, коли пройшла поголоска, що Львів припиняє працю над своїм словником (не має значення, що зовсім іншого профілю) і що Н. стає безробітним, Іван Мірчук, директор берлінців, вирішив скористатися з цього й перехопити Н. до свого інституту.

Мірчук не був великим ученим, але він геніяльно вмів маневрувати між берлінськими партійними й колопартійними урядовцями, знав у цих бюрократичних фортецях усі ходи й виходи, досконало уявляв, як, коли, де і з ким треба перемовитися (німецький патріотизм не перешкоджав йому бути й справжнім українським патріотом), ставало в нагоді й те, що дружина його була німкеня, а дочка була німецькою фройляйн без догани. Чи треба додавати, що Мірчук був і членом націонал-соціялістичної партії?

Негайно полетіли депеші до Львова і його золотомундирних фазанів. Ще день, і Н. їхав поїздом (а це не завжди було просто) на оглядини й переслухи.

З його зв'язками і впливами, Мірчук зумів розбудувати науковий колектив, а також і солідну наукову бібліотеку, — кажуть, близько 35 тисяч назв. Тут були історик Борис Крупницький, етнограф Зенон Кузеля, якийсь час історик Михайло Антонович і мовознавець Ярослав Рудницький. Про Димінського вже була згадка. І в критичні для Німеччини часи Мірчук старався залучати науковців зі сходу. Найціннішим надбанням був Віктор Петров, науковець справді над-рядний, отже, черга доходила тепер до Н. З інститутом і його книгозбірнею був зв'язаний ще Василь Масютин, ґравер і німецькомовний письменник. Усе це, як на закордоння, були солідні досягнення. Але Мірчук не міг створити і не створив цілісного колективу, бо сам він

 337

не був науковцем і не був ідеалістом, він був ділком коло науки і не багато більше. Та й німецький партійний провід хотів не чистої науки, а довідкової прибудови при урядових інституціях. Так і вийшло, що чи не найобсяжнішою книгою став «Довідник про Україну» («Handbuch der Ukraine»). Того ж стилю був і готований словник Димінського.

От до цього не дуже колективного колективу, не цілком наукового осередку науки тепер їхав Н. День запам'ятався тим, що саме тоді уряд заборонив усі театри. В опері Унтер-ден-Лінден мав іти останнім Ваґнерів «Трістан і Ізольда», не знаю, чи ще пройшов, але надалі вже музи мали замовкнути. Занадто непросто і небезпечно стало ходити до театрів. Німецькі міста відтепер мали слухати музику алярмових сирен і какофонію вибухів бомб і мін, милуватися вогненними ріками, які ще недавно були вулицями. Десь годину тому. Неронова загибель Риму у вогні, помножена на можливості новітньої техніки.

Але Мірчук із його непохитною вірою у вічність Німеччини й Прусії не хотів уявити собі присмерковости довкілля. І не завданням Н. було переконувати його в неминучости Мен Текл Фарес... Н. і Мірчук домовилися про працю Н. над словником. Прибулець зі сходу погоджувався взяти відповідальність над коректами інститутського сільськогосподарського словника. Але з однією умовою: Н. буде приїздити до Берліна, але житиме в Пляуені (чому саме там — про це пізніше), забиратиме туди гранки, а потім привозитиме їх до інституту.

Берлін бо, як на Н., став дещо неспокійним містом, а неухильно перетворювався на купу руїн. Щодня половина доби приносила англійську ескадрилью, друга — американську. Слідом за кожною спалахували квартали, злітали в повітря брили, що недавно ще були будинками, на вулицях засівалися міни негайної й повільної дії.

Зрештою, сама подорож залізницею до і з Берліну, навіть не під бомбами, була іспитом на витривалість. Вагони на станціях треба було штурмувати, кожне вікно вагона було амбразурою фортеці, яку треба було взяти з боєм. Ні, одного разу Н. зробив таку подорож, але не вдруге, англо-американці заповзялися не допустити до видання словника Димінського. Умова між Мірчуком і Н. лишилася на папері. Спершу ніби заходило на створення другого, після Львова, притулку анахоретів. Коректа словника — це було знаменито своєю безглуздістю. Але піротехнічні ефекти і балет кам'яних брил, — ні, ці розваги не вабили.

Минуло кілька днів, і стало відомо, що бомбової атаки зазнали квартали, де містився Український інститут. Інституту не стало фізично. Був це затишний двоповерховий будинок у затишному Біржевому

 338

провулку, в центрі міста. Що здіялося з книгозбірнею, і досі невідомо. За однією версією, вона загинула, цілком і безповоротно. За другою — вона цілісінька, під вагою зрушених мурів і даху. Треба тільки легендарного колоса, щоб він ту вагу зрушив. Або грошей, щоб зробити розкопи. Де ж їх узяти, того колоса, тих грошей? Збірка інститутська, всі свідчать, була першорядна.

Попри все, одне з останніх вражень з Берліну було добре. Одного вечора Віктор Петров запропонував Н. повечеряти в ресторані, але таки справді доброму. Чи є такі ще в Берліні? Так, він знає, десь у районі Курфюрстендаму. У гурманських здібностях Петрова ми ніколи не сумнівалися. Н. вагається, але спробувати можна. На адресі саме розвалене каміння. Н. готовий іти назад. Він такий обурений, що навіть не треба казати: «А я ж казав!». Але Петров не здається — перелізьмо через звалища. Справді, за верхів'ям тих звалищ щось непрезентабельне, але щось. Петров веде туди. «Бомби ніколи не вціляють двічі у те саме місце», — каже він.

А всередині — столики під білими скатертинами, порцеляна сервізу, добірне меню, зразкова обслуга, талони з продовольчих карток вистригають, але все інше — ніби не було війни, альянтських гостей, навали руйновиння.

Не знаю, чи те берлінське чудо вистояло хоч би до завтрашнього дня. Але того вечора то був не сон.

Берлін був занадто пошарпаний, щоб спромогтися стати сковоро-динським затишком, як були Красний Лиман і Львів. І Український інститут був занадто німецьким, занадто несвоїм. Світ намірявся впіймати Н., і тут мало-мало не спромігся.

:'''''Чудо в Штрасгофі'''''

Перед Пляуеном треба було ще пройти випробування Штрасгофу. У програму входило повернутися до Львова, сховатися на якихось півтора чи два місяці, на засніженій Лемківщині, перекрочити Словаччину і опинитися в Австрії. Усе це було занадто короткочасне, щоб тут містечка й села випробувати на доктрину Сковороди. Першим містечком в Австрії був Штрасгоф, другим і останнім Трайсмауер. Про миготіння людей і краєвидів іншим разом. Але один епізод у Штрасгофі мусить бути згаданий, бо там і тоді антисковородинський світ зробив другу спробу захопити до своїх мацалець Н. Першою, нагадаємо, була зустріч

 339

із громадянином Галицьким у Харкові. Цього можна було сподіватися, і воно тоді сталося, і на це Н. тоді відповів утечею й своєю правдою.

Натомість тепер, в Австрії, напад стався зненацька, і, якби не чудо, ледве чи врятувався б Н. із загрози. Найкраще переповісти епізод без надмірних коментарів.

Штрасгоф уважався перехідним табором для привезених зі сходу. Тут їх мили, чистили, реєстрували і звідси посилали їх на працю. Власне, розтрощена Німеччина чужинецьких робітників уже не потребувала, фабрики їх не жадали, і Штрасгоф мав труднощі з розміщенням нових робітників. У чеканні в бараці тривали години, а іноді й день-два на спочин і на роздуми.

Такого бездіяльного ранку Н. вийшов на прогулянку. Чого б він краще не чинив. Але він учинив.

Не ступнув він і ста кроків, як до нього підскочили два молодики в цивільному. Вони були в дощовиках, як колись був громадянин Галицький у Харкові. Але їхні плащі були кращі, ніж у Галицького. Все-таки захід.

Молодики зупинили Н., і один сказав (по-німецьки, як Галицький говорив колись по-російськи):

— Ваш пашпорт (Ihren Pass!).

H. показав. Не було сумніву, це були представники влади. Владі треба коритися. Крім того, все-таки це була Австрія, а Н. тут був чужинцем у приймах.

Молодик поклав пашпорт у свою кишеню, бічну, в піджаку, і сказав:

— За дві години в бараку X з речами. Ви зголосилися до дивізії
СС — Галичина. Виїзд за дві години тридцять хвилин.

Вони повернулися певними кроками і зникли за рогом будинку.

Потім Н. оповідав, що він був розгублений і безпорадний. Без пашпорта людина — не людина, податися нікуди не можна. Утекти — годі й думати. Колючі дроти, вартові вежі, сторожі. Скаржитися — кому? Н. пішов до свого барака й сів на лавку коло вікна. У голові майоріло — нізащо не піду до того клятого барака X з тими клятими молодиками. Невже потягнуть силоміць? Н. зажурився. До дивізії він не піде, хай там що.

Так тривали хвилини за хвилинами.

Тут і сталося чудо.

До барака, його «власного», «рідного» (ну, майже рідного) барака зайшла не така вже дуже молода, але й не стара жінка:

 340

— У вас забрали пашпорт?

— Забрали.

— Сказали прийти до адміністраційного барака?

—Сказали.

— Нікуди не йдіть. Чекайте тут на мене.

Ця чудасія чекання тривала понад півгодини. Н. не знав нічого про жінку, ані її прізвища. Він твердо вирішив нікуди не йти, а більше не знав нічого.

Десь за півгодини жінка знову з'явилася. З пашпортом у руці... Н. подякував якнайщиріше. Бути в німецькому війську під будь-якими прапорами і в будь-якій стадії розгрому — ні. Жінки-рятівниці Н. не знав, — ні прізвища, ні адреси, таборових поліцаїв теж ні, — виявилося, що молодики в плащах були поліцаями, мабуть, таборовими, а може, й вищого щабля людоловами. Виявилося також, що вони були українці й говорили українською мовою. Німецька була в них мовою влади.

Хто була та жінка, так і не з'ясувалося. Видно, вона знала полі-ційне начальство і знала Н. Може, вона була присутня на якійсь доповіді Н., на якомусь його виступі. Таємниці жіночого серця? Не всю дивізію Галичина так створено. Але який відсоток?

Н. назвав усю подію чудом у Штрасгофі. І це було чудом. Усупереч усякій логіці, загально людській і воєнно-адміністраційній, світ знову не впіймав H. A в суті речі все було дуже просто. Зрідка нормальність перемагає. І світ стає простий. Гітлер крокує до самогубства, а Н. — до життя.

:'''''Анахорети в Пляуені'''''

Назва Пляуен — слов'янського походження і означала плавні. Тепер плавнів нема, а місто таке наскрізь німецьке, як Макс і Моріц у гумористичних книжках для німецьких дітлахів. Але в роки війни всіх німців чоловіків, крім калік і начальників, погнали на фронт. Натомість місто заповнилося поляками, чехами, французами, європейцями найрізніших Гатунків. І його довго не бомбили. Доля привела туди й українців.

Історія українських початків у Пляуені, коротко, ведеться приблизно від кінця 1944 року, а переємністю вони з Берліну. Точніше — зі сконання Берліну. Коли небо над Берліном стало суцільно англо-

 341

американським, життя почало з міста відпливати деінде, хоч офіційно евакуації не було. Серед усього іншого, Берлін був до того часу центром чужинецького життя — дипломатичного, культурного, студентського... На мільйони примусово завезених до Німеччини робітників-рабів зверталося якнайменше уваги, а все ж щось доводилося для них робити — ну, хоч би пустити в рух таку-сяку пресу під німецьким невсипущим оком, але роблену українськими руками.

Історію української або україномовної преси в Німеччині ще не написано, а слід було б. Серед німецьких видань для українських робітників, видань, народжених у Берліні, але тепер звідти вивезених, був ілюстрований двотижневик «Дозвілля», аполітично-розваговий, без злободенности, без фронтів і без повчань, хай робітники на кілька годин забудуть свою невеселу долю і свою не милу серцю примусову псевдобатьківщину, посміються над карикатурами й потішаться або зажуряться над віршами й оповіданнями. Усе в цілому не надто high brow, але і не якась гопакерія.

Нелегко сказати, як редактором журналу став Свирид Микитович Довгаль. Був він чернігівсько-селянського роду, але переконання його й партійна приналежність були есерівські, бойові заслуги — і київські, і хустські, — перші 1917-1918, а другі 1940, в обох випадках в українському війську, а це не надто в'яжеться з працею в німецькій наскрізь нацистській — хоч і деполітизованій — пропаганді. Можливо, угода між Довгалем і його наймачами стала можливою завдяки суто роз-ваговому спрямуванню журналу.

Редакція «Дозвілля» формувалася поступово. Журнал доходив до читачів — українських робітників на німецьких фабриках, літературно зацікавлені робітники знаходили шлях до редакції. Довгаль літературно здібніших висував до німецької пропаганди, пропаганда зверталася до рабовласницького центру, це не відбувалося швидко, але кінець-кінцем, як колись молодого Шевченка, рабів випускали на волю, а це означало в зверхність Свирида Микитовича. Вони відключалися від праці на заводах, переходили з гуртожитків-бараків до приватних кімнат у німецьких помешканнях, діставали продуктові картки, такі ж як німецькі, вельми ощадливі, але не до стадії голоду, могли користатися публічним транспортом... Це був уже статус інтелігента на державній службі.

Коли берлінське небо стало занадто розжареним і працювати під ним стало неможливо, керівні органи німецької пропаганди вивезли редакцію «Дозвілля» (як і газети «Земля», видаваної для українських

 342

сільськогосподарських робітників) до Пляуену, де зорганізували й друкарню з українськими шрифтами.

До такого Пляуену, до такої редакції на Адольф-Гітлер-штрасе, головній вулиці міста (так звалися головні вулиці всіх міст Німеччини), приїхав Н. із Штрасгофу.

Місто — безнадійно нудне, промислово-лютеранське місто, але чисте і цивілізоване, посеред розкішних зелених, бомбами не торканих мальовничих узвиш так званої Саксонської Швайцарії. З нагоди і на честь прибуття Н. до Пляуену Довгаль узяв Н. поїздом до тих узгір'їв. І поїзд тут, на бічній лінії, ішов за розкладом, і до вагонів не треба було прокладати шлях через голови співгромадян. Н. міг не шкодувати, що не найнявся до чорториїв берлінських вирв і згарищ.

Бо Свирид Микитович запрошував Н. ще зі Львова, ще з Штрасгофу. Але той мало не спокусився був закликом від Мірчука. Столиця, культура. Щоправда, тоді небо над Берліном ще не було таке погрозливе, а поїзди з Берліна такі неутульні.

Редакція «Дозвілля» склалася з більш-менш семи осіб, але стосунки між ними не були прості. Головне завогнення було навколо Ігоря Костецького, одного з тих, кого Довгаль витяг був із нетрів остарбай-терського поневолення. Довгаль був родовим селюком, потім, умовно кажучи, фельдфебелем. Ліричні тонкощі були йому далекі. З чужих мов він і німецьку майже не знав, а всю решту — Бог дасть. Костецького звали, звичайно ж, не Свирид Микитович — у якомусь варіянті, бо так піп охрестив, — а Ігор В'ячеславович, ім'я князівське, не з опери ж (якщо він не сам це вигадав, а він любив фантазувати). Так, був князь Ігор, але не було й не могло бути князя Свирида. Був ще поет Ігор Северянин, що громокипів на всю з-перед великого жовтня велику Росію. Було без значення, чи все це вигадував сам Костецький, чи його батько. Але вже незаперечно його фантазією було, що латинкою його ім'я треба було писати Eaghor.

У журналі вимагалося, щоб друкувалися матеріяли, зрозумілі людині з — ну, хіба з чотирикласною освітою. Костецький приносив запахущі літературні експерименти і вимагав, так, вимагав, щоб їх пускали в друк.

Фанатиком він був не лише в літературі. Для прикладу, його апетит був у рівень з Ґарґантюа. Задовольнити його в межах карткової норми виголоднілої Німеччини годі було й думати. Єдиною можливістю дістати щось їсти без карток було вихопити в якомусь ресторані

 343

так званий штамґеріхт. Цю юшку сумнівного складу (одним із складників було картопляне лушпиння, головним був кормовий буряк) давали в їдальнях півгодини від полудня і тільки тоді. Треба було встигнути до однієї, швидко цю щербу там проковтнути і встигнути до ще однієї, іншої їдальні. Костецький у цих перегонах осяг рівня чемпіонату. Змітаючи перешкоди на своїй дорозі, він поглинав два штамґеріхти.

Не знаю, чи так це справді було, але поговір твердив, що Ігор був не менше пристрасний у тому, що тепер звуть сексом (тоді такого слова не було). У редакції була друкарка, назвім її Діна, прізвище забулося, і воно, може, й краще. З породи пробивних совбари-шень. Вони вважалися подружжям, і між ними раз у раз відбувалися галасливі сцени, а часом і бійки. Не знати, хто був винен і хто чого домагався, але сумирними, погашеними ці родинні чвари не були. Якщо він був із породи Отелло, то вона не склала б іспит на лагідну Дездемону.

При бажанні знайти в Костецькому сміховинне — не важко. Усе, що тут сказано й показане, має в собі риси смішности. Від полювання на помийні юшки до приборкування гострухи Діни. Але все йому можна подарувати, бо за тим бив кастальський ключ надхнення. Жерцям дарується дивацтво всіх Гатунків. Костецький мав своє божество, і це було мистецтво і ніщо інше. Побутові дрібниці? Надголодь і штамґеріхти? Бомби над містом? Фронти довкола? Усе це було без-вартісне. Як дон Кіхот бачив богиню у вульгарній дівці, так за всіма ніщотами світу Ігор шукав і вірив, що знаходить, ось-ось, високе мистецтво. Якщо говорити про мистецтво як святиню, в редакції «Дозвілля» Ігор, може краще Eaghor, був єдиним письменником. Тут коріння його конфлікту з Довгалем. Усі інші в редакції були корисними працівниками, але вони не були спроможні піднестися ad astra, до рівня особистостей, не кажучи вже про буття символами.

У контрасті Костецький — Довгаль ідеться не про протиставлення кількісне, хто кращий, хто великий. Правдоподібно, Костецький не може претендувати на амплюа великого письменника, що б це практично не означало, мабуть, мало або нічого. (Якщо вже наважитися на такі кондуїти, треба було б спершу видати його твори.) Тим менше витримає подібний іспит Довгаль. Відмінність тут типологічна. З одного боку, ослопас, з другого хідальґо й дон. Першого можна зробити губернатором, другого віддати під психотичний нагляд. Але не можна першого зробити другим і навпаки. Манери Довгаля

 344

не були завжди вишукані, але, коли хотів, стримувати себе він міг, хоч у глибині душі він не плекав аристократизму. Так у відмінності законювалася така-сяка єдність.

До цього додавалися відмінності в національному (коли хочете, стилістично-національному) підґрунті. Костецький був українцем не лише, за Остапом Вишнею, з маминої цицьки, а й програмовим і то дуже послідовним. Може навіть запеклим. Він у ті роки не написав і не видав нічого по-російськи. Але він дістав вищу освіту в Росії, працював якийсь час у російському театрі, більшою чи меншою мірою (часом уявно) він був дома в стихіях німецькій, англійській і далі по европах (Америку він не приймав). Щодо Довгаля, він почував себе в російському оточенні не набагато певніше, ніж у німецькому, а в німецькому — зжалься, Боже,

Довгаль запровадив у редакції двоподіл. Ні панівна тоді в Німеччині авторитарність, ні — тим більше — фактичний стан справ і рівень культури працівників журналу не дозволяли рівности всіх. Але можна було зробити і зроблено так, що зі старшими Довгаль звичайно радився у важливих справах. Це були він сам, Іван Майстренко — многолітній боротьбіст — лівий антинацист, після його приїзду — Н. Молодші, звичайно, поети-початківці (і, мабуть, екс-комсомольці, яких Довгаль витяг із рабства — Василь Онуфрієнко з жінкою Марусею, Всеволод Біленко), таких прав не дістали, їхня праця була технічна. Костецький за віком і за культурою був ближчий до старших, але його статус був непевний, то серед сеньйорів, то з «плебсом». Природно, це не сприяло мирові й тишині в цьому чудернацькому ніби-сімействі.

І все-таки на чужині це було сімейство. Це була ніби своя родина. Це була Україна в усій її єдності й незгоді.

Н. почував: він не тільки не дав себе зловити ворожому й чужому — він зберіг себе і себесвоє, хоч воно було повне гіркоти і звад, і розбрату. Своїх і свого. Від Дінця і до межі Саксонії з Баварією.

Тепер, на весні 1945 року, на руїнах Европи, цей проростень, перещеплений з-над Дніпра, утримувався і харчово, і грошово, і житлово німецьким нацизмом. І, врешті, хто ж використовував кого?

В останні дні війни і німецької пропаганди в «Дозвілля» прийшла нова директива з пропаґандивного центру (чи ще в Берліні? чи ніде? Останні оберти маховика, коли рушій уже мертвий?), директива змінити характер журналу. Мовляв, розваговий його характер не пасував до напруженої ситуації, відкриймо журнал для політики, для пропаганди. Це було проти попередньої договорености Довгаля

 345

з німцями, і старші в редакції зібралися на нараду — що робити? Страйк і виклик — чи послух? Мучеництво (ґестапо ще функціонувало) чи зрада? Питання було розпачливо болюче, але практичного значення воно, либонь, не мало: все йшло шкереберть, Берлін не існував, Гітлер і його ближче коло лаштувалося на смерть. «Дозвілля» ще друкувалося, але вже фактично не розповсюджувалося, що саме там друкується — не мало вже ніякого значення, оберти всіх машин розхитувалися, уповільнювалися і завмирали. Не було потреби воювати — навіть словами — за те, що не існувало більше. «Політизованих» чисел «Дозвілля» вийшло одне чи, може, два, не читав їх майже ніхто. У квітні американці ввійшли до Пляуену, і всі стали безробітними, машини перестали крутитися, пошта і транспорт більше не рухалися. Актуальними ставали інші проблеми, насамперед виживання і спро-тиву примусовій репатріації.

Світ і далі ловив заїжджих зі сходу, світ в інших уніформах і з зовсім відмінною фразеологією. Вічне кружляння життя і смерти, вічний поспіх не знати куди.

Але в Красному Лимані, в Харкові, у Львові, в Берліні, Пляуені пронесено щось із сковородинської мудрости і навіть — чесности. Витримано позицію, кажучи словами Ромена Роллана з часів ще початку століття — au-dessus de la mêlée (понад колотнечею). Ми вибрали позицію невоювання в чужих війнах. Ніколи й ніде. Світ від цього не змінився, чи він може змінитися, але наші руки чисті. Майже зовсім чисті. Абсолютного нічого нема, тільки смерть.

:'''''Гашкіяна-Швейкіяна'''''

Від народження Гашка (так по-чеськи, у нас звичайно Гашека, бо так росіяни!) минуло 115 років, а від смерти 75. Його — їх ми не забули — «Пригоди молодецького вояченька Швейка» побачили світ 1921-23. Чех в австро-угорській армії, найменше в світі дбав він за велич Австро-Угорщини та її не завжди героїчних збройних сил. Але Швейк, боронь Боже, не бунтував. Він старанно виконував усі накази своїх недомудрих офіцерів, так гіпер-старанно, що це дорівнювало бунтові. Він був — чи вдавав, що не сповна розуму (у чехів є на це убивчо-гарне слово blby). Гумор полягав у тому, що годі було розрізнити, що було занадто старанне, а що зідіотіле. І чи роман був

 346

антимілітаристичний, а чи просто пасквіль на вайлуватого чеха, що його недоречно вбгали в неоковирний мундир.

Відповідну долю мав роман і в Україні. Спочатку його популяризовано — ще б пак, сатира на імперіялістичний мілітаризм. У ті дні інсценізацію твору поставив Гнат Юра в Київському театрі ім. Франка. Сам Юра в титульній ролі викликав бурі оплесків і в Києві, і під час ґастролів у Харкові. (Зрештою, український побутовий театр мав уже майже сторічну традицію виконавців ролі Стецька в «Сватанні на Гончарівці»). Автор цих спогадів мав приємність бачити франків-ську виставу «Швейка» 24 травня 1929 року. Сімдесят років пізніше деталі вистави ще в пам'ятку.

Але тріюмф Гната Юри й цілої вистави не тривав довго. Цензура здогадалася, що пригоди молодецького вояка стосувалися не тільки габсбурзьких двоєдиних збройних сил. Вистава зникла з афіш, згадки про неї викреслювалися, навіть про колишню приналежність автора до комуністичної партії згадували не радо. Як мені оповідають, твір і вистава були поновно дозволені 1955 року (Хрущов! У Хрущова були риси швейкіянства!), але автор не мав змоги перевірити ці відомості.

Повертаючися до двадцятих років, варт підкреслити, що виставу грав не театр Леся Курбаса, а Гната Юри. Є в цьому своя закономірність. Не тільки в ставленні до Гашкової буфонади. Курбас — це була мужність і пробоєвість, виклик і необережність, Юру найчастіше характеризувала пер-ґюнтівська тактика — обминути озію боком-боком. Спрощуючи, лев і лис.

Леви гинуть, зрідка їм ставлять посмертно пам'ятник, хоч і це далеко не всім, не завжди. Лиси виживають, навіки або на час, незрідка їх навіть потім звеличують так, ніби то саме вони були герої. Юру поховано в Києві з належною пошаною, але й по всьому. Могила Курбаса в Харкові привертає відвідувачів, але тіла Курбасового там нема. На Сандермосі, на Ведмежій Горі, Пантеону поки що не заплановано, тільки сосни гудуть, як слобожанські, за Хвильовим. Азіатський мій край!

Від загальних міркувань тут уже слід повернутися до історії Н., від Красного Лимана до Гофу. Але ще не зразу, а поступово. Стисло і, хоч-не-хоч, більш або менш аподиктично.

