Товариство «Просвіта» у Львові й у Галичині

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
EU 1.png

«Просвіта», назва укр. гром. т-в для масового поширення освіти і нац. свідомости серед народу, що існували на укр. землях з кін. 1860 до 1940-их pp., а на еміґрації існують подекуди й донині.

Т - во «П.» у Львові й у Галичині. Перша «П.» була заснована у Львові 8.12.1868 заходами народовців з А. Вахнянином на чолі (він і перший — до 1870 р. гол. «П.») з статутовою метою «спомагати нар. просвіту в напрямах моральнім, матеріяльнім і політичнім», фактично як наук.-осв. т-во з завданням збирати і видавати зразки нар. усної творчости. Членство «П.» було обмежене вузьким колом інтелігенції. За новим статутом 1870 р. завдання «П.» сконцентровано (наук. завдання перебрало Т-во ім. Шевченка, засноване 1873 р., реорганізоване 1893 р. в Наук. Т-во ім. Шевченка) на ширення просвіти «між руським народом» з допомогою видань, засновування «пов. виділів» (з них згодом постали філії «П.») і збільшування членства (тому і зменшено членські внески; їх зменшено вдруге, зокрема для селян, 1877, і всі чл. «П.» одержували безкоштовно популярні щомісячні книжечки, які видавала «П.»). Гол. «П.» тоді були: Ю. Лаврівський (1870–73), В. Федорович (1873–77) і О. Огоновський (1877–94); ін. визначні діячі: Д. Гладилович, О. Партицький, К. Сушкевич та ін.

У 1870 і 1880-их pp. «П.», побіч культ.-осів. і вид. діяльности, відогравала також керівну ролю у гром. і політ. житті, завдяки тому, що членами її Гол. Управи були тодішні укр. гал. політ. діячі. Вони ініціювали і співдіяли у намаганнях погодження українців з поляками, народовців з москвофілами, висилали петиції в справі заснування укр. шкіл } викладання укр. мови в школах. З «П.» вийшла ж ініціятива створення пресового органу народовців «Діло» (1880), як і першої політ. народовецької орг-ції «Народна Рада» (1885).

Багато заходів «П.» присвятила розвиткові укр. шкільництва, добиваючися заснування укр. шкіл, висилаючи петиції у справі заснування катедри укр. історії у Львівському Ун-ті, рівноправности укр. мови у школах тощо, як також у справі укр. підручників не тільки в Галичині, але й на Буковині та в Угорщині.

У 1881 р. пед. і шкільні завдання від «П.» перебрало «Руське Т-во Педагогічне». Слабістю праці «П.» був брак клітин на провінції. Поза Львовом просвітня робота велася під опікою чи за ініціятивою «П.» початкове по існуючих або новозасновуваних, на основі закону з 1876 р., читальнях, які діяли під різними назвами, здебільша як «Руські читальні», і не були пов'язані ні між собою, ні з центр, т-вом «П.» у Львові. Таких читалень було сотні, і частину з них взяла під опіку «П.» (у 1881-85 рр. — 320), але організційно вони до «П.» не належали. 1890 р. централя «П.» нараховувала вже 5 000 чл. До «П.» не належали москвофіли; для конкуренції з нею вони 1874 р. заснували Общество ім. Михайла Качковського.

