Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови - Внесок користувача [uk]

Горецький П., Кириченко І. Націоналістичне шкідництво в синтаксі...

2012-07-22T14:23:43Z

Кувалда:

<div style="background-color:#FFE7BA">
'''П. Горецький, І. Кириченко'''

==Націоналістичне шкідництво в синтаксі сучасної української літературної мови.<ref>Номери сторінок (<b><font color="green">грубий шрифт зеленого кольору</font></b>) подано за збірником "Мовознавство" №3-4, 1934 р.</ref>==

::::::::„Що таке національна культура за панування національної буржуазії? Буржуазна своїм змістом і національна своєю формою культура, що має на меті отруїти маси отрутою націоналізму і зміцнити панування буржуазії. Що таке національна культура за диктатури пролетаріату? Соціалістична своїм змістом і національна формою культура, що має на меті виховати маси в дусі інтернаціоналізму і зміцнити диктатуру пролетаріату".

<div align=right>''Сталін.''   </div>

::::::::„Ми, комуністи, зараз будуємо культуру, ми будуємо українську культуру, але, будуючи українську культуру, ми встановлюємо, що пануюча роль у цій культурі належить і мусить належати робітничому класові і що в процесі будівництва української культури буржуазну культуру ми будемо викривати, ми будемо з нею боротися".

<div align=right>''Л. Каганович''.   </div>

Жовтнева революція, знищивши експлуатацію і всякий гніт капіталізму в колишній царській „тюрмі народів", утворила найсприятливіші умови для розвитку, під проводом комуністичної партії, пролетарських, соціалістичних змістом, національних формою культур усіх національностей СРСР, які в братерськім єднанні будують соціалістичне суспільство. На XVI з'їзді ВКП(б) товариш <span class="xtnd">Сталін</span> говорив:
::„На ділі період диктатури пролетаріату і будівництва соціалізму в СРСР є період <span class="xtnd">розквіту</span> національних культур, соціалістичних змістом і національних формою".

Там же, на XVI з'їзді ВКП(б), товариш <span class="xtnd">Сталін</span> сказав:
::„Що таке національна культура за диктатури пролетаріату? Соціалістична своїм змістом і національна формою культура, що має за свою мету виховати маси в дусі інтернаціоналізму і зміцнити диктатуру пролетаріату”.

Розвиток і розквіт соціалістичних змістом, національних формою культур народів СРСР, у братерському їх єднанні і співробітництві на грунті здійснення спільних завдань соцбудівництва, має величине значення, бо цей розвиток національних формою, соціалістичних змістом культур усіх народів СРСР нерозривно зв'язаний з успішним розгортанням усіх ділянок соціалістичного
<b id='40'><font color="green">40</font></b>

будівництва, сприяє приєднанню до соціалістичного будівництва і свідомій, активній участі в ньому найширших мас пролетаріату і колгоспного селянства.

Разом з цим розвиток соціалістичних змістом, національних формою культур народів СРСР найтісніше зв'язаний з розвитком мовного будівництва, з розвитком мови — зброї класової боротьби і знаряддя соціалістичного будівництва, знаряддя підвищення класово-політичного, загальнокультурного, економічного, технічного рівня найширших мас пролетаріату і колгоспного селянства.

Жовтнева революція забезпечила буйний розвиток і розквіт пролетарської української культури в УСРР і розвиток літературної української мови. Школу, пресу, науку, техніку і т.д., політичний, економічний і культурний розвиток нашої країни — всі ці ділянки соцбудівництва покликана обслужити українська літературна мова.

Тому і вивчення та розвиток української літературної мови — знаряддя класової боротьби пролетаріату, знаряддя культурного будівництва і розвитку найширших мас — має величезне значення в усіх її ділянках: у лексиці, синтаксі та фразеології, в стилістиці, в словотворі, в правописі.

Перемога Жовтневої революції на Україні забезпечила нечуваний досі розвиток української літературної мови, яка лише недавно перед тим була в пригніченому стані.

З перших же років революції починається й наукове, теоретичне опрацювання питань літературної української мови, розроблення лексики, граматики, питань синтакси української мови і т. д.

Розвиток соціалістичного будівництва і нерозривно з ним зв'язаний розвиток культурного будівництва і творення пролетарської української культури в УСРР викликають шалений опір класововорожих елементів, викликають боротьбу ворожих пролетаріатові класів проти соцбудівництва і творення пролетарської, соціалістичної змістом, національної формою, української культури. Класововорожі елементи намагаються спрямувати цей розвиток культури на буржуазний, націоналістичний шлях. Товариш <span class="xtnd">Сталін</span>, аналізуючи питання про ухили в галузі національного питання і розвитку культур народів СРСР — ухил до великодержавного шовінізму і ухил до місцевого націоналізму, про ухил до місцевого націоналізму говорив:
::,У чому в суть ухилу до місцевого націоналізму?
::Суть ухилу до місцевого націоналізму є в прагненні відокремитися і замкнутися в рамках своєї національної шкаралупи, в прагненні затушкувати класові суперечності всередині своеї нації, в прагненні оборонитися від великоросійського шовінізму через відхід від загального потоку соціалістичного будівництва, в прагненні не бачити того, що зближує і з'єднує трудящі маси національностей СРСР і бачити тільки те, що може їх віддалити одну від одної.
::Ухил до місцевого націоналізму відбивав невдоволення вмираючих класів колись гноблених націй з режиму диктатури пролетаріату, їхнє прагнення відокремитися в свою національну державу і запровадити там своє класове панування. Небезпека цього ухилу в тому, що він культивує буржуазний націоналізм, послаблює єдність трудящих народів СРСР і грав на руку інтервенціоністам" <ref> Питаня ленінізму, вид. 4, 1932, с. 516.</ref>.

В УСРР українські націоналістичні, петлюрівські елементи розвинули широку роботу, спрямовану, на боротьбу проти розвитку пролетарської, <b id='41'><font color="green">41</font></b> соціалістичної змістом, національної формою української культури, а зокрема в ділянці мови — проти розвитку сучасної літературної мови, мови пролетаріату і колгоспного селянства. Націоналістичні елементи всіляко намагаються спотворити українську літературну мову, спрямувати її розвиток на буржуазні шляхи, націоналістичні шляхи, намагаючись таким чином зробити українську мову знаряддям роз'єднання трудящих різних національностей Радянського Союзу, знаряддям розвитку буржуазної української культури, знаряддям класового панування буржуазії, засобом реставрації капіталізму на Україні.

Тому то боротьба проти націоналістичного шкідництва, різних націоналістичних концепцій і поглядів у питаннях мовного будівництва, у питаннях найрізніших явищ сучасної української літературної мови, зокрема її синтакси, становить собою складову частину боротьби за генеральну лінію партії у здійсненні ленінської національної політики, частину боротьби партії за створення пролетарської української культури, боротьби проти місцевого українського націоналізму, як головної небезпеки на Україні на даному етапі, і проти великодержавного російського шовінізму, головної небезпеки в масштабі всього Радянського Союзу.

Як зазначено вище, з перших років Жовтневої революції починається наукове розроблення питань української літературної мови як дожовтневої, так і пожовтневої, і зокрема питань її синтакси. І в багатьох працях з питань української літературної мови до недавнього часу у більшій чи меншій мірі виявлялося націоналістичне шкідництво, різні націоналістичні концепції і твердження, що є ворожі для розвитку пролетарське," української культури-Ми не маємо змоги спинятися на всіх цих працях з української мови, які вийшли з 1920 р. і до минулого року і в яких трактуються питання синтакси: О. Курило, особливо „Уваги до сучасної української літературної мови” (вид. 1, 1920 р., останнє — трете, 1925 р.); Є. Тимченко, Льокатив в українській мові (1925 р.); Вокатив і інструменталь в українській мові (1926 р.) та інші праці; М. Мироненко, Українська фразеологія (1927 р. і вид. 2, 1929 р.); М. Сулима, Українська фраза (1928 р.); М. Гладкий, Наша газетна мова (1926 р.), Мова сучасного українського письменства (1930 р.); М. Осипів, Лексично-синтаксичні зауваження до мови вчителя (1928 р.); С. Смеречинський, Нариси з української синтакси (1932 р.). Такий же характер мають і такі підручники української мови, як М. Гладкого, Практический курс украинского языка (1924 р.), М. Трохименка і К. Буйного, Робоча книжка з української мови (1926 р. і пізніші видання). Всі ці праці пройняті націоналістичним шкідництвом, перекрученням фактів української мови, шкідливими націоналістичними твердженнями й приписами щодо синтакси сучасної української літературної мови.

Є цілий ряд націоналістичних тверджень щодо окремих питань сучасної української літературної мови і її синтакси і в „Підвищеному курсі української мови, за редакцією Л. Булаховського (1931 р.), і в „Нормах української літературної мови" (1931 р.) О. Синявського, і в інших працях (раніших років) того ж автора, і в різних практичних курсах і шкільних, підручниках української мови, як напр., П. Горецького і Ів. Шалі, Українська мова — Практично-теоретичний курс (1926 р. і пізніші видання, останнє 1929 р.), М. Наконечного, <b id='42'><font color="green">42</font></b> Українська мова — програма-конспект (1928 р.), Карбаненка і О. Матійченка, Українська мова (1930 р.) і інших авторів, що приймали і поширювали висловлені в теоретичних працях націоналістичні, політично шкідливі твердження про найрізніші питання сучасної української літературної мови.

Розглянемо тут деякі з указаних вище теоретичних мовознавчих праць, які мали найбільший вплив і які особливо пройняті націоналістичним шкідництвом, особливо виразно виявляють свою шкідливу методологію і дають свої націоналістичні приписи і поради щодо найважніших питань синтакси сучасної української літературної мови.

Перша з таких праць — „Уваги до сучасної української літературної мови" О. Курило (вид. 1, 1920 р., трете — останнє, 1925 р.) — найпоширеніша і найвпливовіша аж до 1929—1930 pp. праця з синтакси сучасної української літературної мови.

Про цю працю один автор писав:
::„Насамперед передбачаймо велику роботу над українською стилістикою; в найближчому часі вона полягатиме, очевидно, в переборюванні деяких небезпечних тенденцій, узаконених в українській літературній мові відомою і вельми впливовою книжкою О. Курило, а далі догматично спрощених та узагальнених зусиллями всякого роду перекладачів, викладачів, коректорів та редакторів мови" <ref><span class="xtnd">Б. Ткаченко</span>. Реферати про, українське словництво. „Шлях освіти", 1926, № 7-8, с. 268.</ref>.

Націоналістична методологічна база, на якій стоять „Уваги" О. Курило, обумовила й розв'язання багатьох синтаксичних питань, що їх розглядав авторка в своїй роботі.

Про революційні зрушення в сучасній, пожовтневій українській літературній мові — супроти мови дожовтневої — „Уваги" говорять:
::“Ні одна літературна мова, крім української, не зазнала в процесі свого розвитку такої раптової зміни в не що й довгий час, ба тільки від революції 1917 p.”<ref><span class="xtnd">О. Курило</span>. Уваги, 1925, вид. 3, с. 1.</ref>.

І далі:
::„Сучасна українська наддніпрянська літературна мова — найбільше в спеціально-наукових та в популярно-наукових виданнях своєю складнею та фразеологією, почасти й словотвором, мало нагадує українську народну мову: вона намагається йти шляхом російської наукової мови з її здебільшого далеким від народного складом фрази" <ref>Ibid , с. 2.</ref>.

Думку про потребу для української літературної мови стояти на грунті „народної мови" і не сходити з цього „природного джерела" „Уваги" підкреслюють і далі:
::„Але коли українська літературна мова, здебільшого наукова, заховуючи тільки свої фонетичні, морфологічні та лексичні особливості, усіма іншими сторонами відбігає свого природного джерела, народної підстави, де є інші психічні асоціації, і набігає чужої собі тропи, що нею йде російська літературна мова, то вона стає в такій же мірі неприродна і штучна, що перестає бути українською мовою” <ref> Ibid., cc. 2-3.</ref>.

Такі думки висловлюють „Уваги" про „природне" джерело для сучасної української мови і про „чужу тропу" — той шлях, яким іде російська <b id='43'><font color="green">43</font></b> літературна мова, що теж „відбігла народної тропи", але, як це прекрасно знають „Уваги", не стала „неприродна й штучна" і не перестала бути російською мовою, як це, на думку „Уваг", стає чи має статися з українською літературною сучасною мовою.

Яке ж те „природне джерело" і ті „психічні асоціації", які мають дати базу для розвитку сучасної української літературної мови, мови пожовтневої?

„Уваги" кажуть про це так:
::„Кожна мова виявляє своїми кращими представниками слова певну, властиву даній нації звичку думати, що витворилася як на даних оточення, як і на суб'єктивних авторових рисах у мові. Суб'єктивізм той кристалізує, шліхує, словом стилізує народну мову. Це і є лінгвістичний смак даної особи, її чуття мови і те чуття мови йде в наших кращих представників слова здебільшого одним шляхом, воно висуває <span class="xtnd">своє одмітне</span> (підкреслення автора). Так стилізували українську народну мову Квітка-Основ'яненко, Куліш, Марко Вовчок. Треба на оці мати й поширеність даного язикового факту. Це і є той шлях, що ним і надалі повинна йти українська літературна мова" <ref>„Уваги", с. 6.</ref>.

Отже „Уваги" трактують питання про сучасну літературну мову не з погляду придатності її виконувати свою соціальну функцію в сучасному, в добу диктатури пролетаріату, а з погляду відповідності її до мови „стилізаторів" „народної" мови середини XIX століття, мови буржуазно-феодальних письменників — Квітки-Основ'яненка, Куліша, Марка Вовчка, цих, по рекомендації „Уваг", „кращих представників слова", а по нашому — представників царсько-хвалебницьких (Квітка-Основ'яненко) і буржуазно-фашистських (Куліш) „психічних асоціацій" (класових поглядів).

Заперечуючи пореволюційну, пожовтневу літературну українську мову через невідповідність її до мови вказаних „стилізаторів", до „народної" мови, тобто „всенародної" позакласової селянської мови середини минулого століття, і через відхилення від цієї „народної тропи", „Уваги" базою для сучасної літературної мови вважають мову письменників середини минулого століття і давню „народну" мову. „Уваги" кажуть:
::„Українська літературна мова останніх років, найбільше наукова мова, ухилялася від того основного процесу, і треба докласти щонайбільшої праці, щоб ізнов наблизити її до народної, до мови класиків українського слова" <ref>Ibid , с. 7.</ref>.

Отже хоч як сучасна, пожовтнева літературна українська мова відійшла від того „зразка", який найкраще, на думку „Уваг", відбиває „дух" мови, — від мови „стилізаторів'" народної мови, — проте „Уваги" твердять, що сучасна літературна мова ще може (і повинна) досягти, чи, вірніше, ще може і повинна вернутися до того „зразка". Про це „Уваги" кажуть:
::„Усталеної в широкому розумінні української наукової літературної мови ми ще не маемо і чи та неусталеність не стає їй (мові) десь у пригоді саме тим, що дає їй найширші можливості, а передусім можливість мати народну підставу і розвитком своїм іти за розвитком народної мови" <ref>Ibid , с. 3.</ref>.

Сприяти розвиткові сучасної літературної української мови в цьому напрямку і мають своїм завданням „Уваги". Курило пише: <b id='44'><font color="green">44</font></b>
::„Поданими тут фактами я б рада прислужитися сучасній літературній мові тим, щоб допомогти їй зійти з російської підстави, набігти живої народної тропи, тієї, що йшла нею літературна мова давняшніх українських письменників, а відбігла її сучасна мова. Для української літературної мови є єдина можлива підстава — народна мова: елемент, що з його тепер твориться українська інтелігенція, це українське селянство, — тільки воно може дати обличчя українській літературній мові” <ref>„Уваги", с. 190.</ref>.

Так, заперечуючи сучасну літературну мову і всі явища в ній, які не відповідають „мові давняшніх письменників" і становлять „відбіг" від „живої народної тропи" (тобто від мови буржуазних письменників, від мови української буржуазії), „Уваги" вказують і загальний практичний шлях „виправлення" сучасної літературної.
::„Як же наблизити українську літературну мову до народної, як зберегти її „дух", її індивідуальні прикмети? Як навчитися <span class="xtnd">думати по українському</span> і не збиватися на чуже?"

— питають „Уваги". І відповідають на це так:
::„Треба уважно читати класиків українського слова, вважати на їх мову, відзначати в них своє, українське, найбільше синтаксичні та фразеологічні явища в мові. Так само треба й до етнографічних записів поставитися" <ref>2) Ibid., с. 5.</ref>.

Такий дають „Уваги" загальний рецепт „виправлення" сучасної української мови, рецепт, пройнятий повним відкиданням усього сучасного, усього пожовтнеаого в сучасній літературній мові, пройнятий націоналістичними порадами.

Подані вище моменти із вступних частин „Уваг" О. Курило (та окремих зауважень у кінці її праці) дають нам головні загальні методологічні настанови в трактуванні сучасної української літературної мови. Вони, ці настанови, побудовані цілком на засадах буржуазної лінгвістики, пройняті сугубо націоналістичними вимогами висувати „своє, одмітне", „думати по українському і не збиватися на чуже" і т. ін. „Уваги" давали міцний грунт для націоналізму в українському мовознавстві. Ці настанови, як і вимога до сучасної української літературної мови розвиватися на грунті „народної мови", яку „стилізували" Квітка-Основ'яненко, Куліш і інші письменняки, тобто фактично на грунті феодально-буржуазної мови віджилої доби, заперечували <span class="xtnd">новий етап</span> розвитку української літературної мови, етап творення пожовтневої літературної української мови, мови пролетаріату і колгоспного селянства. Цим самим „Уваги" намагалися загальмувати розвиток сучасної української літературної мови, спрямувати його на ворожий шлях.