Із чотирьох можливих шляхів суспільного розвитку два прямо ведуть до катастрофи: нищення інших і нищення себе. Із зовсім свіжих і загальновідомих прикладів перше можна проілюструвати експериментом Леніна-Сталіна-ЧК, друге — вже згаданим Хвильовим

 347

(поєднання обох — Скрипником). Ні один не веде до загального щастя (але що веде?). Третій нас тут цікавить, це шлях втечі від світу. Ідеально і по-різному, це — і тут ми в безпосередній нашій темі — Сковорода і..., та таки Швейк — тут ці два сходяться. Четвертий — про нього можна б і не казати, бо на Україні він ніколи своїм і опереним не був, пробував його прищепити Петербург у XVIII — XIX сторіччі, а тепер пропонує прищепити Київ, про наслідки говорити тут рано, суть цього шляху — пересічність і добробут.

Тут уже говорилося про Швейка й менше про Сковороду. Приходить пора сказати про підстави для такого зближення наче зовсім відмінних постатей. Насамперед, треба скинути з рахунку ту індивідуальну рису, якою щедро наділив його Гашек — тупоумність, blbost, риса не істотна, а маскувальна. Найлегше знайти його сутність, цього героя, мінус неістотне — в літературі. У житті риса ця останніми роками малозадокументована. Вона або ховалася, або носія свого вела під час війни на шибеницю або, за миру, до далеких і неосвоєних країв. А в літературі, в журналістиці таких героїв, здебільшого простакуватих, хоч греблю гати, від кльовнів до святих юродивих. Ось лише кілька навмання імен, згадуються Ґарґантюа та його синок, ненажери й ненасекси, численні декамеронники, Шекспірові блазні та й сам Фалстаф, Казанзакісів Зорба, Ролланів Кола Брюньйон, а надто череватенький Санчо Панса. На своєму вірному віслючкові він тюпає слідом за господарем по ідеологічному центру Мадріду, праворуч дорога веде до університету, ліворуч до королівського палацу, але не належить ні туди, ні сюди. Так від 1927, дата відкриття пам'ятника авторства Муґуруси й Валери.

У самих чехів, народу, що породив Швейка, хто знає, може, той факт, що Прага майже неторкана лишилася й у Світовій війні, і в брежнєвській окупації, коли димом пішли Варшава і Берлін, якоюсь мірою зобов'язаний наявності Швейків. Чим аніяк не говориться, що серед чехів не було героїки всерйоз, від хоч би спаленого Яна Гуса, від походів Яна Жижки до самоспаленого вже майже за нас Яна Палаха, чиє місце самострати пражани дбайливо й зворушливо відзначають покладанням квітів і незгасним вогнем. У дорозі до Національного дівадла (театру), від 1881 року одного з провідних осередків національного відродження над Влтавою.

На via dolorosa від Красного Лимана до Пляуену і до баварського вже, себто відкордоненого від російських окупаційних кордонів на захід від Пляуену (який американці передали росіянам) Гофу, де

 348

й закінчилася епопея, почата з Красного Лимана. Ці останні тридцять кілометрів переходилося з малими й старими пішки, з не дуже чесно здобутим ручним візочком, переходилося тяжко, сумно й сварно, але перейдено. Кожний з пляуенської малої групи перебрідав цей новостворений кордон самотужки, в обставинах американської бай-дужости (за гаслом, сказати б, ільфо-і-петровим гаслом — Спасение утопающих — дело рук самих утопающих), російської готовости до людоловного стрибка.

І перейшли його всі. Майже. З колишньої редакційної групи «Дозвілля» не дораховуємося тільки одного — Всеволода Біленка, поета тільки-тільки. Нема його на Заході, не знайдено в офіційних списках «радянських» письменників. Новітнього потенційного поета десь не стало. Не знаємо, чи він лишився з інерції, чи з доброї своєї волі подавсь на РОДІНУ, ясно, що чекали на нього присуд і кара в далеких таборах. Прощай, Всеволоде.

Напевно, загинув краснолиманський галицько-єврейський юнак із привокзальних спорожнілих бараків, хіба що він передістався на за-донецький схід ще перед приходом німців.

На запитання до Н., уже по війні, чи він шкодує, що взяв на себе вимушене зобов'язання супроти громадянина Галицького і що не дотримався свого зобов'язання, відповідь була, що ні. Зобов'язання було силуване, і Н. не шкодував. Він нікому не заподіяв зла і більше прислужився своїй батьківщині, себто не Росії і не Німеччині, а своїй, поводячися так, як поводився.

Сковородинство — не тільки філософська система, якої Н. учився від батьківщини до Гофу, а й savoir vivre. Перед тим, як його виклав у своїх повчаннях Сковорода, і після того воно було впи-саністю в поведінку. Зовсім недавно, в нашому столітті, як кодекс поведінки воно виявилося, наприклад, у Гашка. Правда, Швейк смішний, Сковорода — ні. Але правомірно будувати місток від Швейка до Сковороди і зворотньо. Кажуть французи: Du superbe au ridicule il n'y a qu'un pas (від високого до смішного — крок). Правда, Сковорода не часто сміявся (цю функцію він передав Гоголеві), але до сміху й жартів він ставився з відкритим серцем. У «Благодарному Еродієві» він виписав своє «Забава єсть врачевство и оживотворениє сердца».

У Харкові є два пам'ятники Сковороді, обидва серйозні — один на місці фортеці козацьких часів, другий у Салтові — прикраса педагогічного інституту (чи то пак університету). Нема пам'ятників

 349

Сковороді у Львові, Одесі. Якщо львів'яни, одесити думають, що Сковорода — автор регіональний, вони помиляються.

Що думав би про тут оповіджене Швейк, не знаємо. Але якби йому довелося зустрітися з громадянином Галицьким з Раднаркомівської вулиці, він, напевно, викрутився б з недобровільного зобов'язання. Він і не з таких халеп видобувався.

А погляньте-но, як убивався в колодочки марш Н. почерез Дантові кола Европи, по розтрощуваній Україні, по на попіл перетворюваній Німеччині. Сам і самотній був H. y Красному Лимані, вчотирьох у Львові, всімох у Пляуені, а вже коли змовкли гармати й мінні поля, навколо Н. твориться цілий колектив, самоназваний муром/МУРом, не боячися претендувати на якесь, хай мале місце в історії України, української культури, в брунькуванні, в динаміці, в потужнінні.

Так, увесь цей шлях був шляхом утечі, але може, якоюсь мірою і тріюмфальним походом. Пам'ятаючи, звичайно, що Перемоги великою літерою навіки бувають тільки в назвах вулиць. А вже щоб була вулиця Щастя — такого, здається, не буває навіть у назвах вулиць.

Ну, а коли б стало несила, можна повернутися до рідного села Пришийкобиліхвоста (за найновішим правописом Пришийкобилі-хвіста). Там тепер відновляють церкву — Володимира, Іллі, трьох святителів. Під тихими вербами.

Січень-березень 1998. Нью-Йорк

------
<references/>

[[Категорія:Шевельов]]

Шевчук Гр. Одна чи дві літературні мови.

2017-07-02T12:53:27Z

Victor Kubai:

Шевчук Гр. Одна чи дві літературні мови. Рідне Слово. Місячник літератури, мистецтва і науки. Рік II. Ч. 3-4, Лютий-Березень 1946, С. 78-85.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Shevelov_1_chy_2_lit_movy+OCR.djvu Djvu-файл з текстовим шаром]. Відтворює фотокопію з зібрання Сергія Вакуленка (Харків).

[[Категорія:Шевельов]]

Шевельов Ю. Стан і статус

2017-07-02T12:49:07Z

Victor Kubai:

[[Файл:Stan status cov.jpg|200px|thumb|right|Титульна сторінка першого видання.]]

Цю працю було написано у січні-листопаді 1981 року у Нью-Йорку. Про появу українського тексту автор пише у своїх впровідних заввагах:

:''Нарис, що пропонується увазі читачеві у цій книжці, має свою коротку історію. Кілька років тому Український дослідний інститут Гарвардського університету заплянував видати том, присвячений мовному питанню на Україні. Редактор видання професор Павло Р. Маґочі звернувся до автора цього нарису з пропозицією написати для цього видання частину про мовне питання на Україні в 20 сторіччі. Автор погодився, але обмежив свою тему до передвоєнного періоду.''
:''Увесь нарис, як і решта заплянованого тому, був написаний англійською мовою. Коли в видавництві «Сучасність» виникла думка про доцільність видати цей нарис також українською мовою і видавництво дістало на це згоду проф. Маґочі, постало питання про виготування українського тексту. На цей час автор мав інші зобов'язання і не міг узятися за переклад, тим більше, що треба було не тільки перекласти авторів текст, а знайти всі численні цитати в оригіналах. Працю над власне перекладом погодилася взяти на себе Оксана Соловей; цитати розшукували працівники Прологу. Так постав цей текст, у незвичайній його комбінації: переклад українського автора українською мовою. До цих пояснень треба додати, що переклад був переглянений автором і є таким чином перекладом авторизованим.''

*'''Юрій Шевельов'''. ''Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941): Стан і статус''. Перклад з англійської Оксани Соловей. Сучасність, 1987, 296 с. (Бібліотека Прологу і Сучасности Ч. 173).

*'''George Y. Shevelov'''. ''The Ukrainian Language in the First Half of the 20th Century (1900-1941): Its State and Status''.- Cambridge. Ma.: Harvard Ukrainian Reserch Institute, 1989, 242 pp.

'''Передруки:'''
*'''Юрій Шевельов'''. ''Українська мова в першій половині двадцятого стліття (1900-1941): Стан і статус''. Чернівці: Рута, 1998.
*Скорочений варіант (випущено розділи 1, 2, 3 та 8) в кн. '''Ю. Шерех'''.'' Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології.'' Т. III. Харків: Фоліо, 1998, Стор. 250-363.
*Скорочений варіант (випущено розділи 1, 2, 3 та 8) в кн. '''Ю. Шерех'''.'' Поза книжками і з книжок.'' Київ: Час, 1998, Стор. 281-392.
*В кн. '''Юрій Шевельов'''.'' Вибрані праці: У 2 кн. Кн.І. Мовознавство'' / Упоряд. Л. Масенко.- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008, Стор. 26-279.

[[Шевельов Ю. УКРАЇНСЬКА МОВА В 1900-1941: Стан і статус.|'''Повний текст книжки.''']] Текст відкривають не усі переглядачі. Якщо таке трапилося, користуйтесь посиланнями, наведеними у '''ЗМІСТ'''і.

===ЗМІСТ===

;1. [[Стан і статус 1|Кілька впровідних завваг]].... 5
;2 [[Стан і статус 1#Українська літературна мова 1900 року: спроба хронологічного перетину|Українська літературна мова 1900 року: спроба хронологічного перетину]].... 11
;3. [[Стан і статус 2|Перед Першою світовою війною та революцією (1900-1916)]]....29
;4. [[Стан і статус 3|Доба Визвольних Змагань (1917-1920)]]....83
;5. [[Стан і статус 4|Радянська Україна до українізації]]....105
;6.[[Стан і статус 5|Доба українізації (1925-1932)]].... 133
;7. [[Стан і статус 6|Між роками 1933 і 1941: Україна за Постишева і Хрущова]].... 171
;8. [[Стан і статус 7|Західна Україна між двома війнами (1920-1939)]].... 211

::8.1. [[Стан і статус 7#Українські землі під Польщею|Українські землі під Польщею]].... 211
::8.2. [[Стан і статус 7#Українські землі під Румунією|Українські землі під Румунією]].... 231
::8.3. [[Стан і статус 7#Закарпаття під Чехо-Словаччиною|Закарпаття під Чехо-Словаччиною]].... 239
;9. [[Стан і статус 8#Кінцеві завваги|Кінцеві завваги]].... 257
;[[Стан і статус 8#Використана література|Використана література]].... 268
;Покажчик власних імен.... 279

[[Категорія:Шевельов]]
[[Категорія:Зовнішня історія мови біб]]

Шерех Ю. Присмерк марризму.

2017-07-02T12:47:53Z

Victor Kubai:

Текст відтворено з фотокопій наданих Сергієм Вакуленком (Харків).

[[Файл:Шевельов Присмерк марризму.jpg|200px|thumb|right|Титульна сторінка місячника "Нові дні"]]

==Шерех Ю. Присмерк марризму.<ref>Номери сторінок (грубий шрифт зеленого кольору) подано за першоджерелом.</ref>==

8

===ЗВІР, ЩО САМ СЕБЕ ПОЖИРАЄ===

Перебіг кожної революції такий самий. Спершу вона зворушує маси нездійсненними, фантастичними гаслами і руками мас нищить старе. Потім висувається нова верхівка, і вона мусить зупинити розгойдані маси і повернути життя на звичайні рейки. Для цього потрібні жертви. Жертвами бувають ті, хто вів революцію і вірив у її гасла. Революції ніколи не здійснюють своїх гасел і завжди самі знищують тих, хто ішов і їх перших лавах. У такій неоковирно велетенській країні, як сучасна Росія, ці процеси розтягаються на десятки років. Перших актом драми було 1927 року виключення Троцького з комуністичної партії, а 1940 р. його смерть від удару сокирою. Це був кінець революції в політиці. Арешт і знищення Бухаріна означали кінець філософії революції: Бухарін бо був автором першої пореволюційної системи філософії і теоретиком революції. Потім пішли миготіти чистки в різних царинах. Виявилися "лівацькі перекручення,, в шкільництві й педагогіці. Педологи помаршували в заслання. В історії викрито школу Покровського, яка перед тим панувала неподільно. В літературі доведено до самогубства Маяковського. Всі ці чистки й викриття лежать на одній лінії і мають один сенс. Це ліквідація тих, хто вірив у революцію І кидав її бойові гасла. Сьогодні черга дійшла чи не до останньої царини. У мовознавстві почалося викриття Марра.

Всі ці процеси особливо болюче позначалися в Україні. Тут вони сполучалися з національною проблемою, і поставав особливо заплутаний вузол. У політиці це були шумськісти, в філософії Юринець, в педагогіці Соколянський, в історії Яворськиїї, в літературі Хвильовий.

===ДАХИ ФАРБУЮТЬ ДІЯЛЕКТИЧНО===

Ті, кого ми тут згадали, не були вороги революції. Це не були ті, хто боронив передреволюційне: шахтинці, білогвардійці, реставратори. Це не були й ті, хто боровся за завтрішній день народів, загнаних у російську в'язницю: петлюрівці, дашнаки, панісламісти. Це були люди, закохані в революцію, її зброєносці, лицарі, поети, служники, асенізатори її нечистот, люди, народжені революцією, що дихали її повітрям і тільки ним дихати могли. Вони справді хотіли нового і руйнували все старе. Усе життя мусіло бути перебудоване за засадами марксизму. Вони були більшими матеріялістами-діялектиками, більшими марксистами, ніж Маркс. Хтось видав інструкцію, як фарбувати дахи будинків за законами діялектики. Все мало робитися по-новому, революційно.

У політиці Троцький проголошував пермаментну, невгавну революцію в усьому світі, В історії Покровський не лишив каменя на камені від російської історії. Царі, казав він, не мають жадного значення. Російську історію рухав торговельний капітал, а потім промисловий капітал. Це справжні герої історії Росії. Щоб остаточно розвінчати царів і політиків, він присвятив їм розділ в своїй історії. Там говорилося, що Петро І був ґвалтівник і сифілітик, а Катерина II померла на нічній вазі. Маяковський розвінчував стару лірику і казав, що найвища література — це напис на політичному плякаті. Поети мусіли йти на фронти і фабрики. Вірші мала робити сталь. Теоретики педагогіки розігнали стару школу: діти мусиш вчитися на фабриках і в хліборобстві, складаючи проекти, як поліпшити виробництво. Ніяких лекцій і дисциплін.

Це були вчинки фанатиків революції Саме тому революція мусіла знищити цих людей.

9

===ТИМ ГІРШЕ ДЛЯ ФАКТІВ===

Саме в ці роки і в цій атмосфері в мовознавстві народилися теорії Н. Марра. В дусі настроїв доби він назвав їх "нова наука про мову" Адже все мусіло бути нове, а все старе ні до чого більше (так думалося) не надавалося Тільки збагнувши, чим жили Ці люди в ці роки, можна зрозуміти, що таке Маррова нова наука".

Марр говорив: нема національних мов, є тільки класові. Кожна кляса має свою мову. Старе мовознавство встановило родини мов: романську, германську, слов'янську, індоєвропейську. "Воно порівнювало мови всередині родин і вважало, що кожна родина розвинулася з однієї, колись єдиної прамови. Нема жадних родин і не було жадних прамов, твердить Марр. Усі мови схрещені між собою на підставі класових сходжень і відмінні на підставі класових розбіжностей, тому можна кожне слово кожної мови порівнювати з кожним словом кожної іншої мови. Кількість мов усе меншає, і незабаром людство Заговорить однією мовою. Не тільки кожна мова клясова, а кожне слово і звук у мові класові. Наприклад, ступені порівняння: великий — більший, — це слова, якими називали себе різні класи: панівна кляса була більша, пригнічена — просто велика.

Розуміеться, що всі ці речі погано узгоджувались з фактами. Але це не мало великого значення. Фанатики ніколи не бачать фактів. Хіба усунення історичних осіб з історії відповідало фактам? Або заперечення почуття і особи в літературі? Або безглузда метода проектів у школі? Або теорія пермаментної революції, яка хоч помри не хотіла здійснюватися? Але все це не лякало людей цього спрямовання в ці роки. Не лякало і Марра, що всупереч його теорії люди однієї нації, але різних кляс прекрасно розуміли мову один одного, а люди однієї кляси, але різних націй ніяк не могли зрозуміти мови один одного. Якщо факти не відповідають теоріям, тим гірше для фактів. Значить, факти треба переробити. Для того ж і є на світі революція, Революція великою літерою.

===ЧАРОМУТЬ, НАУКА, РУСИФІКАЦІЯ===

Якщо нема мовних родин і всі мови одна з одною однаково перемішані, значить можна кожне слово кожної мови порівнювати з першим-ліпшим словом кожної іншої мови. За методою Марра можна, наприклад, узяти англійське слово plunder грабунок і порівняти з українськими '''плюнь''' і '''діра''' і почати робити висновки про те, що при грабунку справді лишається ніщо, себто діра, і можна тільки плюнути... Але в подібних "наукових" операціях Марр пішов ще далі і дійшов до висновку, що всі слова всіх людських мов розвинулися з чотирьох звукових елементів '''сал''', '''бер''', '''йон''', '''рош''', які спершу означали все на світі, потім стали означати послідовно '''земля''', '''рука''', '''вода''', а потім, схрещуючися, дали початок усім словам усіх людських мов. І Марр почав кожне слово сучасних мов розкладати на ці чотири елементи і скрізь знаходити ті самі значення.

У цій фантастичній методі Марр не був перший, її застосовував давніше наш земляк Платон Лукашевич, який називав її "Чаромуть". Правда, він ще умудрявся при порівняннях слів читати їх ззаду наперед. Але він бодай назвав цю методу чаромуть, мимоволі показавши цим її ненауковий характер. А Марр думав, що це найвища науковість і справжня революція в мовознавстві.

А тим часом Марр не був божевільний і був справжній науковець у своїй галузі. Цією галузею було вивчення кавказьких мов. Перед революцією Марр написав багато цінних праць про мови Кавказу. Він працював загальновизнаними методами і розчарувався в них. Що ці методи справді не спроможні охопити всіх фактів розвитку мов, це гірка, але правда, і на це вказувало перед Марром багато дуже поважних науковцв, як от австрієць Г. Шухардт, голландець Уленбек і багато інших. У критиці старих метод Марр сказав багато правди, хоч вона здебільшого була вже сказана західніми мовознавцями перед ним.

Та ось настала революція в Росії, і Маррові здалося, що вона розв'язує всі його сумніви і болючі питання. Марр захопився розмахом революції, перейнявся настроями фанатиків революції, переніс ці настрої в свою галузь — у мовознавство, І так повстала його фантастична "нова наука про мову".

У нас часто думають, що Маррова "наука" була знаряддям русифікації України і інших поневолених Росією народів. Це іІ правда і неправда. Дійсність тут складніша від еміграційних схем і уявлень. Своїм спрямованням і суттю ані Маррова наука, ані він сам, до речі не росіянин, а грузин, - не були прихильниками русифікації. Людина і її теорії були спрямовані справді інтернаціоналістично. Більшість учнїв Марра були також кавказці, а не росіяни.

Але справжній, не вимріяний світ - національний. Тому інтернаціоналістичні теорії звичайно використовують у своїх інтересах сильні, панівні нації. Так сталося і з теоріями Марра. Їхній Інтернаціоналізм Росія використала в своїх інтересах. Так само до певної міри було з нацональними комуністами, в тому числі і з українськими. Вони зовсім не хотіли бути прислужниками Москви. Але послаблюючи національний фронт, вони проти свого бажання зробили послугу Москві.

Зрештою не треба забувати, що політика Москви дуже спритна, і вона вміє послуговуватися навіть іменами тих, хто був прямо ворожий їй. Існує ж у СССР своєрідний культ Шевченка (з викресленням усіх його протиросійських 10 висловлювань і фальшуванням інших) був же під час війни запроваджений орден Богдана Хмельницького, хоч ні Шевченко, ні Хмельницькийі ніколи не були прихильниками Росії! І Марр у своїх настановах ніколи не був русифікатором і прихильником російського гніту і централізму.

===ЗМІЯ МУСИТЬ МІНЯТИ ШКУРУ===

І от запанував режим Сталіна. Революція, за висловом М. Хвильового, опинилася в раковині з калом. Над величезною країною розчепірилася товстозада Москва. Чимраз чіткіше стали виділятися нові панівні кляси, нова совєтська аристократія. Чим виразніше в житті ці кляси складалися і оформлялися, тим більше в теорії говорилося про відмирання кляс в СССР, про те, що в СССР здійснено ідеал безкласового суспільства, що класова боротьба в СССР неможлива, що весь народ країни становить один моноліт, а теорію класової боротьби лишили тільки на експорт, як засіб розкладу країн Заходу. Нога в ногу з цим ішла все більш посилювана русифікація. Неросійським національностям лишали тільки одне право: своєю мовою вихваляти "старшого брата" — "великий" російський народ.

Непотрібними і шкідливими стали всі теорії романтиків революції. Знищено Троцького. Покровського розвінчано, його книжки заборонено, а в історії Росії урочисто відновлено в правах усіх російських царів і політиків, що "збирали" російську імперію, — мовляв, дуже прогресивна праця. Питання про те, чи Петро І був сифілітиком втратило свою актуальність, і "навіть з Першого він знову став Великим. Ім'я Маяковського, правда, залишене в святцях нової Росії (цей мрець тим безпечніший, що однаково ніколи не був популярний), але замість його розкуйовдженого бурхливого футуризму в літературі панує офіційно зачісаний, добронравний "соціялістичний реалізм". У шко лі відновлено всі типові риси старої школи — сувору дисципліну, медалі за успіхи, кондуїти, окреме навчання дівчат і хлопців, вивчення латини і т. д., і т. д., крім розмірної свободи старої школи від політики. Разом з цим від цієї реорганізованої школи усунено дітей трудящих.

Крок по кроку, камінчик по камінчику ліквідовано все, що було зв'язане з розгоном і романтикою революції. Марризм, так кревно зв'язаний з усіма проявами революційної романтики, давно вже мусів бути знищений також. Одначе він протримався до цього часу. Чим це пояснити?

===ЧОГО НЕ ЗНАЄ НАВІТЬ ПАРТІЯ===

Комуністична партія, як відомо, знає все і не помиляється ні в чому. ЦК комуністичної партії видає постанови про те, як доїти корови, як сіяти пшеницю чи кок-сагиз, як композиторам писати музику і які біологічні теорії правильні, а які хибні. Якщо при цьому наробиться дурниць і наламається дров, як це майже завжди буває, то винні бувають ворожі елементи, що пролізли до лав партії (А де вони беруться? І чи партія не відповідає за те, що дає їм діяти?).

Але мовознавство належить до тих (щасливих) царин, де і партія, здається, розуміє, що вона нічого не розуміє. Інша річ, скажімо, в питаннях української чи інших "національних" мов. Там справа проста: все, що не скидається на російське, — це прояв буржуазного націоналізму, який підлягає переслідуванню і знищенню. Але в питаннях російської мови або загального мовознавства? З чого виходити тут в оцінці фактів і поглядів? Як прикласти до граматики політичні критерії?

Різні науки і мистецтва комуністична партія оцінює дуже просто: з погляду критично-політичної доцільности. Теорії Лисенка наукові і добрі тому, що дають більші врожаї. Якщо прихильники менделізму тим часом більших урожаїв забезпечити не могли, значить їхні теорії не наукові і їх треба заборонити. Музика корисна тоді, коли оспівує Сталіна і совєтський режим. Все інше — буржуазні впливи, які підлягають нещадному викоріненню. Але до мовознавства цих критеріїв ніяк прикласти. Прямо з політикою ця наука ніяк не зв'язана, з технічною практикою теж ні. А щоб судити щось про теорію мовознавства, треба бути таки вченим, а не тільки настудіюватися творів Леніна і Сталіна.

Так витворився стан, що марризм доіснував досі, хоч він зв'язаний з зовсім іншою добою

і рішуче не відповідає сучасному станові і завданням совєтської політики. Партійні кола зрештою, очевидно, відчули невідповідність "нової науки про мову", яка вже стала застарілою, часові і завданням дня. Але як ухопитися за справу?

І от партія вирішує відкрити дискусію мовознавців. І не денебудь, а на сторінках самої "Правди", — політичної газети, центрального органу комуністичної партії. Тільки після дискусії має бути винесена постанова партії про дальшу долю марризму і мовознавства в СССР взагалі. Дискусія відкрилася 9 травня статтею грузинського мовознавця А. Чікобави, різко спрямованою проти Марра, і від того часу в дискусії забирали голос мовознавці Росії, Вірменії, Середньої Азії.