Коли «П.», завдяки приєднанню численних чл. на селах, стала на міцніші основи, вона знову 1881 р. змінила статут (він діяв до 1924) і поширила свої завдання на екон. ділянку, щоб піднести добробут населення. Одночасно «П.» завершила свої орг. форми, закладаючи читальні за власними статутами з далекосяжною самоуправою і посилюючи обов'язки філій (вони могли існувати у кожному судовому пов.) — посередньої ланки між централею й читальнями «П.»; ця трискладова структура т-ва «П.» залишилася до кін. її існування. У третій період своєї діяльности до 1914 р. — в останні рр. головування О. Огоновського, і зокрема під проводом Ю. Романчука (1896-1906), Є. Олесницького у 1906, П. Огоновського (1906-10) і І. Кивелюка (1910-22) «П.», передавши керівництво політ, і гром. життя створеним тоді політ, орг-ціям, розгорнула при активній співпраці чл. виділу (К. Левицького, Г. Врецьони, К. Паньківського, М. Коцюби й ін.), поряд осв. — широку екон. діяльність, засновуючи при читальнях «П.» крамниці, ощадно-позичкові каси, кооперативи, молочарні, шпихліри {господарська споруда на Бойківщині, Лемківщині, Волині для зберігання запасу зерна — ВК}, доставляючи селянам насіння, щепи за зниженими цінами, роблячи заходи для піднесення аґротехн. культури, ведучи для цього люстраційно-пед. діяльність і видаючи інформаційну методичну літературу. Екон. діяльністю з 1906 р. в централі відала окрема госп.-пром. комісія. Заходами «П.» чи при її співпраці постала низка місц. і центр. екон. установ. Завершенням діяльности цього періоду був перший укр. Просвітньо-Економічний Конгрес у лютому 1909 p. з нагоди 40-ліття «П.», в якому взяли участь укр. осв. й екон. діячі з усіх укр. земель. Поступово у міру зростання і розчленування укр. життя «П.» передавала екон. функції фаховим централям: Крайовому Союзові Ревізійному, Крайовому Молочарському Союзові — «Маслосоюз», «Сільському Господареві» та ін., але й після 1909 р. відала екон. освітою, утримувала мандрівних інструкторів госп-ва і далі видавала популярно-екон. літературу. У віданні «П.» були нею створені школи: Торг. школа «П.» у Львові (з 1911 під проводом Р. Залозецького; 1925 її передано «Рідній Школі»), Жін. школа госп-ва в Угорцях Винявських (1912-18) та Госп. школа «П.» в Миловані, Товмацького пов. (1912–39). Крім того, «П.» давала стипендії на вивчення хліборобства, молочарства та жін. госп-ва і висилала для цієї мети до Зах. Европи своїх стипендіятів (у 1907–14 — усіх 40). Ще 1912 р. при читальнях «П.» існувало 540 крамниць, 339 дрібних позичкових кас і 121 шпихлір.

Останні 15 рр. до вибуху війни у 1914 p. були періодом найінтенсивнішої вид. і орг. діяльности «П.». Вид. працю розпочато вже 1869 р. «Читаночкою для сільських людей» п. н. «Зоря» і продовжувано потім спорадичним вид. дальших таких читанок, як також популярних брошур про братства тверезости, гром. каси, шпихліри тощо. Крім цього, «П.» видала у 1871–76 з допомогою урядових дотацій 17 підручників для нижчих клас укр. гімназій. З 1877 р. «П.» видавала щомісячні книжечки, що їх одержували чл. за свої членські внески. За перших 50 рр. — 1869–1918 було видано 348 популярних книжечок (у тому ч. 305 місячних у 1877–1914 рр.) накладом 2 941 115 примірників. За змістом книжки поділялися на: 88 оп., 52 іст.-геогр., 42 госп.-торг. 22 природничо-лік., 22 правничі, 11 рел. і військ. кн., 20 життєписів видатних постатей, 41 календар і 41 ін. У окремій серії «Руська (згодом Укр.) Письменність» у 1904–28 рр. вийшло 25 тт. творів класиків укр. літератури (172 000 примірників). У серії «Госп. Бібліотека» появилося у 1907–27 рр. 8 кн. (23 000) і в сери «Просвітні Листки» видало 60 метеликів, здебільша відбиток з календарів «П.» та з «Письма з Просвіти» (190 450). Крім того, починаючи з 1909 р., вийшло 44 різних вид. (183 606). Для поширення освіти й розвитку культ.-осв. та читацької справи «П.» видавала ж. «Письмо з П.» (1877–79, 1907–14), у 1894–96 рр. ж. «Читальня». Ред. кн., календарів і перііодичних вид. «П.» були, крім гол. і секретарів «П.», серед ін. — О. Партицький, В. Шашквич, Ю. Целевич. Ю. Федькович, І. Франко, А. Вахнянин, В. Лукич-Левицький. П. Огоновський, К. Паньківський, К. Левицький, О. Борковський, В. Білецький, Я. Веселовський, Г. Хоткевич, Ю. Балицький. Ф. Федорців.