Керуючись з'ясованими вище шкідницькими методологічними принципами і настановами, „Уваги" О. Курило подавали свої поради і приписи до синтаксичних (а також стилістичних, фразеологічних, словотворчих) питань дожовтневої мови. Ці поради й приписи, кажучи поданими вище словами. Б. Ткаченка, стали на якийсь час „узаконеними" в українській літературній мові. Самі методологічні принципи „Уваг" і уґрунтовані на них поради й догми щодо багатьох синтаксичних явищ літературної мови широко підхоплювали інші автори, подаючи їх у своїх теоретичних і практичних працях з мови, іноді доповнюючи „Уваги" такими ж буржуазними націоналістичними засадами <b id='45'><font color="green">45</font></b> і синтаксичними та фразеологічними й іншими правилами, порадами, „законами" і т. д. української мови.

З дальших праць, що трактують питання синтакси сучасної української мови, спинимось на праці М. Сулими „Українська фраза".

М. Сулима є яскравим представником українських буржуазних лінгвістів, які шлях розвитку сучасної української літературної мови бачать в „онародненні" її. В своєму популярному начерку „З історії української мови" він зазначає:
::„Тільки ж не треба не помічати й того, що після Жовтневої революції й утворення УСРР українська газетно-журнальна й інтелігентська мова помітно повертає на той шлях, що він здавна ліг перед українським письменством, — цілковите онароднення літературної мови. Отже, відколи Жовтнева революція скинула національний гніт і з більшої частини українського народу, і з українського слова, увесь антинародний і зовсім зайвий намул „літературницький" швидко гине, поступаючись і знічуючись перед масовонародними тенденціями"<ref>М. Сулима, 3 історії української мови, 1927, с. 19.</ref>.

Погляди акад. Кримського — „отак, як говорить простий нарід на Україні — так треба точка в точку й писати"<ref>А. Кримський, Нариси з історії укр. мови, 1922, с. 115. </ref>>, і О. Курило — „вона [українська літературна мова] ще має в собі можливість стати такою, якою б сам нарід заговорив..."<ref>„Уваги", с. 4.</ref>) — цілком поділяв М. Сулима. Він пише:
::„3а часів робітничо-селянської епохи українська літературна мова й не може бути іншою, як не масовою, бо монополістом тої літературної мови на всіх ділянках життя (газета, підручник, белетристика, канцелярія, наука тощо) має бути маса, а не хтось інший"<ref> М. Сулима, 3 Історії укр. мови, с. 20.</ref>.

Це твердження М. Сулими, як влучно висловився Н. Каганович у статті «Проти „народництва" в мовознавстві», є намагання підвести ідеологічну базу під погляд „лінгвістів-народників"<ref>„Прапор марксизму", 1930, № 1, с. 51.</ref>. Під масовою мовою, як видно з наведених М. Сулимою прикладів і джерел в його праці „Українська фраза", треба розуміти так звану народну, мову. Алеж відомо, що пропагування „загальної народної мови", звичайно, базується на теорії безбуржуазності української нації, теорії, що її виплекав український націоналізм.

Мовні елементи, як слова, звороти, фразеологія, що відбивають власницькі інтереси й ідеали, властиві ворожому для працюючих буржуазному класові, не можуть увійти до сучасної української літературної мови, мови пролетаріату й колгоспного селянства; всі такі „народні" елементи мусять відмерти. Тому з цього погляду було б шкідливо орієнтувати сучасну українську літературну мову на цю „народну" мову; бо це явно протирічить мовним потребам робітничо-селянських мас, що успішно будують соціалізм. Вимога М. Сулими „цілковитого онароднення" сучасної української літературної мови є явище регресивне, є назадництво. Ця вимога є по суті відбиття політичних прагнень української буржуазії в мовознавстві.

З метою нормувати сучасну українську літературну мову за принципом „онароднення" її М. Сулима випускає книжку „Українська фраза. Коротенькі <b id='46'><font color="green">46</font></b> начерки" (Харків, 1928). В „Українській фразі" він послідовно проводить цей принцип. Вся книжка рясніє висловом „народна мова". Ось приклади з „Української фрази":
::„Раз-у-раз народна українська мова вживає ніякого роду"; „Є так звана маєстатна (звеличальна) множина. В народній мові вона зовсім незнана"; „в українській народній мові частенько ще трапляється така множина (замість однини), що вею виявляють чемність, пошану до якоїсь особи"; „у народній українській мові і в старших письменників..."; „в народній українській мові такого типу звороти дуже раритетні"; „Можна бути певним, що невдовзі ці сурогати (прикметникові словотвори на ''-чий, -мий, -тий'') зовсім зникнуть і українська літературна мова стане ще чистішою й правильнішою з народно-масового погляду" <ref>М. Сулима, Українська фраза, сс. 16, 21, 76, 74.</ref>.

Цей епітет „народна" в „Українській фразі" маємо дуже й дуже часто.

Всі ті форми української мови, яких не знайдено в народних говірках, пам'ятках чи в мові старіших дореволюційних письменників, М. Сулима вважає неукраїнськими, наявність же їх у сучасній мові пояснює впливом російської або польської мови і заперечує такі форми. Маємо, наприклад, такі характерні його зауваження в „Українській фразі":
::„При зв'язці ''є'' (''єсть'') наявній і невжитій орудний відмінок буває лише в мові тих, що йдуть за польською мовою... Говорити так не слід"; „в українській мові такого типу родовий відмінок становить собою або архаїзм, або росіянізм .."; „релятивно-сполучного постпозитивного ''який'' в українській народній мові майже не вживається, а коли й уживається, то не без впливу російської або польської мови"; „все це (вживання орудного дійової особи при дієслівних формах на ''-но, -то'') результат наслідування російської літературної мови і — наслідування зовсім непотрібного” <ref>Ibid, сс. 41, 49, 58, 80.</ref>.

Ці твердження М. Сулими явно націоналістичні. На думку М. Сулими, все те, що є в сучасній українській літературній мові, що є фактом пожовтневої літературної мови, не мусить мати місця в сучасній українській літературній" мові, бо воно, на думку Сулими, постало як результат наслідування російської мови. Тільки націоналістичне засліплення може диктувати стати на такий шлях. Часто такого впливу, про який говорить М. Сулима, довести не можна, бо це й не в в більшості випадків вплив іншої мови, а явище, що постало в українській літературній мові шляхом звичайного мовного розвитку.

Констатацією того, що те чи інше явище в сучасній українській літературній мові з'явилось під впливом російської мови, М. Сулима не обмежується; такі форми він вважає „невластивими" українській мові, і хоч вони поширені в сучасній українській літературній мові, рекомендує їх не вживати, рекомендує „очистити" сучасну українську літературну мову від „росіянізмів". Мотив заперечення різних таких форм у Сулими переважно один — „невластиві українській народній мові".

М. Сулима не зважає на факти мови, а спирається на свої уподобання, забував про те, що мова — відображення реальної дійсності; мовним фактом він вважає те, що йому до вподоби. Свої твердження М. Сулима подає в категоричній рецептурній формі. „З приводу мовних фактів, що про них говориться в цій книжці, я насмілився трохи не раз-у-раз і завжди навмисне <b id='47'><font color="green">47</font></b> подавати певні рецептурні висновки", — каже М. Сулима в передмові до „Української фрази". Скрізь у книжці розкидані такі характерні його вислови, як: „говорити так не слід" (с. 41); „слід забракувати це слово..." (с. 50); „переносити в українську синтаксу... не слід..." (с. 55); „не слід заступати зворота..." (с. 64); „при дієслівних формах-присудках на ''-но'' и ''-то'' у народній українській фразі не буває (це закон) орудного діяльника; він противний язиковим звичкам українського народу" (с. 79) і т. п.

І дійсно, в багатьох випадках такі висновки М. Сулими є чистісінький його суб'єктивізм, бо навіть у мові обмеженого щодо часу кола письменників маємо ті чи інші, на погляд М. Сулими, „невластиві українській мові" форми. Тут же він сам і наводить приклади цих форм. Зазначивши, що такі форми є вплив російської або польської мови, він рекомендує уникати їх; все це виходить з націоналістичної потреби замкнутися в рамках „народної" мови, з потреби заперечувати нові явища в сучасній українській літературній мові. Цим самим М. Сулима протидіє розвиткові сучасної мови, яка щоразу постійно мусить підноситись на вищий щабель, щоб дійсно бути фактором соціалістичного будівництва.

Для ствердження своїх рецептурних приписів „онароднення" мови М. Сулима використовує твори дореволюційних письменників, народні приказки, пісні, оповідання, словник Б. Грінченка тощо; посилання ж на сучасних, пореволюційних письменників, на сучасну пресу — поодинокі явища. В „Українській фразі" М. Сулима використав понад 100 різних джерел, вірніше різних видів джерел (вважаємо всі твори певного письменника за одно джерело і т. п). Маємо такі, наприклад, посилання: 230 — на твори Т. Шевченка; від 85 до 66 — на твори Тесленка, Л. Українки, Глібова (кожного з них); 52 — на твори Хвильового; 45 — на словник Б. Грінченка; від 38 до 35 — на твори Тичини і Франка (кожного з них); від 31 до 21 — на Номиса, народні думи, народні пісні, П. Мирного, М. Вовчка, Олеся, Куліша, Чубинського (на кожне з цих джерел); від 18 до 13 — на Кв.-Основ'яненка, Коцюбинського, Неч.-Левицького, Котляревського, народні приказки, Черкасенка, Вороного (на кожне з цих джерел); посилань на „Вісті" маємо 11, на різні газети — 5, на твори Чумака — 5, Кириленка — 5; по одному-два посилання — на твори Качури, Коцюби, Первомайського, Сенченка, Сосюри. Мова пожовтневих революційних письменників фігурує як джерело в дуже й дуже обмеженій кількості. Основне джерело для М. Сулими — твори дореволюційних письменників і дореволюційна народна творчість.

Не можна не відзначити також характеру прикладів, наведених в „Українській фразі". Тут ми маємо такі слова й речення: „німота" (с. 18), „татарва" (с. 19), „ляхва" (с. 19), „ляшок" (с. 31), „бурсацтво" (с. 19), „духівництво" (с. 19), „казань", „купіль" (с. 5), „не плач, пане, ще хліба стане" (Чуб.)" (с. 31), „на столі лежала булава Брюховецького (П. Куліш)" (с. 31), „у царя є дочка чудової вроди (Б. Грінченко)" (с. 33), „він зрадив рідний край і віру (С. Черкасенко)" (с. 37), „я свого пана коників пізнала (Чуб.)".

На книжці є позначення, що Державний науково-методологічний комітет Наркомосвіти УСРР дозволив до вжитку „Українську фразу" як посібник та підручник для профшкіл... Очевидно, не на таких прикладах слід виховувати молодь. <b id='48'><font color="green">48</font></b>

На позиціях розглянутих вище авторів — О. Курило і М. Сулими, — в теоретичних працях яких з питань сучасної української літературної мови яскраво виявляються методологічні настанови цілого націоналістичного лінгвістичного фронту щодо сучасної української літературної мови, стоїть М. Гладкий, що своїми працями — „Наша газетна мова" (1928 р.) і „Мова сучасного українського письменства" (1930 р.) мав чималий вплив на мовних практиків — редакторів мови, газетних робітників, викладачів мови тощо<ref>Далі спиняємось ва праці „Мова сучасного українського письменства" і не розглядаємо роботи „Наша газетна мова", як праці про спеціальний жанр. Вона мав такі самі методологічні настановлення, як перша.</ref>.

М. Гладкий, маскуючи свою націоналістичну пропаганду за буржуазну мову, трактує літературну мову як явище надкласове: він оперує такими висловами, як „загальнонаціональний язик"<ref><span class="xtnd">М. Гладкий</span>, Мова сучасного українського письменства, с. 8.
</ref>, „ствердити екстериторіальний літературний язик на культурну потребу всіх верств українського громадянства"<ref>Ibid., с. 137.</ref>, „літературна мова кожної нації є синонім до поняття культурного язика кожної нації, спільного всім освіченим людям, що розмовляють даною мовою"<ref>Ibid., с. 153.</ref>.

Розглядаючи явища сучасної української літературної мови, мови пожовтневої, він (як це ми бачили в „Увагах" О. Курило і в „Українській фразі" М. Сулими) намагається не тільки „позакласово" чи „надкласове" їх констатувати, але пробує їх оцінити і нормалізувати: він намагається визначити норми сучасної літературної мови, на підставі яких треба, на його думку, прийняти чи засудити певне явище в сучасній мові і які він хоче покласти за основу для дальшого розвитку сучасної літературної мови. Які ж ці норми?
::„За такі норми — пише автор — треба вважати насамперед узвичаєні досі в нашому попередньому письменстві і зафіксовані в відповідних наукових виданнях літературні традиції, а потім і ті норми українського культурного язика, що вже більш-менш яскраво позначилися в працях наших академічних установ і в окремих розвідках на мовні теми авторів-лінгвістів"<ref>Ibid., с. 9.</ref>.

Отже, для сучасної пожовтневої української літературної мови М. Гладкий не хоче прийняти тих норм, що виробляються або виробилися в ній у сучасному на базі живої мови пролетарських і бідняцько-селянських мас, а шукає таких норм у минулому, „в попередньому письменстві", а також „у працях академічних установ і в окремих розвідках на мовні теми авторів-лінгвістів", маючи, безперечно, на увазі такі „праці" мовознавчих академічних установ, як шкідницькі термінологічні словники Інституту наукової мови і такі „розвідки на мовні теми авторів-лінгвістів", як „Уваги" О. Курило, як праці Є. Тимченка і подібні до них. Які ж норми „попереднього письменства", які ж норми, „що вже більш-менш яскраво позначилися в працях академічних установ і в окремих розвідках авторів-лінгвістів", вважає М. Гладкий обов'язковими для сучасної української літературної мови в питаннях синтакси? — Ті норми, які відповідають „народній" мові, бо — твердить автор, повторюючи О. Курило,—„<span class="xtnd">на грунті народної</span> <b id='49'><font color="green">49</font></b> <span class="xtnd">фразеології тільки й може розвиватися далі наш культурний язик</span>"<ref><span class="xtnd">М. Гладкий</span>, Мова сучасного укр. письменства, с. 159.</ref>.

Автор стоїть на погляді „сталості синтаксичних форм" у мові взагалі, причини якої „<span class="xtnd">треба шукати</span> — каже він — <span class="xtnd">у властивостях людської психології</span>". Це невірні й сугубо ідеалістичні погляди, бо ніякої особливої „сталості синтаксичних форм" супроти інших форм мови немає; а щодо „властивостей" „людської психології", то ми ж знаємо, що людська психологія постійно змінюється на основі суспільно-виробничих відносин.

Говорячи, зокрема, про синтаксичні явища української літературної мови, Гладкий пише:
::„Синтаксичні норми української літературної мови ще не викристалізувалися остаточно, цебто новітнє письменство ще не потрапило підперти їх сильною традицією своєї літературної форми; тим то ми постерігаємо тут відхилення від синтакси народної мови, розходження з визначеними, здавалося, нормами переднішої літературної доби та, як наслідок усього цього, сильний вплив чужої синтакси, що часто відчувається в читацькій масі, як прикрий нелад у будові речення, як болісна перешкода в складному процесі сприймання письменницької думки й в утворенні свого власного комплексу уявлень" <ref>Ibid., с. 27.</ref>.

Отже М. Гладкий, бачачи в сучасній літературній мові такі явища, які „те сходяться з т. зв. „народною" мовою і з нормами „переднішої літературної доби", не хоче визнавати нові явища сучасної української літературної мови на новому її етапі, а по суті по націоналістичному відкидає і заперечує їх, як ніби чужі, як „вплив чужої синтакси", який, мовляв, „<span class="xtnd">відчувається як болісна перешкода... в утворенні свого власного комплексу уявлень</span>".

Мова „переднішої літературної доби", мова буржуазних дореволюційних письменників для М. Гладкого є ідеал, зразок для сучасного письменства.
::“Старі класики — пише автор — гаразд розуміли всю, вагу народних діалектів і обіруч черпали звідти все потрібне, не маючи ані попереднього досвіду, ані друкованих праць з обсягу мовознавства. По селах, ярмарках, по незрусифікованих ще передмістях шукали вони потрібних слів і зворотів і лишили нам багатенну спадщину"<ref>Ibid.. с. 156.</ref>.

„Красу і гармонію" цієї „багатенної спадщини" порушили, на думку автора, „випадкові впливи чужої мовної стихії"<ref>Ibid.. с. 156.</ref>.
::„Процес цей — пише автор далі — особливо гостро виявився в добу Великої соціальної революції та широко відкрив браму різним чужомовним елементам, надто російським, що широким потоком почали були вливатися в лоно української літературної мови передреволюційного періоду. Саме під цей час постерігаємо найбільші порушення граматичних, лексичних і семантичних норм та звичок у мові нашого письменства передреволюційної доби"<ref>Ibid., cc. 157—158.</ref>.