Прецікаву картину являє ця дискусія. Звичайно, бути науковою на сторінках політичної газети вона не може. До того, як марристи, так і протимарристи прекрасно розуміють, що суть дискусії не в наукових аргументах, а в тому, щоб висунути такі політичні обвинувачення на адресу своїх противників, які вплинули б на викривлений мозок політиків з ЦК партії. Прихильники марризму аргументують тим, що Марр був совєтський "учений, а його вороги 11 мовляв тягнуть до західнього мовознавства. Виростає обвинувачення в "низькопоклонстві перед Заходом, — найстрашніше обвинувачення в сучасному СССР. Один з учасників дискусії акад. І. Мєщанінов договорився навіть до того що закинув своїм противникам — "вплив модних тепер на Заході лінгвістичних побудов, що відбивають '''імперіалістичну політику англо-американського бльоку'''", хоч де такі течи існують, цього, мабуть, ніхто на світі вказати не міг би. Одначе ця фраза надрукована чорним по білому в "Правдє" з 16 травня 1950 р. Другий прихильник Марра Ф. Філін грає на почутті патріотизму, спираючися на те, що противники Марра визнають багато давніх слов'янських позичень з германських мов. Він обурено пише, що слово бук визнають за германізм. Не думаймо, що він науково заперечує цей, покищо ніким не збитий факт. Він просто обурюється: які можуть бути германізми в російській мові, коли не вона мала б позичати слова з інших, а хіба інші з неї!

Противники марризму викривають "вульґарно-матеріялістичний характер" науки Марра. Вони викопують цитати "найбільших мовознавців світу" — Енгельса, Леніна і навіть найбільшою з найбільших — Сталіна, "теоретика розвитку мов у соціалістичному суспільстві". Але здається, найрішучішого аргументу — з погляду політики комуністичної партії — вжив акад. В. Віноґрадов ("Правда" з 6 червня 1950), — і цей аргумент, мабуть, заважить на всій долі марризму. Він вказує на несполучність марризму з російським націоналізмом. Він пише: "При таких поглядах (Марра) про самобутність російського народу, російської мови і російської культури говорити, в суті, не доводиться". І дійсно, теорію Марра про перехрещеність усіх мов і про тим самим принципову рівність усіх мов годі погодити з думкою про вищість російської мови. Але Марр ще більше не відповідає сучасним вимогам російсько-совєтського націоналізму. За Марром усі мови однаково давні, а значить українська і білоруська мови не молодші від російської. Але в СССР тепер офіційно прийнято вважати, що українська і білоруська нації зформовуються тільки в XV-XVI столітті, тоді як про формування російської нації взагалі не говориться. Очевидно, вона існувала з незапам'ятних часів. Саме тому російський народ в СССР і є "старшим братом".

І на цю обставину не забув указати Віноґрадов. Він наводить цитату з "Російсько-українського словника" (а власне російсько-російського, радше) видання 1948 року Цитата звучить так: "'''Походячи з одного''', східньослов'янського '''кореня''', відбиваючи і стверджуючи відвічну приязнь і братній зв'язок російського і українського народів, їхні мови протягом сторіч розвивалися у взаємозв'язку і єднанні" Справді, за теоріями Марра зв'язок української мови з російською не більший, ніж, скажімо, між російською мовою і мовою ірокезів в Америці.

Коли я пишу цю статтю, дискусія ще не закінчилася. Але є всі дані припускати, що вона закінчиться розвінчанням марризму. За це всі наукові докази. Але наукові докази не відіграватимуть тут ніякої ролі, і їх майже не наводять у дискусії. Важливо те, що проти марризму політична ситуація. Марризм заважає ствердженню переваги російського над усім інонаціональним в СССР. Марризм — остання рештка інтернаціоналістичних прямувань романтиків революції перших років її розвитку.

Є всі підстави сподіватися, що марризм буде проголошений збоченням. Марр, мабуть, буде похований вдруге. Це не дивниця в СССР. Покровський теж був розвінчаний по смерті. Пам'ятник Блакитному в Харкові був потай вивезений однієї ночі. Мертві бувають іноді небезпечні. Хоч не виключено, звичайно, й те, що Марра якось підлатають і лишать у святцях совєтської Росії, як це сталося з Маяковським. Одначе фактично і це не відродить мертвої "нової науки про мову".

===ЧИ ПЛАКАТИ НАМ НА ПОХОРОНІ?===

Україні була потрібна не революція, а передусім своя держава. Ніякої користи від захоплення чужою революцією Україна не мала. Це зрозуміли, хоч і пізно, українські романтики революції: Хвильовий, шумськісти і інші. За запізнене розуміння вони заплатили життям. Цілком чужим Україні лишився марризм. Попри всі намагання його на Україні штучно насадити, ледве вишукався один дрібненький маррист (Сугак), та й той встиг видати ледве якусь тоненьку книжечку, як його пошили в націоналісти. Марр не був нашим ворогом. Але його фантастичні погляди виросли на цілком чужому для нас грунті і жадної користи від них ми не мали і мати не могли. Тому, якщо те, що тепер відбувається, є похорон марризму, то нам нема чого проливати сльози на цьому похороні.

А що цей похорон означає дальше посилення русифікації і дальші намагання принизити український народ, ставлячи його у всебічну залежність від російського, то нема нам чого і радіти цьому похоронові. Можна б було сказати ще, що марризм перешкоджає українським мовознавцям науково працювати. Це правда, і з цього погляду можна було б радіти похоронові марризму. Як влучно сказав один видатний український мовознавець ще в тридцятих роках, з наукового погляду, теорії Марра — це не марризм, а маразм.<ref> Маразм — знесилення від старости.</ref> Марризм на практиці означає повну ліквідацію конкретної історії конкретних мов, заміну граматики і фонетики фантастичною аналізою за чотирма елементами. Конкретні мови розчиняються в 11 його науці в уявній суміші всіх мов світу. Але де тепер ті українські мовознавці в УССР, що могли б взагалі корисно працювати над історією своєї мови? їх нема, отже, чи тих, хто ще лишився, будуть примушувати просто голосити тези російської політики, чи в одежі марризму, — що від цього зміниться? Мабуть, нічого.

Марр, повторюємо, не був наш ворог. Але сліпі не можуть бути ні поводирями, ні порадниками. Марр належав до засліплених революцією. Наші: ставлення до нього можна зформулювати словами поета:

:::Була без радости любов,
:::Розлука буде без журби.

15. 6. 1950.

----

'''Від редакції.''' В той час, як це число нашого журналу вже закінчувалось, сам "хазяїн" СССР, як там іронічно зовуть Сталіна, "припечатав" висліди мовознавчої дискусії на сторінках "Правди", про яку пише проф. Ю. Шерех у вищенаведеній статті. В "Правдє", за 20 червня ц. р. вміщено велику статтю (на півтори сторінки) Сталіна "Марксизм у філософії". Стаття написана у формі питань і відповідей.

В передмові Сталін пише: "Група молодих товаришів звернулась до мене з проханням визначити своє ставлення в пресі в питаннях філології, а зокрема про марксизм у філології." Далі Сталін "скромно" заявляє, що він не мовознавець, але "до питання про марксизм у філології, як і в інших соціальних науках, я маю безпосереднє відношення..."

Наводимо деякі найхарактерніші питання "молодих товаришів" і відповіді на їх самого Сталіна;

'''Питання:''' Чи правда, що мова цс тільки надбудова над економічною базою?

'''Відповідь:''' Ні.

'''Питання:''' Чи правда, що істотність кожної мови була й залишається клясовою, і що в світі нема спільної, об'єднуючої всі шари суспільства безкласової мови?

'''Відповідь:''' Ні. Марр опрацював теорію, зміст якої в тому, що кожна кляса має власну мову, Це — дурманина. Кожна національна мова є мовою народу. Наявність клясових діялектів і жаргонів тільки стверджує думку, що національна мова — мова народня.

'''Питання:''' Чи правильно зробила "Правда", почавши дискусію про теорію мовознавства?

'''Відповідь:''' Цілком правильно. Дискусія виявила, що радянське мовознавство перебуває в жалюгідному стані, в цій ділянці панував чисто аракчеєвський режим, при якому найменша критика безжально придушувалась, а вчені тратили змогу працювати тільки тому, що не погоджувались з Марром.

Далі Сталін висміяв теорію Марра про спорідненість всіх мов світу. Групи є, як наприклад слов'янська, але запевняти, що всі мови споріднені — безглуздя. Мова на думку Сталіна, як і машини, може служити всім соціальним системам.

Так неславно закінчилась одна з найбільших голосних совєтських "наукових теорій", яку партія й уряд зробили державною теорією і яка на протязі 22 років (з року виходу в світ книжки Марра "Яфетіческая теорія", Баку, 1928) неподільно панувала в мовознавстві цілого СССР, як "чисто аракчеєвський режим", що врешті признав сам Сталін.

У відповідях Сталіна "молодим товаришам" є ще одна характерна ознака: ревізія марксизму, бо Сталін фактично заперечує марксизм, заявляючи, що мова не є надбудова над економічною базою.

----
<references/>

[[Категорія:Шевельов]]

Шерех Ю. Принципи і етапи большевицької політики щодо словянських мов в СССР (крім російської)

2017-07-02T12:47:09Z

Victor Kubai:

==Принципи і етапи большевицької політики щодо словянських мов в СССР (крім російської).==

'''''Юрій Шерех''' (Професор УВУ в Мюнхені)''.

''Надруковано у газеті „Свобода” за 1947 рік, номери 270-278.''

''Оригінал на сайті газети „Свобода”'': http://www.svoboda-news.com/arxiv.htm

Збережено правопис оригіналу.

З самого приходу до влади перед большевиками стояло питання ставлення до мов двох найбільших після росіян словянськнх народів СССР — українців і білорусів. Питання про т. зв. „національні меншості" (поляки на Правобережжі, болгари в Приозівї, чехи на Волині) не було таким актуальним бо ці національності були малочисельні, не жили компактними масами і здебільшого не виявляли високого рівня національної свідомости.

В Україні і Білорусі большевики були і відчували себе чужорідним, окупаційним елементом. Вони самі заявляли, що звязків з українським і білоруським селом вони не мали жадних, але і в міських індустріальних районах, вони були, як показує склад усіх виборних органів 1917 року (Харків, Київ, Катеринослав, Донбас, Мінськ) в гнітучій меншості, причому спиралися майже виключно на зайшлий, чужонаціональний елемент.

Отже природно, що все українське і білоруське суттю своєю було вороже большевикам, і вони прагнули його знищити. Тим то вся політика їх що-до української й білоруської мови — ворожа; але ситуація іноді вимагала від них позірної зміни політики, гнучкого лавірування, І вони йшли на це з властивою їм безпринципністю й демагогією. Політика що-до української й білоруської мови пройшла однакові етапи з тією різницею, що національна свідомість на Україні була вища, сама Україна становила для большевкків більшу цінність (не тільки політично-стратегічний форпост а і економічна база), а тому боротьба в Україні була загостреніша, етапи політики виявилися чіткіше. Тому в дальшому наводимо фактичний матеріял переважно з української мови, застерігаючи, що всі ці явища й процеси стосуються в принципі й до білоруської мови.

Схематично можна намітити такі етапи большевицької політики щодо української й білоруської мов:

До кінця 1919 р. — безумовне ігнорування, заперечення й відкидання української й білоруської мов;

1920-1923 — сприяння розвиткові цих мов у деклараціях при фактичному ігноруванні й підозрілому ставленні до носіїв цих мов;

1923-1929 — сприяння розвиткові цих мов і намагання взяти цей процес у свої руки.

1930-1938 — розгром української й білоруської культури, витиснення мов цих народів на задній плян, намагання розкласти й дезорганізувати їх зсередини;

1939-1941 — загравання з українською й білоруською інтелігенціею, удавання сприяння розвиткові української і білоруської мов, зовнішні поступки при продовженні внутрішнього курсу (прихованого) на русифікацію людности.

===Період до кінця 1919 року.===

В цей період окупаційна суть большевицького режиму майже не приховується фразами про розвиток української й білоруської культури. Голова українського уряду X. Раковський прямо заявляв: „Декретування української мови як державної є реакційна, нікому не потрібна справа". (Промова на засіданні Київького міського совєту 13. 2. 1919), Орган незалежних українських соціял-демократів, тоді союзників большевиків, „Червоний Прапор" так характеризував фактичний стан: „ці братські відносини" занадто безцеремонні, і посягають вони не лише на хліб і цукор, але і на душу народу;

Такої шаленої і ганебної русифікації, яка йде тепер хвилею по всій Україні, ми не знали. Ні одної листівки на українській мові для українського селянина, ні одної броцурки, ні одної газети радянської влади на українській мові. Українська мова виганяється звідусюди, де б тільки вона не була. Ціла низка наказів про вживання „общепонятного" — це ознака часу. І на скромні вимоги українського громадянина забезпечити і йому також приналежні національні і культурні права, які мають представники „братнього" народу тут на Україні, є лише одна відповідь: „шовінізм", буржуазність, контреволюція" („Червоний Прапор", Київ. 9. 3. 1919).

Відповіддю на політику большевиків, зокрема і в національному питанні були масові повстання, що охопили Полтавщину, Київщину, Чернигівщину, Волинь, Поділля, Херсонщину й Катеринославславщину. За спогадами Антоновича-Овсєєнка (т. IV, ст. 171) з повстанцями воювало в Київщині 14,000 червоноармейців, в Чернігівщині — 2,500, на Поділлі — понад 3,000 з багатьма гарматами, кулеметами, бронепоїздами. Це повстання спричинило швидкий відступ большевиків з України 1919 р.

===1920 — 1923.===

Повертаючися на Україну, большевики мусіли зважити на досвід попереднього періоду. Вони вдаються до демагогічних гасел. Ленін у „Листі до робітників і селян України з приводу перемоги над Денікіним" (4. 1. 1920) писав: „Незалежність України визнана і всеросійським ЦВК РСФСР і РКП". Проклямація Троцького до українців кінчилася словами: „Хай живе советська незалежна Україна". Відповідно до цього ще 6. 12. 1919 р. ЦК РКП(б) ухвалив постанову, що формально становить собою початок українізації:

„Неухильно проводячи принцип самоозначення націй, ЦК уважає необхідним ще раз потвердити, що РКП стоїть на становищі признання самостійности УССР.

„Зогляду на те, що українська культура (мова, школа і т. д.) на протязі століть придушувалися царатом і експлуататорськими клясами Росії, ЦК РКП ставить в обовязок усім членам партії всіма засобами сприяти усуненню всіх перешкод до вільного розвитку української мови й культури. Оскільки на ґрунті многовікового пригноблення серед українських мас спостерігається націоналістнчні тенденції, члени РКП обовязані ставитися до них з надзвичайною терпимістю й обережністю: ...Члени РКП на території України повинні... учитися і зноситись у всіх радянських установах рідною мовою, протидіючи спробам штучними засобами відтиснути українську мову на другий плян, прямуючи, навпаки, перетворити українську мову в знаряддя комуністичної освіти працюючих мас". Негайно мають бути вжиті заходи, щоб в усіх радянських установах була потрібна кількість урядовців, які знають українську мову, і щоб надалі всі службовці вміли говорити по-українськи".

З постанови виразно видно суть большевицької українізації: говориться не про український апарат, а про пристосування неукраїнського (окупантського) апарату до місцевої людности, щоб таким способом на цю людність впливати.

Однак, ні окупантський апарат не хотів учитися в мас, ні центральна влада ще не почувала внутрішньою потреби його до цього змусити. Тим то фактичне становище лишалося попереднє. В. Вннниченко, що співчував большевикам, писав після подорожі до Москви й Харкова: „Українська мова як торік була, так і тепер лишилася нерівноправною мовою; як урядували раніше мовою московського центру по всіх ституціях українського правительства, так урядують і тепер; як відсилалися назад папери, писані українською мовою, так відсилаються і в цей момент... Підозріле відношення взагалі до всього українського... Через це не диво, зустріти в найщиріших неукраїнських комуністів відношения до комуністів-українців як до „нечистих" комуністів, як до потенціяльних контрреволюціонерів" (Лист до українських робітників і селян" — „Вперед", Львів 30. 10., 2-3. 11 1920). Ці стосунки добре відбив у своїй повісті „Смерть" Б. Антоненко-Давидович.

За таких умов довго не вщухав повстанський рух. Так, з 20. 5. 1920 р. до кінця 1920 р. в українських повстанців забрано 805 кулеметів, 33 гармати, 23,714 рушниць, 683 револьвери і багато іншого майна („Збірник справоздань народних комісаріатів". Харків — 1920 р.). З другого боку, при поступовій ліквідації громадянської війни в усіх її проявах і нормалізації громадських стосунків, звязаній з переходом до НЕП-у, зявлялися передумови для розвитку української культури осторонь і незалежно від большевицького окупаційного апарату. Неспроможність заглушити українську і білоруську культуру і побоювання, що ця культура, розвиваючися самотужки, стане антнбольшевицьким чинником великої потужности, примусили большевиків перейти від декларативної до фактичної українізації. Крім бажання взяти процес в свої руки, мало місце, очевидно, й бажання дати легально виявитися всім національним силам українського й білоруського народу в культурній ділянці, з тим, щоб, по-перше, відволікти їх від політики, а подруге, з тим, щоб таким способом усі ці фактично або потенціяльно ворожі сили виявити й взяти на облік для майбутнього знищення їх.

Зовнішньою ознакою нового курсу була поява на чолі уряду України українця В. Чубаря замісць румуна X. Раковського, а також призначення Шумського народним комісаром освіти (з 1926 р. — М. Скрипника).

===1923-1929.===

Здійснювання нового курсу починається приблизно з 1923 р. Видавництва переходять на видання майже виключно українських і білоруських книжок; українізується на 85% преса; найкращі театральні приміщення передаються українським театрам, російський театр фактично перестає існувати на Україні. Українізація установ провадиться організацією навчання службовців у групах, при чому за офіційною постановою особи, що до певного часу не доведуть свого знання української мови на іспитах, будуть позбавлені права працювати на Україні. З метою українізації службовців по містах засновується сітка „Курсів Українознавства", що стають осередками не тільки навчальної, але й наукової праці над проблемами українського мовознавства. Вони ж виділяють контролерів, що несподіваними ревізіями повинні контролювати, наскільки переведено на українську мову ділове листування кожної даної установи. Різко зменшується число російських шкіл на Україні. Професорам високої школи дається термін для переходу на виклади українською мовою. Вивіски в містах спішно перемальовується українською мовою. Творяться або активізуються центри для наукового опрацювання проблематики української мови (або удержавлюється перед тим приватні заклади такого типу): Інститут Мовознавства при Українській Академії Наук, Інститут Української Наукової Мови при ній же зі спеціяльним завданням розробляти українську наукову й технічну термінологію, Катедри українознавства при ІНО (кол. університетах), згадувані вже курси Українознавства, зокрема Центральні Курси Українознавства в Харкові. На чолі цього всього руху стоїть Наркомос, яким керує спочатку Шумський, а потім М. Скрипник.

(Дальше буде).

2)

Увесь цей рух, що набрав справді потужних і імпозантних розмірів, виріс як рівнодійова двох складників: з одного боку, діяв большевицько-окупантський апарат, змушений до такої політики становищем на Україні, про яке згадувано вище, але зацікавлений у гальмуванні цієї політики; з другого боку, цей рух був виявом справжніх прагнень українського народу, що, не маючи до диспозиції інших ділянок життя, мало не всі свої кращі сили переключив на культурну ділянку. Якщо другий чинник був зацікавлений у найглибшому і органічному розвитку процесу, то перший намагався надати процесові зовнішньо-поверховного характеру, навіть непомітно скомпромітувати його. Саме звідси йде захоплення зовнішніми моментами (перемальовування вивісок, писання в установах по-українськи при розмовах по-російськи, навіть тоді, коли відвідувачі зверталися по-українськи), фактичне вилучення з українізації всіх відповідальннх працівників, призначуваних в умовах жорстокої централізації апарату з Москви, постійні відрочення термінів іспитів для партійців, внаслідок чого об'єктом українізації ставали ...машиністки, реєстратори й кур'єри, а це приводило до дискредитації українізації. Отже, по суті українізація стала ареною прихованої боротьби українських і антиукраїнських, большевицько-окупантських сил. Тим то її наслідком було, з одного боку, поширення української мови серед міських елементів і поглиблення знання української мови й культури, а з другого боку, серед деяких прошарків людности — компромітація української мови. Таке подвійне становище викликало реакцію з обох сторін. З одного боку, партія змушена була нагадати про завдання й межі українізації (культура, національна форма, але соціялістична змістом — цебто комуністично-окупантська в принципі; нерозривність зв'язку з Москвою) в постановах червневого пленуму 1926 р. З другого боку, ідеологи українського народу (Хвильовий, Волобуїв, Антоненко-Давидович) ставлять питання про остаточний розрив з Москвою в культурі і про підведення під українізацію якщо не політичної (про це теж гостро ставили питання Шумський і Хвильовий), то принаймні економічної бази (розвиток української техніки, промисловости, торгівлі тощо), без чого українізація лишалася зовнішнім процесом, без глибокого коріння. Власне цей внутрішньо-суперечний характер українізації й кристалізація двох протилежних поглядів на неї стали однією з причин пізнішого відмовлення большевиків від неї коли вона зробилася небезпечною для них.

В науково-теоретичному розробленні укр. і блр. мов період українізації і білорусизації дав дуже багато. В мовознавстві цих років, яке розвивалося як на підсовєтські умови досить вільно, визначається два напрямки. Це, по-перше, школа національно-етнографічна, що в своїх практичних застосуваннях переростала в загострений пуризм. Найвидатніші представники її — Євген Тнмченко, Олена Курило. Спираючися на старі ідеалістично - романтичні критерії мовознавства, вбачаючи в структурі мови й тенденціях її розвитку вияв духу народу, вони практично відкидали новіші явища в розвитку української мови й закликали до її історично-фолкльорних джерел, їхні праці йдуть під знаком дослідження народніх говірок в їх найменше заторкнених цивілізацією міста виявах, під знаком установлення рис мови старіших письменників (до середини XIX ст.), ближчих фолкльору, мови старших фолкльорних записів, почасти безпосередньо мови давніх текстів і документів XV-XVIII ст. Останнє стимулювало й видання „Історичного словника укр. язика" під ред. Є. Тимченка, якого вийшло два випуски. Особливо в синтаксі, а за тим також і в словництві реконструйовані таким способом норми переноситься як національно-самобутні на сучасну літературну мову. Численна армія популяризаторів — автори підручників, викладачі, літредактори (спеціяльні „контролери мови" — інституція, запроваджена в усіх видавництвах) — теоретично або практично здійснюють ці норми и прищеплюють їх мовцям.

Школа ця фактично панує; але з нею поруч співіснує друга школа, що теж виходить з позицій самобутности мови, але не відкидає й розвитку літературної мови пізніших часів, надає мовним нормам, виробленим і зафіксованим на письмі більшого значення, ніж фактам архаїчним, діялектним, фолкльорним. Визнаючи нинішній розвиток літературної мови за органічне продовження попереднього і не відкидаючи європейських впливів, що їх за цей час мова зазнала, ця школа разом з тим фактично прихильніше ставиться до галицького внеску в українську літературну мову. Типові пред ставники цієї школи — Ол. Синявський і молодші мовознавці, що купчилися в Харкові навколо Синявського й Булаховського (Сулима, Німчинов, Наконечний та ін.), Бузук у Білорусі. Вплив цієї школи був менший, що випливало з її поміркованішого характеру. Проте, слід зауважити, що обидві школи не були чітко скристалізовані і не були ворожі одна одній, а пізніше були визнані большевиками за однаково ворожі.

(Далі буде).

3)

Словникова і синтаксично-нормативна праця в основному провадилися під впливами національно-етнографічної школи. В словники, через це подекуди потрапляли поруч великої кількости цінного матеріялу, взятого з літератури, фолкльору і народних говірок, деякі слова або звороти застарілої або жанрово обмеженої сфери вживання. Напр., в Академічному словнику під словом вода читаємо: воды — Дунай. Справді, в народних піснях старшої формації слово Дунай часто означає широку водну просторінь; але було б дивно відновляти тепер таке вживання цього слова без якихось стилістичних обмежень. Подібні факти, хоч їх було дуже небагато, пізніше дали привід до критики цих словників з большевицьких позицій.

У синтаксі національно-етнографічні принципи призводили до певного обмеження, звуження синтаксичної гнучкости мови. Виходячи з старіших стадій розвитку мови і заперечуючи подекуди пізніші факти, як начебто навіяні ззовні, мовознавці цього напрямку забороняють, приміром, такі синтаксичні конструкції, як орудний відмінок дійової особи в пасивних зворотах, орудний відмінок предикативний, вживання дієслівної зв'язки в безособових реченнях на -но, -то, тощо. А найбільші „романтики" цього напрямку (як от С. Смеречинський) навіть доходять до пропозиції запровадити рахунок не на десятки й сотні, а на копи і пропагують у складному реченні безсполучннкові конструкції (Asyndethon) як [''нерзбірливо 2-3 слова - ВК'']. Можливо панівних замість нормативних ) тепер сполучникових підрядних. Відзначаючи всі ці крайні вияви тенденцій національно-етиографічної школи, слід одначе памятати, що, не зважаючи на них, загальна праця вчених цього напряму справді сприяла очищенню української літературної мови від намулу, регламентації її, відкиненню того, що засмітило її протягом попередніх років потужно-швидкого, але більш-менш стихійного розвитку. Особливо помітно це було на термінологічній ділянці. Наукову і технічну термінологію розроблювано цілком заново, абстрагувавшися від уживаної тоді в промисловості й по школах переважно російської або зросійщеної термінології. Терміни встановлювалися з історичних або діялектологічннх джерел, при чому широко застосовувалося функціональне перенесення або поширення значення слова (з речей або процесів селянського чи ремісничого господарства на речі або процеси великої промисловости) або творилися заново відповідно до „духу" укр. мови. Прикладом першого може бути вживання слова '''прогонич''' відповідно до рос. '''болт''' (первісно прогонич — спеціально болт, уживаний для закриття віконниць в хаті); '''кружало''' відп. до рос. '''диск''' (передреволюційний словник української народної мови під ред. Б. Грінченка про виробниче вживання слова кружало подає тільки таке: Кружало является частью различных снарядов, напр. ткацкого станка); '''баранчик''' — відп. до рос. '''гайка барашковая''' (у словн. Б. Грінченка баранчик — ще тільки „часть уздечки"); '''брижоване залізо''' відп. до рос. '''гофрированное железо''' (у словнику Б. Грінченка брижувати — тільки „украшать оборками, складками"), слову '''провітрювання''', вживаному в побуті, надається значення виробничого терміну рос. '''вентнляция'''; слову '''разок''' значення електротехнічного терміну гирлянда (изоляторов); слову '''розчіплювання''' — значення електротехнічного терміну рос. '''декогерирование'''.

