Ставропігійський інститут

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
DIU.png

СТАВРОПІГІЙСЬКИЙ ІНСТИТУТ у Львові — релігійно-просвітницька громадська організація, правонаступник Львівського братства. С.і. заснований декретом імператора Йосифа II від 7.10.1788. С.і. підпорядковувався місцевій крайовій владі, а його членам було надано статус старшин українського народу з правом патронату над Успенською церквою і утримання школи, а згодом і друкарні. Інститут мав право користуватися власним гербом із зображенням трираменного патріаршого хреста (наданий братству Константинопольським патріархом Ієремією в 1587). Спочатку С.і. не мав свого статусу, а керувався у своїй діяльності статутами, звичаями, традиціями Львівського братства і декретами та розпорядженнями місцевої влади. Власний статут вироблено у 1864 і 1912. Найвищим керівним органом С.і. була рада, яку очолював сеньйор. Серед найвідоміших: Іван Товарницький, Іван Бачинський (1801–16), Іоахим Хоминський (1861–66), Василь Ковальський (1871–84), Ізидор Шараневич (1885–1901). Матеріальною основою діяльності С.і. були доходи з нерухомого майна, друкарні, книгарні і добровільні пожертвування громадян. С.і. опікувався функціонуванням Успенської церкви. Його заходами в храмі було проведено реставраційні роботи (на поч. 19 ст., у серед. 19 ст. і на поч. 20 ст.). Друкарня С.і. від часу заснування і до 1820 років друкувала в основному релігійну літературу; з 1830 років — також літературу світського характеру, підручники для народних і середніх шкіл; першою серед друкарень Львова використала гражданський шрифт (1837). У друкарні С.і. друкувались наукові праці відомих галицьких істориків — Дениса Зубрицького, А. Летрушевича, І. Шараневича та ін., перша в Галичині газета українською мовою «Зоря Галицька» (1848-51). У 1864 при С.і. було засновано літографічну майстерню. Школа Ставропігійського інституту мала релігійний характер. При інституті діяла школа (бурса), в якій дітей навчали церковного обряду і церковнослов'янської мови (у 20 ст. — російської), готували до духовного чину (ін. предмети учні вивчали в державних школах). Заходами Ізодора Шараневича у 1887 засновано музей С.і., базу для якого становили предмети, матеріали і документи братського архіву, Успенської церкви та монастирів. У 1888 в музеї влаштовано першу в Галичині археологічно-бібліографічну виставку. Навколо С.і. об'єднувалися консервативні кола української інтелігенції, серед яких були діячі науки, культури, високопоставлені урядові особи, зокрема, Петро Лодій, Денис Зубрицький, Я. Головацький, Захар Авдиковський, А. Петрушевич, Іван Бачинський, Іван Зарицький, Микола Юристовський, Іван Борисякевич, Антін Павенецький, Ю. Романчук, Іван Гушалевич, Ю. Лаврівський. У другій пол. 19 ст. С.і. поступово перейшов на позиції москвофільства.

У діловодстві використовувались, в основному, латинська, німецька, польська мови; з 1850 років — «язичіє», а в 20 ст. — російська мова. У 1914–15 керівництво С.і. підтримувало російську окупаційну владу в Галичині, відстоювало ідею єдиного «русского» народу, заперечувало існування української нації. У 1915 москвофільське правління С.і. емігрувало в Росію і вивезло з собою найцінніші матеріали і документи (у 1929 їх повернуто до Львова). У 1915 австрійська влада призначила для С.і. урядового комісара Адама Смулку, який за наказом намісництва від 2.2.1916 передав управу установою в руки українських національно-демократичних сил. Представники українського національного табору здійснювали керівництво С.і. з 1916 по 1922. Членами С.і. у цей час були Григорій Кузьма, Ю. Січинський, С. Федак, О. Барвінський, Ізидор Голубович, К. Левицький, В. Щурат. У 1920 управа С.і. звернулася до митрополита А. Шептицького з пропозицією про проведення широкої церковної українізації (переклад церковної літератури на українську мову). У 1921 керівництво С.і. висловило протест польському урядові щодо реквізиції українських церков на Холмщині та Волині, що викликало негативну реакцію Варшави. Розпорядженням львівського воєводського управління від 25.2.1922 українська управа C.I. була розпущена, установи повернуто москвофілам (призначено урядового комісара Миколу Третяка). Ставропігійський інститут мав власне періодичне видання — «Временникь Инстітута ставропігійського» (за рр. 1864–1915 і 1923–1938). У 1921 було видано «Збірник Львівської ставропігії» за редакцією К. Студинського. С.і. припинив свою діяльність у 1940. Музейні та архівні матеріали С.і. зберігаються у Львівському історичному музеї та ЦДІА України у Львові.

I. Орлевич (Львів).