Це звичайно так, що велика Жовтнева революція зробила великі зрушення в українській літературній мові. Це й повинно було статися," бо з Жовтня почався буйний розвиток літературної української мови, яка мала заперечити і відкинути, яка заперечила і відкинула багато „граматичних, фразеологічних, <b id='50'><font color="green">50</font></b> семантичних" і інших явищ буржуазної мови дожовтневого періоду і дала багато нових явищ, щоб стати найкращою зброєю класової' боротьби пролетаріату, найкращим знаряддям соціалістичного будівництва, знаряддям творення пролетарської української культури. А М. Гладкий, як і інші буржуазні теоретики-лінгвісти, заперечує ці революційні зрушення, ці зміни в сучасній українській літературній мові, радить їх відкинути і йти шляхом дореволюційної мови, яка була заснована на грунті мови віджилої епохи, на грунті т. зв. „народної" мови. М. Гладкий навіть висловлює думку, що на такий „шлях свого нормального розвитку"1) сучасна літературна мова вже й стає.
::„Наші спостереження над мовою сучасного українського письменства доводять, — пише автор, — що навіть між мовою літературних творів 1925, 1926, 1927 і останніх років, надто коли рівняти до мови літературної продукції 1929 року, помічається не абиякий поступ"<ref><span class="xtnd">М. Гладкий</span>. Мова сучасвого укр. письменства, с. 158.</ref>.

Дійсно, в цьому автор по своєму правий: за цей час (з 1925 до 1929 року) широкою хвилею розійшлися націоналістичні теорії і твердження таких творів, як „Уваги" О. Курило, „Українська фраза" М. Сулими, „Наша газетна мова" М. Гладкого та інші праці, в яких встановлювалися і поширювалися „властиві народній українській мові" правила і догми для сучасної літературної мови. Але всі вони звертали сучасну літературну мову на дореволюційний буржуазний шлях розвитку, всі вони гальмували здоровий розвиток сучасної літературної мови, як літературної мови пролетаріату і колгоспного селянства, як зброї класової боротьби пролетаріату; всі вони вносили в сучасну літературну мову, і зокрема в її синтаксу, елементи націоналізму, знесилювали мову як знаряддя творення пролетарської, соціалістичної змістом і національної формою культури.

Твердження й поради М. Гладкого так само мали на увазі підсилити поворот сучасної української літературної мови на дореволюційний буржуазний шлях розвитку. „<span class="xtnd">На грунті народної фразеології тільки й може розвиватися наш культурний язик</span>"<ref>Ibid., с. 159.</ref>, — каже Гладкий. А вихваляючи старших письменників, які „<span class="xtnd">гаразд розуміли вагу народних діалектів, ...по селах, ярмарках, по незрусифікованих ще передмістях шукали потрібних слів і зворотів</span>"<ref>Ibid., с. 156.</ref>, автор закидає сучасним письменникам, що „<span class="xtnd">їхній мові взагалі, а лексиці зокрема, бракує культури, закінченості, витонченості</span>"<ref>Ibid., с. 156.</ref>).

Отож відсутність „культури, закінченості і витонченості" в мові сучасних українських письменників і пояснюється, на думку автора, тим, що вони (сучасні письменники) не шукають потрібних слів і зворотів по найглухіших кутках („по незрусифікоааних іще передмістях" — за термінологією автора), а зокрема тим, що вони, як каже автор, „<span class="xtnd">лінуються перегорнути кілька сторінок наших словників</span>"<ref>Ibid., с. 156.</ref>. У цьому пункті М. Гладкий — супроти інших рецептантів української мови — вказує новий засіб „виправлення" сучасної літературної мови — звертатися до словників: він, очевидно, має <b id='51'><font color="green">51</font></b> на увазі (і в своїй праці частенько на них посилається) такі шкідницькі словники, як академічний „Російсько-український словник" (т. І і т. III), який складався за проводом членів СВУ на чолі з Єфремовим, і різні словники термінологічні Інституту наукової мови, які складалися за проводом членів філіального відділу СВУ — членів ІНАРАК-у. Так М. Гладкий намагається встановити тут єдиний націоналістичний лінгвістичний фронт — встановити зв'язок між працями теоретиків-лінгвістів на зразок самого М. Гладкого і працею лінгвістів-практиків, зокрема словникарів, що на грунті тих самих буржуазних націоналістичних концепцій, теорій і поглядів на сучасну українську літературну мову до словників теж вносили націоналістичні перекручення і шкідництво, відкидаючи все сучасне і за всяку ціну просуваючи все „своє, одмітне", дуже часто визбируючи його по найглухіших кутках України, в старих етнографічних матеріалах і т. ін.

Показані вище буржуазно-націоналістичні методологічні настанови праць розглянутих авторів спільні в більшій чи меншій мірі, як зазначено вище, чималому числу й інших авторів-лінгвістів (Є. Тимченко, М. Осипів, С. Смеречинський та ін.). Такі настанови покладені були в основу розв'язання багатьох питань граматики (синтакси, фразеології, стилістики) сучасної української літературної мови в теоретичних працях цих авторів, наслідком чого теоретичне освітлення і розв'язання багатьох питань української граматики, а таксамо і мовна практика в цій ділянці протягом років пройняті були націоналістичними приписами і правилами, шкідливими для розвитку сучасної української літературної мови. Про це так говориться в резолюції комісії НКО для перевірки роботи на мовному фронті в справі граматичній:
::„Відштовхуючися від пролетарських шляхів розвитку української літературної мови, ігноруючи й поборюючи все позитивне для цих шляхів, нацдемівські мовники, як теоретики-дослідники, так і практики, широко запроваджували й пропагували натомість свої власні граматичні, фразеологічні, стилістичні вигадки, видавали це власне робливо за „закони" української мови, намагалися підносити й прищеплювати різні забобонні вигадки й свої вподобання, як непорушні канони"<ref>А. Хвиля, Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті, 1933, с. 126.</ref>.

Радянське мовознавство розглядає і повинне розглядати сучасну українську літературну мову як мову пролетаріату і колгоспного селянства, мову, що має розвиватися на основі сучасної живої мови трудящих. Виходячи з цього, в оцінці явищ сучасної української мови і зокрема питань її синтакси ми повинні, стоячи на грунті марксоленінської лінгвістики і генеральної лінії партії щодо розвитку національно-культурного будівництва, боротися в мовознавстві за принцип єднання трудящих усього світу і трудящих нашого Союзу і братерської їх спілки на основі спільної боротьби їх в усіх ділянках соціалістичного будівництва. В розгляді явищ сучасної літературної мови і зокрема її синтакси ми повинні брати на увагу сучасну літературну практику і традиції літературної мови, критично оцінюючи цю практику і традиції з погляду їх прогресивності, з погляду їх прийнятності для сучасної літературної мови як класової мови пролетаріату в його боротьбі за соціалістичне будівництво і творення пролетарської культури.

Розгляньмо найважливіші з цих питань синтакси. сучасної української літературної мови, в розв'язанні яких націоналісти-лінгвісти подавали і пропагували <b id='52'><font color="green">52</font></b> свої безпідставні, неприйнятні для сучасної української літературної мови, шкідливі для неї правила й рецепти.

Про звороти з орудним дійової особи О. Курило говорить так:
::„У сучасній літературній мові часто подибуємо конструкцію фрази, де інструменталь дійової особи стоїть у залежності від пасивного присудка хоч у формі пасивного дієприкметника на ''-ний, -тий'', хоч у формі пасивного дієприслівника на ''-но, -та'', хоч у формі 3-ої особи однини чи множини пасивного дієслова на ''-ся'': Головну увагу <span class="xtnd">звернуто мною</span>. Це вже <span class="xtnd">подано ним</span> до відома. Злодій <span class="xtnd">забитий міліціонером</span>. <span class="xtnd">Ним видаються книжки</span>. — Така конструкція невластива українській мові. Треба казати: Головну увагу я звернув. Це вже він подав до відома. Злодій забитий від міліціонера. Він видає книжки"<ref><span class="xtnd">О. Курило</span>, Уваги, сс. 43—44. </ref>.

М. Гладкий пише про це ширше:
::„Слідом за російською літературною мовою, що підо впливом іще книжної церковно-слов'янської мови культивувала була пасивні звороти з орудним відмінком дійової особи..., і в нашу літературну мову, навіть старших письменників, почали просякати невластиві народній мові пасивні звороти з орудним дійової особи, як от відомі в Шевченка: „і навіки прокленетесь своїми синами", „дідами крадене добро", „не нами дане" тощо.
::Тепер такі пасивні звороти — продовжує автор — з орудним дійової занадто вже поширились у нашій газетній мові, а через неї і в мові сучасних письменників"<ref><span class="xtnd">М. Гладкий</span>, Мова сучасного укр. письменства, сс. 46—47.</ref>.

Далі автор подає з сучасного письменства багато конструкцій з орудним відмінком дійової особи при дієприкметниках пасивних. Всі такі конструкції, наведені на чотирьох сторінках (напр.: „<span class="xtnd">Прозваний так хлоп'ятами</span> нашої рудні" — Л. Скрипника; „П'єсу, <span class="xtnd">рекомендовану ним самим</span> до постави" — В. Ярошенка; „<span class="xtnd">у призначений ним</span> час" — О. Копиленка і т. д.), на думку автора, „треба, відповідно до народного''<ref>Ibid., с. 47.</ref>, переробити на конструкції з прийменником ''від'' плюс родовий відмінок або з активним зворотом.

М. Сулима пише:
::„У декотрих старих навіть письменників (напр., у Т. Шевченка), не говорячи вже за пізніших, трапляється лише орудний дійової особи при формах переємного стану" [і далі приклади: „<span class="xtnd">Дідами крадене добро</span>" та ін.]<ref><span class="xtnd">М. Сулима</span>, Українська фраза, с. 76. </ref>.

На тій же сторінці вище він каже:
::„У народній українській мові і в старших письменвяків при формах переємного стану замість поширеного тепер (через російський літературний вплив) орудного відмінка дійової особи раз-у-раз уживається конструкції ''від'' плюс родовий".

Яким же конструкціям М. Сулима дає перевагу? Чи тим, що вживаються тепер і у теперішніх письменників, і „у декотрих старих навіть письменників (напр., у Т. Шевченка)", чи тим, які є в „народній" мові і у старих дореволюційних письменників? Автор на це дає таку відповідь:
::“Ці письменницькі традиційні" орудні назов дійових осіб слід би обмежити, їх не слід надуживати. Теперішній, минулий і майбутній час переємного стану слід би, де тільки можна, заступати конструкціями прямого стану, а при переємних дієприкметниках варто якнайчастіше вживати від плюс родовий відмінок (коли на це дозволяв лексичне значення дієслова)"<ref>Ibid., с. 77.</ref>. <b id='53'><font color="green">53</font></b>

Як бачимо, в розгляденому питанні зійшлися О. Курило, М. Сулима, М. Гладкий. Такий же погляд висловлює С. Смеречинський, Є. Тимченко й ін.

Такі твердження — про „невластивість" українській мові конструкцій з орудним відмінком дійової особи при пасивних дієприкметниках на ''-ний, -тий'' — і поради „віддавати" їх конструкціями з прийменниками від плюс родовий відмінок дійової особи або активними зворотами, повторені багатьма іншими авторами і практичними підручниками для школи, були найшкідливішим націоналістичним перекрученням. Грунтуючись на тому, що такі конструкції ніби „українській мові невластиві" і що „надто часто вживані" вони сучасними письменниками під впливом російської мови, — ці твердження перекручували факти дожовтневої і пожовтневої літературної української мови, в якій ця конструкція стала щодалі більше поширюватися разом з розвитком української культури (маємо ці звороти у Шевченка, П. Мирного, Коцюбинського, Франка, Головка та ін.)<ref>Див. про конструкції з орудним дійової особи в праці О. Матвієнка “Стилістичні, паралелі (проти пуризму)”, 1932.</ref>.

Проф. Синявський про звороти з орудним дійової особи пише:
::„Таким чином щодо літературної української мови, то можемо сказати, що вона знала конструкцію з орудним при дієприкметниках з найдавніших до найновіших часів в усіх стадіях своєї історії, як ніколи не переривану традицію" <ref><span class="xtnd">О. Синявський</span>. Культура українського слова.— На синтаксичні теми, 1931, с. 88.</ref>.

Зокрема треба звернути увагу, що велике поширення в сучасній літературній мові дієприкметників пасивних з орудним дійової особи тісно зв'язане а поширенням дієслівних іменників і конструкцій — дієслівний іменник плюс орудний відмінок. Напр., маємо: „Здійснення цих завдань нерозривне <span class="xtnd">з опануванням</span> техніки нашими господарчими <span class="xtnd">кадрами</span>"<ref>„Пролетарська правда", 22 . V 1932.</ref>; „Рапортуємо про повне <span class="xtnd">виконання</span> нашою <span class="xtnd">групою</span> свого плану" (з усної мови). Цей зв'язок між конструкціями „<span class="xtnd">опанування</span> техніки <span class="xtnd">кадрами</span>", „<span class="xtnd">виконання</span> плану <span class="xtnd">групою</span>" і „<span class="xtnd">опанована</span> кадрами <span class="xtnd">техніка</span>", „<span class="xtnd">виконаний групою</span> план" і т. д. безумовний.

Отже поради і вимоги буржуазних пуристів не вживати зворотів з орудним відмінком дійової особи при пасивних дієприкметниках є виявлення націоналізму, є перекручення фактів української літературної мови, — ці поради спричиняються до знесилення сучасної літературної мови як знаряддя класової боротьби, примітивізують її, знижуючи до мови, нездатної користуватися складнішою синтаксичною будовою речення. Зокрема слід відзначити, що додержання порад націоналістичних пуристів не вживати орудного відмінка при дієприкметниках пасивних зробили б сучасну українську літературну мову нездатною передавати такий синтаксичний зв'язок, де дієприкметник з орудним дійової особи становить відокремлений член речення. Ми маємо, напр., такі речення у М. Коцюбинського: „<span class="xtnd">Вигнаний батьком</span>, Рустем навіть вкінці оселився у його"<ref><span class="xtnd">М. Коцюбинський</span>, Твори, вид. Книгоспілки. 1930, т. IV, с. 74.</ref>. Аналогічні приклади маємо з сучасних письменників: „Сам поет [Гейне] поневірявся на чужині, <span class="xtnd">вигнаний</span> <b id='54'><font color="green">54</font></b> <span class="xtnd">німецьким урядом</span> за непокірний талант світ за очі"<ref>I. Микитенко, Голуби мира, с. 7.</ref>. „Блукав увесь час по місту [Варшаві], <span class="xtnd">переслідуваний нахабним шпиком</span>"<ref>Ibid., с. 225.</ref> При заміні в таких реченнях конструкції з дієприкметником і орудним дійової особи (напр., в останньому реченні з І. Микитенка) на конструкцію дієслівну радикально міняється не тільки синтаксично-стилістичне оформлення думки, але і взаємний зв'язок понять, про які йде мова. Щождо конструкцій з прийменником ''від'', які рекомендують націоналісти на заміну зворотів з орудним дійової особи, то вони дуже мало мають грунту в живій мові (а таксамо в сучасній літературній мові). Тимчасом приписи теоретиків, що забороняли звороти з орудним дійової особи і радили заміняти їх зворотами з ''від'' і родовим відмінком, призводили до повного перекручення думки. Наприклад: „зброя відібрана від ворога"—тобто у ворога відібрали зброю, а не ворог, відібрав зброю, як це мало б значити за приписом нацдемівців.

Тісно зв'язане з питанням про орудний дійової особи при дієприкметниках пасивних питання про пасивні дієслова (дієслова пасивного стану) і конструкції з орудним відмінком при цих дієсловах. Про ці дієслова і конструкції з ними „Уваги" О. Курило дають окремий розділ „Звороти з пасивними дієсловами на ''-ся''". Тут читаємо:
::“Незвичний до російської літературної мови українець трохи чи й зрозумів як слід такі ото звороти, як; Зразки грунту бралися... виготовленим приладдям. Зразок ділився потім на шари... Кожний шар досліджувався окремо... Діти розпускаються на два місяці та ін., — де таким дієсловам-присудкам на -ся... надано невластивого їм у підметових фразах пасивного значення. Українські діаслова-присудки на -ся мають у підметових фразах здебільшого значення активне. І взагалі українські дієслова на -ся здебільшого активного, а не пасивного значення. Ділитися, розпускатися.. це не значить бути діленому, розпущеному, а самому ділитися, самому розпускатися"<ref>Уваги, с. 73.</ref>.

І хоч „Уваги" дають далі чимало прикладів з дієсловами на ''-ся'' в пасивному значенні (з словника Грінченка, з Шевченка, Стороженка), але називають це „окремими випадками". І тому „Уваги" наостанку говорять:
::„Не зможна, розуміється, річ у літературній мові обходитися без дівслів на ''-ся'' в їх пасивному значенні, як це здебільшого й мав місце у народній мові; проте, де можна прикласти часто вживані народні конструкції, там нема потреби вживати мало, а то й зовсім невластивих народній мові конструкцій. Подані вище чужі українській мові звороти треба заміняти на: Зразки грунту <span class="xtnd">брано</span> (або активне — <span class="xtnd">брали</span>)...; Зразок <span class="xtnd">ділено</span> (або <span class="xtnd">ділили</span>) на шари...; Кожний шар <span class="xtnd">досліджувано</span> (або <span class="xtnd">досліджували</span>) окремо; Дітей <span class="xtnd">розпускають</span>, на два місяці"<ref>Ibid., сс. 71-74.</ref>.