Прикладом новотворів можуть бути: '''склоріз''' — рос. '''крензель''', '''значник''' — рос. '''графилка'''; '''устійник''' — рос. '''бассейн отстойный'''; '''притичка''' — рос. '''штепсель'''; '''дотик''' — рос. '''контакт'''. Деякі з цих новотворів, не зважаючи не несприятливі умови, прищепилися і ввійшли навіть у побутову мову інтелігенції й навіть селян: '''двигун''', '''вимикач''' (словн. Б. Грінченка цих слів ще не знає). (Всі приклади взяті з „Словника електротехнічної термінології". І. Шелудька і „Словника будівельної термінології" С. Булди Вид. Академії Наук, Київ 1927). Була виконана величезна праця, видано коло трьох десятків термінологічних словників з різних ділянок науки і техніки, яка була б дуже корисною, якби промисловість була в українських руках. Але поскільки промисловість України лишалася в руках централізованого московсько-окупантського апарату, то майже ніщо з опрацьованої термінології не прищепилося.

В галузі загального словництва провадилася величезна праця над повним академічним словником укр. мови. На чолі цієї праці стояв акад. А. Кримський. Видані шість томів словника (А-П) становлять справжню скарбницю української лексики, при чому упорядники словника, стояли послідовно, на позиціях чистоти мови, водночас уникнули загалом архаїзації мови або надмірного перечищення і зберегли загально - український характер словника, визнаючи і здобутки західніх територій України. На той же час припадає впорядкування українського правопису. Після тривалого обговорення проблеми правопису, ускладненого тим, що доти було фактично два українські правописи — один на землях УССР, а другий у Галичині й Буковині (землі кол. Австрії) була скликана загально-українська правописна конференція (Харків 1927). Членами її були видатні мовознавці, письменники, діячі культури з усіх українських земель, незалежно від їх тогочасної політичної приналежности. Конференція на основі компромісу представників двох тогочасних правописів виробила й затвердила перший і єдиний загальноукраїнський правопис. Такого ж характеру правопис, спільний для східньої й західньої Білоруси був затверджений у Мінську. В питаннях транскрипції іншомовних слів і укр. і блр. правописи досить різко розривали з рос. традицією і наближалися до традиції зах. європейської. Особливо виразно це виявилося в запровадженні звуків г — ґ (h — g), яких російська мова, а під її впливом і деякі східньоукраїнські говірки не розрізняють, а також у транскрибуванні європейського l у новіших запозичених через '''ль''', тоді як російська традиція передає його, крім нечисленних вийнятків, через '''л'''. У передачі чужих дифтонгів (нім. au-ав, нім. ei-ай, нім. eu-ой, англ. w-в) різко розірвано з російською традицією і за основу взято сучасну вимову в мові-джерелі. В транскрипції чужих географічних назв проголошено той же принцип, теж всупереч традиції рос. транскрибування (Тегран замісць Тегеран, Лісбона замісць Ліссабон тощо). Наукове розроблення блр. мови не виявлялося в появі таких монументальних видань, як словники УАН, але й там праця, організаційно скупчена навкола Інбєлкульту, йшла головне в тому ж річищі національно-етнографічної школи (Льосік, Расторгуєв), при чому білоруси багато чого безпосередньо переймали з України.

До цього треба додати в обох країнах активне опрацювання історії обох мов і чималу діялектологічну працю. Досить сказати, що за цей короткий час в Україні видано аж три суцільні курси історії української мови (Тимченка, Бузука і колективний під ред. Булаховського), а в Білорусі видано загальний докладний опис говірок із застосуванням почасти методів лінгвістичної географії („Спроба лінгвістычнае географії Беларусі" Бузука), не згадуючи про цілу низку окремих монографічних досліджень. Певне пожвавлення виявилося в ці роки і в культурному житті поляків і болгарів на Україні. Зростає число польських і болгарських шкіл, працює Польський Педінститут в Києві, видаються шкільні підручники (Дрінов, Арасимович), що поза добором ілюстративного матеріалу не мають у собі нічого виразно комуністичного.

(Дальше буде).

4)

===1930— 1938.===

Починаючи з 1930 р., большовики дедалі виразніше відмовляються від політики українізації й білорусизації й обмежують діяльність укр. і блр. інституцій, поки в рр. 1932-33 це не переходить в одвертнй розгром усього укр. й блр. — так званий „розгром українського націоналізму й блр. нацдемівщини". Причини цього були такі: 1) активізація українських і білоруських національних елементів вийшла за ті межі, в яких большевики могли її терпіти; якби дати цьому рухові змогу рости далі, то большевики остаточно втратили б можливість ним керувати; 2) провідні українські й блр. кадри виявилися вже достатньо, всі вони були на обліку і, знищивши їх, большевики сподівалися знищити й увесь укр. і блр. рух взагалі; 3) загальний поворот большевиків у всій країні від НЕП-у до обмежень і диктатури бюрократичного апарату вимагала обмеження всякої „волі" й проявів самостійного мислення зокрема в національних республиках.

В мовознавстві сигналом до наступу большевиків на українську науку й школу була стаття Н. Кагановича проти національно-етнографічної школи, вміщена в журналі ЦК КП(б)У „Більшовик України". В цій статті Каганович закидав українським мовознавцям „народницький", отже застарілий і шкідливий підхід до мовних явищ. Одначе, дуже швидко партійні організації визнали цю критику за недостатню й вимагали, щоб говорилося не про „народницькі", а про „буржуазно-націоналістичні" „шкідницькі" настанови українських мовознавців. Починається шалене цькування всього українського, що особливо зростає після самогубства Скрипника. З критикою українського мовознавства виступають керівники партійного апарату — Постишев, Косіор, Затонський, П. Любченко, а особливо — А. Хвиля; безпосереднім „адьютантом" останнього в мовознавстві став Н. Каганович, що й постачав, власне, Хвилі потрібні йому матеріали з мовознавствчої ділянки. Спроби українськнх елементів протестувати або просто вказати на ненауковість большевицької критики українського мовознавства (виступи викладача Полонського в Харкові тощо) приводять тільки до фізичного знищення тих, хто наважився зняти голос. Власне, від цього часу обвинувачені не можуть боронитися або навіть виправдуватися; вони можуть або каятися й визнавати свої помилки, або мовчати, чекаючи в обох випадках на арешт і загибіль, Коли ж критикують книжку, то одночасно з початком критики її вилучають з книгарень і книгозбірень, так, що теж перевірити справедливість критики не можна. Для того, щоб остаточно вибити з рук дотеперішніх дослідників-мовознавців можливість аргументувати посиланнями на давніше дослідження й усталені в науці факти, проголошується, що старі методи мовознавчого дослідження взагалі застарілі, буржуазні, контрреволюційні і непридатні, а тому і використовувати їх не можна. Вимагається вбачати в кожному явищі вияви класової боротьби, заявляється, що дотогочасні діалектологічні досліди й записи не мають жадної вартости, бо їх провадили, мовляв, або клясововорожі мовознавці, які свідомо записували мову самих ворожих кляс (куркулів, буржуазії), або „непідковані" методологічно мовознавці, що не застосовували теж клясового підходу, ставши таким чином мимоволі знаряддям клясвих ворогів. Віднині, отже, в діялектології треба було записувати тільки мову „передового елементу", себто передусім комуністів-начальників або „активістів", які, власне, найменше бували звязані з даною місцевістю, найбільше пересувалися і мали найбільше занечищену й зрусифіковану мову. З цією метою навіть уладжується видання збірки „Мова робітників" під ред. Н. Кагановича, яка, одначе, як і всі тогочасні видання, тільки лає старе мовознавство, але не має жадного методу, щоб зібрати якінебудь нові факти, а тимбільше вказати нові шляхи в діялектології.

Історія мови теж проголошується шкідливою й антинауковою, бо вона мала мовляв, тільки формально-іманентний характер і не розкривала „закономірностей мовного розвитку, зумовлених класовою бортьбою". Але в цій ділянці мовознавства тих років не спромоглися навіть на жадну спробу історичного дослідження, не кажучи вже про будьяку синтетичну працю.

Отже цілковита безплідність нової „методології", а точніше кажучи, відсутність цієї нової методології маскувалася лайкою на адресу старих учених-мовознавців, лайкою, яка переходила межі будь-якої пристойности, і адміністративним тиском на них, щоб вони „визнали"' свої хиби й методологічні помилки, буржуазність своєї наукової праці тощо. Організувалися спеціяльні збори, де комуністи безграмотно і брутально „критикували" заслужених учених, а ці останні змушені були виступати з визнанням і аналізою своїх „помилок". Так само було організовано і висвітлювання цих питань у пресі. Офіційно це цькування серйозних науковців і дискредитація мовознавчої науки називалася „мовознавчою дискусією". Метою її, як уже сказано, було дискредитувати й знецінити всі здобутки попереднього українського і білоруського мовознавства і цим підготувати ґрунт для конкретної вже „критики" націоналістів".

Останні твердження цієї „критики" зосереджені в книжці А. Хвилі „Знищити коріння націоналізму а українській мові" і в брошурках і статтях Н. Кагановича, Солодкого, Г. Левченка, Бабака, П. Мустяци, В. Масальського, О. Фінкеля та ін., великою мірою друкованих у новому органі Інституту Мовознавства УАН „Мовознавство". Ці твердження у головному такі: досі на Україні розвиток мови спрямовували націоналісти. Бажаючи відновлення капіталізму в відірваній від СССР Україні, вони намагалися відірвати укр. мову від „братньої" російської й зорієнтувати її на польську й німецьку. З цією метою вони відновляли архаїзми, забороняли спільні з рос. мовою синтаксичні конструкції й слова, запровадили складний правопис, близький у частині про транскрипцію чужих слів до польського, — хоч по суті навіть крайнім представникам національно-етнографічної школи йшло не про спеціальне відштовхування від російької мови, а про розвиток української мови за її внутрішніми законами, максимально незалежно від будь-яких впливів і повівів. Програма мовознавчої праці надалі визначалася як боротьба з „польонізмами" і відновлення єдности з рос. мовою. Практично большевики під цими гаслами почали ліквідацію укр. мови зсередини.

Що розуміти під „польонізмами" — чи все спільне, що є в українській і польській мовах, чи те, що безпосередньо позичене з польської мови і виявляє цю позиченість своїм зовнішнім оформленням, чи те, що інстинктовно сприймається народним мовним відчуттям як польське — було невідомо і свідомо не уточняється. В дійсності в умовах Східньої України, де польської мови майже ніхто не знав, за „польонізми" йшло мало не все відмінне від російської мови. Так, за польонізм ішла форма '''адреса''', замість якої запроваджено форму за рос. зразком '''адрес''', хоч по-польськи саме adres. Пошта заступлено за рос. почта на почта, хоч по-польськи poczta. Так стару українську форму лицар заступлено на рицар за рос. рицарь (польське rycerz), хоч лимар, що повстало за тим же законом з римар (нім. Reimar), залишено, бо рос. мова не знає слова римарь і т. д.

(Дальше буде).

5)

Синтакса української мови була в своїх особливостях ліквідована. В підручнику Н. Кагановнча і Г. Шевильова, де теоретичну частину складав Кагановнч, сннтакса була за дуже малими винятками просто перекладена з рос. шкільного підручника. В словництві радили використовувати тільки ті синоніми, що ближче стояли до відповідних рос. слів. Саме так будувався „Російсько-український словник" Інституту Мовознавства УАН, (ред. Н. Каганович і С. Василевський), праця над яким провадилася з 1934 до 1937 р. і який акад. Кримський влучно назвав у приватній розмові не рос.-укр., а рос.-рос. словником. В цілому ряді випадків цей словник просто запроваджував як українські слова, живцем узяті з російської мови, напр. '''Грузнуть''' — '''грузнути''' (в передреволюційному словнику Уманця і Спілки — '''тонути, затопати; наливатися'''); '''грузовик''' — '''грузовик'''; '''гужом''' — '''гужем'''; '''подготовка''' — '''підготовка'''; '''пригород''' — '''пригород''' (в словнику Уманця і Спілки — '''підгороддя'''); '''рысистый''' — '''рисистий'''. (У словнику Уманця і Спілки — '''сягнистий, сяговнтнй'''); часто упорядники словника з кількох синонімів подавали тільки ближчий до російського, напримір: '''двор''' - '''двір''' (нема дуже поширеного слова '''подвір'я, обійстя'''); '''дворянин''' — '''дворянин''' (нема '''шляхтич'''); '''приглушать''' — '''приглушати''' (нема '''притлумити'''); подекуди відкинути українське слово не наважувалися, але ставили його на останньому місці, висуваючи на перше місце слова, взяті з російської мови або близькі до російського відповідника. Приклади: '''губитель''' — '''губитель, згубник'''; '''пригожий''' — '''пригожий, гожий''' (у словнику Уманця і Спілки — '''гожий, гарний, уродливий'''); '''рыжий''' — '''рижий, рудий'''; '''рыло''' — '''рило, морда''' (у словнику Уманця і Спілки — '''писок, морда; пика, мармиза'''). До українських слів у таких випадках охоче додавано знецінливі зауваги, напр. укр. слова '''линва''' і '''колода''' — на переклад рос. '''канат''', подано на останньому місці і з заувагою „разговорное"; укр. морда відп. до рос. рыло подано на останньому місці і з заувагою „вульгарние". Нічого й говорити, що ці зауваги відбивали не обєктивний стан речей у мові, а тільки тенденцію впорядників словника. Нарешті вже в цьому словнику виявляється бажання вирівняти словесні гнізда російської і української частин, що особливо розвинеться потім. Так, російським словом '''рыбак''' і '''рыболов''' в українській мові однаково відповідає '''рибалка'''. Упорядники словника не можуть з цим помиритися. '''Рибалка''' вони лишають як еквівалент до російського слова '''рыбак''', а для перекладу '''рыболов''' запроваджують в українську частину словника чисто російське слово '''риболов'''. Термінологічні здобутки ІУНМ були відкинуті цілком і рос. термінологію пущено без застережень в обіг. Правопис перероблено маленькою комісією, фактично Н. Кагановичем, і затверджено 1933 р. (так зв. правопис Хвилі). Все внесене в попередньому правописі для встановлення єдности з зах. укр. землями скасовано; в транскрипції іншомовних слів майже неприховано проголошено принцип: писати, як по-російськи. Деякі моменти правопис просто не міг через це зформувати — там, де російський правопис не послідовний, але спирається на російську вимову або ортографічну традицію; написати одверто, що слід писати так, як поросійськи, упорядники не наважувалися; послатися на українську вимову вони не могли, бо запроваджуваний ними правопис спирався тут не на українську, а на російську вимову; отже, замісць дати формулювання, вони змушені були просто наводити приклади до невідомого, неподаного правила. Так було, наприклад, з прикметниками, твореними наростком '''-ський''' від іменників основа яких кінчається на '''г''', '''к''', '''х''': пропонувалося писати: ладожський, але таганрогський, (від Ладог), а (Таганрог). гадячський, але ткацький (від Гадяч, ткач), узбекський, але кременчуцький (від узбек, Кременчук), хоч українська вимова знає тут послідовно тільки '''-зький''', '''-цький'''. Цілу низку граматичних категорій всупереч більшості укр. говірок, спираючися на меншість, насамперед на крайні східні, сумежні з рос. мовою, підтягнено до рос. норм (закінчення: радості,; солі в родовому однини; закінчення сину, батьку в давальному однини; відкинення кличної форми й баг. інш.). В цьому виявився ще один захований принцип „реформаторів" укр. мови: коли досі в основу літературної мови кладено центральні укр. говірки з значними нашаруваннями зах.-укр. говірок, то тепер намагаються наблизити літературну мову до сх.-укр. говірок, що зазнали більше рос. впливів. Крім того, що це наближало укр. літературну мову до російської, це звужувало говіркову базу укр. літературної мови, перетворювало її з загально-укр. на вузько місцеву, розбивало її єдність, повинно було зробити її обмеженою. Водночас, цим большевики намагалися знайти для своїх „реформ" літературної мови ґрунт серед східно-укр. людности, розколюючи українців мовно.

Наступ на українську мову зосередини сполучився з наступом на неї зовні. Здобутки попередньої українізації проголошено націоналістичним шкідництвом, Відновляється російські газети й театри. Коли в районі є хоч третина населення неукраїнська, то газету переводять на рос. мову. Так цілковито русифіковано всю пресу Донбасу. В обласних центрах поруч української газети засновується російську, куди намагаються добрати кращі кадри, зробити її цікавішою від української; а що ця інформація в газетах подавалася з рос. джерел, то рос. газети, не потребуючи витрачати час на переклад, давали інформацію раніше від укр. газет; нарешті сама укр. мова газет стала така жахлива й мінлива, що теж сприяла відштовхуванню читачів до рос. преси. Подібне становище з театром. Кіно, що досі мало укр. написи, з появою звукового фільму, стає цілковито російським (крім 2-3 фільмів за весь час). Висока школа цілком переходить на рос. мову викладання. Крім того по всіх високих школах запроваджують години рос. мови і іспитів з рос. мови. В початковій і середній школі збільшується число рос. шкіл, а в тих школах, що лишаються українськими, вчителів і учнів так залякано, що вони тільки на лекціях говорять по-українськи, а підчас перерв і взагалі поза лекціями переходять на рос. мову. Неофіційно створюється теорія „всьо равно": що, мовляв, українці так добре розуміють російську мову, що для них однаково, говорити по-українськи чи по-російськи, а що російська мова є мова передового пролетаріяту світу, що зробив жовтневу революцію, що це є мова, якою писали Ленін і Сталін, то українці нібито прагнуть розмовляти рос. мовою. Всі ці заходи й „теорії" спираються на нечувано-лютий фізичний терор.

Хоч якими слухняними виконавцями й ідеологами цієї політики було Хвиля-Каганович, та все таки й вони не задовольнили російських окупантів. Виданий 1937 року Інститутом мовознавства УАН „Рос. укр. словник" видається ще недосить русифікованнм. І „Правда" гостро його критикує. Виявляється, нібито і цей словник — цілком націоналістичний. Правда, ніяких серйозних і ґрунтовних закидів з цього погляду зробити словникові не можна. І грізні, нинішні висновки робляться на підставі двох-трьох фактів: орієнтація на застарілі форми, — бо словник подає '''сурдут''' відп. до рос. '''сюртук''' (сурдут уживається в західньо-украінських говірках, а сюртук у східньо-українських); орієнтація на польонізми, — бо словник подає '''брила''' (слово, широко знане з літератури, західньо-українських і центральних говірок), а не '''глыба''' (русизм, відомий у східньо-українських говірках). Нарешті, щоб дискредитувати словник, йому закидають, що він не подає назв центральних установ або подає їх, мовляв, перекручено (Найвищий Суд, коли треба за російським зразком Верховний Суд).

(Кінець буде).

На правопис Хвилі „Комуніст" уміщує критику, як на правопис все таки націоналістичний. І ця критика така ж поверховна й відзначає лише деякі деталі й суто другорядні моменти: написання Европа (за. російською традицією мало б бути Європа), уживання в складених словах, де перша чистина числівник два-три-чотири, як сполучного звука '''о''', '''и''', замість прийнятого в російській мові сполучення '''-ох''' (дводенний, триновий, чотирикутній) тощо. Всі ці дрібні розбіжності з російськими написаннями пояснюється тим, що правопис Хвилі робився свого часу наспіх і малокваліфікованими руками. Проте тепер ці дрібні недогляди за допомогою демагогічних обвинувачень і перебільшень підносяться до рівня якогось ворожого виступу, до якоїсь пляномірної дії „світового фашизму" і його „української агентури". Останні наукові мовознавчі інституції фактично припиняють працю; журнал „Мовознавство" перестає виходити; Хвиля, Каганович і більшість їх співробітників зникають. Старий правопис і словники скасовано, нових нема. Хоч проект правопису й існує, але його не затверджують, мовляв, поки не затверджено рос. правопису, щоб не повстало розбіжностей — тим-часом росіяни, маючи сталий правопис, зовсім не збираються змінювати його. Утворюється стан мовної анархії, який використовується для дальшої русифікації укр. мови й письма. Зміни тепер розробляє редакторат мови газети „Комуніст", а звідти їх переймає решта газет. Крім того, редакторат мови „Комуніста" опрацьовує списки заборонених слів і розсилає їх як директиви іншим газетам. В цих списках слова чи звороти проскрибовано без усяких пояснень і вмотивувань, тоном директиви, напр.: не вживати '''ліжко''', а вживати '''кровать'''; не вживати '''страйк''', а вживати '''забастовка'''; вживати відп. до рос. '''флаг''' — '''флаг'''; не вживати '''цукор''', а вживати '''сахар''' і т. п. (Про принципи добору й відкидання слів у цих списках див. далі, в характеристиці словника 1938 р. Учитель і рядовий мовець не бачать механіки цих усіх змін, але бачать самі ці зміни і знають, що не дотриматися їх, означає виявити себе націоналістом. В таких умовах виникає страшна дезорієнтація, і дехто вважає за далеко спокійніше й безпечніше перейти на рос. мову.

Про людське око, з 1938 р. відновляється праця над рос-укр. словником у Києві. Тепер упорядники словника кладуть в основу праці не тільки добір синонімів, ближчих до рос. мови, а фактично принцип рівности рос. і укр. словарного гнізда. Українські слова накладаються на російські як рівнозначні: українська мова повинна мати на кожне поняття стільки синонімів і саме з такими відтінками, як російська мова; коли в українській мові синонімів більше, зайві відкидаються; коли їх менше, то бракуючі живцем переносяться з рос. мови; так само з відтінками значень — їх ігнорують або довільно надають, виходячи з рос. мови. Наприклад, якщо російська мова має слова '''забастовка''' і '''стачка''', а українська відповідно до обох мала слово '''страйк''', то тепер пропонується '''страйк''' не вживати зовсім, а запровадити з російського слова '''забастовка''' і '''стачка'''; якщо російська мова мала синонімний ряд '''флаг-знамя-стяг''', а українська мова мала слово '''прапор''', що означало і '''флаг''' і '''знамя''', а відповідно до рос. '''стяг''' мала три синоніми: '''знамено''', '''стяг''' і '''корогва''', то тепер запроваджується з російської мови слово '''флаг''', слово '''прапор''' прирівнюється значенням до російського '''знамя''', слово '''стяг''' подається як переклад російського '''стяг''' [до російського знамя, слово стяг подасться як переклад російського стяг - ''у тексті статті помилково набрано двічі - ВК''] а слова '''знамено''' й '''корогва''' зовсім випадають із словника під приводом застарілости, а в дійсності тому, що це порушило б прийняту як норму відповідність кожного українського слова якомусь певному російському слову; російська мова має слово '''чужой''' звичайно в значенні „не наш", а коли говориться про щось, що походить з інших країн, уживає слова '''иностранный'''; українська мова ширше вживає слова '''чужий''', а слово '''іноземний''' використовує, навпаки, дуже рідко звичайно коли говориться справді про продукти землі; за зразком російської мови значення слова '''чужий''' звужується, а значення слова '''іноземний''' поширюється, так, що наприклад, замість усталеного вже звороту '''чужі мови''' запроваджується '''іноземні мови''' і т.п. Такі ж самі принципи застосовуються при перекладах з рос. мови політичної літератури, особливо виразно — в перекладі канонічного „Короткого курсу історії ВКП(б)". Намагання точно відтворювати букву російського тексту приводить навіть до запровадження нових граматичних категорій. Так ходовий газетний вираз „СССР — страна победившого социялиз-ма" треба було б перекладати „СРСР — країна соціялізму, що переміг", бо українська мова не знає активних дієприкметників минулого часу від транзитивних дієслів. І от, щоб уникнути такого „вільного" перекладу, проголошується, що українська мова „повинна мати" такі форми — і газети й політична література починають широко писати „СРСР — країна перемігшого соціялізму". Натомість ті граматичні форми, які є в українській мові, а не знає їх російська мова, оголошуються застарілими, їх викреслюють з підручників, не допускають до друку. Так було з формами плюсквамперфекту, якого не має російська мова, так було з першою особою множини наказового способу, так почасти було з кличною формою іменників.

Одвертий протест проти цієї політики був неможливий. Одначе, більшість українських письменників, що збереглися, протестувати проти цього мовою своїх творів, уживаючи в них те, що заборонялося і приховуючи це офіційною ідеологією своїх творів. Так, хоч „Правда" безпосередньо тлумачила слово '''брила''' як націоналістичне, М. Бажан ужив його в поемі про Кірова, яка була визнана офіційною критикою за досягнення совєтської літератури. Таким способом дійшло до існування паралельно двох різновидів літературної мови: мова красного письменства по суті продовжувала традиції старої української літературної мови (крім правопису, звичайно), а мова

(Продовження на стор. 4-тій)

преси, підручників, політичної літератури була русифікована і очищена від „націоналізму". Природно, що таке становище не могло довго існувати. Міжнародні обставини 1939 р. склалися так. що гору змогла взяти хоч почасти не „газетна" а „письменницька" лінія.

