Прокопович Феофан

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
DIU.png

ПРОКОПОВИЧ ФЕОФАН (Теофан; справжнє ім'я — Єлезар; 8(18).6.1681 — 8(19).9. 1736) — видатний український церковний і громадський діяч, письменник, вчений-енциклопедист. Н. у Києві. В 1698 закінчив Киево-Могилянську Академію. Згодом переїхав до Польщі, де прийняв греко-католицтво. Вивчав філософію і теологію у польських школах і Римському єзуїтському колегіумі св. Атанасія. Повернувшись у 1702 в Україну прийняв православ'я і постригся у ченці під ім'ям Феофана (Теофана). З 1704 викладав піїтику, риторику і філософію в Київській Академії. Був прихильником І. Мазепи, присвятив гетьману свою історичну драму «Володимир» (1705), в якій в образі князя Володимира зображено І. Мазепу. В своїх числених проповідях прославляв гетьмана і звеличував Київ, називаючи його «другим Єрусалимом». П. належав до найосвідченіших людей свого часу, добре володів кількома іноземними мовами. В 1711 П. було призначено ректором Київської Академії. В 1716 за викликом Петра I переїхав у Петербург. Став одним з найближчих радників царя в питаннях церковної реформи (допоміг ліквідувати патріархію і створити послушний царю синод) та державної політики. З 1718 — єпископ псковський, з 1721 — віце-президент синоду (президент — С. Яворський), з 1724 — архієпископ новгородський. У політико-філософських трактатах «Слово про власть і честь царську» (1718) і «Правда волі монаршої» (1722) П. розвинув ідеї освідченого абсолютизму: в обгрунтуванні політичних поглядів використовував ідею природнього права і суспільного договору. В богословському творі «Духовний регламент» (1721) обгрунтував нову систему управління церквою (узаконювала владу царя над церковною організацією) під керівництвом синоду замість патріарха. П. сприяв розвитку освіти в Російській імперії, брав участь в організації і створенні Академії наук. Очолював т. зв. «Учену дружину», до якої входили А. Кантемір, В. Татіщев та ін. П. одним з перших в Росії вів наукові спостереження, використовував мікроскоп і телескоп. Відомий як видатний публіцист, драматург і поет. П., будучи знавцем не тільки філософії і богослов'я, написав ряд історичних, юридичних, педагогічних і літературно-теоретичних праць («Историю императора Петра Великого от рождения его до Полтавской баталии» (бл. 1713), передмову до «Морського статуту», «Коротку книгу для навчання отроків», «De arte poetika» та ін.). Залишив після себе Російській Академії Наук велику бібліотеку (бл. 30 тис. книг) та значну колекцію картин (бл. 170 полотен). Похований у Софійському соборі в Новгороді (Росія).

К. Кондратюк (Львів).