До цього погляду приєднується М. Сулима. Висловлюючись проти орудного дійової особи при пасивних дієприкметниках, він далі констатує, що у деяких письменників орудний дійової особи вживається „при дієсловах на ''-ся'' напр.: І навіки прокленетесь (= будете прокляті) своїми синами (Т. Шевченко)". Такі конструкції автор „Української фрази" радить обминати: <b id='55'><font color="green">55</font></b>
::„Ці письменницькі традиційні орудні назов живих осіб слід би обмежити, їх не слід надуживати. Теперішній, минулий і майбутній час переємного стану слід би, де тільки можна, заступати конструкціями прямого стану"<ref><span class="xtnd">М. Сулима</span>. Українська фраза, с. 77. </ref>.

В другому місці Сулима пише:
::„До орудного засобового стосується й той. що означує дійову особу при дієсловах переємного стану. Цей орудний становить собою книжне й чуже українській мові явище"<ref>Ibid., с. 39.</ref>.

Зокрема він, вихваляючи конструкції з прийменником ''від'' при пасивних формах (будеш битий від мене), каже:
::„Це — органічні українські конструкції, і уникати їх не треба. Вони бувають і при дієсловах на ''-ся'': напр.: Вони... в своїх розпорядках урядкувалися від гетьманів (О. Стороженко) и т. ін " <ref>Ibid., с. 73.</ref>.

Виступає проти дієслів переємного стану з ''-ся'' і М. Гладкий. В „Мові сучасного українського письменства" він пише:
„Насамперед треба відзначати, що письменники наші взагалі дають без ніякої потреби перевагу пасивним зворотам перед звичайними в нашій народній мові зворотами активними, наприклад: „Корови... <span class="xtnd">ранніми хазяйками спроваджувалися</span> на толоку" (І. Ле) замість — „<span class="xtnd">ранні хазяйки спроваджували</span> корови на толоку"<ref><span class="xtnd">М. Гладкий</span>. Мова сучасного укр. письменства, с. 46.</ref>.

На с. 48 автор ще дає приклад з Копиленка: „<span class="xtnd">святкується переможцями</span>". Отже ті матеріали, що подають самі борці проти дієслів пасивного або переємного стану на -ся, а таксамо проти орудного дійової особи при таких дієсловах, говорять проти них. Ми бачимо, що пожовтнева сучасна мова (як і мова дожовтнева) такі дієслова вживає, як уживає при таких дієсловах і орудного відмінка дійової особи (на зразок Шевченкового „прокленетесь своїми синами" або „святкується переможцями" — Копиленка). Тобто — залежно від того, що ми висуваємо на чільне місце в реченні, — конструкція може бути активна або пасивна. „<span class="xtnd">Корови</span>... <span class="xtnd">хазяйками спроваджувались</span> на толоку" — тут „корови" — підмет; „<span class="xtnd">Хазяйки спроваджували</span> корови на толоку" — тут „корови" уже стало залежним словом; у кожній із таких конструкцій інший взаємний зв'язок між поданими в реченні поняттями. А коли маємо речення — „<span class="xtnd">спроваджуються корови</span>", „<span class="xtnd">спроваджують</span> корови" або „так тут <span class="xtnd">обробляється земля</span>" і „так тут <span class="xtnd">обробляють землю</span>" і т.п., то в реченнях із ''-ся'' зовсім нема визначення дійової особи (хто спроваджує, хто обробляє), а в других реченнях (безособових) уже виступає (у формі дієслова — обминають, обробляють) дійова особа (люди).

З поданого вище розгляду думок націоналістичних лінгвістів-теоретиків про конструкції з орудним відмінком дійової особи ми бачили, що заперечення орудного дійової особи при пасивних дієприкметниках і пасивних дієсловах на ''-ся'' йде поруч із запереченням орудного дійової особи при дієслівних формах <b id='56'><font color="green">56</font></b> на ''-но, -то'' (див. відповідне місце про це з „Уваг" О. Курило). В „Українській фразі" М. Сулими читаємо:
::„При дієслівних формах на ''-но'' й ''-то'' у народній українській фразі не буває (це — закон!) орудного діяльника. Не можна по народному сказати, напр., так: „мною одержано листа"; треба: „я одержав листа”...<ref><span class="xtnd">М. Сулима</span>, Українська фраза, с. 79.</ref>.

І Там же:
::„Чужомовний орудний діяльника, хоч вія і противний язиковим звичкам українського народу, дехто з наших письменників і взагалі інтелігентів заводить у свою мову”.

І далі автор дає чимало прикладів таких зворотів, що хоч і „невластиві язиковим звичкам українського народу", а проте вживаються досить часто в українській мові; от деякі з цих прикладів: Ще більше [перлів]... загублено нами (Чернявський); Що зроблено нами на місцях для розповсюдження газет" (.Вісті"); Студентом... зроблено замах на життя; Ухили засуджено з'їздом („Плуг") та ін.

Навівши ці приклади, М. Сулима пише:
„Все це — результат наслідування російської літературної мови, — наслідування зовсім непотрібного. Орудний діяльника рідко бував навіть у такій собі інтелігентській балачці, і дозволити його — це значить виявляти просто якийсь нерозбірливий лібералізм. Тут же зазначу, що при присудках на ''-но, -то'' іноді буває в українській фразі конструкція „''від''" плюс родовий... Отже, напр., замість говорити „Найголовніші правила правопису <span class="xtnd">встановлено Академією Наук</span>", треба в згоді з народною традицією вжити зворота: „<span class="xtnd">від Академії Наук</span>" <ref>Іbid., с. 80.</ref>.

Так рішуче засуджує М. Сулима орудний дійової особи при дієслівних формах на ''-но, -то'', посилаючись на „народну" мову і т. ін. А тимчасом і в „народній" мові є зафіксовані матеріали з орудним відмінком дійової особи при формах на ''-на, -то'' (див. „Збірник Секції граматики української мови", 1930, 24). Такі конструкції знані і в дожовтневій українській літературній мові; приклади на це дає робота О. Матвієнка „Стилістичні паралелі" з П. Куліша, П. Мирного. Такі звороти з'явилися в зв'язку з поширенням конструкцій з дієприкметником пасивним плюс орудний дійової особи і далеко ширше вживані в сучасній літературній мові (напр., „Та в русі кожному <span class="xtnd">прочитано юрбою</span> ті мислі й почуття, що він хова в спокої" — М. Рильський [приклад. з указаної вище праці О. Матвієнка; див. також наведені вище приклади, які подані в „Українській фразі" М. Сулими]). Цей процес поширення такої конструкції, крім зв'язку його з конструкцією — дієприкметник пасивний плюс орудний дійової особи, — зв'язаний з розвитком самої літературної мови, що повинна була, відповідно до своїх завдань, передавати ускладненіші зв'язки понять, повинна була шукати й ускладненіші, нові засоби синтаксичних сполучень мовного матеріалу.

Характерною особливістю української літературної мови є безпідметові звороти з присудковими дієслівними формами на ''-но, -то''. Називаючи ці звороти „улюбленими в нашій народній мові", М. Гладкий каже:
„Звороти ці справедливо вважають за найвищий ступінь так званих „безсуб'єктних речень" цілої європейської синтакси. Цінність їх є в тому, що вся увага ваша скупчується <b id='57'><font color="green">57</font></b> на присудку, на вираженій у ній дії, і психічна енергія не відвертається ані на так званий „неправдивий підмет" речення, ані на "займенникові слівця" дійсні (французьке „on", німецьке „man") чи уявлювані („они" в російських конструкціях типу “человека убили)”<ref><span class="xtnd">М. Гладкий</span>, Мова сучасного укр. письменства, с 51.</ref>.

Нормалізаторських замахів зазнали й ці звороти від лінгвістів-націоналістів. Крім заперечення вживання при цих зворотах орудного відмінка дійової особи, і О. Курило (в „Увагах"), і М. Гладкий, і М. Сулима, і С. Смеречинський, і інші твердять, що при них не повинно бути допоміжних ''було, буде''. „Не розуміючи безпідметових активних зворотів з присудковими дієприслівниками на ''-но, -то'', не відчуваючи в них минулого часу, письменники наші частенько додають до них без потреби за російським взірцем помічне дієслово було,— каже М. Гладкий<ref>Ibid., с. 53.</ref>. М. Сулима про це пише в „Українській фразі" так:
„Українській мові аж ніяк невластиві такі фрази, де до присудків на ''-но, -то'' бувають додаткові форми помічного дієслова ''було'' й ''буде''" <ref><span class="xtnd">М. Сулима</span>, Українська фраза, с. 80.</ref>. Звороти на ''-но, -то'' з ''було, буде'' М. Сулима називає „калічними зворотами" 4). Слово буде при присудках на ''-но, -то'' він вважає „просто недоречним і максимально диким"<ref>Ibid., с. 81. </ref>.

Заперечуючи звороти з дієслівними формами на ''-но, -то'' плюс ''було, буде'', націоналісти-мовознавці разом з тим наводять і приклади, що суперечать їх твердженням, цебто подають звороти на ''-но, -то'', де в при них ''було'' чи ''буде''. Пояснюють вони ці конструкції в українській мові впливом російської мови. Мабуть, тому це й неприпустимо в українській мові, на їх погляд! „Ці невластиві народній мові звороти з ''було, буде'' при формах на ''-но, -то'' знає літературна не без впливу, гадаю, російської літературної", — пише Смеречинський<ref><span class="xtnd">С. Смеречинський</span>, Нарисв з української синтакси, с. 11.</ref>.

Такої ж думки про вплив на ці звороти російської мови і М. Сулима.

Указуючи, що в російській мові цілком поправно ставити при дієприкметниках минулого часу переємного стану для дії в минулому часі ''було'' і для дії в майбутньому часі ''буде'', ці автори зазначають, що такі звороти російської мови спричинилися до непоправного вживання в українській мові при формах на ''-но, -то'' допоміжних ''було, буде''.

В російській мові <span class="xtnd">дієприкметник</span> минулого часу пасивного стану вживається в ролі присудка для визначення дії в теперішньому часі. В українській мові дієслівні форми на ''-но, -то'' вказують тільки на минулий час. А через те то й не можна, на думку вказаних авторів, при них ставити ні ''було'', ні ''буде''. „Загубивши нормальне чуття до укр., напр., „написано", наші автори, коли їм треба означити минулість, і додають до того „написано" недоречне „було"; на означення майбутності вживають при „написано" недоречного „буде", — читаємо в „Українській фразі" М. Сулими<ref><span class="xtnd">М. Сулима</span>, Українська фраза, с. 81.</ref>.

Що ж говорять факти мови? Вони говорять про те, що звороти з ''-но, -то'' плюс ''було, буде'' є в українській мові. Самі автори, противники їх, наводять багато прикладів з такими конструкціями. Маємо в „Українській фразі" М. Сулими: „<span class="xtnd">Було</span> <b id='58'><font color="green">58</font></b> <span class="xtnd">засіяно</span> десятину з чвертю землі (Ів. Шевченко). Батала... <span class="xtnd">постановлено було</span> послати в Червоне Козацтво (В. Кузьмич). Їй <span class="xtnd">підсипано було</span> чогось у питво (Ю. Будяк). У всіх установах <span class="xtnd">організовано було</span> гуртки українознавства („Вісті") й ін."<ref><span class="xtnd">М. Сулима</span>, Українська фраза, с. 80.</ref>. Наводячи ці приклади, М. Сулима каже: „їх (конструкцій з ''було'') аж занадто рясно в сучасній інтелігентській мові, в газетах, в наукових та інших писаннях"<ref>Ibid., с. 87. </ref>. І далі: „У старших письменників такі звороти з ''було'' трапляються зрідка, та й то не в усіх"<ref><span class="xtnd">М. Сулима</span>, Українська фраза, с. 80.</ref>. Подає М. Сулима приклади і з ''буде''. Ось вони: „Підойму <span class="xtnd">буде зламано</span> (П. Панч). Скоро <span class="xtnd">буде закінчено</span> перший радянський будинок (І. Кириленко). Хуліганів <span class="xtnd">буде притягнено</span> до відповідальності (з газети) й т. ін."<ref>Ibid., с. 81.</ref>. Наводить подібного характеру приклади й М. Гладкий в „Мові сучасного українського письменства": На зборах <span class="xtnd">було виявлено</span> цілу низку хиб... (І. Литвин, Серед верстатів і металу, 13); Підчас стрілянини в темноті його <span class="xtnd">було поранено</span> (В. Ярошенко, Гробовище, 133)". Подає такі приклади й С. Смеречинський: „<span class="xtnd">Донесено було</span> цю новину до короля — Кул., VI, Г., 76"<ref><span class="xtnd">С. Смеречинський</span>, Нариси з української синтакси, с. 11.</ref>. Чимало наводять прикладів, де присудок — дієслівна форма на ''-но, -то'' має ''було'', проф. О. Синявський і О. Матвієнко. Укажемо деякі з них: „Купив син солі, скільки <span class="xtnd">було сказано</span> йому (Нар. прип.). Пішли вони дальше в другий льох, де <span class="xtnd">було зложено</span> саме золото (Нар. казка). І навіть <span class="xtnd">піднято було</span> мене на сміх (М. Рильськ.). Не встигла й ніч настати, як <span class="xtnd">було</span> вже місто <span class="xtnd">взято</span> (Л. Українка)"<ref><span class="xtnd">О. Синявський</span>, Норма української літературної мови, с. 206.</ref>. А ось деякі з прикладів, що подає О. Матвієнко в своїй праці „Стилістичні паралелі": „Я вам хочу сказати одно: коли ви протягом найближчого тижня не складете іспитів і не почнете відвідувати лекцій, вас <span class="xtnd">буде виключено</span> з Інституту... (Ю. Шовкопляс). Згадав, що вже кілька місяців, як <span class="xtnd">було дано</span> Синявському наряди на шлюзи в тунелях, і разом ніби чогось злякався (Іван Ле). П'ятирічку <span class="xtnd">буде виконано</span> („Харк. пролет.", 3.VI 1930 р.). Швидко друге селище закінчать... Ще частину <span class="xtnd">буде задоволено</span>... — спокійно додав Віктор (І. Кириленко, Кучеряві дні, 56)<ref><span class="xtnd">О. Матвієнко</span>, Стилістичні паралелі, с. 85.</ref>.

Сучасна українська літературна мова надзвичайно широко користується зворотами, де при присудках дієслівних формах на ''-но, -то'' є ''було'' чи ''буде''. Досить взяти сучасну пресу, щоб переконатися в цьому. В ч. 232 „Пролетарської правди" за 1933 рік маємо: „...в колгоспах справді <span class="xtnd">буде створено</span> радісне культурне, заможне життя". В ч. 212 „Пр. пр." за той же 1933 рік читаємо: „Про день похорону <span class="xtnd">буде оповіщено</span> окремо"; „Це обвинувачення <span class="xtnd">було висунуто</span> потім"; „Голова перервав Танева, заявивши, що питання про політичну діяльність <span class="xtnd">буде розглянуто</span> пізніше"; „Наприкінці 1931 року його <span class="xtnd">було заарештовано</span>, але йому пощастило втекти".

Всі наведені матеріали переконливо говорять, що ''було, буде'' при формах на ''-но, -то'' вживаються в українській мові, що це є незаперечний факт. Цей <b id='59'><font color="green">59</font></b> факт відкинути не можна. Відкидати його — значить гальмувати розвиток мови. Такі звороти потрібні в мові, вони дають можливість визначити складніші мовні нюанси, дають можливість визначити складніші життьові факти. Вірну думку висловив про це О. Матвієнко.
::„Отже, на нашу думку, в реченнях примітивного типу, ...коли авторові не потрібно цю подію ув'язувати або зіставляти в часі з іншими подіями, дієслова ''було, буде'' зайві. А в реченнях складніших, де говориться разом про кілька подій, де треба відзначити якусь подію в перспективі минулого чи майбутнього часу, ці особові дієслова потрібні"<ref><span class="xtnd">О. Матвієнко</span>, Стилістичні паралелі, с. 87.</ref>.

І якщо в мові людини примітивного стану, примітивного типу господарювання такі звороти були непотрібні, то в наш час, час потужного піднесення культурного, політичного й господарського життя, вони виконують корисну мовну функцію. Заперечувати і відкидати їх тільки тому, що ніби їх нема (скоріш вони рідко траплялися) в старій народній і дожовтневій літературній мові або тому, що вони нагадують певні форми в російській мові (чи хай би і виникли під впливом російської мови) шкідливо. Виганяти їх з мови — значить тягти мову назад і гальмувати її розвиток.

З не меншим запалом і завзяттям атакували націоналістичні теоретики (а їх твердження підхоплювали і поширювали практики мови) питання про віддієслівні іменники.

В „Увагах" О. Курило про дієслівні іменники читаємо:
::„У народній мові дієслівні речівннки на ''-ння'' не мають того широкого застосування що в літературній. Це з багатьох причин зрозуміло, а надто в науковій термінології. Проте сучасну літературну мову треба очистити від деяких невластивих, чужих українській мові конструкцій з дієслівними речівниками: ті конструкції не засобляють мову а занечищують її; народна мова знає відповідного значення інші конструкції"<ref>„Уваги", с. 55.</ref>.