Перш ніж до цього перейти, слід зазначити, що період 1930-38 рр. був періодом розгрому не тільки укр. й 6лр. мови й культури, алє й польської й болгарської. Різниця тільки в тому, що большевики не спромоглися фізично винищити всіх українців і білорусів. але зробили це з поляками, яких було далеко менше. Поляків на Україні не лишилося, їх усіх знищено або вислано в Азію. Польські культурні заклади розв'язано, їх працівників знищено. Болгарами просто перестали опікуватися, хоч вони не зникли фактично, але зникли офіційно так само, як офіційно зникли українці на Кубані, Вороніжчині, Волзі, Далекому Сході тощо.

(Докінчення).

===1939-1941===

Напруженість міжнародної атмосфери і готування до близької війни, що були виразні вже 1939 р., примусили большевиків знову перейти до деякого загравання з українцями. Українська інтелігенція зразу використала це й для боротьби на мовній ділянці. Тільки робити це могли лише репрезентативні постаті, а що серед мовознавців таких постатей не було, то ініціятива переходить до письменників. Застрільником виступає Ю. Яновський в „Літературній газеті". Не маючи змоги прямо схарактеризувати стан речей, він говорить про віддалення літературної мови від народної, про збіднення літературної мови і про потребу збагачувати її з народної мови, по суті обстоюючи цим самобутність укр. мови. Другим виявом активізації українських сил було обговорення проекту словника, складеного в Києві. В дуже гострих виступах (особливо М. Бажана і Ю. Яновського) словник був розкритикований так, що більше не стояло питання про його видання. Вирішено працю почати наново, при чому був цілком змінений напрям праці. Зовні це виявилося в тому, що на чолі праці став повернутий з неласки редактор старого академічного словника акад. А. Кримський.

Окупація Галичини, а далі Буковини ще більше підкреслила потребу заличкувати попередню політику. Відновляється наукове розроблення проблем української мови, складається під керівництвом Л. Булаховського підручники з української мови та її історії для університетів, що повинні якоюсь мірою відновити розхитувані протягом десятьох років норми літературної мови. Мовчки допускається вживання багатьох проскрибованих слів, русифікація літературної мови ніби припиняється.

Проте, ваги цих процесів не треба перебільшувати. Вони були не принциповою зміною політики, а тільки виявом хитань і побоювань большевиків на окупованій Україні перед лицем близької війни. А глибинні процеси русифікації тривали. Установи лишилися російськими, становище в школах не змінилося, навпаки, новостворені ремісничі школи, що існували по містах, а учнів примусово стягали з села, при чому укр. блр. молодь переважно мобілізували до Росії, стали потужним засобом денаціоналізації селянської молоді. Нарешті, важливим русифікаційним чинником, було дедалі зростаюче військо. Про українізацію всіх цих інституцій і мови не було. Отже припинення наступу на укр. і блр. мову зсередини большевики вирішили компенсувати посиленням русифікаційного тиску зовні, тільки в менш помітних формах.

Бо большевизм завжди означає русифікацію України й Білоруси, так само, як боротьба з большевізмом на Україні й Білорусі, щоб бути успішною, мусить включати в себе боротьбу з русифікацією.

Надіслане через:

'''United Ukrainian American'''

'''Relief Committee'''

'''P. U. Box''' 1661

Philadelphia 5, Pa.,

[[Категорія:Шевельов]]
[[Категорія:Зовнішня історія мови_біб]]

Шерех Ю. Польська мова в Україні в XVI-XVIІ ст.

2017-07-02T12:46:37Z

Victor Kubai:

Шерех Ю. Польська мова в Україні в XVI-XVIІ ст. (Пам'яті Антуана Мартеля). "Україна. Українознавство і французьке культурне життя", Ч. 2, 1949. Стор. 99-107.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Shevelov_polska_w_Ukr_XVI-XVII+OCR.djvu Djvu-файл з текстовим шаром]. Відтворює фотокопію з зібрання Сергія Вакуленка (Харків).

[[Категорія:Шевельов]]

Шерех Ю. Невіддільна спадщина

2017-07-02T12:46:15Z

Victor Kubai:

Шерех Ю. Невіддільна спадщина (кілька слів про українські церковнослов'янізми). "Україна. Українознавство і французьке культурне життя", Ч. 3, 1950. Стор. 155-157.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Shevelov_Spadshchyna+OCR.djvu Djvu-файл з текстовим шаром]. Відтворює фотокопію з зібрання Сергія Вакуленка (Харків).

[[Категорія:Шевельов]]

Шерех Ю. Мова української еміґрації в Німеччині (1945-1948)

2017-07-02T12:45:51Z

Victor Kubai:

Джерело: Сьогочасне й минуле. Вісник українознавства. Рік третій. Нова серія. 1949, вип. I-II, стор. 38-45.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Shevelov_mova_emihracii.djvu Djvu-файл з текстовим шаром]. Відтворює фотокопію з зібрання Сергія Вакуленка (Харків).

[[Категорія:Шевельов]]
[[Категорія:Історія мови_біб]]

Шерех Ю. Кость Михальчук (УВАН)

2017-07-02T12:45:25Z

Victor Kubai:

Шерех Ю. [[Михальчук Кость|Кость Михальчук]]. Вінніпег: УВАН, 1952.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Shevelov_Kost_Mykhalchuk.djvu Djvu-файл з текстовим шаром та навігацією]. Відтворює фотокопію з зібрання Сергія Вакуленка (Харків).

[[Категорія:Персоналії_біб]]
[[Категорія:Шевельов]]

Шерех Ю. Донцов ховає Донцова

2017-07-02T12:45:01Z

Victor Kubai:

Шерех Ю. Донцов ховає Донцова.

'''Джерело''': Юрій Шерех, «Думки проти течії» (Б. м.: Видавництво «Україна», 1949, сс. 5-42). Текст зберігає паґінацію книжки, але у ньому виправлено наявні в ній друкарські помилки.

Текст опрацювали: Вікторія Склярова, Марина Казбан, Олена Рибка та Сергій Вакуленко.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Shevelov_Dontsov_Buries_Dontsov.pdf Tекстовий pdf-файл].

;Заувага.
У книжках: Ю. Шерех.'' Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології.'' Т. III. Харків: Фоліо, 1998, та Шевельов Ю. ''Вибрані праці'', Т.2. Литературознавство, К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2008, першодрук подано як Юрій Шерех, «''Думки проти течії. Публіцистика''» (Новий Ульм: Україна, 1948, сс. 5-40).

На самій книжці Шевельова місце видання не зазначене. На обкладинці подано 1949, на титульному аркуші — 1948. Однак перед самим текстом є нотатка Шевельова такого змісту: P. S. Книжка була готова до друку в травні 1948 р. Відтоді Д. Донцов і іже з ним видали цілу купу памфлетів проти автора цих рядків. Але, леле, в них не було жадної свіжої думки, жадного арґументу. Тому нема потреби міняти будь-що в книжці. Час, що минув, тільки потвердив думки автора і — на превеликий жаль — не приніс нічого нового. Що не рухається вперед, зсувається назад. Сумно, але факт. Одразу по тому — дата: "Вересень 1949". Отже, готова до друку книжка довго пролежала, але достеменна дата публікації все-таки 1949.

(Уточнення С. Вакуленка).

[[Категорія:Шевельов]]

Шевчук Г., Нетай В. Уярмлена мова.

2017-07-02T12:44:13Z

Victor Kubai:

''Текст взято з «Нової України». Змін супроти першодруку в ньому майже немає, тільки всі приклади щоразу подано письмівкою (газетному текстові бракувало послідовності в цій технічній справі).''

Опрацювали текст Катерина Каруник і Сергій Вакуленко.

'''Г. Шевчук, В. Нетай <ref>Володимир Цебенко </ref>'''.

'''Уярмлена мова'''

Кілька сторіч тривали неугавні намагання царської Росії задушити український народ, убити його національні почуття і національну культуру. Незмінно і закономірно вони закінчувалися поразкою. Часом здавалося, що все приглушено, спалено, пойнялося попелом, тільки, здавалося, “дзвін старий по мертвому гудів”. Та дарма. Ніколи не вмирав рух великого народу, ніколи не згасав полумінь його визвольної боротьби.

Коли большевики перебрали на себе роль собирателів єдиної і неділимої Росії, пробуючи зіграти на патріотичних почуттях, які сами вони перед тим чавили і душили, тоді розлюченим великодержавникам не могли не стати кісткою в горлянці національні почуття і національне самоусвідомлення всіх пригноблених народів, закутих у російські кайдани. Починається лютий терор, що в тисячі разів перевищує своєю звірячістю і своїми маштабами те, що було за царату.

Та цього большевикам було замало. Вони зважили на досвід царських тюремників і перевершили його нечувано. Мало було їм того, що вони знищили цвіт, красу і гордість українського народу — кращих синів його. Мало того, що вони витруїли українську мову з державних установ, вищої школи і всіляко намагалися витруїти її навіть із щоденного вжитку. Все це робили і царські жандарі — хай у значно менших маштабах – і зазнали поразки. Треба було не обмежуватися на цьому, треба було не тільки ззовні переслідувати й нищити українську культуру — треба було спаплюжити її, розкласти її зсередини. До цієї підлої, тричі єзуїтської тактики і вдаються большевики.

Природна річ, що й мову — цю величну і святу твердиню кожного народу – вони не могли лишити осторонь своєї “уваги”. Безконечні зміни правопису, гласні і негласні, виття, зчинене навколо “націоналістичного шкідництва” в мові, боротьба з “полонізмами”, якими нібито засмічена українська мова (старий арґумент царських жандарів) — ніякими засобами і заходами не гребувало. Без довгих розмірковувань викидалося те чи інше слово, питоме українській мові, тільки через те, що воно не схоже було на російське. Дійшло до того, що недотепний редактор мови газети «Комуніст» розіслав циркуляр, яких слів не можна вживати. Так, пропонувалося замість ''прапор'' вживати ''флаг'', замість ''галузь'' — ''область'' і т. д.

Особливо люто нищено українські військові терміни — в армії більше, ніж будь-де загрозливий був для большевиків хоч би натяк на щось українське. Тут російські слова запроваджувано поспіль. ''Чота'' перетворилася на ''взвод'', ''багнет'' став ''штиком'', ''шикуватися'' замінено на ''строїтися'' і т. д., дарма, що більшість подібних слів і нечувана в українській мові.

Безсилі заборонити і скасувати ненависну їм українську мову, большевики почали русифікацію її зсередини. Скарби народнього слова, вживані в народніх устах і великою мірою використані в творах кращих письменників — Шевченка, Куліша, Лесі Українки, Коцюбинського, Франка та інших, повизбирувані в наших найкращих словниках — Грінченка і Академічному 1924–1933 років, приречено було на забуття. Кожний недолугий газетний борзописець мав право черпати повними жменями російські слова і вирази і, переписавши їх через “і з крапкою”, видавати їх за українські.

Большевики почасти добилися свого. Газети друкувалися такою жахливою російсько-українською мішаниною, що переставали бути зрозумілими для українців. І дехто з читачів відсахнувся від такої української преси, а большевикам цього й треба було.

Ще страшнішим, ніж ця злива недоречних русизмів, був інший принцип большевицької мовної практики. Кожній людині відомо, що жадна мова світу не терпить літерального, дослівного перекладу на будь-яку іншу мову. Дух мови виявляється в незчисленній масі властивих саме даній мові виразів і зворотів — і іґнорувати це означає іґнорувати дух мови. Вони проголосили принцип: ніяких особливостей мови — кожному російському слову повинно відповідати українське слово — і тільки одне. Українську мову почали вкладати на прокрустове ложе російської мови.

Наслідків цього було два. Якщо російська мова була деколи багатша на синоніми, то вони просто переносились живцем в українську. Так, коли українським словом ''прапор'', ''стяг'' протистояли російські ''знамя'', ''стяг'', ''флаг'', то слово флаг переносилось без особливої на те потреби в українську мову. Так само було накинуто українській мові і непотрібні їй російські слова, як ''крупний'' (порівн. рос. ''крупные'' бои — укр. ''великі'' бої, рос. ''крупное'' предприятие — укр. ''велике'' підприємство, рос. ''крупные'' успехи — укр. ''значні'' успіхи, ''крупные'' яблоки — укр. ''дорідні'' яблука і інш.), ''злодєйський'' і безліч інших.

З другого боку, якщо українська мова була багатша на синоніми або розгалуження слів, то всі “зайві” проти російської мови слова відкидались і практично заборонялись. Приміром, по-російськи кажуть: “первый ''ряд'' партера”, “''ряды'' бойцов”, “в ''ряде'' случаев”. По-українськи цьому має відповідати: “перший ''ряд'' партеру”, “''лави'' бійців”, “у ''низці'' випадків”. Як бачимо, одному російському слову відповідає троє українських. Такого русифікатори потерпіти не могли. Слова “''лава''” і “''низка''” в такому значенні були відкинені і заборонені (не зважаючи на те, що “''лави''” вживалось у відомій комуністичній пісні) — скрізь писали як по-російськи “''ряд''”.

Відкинено слово “''опанувати''”, хоч його ще й Шевченко часто вживав, бо не можна ж було припустити, щоб одному російському слову “''овладеть''” відповідало двоє українських: ''опанувати'' і ''оволодіти''; заборонено вираз ''розв’язати питання'' – треба було говорити лише ''вирішено питання'', щоб знову таки одному російському слову (''решить''), боронь боже, не відповідало двоє українських. Взагалі чорні списки заборонених українських слів відзначалися чим завгодно, тільки не короткістю. Добра половина словника була вилучена.

Зовсім не дозволялося мати українській мові слова, запозичені з західньо-европейських мов, якщо вони відсутні в російській мові. ''Страйк'' був замінений на ''стачк''у чи ''забастовку'', ''парасолька'' — на ''зонтик'' і т. д. Якщо іншомовне слово виступало в іншій звуковій оболонці, ніж у російській мові, то ця форма проголошувалася “вульґарною”. Так, слово ''лицар'' замінено на ''рицар'', ''пошта'' на ''почта'' і т. п. Шукати тут послідовности не доводиться. Приміром, у слові ''лицар'' початкове ''л'' замінилося на ''р'' ще в XVI–XVII сторіччі за за 2||3 гальним законом: при наявності в слові двох ''р'' перше замінялося на ''л'' (порівн., напр., ще такі слова, як ''лимар'', з німецького ''Riemer''). Большевики міняють ''лицар'' на ''рицар'', а ''лимар'' лишають по-старому. Чому? Та просто тому, що слово ''рицар'' є в російській мові, а слова ''рымарь'' немає. Але робиться це під приводом, нібито слід в ім’я культури мови відновити ту форму, що була в мові, звідки взято дане слово. Чому ж тоді російське слово ''тарелка'' (і українське ''тарілка''), позичене з німецького ''Teller'', не перероблено на ''талерка''? Чи російській мові “вульґаризація” не страшна? В тім то й річ, що на історичні традиції російської мови большевики зважали, а історичні традиції української мови були їм далекі, чужі, ворожі і винищувалися ними.

Послідовної і безконечної русифікації зазнавав наш правопис. В силу історичної роз’єднаности наддніпрянських і наддністрянських українських земель правопис у них певний час був відмінний. Надзвичайно велике значення мало вироблення єдиного всеукраїнського, соборно-українського правопису. Природно, що для вироблення такого єдиного правопису і наддніпрянці і наддністрянці мусіли були поступитись дечим із своїх правописних навичок, піти на певний компроміс. Цього компромісу досягнено на всеукраїнській правописній конференції 1928 року, яка склала єдиний правопис, так званий “правопис Скрипника”. Є в цьому правописі окремі недоречності, недосконалості, випадкові моменти. Та не вони найбільше прогнівили большевиків. Страшно і гірко було для гнобителів українського народу, що цей правопис клав початок з’єднанню двох найбільших частин українського народу — а це загрожувало тим, що Україна перестане бути російською колонією. Большевики завжди в своїй практиці дотримувалися афоризму одного французького публіциста: “Країна завойована може відродитися; країна розпорошена загинула навіки”.

Правопис 1928 року був похований, почалася шалена русифікація українського правопису, що наростала рік-у-рік. Навіть абетка, як виявилося, була у українців націоналістична, бо, бач, містила деякі літери, яких не було в російській азбуці. І от кивом руки всесильного колись на Україні московського сатрапа Постишева викидається “націоналістична” літера ґ, дарма, що вживалася вона ще на початку XVII століття. Та що таке для большевиків національна традиція, народня мова!

Настав час розкріпачити, визволити українську мову. Скарби її, які силкувалися приховати і знищити кати нашого народу, невмирущі і не піддаються нищенню. Вони живуть і сяють стобарвним світлом. Ми повинні і будемо плекати їх і охороняти їх чистоту і багатство. Ми повинні і будемо множити їх. Наша мова ростиме на своїй народній основі — і вона буде єдиною мовою. Не забувати, а розвивати і використовувати її багатства повинні ми. А для цього слід перекреслити все те, чим большевики намагалися запаскудити і закаляти її, і відновити те, що нам заповіла праця ХІХ і ХХ сторіччя і зокрема те, що записано в Академічному словнику 1924–1933 років і в правописі 1928 року. Коли большевизм буде остаточно ліквідований і на Україні настануть умови для спокійного і вільного творення культурних цінностей, можна буде зібратися і в діловій обстанові поговорити про дальше удосконалення нашого правопису. Тепер важливо відновити традицію, яку безсило і безплідно намагалися перервати і загасити большевики і їхні посіпаки.

Нова Україна. – 1941. – №3 (11 грудня). – с. 2 3.

----
<references/>

[[Категорія:Шевельов]]
[[Категорія:Зовнішня історія мови_біб]]

Шевчук Г. Визначний український діяч

2017-07-02T12:43:45Z

Victor Kubai:

Опрацювали текст Катерина Каруник і Сергій Вакуленко.

Нова Україна – 1941. – №13 (25 26 грудня). – с. 3-4.

'''Визначний український діяч'''

'''До роковин смерти О. Потебні († 11 ХІІ 1891 р.)'''

Мова — один з яскравих виявів національности. Той, хто присвятив своє життя мовознавчій науці, не може не цікавитися і умовами існування національности, якій належить виучувана ним мова. У багатьох цей зв’язок установлюється мимоволі, сказати б, позасвідомо.

У геніяльного Потебні, найвизначнішого мовознавця України і одного з найвидатніших мовознавців-філософів світу, зв’язок між мовними і національними моментами особливо відчутний, особливо щільний і виразно свідомий. Чому так сталося? Чому праці Потебні мають і тепер для нас не лише колосальний, нетлінний науковий інтерес, а і інтерес злободенний, пекучий політичний?

На це склалося чимало чинників. Причини особливого зацікавлення Потебні національним питанням знайдемо і в його біографії, і в тогочасному становищі України, і в суті мовознавчих поглядів, мовознавчої концепції Потебні.

Нащадок старовинного козацького роду, Потебня повсякчас відчував свою кревну спорідненість з українським народом. Як він сам свідчить, спостерігати глибоко мову він учився на народніх піснях збірника Метлинського. Свою кандидатську дисертацію (1856) він присвятив першим рокам війни Б. Хмельницького. Їдучи в закордонне відрядження, молодий Потебня вирішує спочатку хоч трохи помандрувати по українських селах. А бувши за кордоном, він особливо прагне до Львова, де тоді вільніше розвивалася українська культура.

І пізніше він багато робить для української національної культури. Він відривається від своїх поважних мовознавчих праць, щоб видати твори Квітки-Основ’яненка, Гулака-Артемовського, Манжури. Скутий русифікаторськими обмеженнями, що їх встановлював царський уряд, Потебня лише мріє про український університет у Харкові, але змушений писати і викладати по-російськи. Свою найголовнішу працю він змушений назвати «Из записок по русской грамматике». Але і в його лекціях, і в працях український матеріял чи не переважає. Недаремно русифікатор М. Соколов обурено відзначав у Потебні “особливо дивний … нахил до малоруської мови”. “Нею він часто послуговується, – пише Соколов, – без усякої потреби, а деколи на шкоду самій справі (?), коли те чи інше твердження набагато краще ілюструється фактами великоруської мови”. Недаремно часи свого дозвілля Потебня віддавав любимій справі: перекладав на українську мову Гомерову «Одіссею».

Ученому пекуче боліло національне пригноблення рідної країни, русифікація смутила і обурювала його, але він завжди був певен, що українська мова вийде зміцнілою з усіх переслідувань і житиме далі. Як свідчить Яворницький, Потебня “казав і доводив, що мова люду українського ні во вік не пропаде й не згине”.

Але основна заслуга Потебні та, що він теоретично обґрунтував право самостійного розвитку мови і показав перспективи розвитку мов людства. Потебня виходив з того, що мова завжди якнайяскравіше зв’язана з мисленням. Він завжди розглядав різні “мови як глибоко '''відмінні системи засобів мислення'''”. Наприклад, німець уживає при іменнику артикля, дієслово в підрядному реченні ставить на кінці; українець цього не робить. Отже, чи німець мислить як українець, а потім додає артикль і переставляє дієслово? Ясно, що ні. Самий перебіг мислення дещо відмінний. Кожний народ мислить по-своєму і це зумовлено його мовою. Так усі люди бачать те саме, але не зовсім однаково, бо не цілковито тотожний у них устрій ока. Приказки, усталені вирази, сфера вживання кожного слова — все це різне в різних мовах, і все це безпосередньо позначається на мисленні. Отже, своєрідність мови це своєрідність мислення. Людство тим багатше на надбання думки, чим більше мов воно плекає.

Потебня категорично відкидає можливість злиття усіх мов людства в єдину — абсурдна ідея, з якою потім носилися большевики, приховуючи нею свою русифікаторську політику. Якби таке злиття сталося, каже Потебня, то це означало б непоправне збіднення людської культури: “Якби об’єднання людства щодо мови і народности взагалі було можливе, воно було б загибеллю для загальнолюдської думки, як заміна багатьох почуттів одним, хоч би це єдине було не дотиком, а зором. Для існування людини потрібні інші люди, для народности — інші народності”. “Послідовний націоналізм, — каже Потебня в іншому місці, — є інтернаціоналізм”.

На це можна зробити заперечення, що нові мови дуже багато позичають одна в одної слів і цілих зворотів. Потебня знав це, і він блискуче показав, що позичені елементи в кожній мові осмислюються зовсім по-інакшому, отже, мають різний зміст. Наслідування і позичення тільки позірно зближують мови. Справді мови зберігають і розвивають свою окремішність в усіх випадках, крім примусової денаціоналізації.

Примусова денаціоналізація — те, що застосовував на Україні царат, а потім з незрівняно лютішою запеклістю большевики — найстрашніша і для нації і для людства. Дитина засвоїла від батьків рідну мову, вона мислить цією мовою — і тут їй кажуть: забудь її, перевчайся. Час і енерґію, які пішли б на збагачення свідомости, на збільшення знань, дитина витрачає на те, щоб знищити, затоптати те, що в її свідомості є. Двомовні діти завжди через це виходять менш розвиненими, менш культурними.

Але це ще не все. Денаціоналізація відриває культурні шари від народу. Вона розколює народ, а від розколу вже близько до знищення, до загибелі. “Взагалі денаціоналізація сходить на погане виховання, на моральну хворобу; на неповне використання з наявних засобів сприйняття, засвоєння, впливу, на послаблення енерґії думки, на мерзоту порожнечі замість витиснених, але нічим не заступлених форм свідомости; на послаблення зв’язку підростаючих поколінь з дорослими, замінюваного лише слабким зв’язком з чужинцями, на дезорганізацію суспільства, аморальність, спідління”. От чому “'''люди як правило добровільно не відмовляються від своєї мови''', між іншим, з несвідомого страху перед спустошенням свідомости”.

Звідси випливають практичні висновки величезної ваги. Поперше, — не піддаватися самим 3||4 русифікаційній хвилі, берегти свою мову і її чистоту, як коштовний скарб. З глибоким співчуттям і на гіркий докір багатьом землянам-українцям цитує Потебня слова Турґенєва: “Я ніколи, ні одного рядка в житті не надрукував не російською мовою, інакше я був би не художник, а просто погань (дрянь). Як це можна писати чужою мовою?”.

Тим то таке ненависне большевикам було ім’я О. О. Потебні, Харківський університет, що носив його ім’я, був поквапливо перефарбований — спочатку йому надано ім’я бездари Крупської, а потім М. Ґорького, який ніяких зв’язків з Харківським університетом не мав. Сторіччя з дня народження Потебні (1935) пройшло відзначене … могильним мовчанням. Якщо ім’я Потебні згадували, то в Ленінґраді, де він не був небезпечний, та й то тільки як російського мовознавця. На Україні Потебня був постаттю одіозною, про яку на людях говорити було ризиковано.

Тепер, коли колесо історії повернулося, визволений український народ з любов’ю, пошаною і гордістю відводить геніяльному Потебні одне з чільних місць у Пантеоні своїх передових діячів.

Г. Шевчук.

[[Категорія:Персоналії_біб]]
[[Категорія:Шевельов]]

Шевельов Ю. Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова?

2017-07-02T12:43:13Z

Victor Kubai:

[[Файл:Shev chomu cov.jpg|200px|thumb|left|Обкладинка]]
'''Шевельов, Юрій. ''Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова?: З пробл. східнослов. глотогонії: Дві ст. про постання укр. мови''. —К.: Вид. дім "KM Academia", 1994. — 33 с.
'''
[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Shevelov_2_art+OCR+nav.djvu '''DJVU файл з текстовим шаром і навігацією.''']

'''АНОТАЦІЯ'''

Дві статті з проблем східнослов'янської глотогонії — це погляд відомого мовознавця Юрія Шевельова, представника української діаспори у США, на постання української мови на тлі інших слов'янських мов, головне східнослов'янських.

'''Увага про текст статтей, що ввійшли до книжки'''

Перший варіянт пропонованої тут статті — тез про походження української мови — був виголошений в Університеті Києво-Могилянська академія в вересні 1992 року. Тут він доповнений і дещо змінений. Другий, додатковий розділ про історію слова общерусский був прочитаний на Другому конґресі Міжнародної асоціяції україністів у Львові в серпні 1993 року.

