Шкільництво до 1795

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
EU 1.png

НА СТОРІНКУ Шкільництво в Україні

Початки

Ще перед прийняттям християнства Володимиром Великим проникало на Русь болг. (ц.-слов.) письмо (кирилиця). Це промостило шлях для прийняття і болг. літургії та церк. літератури за Володимира, хоч християнство прийняв він від греків. Припускається, що спочатку підготова свящ. відбувалася при єпископських кафедрах за візант. зразком. Князі діставали домашню освіту (О.). З початкового літопису відомо, що Володимир Великий примусово забирав дітей знаті на «книжне навчання» і Ярослав Мудрий у 1037 визначив свящ. при церквах платню за навчання людей грамоти. На княжих дворах цінувалося знання мов. Серед церк. книжників поширене було знання грец. мови. На дворі галицько-волинських володарів першої половини 14 ст. ввійшла у вжиток латина, що свідчить про впливи зах. О.

Середина 14—18 ст.

Княжі часи не залишили по собі виразної системи Ш., що ускладнювало збереження О. на Україні після занепаду Київської Держави. Брак власної шкільної системи, особливо — вищої, українці надолужували, виїжджаючи до латинських університетів у Кракові, Празі і Зах. Европі. Укр. школи стояли на низькому рівні, але були досить поширені. Школи були звичайно при церквах, де вчили дяки. Наука починалась від 7 р. життя. Уявлення про те, з чого вчили, дає буквар І. Федоровича 1574, укладений за грец. і болг. зразками.

Розвиток прот. (поль.-нім.-латинської) О. на Україні і Білорусі в 16 і на поч. 17 ст. (кальвінські школи в Панівцях на Поділлі, соцініянські в Киселині під Володимиром, Хмільнику, Гощі, Берестечку) і зокрема єзуїтських поль.-латинських шкіл (колегії в Ярославі 1575, академія в Замості 1595 й ін. — разом 23 на Україні) спонукав правос. піднести рівень своїх ц.-слов. шкіл. За прот. і кат. зразками кн. К. Острозький створив правос. школи в Турові (1572), Володимирі (1577) і найкращу в Острозі (бл. 1580, див. Острозька школа). Крім того, подібні школи виникли в Смотричі (1579) і Холмі (1582). Крім ц.-слов. мови, введено до них латинську, грец. і поль. мови.

Новим чинником у розвитку укр. О. стали братські школи (перша у Львові 1586), спочатку під сильним грец. впливом. Спосіб навчання, взаємини між батьками і школою регулювалися шкільними «уставами», «порядками» або «артикулами прав» (львівський 1586, луцький 1624). Братства стали піонерами вид. шкільних граматик (ц.-слов. у Вільні 1586, в Єв'ї 1619 — укр. авторів; у Крем'янці 1638; грец.-ц.-слов. у Львові 1691). Граматика 1619 (М. Смотрицького) дає у вступі деякі інформації про методи навчання в братській школі. Від кін. 16 ст. почали й до цих шкіл вводити латинську і поль. мови коштом грец., навчання якої цілком занепало до сер. 17 ст.

Заснована в Києві 1615 братська школа перетворилася 1632 на Києво-Могилянську Колеґію, даючи поч. укр. високим школам. П. Могила ввів до колеґії латинську і поль. мови. Київ. Колеґія мала свою філію у Вінниці.

Укр. мову в школах не викладали. Деякі початки для її введення зробив П. Могила, наказуючи вчителям у школах, щоб давали учням вивчати напам'ять його укр. катехизис (1645). Але не було укр. граматик і букварів; єдина граматика І. Ужевича (1645) залишилась у рукописах у Франції, а на Україні та Білорусі не була відома.

З боку уніятів були також спроби піднесення О. духівництва (постанова Собору в Кобрині 1629 про створення духовної семінарії з навчанням латинською і ц.-слов. або руською мовами).

Одночасно дійшло до пожвавлення О. на сх. Закарпатті під владою прот. Семигороду (привілей кн. Ґ. Бетлена 1627 для мукачівського єп. І. Григоровича на школи й гімназії всюди, де є церква і на навчання ц.-слов., грец., латинської, єврейської й ін. мов).