В інших місцях „Уваги" дають докладні рецепти цього „очищення" сучасної мови від „деяких невластивих, чужих українській мові конструкцій з дієслівними речівниками".
::«Дієприслівниками... — кажуть „Уваги" — можна заміняти невластиві українській народній мові звороти на означення часу, обставин, що виражені речівниками дієслівного походження на ''-ння, -ття'' з прийменниками ''при, по, після'' та ін. у фразах без граматичного підмету, де дійова особа стоїть у дативі: <span class="xtnd">При читанню</span> йому здалося, що... — треба замінити на: <span class="xtnd">читаючи</span> йому здалося, що...; замість: <span class="xtnd">По скінченню</span> роботи треба їм додому їхати — природніше: <span class="xtnd">скінчивши</span> роботу, треба їм додому їхати. Тут можна й ужити особових зворотів: <span class="xtnd">як він читав</span>, (то) йому здалося, що... <span class="xtnd">як вони скінчать</span> роботу, (то) треба їм додому їхати. Звороти з дієприслівниками надаються до лаконічного, енергійного стилю"<ref>Ibid., с. 36.</ref>.

Крім „очищення" сучасної мови від дієслівних іменників зворотами з дієприслівниками і особовими дієслівними зворотами, „Уваги" рекомендують ще один спосіб — конструкції з інфінітивом. Спираючись на твердження Є. Тимченка про те, що „генітив дієслівних на ''-ння, -ття''... невластивий народній мові", „Уваги" кажуть: <b id='60'><font color="green">60</font></b>
::„Такого роду інфінітивом можна заміняти дієслівні речівники на ''-ння'' у надто часто вживаній у сучасній літературній мові і мало в народній мові вживаній позиції генітива, що залежний від речівника. Замість: тіла, що мають <span class="xtnd">властивість притягання</span> — треба: тіла, що мають <span class="xtnd">властивість притягати</span>; замість: <span class="xtnd">спосіб збирання</span> матеріалів, <span class="xtnd">спосіб</span> швидкого <span class="xtnd">піднесення</span> продукції сала й м'яса — краще: <span class="xtnd">спосіб збирати</span> матеріали, <span class="xtnd">спосіб</span> швидше <span class="xtnd">піднести</span> продукцію сала й м'яса"<ref>„Уваги", с. 52.</ref>.

Підхоплює твердження „Уваг" про дієслівні іменники й М. Гладкий. У своїй книжці „Наша газетна мова" він пише:
::„Невластива укр. мові тенденція .переводити" в певній конструкції особові дієслівні форми, звороти з дієприслівниками та інфінітивами на дієслівний іменник відзначалася ще в .Увагах" О. Курило. Гостро виявлена в рос. газетній мові тенденція ця дістала належну оцінку від авторів відомої книжки „Язык газеты"...<ref><span class="xtnd">М. Гладкий</span>, Наша газетна мова, сс 60—61.</ref>.

І далі автор використовує цю книжку („Язык газеты") М. Гуса, Ю. Загорянського і Н. Кагановича (Москва, 1926) для нападу на дієслівні іменника У пізнішій роботі „Мова сучасного укр. письменства" Гладкий ніби продовжує:
::„З канцелярського російського жаргону просякають у сучасну літературну мову, очевидно, через посередництво й за допомогою вашої газетної мови зовсім невластиві їй конструкції з віддієслівними іменниками"<ref><span class="xtnd">М Гладкий</span>, Мова сучасного укр. письменства, сс. 54—55.</ref>.

Далі автор подає багато прикладів конструкцій з дієслівними іменниками, які виправляє на дієслівні звороти; напр.: <span class="xtnd">По закінченні</span> музичної школи.., одержав він... (з Гордієнка) замість — <span class="xtnd">Закінчивши</span> музичну школу..., одержав він..."<ref>Ibid., с. 55.</ref>. На цей же зразок виправляє М. Гладкий і конструкції з такими іменниками, як <span class="xtnd">перехід, прихід</span>, пропонуючи фрази: „<span class="xtnd">По переході кордону</span> лишився в свого приятеля" (з Г. Коцюби); „З'явився до нього зараз <span class="xtnd">по приході</span> в установу" (з В. Шовкопляса) — переробляти на: „<span class="xtnd">Перейшовши</span> кордон..."; „<span class="xtnd">Прийшовши</span> в установу..."

Такі погляди на конструкції з дієслівними іменниками і вимога заміняти їх дієслівними зворотами або іншими конструкціями (напр., прислівниковими), досить міцно прищепилися в різних авторів-лінгвістів. Навіть у праці, що вийшла 1931 р. — „Підвищений курс української мови" за редакцією Л. Булаховського — маємо аналогічне освітлення цього питання. Взагалі не заперечуючи конструкцій з дієслівними іменниками, „Курс" так говорить про конструкції з дієслівними іменниками з прийменниками, які (конструкції) стилістично паралельні до конструкцій з сполучниками ''коли, як'' та іншими при особових дієслівних формах:
::„Не становлять в українській мові літературної норми з цими замінними функціями залежні дієслівні іменники на ''-ння, -ття'', що мають велике поширення саме з цими замінними синтаксичними функціями в двох сусіднії мовах — російській та польській... В українській мові їх треба <span class="xtnd">по змозі</span> уникати. З таких конструкцій за нормативну править лише „дієслівний іменник на ''-ння, -ття'' + прийменник ''на, за, до'' в ролі заступників підрядного речення на означення мети та висказовості", напр.: „<span class="xtnd">На дослідження</span> цього питания"... „Далеко ширше застосування — читаємо далі — мають <b id='61'><font color="green">61</font></b> в українській мові в цій замінній функції відокремлені групи слів і головне відокремлені дієприслівникові конструкції. Вони можуть виступати як заміна; синтаксичні засоби майже всіх підрядних частин складних речень (крім цілевих та висказових) відповідно до неукраїнських конструкцій: дієслівні іменники на ''-ння, -ття'' з прийменниками ''при, по'', напр.: <span class="xtnd">Скінчивши</span> середню школу, він... (<span class="xtnd">коли скінчив</span>)...”<ref>Підвищений курс української мови, с. 306.</ref>.

Отже тут заперечуються дієслівні конструкції з прийменниками при, по. Показані вище думки і твердження про „невластивість" українській мові дієслівних іменників взагалі і зокрема про „неукраїнські конструкції" — дієслівний іменник + прийменник ''при, по'' — науково неправильні і шкідливі. Звороти з дієслівними іменниками „<span class="xtnd">створилися в українській мові</span> — каже Н. Каганович — <span class="xtnd">паралельно до всіх культурних мов, бо відбивають складний процес абстрагування дії, характерний саме для високорозвиненого мислення — особливо мислення діалектичного. Це мовне явище, загалом, є явище прогресивне. Зовсім інша справа, як і коли слід його (з стилістичних міркувань) припускати в художній мові, та це вже є питання стилістичне</span>"<ref>„Критика", 1930. № 7-8, с. 219.</ref>. Отже в мові — залежно від мотивів стилістичних, а таксамо від завдань і теми викладу (чи твору) — можуть бути паралельні конструкції — з дієслівною особовою формою (або інфінітивом), з дієприслівником і з дієслівним іменником без прийменника або з прийменником. (Коли він скінчив школу..., скінчивши школу... і по скінченні школи...).

У сучасній українській літературній мові конструкції з дієслівними іменниками і зокрема з дієслівними іменниками з прийменниками ''при, по, після, без, для'' та ін. щодалі поширюються і існування їх — незаперечний факт. Напр.: „<span class="xtnd">Після закінчення</span> війни..."<ref><span class="xtnd">І. Микитенко</span>, Голуби мира, с. 159.</ref>; „Через два роки <span class="xtnd">після написання статтів</span>"<ref>„Пролетарська правда", 17. IV 1931.</ref>; „<span class="xtnd">Після закінчення</span> промови з'їзд улаштував т. Калініну тривалу овацію"<ref>„Комуніст”, 2. VI 1933.</ref> — і багато ще можна подати інших прикладів.

Показані конструкції і їх поширення в сучасній мові не є „наслідок чужого впливу (а хоч би це й було іншомовним впливом, то ми не повинні його цуратися, коли він корисний для розвитку мови), а цілком закономірне і прогресивне явище, характерне для мови особливо на сучасному етапі її розвитку.

От коротенькі уривки з сучасної літературної мови, з дієслівними іменниками:

„Головне в наступі соціалізму, за наших сьогочасних умов, це — <span class="xtnd">посилення</span> темпу розвитку нашої промисловості, <span class="xtnd">посилення</span> темпу розвитку радгоспів і колгоспів, <span class="xtnd">посилення</span> темпу економічного <span class="xtnd">витискування</span> капіталістичних елементів міста й села, мобілізація мас навколо соціалістичного будівництва, мобілізація мас проти капіталізму...

...Інші гадають, що наступ соціалізму є огульне <span class="xtnd">просування</span> вперед без відповідного <span class="xtnd">підготування</span>, без <span class="xtnd">перегрупування</span> сил у процесі <b id='62'><font color="green">62</font></b> наступу, без <span class="xtnd">закріплення</span> завойованих позицій, без <span class="xtnd">використання</span> резервів для розвитку успіхів..."<ref>Сталін, Питаная ленінізму, вид. 4, 1932, с.</ref>.

Коли б за порадами націоналістичних теоретиків сучасної літературної мови в цих уривках, замість дієслівних іменників, дати звороти з особовими дієслівними формами або дієприслівниками (чи це взагалі можливо?) — це позбавило б подані уривки їх виразності, рішучості і сили.

Тому вимога націоналістів, що, намагаючись оберегти сучасну мову від „невластивих" їй дієслівних іменників, цих нібито „чужих впливів" і т.д., є вимога шкідлива і реакційна; ця вимога, позбавляючи літературну мову засобу висловлювати думку конструкціями з дієслівними іменниками, засобу абстрактного мислення—тим самим обезкровлює мову, зводячи її до мови примітивної, придатної хібащо для певного мовного жанру, тим самим ослаблює її.

(Далі 6уде) <ref>Продовження ця стаття не мала.</ref>

----
<references/>

[[Категорія:Документи та матеріали 1931-1940]]
[[Категорія:Цензура]]
[[Категорія:Репресивні документи та матеріали]]

30-ті рр. XX ст.

2012-07-19T16:10:37Z

Кувалда:

{{Зміст праворуч}}

==1930==
<div>
:Видано <span class="book">Правописний словник</span> [[Григорій Голоскевич|Г. Голоскевича]] (40 000 слів). Передруковано у Нью-Йорку 1952 і 1962 рр. та у Львові 1994 р. Див. [[Правописні словники 1917 — 1948 рр.]].
</div>

<div>
:У Києві видано <span class="book">Правописний словник та правила правопису й розділових знаків</span> [[Григорій Сабалдир|Г. Сабалдиря]] (25 тис. слів). Див. [[Правописні словники 1917 — 1948 рр.]]
</div>

<div>
:У Львові започатковано видання <span class="book">[[Українська Загальна Енциклопедія|Української Загальної Енциклопедії]]</span> в 3 томах за ред. [[Іван Раковський|І. Раковського]]. Останній том видано 1935 року.
</div>

<div>
:Започатковано видання <span class="book">[[Історичний словник українського язика|Історичного словника українського язика]]</span> [[Євген Тимченко|Є. Тимченка]] (вийшли друком два зошити (А-Ж), припинено 1932 р.). Цей словник є одним з джерел <span class="book">[[ЕСУМ|Етимологічного словника української мови]]</span> (видання почато 1982 р, досі не завершено). Див. [[Словники інших типів 1917 — 1948 рр.]]
</div>

<div>
:[[ІУНМ|Інститут Української Наукової Мови]] видав такі томи серії <span class="book">Матеріяли до української термінології та номенклатури</span>: <span class="book">Словник ділової мови. Термінологія та фразеологія</span>, XVII том. — <span class="book">Словник економічної термінології</span>, XVIII том. — <span class="book">Словник будівельної термінології</span>, XIX том. — <span class="book">Словник технічної термінології. Мірництво</span>, XX том. — <span class="book">Словник музичної термінології.</span> Див. [[Словники ІУНМ та НДІМ]].
</div>

<div>
:Більшість професійних шкіл підпорядковано комісаріятам у Москві.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EU|<i>ЕУ2</i>, 10, 3864]] </span>
</div>

<div>
:Засновано <span class="org">[[Український Науковий Інститут у Варшаві|Український Науковий Інститут]]</span> у Варшаві. Діяв до 1939 р.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EU|<i>ЕУ2</i>, 9, 3434]] </span>
</div>

<div>
:В Ужгороді створено <span class="org">[[Учительська Громада Підкарпатської Руси|Учительське Товариство Підкарпатської Руси]].</span> Діяло до 1939 р.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EU|<i>ЕУ2</i>, 9, 3474-3475]] </span>
</div>

<div>
;перша половина року
:У першому числі журналу <span class="book">Прапор марксизму</span> вміщено статтю [[Наум Каганович|Наума Кагановича]] <span class="book">Проти "народництва" в мовознавстві (Куди йде українська літературна мова?).</span> Стаття започаткувала кампанію проти <span class="cit">шкідництва на мовному фронті</span>, що її провадили переважно політики, зокрема [http://uk.wikipedia.org/wiki/Постишев_Павло Постишев], Затонський ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Zatonsky_V&abcvar=9&bbcvar=1 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Затонський_Володимир УВ]) та найактивніший з усіх [[Андрій Хвиля]] (Олінтер) (понад десять виступів).
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. <i>Українська мова в першій половині…</i>, 186]]</span>
</div>

<div>
;28–29 січня
:У Києві надзвичайний церковний собор злікідував [[УАПЦ|Українську Автокефальну Православну Церкву]].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#U_Kron|Верстюк В.Ф. та інш. <i>…Хронологічний довідник</i>, 378]]</span>
</div>

<div>
;7 березня
:Президія [[ВУАН]] прийняла ухвалу про реформу мовних установ. Зліквідовано [[ІУНМ|Інститут Української Наукової Мови]], комісії: [[Комісія для складання Словника української живої мови|для складання словника живої української мови]], [[Комісія для складання історичного Словника української мови|історичного словника української мови]], етимологічного словника, нормативної граматики української мови, діалектологічну, історії української мови. На їхніх залишках створено [[ІМ|Науково-Дослідчий Інститут Мовознавства]]. Постановою [http://uk.wikipedia.org/wiki/Рада_Народних_Комісарів_УСРР Раднаркому] від 1 серпня 1930 р. до нього зараховано київську та харківську науково-дослідчі катедри мовознавства і дніпропетровську мовознавчу секцію. До нового інституту після чисток потрапила лише половина старого складу. Директором новоствореного інституту призначено [[Григорій Ткаченко|Г. Ткаченка]] (перебував на посаді протягом короткого часу), потім [[Наум Каганович|Наума Кагановича]] (до 1937 року).
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EUM|<i>Українська мова. Енциклопедія</i>, 206-207]]
:*[[Джерела#IANU|<i>Історія Академії наук України (1918 – 1993)</i>, 74]]
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. <i>Українська мова в першій половині…</i>, 188]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;9 березня- 13 квітня
:Процес "[[СВУ|Спілки Визволення України]]", перший з низки антиукраїнських процесів: "Український національний центр" (1932), "Українська військова організація" (1933), "Об’єднання українських націоналістів" (1934), "Контрреволюційна боротьбистська організація" (1935, 1937), "Українська контрреволюційна націоналістична організація" (1936) тощо. У цих справах проходили не лише представники української інтелігенції, тобто провідна рушійна сила українізації, а й партійні та державні керівники, що були її ворогами.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#DIU|<i>Довідник з історії України…</i>, 813-814]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;27 червня
:Виступ [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сталін Сталіна] на XVІ з’їзді [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%9A%D0%9F%28%D0%B1%29 ВКП(б)] з промовою, що дає тлумачення "теорії" [http://uk.wikipedia.org/wiki/Ленін Леніна] про злиття націй. <span class="cit">Треба дати національним культурам розвинутись і розгорнутися, виявивши всі свої потенції, щоб створити умови для злиття їх в одну спільну культуру з однією спільною мовою. Розквіт національних формою і соціалістичних змістом культур в умовах диктатури пролетаріату в одній країні для злиття їх в одну спільну соціалістичну (і формою і змістом) культуру з однією спільною мовою, коли пролетаріат переможе в усьому світі і соціалізм увійде в побут — в цьому саме й полягає діялектичність ленінської постави питання про національну культуру</span>.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#JosjaproU|Сталін Й. <i>Статті і промови про Україну</i>, 204]]</span>
</div>

<div>
;14 серпня
:У Москві ЦИК та СНК СССР ухвалили постанову про обов’язкове загальне початкове навчання.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#U_Kron|Верстюк В.Ф. та інш. <i>…Хронологічний довідник</i>, 380]]</span>
</div>

<div>
;осінь
:"[http://uk.wikipedia.org/wiki/Пацифікація_у_Галичині_(1930) Пацифікація]." Масові репресії польського уряду ([http://uk.wikipedia.org/wiki/Пілсудський Ю. Пілсудський] — прем’єр-міністр, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Славой-Складковський Ф. Савой-Складовський] — міністр внутрішніх справ) щодо українського населення Галичини. Масові арешти активістів українських організацій і установ, ліквідація філій <span class="org">[[Просвіта|Просвіт]]</span>, молодіжних організацій. Почалося згортання української шкільної освіти, зокрема закрито українські [[Гімназії|гімназії]] в Тернополі, Рогатині, Станіславі.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#DIU|<i>Довідник з історії України…</i>, 559-560]]</span>
</div>