Поєднуючи першу частину тексту з другою, додатковою, постлюдією, автор згадував про бароккові традиції Києво-Могилянської академії перших століть її діяльности, коли черговано в одній виставі поважне драматичне дійство з весело-розваговими інтермедіями. В одній виставі!

На бажання автора текст друкується правописом 1928-1929 р.

Автор висловлює подяку проф. Маркові Раєву з Колюмбійського університету в Нью-Йорку і пані Наталі 3ітцельсбергер з Нью-Йоркської публічної бібліотеки — першому і другій за бібліографічні поради, другій — за активну допомогу в розшукуванні джерельних матеріялів, а також проф. В'ячеславу Брюховецькому за сприяння у включенні тексту до видавничих плянів УКМА.

[[Категорія:Шевельов]]
[[Категорія:Історія мови біб]]
[[Категорія:Зовнішня історія мови біб]]

Шевельов Ю. Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови

2017-07-02T12:42:47Z

Victor Kubai:

Шевельов Ю. Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови. Записки НТШ т. CLXIX (Збірник присвячений пам'яті З. Кузелі), С. 3-15.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Shevelov_Chernigiwschyna+OCR.djvu Djvu-файл з текстовим шаром] відтворює окрему відбитку статті з зібрання [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білокінь_Сергій_Іванович Сергія Білоконя].

[[Категорія:Шевельов]]

Шевельов Ю. Три профілі

2017-07-02T12:40:12Z

Victor Kubai:

Текст (Наші дні. – 1943. – Ч. 4 – С. 6-7.) опрацювала Катерина Каруник за участі Сергія Вакуленка.

;Ю. Шевельов

'''Три профілі (До перевидання праць наддніпрянських мовознавців у Львові)'''

Читач відчув недосконалість своєї мови, її бідність, безбарвність, засміченість іншомовними та діялектними впливами. Відчувши все це, усвідомивши потребу виправити свою мову, він, природна річ, удається до мовознавчої літератури. Припустімо, що наш читач у даному випадку наполегливий і активний: тоді він не обмежиться на одній книжці. І от йому до рук потрапляють перевидані останнім часом «Норми української літературної мови» О. Синявського і «Уваги до сучасної української літературної мови» О. Курило. Озброївшися вічним пером і терпінням (бо граматика — кажуть — річ хоч і потрібна, але таки, правду мовлячи, суха), він розкриває обидві книжки і починає читати.

Дальші події залежать від темпераменту і енерґійности нашого читача. “Українській мові невластиві, — як це має місце в російській мові, — звороти з пасивними дієприслівниками та з помічними дієсловами було, буде: по-українськи не можна казати було зроблено, буде зроблено”, — читає він у Курило. “Уживаються такі безпідметові речення і з було, набуваючи відтінку значення передминулого часу: Купив син соли, скільки було сказано йому” — вичитує він прямо протилежне у Синявського. “Інструменталеві дійової особи в російській мові може відповідати в українській мові ґенітив дійової особи при прийменнику від: — Будь воно прокляте від мене” — це Курило; а Синявський на те: “Безперечно дуже переважають у цих випадках конструкції з орудним дійової особи і лише зрідка трапляються конструкції з родовим після від”. І ще одна ілюстрація, остання з дуже багатьох можливих: “Дієприкметники … можуть мати позицію препозитивну, і це факт у народній мові дуже поширений: … Відійшовши дід від містка, зачав христитися” — так пише Курило, а Синявський про такий порядок слів недвозначно заявляє: “Отже, такі конструкції мають значіння певних синтаксичних архаїзмів”. От тобі й “дуже поширені”!

Надибуючи так суперечність за суперечністю, цілковиту незгоду, та ще так категорично висловлювану, читач наш — побоюємося — покине обидві книжки та добре вилається і на адресу науки нашої — мовляв, як це сталося, що досі науковці не дійшли згоди в таких практичних питаннях, — і на адресу видавництва — мовляв, нащо одночасно видавати дві книжки, що одна одну побивають — і — так і дивися — повернеться до первородної незайманости своєї стихійно вирослої мови. А коли б він мав змогу взяти рукопис третьої книжки з української граматики, що її теж збирається перевидати «Українське В-о», книжки С. Смеречинського «Нариси з української синтакси», то знайшов би він ще більше розбіжностей і суперечностей і, мабуть, ще вищого ступеня дійшло б його невдоволення.

Хай пробачить нам справжній, живий читач, якщо постать його трошки окарикатурено. Але хіба в нашому портреті читача нема частки правди? Це ж правда, що в мовознавчій літературі ми шукаємо передусім рецептів, що до граматики ми часто підходимо як до кулінарної книжки: мовляв, візьміть склянку борошна, всипте ложку цукру і т. д. і т. п. — і вийде смачне печиво. Але і в кулінарії, як твердять добрі господині, є щось від індивідуальности куховара, і не все вичерпується рецептом. А наскільки ж складніший живий організм мови і наскільки безмежніша й глибша мовознавча наука! І користь від мовознавчої книжки виміряється не так кількістю механічно засвоєних мовних рецептів, як вихованням мовного смаку, усвідомленням усього діяпазону мовних можливостей, сприйняття різниці творчого підходу різних учених до мови. Бо кожний учений має свій темперамент і свій світогляд, свою естетику й свою методу, свої уподобання й свої пристрасті. І коли ми читаємо вчені праці, ми пізнаємо не тільки об’єктивні явища, а й індивідуальність автора. І ми збагачуємося не тільки знанням фактів, а й багатством індивідуальних підходів до цих фактів.

Але ми вже чуємо здивований і може навіть розсерджений голос нашого уявного читача: Як? У граматиці — світогляд, темперамент, навіть пристрасть? Таж граматика — це нудні правила, а крізь хащі тих “дієприслівників, інструменталів, конструкцій” тощо чи ж може пробитися живе почуття? — Може, — відповідаємо ми: — Пробивається воно, це почуття. То дзвенить приглушено, то проривається гучно й могутньо. Талановитий мовознавець живе повним життям у своїх працях, він наснажує їх патосом любови до своєї мови, народу, нації. І в цьому патосі — сила талановитих мовознавчих книжок і їх основна вага. На доказ — спробуємо бодай схематично і приблизно схопити риси творчого профілю трьох видатних наших мовознавців — Курило, Синявського, Смеречинського — як вони постають з перевиданих чи перевидаваних їх робіт.

<div align="center">*   *   *</div>

Блискучого розквіту досягло українське мовознавство на Наддніпрянській Україні десь у час 1925 – 1931 року. Брутально й дико обрубаний сокирою большевицького терору розвиток його зупинився в 1932 – 1933 р., але в кращих роботах короткого періоду до 1931 р. зібрано факти великої ваги і створено наукові цінності невмирущого значення.

Коли говорити про синтаксу, то піонером її розбудови тоді виступила Олена Курило. Спитаючися на геніяльні праці О. Потебні, вона рішучим протестом виступила проти хиб тогочасної нашої літературної мови, за максимальне наближення літературної мови до народної. Заглиблена в етнографічні матеріяли, захоплена тим, що вона чула з уст народних — багато цікавого записала вона “від людей з Чернігівщини”, “в с. Гречаній Греблі, Яготинського району … на Полтавщині з уст 75-літньої бабусі Наталі Шапаренкової” або “в с. Яланці … на Поділлі … від різних людей” тощо, О. Курило рішуче закликає відмовитися від штампів і стандартів, вироблених літературною мовою під впливом російського мовного мислення, і повернутися до народної стихії. “Життя та свіжість може наша літературна мова тільки тоді заховати, якщо вона держатиметься джерела, де постає життя мови. Це рідна народна мова, як вона живе в наших діялектах” — захоплено виписує вона. “Для української літературної мови є єдина можлива підстава — народна мова: елемент, що з його тепер твориться українська інтеліґенція, це українське селянство, — тільки воно може дати обличчя українській літературній мові”. Вчімося мови в народу — кожним абзацом проголошує Курило. І коли вона визнає художню літературу як джерело збагачення мови, то тільки старшу, до Куліша й Марка Вовчка, коли мова літератури якнайближче стояла до безпосередности селянської розповіді чи розмови. Та і в мові цих клясиків Курило пропонує вибрати те, що в ній “своє українське”, відкидаючи все перенесене з чужого ґрунту: “Чуття мови йде в наших кращих представників слова здебільшого одним шляхом: воно висовує своє, одмітне. Так стилізували українську народну мову Квітка-Основ’яненко, Куліш, Марко Вовчок”. Курило обіруч переносить у літературну мову багатство народної мови, захоплена блиском і сяйвом цих скарбів. Хай ці багатства в своїй сукупності надмірні для літературної мови, яка завжди підлягає мудрому законові ощадности й точности, хай на певний час літературна мова буде дезорганізована й розкуйовджена цим припливом нового матеріялу, — дослідниця певна, що кінцевим наслідком цієї буйної навали народномовного матеріялу буде “розмаїтість, точність та глибина вислову”. А головне — мовне мислення тоді буде справді національне, українське. Бо мова — це спосіб думання, відмінний у кожного народу, і справжня українська мова — не та, що вживає українських слів на переклад чужих мовних штампів (російських чи польських), а та, що відтворює історично вироблений національний спосіб світосприймання й мислення.

І коли ми читаємо книжку О. Курило, ми бачимо, як її полонять ті розсипи скарбів народної мови-мислення, що оце вперше їй відкриваються. Вона не може подолати їх, вони напливають бурхливим потоком, і вона навіть не завжди встигає систематизувати їх. Саме тому книжка її має характер окремих уваг, де зауваження з синтакси не відмежовані від морфологічних чи стилістичних: саме тому часом вона переходить просто на рецепти (напр., про уникання віддієслівних іменників), то починає розглядати окремі слова, то дає історичний коментар, а то просто виділяє якесь цікаве й своєрідне явище, подаючи його характеристичними формулами: “Відзначаю” або “Даю на увагу” … У своїх суто наукових працях — діалектологічних або історичних — Курило виступає як суворий систематизатор. Отже та розхристаність, що помітна в «Увагах», корениться не в науковому темпераменті дослідниці, а в її захопленні, захопленні ученої-патріотки, багатством рідного слова. Вона поспішає передати читачеві все відкрите й побачене, прищепити його, поки не пізно, в захаращену літературну мову.

О. Курило чудово розуміє, що літературна мова не може цілком збігатися з народною, що “думка, ширшаючи, глибшаючи, складнішаючи, вимагає й складніших висловів, щоб виразити себе, і легкість літературної мови не може дорівнювати легкості народного вислову”, що певні елементи народної мови можливі далеко не в усіх стилях літературної мови. І хоч вона не раз це відзначає, але це для неї другорядне, і практично вона не схильна ідеалізувати все, що йде з народного джерела, аж до заперечення непрямої мови й пропаганди таких явно непридатних, хоч і поширених конструкції, як “Сказав, що пийте і гуляйте”.

<div align="center">*   *   *</div>

Ще далі йде в цьому напрямі С. Смеречинський. Правда, він іноді цитує й пізніших клясиків, але це, між іншим, єдиний авторитет для нього — етнографічні джерела. Як зернятка золота, вишукує він у них усе своєрідне й подає його читачеві.

Для Курило мало значення, чи поширене дане явище на території України. Для Смеречинського важить тільки своєрідність явища. Хай воно буде застаріле чи вузько діялектне — це байдуже. Він не добивається якоїсь системи і взаємної погоджености в тому, що подає. Він однаково пропонує лічити і способом півтретяста, півчетвертаста і способом одинадцятьсот, дванадцятьсот і на копи — все ж бо це таке ориґінальне, своєзвичайне … він накопичує однозначні варіянти з різних говірок (прийшов додому за десять літ — прийшов додому у десять літ), він часто пропонує конструкції безнадійно застарілі, як от причинове про (про голод здихають), дробові назви типу двадцятина замість одна двадцята, минулий час на ознаку постійности (Дніпро впав у Чорне море — замість впадає) тощо. Мало не при кожному явищі він захоплено вигукує: “Це — чи не найбільша особливість української мови» або «ці конструкції надають українській мові певного кольориту”. Він ладен прийняти все, аби воно не нагадувало чужого. На його погляд, однаково можна сказати: студентські іспити, іспити для студентів, іспити на студентів, іспити про студенти, аби не іспити студентів, бо останнє здається йому русизмом. Він захоплюється конкретністю народного мовного мислення і сміливо пропаґує, не оглядаючися ні на що, паратаксу, сурядність як головний принцип синтакси. “Вези мене до матері до двора” — от, на його думку, зразок української фрази, а не “двора матері” чи “материного двора” — тут бо як самостійні, не підпорядковані одна одній виступають дві уяви, і ні одна з них нічого не втрачає на своїй конкретності.

Зате, коли щось видається Смеречинському чужим, занесеним з інших мов, то він якнайгостріше виступає проти цих “невласних конструкцій”. І тут у своєму запереченні він не зупиняється і перед чим. Хай це буде поширений зворот, хай його відкидання збіднює мову, хай він давно прищепився й засвоє6||7ний — Смеречинський безпощадний. Так зазнав повної проскрипції орудний відмінок присудковий (був столяром), родовий відмінок присвійний (вплив Франка), сполучне відносне слово який тощо. Щоб відкинути такі звороти, Смеречинський накопичує приклади, дає історичні коментарі, часом навіть удається до суто логічних доказів, які, як відомо, далеко не завжди мають у живій мові вирішальне значення. Але ще частіше в випадках розбіжности між народною й літературною мовою дослідник так обурений цими відхиленнями літературної мови, що навіть не хоче висловити свого ставлення. Наче з відразою, кидає він мимохідь “цього зовсім не знає літературна мова” і поспішає знову перейти до любих його серцю запашних і кольоритних явищ народної мови. В цьому захопленні, в цій палкій і часом сліпій любові до народної мови сила Смеречинського. І ще в колосальному фактичному матеріялі. Але горе тому, хто підійде до книжки Смеречинського як до збірки рецептів для повсякденного життя …

І зовсім інша праця Синявського. Коли праця Курило знаменує собою юність нового українського мовознавства, а Смеречинський становить тип мовознавця-ентузіяста, чиї мрії цікаві, але не завжди погоджені й пов’язані з реальним життям, то книжка Синявського — прояв і доказ мужности й сили нашої мовознавчої науки. Синявський любить народну мову і знає її не гірше за своїх попередників <ref>Називаю Курило й Смеречинського попередниками Синявського, хоч хронологічно «Норми» Синявського були видані трохи раніше, ніж «Нариси» Смеречинського. Виходжу тут не з хронології, а з загальної еволюції українського мовознавства.</ref>, і не менше болить йому чистота й багатство української мови. Але Синявський розуміє, що на самому етнографізмі літературної мови не збудуєш, що як би не ставитися до попереднього розвитку літературної мови, але він був, і з історії його не викреслити. Отже, йтиметься не про відкидання дотеперішньої літературної мови, а про її оновлення, про її відмолодження живущими соками народної мови, про певну синтезу. Не може европейська мова викохатися в затишному і ізольованому хуторі. Як Хвильовий і М. Куліш у літературі, так Синявський у мовознавстві виступив проти “хуторянства” й обмежености. А робилося це звичайно, не в ім’я заперечення свого, національного, а в ім’я його піднесення на вищий щабель.

Синявський у своїх «Нормах» ніби підсумовує і критично пересіває всі здобутки попереднього періоду розвитку української мови й українського мовознавства. Літературна мова на цей час уже цілком вбилася в колодочки, визначилися тенденції її розвитку, багато дали праця учених-мовознавців, і все це створило передумови до синтезуючої праці Синявського. Але не можна недоцінювати й його особистої вдачі й темпераменту, знань і метод. Широким поглядом умів він охопити явища і гострим оком позирав у малі деталі. Там, де його попередники зупинялися перед фактом і “давали його на увагу” або захоплювалися ним, там Синявський формулює чіткі правила й установлює струнку систему. Літературна мова для нього многогранна єдність, в межах якої живуть різні стилі і жанри, і кожен з них має законні права на свої мовні особливості. А в межах цих стилів і жанрів є ще індивідуальні стилі. В цій складній системі подеколи виправдані і позичення з інших мов. “Подекуди вони вже цілком унатурені й зовсім не відчуваються за барбаризми, подекуди ж змагаються з конструкціями чисто-українськими, подекуди тільки захаращують мову як непотріб”. Хибність і непотрібність словосполучень визначається “тим, що їх уникають найкращі письменники, їх немає по гарних словниках української мови, нарешті їх не рекомендують у граматиках. Коли до всього цього ще можна додати, що їх нема й у народній мові, то це буде зовсім достатня підстава вважати такі словосполучення хибними”. Як бачимо, зовсім новий і зовсім не етнографічний критерій. І з цим у повній згоді широке використання новітньої літератури. З цим у повній згоді рішучий протест проти “українізації” української мови, коли ті чи інші слова чи звороти штучно накидали літературній мові в ім’я їх несхожости з російськими або польськими або штучно забороняли через схожість.

Попередники Синявського зібрали безліч матеріялу. Синявський уже мав змогу і хист розібратися в цьому матеріялі, відзначити живе й корисне, систематизувати наявне, розмежувати подібне, встановити, що і коли доцільне. Він спромігся це зробити, бо розумів, що мова є процес, що не можна воскресити мертвого, що в кожному явищі слід виявити тенденцію розвитку. І він зумів від рецептів, порад і заборон у ряді випадків перейти до наукової аналізи і виявлення тенденцій і напрямку розвитку. А все це вдалося йому, бо він европейський рівень культури й спосіб наукового мислення сполучив з глибоким національним корінням, з пристрасною і жагучою любов’ю до України й її мови. Тим то точний і досконалий опис мовних явищ раз-у-раз переривається в нього палким закликом до праці над мовою, до свідомого до неї ставлення й високої мовної культури. Коли для його попередників мовним ідеалом були Марко Вовчок з її майстерною стилізацією етнографічної розповіді і П. Куліш з його архаїзованим і піднесеним етнографізмом, то для Синявського ідеалом була мова Т. Шевченка, що сміливо схрещає живу й органічну народну основу з традиціями старої книжної мови і з критично засвоєними европеїзмами.

----
<references/>

[[Категорія:Персоналії_біб]]
[[Категорія:Шевельов]]

Шевельов Ю. Пуризм в українській мові

2017-07-02T12:39:37Z

Victor Kubai:

Текст відтворено з фотокопій наданих Сергієм Вакуленком (Харків).

[[Файл:Шевельов_-_Пуризм_в_українській_мові_заголовок.jpg|600px|thumb|center|Заголовок газети]]

'''Пуризм в українській мові'''

Слово «пуризм» належить до тих слів, які, рідко вживаються на радянській Україні. Якщо читач розкриє «Українську радянську енциклопедію», він не знайде цього гасла. Тимчасом пуризм дуже важливий для життя і розвитку кожної мови. Просто кажучи, пуризм — це боротьба за чистоту мови. Боротьба ця може провадитися з різними теоретичними настановами і з різною практичною метою. Може бути надзвичайно загострений, перебільшений пуризм, так як це було, скажімо, у чеській мові в XVII ст., — коли один пурист пропонував викинути слово «око» через те. що воно йому нагадувало німецьке слово «ауте» і замінити його новотвором «відєлкіне», утвореним від слова «видіти».

Такий пуризм може тільки шкодити розвиткові мови. Але здоровий, нормальний пуризм конче потрібний для як я вже сказав, — життя, існування і розвитку мови.

В 20-х рр. Україна висунула кілька визначних пуристів. Вони належали до двох різних угруповань, до двох різних тенденцій. Одні з них репрезентовані такими особами, як Тимченко, Олена Курило в її молодші роки, Смеречинський: посідали крайні позиції. Для них пуризм полягав у тому, щоб відкинути все те, що українська мова позичила з інших мов, або розвинула в ХІХ-ХХ сторіччі, і відновити мову на її чистій, народній, інакше кажучи, фолкльорній основі. Найбільшими авторитетами для них були такі письменники, як Котляревський або Квітка-Основ'якеико. Далеко прогресивніші позиції посідала інша група українських мовознавців, які теж були свого роду пуристами, але не такими безоглядними, як попередні. До цієї другої групи належали Олекса Синявський, Сулима і та ж сама Олена Курило в її пізніші роки.

На початку 30-х рр. обидві течії зазнали цілковитого розгрому і знищення. Пуризм зник з української мови, більше того, певний час, якихось 15-20 років, взагалі майже не було регулювання мови, або, принаймні, не було ніякого піклування за її чистоту. Довгі роки не було навіть реґляментованого українського правопису, пізніше правопис з'явився, але бракувало правописних словників, не було та й досі нема, взагалі кажучи, синонімічного порядного словника, повного словника української мови.

В 30-х рр. вийшов словник української мови, який був спрямований не на чистоту мови, а на те, щоб впровадити якомога більше російських слів. Словник, редагований Василевським, Мустяцою і Кагановичем. Пізніше, в 40-х рр. вийшов словник під редакцією Калиновича, словник, який, досить слушно, був названий одним з авторитетів в українському мовознавстві не російсько-українським, а російсько-російським словником.

Тільки зрідка дехто з письменників наважувався піднести голос у справі чистоти української мови. Можна згадати виступи Яновського, Первомайського, Кундзіча, в пізніші роки Антоненка-Давидовича, Рильського. Тільки, після кінця режиму Сталіна можна говорити про певні спроби відродження пуризму на Україні. Ці спроби боязкі, самого слова, як я вже згадував, ніхто не вживає, але бодай є ознаки певного пробудження до життя.

З'явилося кілька праць із стилістики української мови, такі як Ващенка, Чередниченка, Али Коваль. Вийшов збірник про культуру мови. У журналі «Українська мова і література в школі запроваджено спеціальний розділ «Плекаймо рідну мову», який подає поради, як поводитися з мовою, яких слів уживати і коли, яких слів не вживати.

Нововідроджуваний пуризм іде під гаслом культури мови. Офіційно він може найкраще зформульований у статті Білодіда, яка зветься «Питання культури мови, в світлі рішень 22-го з'їзду і нової програми КПРС». Український, пуризм в новій своїй формі пов'язуеться, звичайно, з російським пуризмом, і — це дуже характеристично. Часто говориться про те, що росіяни є старші брати українців. Не будемо говорити про те, чи це правда, чи ні, — і хто старший, хто молодший, взагалі, чи це має якенебудь значення, — але в цьому випадку, можна сказати, що українські пуристи йдуть за прикладом російських пуристів. І можна сказати, що найкращим стимулом до збереження української свідомости є той факт, що підкреслюється і зберігається свідомість російська.

Пуризм український в своїх перших кроках, як я вже згадував, надзвичайно несміливий, надзвичайно боязкий і ввесь час іде за прикладом пуризму російського. Одначе становище, яке існує в українській мові, зовсім відмінне від того, яке існує в російській мові. І тому цілком природно, що доводиться вдаватися до дещо інших метод і настанов. Головна проблема сучасної української мови, це — проблема російських слів і слів, які приходять до української мови через російську мову. Слова ці приходять двома шляхами; частина з них на' кидається згори, — такі є, скажімо всі нові поняття. Нові поняття в українській мові, як правило, не створюються засобом української мови, і не беруться з інших мов, а переймаються з російської мови. Але крім того, і це далеко важливіше, є те, що можна було б назвати, «повзучими русизмами». Русизми, які проникають в українську мову непомітно, безконтрольно, просто тому, що — в сучасних умовах, майже кожний інтелігент є, практично, двомовний і досить тяжко розрізнити, де кінчається стихія однієї мови і де починається стихія другої мови.

Можна навести багато прикладів, як певні звороти виходять з ужитку, хоча ніхто їх, свідомо, навмисне не викидає, виходять з ужитку просто тому, що є подібні російські звороти, які механічно перекладаються. Перед війною, наприклад, говорилося «звертати увагу» — тепер говориться тільки «привертати увагу». Це вклалося під впливом російського «привлєкать вніманія». Поширюється така конструкція як «той» чи «інший», тоді як старіша українська конструкція була «той чи той». Поширюється такий вислів, як «за рахунок», тоді як старіша українська конструкцій була «коштом». Це тільки кілька невеличких прикладів, можна було б наводити їх не тільки із словника, можна їх наводити також із граматики.

В українській мові дуже багато дієслів, наприклад: мають подвійне керування в наші дні. Подвійне керування — річ досить не типова для російської мови. Трудно знайти в російській мові такі дієслова, яких можна вживати то з одним відмінком, то з іншим. В українській сучасній мові такі речі трапляються досить часто.

Скажімо — дієслово «нехтувати» — можна сказати «нехтувати що» і можна сказати «нехтувати чим». Можна сказати «у мене болить голова», і можна сказати «мені болить голова». Таких конструкцій можна налічити десятки і може навіть сотні.

Все це говорить про розхитаність норм, все це говорить про потребу ці норми якось рятувати.
І от тут якраз виходить на сцену новонароджений, або краще сказати, відроджуваний український пуризм. Але цей пуризм, як правило, не хоче чи не може викидати щонебудь з мови. Головна настанова цього пуризму в наші дні, не справді очищення мови, а радше знайдення можливости співіснування нових слів і конструкцій, які приходять з російської мови, і старих слів. Ніби праця відбувається під гаслом «рятуймо, що ще можна рятувати».