З переходом на трискладову орг. форму ч. читалень (1891 р. — 5, 1914 — 2 944) і філій (7 і 77; з них 3 на Лемківщині: Сянік, Ясло, Новий Санч) постійно і швидко зростало; це саме стосується чл. (див. табл. на cтop. 2366). У 1914 p. 75% укр. населених пунктів у Галичині мали читальні, 15% «П.» — власні будинки, а членство «П.» (1914 p. — 197 000 членів читалень і 36 500 централі) охоплювало бл. 20% українців. Понад 50% читалень мали бібліотеки, перев. з вид. «П.» або з купованих кн., кількасот з них — театральні й хорові гуртки.

Посередньою ланкою в орг. системі «П.» були філії, засновувані спершу як окремі орг-ції для об'єднання звичайних чл., здебільша по міських осередках, і для поширення вид. «П.». Із зміною статуту 1881 р. філії «П.» перебрали керівництво просвітнім рухом у пов., засновуючи й об'єднуючи нові читальні й допомагаючи в їх діяльності.

Діяльність філій координували, допомагаючи їм матеріялами, организаторами, люстраторами (гол. для екон. справ) і доповідачами, Гол. Виділ T-вa «П.» у Львові і його канцелярія (довголітній дир. — А. Скородинський, згодом А. Гапяк), з допомогою окремих комісій, з яких найважливішими були видавнича, екон. і просвітньо-орг. (виникли у 1906–08 рр.), та відділів. При центр. «П.» існувала бібліотека, заснована 1869 р. як наук., що збагачувалася за одержані дотації і книжкові фонди, особливо з Центр. й Сх. Укр. Земель, та реорганізована після передачі 1909 р. важливіших зб. бібліотеці НТШ у публічну бібліотеку-випозичальню (1935 р.— 16 900 тт.). Одночасно з бібліотекою був заснований при Львівській «П.» архів і музей, зб. яких передано згодом НТШ та Нац. Музеєві. Централя «П.» влаштувала низку заг.-укр. імпрез, напр., Просвітньо-Екон. Конгрес (1909 р.), 100-річчя народження Т. Шевченка й ін. З 1895 р. вона мала власний будинок на Ринку (кол. палац кн. Любомірських і цісарського намісництва для Галичини).

Джерелом прибутків «П.» були членські внески (за 1869–1907 — 202 000 корон на 793 000 корон всіх прибутків), крайові (гал. сойму) і держ. дотації, пожертви громадянства та прибутки з власних установ (продаж вид. тощо). Дотації гал. сойму були невеликі, і часто їх не давали через опір поляків; вони були збільшені з 1908 р., гол. на екон. діяльність «П.». Разом на вид. цілі «П.» одержувала від крайового уряду 190 000 корон (1870–1914), а у 1909–14 рр. на екон. діяльність 173 000 корон (на цю мету у 1906–09 від віденського уряду — 42 000). Першим меценатом «П.» був її гол. В. Федорович з пожертвою (1875) 24 000 корон (членські внески тоді давали бл. 1 000 корон). Згодом створено низку фундацій з призначенням на спеціяльні цілі, зокрема — стипендії для молоді (фонд о. С. Качали, графа М. Тишкевича, о. С. Новосада — 120 000 корон на стипендії для молоді сер. шкіл, о. І. Залуцького, С. Дубровського, М. Маленького, який записав свій маєток в Угерцях Винявських для створення с.-г. школи для дівчат й ін.). За 1869–1907 рр. прибутки «П.» становили 793 000, а витрати 791 000 корон; за 1869–1914 рр. бл. 1 млн.

Т-во «П.» у Львові до 1914 р. було найважливішою масовою укр. орг-ціею в Галичині, що довгий час охоплювала своєю діяльністю майже всі ділянки нац. жития, вона була «матір'ю» орг-цій і т-в, які згодом вийшли з «П.» і усаїмостійнилися: культ., політ., екон., спортивні («Сокіл», «Січ»), сіль.-госп. Читальні «П.» по селах стали гол. укр. нац.-гром. орг-ціями; при них приміщувалися й діяли каси, крамниці, гуртки «Сіль. Господаря», дитячі садки тощо. Тому «П.» найбільше спричинилася до зростання нац. свідомости укр. населення і його добробуту. Без «П.» не були б можливі політ. досягнення українців у Галичині і відновлення 1918 р. укр. держави.