<div>
;4 грудня
:Відбулося засідання <span class="edu">Редакційного бюра [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%A0%D0%95 УРЕ]</span>, де вироблено засади укладання енциклопедії. Ухвалено видавати <span class="p_ed">Бюлетень УРЕ</span> для обговорення структури, мовного оформлення, співвідношення окремих частин енциклопедії (вийшло 3 числа).
:<span class="ind">
:*[[Джерела#B_URE|<i>Бюлетень УРЕ</i>, '''1''', 1-14]]</span>
</div>

<div>
:Видання <span class="book">[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%A0%D0%95 УРЕ]</span> плановано обсягом "40 томів по 60 авторських аркушів у кожному томі. Вихід першого тому <span class="book">УРЕ</span> накреслено на травень 1932 року і останнього на кінець 1938 року.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#B_URE|<i>Бюлетень УРЕ</i>, '''1''', 45]]</span>
</div>

==1931==
<div>
:У Харкові видано <span class="book">Правописний словник</span>[[Овсій Ізюмов|О. Ізюмова]] (60 тис. слів). Друге видання за редакцією О. Панейка — у Львові 1941 р., без прізвища автора. Див. [[Правописні словники 1917 — 1948 рр.]].
</div>

<div>
:Видано <span class="book">Підвищений курс української мови</span> — детальний огляд нової української літературної мови. Автори курсу — колектив харківських мовознавців, редактор — [[Леонід Булаховський]].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EUM|<i>Українська мова. Енциклопедія</i>, 106]]</span>
</div>

<div>
:Нерепресовані працівники [[ІУНМ]] та Історично-філологічного відділу [[УАН|АН УССР]] продовжували справу видання термінологічних словників у відділі термінології та номенклатури Науково-Дослідчого Інституту Мовознавства (згодом - [[ІМ|Інститут Мовознавства]]). Започатковано нову нумерацію серії <span class="book"> Матеріяли до української термінології та номенклатури</span> Інституту Мовознавства. Видано: II том — <span class="book">Словник гірничної термінології</span>, III том — <span class="book">Словник антропогеографічної термінології.</span> Поза нумерацією видано під шапкою НДІМ третю частину <span class="book">Словника математичної термінології. Том III. Астрономічна термінологія й номенклатура.</span> Див. [[Словники ІУНМ та НДІМ]].
</div>

<div>
:Відділ термінології та номенклатури [[ІМ|Науково-Дослідчого Інституту Мовознавства]] започаткував <span class="book"> Серію практичних словників.</span> Із запланованої серії видано лише чотири: Вип. 1 — <span class="book">Практичний словник медичної термінології</span>,Вип. 2 — <span class="book">Практичний словник сільсько-господарчої термінології</span>, Вип. 3 — <span class="book">Практичний словник виробничої термінології</span>, Вип. 4 — <span class="book">Практичний словник біологічної термінології.</span> Див. [[Словники ІУНМ та НДІМ]].
</div>

<div>
:Видано збірку <span class="book">На мовознавчому фронті</span> за редакцією директора [[ІМ|Інституту Мовознавства]] [[Григорій Ткаченко|Г. Ткаченка]] (перша публікація новоствореного інституту). Переважну більшість статей присвячено критиці попередньої роботи [[УАН|Академії наук]] в ділянці мовознавства з позицій нових політичних вимог.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. <i>Українська мова в першій половині…</i>, 188]]</span>
</div>

<div>
:У Львові видано двотомовий <span class="book">Українско-польський і Польсько-український словник</span> [[Євген Грицак|Є. Грицака]] і [[Кость Кисілевський|К. Кисілевського]].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EUz|<i>ЕУ1</i>, '''1''', 326]]
:*[[Джерела#EUM|<i>Українська мова. Енциклопедія</i>, 281]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;лютий — березень
:Арешти у справі підпільного "Українського національного центру" (УНЦ). Більшість заарештованих — емігранти, що повернулися в Україну протягом 1920-х років, переважно інтелігенція: політичні діячі, літератори, науковці, митці. Серед них [[Михайло Грушевський|Михайло Грушевський]] (23 березня).
:<span class="ind">
:*[[Джерела#DIU|<i>Довідник з історії України…</i>, 970-971]]
:*[[Джерела#Pyrih|Пиріг Р.Я. <i>Життя Михайла Грушевського</i>, 110]] </span>
</div>

<div>
;28 червня
:Постановою ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У] у Харкові створено <span class="edu"> [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Vseukrainska_asotsiatsiia&abcvar=3&bbcvar=21 Всеукраїнську асоціацію марксо-ленінських інститутів]</span> (ВУАМЛІН), ще один чинник ідеологізації суспільних наук. Президентом її став [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шліхтер_Олександр О. Шліхтер]. На початку 30-х років ВУАМЛІН, що працювала під проводом [http://uk.wikipedia.org/wiki/Академія_комуністична Комуністичної Академії в Москві], стала політичним опонентом і суперником [[ВУАН|Академії наук]]. У її виданнях почато кілька політичних кампаній проти українських науковців.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#IANU|<i>Історія Академії наук України (1918 – 1993)</i>, 69]]</span>
</div>

==1932==
<div>
:У Харкові у видавництві <span class="pub_house">Українська Радянська Енциклопедія</span> видано <span class="book">Словник чужомовних слів</span> за ред. [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Badan_Yavorenko_O&abcvar=2&bbcvar=1 О. Бадана-Яворенка]. Див. [[Словники інших типів 1917 — 1948 рр.]].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EUM|<i>Українська мова. Енциклопедія</i>, 213]]</span>
</div>

<div>
:Сектор термінології та номенкатури [[ІМ|Науково-Дослідчого Інституту Мовознавства]] видав томи серії <span class="book"> Матеріяли до української термінології та номенклатури</span>: ІV том — <span class="book">Словник транспортової термінології</span>, VII том — <span class="book">Словник ботанічної термінології</span>, IX том — <span class="book">Словник фізичної термінології.</span> Див. [[Словники ІУНМ та НДІМ]].
</div>

<div>
:Організовано Комісію з перекладу Святого Письма, богослужбових книжок при <span class="edu">[[Український Науковий Інститут у Варшаві|Українському науковому інституті]]</span> у Варшаві з підкомісіями в Крем’янці та Луцьку. Вислідом праці була публікація <span class="book">Літургії св. Йоана Золотоустого</span>, <span class="book">Псалтиря</span> (1936 p.), <span class="book">Божественної Літургії св. Василія Великого,</span> <span class="book">Божественної Літургії Раніш Освячених Дарів св. Григорія Двоєслова</span> (1939 p.). Працю Комісії припинено 1939 p., проте деякі переклади її видано 1942 p.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#NimchX|Німчук В. <i>Християнство й українська мова</i>, 22]]</span>
</div>

<div>
;23 квітня
:Постанова ЦК ВКП(б) <span class="doc">О перестройке литературно-художественных организаций.</span> Зліквідовано всі літературні організації та утворено підготовчий комітет для організації єдиної [http://uk.wikipedia.org/wiki/Спілка_письменників_СРСР Спілки письменників СРСР] та відповідні республіканські комітети.
</div>

<div>
:Остаточно СП СРСР та [http://uk.wikipedia.org/wiki/Національна_спілка_письменників_України СПУ] оформлено 1934 р.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EU|<i>ЕУ2</i>, '''8''', 3001]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;7 серпня
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/Закон_про_п'ять_колосків Закон про п’ять колосків]. ВЦИК та СНК СССР ухвалили постанову <span class="doc">О охране государственной собственности предприятий, колхозов и кооперативов и о укреплении общественной (социалистической) собственности.</span> Крадіжку колгоспного майна карано розстрілом, а <span class="cit">при смягчающих обсоятельствах</span> — 10 роками позбавлення волі. До початку 1933 року за цим законом засуджено 54645 осіб, із них 2110 до страти.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. <i>Нарис історії України…</i>, 181]]</span>
</div>

<div>
;4 вересня
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/ВУЦВК ВУЦВК] ухвалив постанову про організацію <span class="edu">[http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Inst_chervonoi_profesury&abcvar=11&bbcvar=17 Інституту Червоної Професури].</span> На навчальній базі [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Vseukrainska_asotsiatsiia&abcvar=3&bbcvar=21 ВУАМЛІН] створено сім самостійних Інститутів Червоної Професури: економіки, філософії, аграрний, історії партії та партбудівництва, літератури, мистецтва та мови, історії, радбудівництва та права.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#U_Kron|Верстюк В.Ф. та інш. <i>…Хронологічний довідник</i>, 389]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;14 грудня
:Постановa РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про хлібозаготівлю в Україні, на Північному Кавказі та у Західних областях. Водночас документ вимагав <span class="cit">правильного проведення українізації</span> в Україні й поза її межами в регіонах, де компактно мешкали українці. Документ також містив категоричну вимогу <span class="cit">боротися з петлюрівськими та іншими контрреволюційними елементами.</span>
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Holod|<i>Голод 1932-1933 років на Україні…</i>, 292-293]].</span>
</div>

<div>
:15 грудня [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сталін Сталін] і [http://uk.wikipedia.org/wiki/Молотов Молотов] підписали телеграму-директиву аналогічного змісту до місцевих керівників.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Shapov|Шаповал Ю. І. <i>Сталінізм і Україна</i>]] </span>
</div>

==1933==
<div>
:Відновлено університети, що їх 1920 р. було реорганізовано в [[ІНО|Інститути Народньої Освіти]], а 1930 р. — в [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Inst_prof_osvity&abcvar=11&bbcvar=17 Інститути Професійної Освіти] і [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Inst_soc_vyhovannya&abcvar=11&bbcvar=17 Соціяльного Виховання].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EU|<i>ЕУ2</i>, '''5''', 1889]]</span>
</div>

<div>
:Сектор термінології та номенклатури [[ІМ|НДІ Мовознавства]] видав останній том серії <span class="book"> Матеріяли до української термінології та номенклатури</span> — VI том — <span class="book">Словник сільсько-господарської термінології.</span> Див. [[Словники ІУНМ та НДІМ]].
</div>

<div>
:У Стрию [[Музичне товариство ім. Лисенка]] видало <span class="book">Музичний словник</span> [[Зиновій Лисько|Зиновія Лиська]]. Вихідними мовами словника є німецька, італійська та польська. Інші мови (французська, латинська, англійська іспанська, тощо) подано тільки для термінів, прийнятих в міжнародній термінології. Репринтно відтворено 1994 р., видавництво <span class="pub_house">Музична Україна.</span> Див. [[Словники, укладені без участи УНТ та ІУНМ]].
</div>

<div class="backgr">
;24 січня
:Постанова ЦК ВКП(б), де українську парторганізацію суворо картали за невиконання плану хлібозаготівель. Проведено серйозні кадрові зміни в керівництві України. На посади другого секретаря ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У] та першого секретаря Харківського обкому КП(б)У призначено [http://uk.wikipedia.org/wiki/Постишев_Павло Павла Постишева]. Одночасно він залишався секретарем ЦК ВКП(б). Постишев мав великі повноваження від [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сталін Сталіна] і міг контактувати безпосередньо з ним, не повідомляючи першого секретаря ЦК КП(б)У [http://uk.wikipedia.org/wiki/Косіор_Станіслав Косіора]. З ним приїхали й інші більшовицькі функціонери, зокрема В. Балицький ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Balytskyj_V&abcvar=2&bbcvar=1 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Балицький_Всеволод УВ]), що став головою [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Derzhavne_polit_upranya_USRR&abcvar=5&bbcvar=6 ГПУ] [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР УСРР].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Shapov_33|Шаповал Ю. І. <i> Голод 1932 – 1933 років…</i>, 88]]</span>
</div>

<div>
;23 лютого
:Політбюро ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У] ухвалило зняти [[Микола Скрипник|Миколу Скрипника]] з посади Наркома освіти. Цією ж ухвалою зміцнено позиції ще одного представника команди [http://uk.wikipedia.org/wiki/Постишев_Павло Павла Постишева] — [[Микола Попов|М. Попова]], що мав завдання ідеологічно забезпечити ліквідацію <span class="cit">націоналістичного ухилу</span> М. Скрипника.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Shapov_33|Шаповал Ю. І. <i> Голод 1932 – 1933 років…</i>, 95]]</span>
</div>

<div>
;1 березня
:[[Микола Скрипник|Миколу Скрипника]] знято з посади Наркома освіти.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Soldat|Солдатенко В. <i>Українізація…</i>]]</span>
</div>

<div>
;4 березня
:Політбюро ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У] ухвалило документ <span class="doc">Про проєкт резолюції про підсумки українізації.</span> В ньому зокрема сказано: <span class="cit">Вважати політично недоцільним випускати брошуру тов. Скрипника</span> (стенограму його промови на засіданні Колеґії наркомату освіти 14.II.33 р.). На посаду Наркома освіти замість[[ Микола Скрипник|Миколи Скрипника]] призначено Володимира Затонського ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Zatonsky_V&abcvar=9&bbcvar=1 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Затонський_Володимир УВ]), його заступником став [[Андрій Хвиля|А. Хвиля]].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#kajdany|Лизанчук В. <i>Навічно кайдани кували: Факти…</i>, 212]]</span>
</div>

<div>
;6 квітня
:За наказом нового керівництва Наркомосу [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР УСРР] організовано <span class="org">комісію для перевірки роботи на мовному фронті.</span> Голова комісії — [[Андрій Хвиля]], у складі комісії [[Микола Наконечний]], [[Олекса Синявський]], [[Кость Німчинов]], Грищенко, [[Наум Каганович]]. Завданням комісії було відкинути <span class="cit">штучне відмежування української мови від російської мови</span> у словниках та усунення <span class="cit">націоналістичних правил правопису, що орієнтували українську мову на польську, чеську буржуазні культури.</span>
:<span class="ind">
:*[[Джерела#UkrPr33|<i>Український правопис. 1933</i>, 3]]
:*[[Джерела#NimchP| Німчук В. <i>Проблеми українського правопису… 1999</i>, 264]]</span>
</div>

<div>
;24 квітня
:Напередодні наради з питань національної політики голова комісії НКО в справі перевірки роботи на мовному фронті [[Андрій Хвиля|А. Хвиля]] подав доповідну записку до Політбюро ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У]. У цій записці чи не вперше [[Микола Скрипник|М. Скрипника]] звинувачено в тому, що він <span class="cit">не тільки не вів боротьбу проти… буржуазно-націоналістичної лінії у питаннях створення української наукової термінології, а й сприяв цьому викривленню партійної лінії на фронті мовознавства.</span>
:<span class="ind">
:*[[Джерела#S-SUMSU|Смаль-Стоцький Р. <i>Українська мова…</i>, 186-188]]
:*[[Джерела#Shapov|Шаповал Ю. І. <i>Сталінізм і Україна</i>, 37]]</span>
</div>

<div>
;25 квітня
:Засідання <span class="org">комісії для перевірки роботи на мовному фронті</span>. З доповіддю <span class="book">Націоналістична небезпека на мовному фронті й боротьба проти неї</span> виступив [[Андрій Хвиля|А. Хвиля]].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Olentir|Хвиля А. <i>Знищити коріння українського націоналізму…</i>, 52-70]].</span>
:Резолюції комісії на цю доповідь, в питаннях термінології та в справі граматичній, що їх надруковано в першому числі журналу <span class="book">Мовознавство</span> ([[Джерела#RezNKO|<i>Резолюції комісії НКО…</i>]]) (дві перші) та збірці статей ([[Джерела#Olentir|Хвиля А. <i>Знищити коріння українського націоналізму…</i>, 115-129]]), стають засадничими у <span class="cit">знешкодженні</span> словників і правопису 1928 р. і відкиданні <span class="cit">штучного відмежовування української мови від російської мови</span>
:<span class="ind">
:*[[Джерела#UkrPr33|<i>Український правопис. 1933</i>, 5]]</span>
</div>

<div>
;26 квітня
:Нарада в ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У] з питань національної політики. Новопризначений Нарком освіти В. Затонський ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Zatonsky_V&abcvar=9&bbcvar=1 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Затонський_Володимир УВ]) у доповіді про національну політику партії в школі наголосив, що <span class="cit">падіння числа шкіл російської нацменшости є наслідок перекручення лінії партії</span>, працівники освіти <span class="cit">засмічені націоналістичними, класово-ворожими елементами.</span> Він назвав відповідальних за це: <span class="cit">… Ці націоналістичні елементи могли так широко провадити свою діяльність тому, що їм допомагали деякі вказівки самого Наркомпросу.</span>
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Kvitn_Nac_pol|<i>В ЦК КП(б)У. Нарада з питань національної політики</i>.]]</span>
</div>