Формально це — робиться під гаслом збагачення мови і, коли є конкурентні слова, скажімо, одне російське з походження, друге українське, вибір відкидається в тому сенсі, щоб уживати одне з них, натомість приймається у тому сенсі, щоб надати різних відтінків значення цим словам. Наприклад, у розділі «Плекаймо рідну мову» знаходимо і такі пари, як «стильний» і «стильовий» — з різними відтінками значення, але автори порад забувають, що «стильовий» є старе українське слово, а «стильний» прийшло з російської. «Дружний» і «дружній» — ця пара утворилася ще перед війною; «досадити» і «дошкулити»; «екземпляр» — слово, звичайно, західнього походження, але прийшло воно до нас через російську мову, і «примірник»; «жилий» і «житловий», «любимий» і «улюблений»; «привласнювати» і «присвоювати»; «відносно» і «щодо»; всі ці слова приймаються і для кожного з них намагаються наші сучасні пуристи знайти своє місце. В засаді в цьому нема нічого злого. Зрештою, якщо в мові є більше слів — від цього великої шкоди нема. Але не треба забувати, що часом надмірне багатство шкодить. Якщо людина їсть, це нормально. Якщо вона їсть занадто багато — це ненормально. Якщо вона їсть більше, ніж можливо — це може спричинити її смерть. Збагачення мови, в певних умовах, може бути досить ризикованим експериментом. Мова не може прийняти безконечну кількість слів з дрібними нюансами значення. Не зважаючи на поради пуристів одне з таких рекомендованих слів, раніше чи пізніше і мабуть досить скоро — відімре, в умовах загальної двомовности і загального поширення російської мови, не трудно передбачити, що багато з тих слів відімруть, які якраз українського кореня, а залишаться ті, що прийшли з російської мови.

Такого типу пуризм звичайно кращий, ніж повна відсутність регулювання, ніж повна відсутність піклування про мову. Але такого типу пуризм це тільки пів справи і він мови не рятує, він її становище докорінно не змінює. Треба наважитися поставити мовну греблю або бодай фільтр. Треба сказати, що певні слова треба використовувати, а певних слів краще уникати. Треба умовитися, що не конче всі українські слова повинні мати один семантичний відтінок, одне значення, треба прийняти той факт, що як і в кожній мові, в українській мові є слова з кількома значеннями і, що ці значення не конче завжди ті самі, що в відповідних словах інших мов.

Не йде про відкидання всього російського — це і не можливо і не потрібно. Неможливе в тих соціальних умовах, які існують на Україні, непотрібне, тому що кожна мова позичає з інших мов і російська мова нічим не гірша, хоч і нічим не краща, ніж інші мови світу.

Отже цілком природно, що позичення з російської мови приходять і будуть приходити, але приймати їх треба в міру доцільности і в міру розумності. Загалом українська мова в своїй історії показала, напливи чужих слів, чужих виразів, чужих конструкцій їй не шкодять. Згадаймо, що в 16-ому, 17-ому і 18-ому сторіччях українська мова була широко відкрита для позичень з польської мови. Частина з них прийнялася, частина з них пізніше була відкинена — загалом це пішло на користь українській мові. Але на користь воно пішло саме тому, що в 19-ому і на початку 20-ого сторіччя була пророблена велика праця над упорядкуванням української літературної мови, над забезпеченням її чистоти. Якщо така праця відбуватиметься тепер, то нічого шкідливого в контактах між мовами не буде і вони можуть іти тільки на користь.

Друга справа, якої не варто забувати, в зв'язку з проблемами пуризму на сучасній Україні — це справа зв'язків з зовнішнім світом, світом поза Радянським Союзом. Радянський Союз велика країна і в ній можна знайти багато цікавого. Але не менше цікавого можна знайти і поза ним. Звичайно, речі з-поза Радянського Союзу приходять на Україну, приходять вони і в українську мову. Але знову, як правило, вони приходять тільки через російську мову. Більший контакт з зовнішнім, світом, менше побоювання позичати з безпосередніх джерел, якщо що-небудь іде з Заходу, не можуть пошкодити українській мові.

Підсумовуючи, скажемо, що відродження пуризму на Україні, здорове явище. Цей пуризм не мусить бути сліпим і агресивним. Нема потреби повертатись до позицій Тимченка і Смеречинського. Але позиції Синявського і Курило в її пізніших роках — це позиції здорового пуризму і від них треба було б стартувати початок нового етапу. Таким способом, через зв'язок з цією традицією, яка в свою чергу веде до традиції 19-го сторіччя, до традиції Шевченка, Лесі Українки, Коцюбинського — можна знайти ліки для цієї хвороби, на яку покищо страждає український пуризм. Це — рахіт. Від рахітичного, безсилого пуризму — користи мало.

Проф. Юрій ШЕВЕЛЬОВ

[[Категорія:Шевельов]]

Шевельов Ю. Покоління двадцятих років в українському мовознавстві

2017-07-02T12:38:32Z

Victor Kubai:

Працю було надруковано в ЗНТШ (Париж, Чикаго), 1962, т. 173. с.309-332.

'''Передрук:''' [http://publish-ukma.kiev.ua/product_info.php?products_id=119 Ю. Шевельов. ''Портрети українських мовознавців''. К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2002,] стор. 8-30.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Shevelov_Pokolinnja_20_v_ukr_mov+OCR+nav.djvu Djvu-файл з текстовим шаром та навігацією] відтворює окрему відбитку статті з зібрання [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білокінь_Сергій_Іванович Сергія Білоконя].

[[Категорія:Персоналії_біб]]
[[Категорія:Шевельов]]

Шевельов Ю. Москва, Маросєйка

2017-07-02T12:37:59Z

Victor Kubai:

63 42

'''МОСКВА, МАРОСЄЙКА''' <ref>Номери сторінок (грубий шрифт зеленого кольору) подано за '''Юрій Шевельов'''. ''З історії незакінченої війни''. /Упорядники Забужко О., Масенко Л. . — К. Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009.

Номери сторінок (грубий шрифт червоного кольору) подано за '''Ю. Шерех'''.'' Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології.'' Т. I. Харків: Фоліо, 1998, Стор. 42-48.</ref>

Тут, на цій московській вулиці, серед кварталу, заселеного «блінніками», майстрами випікання московських млинців, розташувалися в другій половині XVII сторіччя двоє «подвор'єв» — Гетьманське й Малоросійське. Тут зупинялися новоприбулі з України, і сама назва вулиці — це зіпсоване слово «Малоросєйка». (Тепер Маросєйка зветься вул. Богдана Хмельницького.) Тут відбулося чимало людських драм, і через цю вулицю прийшли ті впливи, що досить глибоко змінили російську культуру в XVII столітті. Це був той мостовий причілок, звідки після Переяслава почався наступ української культури на московську.

Великий і розмашний плян культурного завоювання розлогої і військово сильної Москви був задуманий українською інтелігенцією ще з кінця XVI століття. Не без впливу цього пляну був спинений рух літературної мови в напрямі наближення її до народньої і були відновлені церковнослов'янські первні літературної мови трудами Лаврентія Зизанія, Памви Беринди, а передусім Мелетія Смотрицького. Заради цього пляну київська інтелігенція творила міт двох Росій — Малої і Великої — міт, створений передусім на Україні, — і підтримувала теорію політично-державної переємности між старим Києвом і тогочасною Москвою. Заради нього переможець Москви гетьман Сагайдачний пропонував їй союз 1620 року, Лаврентій Зизаній привіз до Москви рукопис свого «Катехізису» 1626 року, Кирило Транквіліон Ставровецький — рукопис свого «Учительного євангелія» 1627 року, а митрополит 64 Петро Могила присилав 1640 року Ігнатія Старушича з пропозицією заснувати в Москві школу — першу школу — силами українського духівництва.

Справжнє поле для діяльности відкрилося після Переяслава. Переяслав став передумовою української культурної інвазії. Харлампович підрахував, що в другій половині XVII століття в самому тільки місті Москві було 7 манастирів, повністю заселених українцями й білору-синами, а один з них навіть був переданий у зв'язку з цим у відання Малоросійського приказу! Українські приходні наклали потужний відбиток на культуру тогочасної Москви. Вони в ній чимало зрушили і змінили, вони 43 її істотно збагатили. Славнозвісна реформа патріярха Нікона, що доглибно струснула російською церквою, була фактично проведена з участю українців, виходців з Київської академії. Заснована 1685 року Московська академія, пізніше відома під назвою Слов'яно-греко-латинської, після короткого періоду, коли нею керували греки брати Ліхуди, а потім ніхто не керував, від 1700 року фактично перейшла в українські руки. Протягом наступних 64 років вона мала 19 ректорів, з них один був грек, два — росіяни, а решта 16 — українці, вихованці Київського колеґіюму. Такий був і склад викладовців.

Після смерти останнього російського патріярха Адріяна на чолі російської церкви став українець Стефан Яворський. У період 1700—1762, за підрахунком того ж Харламповича, в Росії, на чисто російських землях, було 70 єпископів-українців. Були часи, коли російська церква була цілком в українських руках. Не забуваймо, що в XVII сторіччі церква раз-у-раз означала культуру, а культура — церкву. Нове, доти нечуване вливалося в консервативну Москву через Малоросєйскоє подворьє на Маросєйці.

Не з легким серцем ішла українська інтелігенція в Москву. Вона добре знала, що таке Москва. «Катехізис» Лаврентія Зизанія видали, але з страху перед можливими єресями без титульної сторінки. «Учительне євангеліє» Кирила Ставровецького засудили за єресі й спалили. Ще була свіжа пам'ять про перші десятиріччя XVII сторіччя, коли українських священиків і ченців не 65 вважали за охрищених і силоміць христили вдруге, своїм звичаєм. Ще 1632 року був з нагоди прибуття групи українських ченців виданий наказ: «А в церковь их не пущать, а пения слушать в трапезе или в паперти, а святыни им никакие не давать и крестом воздвизательным не благословлять и ко образом не прикладыватися». В 1652 році, за два роки перед Переяславом, чужинців виселено з Москви до Німецької слободи, а малоросіянин — це ж було для тогочасної Москви те саме, що литвин, що поляк, що іноземець взагалі.

Сучасник писав 1666 року: «малоросам і смерть не така страшна, як відіслання до Москви». Дмитрові Тупталові виклик до Москви коштував нервової хвороби. Стефан Яворський, призначений бути рязанським єпископом, утік був з Донського манастиря в Москві, де його потім тримали під наглядом. І далі люди почували себе чужими в чужому московському світі, чужими до самої смерти. 44 Навіть Теофан Прокопович, близький співробітник Петра І, головний ідеолог новонароджуваної російської імперії, навіть він у передсмертні дні підсумовував своє життя:

:Ні з каких сторон світа не видно,
:Все ненастье,
:Ніт і надежди, о многобідно
:Моє щастьє.

Многобідне щастя — чи можна влучніше оцінити щастя людини, що досягла найвищих верховин суспільної драбини, — що їй заздрять, — але вона почуває себе кінець кінцем усім і всьому чужою...

Було б хибно зводити цей рух до шукання кар'єри. Це був також ідеологічний рух. Що таке Москва, — знали, і все-таки пішли на Переяслав і все-таки рушали до Москви. Рушали, може, саме тому, що усвідомлювали, наскільки нижчий був той культурний і побутовий рівень, що на ньому стояла Москва. Бо це було чи принаймні здавалося передумовою можливости завоювати Москву. Переяслав у перспективі трьох сторіч уявляється нам початком великої трагедії. Це слушно. Але в умовах 1654 року не був з конечністю закладений розвиток тільки в цьому напрямі. Навпаки, сучасникам 66 Переяслав здавався вихідним пунктом для великої експансії. Нічого майже не втративши політично, — адже Україна зберігала цілковиту внутрішню незалежність і майже цілковиту незалежність зовнішніх зносин, — умови зобов'язували її тільки прийняти московського воєводу й залогу до Києва і повідомляти Москву про посольства до Польщі чи Туреччини і про вибори гетьманів, — Україна, здавалося, діставала військову допомогу, а головне — їй відчинявся шлях до культурного завоювання страшного сусіда.

Це була доба — XVII сторіччя, — коли формувалися національні держави на Заході, але в ідеології панували універсалістичні концепції. Київ, відроджений осередок України, стояв перед очима тогочасного українця другим Єрусалимом. Він був центр церкви, значить — центр культури. Звідти мав возсіяти світ на весь християнський світ. Ворогом були турки, що володіли греками і християнським Близьким Сходом. Знаряддям, я повторюю, знаряддям визвищення другого Єрусалиму — Києва мала стати Москва. Її військова сила мала здійсняти програму української інтелігенції. Безнастанні заклики до боротьби проти турків і татар у проповідях Ґалятовського, Барановича і всіх українських проповідників XVII сторіччя, 45 ба навіть і самого Стефана Яворського, — не загальники, як може тепер здатися, і не результат татарських наскоків на Україну, а насамперед вияви цієї універсально-християнської ідеології.

Поза цією суб'єктивно-ідеологічною стороною справа мала об'єктивну, історичну сторону. Я сказав: XVII сторіччя було в ідеології добою універсалізму, фактично — воно було добою ставання національних держав. Нова держава постає тільки в перемозі над своїми сусідами. Згадаймо ставання Німеччини вже в XIX сторіччі. Для об'єднання німецьких земель були потрібні війни на півдні, півночі й заході. «І на чотири боки шаблі». Україна Богдана Хмельницького мала подолати щонайменше Польщу, Туреччину й Москву. Вона це здійснювала. Військово вона змагалася з Польщею й Туреччиною. Було актом державного розуму спробувати скорити Москву іншими методами. Коли ми говоримо про нашу сучасність, ми добре знаємо, що 67 війни ведуться різними методами, що вони бувають гарячі й холодні, що вони тривають, коли підписано мир і коли миру підписати не можна. Чому ми не хочемо зрозуміти цього для XVII сторіччя?

Навіть військово Переяслав не був кінцем боротьби. Після нього Україна розгромила Москву під Конотопом у липні 1659 року і була розбита на полтавських горбах у липні 1709 року. Тим більше тривала боротьба в культурі.

Якщо і там Україна зазнала поразки, то це сталося не через переяславські умови, а насамперед з причин, закладених у самому українському житті того часу. Політично і військово Переяслав став початком поразки тому, що різні українські кола втягали Москву в Україну, намагаючися використати її проти своїх унутрішніх ворогів. Повне розуміння цього приписується ще Мазепі. Хіба нагадати про звернення Інокентія Ґізеля, або Лазаря Барановича, або багатьох інших — прислати московських стрільців в Україну? Або про те, що коли Дем'ян Многогрішний хитнувся від Москви, його заарештувала не Москва, а таки група київської старшини, що дійшла була навіть до того, що просила дати на гетьмана «боярина великороссийских людей»? Комплекс Кочубеївщини — і тільки він — уможливив Москві здобувати чимраз більше позицій в Україні. Розріст цього комплексу змусив Мазепу до суворої конспірації, що не дала йому змоги військово підготуватися до бою під Полтавою. Бій під Полтавою виграв Росії не Петро І, а українські Кочубеї. Самозрозуміло, Петро й Росія влучно використали це, як використовували всі подібні нагоди, що їх не бракувало. 46 Про причини самого комплексу Кочубеївщини хай говорять історики й психологи. Він живе й досі.

Культурно Переяслав став початком поразки з глибших причин. Культурне завоювання переможеною нацією нації-переможця в принципі можливе. Колись подолана римськими леґіонами Греція завоювала культурно Рим. Германці в Італії, Франції, Еспанії були культурно завойовані Римом, наслідком чого є сучасні романські народи. Передумовою для культурного завоювання нації-переможця є, одначе, культурна перевага переможеної нації на всьому полі бою, себто в усій культурі. Цієї передумови бракувало українській культурі XVII сторіччя. 68 Доба барокко — одна з золотих діб нашої культури. Архітектурні споруди Мазепи, проповіді того часу, початки театру, різьба й малярство, початки ґравюри — лишилися в сторіччях, вони і в наш час впливають на українське мистецтво. Одначе вони мали свою стелю. Українська культура доби барокко була суто церковна. Культура була при церкві, і церква означала культуру.

Поки так було і в Росії, українська культура була в наступі. Ми бачили, що вона завоювала церкву, мовно-богословську освіту й науку, зв'язані з релігією мистецтва. Та цього було мало для XVIII сторіччя — доби секуляризації науки, мистецтва, культури в цілому. Европа вже не жила церковною культурою.

Петро І ще використовував Яворського й Прокоповича як діячів церкви. Але він уже дивився на Захід, щоб украсти звідти потрібні йому елементи нової технічної культури. Потай вирушає він до «люторів», переодягнений теслею, щоб опанувати секрети техніки. У наш час ці функції виконують люди нижчих ранґів, але суть лишилася та сама: використати технічну культуру Заходу для зміцнення варварських основ своєї держави. Серед «птахів гнізда Петрового» ми знайдемо чимало німців, чимало росіян, але не українців. Бій під Полтавою Петрові виграли українські Кочубеї. Але Петро справді виграв бій на культурному фронті тим, що він відгородив Україну від Заходу. Зв'язок ішов через новозасноване вікно в Европу, а радше пролаз — Санктпітербурх, не через Київ. У Києві тим часом лишили Академію більш-менш як вона була. Вона була безпечна. Хто не йде вперед, відстає. Відставання було безнадійне. Тоді як російська культура свою церковну сторону доповнювала новою, технічно-світською, українська лишалася на старому 47 місці. Так вона ставала старомодною. Старомодність означає смішність. Смішність убиває культуру.

Остання постать цієї культури в її незайманому вигляді був у 1760-х роках Арсеній Мацієвич, єпископ ростовський. Він з дивовижною впертістю боронить програну справу — незалежність церкви від держави. Для нього світ обмежений рамками церковного життя. Смішний, надокучливий, — він на домагання Катерини II 69 стає перед суд єпископів, його засуджують до ув'язнення в манастирі, але він не вгамовується й там, і 1767 року його переводять до таллінської фортеці, де він доживає віку, позбавлений навіть власного ім'я. Наказом Катерини в'язня іменують Андрій Враль. Захід, до якого, здається, не додумалося навіть МВД. Дата ув'язнення Мацієвича збігається невипадково з датою скасування Гетьманщини. Це була одночасна ліквідація початого в Переяславі українського наступу — політично на Україні, культурно — в Росії.

Відгомони переяславської концепції українського культурного наступу на Росію лунають і геть пізніше. Хіба що інше — трагедія Гоголя, що пішов завойовувати Росію для українського морального кодексу, для українського розуміння мистецтва, чиє мораліте про мертві душі було пласко сприйняте різними Бєлінськими як обличительная література, чиї «Вибрані місця з листування з друзями», куди Гоголь уклав усю свою душу, були висміяні й несприйняті? І тому — природний вислід трагічного непорозуміння — спалення Гоголем його рукопису і майже самоспалення — так близько від Маросєйки, в Москві на Нікітському бульварі, і так близько до двосотих роковин Переяслава — в лютому 1852 року.

Або на початку революції спроба українських комуністів «влитися» в російську суттю комуністичну партію, щоб «розлитися й залити» її? Завжди те саме — універсалістична концепція, надія на свої сили, на свою перевагу, обмеженість цієї переваги тим провінціяльним станом, у якому перебуває або в якому тримають Україну, — і поразка, і трагедія.

Але в глибині найбільшої поразки, коли Україна втратила рештки політичної незалежности, коли літературною мовою України стала російська, що нею писали, скажімо, Капніст і автор Історії Русів, що нею намагався писати Сковорода, — тоді починається перегляд переяславської концепції. Капніст починає його протестом проти російської держави в ім'я української людини: 48

:Под игом тяжкия держави
:потоками льют пот кровавьій и
:зляе смерти жизнь ведут.

70 Історія Русів відроджує елементи українського державництва. Приходить Шевченко, що синтезує ці елементи, споює їх з новим універсалізмом — кирило-методіївський панславізм з центром у Києві (всякий здоровий рух хоче набрати рис універсалізму, питання тільки в тому, щоб заради цього не жертвувати своїм власним). Дальшу історію вже знають читачі, вона пишеться щодня далі.

Три страшні вороги українського відродження — Москва, український провінціялізм і комплекс Кочубеївщини — живуть і сьогодні. Запекла ненависть Михайла Драгоманова не знищила українського провінціялізму. Запекла ненависть Дмитра Донцова не знищила Москви. Запекла ненависть В'ячеслава Липинського не знищила комплексу Кочубеївщини. Сьогодні вони панують, і вони урочисто справляють ювілей Переяслава.

Москва підкреслює русско-украинские культурные связи. Не будемо їх заперечувати. Вони були і є. Хіба салдати по два боки лінії фронту не зв'язані між собою? Вони зв'язані на життя і смерть. Історія культурних зв'язків між Україною і Росією — це історія великої і ще не закінченої війни. Як усяка війна, вона знає наступи і відступи, знає перекинчиків і полонених. Історію цієї війни треба вивчати. Чому б не видати солідну збірку праць про українсько-російські культурні зв'язки як вони були, а не як їх препарує Москва чи наш власний провінціялізм?

Ми не маємо підстав святкувати Переяслав. Він став початком великої трагедії народу і безлічі індивідуальних трагедій. Але ми не маємо підстав і соромитися Переяслава. Він мусів бути, він показав наші хиби, але він показав і глибину нашої життєвости.

Сьогодні роковини Переяслава святкують вороги України. Я пригадую: 1913 року вся Росія урочисто святкувала тристаліття дому Романових. Голосно і бучно. Що сталося з домом Романових за чотири роки по тому, — всім відомо.

Бостон, 1954

----
<references/>

[[Категорія:Шевельов]]
[[Категорія:Зовнішня історія мови_біб]]

Шевельов Ю. Моравізми в ізборнику 1076 року?

2017-07-02T12:37:18Z

Victor Kubai:

Текст статті подано за відбиткою з «Українського Історика» ч. З—4, 1972

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Shevelov_moravizmy.djvu Djvu-файл з текстовим шаром] відтворює окрему відбитку статті з зібрання [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білокінь_Сергій_Іванович Сергія Білоконя].

[[Категорія:Шевельов]]
[[Категорія:Історія мови_біб]]

Шевельов Ю. Кость Михальчук

2017-07-02T12:36:46Z

Victor Kubai:

[[Файл:Шевельов - Кость Михальчук Obkladynka.jpg|200px|thumb|right|Обкладинка журналу]]

502

;Юрій Шерех.

'''Українські мовознавці'''

==І. — КОСТЬ МИХАЛЬЧУК (1840-1914)<ref>Текст і пагінацію (грубий шрифт зеленого кольору) подано за журналом "Україна. Українознавство і французьке культурне життя", Ч. 7, 1952. Стор. 502-507. Джерело: фотокопія з зібрання Сергія Вакуленка (Харків). </ref>==

Один з найкультурніших і найбільш європеїзованих наших діячів пера в донеоклясичний період Андрій Ніковський писав під свіжим враженням смерти Костя Михальчука: "Так і помер Кость Михальчук, використавши за своє довге життя хібащо одну десяту частину своєї колосальної ерудиції та не виявивши у всій широті свого глибокого лінґвістичнсго таланту. Таким чином, поховали ми... кращого нашого теперішнього лінгвіста, недоціненого і маловідомого за життя, автора небагатьох і неімпозантних своїми розмірами розвідок, але все таки заслуженого в історії украінсзвавства лінґвіста, діялектолога, що своїми працями заклав міцні підвалини наукового досліду і клясифікації української мови", (ЛНВ, 1914, IV, стор. 79). А Дмитро Дорошенко в спогадах про Михальчука, написаних тоді ж таки, відзначав: "Менше всього відомий був К. П. в широких кругах українського громадянства, яке тільки після його смерти, як звичайно довідалося, яку втрату понесло в його особі". (ЛНВ, 1914, V, стор. 240).

Обидва автори підкреслюють невідомість Михальчука за життя. Одначе, з них двох Дорошенко показав себе великим оптимістом: він наважився написати, що після смерти Михальчука "громадянство" дізналося, ким був Михальчук, і що він зробив для української науки. Відтоді минуло майже 40 років, і можна з пешністго сказати, що Михальчук і тепер знаний не більше ,ніж за свого життя. Література про нього фактично обмежується на некрологах, писаних 1914-1915 р. Українська загальна енциклопедія присвятила йому щось зо три рядки, де підкреслене значення тільки його діялектологічної праці, себто хронологічно його найранішої праці (1872), а всі пізніші праці майже цілковито замовчано.

Другий провідний мотив усіх некрологів Михальчукових є думка про те, що невідрадні біографічні умови не дали йому показати своїх знань і здібностей, що він був, сказати б, жертвою свого часу. Цей мотив виразний і в наведеному висловленні А. Ніковського, а ще виразніший він у інших, хто писав про Михальчука. Справді, за участь в українському національному русі Михальчук, незадовго перед закінченням курсу, був виключений з Київського університету, кілька років він мусів прожити на селі, а решту життя працював бухгалтером київської броварні. Це бухгальтерування забирало в нього цілі дні, від світання до пізнього вечора, і майже не лишало часу на наукову працю.

Тож не дивно, що наукова спадщина Михальчукова, скільки ми її знаємо, - це 12 праць, що з них дві були опубліковані вже після смерти автора (в "Українському діялектодогічкому збірнику", II, 1929), а певна частина становить собою радше публіцистику в обороні прав української мови й культури, де наукова аргументація подана здебільшого навіть не в основному тексті статті, а в підрядкових примітках, через що — варт це зауважити — ті примітки становлять чи не найцікавішу частину Михальчукових статей. Такі є, приміром, "Открытое письмо къ А. Н. Пыпину", написане 1886 р., але видане тільки 1909 р. окремою брошурою в Києві, або стаття "Что такое малорусская (южнорусская) рѣчь?", вміщена в "Кіевской Старинѣ" 1899, VIII.

Підкреслення в некрологах невідрадних умов життя Михальчука було протестом проти того становища, в якому перебувала українська наука в тогочасній російській імперії: це боліло не тільки мертвим, але й живим, і тому панування тієї теми в статтях і згадках про Михальчука є цілком зрозуміле.

503

Одначе, історія судить людей не на підставі того, гаданого, що вони могли сказати і зробити, а за тим, що вони сказали і зробили. Можна вболівати над нездійсненим, але історія не вірить сльозам. І якби Михальчук відзначався тільки тим, то він міг би фігурувати в і без того численній українській мартирології, але ледве чи заслуговував би на місце в історії української, а може й не тільки української науки, — науки про мову.