Т-во «П.» у Львові мало всеукр. характер, що найкраще віддзеркалює його видавнича продукція (тематика, автори). За прикладом гал. «П.», на Буковині постало культ.-осв. т-во «Руська Бесіда», «П.» на Наддніпрянщині (з 1905) і серед укр еміграції за океаном, з якою матірне т-во «П.» було у жвавих зв'язках.

Війна 1914-20 pp. принесла велике знищення дотогочасного доробку «П.» — будинків, улаштування читалень, бібліотеки; більшість читалень перестала діяти. Поль. влада не дозволяла до 1921 р. їх відновляти, так що ч. читалень, згуртованих у 73 філіях, впало на 1920 р. до 888. Фундації «П.» (1914 — 352 000 корон) знецінилися, держ. субвенцій «П.» не одержувала й опинилася у фінансовій скруті. Щойно після зміни статуту 1924 р. і затвердження його поль. владою розпочалося масове відновлення читалень «П.». Але поль. влада і далі ставилася неприхильно до праці «П.»; під час пацифікації 1930 р. майно численних читалень «П.» знищено, 1936 — ліквідовано одну філію і 135 читалень. «П.» не дозволено поширити діяльність на півн.-зах. землі, на поч. 1930-их рр. читальні «П.» на зах. Лемківщині закрито (при централі «П.» існувала Лемківська Комісія; див. стор. 1 277). Однак ч. читалень постійно зростало (1939 — 3 075, тобто у 85% укр. місцевостей), а ще більше ч. членства (360 000 осіб або 15% всього населення в позашкільному віці й бл. 30% чоловіків понад 20 pp.) та власних будинків (1 485, тобто майже пол. читалень мали свої доми). За винятком Лемківщини і півд.-зах. Бойківщини (Ліщина, Турчанщина), майже кожна укр. місцевість мала читальню. Найбільший відсоток укр. населення, охопленого «П.» був у Тернопільському, Збаразькому, Скалатському і Сокальському пов. По деяких с. чл. читалень була молодь, організована здебільша у «Молодих П.».

У новому статуті «П.» 1924 р. усунено параграф про екон. діяльність, і відтоді праця «П.» була скерована тільки на осв. життя. За головування М. Галущинського (1923–31) та І. Брика (1932–39) гол. увагу зосереджувано на поглибленні осв.-вихоаної роботи, її щораз більше виконували постійні фахові працівники як у централі, так і в більшості філій, а навіть у групах сусідніх читалень. Настанови осв. праці дав другий Просвітній Конґрес (вересень 1929).

Крім долагоджування справ поточної діяльности, централя «П.» організувала у 1935–37 рр.; 1932 курси для неграмотних, 112 — для вишколу чл. виділів читалень, 37 — для режисерів, 26 — для дириґентів хорів, 8 — для керівників «Молодої П.» і 11 заг.-осв. курсів (разом — 2 294), не враховуючи курсів, що їх влаштовували філії і читальні. У другій пол. 1930-их рр. y централі «П.» працювало кількадесят осіб, у тому ч. 5 осв. інспекторів і 9 люстраторів. Теоретиками і керівниками осв. праці були, крім голів, секретарі й ін. чл. Гол. Виділу, між ними К. Малицька, В. Мудрий, M. Таранько, С. Шах, M. Дужий, як також дир. канцелярій і керівники орг. відділу, Інспектори та секретарі філій С. Маґаляс, П. Петрик, M. Брилинський, В. Гафткович, М. Кушнір та ін. При централі «П.» далі існувала публічна бібліотека-випозичальня (керівник Наталія Дорошенко), також палітурня (довголітній керівник О. Хом'як) і у 1930-их рр. власна книгарня.