<div>
:Доповіді [[Андрій Хвиля|А. Хвилі]] на засіданні комісії та на цій нараді ([[Джерела#Olentir|Хвиля А. <i>Знищити коріння українського націоналізму…</i>, 71-85]]) стали основою статті <span class="book">Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті</span> в журналі <span class="p_ed">Більшовик України</span>, що була видана ще й окремою брошурою накладом 60 тисяч примірників. Широкому загалові викладено завдання: <span class="cit">а) припинити негайно видання всіх словників, б) переглянути словники і всю термінологію, в) провести уніфікацію технічної термінології з тою термінологією, що є в Радянському Союзі і вживана й на Україні, г) переглянути кадри на мовному фронті і вигнати з цього фронту буржуазно-націоналістичні елементи, д) переглянути український правопис, е) змінити настанову щодо мовного оформлення УРЕ, є) видати спеціального документа, який би всі ці питання всебічно охопив і забезпечив цілковитий дальший розвиток української радянської культури на мовному фронті дійсно більшовицькими шляхами, так як цьому вчив нас Ленін, як вчить нас тов. Сталін</span>.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#OlentirB|Хвиля А. <i>Викорінити, знищити націоналістичне коріння…</i>]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;квітень - травень
:Пік голодомору ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Golodomor_19321933&abcvar=4&bbcvar=18 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Голодомор_в_Україні_1932—1933 УВ]). За півроку від голоду померли кілька мільйонів людей. Щоб компенсувати нестачу робочої сили, до вимерлих або напіввимерлих сіл переселено селян з інших районів СРСР, здебільшого з центральних районів Росії.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Bilok|Білокінь С. <i>Масовий терор як засіб державного управління…</i>, 250-251]]
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. <i>Нарис історії України…</i>, 183]]</span>
</div>

<div>
;3 травня
:Колеґія [[НКО]] прийняла і затвердила ухвалу <span class="org">комісії НКО для перегляду роботи на мовному фронті</span> <span class="doc">Про зміну окремих пунктів офіційного <em class="book">Українського правопису</em> (SS 54-55, чужомовні <em>І, h, g</em>).</span>
:*[[Джерела#NimchP| Німчук В. <i>Проблеми українського правопису… 1999</i>, 264-265]]
:Отже, новий правопис прийнято без загального обговорення (було лише кілька заяв [[Андрій Хвиля|Хвилі]]). Хто саме переглядав правопис, невідомо, найімовірніше, це був [[Наум Каганович|Н. Каганович]]. До правопису внесено 126 поправок, а розділ про чужі слова переписано цілком; написання їх майже цілковито виправлено за російським взірцем. Літеру "ґ" вилучено з абетки. Правило, коли писати <span class="cit">л</span> чи <span class="cit">ль</span>, скопійовано з російського з усіма непослідовностями (Ісландія, але Фінляндія тощо). Норми російського правопису поширено навіть на слова, які ще до змін 1928—1929 pp. мали форму, відмінну від російської, зокрема <span class="cit">хемія</span> та <span class="cit">магнет</span> перетворилися на <span class="cit">хімію</span> та <span class="cit">магніт</span>. Прикметники із суфіксами -<span class="cit">ськ</span>-, -<span class="cit">зьк</span>-, -<span class="cit">цьк</span> - так допасовано до російських норм, що неможливо було сформулювати правило на українській основі. Сказано, що слід дотримуватися <span class="cit">узвичаєної</span> вимови; промовчано, що ця вимова не українська, а російська. Газети та інші видання переведено на новий правопис негайно (у травні), ще до його затвердження і публікації.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. <i>Українська мова в першій половині…</i>, 194-196]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;13 травня
:Самогубство [http://uk.wikipedia.org/wiki/Хвильовий_Микола Миколи Хвильового].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#DIU|<i>Довідник з історії України…</i>, 1012]]</span>
</div>
<div>
;Друга половина року
:[[ІМ|Науково-дослідний інститут мовознавсва]] почав виконувати ухвали мовної комісії [[НКО]]. Відділ української літературної мови до кінця року розглянув 15 питань українського словотвору, новий правопис, ухвалену НКО географічну. математичну і фізичну термінологію. Прийнято настанови, які суфікси та префікси треба вилучати і які вводити замість них. Ці настанови були засадничими для словникового відділу, який у цей час "знешкоджував" термінологічні словники. Роботу над іншими словниками відкладено. Див. Додаток В.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Khr_NDIM|<i>Хроніка НДІМ</i>]] </span>
</div>

<div>
:У Харкові видано книжку [[Андрій Хвиля|А. Хвилі]] <span class="book">Знищити коріння українського націоналізму</span> з вимогами провести чистку серед мовознавців і в мовознавчих установах; вилучити з ужитку всі праці <span class="cit">буржуазних мовознавців</span> у ділянці термінологіі, лексикографії й синтакси; переглянути правопис; підготувати нові словники, загальні й термінологічні. Головну хибу попередньої роботи Хвиля вбачає в тім, що <span class="cit">особливо велику шкідницьку роботу провели українські націоналісти на мовному фронті, намагаючись відірвати розвиток української мови від мови російської.</span>
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. <i>Українська мова в першій половині…</i>, 190]]
:*[[Джерела#Olentir|Хвиля А. <i>Знищити коріння українського націоналізму…</i>, 4]]</span>
</div>

<div>
:Видано <span class="book">Медичний термінологічний бюлетень,</span> перший з п’яти [[Репресивні термінологічні бюлетені 1933 — 1935 рр|репресивних бюлетенів]], що ними <span class="cit">знешкоджувано</span> словники [[ІУНМ|Інституту Української Наукової Мови]]. Передмова [[Володимир Ярошенко|В. Ярошенко]] та [[Ілля Кириченко|І. Кириченко]] <span class="cit">За радянську медичну термінологію.</span> Головним завданням <span class="cit"> знешкоджування</span> було знищити питомо українські слова та конструкції й замінити їх на російські чи подібні до російських.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Halja|Наконечна Г. <i>Українська науково-технічна термінологія…</i>, 31-34]],
:*[[Джерела#MTB1|<i>Медичний термінологічний бюлетень</i>]]</span>
</div>

<div>
:Критиці піддано і "націоналістичну" теорію викладання близьких мов. Згідно з нею, українську та російську мови викладали порівняльно, з наголошуванням характерних особливостей кожної з них. Цей метод теж належало викорінити, нові підручники мали подавати матеріял <span class="cit">у систематичному викладі без спеціяльного підкреслювання й випинання "особливостей".</span>
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Levch|Левченко Г. <i>Викорінити націоналістичне шкідництво в підручниках з мови</i>]]</span>
</div>

<div>
;червень
:Наприкінці місяця Політбюро ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У] затвердило постанову <span class="doc">Про зміну в українській науковій термінології, граматиці та правопису</span>, подану комісією у складі [[Микола Попов|М. Попова]], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Косіор_Станіслав С. Косіора], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Постишев_Павло Павла Постишева], В. Затонського ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Zatonsky_V&abcvar=9&bbcvar=1 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Затонський_Володимир УВ]) та [[Андрій Хвиля|А. Хвилі]]. Постанову не оприлюднено, текст зберігся лише в архіві.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Jef_H|Єфіменко Г. <i>Ставлення владних структур до розвитку…</i>, 182]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;7 липня
:Самогубство [[Микола Скрипник|Миколи Скрипника]].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Soldat|Солдатенко В. <i>Українізація…</i>]]</span>
</div>

<div>
;9 липня
:Збори Харківського партактиву <span class="doc">Про націоналістичні ухили в лавах партійної організації і про завдання боротьби з ними.</span> [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шумський_Олександр Шумського] критиковано за те, що він вимагав <span class="cit">підміни більшовицької українізації буржуазно-націоналістичною,</span> а [[Микола Скрипник|Скрипника]] звинувачено в тому, що він <span class="cit">докотився до прямих закликів розвивати національну свідомість.</span> У виступі секретаря ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У] [[Микола Попов|М. Попова]] є такі пасажі: <span class="cit">Особливо великого значення в боротьбі з буржуазним націоналізмом і українським націоналістичним ухилом набирає питання про мову й правопис. Цьому питанню ЦК КП(б)У надає винятково великого значення. Буржуазні націоналісти, переважно з числа західно-українських емігрантів, особливо широку роботу розгорнули над засміченням української мови й термінології, щоб максимально відірвати українську культуру від російської.</span>
:<span class="ind">
:*[[Джерела#PopovNac|Попов М.М. <i>Про націоналістичні ухили…</i>]]</span>
</div>

<div>
;5 вересня
:Народний комісар освіти [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР УСРР] В. Затонський ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Zatonsky_V&abcvar=9&bbcvar=1 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Затонський_Володимир УВ]) затверджує правопис комісії [[Андрій Хвиля|Хвилі]]. Див. [[Український правопис 1933 р.|Текст постанови]].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#UkrPr33|<i>Український правопис. 1933</i>, 3]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;жовтень
:Погром театру <span class="org">Березіль.</span> Арешт Леся Курбаса ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Kurbas_Les&abcvar=14&bbcvar=23 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Лесь_Курбас УВ]).
:<span class="ind">
:*[[Джерела#DIU|<i>Довідник з історії України…</i>, 384-385]] </span>
</div>

<div>
;18–22 листопада
:Об’єднаний пленум ЦК і ЦКК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У]. Формальний кінець [http://uk.wikipedia.org/wiki/Українізація_1920—30-х українізації].
</div>

<div>
:Резолюція на доповідь [http://uk.wikipedia.org/wiki/Косіор_Станіслав С.В. Косіора] <span class="doc">Підсумки і найближчі завдання національної політики на Україні.</span> Оголошено, що <span class="cit">розгром українського націоналізму, викриття націоналістичних дворушників, що пролізли до партії, є найдоконечніша умова й складова частина більшовицької українізації.</span>
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Kosior|Косіор С. В. <i>Підсумки і найближчі завдання…</i>]]</span>
</div>

<div>
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/Постишев_Павло Павла Постишева] у своїй доповіді повідомив: <span class="cit">…за цей час було вигнано понад двох тисяч чоловік з системи Наркомпросу, понад 300 наукових та редакторських працівників. Тільки по 8 центральних радянських установах ми вибили понад 200 чол. націоналістів та білогвардійців, які займали посади завідуючих відділами, завідуючих секторами тощо.</span> Резолюція на доповідь Постишева — <span class="cit">… в даний момент головною небезпекою є місцевий націоналізм, що поєднується з імперіалістичними інтервентами.</span>
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Post| Постишев П.П. <i>Радянська Україна…</i>]]</span>
</div>

<div>
:Протягом лише 1933 року в обласних управліннях народної освіти з політичних мотивів замінено 100\% керівників, у районних — 90\%. Всі вони зазнали репресій. 4 тисячі учителів звільнено з шкіл як <span class="cit">класово-ворожі елементи.</span> Розширено мережу російських шкіл та класів. Із 29 директорів педагогічних вузів звільнено 18, втратили роботу також 210 викладачів. Затонський ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Zatonsky_V&abcvar=9&bbcvar=1 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Затонський_Володимир УВ]) у виступі зазначив, що лише <span class="cit">брак педагогічних кадрів не дає нам можливости поставити питання, що коли ти по походженню з куркулів, чи з попів, то ми тебе звільняємо.</span>
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Shapov_33|Шаповал Ю. І. <i> Голод 1932 – 1933 років…</i>, 97]],
:*[[Джерела#Zaton|Затонський В. <i>З питань національної політики…</i>]]</span>
</div>

==1934==
<div>
:Кампанію проти <span class="cit">шкідників на мовному фронті</span> перебирає на себе журнал <span class="p_ed">Мовознавство</span>, новозаснований орган (піврічник) [[ІМ|Інституту мовознавства]] (до п’ятого числа його редактором був [[Павло Мустяца|П. Мустяца]], від п’ятого [[Наум Каганович]]). Редакційний вступ до першого числа закликав лінгвістів <span class="cit">раз назавжди покінчити з старими буржуазними філологічними традиціями в праці і вийти з кабінетів на заводи, в цехи, на колгоспні лани.</span>
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. <i>Українська мова в першій половині…</i>, 189-191]]</span>
</div>

<div>
:Головний удар був спрямований проти [[Олена Курило|Олени Курило]], [[Сергій Смеречинський|Сергія Смеречинського]], [[Євген Тимченко|Євгена Тимченка]], [[Іван Шелудько|Івана Шелудька]] та[[ Микола Сулима|Миколи Сулими]]; їх названо <span class="cit">посіпаками буржуазії в її боротьбі проти пролетарської революції</span>, що плекають <span class="cit">фашистсько-інтервенціоністські пляни</span>, але згадано й багатьох інших, зокрема, [[Олекса Синявський|Олексу Синявського]], [[Леонід Булаховський|Леоніда Булаховського]].
</div>

<div>
:Триває <span class="cit">знешкоджування</span> термінологічних словників [[ІУНМ]]. Вийшов [[Репресивні термінологічні бюлетені 1933 — 1935 рр|репресивний]] <span class="book">Математичний термінологічний бюлетень</span> з передмовою [[Дельчо Дрінов|Д. Дрінова]] і [[Григорій Сабалдир|Г. Сабалдиря]] <span class="doc"> [[Математичний термінологічний бюлетень. Передмова|Проти націоналізму в математичній термінології]].</span>
</div>

<div>
:У Львові вийшов друком <span class="book">Правописний словник</span> К. Кисілевського. Див. [[Правописні словники 1917 — 1948 рр.]]
</div>

<div>
:У Варшаві [[Український Науковий Інститут у Варшаві|Український Науковий Інститут]] почав видавати повне зібрання творів [[Тарас Шевченко|Тараса Шевченка]] за ред. [[Павло Зайцев|Павла Зайцева]]. Видання завершено 1939 р. З запланованих 16 томів видано 13 (без т.1, 5, 13). З деякими виправленнями і доповненнями це видання вийшло вдруге у США в 14 томах (Чікаґо, 1959–1963).
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EU|<i>ЕУ2</i>, '''10''', 3821]]</span>
</div>

<div>
;лютий
:Видано окремою книжкою <span class="book">Український правопис</span> (1933). Склад правописної комісії не названо. У передмові [[Андрій Хвиля|Андрія Хвилі]] зазначено: <span class="cit">Основні виправлення стосуються ліквідації усіх правил, що орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазні культури, перекручували сучасну українську мову, ставили бар’єр між українською та російською мовами.</span> Див. [[Український правопис 1933 р.|Текст постанови та передмова]].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#NimchP| Німчук В. <i>Проблеми українського правопису… 1999</i>, 265-267]]
:*[[Джерела#UkrPr33|<i>Український правопис. 1933</i>, 4-5]]</span>
</div>

<div>
;24 березня
:Політбюро ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У] ухвалило вилучити з масових бібліотек і продажу твори [[Микола Скрипник|Миколи Скрипника]].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#U_Kron|Верстюк В.Ф. та інш. <i>…Хронологічний довідник</i>, 401]]</span>
</div>

<div>
;1 квітня
:Постанова ВУЦВК [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР УСРР] про безпосереднє підпорядкування докорінно перебудованої [[ВУАН|Академії наук]] Раднаркомові УСРР з метою <span class="cit">досягти повнішого зв’язку Всеукраїнської Академії наук з практикою соціалістичного будівництва.</span>
:<span class="ind">
:*[[Джерела#KulBudURSR|<i>Культурне будівництво в Українській PCP</i>, '''І''', 646]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;11 липня
:Наркомом внутрішніх справ [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР УСРР] став В.А. Балицький ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Balytskyj_V&abcvar=2&bbcvar=1 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Балицький_Всеволод УВ]).
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ShapovPZ|Шаповал Ю. та інш. <i> ЧК-ГПУ-НКВД в Україні…</i>, 21-78]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;Серпень
:Надруковано статтю [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сталін Сталіна], А. Жданова, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Кіров_Сергій С. Кірова] <span class="book">Замечания по поводу конспекта учебника по истории СССР</span>, де від радянських істориків зажадали створити <span class="cit"> такий підручник історії СРСР, де б історія Великоросії не відривалася від історії інших народів СРСР.</span>
:Такий принцип послідовно було проведено в <span class="book">Истории СССР, краткий курс</span> (перше видання — 1937) за редакцією А. Шестакова, що стала обов’язковим підручником історії в усьому СРСР.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. <i>Українська мова в першій половині…</i>, 182]]</span>
</div>

<div>
;3 листопада
:Зліквідовано видавництво <span class="pub_house">Українська Радянська Енциклопедія.</span> Політбюро ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У] ухвалило: <span class="cit">в зв’язку з потребою корінної перевірки матеріялів, що їх підготовляв минулий склад робітників УРЕ — на рік припинити роботу по випуску підготовлених томів УРЕ. Апарат УРЕ розпустити. Матеріали і майно УРЕ передати Наркомосу.</span> На цей час був готовий до друку перший том (за деякими джерелами, його навіть було надруковано обмеженим накладом). Було плановано видати ще два томи 1934 р. Роботу над УРЕ поновлено лише в грудні 1957 року.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EU|<i>ЕУ2</i>, 9, 3386"]]
:*[[Джерела#URE_repr|Рубльов О., Фельбаба М. <i> Долі співробітників УРЕ…</i>]]</span>
</div>