Тим часом Михальчук на це місце рішуче заслуговує. Це стало б усім ясно, коли б зібрати його розкидані в мало приступних виданнях статті і розвідки. Навіть у його публіцистичних працях розсипано багато дуже цікавих мовних спостережень, узагальнень і зауважень фактичного й принципового характеру. Розуміється, є в них чимало тепер уже застарілого, або й просто відкиненого наукою. Але в Михальчука зовсім нема наївностей або недоречностей, що їх наявність завжди дає змогу впізнати, що це праця дилетанта, а не фахівця. Та найголовніше це те, що Михальчукові праці далеко випередили праці його сучасників, і багато в чому присвячені проблемам, що власне тільки тепер гостро цікавлять світове мовознавство, а до українського, на жаль, ще й тепер не докотилися.

Михальчук працював у царині української діалектології, історії української мови і загальної методології мовознавства. У своїх працях він охоче користавея матеріялом і інших слов'янських мов але брав його не як самоціль, а для зіставлень з українськими мовними фактами і для пояснення цих останніх. Це був україніст на досить широкій славістичній основі, але поза межі слов'янських мов він звичайно не виходив, відрізняючися цим від свого геніяльного сучасника Олександра. Потебні.

Найбільш відомі і найбільш визвані праці Михальчука — з діялектології, особливо його перша, вже згадувана праця, під назвою "Нарѣчія, поднарѣчія и говоры Южной Россіи въ связи съ нарѣчіями Галичины"<ref>«Такий бусловатий заголовок довелось дати через вимоги цензури «Географ. Общ.», яке до того ще й викинуло з цієї роботи, з поради Будиловича, окрему главу про спільні (загальні) признаки полуденно-руської мови які відрізняють єї од інших слов'янських мов, уважаючи те, що виложено в цій главі небезпечним з політичного боку, бо узасаднюючим язикову самостійність і окремішність полуденно-русів од росіян (великоросів)». З «Автобіографічної записки К. Михальчука», ЗНТШ, 1914, CXXI, стор. 239
</ref>, вміщена в VII томі "Трудовъ этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край", під ред. П. Чубинського. Михальчук також широко обговорював питання діялектології в статті "Къ южно-русской діалектологіи" ("Кіевская Старина", 1893, II), хоч зміст її значно ширший від назви і є радше конспективний виклад історії української мови на базі діалектології. Завершенням цього циклу праць була Михальчукова програма для збирання особливостей українських говірок, що вийшла українською мовою в співпраці з Є. Тимченком у "Записках Українського наукового товариства" в Києві (томи V-VIII) і російською мовою в співпраці з А. Кримським у "Сборвикѣ Отдѣленія русскаго языка и словесности Академіи Наукъ", т. XXXVII.<ref>Бібліографія наукових праць К. П. Михальчука докладно подана в примітці, до статті-некролога «Костянтин Михальчук» з-під пера Вол Я. ЗНТШ, 1914, CXXI, стор. 225-233.Редакція.</ref>.

Дуже часто до історичних осіб приліплюється один більш чи менш довільний епітет, що під ним вони постійно виступають. Так Михальчука повелася називати "батьком української діялектології". Означення, як і більшість таких означень, дуже неточне, бо вже раніше від першої Михальчукової праці 504 вийшли визначні діалектологічні праці Я. Головацького і О. Потебні, щоб не згадувати про справді передчасні спроби взагальнень у цій галузі типу, наприклад, Максимовичевих. Але заслугою Михальчука було те, що свій огляд українських діялектів і говірок він побудував, поперше, на основі хоч і недосконалого й неповного, але все таки більш-менш систематичного анкетного обстеження, врахувавши також усі дотогочасні досліди, а подруге, що він зумів часткові спостереження звести в широку загальну картину, зв'язавши цю останню з питаннями формування українських діялектів узагалі.

Сьогодні багато в працях Михальчука можна доповнити, а багато дечого і виправити, особливо в частині галицьких говірок, але далеко більше в них витримало іспит часу і недарма вже далеко пізніше знайшло дуже високу оцінку в таких чужинецьких славістичних авторитетів, як от Шахматов, Лер-Сплавінський або Дурново. Зокрема, було чимало спроб захитати загальний поділ українських говірок на три великі групи — північну, південно-західню і південно-східню (у Михальчука вони виступають відповідно під назвами поліського, червоноруського чи русинського і українського наріччів), — наприклад, з боку Соболевського, Кримського, Дурново-Соколова-Ушакова. Проте пізніші досліди ствердили, що рацію мав таки Михальчук, і, удосконалена працями інших діялектологів, передусім І. Зілинського, В. Ганцова і О. Курило, його клясифікація нині здобула майже загальне визнання. Та на цьому не кінець, бо Михальчук дуже багато зробив також для історичної діялектології, щоб показати, як, коли і чому постали ці три групи. Йому належить заслуга показати, що перші дві з них — прадавні, що західня частина північної групи зазнала певних схрещень з південно-західніми говірками; нарешті, що південно-східня група — розмірно новіша і утворилася з змішання двох первісних.

Таким чином, уже в діялектологічних працях Михальчука виявляються дві характеристичні риси його, так би мовити, наукового характеру й темпераменту: з одного боку, велика увага до фактів і джерел і вміння використати з них кожну, навіть, на перший погляд незначну, риску; а, з другого боку, — нахил до широких узагальнень, до синтези, до пов'язання в одну цілість здобутків різних галузок науки. Дві риси, що рідко поєднуються в одній особі і що здебільша ціхують саме справжніх учених з ласки Божої. З українських мовознавців дореволюційного часу тільки в Потебні теж сполучилися ці дві риси. Але чим Михальчук відрізнявся від своїх сучасників — Житецького, Орловського, Кочубинського, як і від більшости пізніших українських мовознавців, — це була його велика зацікавленість до питань методології своєї науки. Він хотів не тільки досліджувати факти, але й теоретично з'ясувати для себе, як треба їх досліджувати. Ця риса теж споріднювала його з Потебнею, але тут була між ними і велика різниця: Потебня бо методологічних засад мовознавства шукав, насамперед, у психології, в історії розвитку людської свідомости. Тим часом Михальчук хотів побудувати методологію мовознавства як самостійної науки, виходячи з самої мови як даности, кажучи модною тепер термінологією, — з мови як системи.

У цих своїх шуканнях Михальчук наближався до двох вчених, що стали духовими батьками пізнішого "структуралізму" в мовознавстві: з одного боку, до Бодуена де Куртене, що його праці Михальчук напевне добре звав, і, з другого, до Фердінанда де Соссюра, чиї теоретичні погляди не могли бути відомі Михальчукові, бо вони були опубліковані далеко пізніше. Головне, що споріднювало Михальчука з цими мовознавцями, була теза про те, що в мові більше важать не конкретні даності, а їх функції й співвідношення. Скористаюся тут з одного з прикладів, приналежних самому Михальчукові.

505

1889 р. з'явилася в Києві книжка В. Науменка "Обзоръ фонетическихъ особенностей малорусской рѣчи". В ній автор уважав, що питомою рисою української мови, що відрізняє її з-поміж інших слов'янських мов, є особливий її нахил де звука і. (Приміром, російським конь, печь, лѣто відповідає українське кінь, піч, літо). Цей погляд, що, зрештою, іноді повторюється й тепер, МІихальчук заперечує, насамперед, з боку суто фактичного: українська мова, розвинувши нові і з старих о, е, ѣ, водночас утратила старі і, що змінилися в и, а в наслідок цьоьго загальна кількість звука і не побільшала, а поменшала. Але головне є те, що північноукраїнські говірки зовсім не знають цього нового і, а на його місці вживають різних, так званих, дифтонгів (справді краще називати їх за М. Дслобком поліфтонгами), типу куонь, піеч, ліето. Отже, твердити, що властивою ознакою української мови є звук і, означає вилучити з української мови всі північні говірки!..

Тим часом, якщо поглянути на. функцію і в південноукраїнських говірках і поліфтонгів у північноукраїнських, то легко можна переконатися, що вона в засаді однакова: і звук і, і поліфтонги в засаді так само виступають у нових закритих складах (крім тих випадків, коли вони постали з ѣ), так само чергуються з о або е. (Вплив наголосу в північноукраїнських говірках, що на його вагу пізніше вказав В. Ганцов, Михальчукові був, здається, невідомий). Подібних явищ не знає в цих умовах справді жодна інша слов'янська, мова; деяке наближення до цього є, правда, в західньослов'янських мовах, але нічого схожого не існує в східньослов'янських мовах. Не має, отже, значення, який конкретно звук виступає в тій чи тій говірці, вирішує однотипність умов появи цього звука, його роля в системі мови.

У наслідку таких міркувань Михальчук приходить до поняття фонеми. Бодуен де Куртене визначав фонему так: "Знаки... фонем — це знаки фонетичних типів, знаки абстрактів, знаки результатів, очищених від позитивно даних властивостей дійсної появи або існування" ("Русскій Филологическій Вѣстникъ", V. стор. 335). Під цим визначенням міг би, напевне, підписатися й Михальчук. Одначе, в підході до поняття фонеми між Михальчуком, з одного боку, і Бодуеном де Куртене і де Соссюром, з другого, була велика принципове різниця. Для Бодуена де Куртене фонема була поняттям психологічним, це було уявлення про звук, наявне в свідомості кожного мовця. Де Соссюр не поділяв цієї суб'єктивно-психологічноі настанови, він розглядав фонеми як об'єктивно дані, але для нього був характеристичний інший момент: для нього мова була системою фонем, доки мову розглядано в статиці, поза рухом, поза історичним розвитком, — що, звичайно, є цілковита абстракція, бо мова фактично завжди розвивається, завжди є в стані руху, динаміки. Тільки в наш час мовознавство приходить до переборення обох цих тез.

Тим часом, вони обидві були переборені вже в Михальчука, — і в цьому несподівана його для нас "сучасність". Обидві ці тези переборені в тому понятті, що його Михальчук називає "етимологічно-діялектною фонемою". Що таке ця "етимологічно-діялектна фонема", знову ж таки найкраще пояснити на власному Михальчуковсму прикладі. Ось, приміром, українська мова має, на його погляд, "етимологічно-діялектну фонему" о/ô тоді як російська мова має фонему о. Знаком ô Михальчук, відповідно до старого етимологічного правопису Максимовича, позначає всякі відміни старого о в, так званих, нових закритих складах, — чи то буде вимова типу кінь у південноукраїнських говірках, чи то типу куонь У північноукраїнських говірках, чи то типу кунь у карпатських говірках. Старе о (чергування типу конь — коня), що проявляється в суворо закономірних умовах. Нічого подібного нема в російській мові, де старе о зберігається в своїй, так би мовити, непорушності й 506 недоторканості. (Чергувань, зумовлених наголосом, як я вже згадував, Михальчук до уваги не бере. Чи це дооре, можна сперечатися, але тут мене цікавить не так фактична сторона прикладу, як загальні настанови Миильчука).

З цього прикладу видно найголовніші риси Михальчукового підходу до фонеми. Для нього фонема — не конкретний звук, але разом з тим і не психічне уявлення івдивіда: це звук, або звуки, зв'язані єдністю функцій, а це розкривається об'єктивним науковим дослідженням фактів живої мови, в усій різноманітності її говірок, а не інтроспекцією. Разом з тим, бувши виявом стосунків, характеристичних для живої мови, фонема в Михальчука відбиває історичний розвиток мови, розуміється, постільки, поскільки він прямо чи побічно знаходить свій вияв у фактах сучасної мови. ТИМ самим у Михальчука сучасне відокремлене від історичного, синхронне від діяхронного, кажучи термінами де Соссюра, — але вони не розірвані в щось зовсім одне від одного незалежне, а схоплені в рухливій, саморозвиваній єдності. Саме тому Михальчук і називає свою фонему, як він її розуміє, з одного боку, "діялектною", а, з другого боку, "етимологічною". Розрив індивідуального і загального, характеристичний для Бодуена де Куртене, розрив сучасного і історичного, характеристичний для де Соссюра, подолано в надзвичайно цікавому підході до справи в Михальчука.

Саме через це, від вивчення системи фонем Михальчук так легко і логічно може перекидати місток до національних особливостей мови. Питання це було тоді особливо актуальне, бо треба було боронити права української мови на існування й розвиток, а для цього треба було показати її своєрідність. Звичайно в таких випадках звергалися до романтичних тез, особливо яскраво висвітлених свого часу в Гумбольдта, про мову, як вияв і засіб формування психологічного характеру даної нації. Особистість народу, геній народу, дух народу, психологічний склад народу, їх віддзеркалення в мові — цими поняттями залюбки оперували не тільки українські романтики, а і українські народники, що в цих питаннях лишалися гумбольдтіянцями, часто навіть не знавши про існування Гумбольдта. Саме в цьому пляні розвивав, свої погляди і Потебня. Михальчук теж почасти віддав данину цим поглядам і цій термінології. Одначе, його теорія "етимологічно-діялектних фонем" дала йому змогу вийти за рамки цих більш або менш довільних і, в усякому випадку, невиразних понять, і сперти своє обґрунтування своєрідности української мови на об'єктивніші основи, на те, що можна не тільки відчувати або демонструвати окремими виразами чи фразами, а на конкретні факти.

Тут виявилася ще одна риса, притаманна Михальчукові. Не підлягає сумніву, що він був великим українським патріотом. Це він засвідчив усім своїм життям і всіма своїми писаннями. Але Михальчук ніколи не вважав за припустиме підтягати факти в ім'я патріотизму і перетворювати науку з об'єктивного вивчення дійсности на служницю наперед видуманих патріотичних тез. Він знав, що і з чисто патріотичного погляду корисною буває тільки об'єктивна наука, а не фальшивки, творені, щоб заступити їх. Це яскраво виявилося в дискусії з Соболевським. Як відомо, Соболевський твердив, що мова давнього Києва була не українського, а російською. У відповідь на це чимало українських науковців (П. Житецький, А. Кримський, В. Антонович ) кинулися доводити протилежне: мова давнього Києва нічим не відрізнялася від мови давньої Галичини, отже, була такою ж мірою українська, як і ця остання. Свого часу, коли цю дискусію розпочав Поґодін, Максимович перестерігав проти перебільшення ваги цього сперечання, наводячи російську приказку: "За мухой не съ обухомъ, за комаромъ не съ топоромъ" ("Филологическія письма къ 507 М. П. Погодину", І). Ця пересторога була давно забута, і науковці обох таборів справді ганялись за комаром з сокирою!

Михальчук, забравши слово в дискусії в уже згадуваній праці "Къ южно-русской діалектологіи", не тільки зберігав лицарський тон до свого супротивника. Далеко важливіше: він уникає такого частого в дискусіях прагнення в усьому зайняти позицію прямо протилежну до позиції свого ворога. Михальчук у тезі Соболевського намагається розрізнити частку правди від помилкового й перекрученого. Він твердить, що в твердженні Соболевськсго про істотну відмінність мови давнього Києва від мови Галичини і тотожність мови давнього Києва з російською мовою тілька друга половина, була. хибною. Михальчук уважав, що українська мова склалася з двох первісно досить відмінних половин, що й досі виявляється в відмінності південноукраїнських говірок (їх прототипом була якраз мова давньої Галичини) і північноукраїнських говірок, що їх прототипом була якраз мова давнього Києва. З сучасних говірок, на думку Михальчука, найближче до мови давнього Києва стоять овруцько-житомирські говірки.

Цю тезу Михальчукову про первісну, або, як він каже, споконвічну, діялектну двоосновність української мови згодом більшою чи меншою мірою прийняли Кримський, Лер-Сплавінський, Ганцов, а особливо О. Курило, хоч, скільки знаю, ніхто з них не посилався на Михальчука. Одначе, досі ніхто не застосував її послідовно до історії та історичної діалектології української мови. І тут, як і в питанні фонеми, Михальчук далеко випередив свій час і стоїть на тому рівні, що його мовознавча наука осягає аж тепер.

Це саме можна сказати про низку конкретних питань історії української мови. Михальчукові належить дуже оригінальне пояснення постання українського і з старого о (слова типу кінь), сперте не на чисто фонетичні переходи, а на стосунки фонем у системі мови: заслуговують на увагу також його погляди в питанні про ствердіння приголосних перед е, и, — досі одне з найспірніших питань української історичної фонетики. Він забирав голос також у питаннях історичної морфології (проблема закінчень іменників м'якого типу, проблема закінчення прикметників у називному відмінку множини), хоч тут, треба визнати, його погляди менше виходять за межі властивих його добі, і на сьогодні великою мірою вони застаріли. Нарешті, Михальчук висловлював дуже цікаві думки про клясифікацію слов'янських мов узагалі і східньослов'янських зокрема.

Всі ці речі вимагають ширшого насвітлення, і я маю надію повернутися до них у більшій праці про Михальчука<ref>Див. Юрій Шерех. Кость Михальчук. — УВАН, Вінніпеґ, 1952. Передрук: [http://publish-ukma.kiev.ua/product_info.php?products_id=119 Ю. Шевельов. Портрети українських мовознавців. К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2002,] стор. 93-126. (''Примітка моя — ВК''). </ref>. В цій статті я не мав наміру вичерпати коло проблем, що їх вивчав і по-новому насвітлив Михальчук. Її завданая далеко скромніше: показати, скільки живого і творчого для нашого часу в в невеличкій розміром науковій спадщині цього одного з найвидатніших українських мовознавців, показати, що він заслуговує на пошану не тільки як одна з жертв недогідних умов для розвитку української науки, але й за те, що він, не зважаючи на ці умови, створив. Звичайно, як я вже визначав, багато є в нього і перестарілого або неактуального, але ж вага справжнього ученого виявляється не в тому, щоб за ним сліпо йти, а в тому, щоб прилучитися до його шукань, відчути його живу думку і запліднитися цією думкою на нові, дальші шукання.

'''Юрій Шерех'''

----
<references/>

[[Категорія:Персоналії_біб]]
[[Категорія:Шевельов]]

Шевельов Ю. Up or out?

2017-07-02T12:36:14Z

Victor Kubai:

'''Юрій Шевельов. ''UP OR OUT? З проблематики формування українського числівника як часини мови''.
:За кн.: О. Забужко, Ю. Шевельов. ''Вибране листування на тлі доби: 1992—2002: з додатками, творами, коментарями, причинками до біографій та іншими документами''. —К.: Висока Полиця, ВД Факт, 2011. — 504 с. (Далі ОЗ-ЮШ).'''

[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Shevelov_Up_or_out.pdf '''Текстовий PDF файл .''']

'''Повний текст виступу на III-му Конґресі Міжнародної Асоціації Україністів (Харків, серпень 1996р.''').

Текст в ОЗ-ЮШ (стор. 435-443) подано за:
:Юрій Шевельов. Вибрані праці: У 2 кн. Кн. 1. Мовознавство/ Упоряд. Лариса Масенко. — К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська Академія», 2008. — С. 453-460;
:Корогодський Р. Якщо наука творить під паличку диригента, то годі побачити науку і почути музику. Харківські враження//Час/Time. — 6 вересня 1996 р. — С. 12.

Про Харківський конгрес і причини ігнорування частини доповіді у працях ІІІ-го Конґресу МАУ у поданому після доповіді коментарі О. Забужко до листа Ю. Шевельова від15 жовтня 1996 р. (ОЗ-ЮШ, стор. 131-134)

[[Категорія:Шевельов]]
[[Категорія:Історія мови біб]]
[[Категорія:Зовнішня історія мови біб]]

Рецензія на Vasyl Niniovs’kyj. Ukrainian Reverse Dictionary

2017-07-02T12:35:27Z

Victor Kubai:

Текст рецензії на '''Vasyl Niniovs’kyj'''. ''Ukrainian Reverse Dictionary'' / Ukrainian Institute of Technology and Economics. Munich; Edmonton: Ukrainian Book Store. 482 pp. // The Slavic and East European Journal. - 1971. - Vol. XV, No. 3. - P. 356-358.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Retsenzii/Niniovsky.djvu Djvu-файл з текстовим шаром] відтворює окрему відбитку статті з зібрання [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білокінь_Сергій_Іванович Сергія Білоконя].

[[Категорія:Нове]]
[[Категорія:Шевельов]]
[[Категорія:Словники]]

Рецензія на V.Vinogradov. Russkij jazyk

2017-07-02T12:35:08Z

Victor Kubai:

Текст рецензії на '''V.Vinogradov'''. ''Russkij jazyk. Grammatičeskoe učenie o slově''. Moskau; Leningrad, 1947. 783 S. // Zeitschrift für slavische Philologie - 1952. - Bd. XXI, Hf. 2. - S. 408-441.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Retsenzii/Ruski_jazyk.djvu Djvu-файл з текстовим шаром] відтворює окрему відбитку статті з зібрання [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білокінь_Сергій_Іванович Сергія Білоконя].

[[Категорія:Нове]]
[[Категорія:Шевельов]]

Рецензія на Stender-Petersen, Varangica

2017-07-02T12:34:45Z

Victor Kubai:

[Рец.] Ad. Stender-Petersen, Varangica. 262 pp. Aarhus, 1953. // Slavic Word Vol. 10, No. 4, December, 1954.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Retsenzii/Varangica.djvu Djvu-файл з текстовим шаром] відтворює окрему відбитку статті з зібрання [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білокінь_Сергій_Іванович Сергія Білоконя].

[[Категорія:Нове]]
[[Категорія:Шевельов]]

Рецензія на Rudnyčkyj. Die Lemberger Ukrainische Stadtmundart (Znesinnia)

2017-07-02T12:34:25Z

Victor Kubai:

Текст рецензії на '''Jar. Rudnyčkyj'''. ''Die Lemberger Ukrainische Stadtmundart (Znesinnia)''. Unter Benutzung von Schallplatten bearbeitet. Berlin, 1943. 139 S. (= Arbeiten aus dem Institut für Lautforschung an der Universität Berlin / Hrsg. von D.Westermann; Nr. 2) // Zeitschrift für slavische Philologie - 1951. - Bd. XXI, Hf. 1.-S. 216-221.

http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Retsenzii/rudnitski_.djvu Djvu-файл з текстовим шаром] відтворює окрему відбитку статті з зібрання [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білокінь_Сергій_Іванович Сергія Білоконя].

[[Категорія:Нове]]
[[Категорія:Шевельов]]

Рецензія на J. Rudnyc’kyj. An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language

2017-07-02T12:33:48Z

Victor Kubai:

Текст рецензії на '''J. B. Rudnyc’kyj'''. ''An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language.'' 2nd revised ed. Winnipeg: Ukrainian Free Academy of Sciences-UVAN, Inc., 1966. Parts 1-5. 480 pp.; 1967. Part 6. P. 481-576 // Language. - 1968. - P. 856-857.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Retsenzii/rudnytsky_etym_dict.djvu Djvu-файл з текстовим шаром] відтворює окрему відбитку статті з зібрання [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білокінь_Сергій_Іванович Сергія Білоконя].

[[Категорія:Нове]]
[[Категорія:Шевельов]]
[[Категорія:Словники]]

Рецензія на H. Paszkiewicz. The Origin of Russia

2017-07-02T12:33:25Z

Victor Kubai:

Рецензія на '''H. Paszkiewicz'''. ''The Origin of Russia''. New York: Philosophical Library, 1954. XII + 556 pp. // Historical Bulletin. - 1955. - Vol. 34, No. 1. - P. 42-44.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Retsenzii/Origin_of_Russia.djvu Djvu-файл з текстовим шаром] відтворює окрему відбитку статті з зібрання [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білокінь_Сергій_Іванович Сергія Білоконя].

[[Категорія:Нове]]
[[Категорія:Шевельов]]

Рецензія на C. Borelius. Safonovičs Chronik

2017-07-02T12:33:00Z

Victor Kubai:

Текст рецензії на '''Cecilia Borelius'''. ''Safonovičs Chronik in Codex AD 10 der Västerräser Gymnasialbibliothek. Eine sprachliche Untersuchung''. Uppsala, 1952. 124 S. (= Publications de 1’Institut Slave d’Upsal) // Word. - 1953. - Vol. 9, No. 4. - P. 409-412. (= Slavic Word. - 1953. - No. 2. - P. 85-88).

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Retsenzii/Safonovich_Chronik.djvu Djvu-файл з текстовим шаром] відтворює окрему відбитку статті з зібрання [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білокінь_Сергій_Іванович Сергія Білоконя].

[[Категорія:Нове]]
[[Категорія:Шевельов]]

Šerech. Y. Toward a Historical Dialectology : its Delimitation of the History of Literary Language.

2017-07-02T12:32:39Z

Victor Kubai:

Текст статті Šerech. Y. Toward a Historical Dialectology : its Delimitation of the History of Literary Language. (In connection with some recent publications in slavistics) подано за відбиткою з ORBIS. Bulletin International de Documentation Linguistique, Tome III, No 1, 1954, p. 43-57.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Shevelov_Toward_a_Historical_Dialectology.djvu Djvu-файл з текстовим шаром] відтворює окрему відбитку статті з зібрання [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білокінь_Сергій_Іванович Сергія Білоконя].

[[Категорія:Шевельов]]

Šerech. J. Zum Problem der Satzgliederung und Aussonderung der Redeteile

2017-07-02T12:32:14Z

Victor Kubai:

Текст статті Šerech. J. Zum Problem der Satzgliederung und Aussonderung der Redeteile (Die Bücher von I. Meščaninov). Résumé подано за відбиткою з Lingua. International Review of General Linguistics. V. III, 2, 1952, p. 193-218.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Shevelov_Zum_Problem_der_Satzgliederung.djvu Djvu-файл з текстовим шаром] відтворює окрему відбитку статті з зібрання [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білокінь_Сергій_Іванович Сергія Білоконя].

[
[[Категорія:Шевельов]]

Šerech. J. Phonema Errans

2017-07-02T12:31:45Z

Victor Kubai:

Текст статті Šerech. J. Phonema Errans. A Contribution to the Solution of the Problem based on the Material of the Eastern-Slavonic Languages подано за відбиткою з Lingua. International Review of General Linguistics. V. II, 4, 1950, p. 399-418.

;[http://lib.movahistory.org.ua/Shevelov/Shevelov_Phonema_Errans.djvu Djvu-файл з текстовим шаром] відтворює окрему відбитку статті з зібрання [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білокінь_Сергій_Іванович Сергія Білоконя].

[[Категорія:Шевельов]]