Вид. діяльність «П.» через фінансові труднощі послабилася, але якість її піднеслася як змістом, так і техн. і графічним оформленням. Крім дальших тт. «Руської Письменности», «П.» видала у 1919–28 рр. в серії «Заг. Бібліотеки» 8 кн. (накладом 31 500), у тому ч. «Історію укр. літератури» M. Возняка у 3 тт. і «Укр. нар. думи» за ред. і з коментарями Ф. Колесси. У розпочатій серії вид. фондом «Учітеся, брати мої» видано до 1938 р. 22 популярно-наук. кн., авторами яких були серед ін.: М. Возняк, М. Голубець, В. Дорошенко, Ф. Колесса, І. Крип'якевич, В. Кубійович, І. Раковський, С. Рудницький, С. Сірополко, О. Терлецький. У реорганізованій з місячних книжечок серії «Нар. Бібліотеки» у 1919–28 рр. видано 38 кн., включно з календарями (наклад 203 000) і в серії «Іст. Бібліотека» — 10 кн. (наклад 48 000). Крім того, тоді вийшли ще 53 книжечки, майже все відбитки з ж. «Життя і Знання» (накладом 157 900).

За весь час свого існування «П.» видала у 1869–1918 рр. 477 кн. і книжечок метеликів накладом 3 479 000 і з 1919 до 1928 p. 126 вид. (накладом 516 171), тобто разом 603 кн. (3 995 171). Докладної статистики вид. «П.» нема. З періодичних вид. було відновлене у 1921&ndash22 рр. «Письмо з Просвіти», що його реорганізовано у 1923–27 рр. на орган позашкільної освіти «Нар. Просвіта». У 1936–39 рр. виходив місячник освіти, виховання і культури «Просвіта», призначений для осв. працівників; з 1926 р. наук.-популярний ж. «Життя і Знання»; фаховими методичними ж. були «Аматорський порадник» (1925–27) та «Бібліотечний порадник» (1925–26). Ред. кн. і періодичних вид. «П.» тоді були: В. Дорошенко, О. Терлецький, І. Раковський, Ф. Федорців, С. Шах, В. Мудрий, В. Сімович та ін.

Ч. бібліотек при читальнях зросло з 2 664 у 1914 р. до 3 209 (з 688 186 кн.) у 1936; зростало також ч. кн. у поодиноких бібліотеках. Тому що своїх вид. «П.» мала надто мало, вона, організувала кольпортаж кн., якими читальні «П.» доповнювали свої бібліотеки. З 1924 р. Гол. Виділ «П.» почав організувати мандрівні бібліотеки (в кін. 1935 р. — 49) і обслуговував ними найоідншгі осередки, насамперед ті, де не було читалень. Подібну діяльність вели також філії «П.». Бібліотеки при філіях мали перев. характер бібліотек-випозичалень і обслуговували також села свого р-ну; при них існували часто фахові бібліотеки з ділянки позашкільної освіти та театральні бібліотеки.

Матеріяльні засоби для праці «П.» у 1920–30-их pp. становили гол. членські внески, прибутки з продажу вид., імпрез та пожертв громадянства; щороку 8 грудня (день заснування «П.») організовувано т. зв. «Дар П.». Чималу допомогу «П.» давала заокеанська еміграція як грішми, так і фундуванням бібліотек і навіть домів-читалень.

Попри адміністративні труднощі гал. «П.» впливала на культ.-осв. життя півн.-зах. земель: порадами для «П.», доки вони існували, ще більше — кольпортажем кн. Зв'язок з еміграцією за океаном був досить жвавий.

Після сов. окупації Галичини у вересні 1939 р. діяльність «П.» була припинена: централю, її філії й всі читальні ліквідовано, а бібліотеки частково знищено. По окупації Лемківщини і Посяння німцями у 1939 р. на цих теренах постало сотні «П.», частково на базі закритих у 1930-их рр. поль. владою читалень. Такі заходи відновлення «П.» були розпочата у Сх. Галичині після тім. окупації 1941 р., проте, усі ці «П.» могли діяти тільки у дозволених нім. владою Укр. Освітніх Товариствах.

НА наступну сторінку =► Товариство «Просвіта» на інших землях