<div>
;29 листопада
:У Братиславі доцент Масарикового університету (Брно) [http://uk.wikipedia.org/wiki/Якобсон_Роман Роман Якобсон] у доповіді <span class="doc">О языковых проблемах в СССР</span> вперше озвучив ідею уніфікації наукового і технічного лексикону, обов’язкового для всіх народів СРСР. Див. також [[Jakobson R. Slavische Sprachfrqagen in der Sovjetunion]]
:<span class="ind">
:*[[Джерела#S-SUMSU|Смаль-Стоцький Р. <i>Українська мова…</i>, 250]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;1 грудня
:Вбивство [http://uk.wikipedia.org/wiki/Кіров_Сергій С. Кірова]. Режим скористався цим: [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сталін Сталіна] особисто підготував постанову ЦВК СССР <span class="doc">Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів.</span> Згідно з цією постановою, термін розслідування зменшено до 10 днів, розгляд справ у суді проваджено без адвокатів і прокурора, оскарження вироку та клопотання про помилування не дозволено, а вироки виконувано негайно після винесення.
</div>

<div>
;15 грудня
:Підписано до друку <span class="book">Список №2</span>, до якого додано <span class="book">Список №1</span> у новій редакції. Усе разом звалося <span class="book">Зведені списки літератури, що підлягає вилученню з продажу, бібліотек та учбових закладів.</span> Списки видано під шапкою <span class="cit"> НКО [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР УСРР], Головліт - Бібуправа.</span> Отже, їх повинен був завізувати нарком освіти <u>Володимир Затонський</u> ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Zatonsky_V&abcvar=9&bbcvar=1 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Затонський_Володимир УВ]) (1933–38).
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Bilok|Білокінь С. <i>Масовий терор як засіб державного управління…</i>, 68]] </span>
</div>

==1935==
<div>
:Видано ще три [[Репресивні термінологічні бюлетені 1933 — 1935 рр|репресивні бюлетені]]: <span class="book">Ботанічний термінологічний бюлетень</span>, <span class="book">Фізичний термінологічний бюлетень</span> (передмова <span class="doc">[[Фізичний термінологічний бюлетень. Передмова|Ліквідувати націоналістичне шкідництво в радянській фізичній термонілогії]]</span>), <span class="book">Виробничий термінологічний бюлетень</span> (передмова <span class="doc">[[Виробничий термінологічний бюлетень. Передмова|Викорінити націоналізм у виробничій термінології]]</span>).
</div>

<div>
:На засадах п’яти бюлетенів протягом 1934–1935 років видано десять шкільних словників, обсягом від 35 до 212 сторінок. Див. [[Словники, що їх укладено з урахуванням настанов репресивних термінологічних бюлетенів]].
</div>

<div>
:Видано <span class="book">Словник-покажчик до українського правопису</span> на засадах [[Правопис|правопису]] 1933 р. Див. [[Правописні словники 1917 — 1948 рр.]]
</div>

<div>
;19 липня
:Ухвала Політбюро ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У] <span class="cit">Про вилучення обкомами КП(б)У зінов’євсько-троцкістської і націоналістичної літератури з бібліотек України та здачу її до областних органів [[НКВД]].</span> Серед заборонених авторів: Борис Антоненко-Давидович ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Antonenko_Davydovych_B&abcvar=1&bbcvar=17 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Антоненко-Давидович УВ]), Микола Вороний ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Voronyj_M&abcvar=3&bbcvar=18 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Вороний_Микола УВ]), Микола Куліш ([http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Kul%B3sh_M_G&abcvar=14&bbcvar=23 ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Куліш_Микола УВ]), Валер’ян Поліщук ([ ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Поліщук_Валер'ян УВ]), Валер’ян Підмогильний ([ ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Підмогильний_Валер'ян УВ]), Євген Плужник ([ ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Плужник_Євген УВ]), Олександр Олесь ([ ЕІУ], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Олександр_Олесь УВ]).
:<span class="ind">
:*[[Джерела#U_Kron|Верстюк В.Ф. та інш. <i>…Хронологічний довідник</i>, 407]]</span>
</div>

==1936==
<div>
:Видано розрахований на початкову та середню школу <span class="book">Орфографічний словник</span> [[Дора Леві|Д. Леві]], [[Григорій Левченко|Г. Левченка]], [[Людмила Рак|Л. Рак]]. Цей словник був основним правописним довідником до публікації 1946 нового <span class="book">Українського правопису.</span> Див. [[Правописні словники 1917 — 1948 рр.]]
</div>

<div>
:[[Ілля Кириченко|І. Кириченко]], один з авторів [[Репресиві бюлетені|репресивного медичного бюлетеня]], видав на його засадах <span class="book">Словник медичної термінології</span>, <span class="cit">очищений від шкідницької термінології.</span> Відтоді термінознавчу працю в Україні припинено на багато років. Див. [[Словники, що їх укладено з урахуванням настанов репресивних термінологічних бюлетенів]].
</div>

<div>
:При РНК СРСР створено Комітет у справах вищої школи, якому підпорядковано усі вищі школи в усіх республіках.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EU|<i>ЕУ2</i>, '''1''', 256]]
:*[[Джерела#EU|<i>ЕУ2</i>, '''10''', 3864]]</span>
</div>

<div>
:Затверджено загальносоюзну систему освіти: початкова (чотирирічна школа), неповна середня (семирічна школа) і повна середня (десятирічна школа). Початкова школа була обов’язковою на селі, неповна середня — в місті.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EU|<i>ЕУ2</i>, '''10''', 3864]]</span>
</div>

<div>
;21 лютого
:Раднарком [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР УСРР] затвердив новий статут [[ВУАН|Академії наук]]. Реорганізовану 1934–1935 рр. ВУАН перейменовано на Академію наук УСРР. Новий статут складено за взірцем статуту АН СРСР. Ліквідовано Раду Академії. Найвищим органом АН УСРР стали Загальні збори, а між ними найвищим керівним органом стала Президія АН УСРР.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#KulBudURSR|<i>Культурне будівництво в Українській PCP</i>, '''І''', 670]]</span>
</div>

<div>
:Зліквідовано близько двадцяти інститутів [[УАН|Академії Наук]], зокрема Інститут шевченкознавства, Інститут єврейської пролетарської культури, Інститут польської пролетарської культури тощо.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#P-VUAN|Полонська-Василенко Н.Д. <i>Українська академія наук…</i>, ч.II, 45-49]]</span>
</div>

==1937==
<div>
:Інститут мовознавства видав <span class="book">Російсько-український словник</span> [[Степан Василевський|С. Василевського]] та [[Євген Рудницький|Є. Рудницького]] за загальною редакцією С. Василевського та [[Павло Мустяца|П. Мустяці]]. Цей словник значно менший (близько 45 тис. слів) і далеко гірший, ніж його попередник — академічний словник 1924–1933 рр. Автори найбільше дбали про те, аби вилучити "класово ворожі" (тобто українські) слова і ввести якомога більше слів "революційних". Хоча цей словник ідеально відповідав ідеологічним настановам деукраїнізації, його згодом вилучили з бібліотек та книгарень. Див. [[Російсько-українські словники 1917 — 1948 рр.]].
</div>

<div>
:Інститути зліквідованої [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Vseukrainska_asotsiatsiia&abcvar=3&bbcvar=21 ВУАМЛІН] з її кадрами передано до [[УАН|Академії наук]]. На цій базі створено академічні інститути економіки, історії, філософії, радянського будівництва і права.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#IANU|<i>Історія Академії наук України (1918 – 1993)</i>, 79]]</span>
</div>

<div>
:У Жовкві вийшло друком <span class="book">Євангеліє</span> в перекладі о. Михайла Кравчука.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#NimchX|Німчук В. <i>Християнство й українська мова</i>, 21]]</span>
</div>

<div>
;Перша половина року
:Газета <span class="p_ed">«''Комуніст''»</span> почала напади на <span class="book">Український правопис</span> [[Андрій Хвиля|Хвилі]]. Фактично закиди зводилися до написання слова Европа (мало б бути Європа, згідно з російською вимовою) і до правила утворювання складених слів типу <span class="cit">двоповерховий</span>, що мали б починатися, на взірець російських, першим складником у формі <span class="cit">двох</span>-, <span class="cit">трьох</span>- (рос. <span class="cit">двух</span>-, <span class="cit">трёх</span> -). Решта — загальники про шпигунів, фашизм, інтервенцію тощо.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. <i>Українська мова в першій половині…</i>, 200-202]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;17 березня
:Кінець правління [http://uk.wikipedia.org/wiki/Постишев_Павло Павла Постишева]. Його призначено першим секретарем Куйбишевського обкому, а невдовзі заарештовано й розстріляно.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#DIU|<i>Довідник з історії України…</i>, 613]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;14 червня
:Наркомом внутрішніх справ [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР УСРР] став [http://uk.wikipedia.org/wiki/Леплевський_Ізраїль Ізраїль Лепелевський]. На час його правління в Україні припав період великого терору.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ShapovPZ|Шаповал Ю. та інш. <i> ЧК-ГПУ-НКВД в Україні…</i>, 217, 143-186]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;Серпень
:Ліквідація майже всіх членів уряду [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР УСРР] та ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У]. (З усіх колишніх керівників КП(б)У лишилися [http://uk.wikipedia.org/wiki/Бойченко_Олександр Олександр Бойченко] та [http://uk.wikipedia.org/wiki/Петровський_Григорій Григорій Петровський]).
:<span class="ind">
:*[[Джерела#DIU|<i>Довідник з історії України…</i>, 237-238]]</span>
</div>

<div>
;серпень-початок 1938 р.
:Московська «Правда» відрядила до Києва спеціяльних кореспондентів Т. Лільченка та Д. Вадімова. Вони дістали спеціяльне завдання виявляти й викривати український націоналізм у Комуністичній партії України і навколо неї. Лільченко й Вадімов вислали кореспонденцію про український 206 націоналізм, який нібито безперешкодно розпаношувався в українських музеях («Правда», 25 вересня 1937 р.), а далі вони виявили цей таки націоналізм у київській опері («Правда»,4 січня 1938 p.).
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. <i>Українська мова в першій половині…</i>, 198]]</span>
</div>

<div>
:Фізичне знищення і заслання працівників [[ІМ|Інституту мовознавства]] (із старого складу лишилися: [[Петро Горецький|П. Горецький]], [[Ігор Губаржевський|І. Губаржевський]] (під час війни емігрував) та [[Ілля Кириченко|І. Кириченко]]). Тяглість розвитку українського мовознавства перервано.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. <i>Українська мова в першій половині…</i>, 201]]</span>
</div>

<div>
;4 жовтня
:В «Правді» був опублікований допис Н. Кошевого «Как „очищали" украинский язык», спрямований проти Інституту мовознавства, приводом до якого став саме «Російсько-український словник» 1937 р.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. <i>Українська мова в першій половині…</i>, 198]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;27 жовтня – 4 листопада
:[http://uk.wikipedia.org/wiki/Сандармох Масовий розстріл "соловецького етапу" в місцевості Сандармох] під Медвежегорськом (Карелія). Серед жертв — українські письменники, науковці, артисти. [[Розстрільні списки]] надруковано у ([[Джерела#Bilok3|Білокінь С. <i>Розстрільний список Соловків</i>]]), а в ([[Джерела#Solov3|<i>Остання адреса…</i>]]) наведено копії ориґиналів. Де саме відбувся цей розстріл, стало відомо лише 1997 року.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#Solov3|<i>Остання адреса…</i>, '''1''', 28-30]]</span>
</div>

<div>
;29 грудня
:В «Правді» був опублікований допис Д. Вадімова «Русско-украинский словарь и его составители» ([[Русско-украинский словарь и его составители|Текст статті]]). Упорядників словника названо <span class="cit">бандою шпигунів, що окопалася в Інституті мовознавства</span>. Судячи з речення: <span class="cit">Більшість упорядників словника викрито як запеклих буржуазних націоналістів, зрадників батьківщини</span>, слід думати, що впорядники і редактори словника в цей час уже були ув'язнені.

:Словник був вилучений з обігу в книгарнях і книгозбірнях.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. <i>Українська мова в першій половині…</i>, 200]]</span>
</div>

==1938==
<div class="backgr">
;28 січня
:Після п’яти місяців безвладдя вирішено формально зберегти [http://uk.wikipedia.org/wiki/УСРР Українську Республіку]. Оголошено про "обрання" [http://uk.wikipedia.org/wiki/Хрущов_Микита М. Хрущова] та [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Burmystenko_M&abcvar=2&bbcvar=23 М. Бурмистенка] першим та другим секретарем ЦК.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#DIU|<i>Довідник з історії України…</i>, 1029-1030]]</span>
</div>

<div>
;22 лютого
:Повідомлено про призначення нового голови [http://uk.wikipedia.org/wiki/Рада_Народних_Комісарів_УСРР Раднаркому] [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Korotchenko_D&abcvar=14&bbcvar=18 Д. Коротченка] та наркома освіти Гр. Хоменка.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ShevStanStat|Шевельов Ю. <i>Українська мова в першій половині…</i>, 180]]</span>
</div>

<div>
;20 квітня
:Ухвалено постанови [http://uk.wikipedia.org/wiki/Рада_Народних_Комісарів_УСРР РНК УРСР] і ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У] <span class="doc">Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України</span> та <span class="doc">Про реорганізацію шкіл на Україні</span> на виконання рішення РНК СРСР і ЦК ВКП(б) <span class="doc">Об обязательном изучении русского языка в школах национальных республик и областей</span>. У постановах вперше фігурує наказ про <strong>обов’язковість</strong> викладання російської мови в усіх неросійських школах.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#ZbzUSSR|<i>Збірник законів УРСР</i>, 1938, № 27, 105-106]]</span>
</div>

<div>
;травень
:Постановою [http://uk.wikipedia.org/wiki/Уряд_УНР_в_екзилі Уряду УНР в екзилі] засновано [http://uk.wikipedia.org/wiki/УММАН Українську Могилянсько-Мазепинську Академію Наук (УММАН)]. Академія мала лише один відділ — українознавства з 24 катедрами. Першим президентом був [[Степан Смаль-Стоцький|С. Смаль-Стоцький]], від серпня 1938 — [http://uk.wikipedia.org/wiki/Фещенко-Чопівський І. Фещенко-Чопівський]. Перестала існувати з початком другої світової війни. Відновлена у Мюнхені в серпні 1978 р. з ініціятиви [[Ярослав Рудницький|Ярослава Рудницького]], що став її президентом.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EU|<i>ЕУ2</i>, '''9''', 3368]]
:*[[Джерела#YaRud|Носко-Оборонів Т. <i>Ярослав Богдан Рудницький</i>., 25]] </span>
</div>

<div>
;8 травня
:ЦК [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У] ухвалив постанову <span class="doc">Про складання нового українського правопису</span> і розглянув склад Правописної комісії: Ф. Редько (голова), [[Микола Грунський|М. Грунський]] (відповідальний секретар), Шматлай, Бойко, І. Пеліпас, Гаврик, Гринштейн. [http://uk.wikipedia.org/wiki/Рада_Народних_Комісарів_УСРР РНК УРСР] затвердила постанову та склад комісії 14 травня. Головним завданням [[Правопис|правопису]] проголошено <span class="cit">насамперед ліквідувати націоналістичні перекручення… українського правопису.</span> Восени 1938 року <span class="book">Український правопис (проєкт видання четвертого)</span> надруковано на правах рукопису для обговорення, наклад 350 примірників.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#NimchP| Німчук В. <i>Проблеми українського правопису… 1999</i>, 268-269]]
:*[[Джерела#Jef_H|Єфіменко Г. <i>Ставлення владних структур до розвитку…</i>, 184]]</span>
</div>

<div>
;13–18 червня
:ХІV з’їзд [http://uk.wikipedia.org/wiki/КП(б)У КП(б)У] обрав новий ЦК і наголосив потребу <span class="cit">ліквідувати наслідки ворожого шкідництва у викладанні російської мови в неповних середніх і середніх школах, а також у вузах.</span>
:<span class="ind">
:*[[Джерела#KPUzk|<i>Комуністична партія України в резолюціях…</i>, 601]]</span>
</div>

<div>
;5 жовтня
:Заарештовано [[Олена Курило|Олену Курило]].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#AshAlp|Ашнин Ф.Д., Алпатов В.М. <i> ”Дело славистов”</i>, 140]]</span>
</div>

==1939==
<div>
:У Харкові-Києві започатковано видання 10-томового академічного <span class="book">зібрання творів Тараса Шевченка.</span> До війни вийшли перший і другий томи з передмовою [[Андрій Хвиля|А. Хвилі]]. По війні видання завершено (друге видання 1,2 тт. 1951–1953, 3–10 тт. 1949–1964).
:<span class="ind">
:*[[Джерела#EU|<i>ЕУ2</i>, '''10''', 3821]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;Лютий
: Зліквідовано або реорганізовано національні райони.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. <i>Нарис історії України…</i>, 186]]</span>
</div>

<div>
;22 лютого
:На Загальних зборах [[УАН|АН УРСР]] обрано 30 дійсних членів і 60 членів-кореспондентів.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#IANU|<i>Історія Академії наук України (1918 – 1993)</i>, 281, 301-302]] </span>
</div>

<div class="backgr">
;23 серпня
:Підписано [http://uk.wikipedia.org/wiki/Пакт_Молотова-Рібентропа пакт Молотова-Рібентропа].
:<span class="ind">
:*[[Джерела#U_Kron|Верстюк В.Ф. та інш. <i>…Хронологічний довідник</i>, 419]]</span>
</div>

<div class="backgr">
;Вересень
:Приєднання Західної України до СРСР.
:<span class="ind">
:*[[Джерела#HrytsNar|Грицак Я. <i>Нарис історії України…</i>, 210-213]]</span>
</div>
[[Категорія:Хронологічні таблиці|1930]]