Руська Правда

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
DIU.png

«РУСЬКА ПРАВДА» — збірники норм давньоруського права, складені переважно в 11-12 ст.; найважливіше джерело для вивчення суспільних відносин, історії та правової системи Київської Русі. Питання про її походження, а також час складання найдавнішої частини «Р.п.» є спірним. Деякі автори відносять його навіть до 7 ст. Однак більшість дослідників пов'язують «Найдавнішу правду» з ім'ям Ярослава Мудрого. Дискусійним залишається питання про місце видання цієї частини «Р.п.». У літописі вказується Новгород, але багато дослідників називають Київ. Початковий текст «Р.п.» до нас не дійшов. Однак відомо, що сини Ярослава в другій пол. 11 ст. істотно доповнили та змінили його, створивши т.зв. «Правду Ярославичів».

Сьогодні відомо 106 списків «Р.п.», складених у 13-17 ст., що їх прийнято поділяти на три редакції — Коротку, Розширену та Скорочену. Кожна з редакцій відображає певні етапи розвитку суспільних відносин у Київській державі. Коротка редакція «Руської правди» (43 статті) є найдавнішою (11 ст.). Вона складається з «Правди Ярослава» або «Найдавнішої правди» (ст. 1-18), «Правди Ярославичів» або «Статуту Ярославичів» (ст. 19-41), «Покону вірного» (ст. 42) та «Урока мостникам» (ст. 43). «Правду Ярослава» складено у 1030-х роках (за деякими дан. — бл. 1016). Норми «Найдавнішої правди» відображають суспільні відносини ранньосередньовічного періоду. Зберігається, хоч із значним обмеженням, інститут кривавої помсти, предметом правового захисту є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, її військове спорядження і челядь, відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння, «Правду Ярославичів» складено у 1050-60-х роках. Майже всі її норми спрямовано на захист князівського маєтку, земельної власності князя тощо. У ній чітко виражено специфіку середньовічного права як права-привілею. Так, за вбивство селянина чи холопа сплачувався штраф 5 гривень, за князівського дружинника — 80 гривень. Щодо складання Розширеної редакції «Р.п.», яка є пам'яткою розвинутого середньовіччя, серед дослідників немає єдиної думки. Її створення відносять до часу князювання Володимира Мономаха або його сина Мстислава. Розширена редакція «Р.п.» (12 ст.) включала перероблені та доповнені норми її Короткої редакції, всебічно відстоювала інтереси земельної аристократії, захищала її власність на землю, закріплювала безправ'я холопів, які перетворювалися на кріпаків, визнавала обмеження майнових та особистих прав різних категорій залежного населення. Скорочену редакцію «Р.п.» більшість дослідників розглядає як найпізнішу, створену на основі Розширеної редакції у 15 (навіть 17) ст. Законодавство цього періоду мало досить розвинену систему цивільно-правових норм. У статтях «Р.п.» говориться про встановлення права власності не тільки на землю та угіддя, але й на рухоме майно: коней, знаряддя виробництва та ін. Відомі такі види договорів: міна, купівля-продаж, позика, поклажа, особистий найм. Найповніше був урегульований договір позики, що було наслідком повстання київських низів у 1113 проти лихварів. Володимир Мономах, покликаний боярами, щоб внормувати ситуацію, вжив заходи щодо впорядкування відсотків з боргів, дещо обмеживши свавілля лихварів. Об'єктом позики були не лише гроші, але і хліб, мед. Багато уваги приділено кримінальному праву. За «Р.п.» поняття злочину трактувалось як «обида», незалежно від того, чи це нанесення матеріальної, фізичної або моральної шкоди. Суб'єктами злочину могла бути будь-яка людина, крім холопа. За дії холопа відповідав його власник. Система покарань була досить проста і м'яка. Найбільш серйозними покараннями були потік і розграбування, коли майно злочинця підлягало конфіскації, а винний виганявся з общини або перетворювався на холопа. Найбільш поширеними були грошові покарання — вира і продажа. Перша сплачувалася на користь князя за вбивство у розмірі від 5 до 80 гривень, друга — за ін. злочини в розмірі від 3 до 12 гривень. Смертна кара не записана у «Р.п.», але літописний матеріал свідчить про її застосування за виступи проти князівської влади і зраду князя. Так, організатори та учасники повстання проти князівської влади (70 чоловік) були страчені через повішення князем Ізяславом Ярославичем у Києві в 1068. За злочини, віднесені до компетенції церковного суду, застосовувались єпитимії (покаяння), калічницькі кари (осліплення, відрізання носа, вух та ін.), тюремне ув'язнення тощо. У Київській державі не було спеціальних судових органів. Судові функції виконували представники адміністрації, включаючи самого князя. Проте існували спеціальні посадові особи, які допомагали у здійсненні правосуддя (наприклад, вірники, що збирали кримінальні штрафи за вбивства). Судові функції виконували і церковні органи. Існував також вотчинний суд — право феодала самому судити залежних від нього людей. Судові повноваження феодала складали невід'ємну частину його імунітетних прав.

В. Кульчицький (Львів).

Додаткова література:

  • Білецький Л. Руська Правда й історія її тексту. Вінніпег, 1993

Текст:
Текст Руської правди.
Правда Руська (переклад В. Яременка)
Посилання на інші джерела на ту саму тему:
Юридична Енциклопедія: РУСЬКА ПРАВДА.
Вікіпедія: Руська правда.