До сер. 17 ст. нижча О. (парафіяльна) стала заг. на Україні. Як ствердив Павло Алепський 1654 серед українців у державі Б. Хмельницького «всі або майже всі вміють читати і знають порядок молитов і співів, навіть більшість їхніх жінок і дочок».

Поділ України в Андрусові 1667 призвів до занепаду правос. братських шкіл на Правобережжі, а спілка з Москвою спричинила відплив богословів з Лівобережжя на Московщину. Занепала на деякий час Київ. колеґія. Аж до схилу 18 ст. не появлялись друком ніякі нові граматики.

Найважливішою школою для правос. під Річчю Посполитою стала монастирська школа в Гощі над Горинню (що існувала там від 1638). Крім цього, українці звідти (особливо свящ.) посилали синів і до Київ. колеґії. Від поч. панування гетьмана І. Мазепи (1687) колеґія переживала відродження. 1701 з поширенням програми дістала вона титул академії. По Мазепі (1709) академія знову занепала, але піднялась за київ. митр. Р. Заборовського (1731—47). Від сер. 18 ст. почалися спроби часткової секуляризації програми в академії (введення навчання зах. мов, геодезії і будови фортифікацій), але створення чисто світського університету в Москві 1755 усунуло академію на другий план. 1784 до ц.-слов. мови в академії введено моск. вимову. Врешті 1817 академію закрито, а 1819 на її базі створено Київську Духовну Академію.

З ін. шкіл на Гетьманщині важливі були: школа в Чернігові (від 1689, від 1700 колеґія, від 1776 духовна семінарія, див. Чернігівська Колеґія), а також Переяславський Колеґіюм (від 1738, з 1776 духовна семінарія). Гетьманщина мала густу мережу парафіяльних шкіл, де вчили місц. або «мандрівні» дяки. Датки на школу збирали самі учні. 1740 — 47 pp. було 966 шкіл на 1 099 поселень, охоплених статистикою, тобто 1 школа на 1,2 тис. населення. Власні школи мала Січ: одну для майбутніх дяків, півчих і дияконів, другу для сиріт (де навчано і лицарського ремесла). Ця остання зберегла укр. дух аж до зруйнування Січі 1775.

У 18 ст. почала зростати культ. роля Слобідської України на чолі з Харковом. 1727 відкрито там колеґію (див. Харківська Колеґія), що стала модернішою від занепалої Київ. академії й обох колеґій на Гетьманщині. Переважала рос. та іноземні мови, толеровано в ній і українську мову в літ. вправах.

На Правобережжі після занепаду Правос. Церкви на зламі 17 і 18 вв. укр. О. стала завданням уніятської Церкви, особливо Василіян, які мали свої колеґії в Володимирі, Умані, Любарі, Шаргороді, Бучачі, Гощі і школи для синів зубожілої шляхти. У школах навчано між ін. ц.-слов., поль. мови і латини. 1781 поль. Комісія Нац. Освіти передала Василіянам деякі поезуїтські школи (після заборони чину Єзуїтів 1773), м. ін. колеґію в Острозі. 1788 Василіяни почали частково заводити навчання на народномовній основі в парафіяльних школах. Однак 1789 Комісія наказала польщити всі укр. церк. школи. Ролю Єзуїтів у полонізації перейняв чин Піярів, які мали школи у Львові, Золочеві, Межиріччі й ін. м.

На Закарпатті (після перемоги уніятства) поширилися зах. впливи в Ш. 1684 Єзуїти створили семінарію в Трнаві на зах. Словаччині, де готовано й уніятських свящ. для Закарпаття. Мукачівський єп. Й. де-Камеліс (1689—1706) модернізував закарп. церк. Ш. Його наступник М. Ольшавський (1743—67) заснував богословську школу в Мукачеві (1744), а єп. А. Бачинський (1772—1809) переніс її до Ужгороду (разом з осідком єпархії) і перейменував на семінарію. Енергійні заходи ряду єп. поставили О. на Закарпатті на перше місце на Україні (300 шкіл у 1793), що сприяло виїздам ученим на ін. української території.

НАСТУПНІ СТОРІНКИ